Метью Шиль: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][очікує на перевірку]
← Попереднє редагування
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
 
(Не показані 11 проміжних версій 6 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
{{Письменник}}
{{Письменник}}
'''Метью Фіпс Шиль''' ({{lang-en|Matthew Phipps Shiel}}; {{Життєпис}}) — британський письменник, працював у жанрах [[Література жахів|літератури містичного жаху]], раннього [[фентезі]] й [[Наукова фантастика|наукової фантастики]].
'''Метью Фіпс Шиль''' ({{lang-en|Matthew Phipps Shiel}}; {{Життєпис|brackets=no}}) — британський письменник, працював у жанрах [[Література жахів|літератури містичного жаху]], раннього [[фентезі]] й [[Наукова фантастика|наукової фантастики]].


== Життєпис ==
== Життєпис ==
Рядок 7: Рядок 7:
У 1895 році вийшла в світ перша книжкова публікація Шиля, збірка оповідань «Принц Залєскі»<ref name="Fumagalli32">Fumagalli.&nbsp;— P.32.</ref>. Після неї з'явились збірка «Образи у вогні» і гостросюжетний пригодницький роман «Сапфір раджі», заснований на сюжеті [[Вільям Томас Стід|Вільяма Стіда]] (обидва 1896), які отримали схвальні відгуки критиків. Пізніше письменник зайнявся створенням популярних історій з продовженням, заснованих на актуальних політичних подіях свого часу, які стали основою книг «Жовта небезпека»&nbsp;— найуспішнішого роману Шиля&nbsp;— і «Контрабанда війни». В період з 1895 по 1937 роки Метью Фіпс Шиль опублікував близько 25 романів, п'ять збірок оповідань, поему і кілька п'єс, проте найбільшу популярність йому приніс роман «[[Пурпурова хмара]]» ({{lang-en|The Purple Cloud}}), роботу над яким він завершив у 1901 році. Серед інших значних творів цього періоду&nbsp;— роман «[[Владика моря]]» ({{lang-en|The Lord of the Sea}}, 1901). Протягом 1902 року публікувався частинами роман «У вирі любові» ({{lang-en|In Love’s Whirlpool}}), в якому Шиль, який відкинув християнство в ранній юності<ref name="Stableford75">Stableford.&nbsp;— P.75.</ref>, представив своє бачення релігійної моралі.
У 1895 році вийшла в світ перша книжкова публікація Шиля, збірка оповідань «Принц Залєскі»<ref name="Fumagalli32">Fumagalli.&nbsp;— P.32.</ref>. Після неї з'явились збірка «Образи у вогні» і гостросюжетний пригодницький роман «Сапфір раджі», заснований на сюжеті [[Вільям Томас Стід|Вільяма Стіда]] (обидва 1896), які отримали схвальні відгуки критиків. Пізніше письменник зайнявся створенням популярних історій з продовженням, заснованих на актуальних політичних подіях свого часу, які стали основою книг «Жовта небезпека»&nbsp;— найуспішнішого роману Шиля&nbsp;— і «Контрабанда війни». В період з 1895 по 1937 роки Метью Фіпс Шиль опублікував близько 25 романів, п'ять збірок оповідань, поему і кілька п'єс, проте найбільшу популярність йому приніс роман «[[Пурпурова хмара]]» ({{lang-en|The Purple Cloud}}), роботу над яким він завершив у 1901 році. Серед інших значних творів цього періоду&nbsp;— роман «[[Владика моря]]» ({{lang-en|The Lord of the Sea}}, 1901). Протягом 1902 року публікувався частинами роман «У вирі любові» ({{lang-en|In Love’s Whirlpool}}), в якому Шиль, який відкинув християнство в ранній юності<ref name="Stableford75">Stableford.&nbsp;— P.75.</ref>, представив своє бачення релігійної моралі.


