Небельверфер: відмінності між версіями
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Binc (обговорення | внесок) Коректура, посилання |
|||
| (Не показано 33 проміжні версії 18 користувачів) | |||
| Рядок 69: | Рядок 69: | ||
|commons = Nebelwerfer |
|commons = Nebelwerfer |
||
}} |
}} |
||
| ⚫ | |||
[[Файл:Nebelwerfer hameenlinna 3.jpg|thumb|right]] |
|||
--> |
|||
[[Файл:PL MWP Nebelwerfer 42.JPG|thumb|Nebelwerfer 42]] |
[[Файл:PL MWP Nebelwerfer 42.JPG|thumb|Nebelwerfer 42]] |
||
[[Файл:Panzerwerfer alias Maultier.jpg|thumb|Panzerwerfer]][[Файл:Bundesarchiv Bild 101I-696-0450-23, Russland, Beladen eines Raketenwerfers.jpg|thumb]] |
[[Файл:Panzerwerfer alias Maultier.jpg|thumb|[[Panzerwerfer 42]]]][[Файл:Bundesarchiv Bild 101I-696-0450-23, Russland, Beladen eines Raketenwerfers.jpg|thumb]] |
||
[[Файл:Bundesarchiv Bild 101I-216-0417-09, Russland, schwerer Wurfrahmen an Schützenpanzer.jpg| |
[[Файл:Bundesarchiv Bild 101I-216-0417-09, Russland, schwerer Wurfrahmen an Schützenpanzer.jpg| |
||
thumb|Рами, змонтовані на Sdkfz 251]] |
thumb|Рами, змонтовані на Sdkfz 251]] |
||
'''«Nebelwerfer»''' |
'''«Nebelwerfer»''' (буквально {{lang-uk|«Туманомет»}}) — [[Третій рейх|німецька]] [[Буксирування|причіпна]] на двоколісному лафеті шестиствольна система некерованої [[Реактивний снаряд|реактивної артилерії]] часів [[Друга світова війна|Другої світової війни]]. |
||
== Загальні відомості == |
== Загальні відомості == |
||
Німецька система реактивної артилерії (РА) «Небельверфер» стала першою у світі системою залпового вогню. |
|||
Функція «Небельверфера» — у силі кількох батарей завдавати щільного удару по скупченню військ супротивника (включаючи броньовану військову техніку) або ж окремими батареями чи окремими |
Функція «Небельверфера» — у силі кількох батарей завдавати щільного удару по скупченню військ супротивника (включаючи броньовану військову техніку) або ж окремими батареями чи окремими системами РА знищувати укріплений район, дот, дзот, бліндаж, проводити артпідготовку по окопах тощо. Для цього не передбачалося застосовувати систему для враження цілей на великій віддалі: як завжди, німці ставили на точність і достатність, бо надмірні витрати ресурсів не вітало командування. «Низька дальність» (6—8 км), якою дорікали німцям радянські заздрісники — це зона прямої видимості, після якої неодмінно слідував удар піхотної штурмгрупи; дальність цілком компенсувалася винятковою влучністю, потужністю снарядів і застосуванням військового прикриття (артилерійського і піхотного) від імовірної раптової контратаки супротивника. Вдалий залп батареї «Небельверферів» майже гарантовано зривав атаку супротивника, викликаючи паніку, оглушення і численні втрати. |
||
Розмовна назва у росіян — «Ванюша»<ref name="kur">[http://www.lib.ru/PROZA/KUROCHKIN/nawojne.txt ''В. |
Розмовна назва у росіян — «Ванюша»<ref name="kur">[http://www.lib.ru/PROZA/KUROCHKIN/nawojne.txt ''В. А. Курочкін'' На війні як на війні]</ref> (названо за аналогією до радянських [[Реактивна система залпового вогню|реактивних систем залпового вогню]] [[Катюша (реактивна установка)|«Катюша»]] при копіюванні систем радянськими інженерами у блокадному Ленінграді). Образливе прізвисько —''«[[віслюк|іша́к»]]'' (через виття при запуску ракет), хоча радянська артсистема видавала майже тотожний звук. |
||
Солдати інших [[Антигітлерівська коаліція|союзницьких військ]] називали цю зброю « |
Солдати інших [[Антигітлерівська коаліція|союзницьких військ]] називали цю зброю «Стогній-Мікі» (через дике виття ракет, що оберталися зі швидкістю близько 60 000 об/хв)<ref>[http://militera.lib.ru/prose/foreign/mclean1/index.html ''Алістер Маклін'' «Гармати острова Наварон»]</ref>. |
