Ігрунов В'ячеслав Володимирович: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Leonst (обговорення | внесок) вікіфікація, зображення, зовнішні посилання |
Додано вміст Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію |
||
(Не показані 40 проміжних версій 17 користувачів) | |||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
{{особа}} |
|||
[[Файл:Vyachek 2003.jpg|міні|200пкс|В'ячеслав Ігрунов, [[2003]]]] |
|||
'''В'ячеслав Володимирович Ігрунов''' ( |
'''В'ячеслав Володимирович Ігрунов''' ([[28 жовтня]] [[1948]] в селі Черниці, [[Новоград-Волинський район]], [[Житомирська область Україна]]) — російський політичний діяч, учасник дисидентського руху. [[Державна дума Росії|Депутат Державної думи]] першого-третього скликань. [[20 жовтня]] [[2007]] обраний заступником голови Загальноросійського громадського руху «Союз соціал-демократів». |
||
== Біографія == |
|||
=== Дисидентство === |
|||
З [[1965]] займається політичною діяльністю. Організатор нелегального марксистського гуртка, в якому обговорювалися питання перетворення радянського суспільства. Вивчав економіку в Одеському інституті народного господарства (1969—1973), був відрахований за політичну діяльність за рік до закінчення. |
|||
Створив першу і єдину в [[СРСР]] бібліотеку непідцензурної літератури в [[Одеса|Одесі]], з групою однодумців, збираючи туди твори класиків початку століття, заборонені книги радянських і емігрантських письменників, а також [[самвидав]]. Бібліотека до кінця 1970-х років функціонувала в дюжині міст СРСР (у ній замовляли книги жителі [[Москва|Москви]], [[Ленінград]]а, [[Рига|Риги]], [[Київ|Києва]]) і мала дві невеликі філії — у [[Запоріжжя|Запоріжжі]] та [[Новосибірськ]]у. На початку 1970-х років брав участь у розробці комплексної програми демократичних і ринкових реформ. |
|||
[[1 березня]] [[1975]] було заарештовано за звинуваченням «''у зберіганні, виготовленні та розповсюдженні наклепницьких матеріалів про радянський суспільний і державний лад''». Відмовився брати участь у слідстві. Був направлений на психіатричну експертизу спочатку в одеську психіатричну лікарню, де комісія, незважаючи на сильний тиск [[Комітет державної безпеки СРСР|КДБ]], відмовилася дати висновок про осудність «''зважаючи на складну структури особистості''». Потім був переведений в [[Федеральний медичний дослідний центр психіатрії і наркології імені В. П. Сербського|Інститут психіатрії ім. Сербського]] (Москва), де провів два місяці — там йому був поставлений діагноз «''в'ялотекуча шизофренія''» і було рекомендовано лікування в спеціальній психіатричній лікарні. Через міжнародні протести був знову оглянутий безпосередньо в слідчому ізоляторі, після чого рекомендація була змінена на більш м'яку — утримання в лікарні загального типу. Велику роль у тому, що Ігрунов не був відправлений у спецпсихлікарні і потім відносно швидко звільнений, відіграла широкий розголос його справи на Заході, активність [[Сахаров Андрій Дмитрович|А. Д. Сахарова]], [[Горбаневська Наталя Євгенівна|Н. Є. Горбаневської]] і ряду інших діячів правозахисного руху. |
|||
Після суду, що відбувся в Одесі (1-13 березня, ХТМ № 40-44), був направлений на лікування в психіатричну лікарню, де перебував до початку [[1977]]. |
|||
У 1980 — листоноша 74-го відділення зв'язку Київського вузла зв'язку Одеського поштамту. У [[1980]]—[[1982]] — сторож (контролер КПП воєнізованої охорони Науково-дослідного технологічного інституту «Темп») в Одесі, був звільнений з роботи як дисидент. У [[1983]]—[[1987]] — технік, інженер, майстер, старший майстер Одеського об'єднання «Точмаш». |
|||
=== Громадський діяч === |
|||