Шиль одружився з Кароліною Гарсія Гомес у 1898 році, у подружжя народилася донька; однак через матеріальні труднощі шлюб дав тріщину, і в 1903 році Шилі розлучилися. Щоб поправити своє становище, письменник був змушений тривалий час співпрацювати з журналістом Луїсом Трейсі, разом з яким вони публікували не надто якісні художньо, але добре продавані романи аж до 1911 року. Намагаючись підтримати інтерес публіки до своїх книг, Шиль знову звернувся до сучасної тематики і випустив ще три романи&nbsp;— «Жовта хвиля» ({{lang-en|The Yellow Wave}}, 1905), «Останнє чудо» ({{lang-en|The Last Miracle}}, 1906) і «Дракон» ({{lang-en|The Dragon}}, 1913), однак вони не здобули успіху.
Шиль одружився з Кароліною Гарсія Гомес у 1898 році, у подружжя народилася донька; однак через матеріальні труднощі шлюб дав тріщину, і в 1903 році Шилі розлучилися. Щоб поправити своє становище, письменник був змушений тривалий час співпрацювати з журналістом Луїсом Трейсі, разом з яким вони публікували не надто якісні художньо, але добре продавані романи аж до 1911 року. Намагаючись підтримати інтерес публіки до своїх книг, Шиль знову звернувся до сучасної тематики і випустив ще три романи&nbsp;— «Жовта хвиля» ({{lang-en|The Yellow Wave}}, 1905), «Останнє чудо» ({{lang-en|The Last Miracle}}, 1906) і «Дракон» ({{lang-en|The Dragon}}, 1913), однак вони не здобули успіху.<ref>{{Cite news|title=Autologous Fat Injection for the Treatment of Patulous Eustachian Tube|url=http://dx.doi.org/10.5152/iao.2023.221009|work=The Journal of International Advanced Otology|date=2023-08-01|accessdate=2023-12-13|doi=10.5152/iao.2023.221009|pages=311–317|volume=19|issue=4|first=Juan|last=Chen|first2=Hao|last2=Xiong|first3=Yuebo|last3=Chen|first4=Haidi|last4=Yang}}</ref>


У 1914 році вибухнув скандал, пов'язаний з обвинуваченням Шиля в [[Розбещення|розбещенні]] дванадцятирічної доньки його тодішньої співмешканки (письменник був дуже нерозбірливий у зв'язках, мав декілька позашлюбних дітей від різних жінок<ref name="SF">{{Cite web|url=http://www.sfsite.com/06b/mpx130.htm|title=The Works of M.P. Shiel and related titles|last=Georges T. Dodds.|publisher=SFSite.com|accessdate=2012-05-06|language=en|archiveurl=https://web.archive.org/web/20120331075506/http://www.sfsite.com/06b/mpx130.htm|archivedate=2012-03-31|deadlink=yes}}</ref> і, можливо, був близький не тільки з дівчинкою, але й з її тітками). Він не визнав себе винним і провів шістнадцять місяців у в'язниці, займаючись важкими виправними роботами. Деякі сучасні дослідники творчості Шила стверджують, що в його творах можна знайти докази його схильності до неповнолітніх дівчаток, образи яких (деколи романтизовані й сексуалізовані) часто зустрічаються в його романах<ref name="McLeod">McLeod.&nbsp;— P.370.</ref>.
У 1914 році вибухнув скандал, пов'язаний з обвинуваченням Шиля в [[Розбещення|розбещенні]] дванадцятирічної доньки його тодішньої співмешканки (письменник був дуже нерозбірливий у зв'язках, мав декілька позашлюбних дітей від різних жінок<ref name="SF"/> і, можливо, був близький не тільки з дівчинкою, але й з її тітками). Він не визнав себе винним і провів шістнадцять місяців у в'язниці, займаючись важкими виправними роботами. Деякі сучасні дослідники творчості Шила стверджують, що в його творах можна знайти докази його схильності до неповнолітніх дівчаток, образи яких (деколи романтизовані й сексуалізовані) часто зустрічаються в його романах<ref name="McLeod">McLeod.&nbsp;— P.370.</ref>.


Після звільнення з ув'язнення Шиль писав мало, переважно створюючи п'єси й агітаційні тексти для Соціалістичної Робочої партії, якій співчував. В 1919 році він одружився вдруге, цей шлюб розпався приблизно через десять років. З 1923 року Шиль поступово повернувся до письменництва, але після 1937 не публікував нових творів, випускаючи лише перевидання. У пізні роки його ворожість до релігії змінилася активним [[антихристиянство]]м, і він деякий час працював над критичними коментарями до євангелій. На старості років Шиль не залишив свого давнього захоплення [[Йога|йогою]] і зберігав міцне здоров'я, здійснюючи тривалі піші прогулянки<ref name="SF">{{Cite web|url=http://www.sfsite.com/06b/mpx130.htm|title=The Works of M.P. Shiel and related titles|last=Georges T. Dodds.|publisher=SFSite.com|accessdate=2012-05-06|language=en|archiveurl=https://web.archive.org/web/20120331075506/http://www.sfsite.com/06b/mpx130.htm|archivedate=2012-03-31|deadlink=yes}}</ref>. Письменник помер [[17 лютого]] [[1947|1947 року]] в лікарні [[Чичестер]]а.
Після звільнення з ув'язнення Шиль писав мало, переважно створюючи п'єси й агітаційні тексти для Соціалістичної Робочої партії, якій співчував. В 1919 році він одружився вдруге, цей шлюб розпався приблизно через десять років. З 1923 року Шиль поступово повернувся до письменництва, але після 1937 не публікував нових творів, випускаючи лише перевидання. У пізні роки його ворожість до релігії змінилася активним [[антихристиянство]]м, і він деякий час працював над критичними коментарями до євангелій. На старості років Шиль не залишив свого давнього захоплення [[Йога|йогою]] і зберігав міцне здоров'я, здійснюючи тривалі піші прогулянки<ref name="SF"/>. Письменник помер [[17 лютого]] [[1947|1947 року]] в лікарні [[Чичестер]]а.


