Національний Пантеон Домініканської Республіки: відмінності між версіями
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Виправлено джерел: 1; позначено як недійсні: 0.) #IABot (v2.0.9.5 |
|||
| (Не показані 5 проміжних версій 3 користувачів) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
{{unicard}} |
{{unicard}} |
||
'''Національний Пантеон''' був побудований з 1714 по 1746 рік іспанцем Джеронімо Кезада і Гарсон і спочатку був церквою [[Товариство Ісуса|єзуїтів]]. |
'''Національний Пантеон''' був побудований з 1714 по 1746 рік іспанцем Джеронімо Кезада і Гарсон і спочатку був церквою [[Товариство Ісуса|єзуїтів]].<ref name="History">{{Cite web|title=The National Pantheon|url=http://dominicanrepublic.com/index2.php?option=com_content&do_pdf=1&id=185|publisher=dominicanrepublic.com|accessdate=31 березня 2011|archiveurl=https://web.archive.org/web/20120322031602/http://dominicanrepublic.com/index2.php?option=com_content&do_pdf=1&id=185|archivedate=22 березня 2012|url-status=dead}}</ref><ref name="Jesuits in DR">{{Cite web|title=JESUIT INSTITUTIONS IN THE DOMINICAN REPUBLIC|url=http://www.manresa-sj.org/stamps/2_Dominican.htm|website=manresa-sj.org|accessdate=6 жовтня 2011|archive-date=2022-02-13|archive-url=https://web.archive.org/web/20220213232620/https://www.manresa-sj.org/stamps/2_Dominican.htm}}</ref> Споруда побудована в [[Архітектура неокласицизму|неокласично]]-[[Ренесансна архітектура|ренесансному]] стилі. Сьогодні споруда є національним символом [[Домініканська Республіка|Домініканської Республіки]] та місцем останнього спочинку найпочесніших громадян Республіки. |
||
[[Файл:National_Pantheon_CCSD_RD_02_2017_1972.jpg|праворуч|міні|225x225пкс| Вхід до пантеону]] |
[[Файл:National_Pantheon_CCSD_RD_02_2017_1972.jpg|праворуч|міні|225x225пкс| Вхід до пантеону]] |
||
== Історія == |
== Історія == |
||
Єзуїти проводили тут меси до 1767 року. Після 1767 року він використовувався як тютюновий склад, а потім як перший домініканський театр для суто мистецьких цілей товариством [[Хосе Габріель Гарсія|Amantes de las Letras]] у 1860 році до 1878 року, коли він став театром La Republicana, який діяв до 1917 року. |
Єзуїти проводили тут меси до 1767 року. Після 1767 року він використовувався як тютюновий склад, а потім як перший домініканський театр для суто мистецьких цілей товариством [[Хосе Габріель Гарсія|Amantes de las Letras]] у 1860 році до 1878 року, коли він став театром La Republicana, який діяв до 1917 року.<ref>{{Cite web|url=http://desdelavegardubsolis.blogspot.se/2013/09/el-teatro-la-republicana.html|title=Figuras y Relatos de Ayer. Pags 129-130|last=Billini de Espaillat|first=Gisela Mejía|date=1946|website=El Teatro la Republicana|publisher=Editora del Caribe}}</ref> До 1956 року тут розміщувалися урядові установи. |
||
У 1956 році за наказом тодішнього диктатора [[Рафаель Трухільйо|Рафаеля |
У 1956 році за наказом тодішнього диктатора [[Рафаель Трухільйо|Рафаеля Трухільйо]] іспанський архітектор Хав’єр Боррозо відреставрував будівлю, щоб вона служила новій меті національного мавзолею. Спочатку Трухільйо передбачав бути похованим у Національному пантеоні, але сьогодні це місце, де вшановують найвідоміших людей країни, серед інших вбивць Трухільйо.<ref name="History"/> |
||
== Поховані видатні люди == |
== Поховані видатні люди == |
||
* [[Франсіско Грегоріо Білліні|Франциско Грегоріо Білліні]] – домініканський письменник, педагог і політик італійського походження. |