||
| ⚫ | |||
За совєцькою історіографією, німці невдало скопіювали «Nebelwerfer» із радянського реактивного міномета залпового вогню «[[Катюша (реактивна установка)|Катюша]]». Насправді, «Небельверфер» придумано ще у 20-ті роки ХХ-го століття; початково придумували його для метання хімічних зарядів, тоді як «Катюша» виникла в 1941-му році у зв'язку із втратою 90% парку бомбардувальників і винищувачів, що мали нести на собі реактивні снаряди. Тому у перших радянських реактивних систем снаряди знаходилися на рельсах, як під крилами літаків. У німців же — у трубах, для безпечного транспортування. А головне — замість наступальної стратегії СРСР мусив вести оборонну війну (зникла можливість одним ударом знищити ворожі аеродроми і бази німців). |
|||
== Історія розвитку == |
|||
=== 10 cm Nebelwerfer 35 === |
=== 10 cm Nebelwerfer 35 === |
||
{{Main|10 cm Nebelwerfer 35}} |
{{Main|10 cm Nebelwerfer 35}} |
||
The lower muzzle velocity of a mortar meant that its shell walls could be thinner than those of artillery shells and it could carry a larger payload than artillery shells of the same weight. This made it an attractive delivery system for poison gases. The U.S. Army's [[Chemical Corps (United States Army)|Chemical Warfare Service]] developed their [[M2 4.2 inch mortar|4.2 inch chemical mortar]] for precisely that reason and the ''Nebeltruppen'' shared that reasoning. Its first weapon was also a [[mortar (weapon)|mortar]], the [[10 cm Nebelwerfer 35]], which was designed in 1934.<ref name=gc>Gander and Chamberlain, p. 298</ref> |
The lower muzzle velocity of a mortar meant that its shell walls could be thinner than those of artillery shells and it could carry a larger payload than artillery shells of the same weight. This made it an attractive delivery system for poison gases. The U.S. Army's [[Chemical Corps (United States Army)|Chemical Warfare Service]] developed their [[M2 4.2 inch mortar|4.2 inch chemical mortar]] for precisely that reason and the ''Nebeltruppen'' shared that reasoning. Its first weapon was also a [[mortar (weapon)|mortar]], the [[10 cm Nebelwerfer 35]], which was designed in 1934.<ref name=gc>Gander and Chamberlain, p. 298</ref> |
||
Нижня швидкість кулі з ступці означало, що його оболонка стіни могли бути тонше, ніж у артилерійських снарядів і може нести велику корисну навантаження, ніж артилерійських снарядів такої ж ваги. Це зробило його привабливим система доставки для отруйних речовин. Армії США [[хімічний корпус (Армія США) | Chemical Warfare Service]] розробили свій [[M2 4.2 дюймовий міномет | 4.2 дюймовий хімічний розчин]] саме з цієї причини і '' Nebeltruppen '' спільно цьому міркування. Його перша зброя було також [[розчин (зброя) | мінометні]], в [[10 см Nebelwerfer 35]], який був розроблений в 1934 році <посилання ім'я = GC> Гандер і Чемберлена, с. 298 </ вих> |
|||
=== 10 cm Nebelwerfer 40 === |
=== 10 cm Nebelwerfer 40 === |
||
| Рядок 104: | Рядок 99: | ||
=== 15 cm Nebelwerfer 41 === |
=== 15 cm Nebelwerfer 41 === |
||
{{Main|15 cm Nebelwerfer 41}} |
{{Main|15 cm Nebelwerfer 41}} |
||
Rocket development had begun during the 1920s and reached fruition in the late thirties. This offered the opportunity for the ''Nebeltruppen'' to deliver large quantities of [[poison gas]] or smoke simultaneously. The first weapon to be delivered to the troops was the 15 cm Nebelwerfer 41 in 1940, after the [[Battle of France]], a purpose-designed rocket with gas, smoke and high-explosive warheads. It, like virtually all German rocket designs, was spin-stabilized to increase accuracy. One very unusual feature was that the rocket motor was in the front, the exhaust venturi being about two-thirds down the body from the nose, with the intent to optimize the blast effect of the rocket as the warhead would still be above the ground when it detonated. This proved to greatly complicate manufacture for not much extra effect and it was not copied on later rocket designs. It was fired from a six-tube launcher mounted on a towed carriage adapted from that used by the [[3.7 cm PaK 36]] and had a range of {{convert|6900|m|yd}}.