== Творчість, критика, вплив ==
== Творчість, критика, вплив ==
Як зазначає {{Нп|Браян Стеблфорд||ru|Стэблфорд, Брайан}}, проза Шила відрізняється низкою стилістичних особливостей. Для неї характерні словесна розмаїтість, барвистість, підкреслена ускладненість синтаксису<ref name="Stableford75">Stableford.&nbsp;— P.75.</ref>, музикальність<ref name="SF">{{Cite web|url=http://www.sfsite.com/06b/mpx130.htm|title=The Works of M.P. Shiel and related titles|last=Georges T. Dodds.|publisher=SFSite.com|accessdate=2012-05-06|language=en|archiveurl=https://web.archive.org/web/20120331075506/http://www.sfsite.com/06b/mpx130.htm|archivedate=2012-03-31|deadlink=yes}}</ref>.Творчість Шиля досить високо цінував [[Говард Лавкрафт]], який відкрив її для себе в 1923 році і який відзначив ряд творів письменника в своїй роботі «[[Надприродний жах у літературі]]»<ref name="Anderson209">Anderson.&nbsp;— P.209.</ref>. Лавкрафт назвав його оповідання «Кселуча» ({{Lang-en|Xélucha}}) «рідкісно моторошним твором», а новелу «Дім звуків» ({{Lang-en|The House of Sounds}}), що оповідає про зловісну вежу, побудовану мерцем на безлюдному острові біля берегів Норвегії,&nbsp;— «безперечним шедевром», в якому помітно вплив [[Едгар Аллан По| Едгара По]]<ref name="Lovecraft705">Лавкрафт.&nbsp;— С.705.</ref>. Менш вдалим, однак непогано написаним він вважав роман Шиля «Пурпурова хмара»&nbsp;— один з перших науково-фантастичних творів у жанрі [[постапокаліпсіс]]у<ref name="Lovecraft706">Лавкрафт.&nbsp;— С.706.</ref>.
Як зазначає [[Браян Стейблфорд]], [[проза]] Шила відрізняється низкою стилістичних особливостей. Для неї характерні словесна розмаїтість, барвистість, підкреслена ускладненість синтаксису<ref name="Stableford75"/>, музикальність<ref name="SF"/>.Творчість Шиля досить високо цінував [[Говард Лавкрафт]], який відкрив її для себе в 1923 році і який відзначив ряд творів письменника в своїй роботі «[[Надприродний жах у літературі]]»<ref name="Anderson209">Anderson.&nbsp;— P.209.</ref>. Лавкрафт назвав його оповідання «Кселуча» ({{Lang-en|Xélucha}}) «рідкісно моторошним твором», а новелу «Дім звуків» ({{Lang-en|The House of Sounds}}), що оповідає про зловісну вежу, побудовану мерцем на безлюдному острові біля берегів Норвегії,&nbsp;— «безперечним шедевром», в якому помітно вплив [[Едгар Аллан По| Едгара По]]<ref name="Lovecraft705">Лавкрафт.&nbsp;— С.705.</ref>. Менш вдалим, однак непогано написаним він вважав роман Шиля «Пурпурова хмара»&nbsp;— один з перших науково-фантастичних творів у жанрі [[постапокаліпсіс]]у<ref name="Lovecraft706">Лавкрафт.&nbsp;— С.706.</ref>.
{{цитата|Містер Шиль з вражаючою силою описує прокляття, яке з'явилося з арктичної холоднечі, щоб погубити людство, і з часом залишило на планеті лише одного жителя. Почуття цього єдиного вцілілого, коли він розуміє, в якому становищі опинився, і його поневіряння як господаря планети по заповнених трупами і нікому не потрібними скарбами містах передані з мистецтвом, якому лише трохи бракує до справжньої величі.||''Г. Ф. Лавкрафт, «Надприродний жах у літературі»''}}
{{цитата|Містер Шиль з вражаючою силою описує прокляття, яке з'явилося з арктичної холоднечі, щоб погубити людство, і з часом залишило на планеті лише одного жителя. Почуття цього єдиного вцілілого, коли він розуміє, в якому становищі опинився, і його поневіряння як господаря планети по заповнених трупами і нікому не потрібними скарбами містах передані з мистецтвом, якому лише трохи бракує до справжньої величі.||''Г. Ф. Лавкрафт, «Надприродний жах у літературі»''}}