* [[Франсіско Грегоріо Білліні|Франциско Грегоріо Білліні]] – домініканський письменник, педагог і політик італійського походження. |
||
* [[Concepción Bona| |
* [[Concepción Bona|Консепсьйон Бона]] – вчителька дитячого садка, яка брала участь у розробці прапора Домініканської Республіки |
||
* [[Педро Франсіско Боно|Педро Франциско Боно]] – італо-французький домініканець, політик, соціолог та інтелектуал |
* [[Педро Франсіско Боно|Педро Франциско Боно]] – італо-французький домініканець, політик, соціолог та інтелектуал |
||
* [[Франсіско Альберто Кааманьйо|Франциско |
* [[Франсіско Альберто Кааманьйо|Франциско Кааманьйо]] – домініканський військовий і політик, який обійняв пост президента Домініканської Республіки під час громадянської війни 1965 року. |
||
* [[Хуан Баутіста Камбіасо]] – був дослідником італійського походження, адміралом і матросом Домініканського флоту. |
* [[Хуан Баутіста Камбіасо]] – був дослідником італійського походження, адміралом і матросом Домініканського флоту. |
||
* [[Антоніо Дюверже]] — домініканський генерал французького походження, який брав участь у Війні за незалежність Домініканської Республіки. |
* [[Антоніо Дюверже]] — домініканський генерал французького походження, який брав участь у Війні за незалежність Домініканської Республіки. |
||
| Рядок 23: | Рядок 23: | ||
* [[Педро Енрікес Уренья]] – домініканський есеїст, філософ, гуманіст, філолог і літературний критик. |
* [[Педро Енрікес Уренья]] – домініканський есеїст, філософ, гуманіст, філолог і літературний критик. |
||
* [[Грегоріо Луперон]] — домініканський військовий генерал і президент. |
* [[Грегоріо Луперон]] — домініканський військовий генерал і президент. |
||
* [[Еухеніо Марія де Хостос]] – |
* [[Еухеніо Марія де Хостос]] – пуерториканський педагог, філософ, юрист, прозаїк і борець за незалежність Пуерто-Рико. |
||
* [[Хосе Нуньєс де Касерес]] – домініканський політик і письменник. Він відомий як єдиний президент Республіки Іспанська Гаїті |
* [[Хосе Нуньєс де Касерес]] – домініканський політик і письменник. Він відомий як єдиний президент Республіки Іспанська Гаїті |
||
* [[Еміліо Пруд'Омме|Еміліо Пруд'Омм]] – франко-домініканець, відомий тим, що є автором слів домініканського національного гімну. |
* [[Еміліо Пруд'Омме|Еміліо Пруд'Омм]] – франко-домініканець, відомий тим, що є автором слів домініканського національного гімну. |
||
| Рядок 39: | Рядок 39: | ||
== Примітки == |
== Примітки == |
||
{{reflist}} |
{{reflist}} |
||
[[Категорія:Санто-Домінго]] |
[[Категорія:Санто-Домінго]] |
||
[[Категорія:Культура Домініканської Республіки]] |
[[Категорія:Культура Домініканської Республіки]] |
||
Поточна версія на 05:04, 14 грудня 2023
| Національний Пантеон Домініканської Республіки | |
 | |
| Країна |
 Домініканська Республіка |
|---|---|
| Адміністративна одиниця | Санто-Домінго |
| Архітектурний стиль | неокласицизм |
 | |
 Національний Пантеон Домініканської Республіки у Вікісховищі | |
Координати: 18°28′30″ пн. ш. 69°52′59″ зх. д. / 18.47513055558333406° пн. ш. 69.88315833336110927° зх. д.
Національний Пантеон був побудований з 1714 по 1746 рік іспанцем Джеронімо Кезада і Гарсон і спочатку був церквою єзуїтів.[1][2] Споруда побудована в неокласично-ренесансному стилі. Сьогодні споруда є національним символом Домініканської Республіки та місцем останнього спочинку найпочесніших громадян Республіки.