<ref>Gander and Chamberlain, p. 321</ref> Almost five and a half million 15 cm rockets and 6,000 launchers were manufactured over the course of the war.<ref name=p>{{cite web|url=http://sturmvogel.orbat.com/GermWeapProd.html|title=German Weapon and Ammunition Production 1 Sep 39-1 Apr 45|accessdate=2009-05-23}}</ref> |
Rocket development had begun during the 1920s and reached fruition in the late thirties. This offered the opportunity for the ''Nebeltruppen'' to deliver large quantities of [[poison gas]] or smoke simultaneously. The first weapon to be delivered to the troops was the 15 cm Nebelwerfer 41 in 1940, after the [[Battle of France]], a purpose-designed rocket with gas, smoke and high-explosive warheads. It, like virtually all German rocket designs, was spin-stabilized to increase accuracy. One very unusual feature was that the rocket motor was in the front, the exhaust venturi being about two-thirds down the body from the nose, with the intent to optimize the blast effect of the rocket as the warhead would still be above the ground when it detonated. This proved to greatly complicate manufacture for not much extra effect and it was not copied on later rocket designs. It was fired from a six-tube launcher mounted on a towed carriage adapted from that used by the [[3.7 cm PaK 36]] and had a range of {{convert|6900|m|yd}}.<ref>Gander and Chamberlain, p. 321</ref> Almost five and a half million 15 cm rockets and 6,000 launchers were manufactured over the course of the war.<ref name=p>{{cite web|url=http://sturmvogel.orbat.com/GermWeapProd.html|title=German Weapon and Ammunition Production 1 Sep 39-1 Apr 45|accessdate=2009-05-23|archiveurl=https://web.archive.org/web/20090302080523/http://sturmvogel.orbat.com/GermWeapProd.html|archivedate=2009-03-02|deadurl=yes}}</ref> |
||
=== 28/32 cm Nebelwerfer 41 === |
=== 28/32 cm Nebelwerfer 41 === |
||
[[ |
[[Файл:Bundesarchiv Bild 101I-049-0176-26, Russland, Zugkraftwagen mit Nebelwerfern.jpg|thumb|right|[[28/32 cm Nebelwerfer 41]] rocket launcher]] |
||
{{Main|28/32 cm Nebelwerfer 41}} |
{{Main|28/32 cm Nebelwerfer 41}} |
||
The 28/32 cm Nebelwerfer 41 rockets were introduced in 1941, before [[Operation Barbarossa]]. They used the same motor, but carried different warheads. The {{convert|28|cm|in}} rocket had a [[Explosive material|HE]] warhead, while the {{convert|32|cm|in}} rockets were incendiary. The maximum range for either rocket was only {{convert|2200|m|yd}}, a severe tactical drawback. Both could be fired from their wooden packing cases or a special wooden (schwere Wurfgerät 40 |
The 28/32 cm Nebelwerfer 41 rockets were introduced in 1941, before [[Operation Barbarossa]]. They used the same motor, but carried different warheads. The {{convert|28|cm|in}} rocket had a [[Explosive material|HE]] warhead, while the {{convert|32|cm|in}} rockets were incendiary. The maximum range for either rocket was only {{convert|2200|m|yd}}, a severe tactical drawback. Both could be fired from their wooden packing cases or a special wooden (schwere Wurfgerät 40 — heavy missile device) or tubular metal (schweres Wurfgerät 41 (sW.G. 41)) frame. Later, a towed launcher was developed that could take six rockets. Both rockets used the same launchers, but special liner rails had to be used for the {{convert|28|cm|in}} rockets. A vehicular launch frame, the schwere [[Wurfrahmen 40]] (sWu.R. 40), was also designed to improve the mobility of the heavy rockets. These were normally mounted on the sides of [[Sd.Kfz. 251]] [[half-tracks]], but they were also adapted for several different captured French tracked vehicles. The sWuR 40 was nicknamed the ''Stuka-zu-Fuß'' («Foot [[Stuka]]»).