Роман «Пурпурова хмара» багато в чому заклав основу піджанру постапокаліптичної фантастики. Причиною вимирання людства в романі стає планетарна катастрофа (величезна хмара отруйного газу), загальним місцем подібних творів став і мотив останнього, хто вижив, й епізод його подальшої зустрічі з іншими уцілілими<ref name="Fumagalli34">Fumagalli.&nbsp;— P.34.</ref>. За мотивами цієї книги знято американський фільм «[[Світ, плоть і диявол]]» 1959 року, а [[Стівен Кінг]] зізнався, що «Пурпурова хмара» була для нього одним із джерел натхнення під час створення роману «[[Протистояння (роман)|Протистояння]]». Інші твори письменника справили вплив на подальший розвиток жанру наукової фантастики<ref name="Stableford96">Stableford.&nbsp;— P.96.</ref>. Химерний стиль, характерний для Шиля, частково перейняв {{Нп|Томас Ліготті||ru|Лиготти, Томас}}.
Роман «Пурпурова хмара» багато в чому заклав основу піджанру постапокаліптичної фантастики. Причиною вимирання людства в романі стає планетарна катастрофа (величезна хмара отруйного газу), загальним місцем подібних творів став і мотив останнього, хто вижив, й епізод його подальшої зустрічі з іншими уцілілими<ref name="Fumagalli34">Fumagalli.&nbsp;— P.34.</ref>. За мотивами цієї книги знято американський фільм «[[Світ, плоть і диявол]]» 1959 року, а [[Стівен Кінг]] зізнався, що «Пурпурова хмара» була для нього одним із джерел натхнення під час створення роману «[[Протистояння (роман)|Протистояння]]». Інші твори письменника справили вплив на подальший розвиток жанру наукової фантастики<ref name="Stableford96">Stableford.&nbsp;— P.96.</ref>. Химерний стиль, характерний для Шиля, частково перейняв [[Томас Ліготті]].


Персонажі романів Шиля нерідко висловлювали незвичайні для свого часу або навіть провокаційні ідеї, істотна частина яких може бути виявлена в посмертній збірці есе письменника<ref name="Stableford73">Stableford.&nbsp;— P.73.</ref>. Серед цих ідей&nbsp;— [[антиклерикалізм]], схвалення [[Євгеніка|євгеніки]] і [[Соціальний дарвінізм|соціал-дарвінізму]], елементи [[Антисемітизм|антисемітизму]]<ref name="Stableford76">Stableford.&nbsp;— P.76.</ref>. Погляди Шиля, який ідеалізував [[індивідуалізм]] і вважав, що християнство з його культом мучеництва віджило своє<ref name="Stableford87">Stableford.&nbsp;— P.87.</ref>, частково перегукуються з теоріями [[Фрідріх Ніцше|Ніцше]]<ref name="SF">{{Cite web|url=http://www.sfsite.com/06b/mpx130.htm|title=The Works of M.P. Shiel and related titles|last=Georges T. Dodds.|publisher=SFSite.com|accessdate=2012-05-06|language=en|archiveurl=https://web.archive.org/web/20120331075506/http://www.sfsite.com/06b/mpx130.htm|archivedate=2012-03-31|deadlink=yes}}</ref><ref name="Stableford88">Stableford.&nbsp;— P.88.</ref>. Разом з тим у його прозі зустрічаються й численні релігійні алюзії<ref name="Stableford83">Stableford.&nbsp;— P.83.</ref>.
Персонажі романів Шиля нерідко висловлювали незвичайні для свого часу або навіть провокаційні ідеї, істотна частина яких може бути виявлена в посмертній збірці [[есе]] письменника<ref name="Stableford73">Stableford.&nbsp;— P.73.</ref>. Серед цих ідей&nbsp;— [[антиклерикалізм]], схвалення [[Євгеніка|євгеніки]] і [[Соціальний дарвінізм|соціал-дарвінізму]], елементи [[Антисемітизм|антисемітизму]]<ref name="Stableford76">Stableford.&nbsp;— P.76.</ref>. Погляди Шиля, який ідеалізував [[індивідуалізм]] і вважав, що християнство з його культом мучеництва віджило своє<ref name="Stableford87">Stableford.&nbsp;— P.87.</ref>, частково перегукуються з теоріями [[Фрідріх Ніцше|Ніцше]]<ref name="SF"/><ref name="Stableford88">Stableford.&nbsp;— P.88.</ref>. Разом з тим у його прозі зустрічаються й численні релігійні алюзії<ref name="Stableford83">Stableford.&nbsp;— P.83.</ref>.