У [[1987]]—[[1988]] позаштатний кореспондент редакції бюлетеня «Вік XX і світ» у Москві. У 1987 був одним з ініціаторів створення товариства «Меморіал». Засновник і учасник кількох клубів — КСІ (Клубу соціальних ініціатив — в той час першого реально діючого політичного клубу Москви), «Перебудова», «Перебудова-88». У [[1988]]—[[1991]] — начальник відділу соціальних проектів Науково-технічного кооперативу «Перспектива». |
|||
У 1988 став одним із засновників і фактичним керівником Московського бюро інформаційного обміну (М-БІО) — одного з перших недержавних дослідницьких центрів (займався збором матеріалів самвидаву, випуском власних самвидавського газет, журналів, бюлетенів). З 1990 — директор Інституту гуманітарно-політичних досліджень (ІГПІ), створеного на основі М-БІО. |
|||
Брав участь у багатьох громадських ініціативах. У 1989 — ініціатор створення Вищих соціологічних курсів Радянської соціологічної асоціації. В 1990 — один із засновників і співголова Комітету допомоги біженцям і переселенцям «Громадянське сприяння». У 1990—1992 — директор науково-дослідного центру Асоціації «Соціальні програми». |
|||
У [[1992]]—[[1993]] був начальником Інформаційно-аналітичного центру Державного комітету [[Росія|РФ]] з національної політики. |
|||
=== Партія «Яблуко» === |
|||
У [[1993]] — один з творців блоку «[[Яблуко (партія)|Яблуко]]». У [[1995]]—[[2001]] входив до складу бюро Центральної ради, очолював комісію з партбудівництва і роботі з регіональними організаціями. У 1996—2000 був заступником голови «Яблука». Очолював московську організацію «Яблука». |
|||
У [[1994]]—[[1995]] депутат [[Державна дума Росії|Державної думи Росії]] першого скликання, обраний за списком «Яблука». Заступник голови Комітету у справах [[СНД|Співдружності Незалежних Держав]] і зв'язкам зі співвітчизниками. |
|||
У [[1996]]—[[1999]] — депутат Державної думи другого скликання, обраний за списком «Яблука». Заступник голови Комітету у справах Співдружності Незалежних Держав і зв'язків зі співвітчизниками, голова підкомітету з гуманітарних, соціальних питань, питань культури, науки та екології. |
|||
Був керівником виборчої кампанії об'єднання «Яблуко» на виборах до Державної думи 1999, головним редактором газети «Московське Яблуко». |
|||
У [[2000]]—[[2003]] — депутат Державної думи третього скликання, обраний за списком «Яблука». Заступник голови Комітету у справах Співдружності Незалежних Держав та зв'язків зі співвітчизниками. |
|||
=== Партія СЛОН === |
|||
Восени [[2001]] вийшов з «Яблука», заявивши, що партія перетворилася в «''команду обслуговування нереалізованих амбіцій однієї людини''» (мав на увазі [[Явлінський Григорій Олексійович|Г. О. Явлінського]]). З листопада [[2002]] — голова партії СЛОН («Союз людей за освіту та науку»), яка виникла в жовтні 2002 р. фактично в результаті відділення від партії «Яблуко» групи прихильників В. В. Ігрунова. Партія зареєстрована Мін'юстом [[24 червня]] [[2003]] (реєстраційний № 4260), а [[29 серпня]] [[2003]] були зареєстровані 47 регіональних відділень СЛОНа, що дозволило партії самостійно брати участь у виборах. |
|||
Очолював її список на думських виборах [[2003]] (партія отримала 0,2 % голосів виборців). У програмі партії сказано, що вона «''створюється як об'єднання прихильників сталого розвитку країни на основі використання інноваційних технологій, переведення економіки і суспільного життя Росії в якісно новий стан шляхом мобілізації інтелектуального потенціалу російського народу''». Втратила офіційну реєстрацію на початку [[2007]] року через недостатню законодавству чисельність. |
|||
В даний час В. В. Ігрунов — директор Інституту гуманітарно-політичних досліджень. |
|||
З [[2001]] — керівник Громадської ради українсько-російського співробітництва. |
|||
== Примітки == |
|||
{{reflist}} |
|||
== Посилання == |
== Посилання == |
||