<ref name=c>Gander and Chamberlain, p. 322</ref> Over six hundred thousand rockets and 700 launchers, excluding the sW.G. and sWu.R. firing frames, were made during the war. In total, 345 launchers were built from 1941.<ref name="p"/> |
||
=== 21 cm Nebelwerfer 42 === |
=== 21 cm Nebelwerfer 42 === |
||
[[ |
[[Файл:Bundesarchiv Bild 101I-787-0505-09A, Nordafrika, 21cm Nebelwerfer.jpg|thumb|left|[[21 cm Nebelwerfer 42]] launcher in [[North Africa]]]] |
||
{{Main|21 cm Nebelwerfer 42}} |
{{Main|21 cm Nebelwerfer 42}} |
||
The 21 cm Nebelwerfer 42 rocket, which was introduced in 1942, had a longer range ({{convert|7850|m|yd}}) and a simpler design than the smaller 15 cm rocket. It was only made with high-explosive warheads and was fired from a five-tube launcher that used the same carriage as the smaller weapon. Liner rails were used to allow it to fire the smaller 15 cm rocket. It was also adapted for use by the [[Luftwaffe]] to break up [[Western Allies|Allied]] bomber formations in 1943 as the [[Werfer-Granate 21]].<ref name="c"/> Over four hundred thousand rockets and 1,400 launchers were completed.<ref name="p"/> |
The 21 cm Nebelwerfer 42 rocket, which was introduced in 1942, had a longer range ({{convert|7850|m|yd}}) and a simpler design than the smaller 15 cm rocket. It was only made with high-explosive warheads and was fired from a five-tube launcher that used the same carriage as the smaller weapon. Liner rails were used to allow it to fire the smaller 15 cm rocket. It was also adapted for use by the [[Luftwaffe]] to break up [[Western Allies|Allied]] bomber formations in 1943 as the [[Werfer-Granate 21]].<ref name="c"/> Over four hundred thousand rockets and 1,400 launchers were completed.<ref name="p"/> |
||
| Рядок 122: | Рядок 117: | ||
=== 8 cm Raketen-Vielfachwerfer === |
=== 8 cm Raketen-Vielfachwerfer === |
||
[[ |
[[Файл:Bundesarchiv Bild 101I-300-1863-30, Riva-Bella, Waffenvorführung Panzerwerfer.jpg|thumb|right|8 cm Raketen-Vielfachwerfer launcher mounted on a [[SOMUA MCG]]]] |
||
The [[Waffen-SS]] decided to copy the Soviet {{convert|82|mm|in}} M-8 [[Katyusha rocket launcher]] as the 24-rail [[8 cm Raketen-Vielfachwerfer]]. Its fin-stabilized rockets were cheaper and easier to manufacture than the German spin-stabilized designs and used cheaper launch rails. It was also capable of using the considerable stocks of captured Soviet rockets. Separate production lines were set up under party control as the army refused to convert any of its existing factories, but not many actually appear to have been made.<ref name="c"/> Production quantities are unknown, but photographic evidence shows the launcher mounted on lightly armored versions of the [[SdKfz 4|Sd.Kfz. 4]] |
The [[Waffen-SS]] decided to copy the Soviet {{convert|82|mm|in}} M-8 [[Katyusha rocket launcher]] as the 24-rail [[8 cm Raketen-Vielfachwerfer]]. Its fin-stabilized rockets were cheaper and easier to manufacture than the German spin-stabilized designs and used cheaper launch rails. It was also capable of using the considerable stocks of captured Soviet rockets. Separate production lines were set up under party control as the army refused to convert any of its existing factories, but not many actually appear to have been made.<ref name="c"/> Production quantities are unknown, but photographic evidence shows the launcher mounted on lightly armored versions of the [[SdKfz 4|Sd.Kfz. 4]] «Maultier»<ref name=c2>Chamberlain and Ellis, p. 188</ref> and captured French [[SOMUA MCG]] half-track.<ref>Chamberlain and Ellis, pp. 224–25</ref> |