== «Королівство Редонда» ==
== «Королівство Редонда» ==
Батько письменника, Метью Дауді Шиль, близько 1865 року жартома оголосив себе королем маленького безлюдного острівця [[Редонда]], розташованого неподалік Монтсеррата. У 1880 році він нібито «коронував» сина, доручивши йому «кермо правління» (незважаючи на те, що Британія офіційно присвоїла Редонду в 1872 році)<ref name="Fumagalli32">Fumagalli.&nbsp;— P.32.</ref>.
Батько письменника, Метью Дауді Шиль, близько 1865 року жартома оголосив себе королем маленького безлюдного острівця [[Редонда]], розташованого неподалік Монтсеррата. У 1880 році він нібито «коронував» сина, доручивши йому «кермо правління» (незважаючи на те, що Британія офіційно присвоїла Редонду в 1872 році)<ref name="Fumagalli32"/>.


Шиль, судячи з усього, не надавав своєму «титулу» великого значення, але вигадав цілу легенду, пов'язану з ним, щоб привернути увагу до перевидання своїх творів у 1929 році. Так чи інакше, {{Нп|Джон Госворт||ru|Госворт, Джон}}, літературний агент письменника, сприйняв цю історію всерйоз. Вмираючи, Шиль проголосив Госворта своїм «спадкоємцем»<ref name="Fumagalli32">Fumagalli.&nbsp;— P.32.</ref>, і той почав з ентузіазмом грати цю роль, прийнявши «тронне ім'я» Хуан I. [[Віртуальна держава]] [[Редонда (віртуальна держава)|Редонда]] існує досі.
Шиль, судячи з усього, не надавав своєму «титулу» великого значення, але вигадав цілу легенду, пов'язану з ним, щоб привернути увагу до перевидання своїх творів у 1929 році. Так чи інакше, {{Нп|Джон Госворт||ru|Госворт, Джон}}, [[літературний агент]] письменника, сприйняв цю історію всерйоз. Вмираючи, Шиль проголосив Госворта своїм «спадкоємцем»<ref name="Fumagalli32"/>, і той почав з ентузіазмом грати цю роль, прийнявши «тронне ім'я» Хуан I. [[Віртуальна держава|Вигадана держава]] [[Редонда (віртуальна держава)|Редонда]] існує досі.


== Вибрана бібліографія ==
== Вибрана бібліографія ==
Рядок 55: Рядок 55:
== Посилання ==
== Посилання ==


* [http://alangullette.com/lit/shiel/ Бібліографія, довідкова інформація та генеалогія Метью Шиля]
* [https://web.archive.org/web/20190312212946/http://alangullette.com/lit/shiel/ Бібліографія, довідкова інформація та генеалогія Метью Шиля]


== Примітки ==
== Примітки ==
Рядок 67: Рядок 67:
* {{книга-ру|автор=Brian Stableford.|заглавие=Jaunting on the Scoriac Tempests and Other Essays on Fantastic Literature|издательство=Wildside Press|год=2009|allpages=222|isbn=10:1434403386}}
* {{книга-ру|автор=Brian Stableford.|заглавие=Jaunting on the Scoriac Tempests and Other Essays on Fantastic Literature|издательство=Wildside Press|год=2009|allpages=222|isbn=10:1434403386}}
* {{статья|автор=Говард Лавкрафт.|заглавие=Сверхъестественный ужас в литературе|язык=ru|автор издания=Говард Лавкрафт.|издание=Хребты Безумия|место=М.|издательство=АСТ|год=2005|страницы=646—731|isbn=5-17-026082-2}}
* {{статья|автор=Говард Лавкрафт.|заглавие=Сверхъестественный ужас в литературе|язык=ru|автор издания=Говард Лавкрафт.|издание=Хребты Безумия|место=М.|издательство=АСТ|год=2005|страницы=646—731|isbn=5-17-026082-2}}