Єзуїти проводили тут меси до 1767 року. Після 1767 року він використовувався як тютюновий склад, а потім як перший домініканський театр для суто мистецьких цілей товариством Amantes de las Letras у 1860 році до 1878 року, коли він став театром La Republicana, який діяв до 1917 року.[3] До 1956 року тут розміщувалися урядові установи.
У 1956 році за наказом тодішнього диктатора Рафаеля Трухільйо іспанський архітектор Хав’єр Боррозо відреставрував будівлю, щоб вона служила новій меті національного мавзолею. Спочатку Трухільйо передбачав бути похованим у Національному пантеоні, але сьогодні це місце, де вшановують найвідоміших людей країни, серед інших вбивць Трухільйо.[1]
- Франциско Грегоріо Білліні – домініканський письменник, педагог і політик італійського походження.
- Консепсьйон Бона – вчителька дитячого садка, яка брала участь у розробці прапора Домініканської Республіки
- Педро Франциско Боно – італо-французький домініканець, політик, соціолог та інтелектуал
- Франциско Кааманьйо – домініканський військовий і політик, який обійняв пост президента Домініканської Республіки під час громадянської війни 1965 року.
- Хуан Баутіста Камбіасо – був дослідником італійського походження, адміралом і матросом Домініканського флоту.
- Антоніо Дюверже — домініканський генерал французького походження, який брав участь у Війні за незалежність Домініканської Республіки.
- Улісес Франсіско Еспайлат – домініканський письменник і президент.
- Фабіо Фіалло – домініканський письменник, поет, політик і дипломат
- Хосе Марія Кабрал – домініканський військовий і політик. Він був першим верховним вождем Домініканської Республіки
- Хосе Габріель Гарсія – домініканський військовий, історик, політик, журналіст і видавець.
- Франциско Енрікес-і-Карвахаль – лікар, юрист, письменник, педагог і президент Домініканської Республіки.
- Педро Енрікес Уренья – домініканський есеїст, філософ, гуманіст, філолог і літературний критик.
- Грегоріо Луперон — домініканський військовий генерал і президент.
- Еухеніо Марія де Хостос – пуерториканський педагог, філософ, юрист, прозаїк і борець за незалежність Пуерто-Рико.
- Хосе Нуньєс де Касерес – домініканський політик і письменник. Він відомий як єдиний президент Республіки Іспанська Гаїті
- Еміліо Пруд'Омм – франко-домініканець, відомий тим, що є автором слів домініканського національного гімну.
- Гаспар Поланко – домініканський військовий генерал і політик.
- Хуан Санчес Рамірес — домініканський солдат, який служив генерал-капітаном сучасної Домініканської Республіки.
- Хосе Руфіно Рейес і Сьянкас — домініканський композитор
- Беніньо Філомено де Рохас – був главою держави та президентом Домініканської Республіки
- Педро Сантана — домініканський військовий генерал, президент і 1-й маркіз Лас Каррерас.
- Сокорро Санчес дель Росаріо – домініканський педагог і журналіст. Вона була першою журналісткою-феміністкою країни.
- Марія Тринідад Санчес – домініканська бориця за свободу та героїня Домініканської війни за незалежність.
- Саломе Уренья – домініканська поетеса та рання прихильниця вищої освіти для жінок
- ↑ а б The National Pantheon. dominicanrepublic.com. Архів оригіналу за 22 березня 2012. Процитовано 31 березня 2011.
- ↑ JESUIT INSTITUTIONS IN THE DOMINICAN REPUBLIC. manresa-sj.org. Архів оригіналу за 13 лютого 2022. Процитовано 6 жовтня 2011.
- ↑ Billini de Espaillat, Gisela Mejía (1946). Figuras y Relatos de Ayer. Pags 129-130. El Teatro la Republicana. Editora del Caribe.