* [http://www.igrunov.ru/cv/vchk-cv-biogr/ Біографія на персональному сайті] |
* [http://www.igrunov.ru/cv/vchk-cv-biogr/ Біографія на персональному сайті] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090201012259/http://igrunov.ru/cv/vchk-cv-biogr/ |date=1 лютого 2009 }} |
||
{{проблеми|без джерел|без картки=Особа|}} |
|||
{{бібліоінформація}} |
|||
{{bio-stub}} |
|||
[[Категорія:Персоналії Іг]] |
|||
[[Категорія:Народились 28 жовтня]] |
[[Категорія:Народились 28 жовтня]] |
||
[[Категорія:Народились 1948]] |
[[Категорія:Народились 1948]] |
||
[[Категорія: |
[[Категорія:Члени партії «Яблуко»]] |
||
[[Категорія:Депутати Державної думи Російської Федерації]] |
[[Категорія:Депутати Державної думи Російської Федерації]] |
||
[[Категорія:Жертви репресивної психіатрії]] |
|||
[[Категорія:Нагороджені медаллю «Захиснику вільної Росії»]] |
|||
[[ru:Игрунов, Вячеслав Владимирович]] |
|||
[[Категорія:Уродженці Новоград-Волинського району]] |
|||
[[Категорія:Правозахисники СРСР]] |
Поточна версія на 17:22, 23 жовтня 2023
Ігрунов В'ячеслав Володимирович | |
---|---|
![]() | |
Народився | 28 жовтня 1948 (75 років) Новоград-Волинський район, СРСР |
Країна | ![]() |
Діяльність | політик, депутат Державної Думи РФ, публіцист |
Галузь | політика[2] |
Знання мов | російська[2] |
Членство | Державна дума Федеральних зборів РФ III скликанняd, Державна дума Федеральних зборів РФ II скликанняd і Державна дума Федеральних зборів РФ I скликанняd |
Посада | депутат Державної Думи РФ[d] |
Партія | Яблуко |
Нагороди | |
Сайт | igrunov.ru |
В'ячеслав Володимирович Ігрунов (28 жовтня 1948 в селі Черниці, Новоград-Волинський район, Житомирська область Україна) — російський політичний діяч, учасник дисидентського руху. Депутат Державної думи першого-третього скликань. 20 жовтня 2007 обраний заступником голови Загальноросійського громадського руху «Союз соціал-демократів».
З 1965 займається політичною діяльністю. Організатор нелегального марксистського гуртка, в якому обговорювалися питання перетворення радянського суспільства. Вивчав економіку в Одеському інституті народного господарства (1969—1973), був відрахований за політичну діяльність за рік до закінчення.
Створив першу і єдину в СРСР бібліотеку непідцензурної літератури в Одесі, з групою однодумців, збираючи туди твори класиків початку століття, заборонені книги радянських і емігрантських письменників, а також самвидав. Бібліотека до кінця 1970-х років функціонувала в дюжині міст СРСР (у ній замовляли книги жителі Москви, Ленінграда, Риги, Києва) і мала дві невеликі філії — у Запоріжжі та Новосибірську. На початку 1970-х років брав участь у розробці комплексної програми демократичних і ринкових реформ.
1 березня 1975 було заарештовано за звинуваченням «у зберіганні, виготовленні та розповсюдженні наклепницьких матеріалів про радянський суспільний і державний лад». Відмовився брати участь у слідстві. Був направлений на психіатричну експертизу спочатку в одеську психіатричну лікарню, де комісія, незважаючи на сильний тиск КДБ, відмовилася дати висновок про осудність «зважаючи на складну структури особистості». Потім був переведений в Інститут психіатрії ім. Сербського (Москва), де провів два місяці — там йому був поставлений діагноз «в'ялотекуча шизофренія» і було рекомендовано лікування в спеціальній психіатричній лікарні. Через міжнародні протести був знову оглянутий безпосередньо в слідчому ізоляторі, після чого рекомендація була змінена на більш м'яку — утримання в лікарні загального типу. Велику роль у тому, що Ігрунов не був відправлений у спецпсихлікарні і потім відносно швидко звільнений, відіграла широкий розголос його справи на Заході, активність А. Д. Сахарова, Н. Є. Горбаневської і ряду інших діячів правозахисного руху.