||
=== Panzerwerfer === |
=== Panzerwerfer === |
||
{{Main|Panzerwerfer}} |
{{Main|Panzerwerfer}} |
||
To improve the mobility of the Nebelwerfer units, a ten-tube {{convert|15|cm|in}} launcher was mounted on a lightly armored Sd.Kfz. 4 |
To improve the mobility of the Nebelwerfer units, a ten-tube {{convert|15|cm|in}} launcher was mounted on a lightly armored Sd.Kfz. 4 «Maultier» [[half-track]] chassis as the 15 cm Panzerwerfer 42 auf Selbstfahrlafette [[SdKfz 4|Sd.Kfz. 4/1]] (based on the [[Opel]] «''Maultier''», or «Mule», half-track). Three hundred of these were produced, split evenly between launchers and ammunition carriers (which were identical except for the launcher).<ref>Chamberlain and Ellis, p. 180</ref> These were superseded in production by the 15 cm Panzerwerfer 42 auf [[Schwere Wehrmachtschlepper|Schwerer Wehrmachtsschlepper]] (Panzerwerfer auf SWS), which had improved cross-country mobility and had greater ammunition storage than the «Maultier».<ref name="c2"/> The exact number built of the latter weapon is unknown, but evidence suggests that fewer than 100 were completed before the end of the war.<ref name="p"/> |
||
=== Air-to-air adaptation (Werfer-Granate 21 rocket) === |
=== Air-to-air adaptation (Werfer-Granate 21 rocket) === |
||
{{main|Werfer-Granate 21}} |
{{main|Werfer-Granate 21}} |
||
[[ |
[[Файл:Bundesarchiv Bild 101I-674-7772-13A, Flugzeug Focke-Wulf Fw 190, Bewaffnung.jpg|thumb|left|A [[Focke-Wulf Fw 190|Fw 190]] being loaded with a ''Wfr.Gr. 21'' rocket]] |
||
The '''''Werfergranate'' 21''' (Wfr. Gr. 21), also called the '''21 cm BR''' (BR believed to be the abbreviation for |
The '''''Werfergranate'' 21''' (Wfr. Gr. 21), also called the '''21 cm BR''' (BR believed to be the abbreviation for «''Bordrakete''» in official Luftwaffe manuals)[http://www.cockpitinstrumente.de/archiv/Dokumente/ABC/f/FockeWulf/Fw%20190/Fw%20190%20Sonderwaffenanlage%20Teil%208C.pdf] was an unguided [[air-to-air rocket]] version of the projectile used in the ''Nebelwerfer'' 42 and was first used in the [[Schweinfurt-Regensburg mission|defense of Schweinfurt]] on 17 August 1943.<ref name=adlertag>{{cite web|last=|first=|url=http://www.adlertag.de/waffen/rockets.htm|title=Rockets of Bf 109|work=|accessdate=2007-06-05|publisher=}}</ref> The ''Wfr. Gr. 21'' was mounted on [[Messerschmitt Bf 109]] and [[Focke-Wulf Fw 190]] [[fighter aircraft|fighters]] (one launch tube under each wing) and on the [[Messerschmitt Bf 110]] and [[Messerschmitt Me 410]] [[heavy fighter]]s (two launch tubes under each wing) and was the first air-to-air rocket used by the [[Luftwaffe]].<ref name=adlertag/> Photographic evidence indicates that the Hungarians fitted three tubes under each wing of some of their twin-engined [[Me 210]] Ca-1 heavy fighters.<ref>{{cite book|last=Petrick|first=Peter|author2=Stocker, Werner|title=Messerschmitt Me 210/Me 410 Hornet|publisher=Midland|location=Hinckley, England|year=2007|page=45|isbn=978-1-85780-271-9}}</ref> The rockets were used to break up [[Allies of World War II|Allied]] [[bomber]] [[combat box]] formations in order to enable more effective German fighter attacks against the scattered Allied aircraft.