{{ВП-портали|Біографії|Фантастика|Література|Англія|Фантастика жахів|Фентезі|Наукова фантастика}}
{{ВП-портали|Біографії|Фантастика|Література|Англія|Наукова фантастика|Фантастика жахів|Фентезі}}
{{бібліоінформація}}
{{бібліоінформація}}
{{DEFAULTSORT:Шиль Метью}}
{{DEFAULTSORT:Шиль Метью}}

⚫
[[Категорія:Фантасти жахів Великої Британії]]
[[Категорія:Англійські письменники-фантасти]]
[[Категорія:Британські автори фентезі]]
[[Категорія:Британські автори фентезі]]
[[Категорія:Британські письменники-фантасти]]
[[Категорія:Британські наукові фантасти]]
⚫
[[Категорія:Фантасти жахів Великої Британії]]
[[Категорія:Англомовні письменники-фантасти]]
[[Категорія:Британські письменники-романісти]]
[[Категорія:Персоналії за алфавітом]]
[[Категорія:Персоналії за алфавітом]]
[[Категорія:Померли 1947]]
[[Категорія:Померли 1947]]
Рядок 78: Рядок 83:
[[Категорія:Народились 1865]]
[[Категорія:Народились 1865]]
[[Категорія:Народились 21 липня]]
[[Категорія:Народились 21 липня]]
[[Категорія:Антисеміти]]
[[Категорія:Ксенофобія у фантастиці]]

Поточна версія на 10:50, 13 грудня 2023

Метью Шиль
англ. Matthew Phipps Shiel
Народився21 липня 1865(1865-07-21)[1][2][…]
Монтсеррат, Британські заморські території, Велика Британія
Помер17 лютого 1947(1947-02-17)[1][2][…] (81 рік)
Чичестер, Англія, Велика Британія
Країна Велика Британія
 Сполучене Королівство
Діяльністьавтор
Alma materHarrison Colleged
Мова творіванглійська
Роки активностіз 1895
Жанрлітература жахів і наукова фантастика
Magnum opusПурпурова хмара, Редонда (віртуальна держава), Xélucha and Othersd і Prince Zaleski and Cummings King Monkd
CMNS: Метью Шиль у Вікісховищі

Метью Фіпс Шиль (англ. Matthew Phipps Shiel; 21 липня 1865(1865-07-21), Монтсеррат, Британські заморські території — 17 лютого 1947(1947-02-17), Чичестер) — британський письменник, працював у жанрах літератури містичного жаху, раннього фентезі й наукової фантастики.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Метью Фіпс Шиль народився 21 липня 1865 року на острові Монтсеррат, заморському володінні Великої Британії; його батьки, найімовірніше, були мулатами або квартеронами. Він почав писати оповідання у віці одинадцяти років[4]. Шиль здобув освіту в коледжі Гаррісон[en] на острові Барбадос, а в 1885 році вирушив з Вест-Індії в Англію, де навчався в Королівському коледжі. Переїхавши до Англії, він скоротив своє прізвище, прибравши з нього другу літеру l, і деякий час працював шкільним вчителем, а також робив переклади на замовлення. Кілька ранніх оповідань Шиля були опубліковані в Strand Magazine.

У 1895 році вийшла в світ перша книжкова публікація Шиля, збірка оповідань «Принц Залєскі»[5]. Після неї з'явились збірка «Образи у вогні» і гостросюжетний пригодницький роман «Сапфір раджі», заснований на сюжеті Вільяма Стіда (обидва 1896), які отримали схвальні відгуки критиків. Пізніше письменник зайнявся створенням популярних історій з продовженням, заснованих на актуальних політичних подіях свого часу, які стали основою книг «Жовта небезпека» — найуспішнішого роману Шиля — і «Контрабанда війни». В період з 1895 по 1937 роки Метью Фіпс Шиль опублікував близько 25 романів, п'ять збірок оповідань, поему і кілька п'єс, проте найбільшу популярність йому приніс роман «Пурпурова хмара» (англ. The Purple Cloud), роботу над яким він завершив у 1901 році. Серед інших значних творів цього періоду — роман «Владика моря» (англ. The Lord of the Sea, 1901). Протягом 1902 року публікувався частинами роман «У вирі любові» (англ. In Love’s Whirlpool), в якому Шиль, який відкинув християнство в ранній юності[6], представив своє бачення релігійної моралі.