Після суду, що відбувся в Одесі (1-13 березня, ХТМ № 40-44), був направлений на лікування в психіатричну лікарню, де перебував до початку 1977.
У 1980 — листоноша 74-го відділення зв'язку Київського вузла зв'язку Одеського поштамту. У 1980—1982 — сторож (контролер КПП воєнізованої охорони Науково-дослідного технологічного інституту «Темп») в Одесі, був звільнений з роботи як дисидент. У 1983—1987 — технік, інженер, майстер, старший майстер Одеського об'єднання «Точмаш».
У 1987—1988 позаштатний кореспондент редакції бюлетеня «Вік XX і світ» у Москві. У 1987 був одним з ініціаторів створення товариства «Меморіал». Засновник і учасник кількох клубів — КСІ (Клубу соціальних ініціатив — в той час першого реально діючого політичного клубу Москви), «Перебудова», «Перебудова-88». У 1988—1991 — начальник відділу соціальних проектів Науково-технічного кооперативу «Перспектива».
У 1988 став одним із засновників і фактичним керівником Московського бюро інформаційного обміну (М-БІО) — одного з перших недержавних дослідницьких центрів (займався збором матеріалів самвидаву, випуском власних самвидавського газет, журналів, бюлетенів). З 1990 — директор Інституту гуманітарно-політичних досліджень (ІГПІ), створеного на основі М-БІО.
Брав участь у багатьох громадських ініціативах. У 1989 — ініціатор створення Вищих соціологічних курсів Радянської соціологічної асоціації. В 1990 — один із засновників і співголова Комітету допомоги біженцям і переселенцям «Громадянське сприяння». У 1990—1992 — директор науково-дослідного центру Асоціації «Соціальні програми».
У 1992—1993 був начальником Інформаційно-аналітичного центру Державного комітету РФ з національної політики.
У 1993 — один з творців блоку «Яблуко». У 1995—2001 входив до складу бюро Центральної ради, очолював комісію з партбудівництва і роботі з регіональними організаціями. У 1996—2000 був заступником голови «Яблука». Очолював московську організацію «Яблука».
У 1994—1995 депутат Державної думи Росії першого скликання, обраний за списком «Яблука». Заступник голови Комітету у справах Співдружності Незалежних Держав і зв'язкам зі співвітчизниками.
У 1996—1999 — депутат Державної думи другого скликання, обраний за списком «Яблука». Заступник голови Комітету у справах Співдружності Незалежних Держав і зв'язків зі співвітчизниками, голова підкомітету з гуманітарних, соціальних питань, питань культури, науки та екології.
Був керівником виборчої кампанії об'єднання «Яблуко» на виборах до Державної думи 1999, головним редактором газети «Московське Яблуко».
У 2000—2003 — депутат Державної думи третього скликання, обраний за списком «Яблука». Заступник голови Комітету у справах Співдружності Незалежних Держав та зв'язків зі співвітчизниками.
Восени 2001 вийшов з «Яблука», заявивши, що партія перетворилася в «команду обслуговування нереалізованих амбіцій однієї людини» (мав на увазі Г. О. Явлінського). З листопада 2002 — голова партії СЛОН («Союз людей за освіту та науку»), яка виникла в жовтні 2002 р. фактично в результаті відділення від партії «Яблуко» групи прихильників В. В. Ігрунова. Партія зареєстрована Мін'юстом 24 червня 2003 (реєстраційний № 4260), а 29 серпня 2003 були зареєстровані 47 регіональних відділень СЛОНа, що дозволило партії самостійно брати участь у виборах.
Очолював її список на думських виборах 2003 (партія отримала 0,2 % голосів виборців). У програмі партії сказано, що вона «створюється як об'єднання прихильників сталого розвитку країни на основі використання інноваційних технологій, переведення економіки і суспільного життя Росії в якісно новий стан шляхом мобілізації інтелектуального потенціалу російського народу». Втратила офіційну реєстрацію на початку 2007 року через недостатню законодавству чисельність.
В даний час В. В. Ігрунов — директор Інституту гуманітарно-політичних досліджень.
З 2001 — керівник Громадської ради українсько-російського співробітництва.
- Біографія на персональному сайті [Архівовано 1 лютого 2009 у Wayback Machine.]
|