Шиль одружився з Кароліною Гарсія Гомес у 1898 році, у подружжя народилася донька; однак через матеріальні труднощі шлюб дав тріщину, і в 1903 році Шилі розлучилися. Щоб поправити своє становище, письменник був змушений тривалий час співпрацювати з журналістом Луїсом Трейсі, разом з яким вони публікували не надто якісні художньо, але добре продавані романи аж до 1911 року. Намагаючись підтримати інтерес публіки до своїх книг, Шиль знову звернувся до сучасної тематики і випустив ще три романи — «Жовта хвиля» (англ. The Yellow Wave, 1905), «Останнє чудо» (англ. The Last Miracle, 1906) і «Дракон» (англ. The Dragon, 1913), однак вони не здобули успіху.[7]

У 1914 році вибухнув скандал, пов'язаний з обвинуваченням Шиля в розбещенні дванадцятирічної доньки його тодішньої співмешканки (письменник був дуже нерозбірливий у зв'язках, мав декілька позашлюбних дітей від різних жінок[4] і, можливо, був близький не тільки з дівчинкою, але й з її тітками). Він не визнав себе винним і провів шістнадцять місяців у в'язниці, займаючись важкими виправними роботами. Деякі сучасні дослідники творчості Шила стверджують, що в його творах можна знайти докази його схильності до неповнолітніх дівчаток, образи яких (деколи романтизовані й сексуалізовані) часто зустрічаються в його романах[8].

Після звільнення з ув'язнення Шиль писав мало, переважно створюючи п'єси й агітаційні тексти для Соціалістичної Робочої партії, якій співчував. В 1919 році він одружився вдруге, цей шлюб розпався приблизно через десять років. З 1923 року Шиль поступово повернувся до письменництва, але після 1937 не публікував нових творів, випускаючи лише перевидання. У пізні роки його ворожість до релігії змінилася активним антихристиянством, і він деякий час працював над критичними коментарями до євангелій. На старості років Шиль не залишив свого давнього захоплення йогою і зберігав міцне здоров'я, здійснюючи тривалі піші прогулянки[4]. Письменник помер 17 лютого 1947 року в лікарні Чичестера.

Творчість, критика, вплив

[ред. | ред. код]

Як зазначає Браян Стейблфорд, проза Шила відрізняється низкою стилістичних особливостей. Для неї характерні словесна розмаїтість, барвистість, підкреслена ускладненість синтаксису[6], музикальність[4].Творчість Шиля досить високо цінував Говард Лавкрафт, який відкрив її для себе в 1923 році і який відзначив ряд творів письменника в своїй роботі «Надприродний жах у літературі»[9]. Лавкрафт назвав його оповідання «Кселуча» (англ. Xélucha) «рідкісно моторошним твором», а новелу «Дім звуків» (англ. The House of Sounds), що оповідає про зловісну вежу, побудовану мерцем на безлюдному острові біля берегів Норвегії, — «безперечним шедевром», в якому помітно вплив Едгара По[10]. Менш вдалим, однак непогано написаним він вважав роман Шиля «Пурпурова хмара» — один з перших науково-фантастичних творів у жанрі постапокаліпсісу[11].

Містер Шиль з вражаючою силою описує прокляття, яке з'явилося з арктичної холоднечі, щоб погубити людство, і з часом залишило на планеті лише одного жителя. Почуття цього єдиного вцілілого, коли він розуміє, в якому становищі опинився, і його поневіряння як господаря планети по заповнених трупами і нікому не потрібними скарбами містах передані з мистецтвом, якому лише трохи бракує до справжньої величі.

— Г. Ф. Лавкрафт, «Надприродний жах у літературі»

Роман «Пурпурова хмара» багато в чому заклав основу піджанру постапокаліптичної фантастики. Причиною вимирання людства в романі стає планетарна катастрофа (величезна хмара отруйного газу), загальним місцем подібних творів став і мотив останнього, хто вижив, й епізод його подальшої зустрічі з іншими уцілілими[12]. За мотивами цієї книги знято американський фільм «Світ, плоть і диявол» 1959 року, а Стівен Кінг зізнався, що «Пурпурова хмара» була для нього одним із джерел натхнення під час створення роману «Протистояння». Інші твори письменника справили вплив на подальший розвиток жанру наукової фантастики[13]. Химерний стиль, характерний для Шиля, частково перейняв Томас Ліготті.

Персонажі романів Шиля нерідко висловлювали незвичайні для свого часу або навіть провокаційні ідеї, істотна частина яких може бути виявлена в посмертній збірці есе письменника[14]. Серед цих ідей — антиклерикалізм, схвалення євгеніки і соціал-дарвінізму, елементи антисемітизму[15]. Погляди Шиля, який ідеалізував індивідуалізм і вважав, що християнство з його культом мучеництва віджило своє[16], частково перегукуються з теоріями Ніцше[4][17]. Разом з тим у його прозі зустрічаються й численні релігійні алюзії[18].

«Королівство Редонда»

[ред. | ред. код]

Батько письменника, Метью Дауді Шиль, близько 1865 року жартома оголосив себе королем маленького безлюдного острівця Редонда, розташованого неподалік Монтсеррата. У 1880 році він нібито «коронував» сина, доручивши йому «кермо правління» (незважаючи на те, що Британія офіційно присвоїла Редонду в 1872 році)[5].

Шиль, судячи з усього, не надавав своєму «титулу» великого значення, але вигадав цілу легенду, пов'язану з ним, щоб привернути увагу до перевидання своїх творів у 1929 році. Так чи інакше, Джон Госворт[ru], літературний агент письменника, сприйняв цю історію всерйоз. Вмираючи, Шиль проголосив Госворта своїм «спадкоємцем»[5], і той почав з ентузіазмом грати цю роль, прийнявши «тронне ім'я» Хуан I. Вигадана держава Редонда існує досі.

Вибрана бібліографія

[ред. | ред. код]

Романи

[ред. | ред. код]
  • Сапфір раджі (1896)
  • Жовта небезпека (1898)
  • Контрабанда війни (1899)
  • Владика моря (1901)
  • Пурпурова хмара (1901)
  • У вирі кохання (1902)
  • Зло, що діється людьми (1904)
  • Жовта хвиля (1905)
  • Останнє чудо (1906)
  • Острів обманів (1909)
  • Дракон (1913)
  • Діти вітру (1923)
  • Секрет доктора Красінскі (1929)
  • Чорний ящик (1930)
  • Те, що над усім (1933)
  • Молоді приходять! (1937)

Збірки оповідань

[ред. | ред. код]
  • Принц Залеський (1895)
  • Образи у вогні (1896)
  • Бліда мавпа та інші начерки (1911)
  • І приходить жінка (1928)
  • Незримі голоси (1935)

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #121546365 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б SNAC — 2010.
  3. ↑ а б Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  4. ↑ а б в г д Georges T. Dodds. The Works of M.P. Shiel and related titles (англ.). SFSite.com. Архів оригіналу за 31 березня 2012. Процитовано 6 травня 2012.
  5. ↑ а б в Fumagalli. — P.32.
  6. ↑ а б Stableford. — P.75.
  7. ↑ Chen, Juan; Xiong, Hao; Chen, Yuebo; Yang, Haidi (1 серпня 2023). Autologous Fat Injection for the Treatment of Patulous Eustachian Tube. The Journal of International Advanced Otology. Т. 19, № 4. с. 311—317. doi:10.5152/iao.2023.221009. Процитовано 13 грудня 2023.
  8. ↑ McLeod. — P.370.
  9. ↑ Anderson. — P.209.
  10. ↑ Лавкрафт. — С.705.
  11. ↑ Лавкрафт. — С.706.
  12. ↑ Fumagalli. — P.34.
  13. ↑ Stableford. — P.96.
  14. ↑ Stableford. — P.73.
  15. ↑ Stableford. — P.76.
  16. ↑ Stableford. — P.87.
  17. ↑ Stableford. — P.88.
  18. ↑ Stableford. — P.83.

Література

[ред. | ред. код]
  • Douglas Allen Anderson. H.P. Lovecraft’s favorite weird tales. — Cold Spring Press, 2005. — 391 p. — ISBN 9781593600563.
  • Maria Cristina Fumagalli. Caribbean Perspectives on Modernity: Returning Medusa’s Gaze. — University of Virginia Press, 2009. — 198 p. — ISBN 9780813928579.
  • Kristen McLeod. M. P. Shiel and the Love of Pubescent Girls: The Other “Love That Dare Not Speak Its Name” : [англ.] // English Literature in Transition 1880—1920. — 2008. — No. 4. — С. 355—380.
  • Brian Stableford. Algebraic Fantasies and Realistic Romances: More Masters of Science Fiction. — Wildside Press, 1995. — 128 p. — ISBN 9780893702830.
  • Brian Stableford. Jaunting on the Scoriac Tempests and Other Essays on Fantastic Literature. — Wildside Press, 2009. — 222 p. — ISBN 10:1434403386.
  • Говард Лавкрафт. Сверхъестественный ужас в литературе : [рос.] // Хребты Безумия / Говард Лавкрафт.. — М. : АСТ, 2005. — С. 646—731. — ISBN 5-17-026082-2.
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Метью_Шиль&oldid=41127633