<ref name=Dornberger>{{cite book |last=Dornberger|first=Walter|authorlink=Walter Dornberger|title=V2--Der Schuss ins Weltall|year=1952 -- US translation ''V-2'' Viking Press:New York, 1954|publisher=Bechtle Verlag|location=Esslingan|page=262}} '''NOTE''': Dornberger claims the Nebelwerfer was used against 1944 raids on Schweinfurt.</ref> However, the high [[Drag (physics)|drag]] caused by the launchers reduced the speed and maneuverability of the launching aircraft, a handicap that could prove fatal if Allied fighters were encountered. Also, the launch tube's underwing mounting setup, which usually aimed the projectile at about 15° upwards from level flight to counter the considerable [[bullet drop|ballistic drop]] of the projectile in flight after launch, added to the drag problem. |
||
One experimental fitment trial program of up to 33 of the 21 cm rockets, meant to be fired from a single aircraft in an upwards direction (much like the ''[[Schräge Musik]]'' upward firing autocannon on German ''Nachtjäger'' night fighters) was proposed for the [[Heinkel He 177#Experimental weapon loads|Heinkel He 177]]A as the ''Grosszerstörer'', mounted in the central fuselage and flying below American combat box bomber formations to down them, but the quintet of He 177A-5 airframes set aside for the ''Grosszerstörer'' program only flew as experimental airframes, seeing no active combat deployment. |
One experimental fitment trial program of up to 33 of the 21 cm rockets, meant to be fired from a single aircraft in an upwards direction (much like the ''[[Schräge Musik]]'' upward firing autocannon on German ''Nachtjäger'' night fighters) was proposed for the [[Heinkel He 177#Experimental weapon loads|Heinkel He 177]]A as the ''Grosszerstörer'', mounted in the central fuselage and flying below American combat box bomber formations to down them, but the quintet of He 177A-5 airframes set aside for the ''Grosszerstörer'' program only flew as experimental airframes, seeing no active combat deployment. |
||
| ⚫ | |||
--> |
|||
| ⚫ | Буквальний переклад назви з німецької — «''Туманомет''». Назва саме і походить від початкової функції міномета: ставити щільну хімічну чи димову завісу. У амуніції до «Небельверфера» числилися снаряди із хімічним і димовим наповнювачем<ref>{{Cite web |url=http://www.erlib.com/Станислав_Славин/Секретное_оружие_третьего_рейха/3/#@number |title=Секретна зброя Третього рейху |accessdate=2019-05-24 |archive-date=2014-07-29 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140729003247/http://www.erlib.com/Станислав_Славин/Секретное_оружие_третьего_рейха/3/#@number }}</ref>. Найчастіше міномет застосовували для стрільби [[Осколково-фугасний снаряд|осколково-фугасними]] мінами. За штатами військової техніки [[Вермахт]]у «Небельверфер» числився під назвою «реактивна гармата». |
||
| ⚫ | |||
| ⚫ | Буквальний переклад назви з німецької — «''Туманомет''». Назва саме і походить від початкової функції міномета: ставити щільну хімічну чи димову завісу. У амуніції до «Небельверфера» числилися снаряди із хімічним і димовим наповнювачем |
||
== Конструкція реактивної системи == |
== Конструкція реактивної системи == |
||
Реактивний міномет «Nebelwerfer 41» мав шість 150-мм стволів і стріляв 39-кілограмовими снарядами на відстань 6 (димові снаряди |
Реактивний міномет «Nebelwerfer 41» мав шість 150-мм стволів і стріляв 39-кілограмовими снарядами на відстань 6 (димові снаряди — 8) км. Пізніша версія міномета, «Nebelwerfer 42», мала п'ять 210-мм стволів. Для неї застосовували значно тяжчі 210-мм снаряди вагою 113 кг, які летіли на 8 км. Крім того, ''«Nebelwerfer 42»'' було оснащено знімними напрямними для снарядів [[калібр]]у 150 мм від ''«Nebelwerfer 41»'', котрі монтувались всередині стволів. Обидва міномети установлювалися на легкому двоколісному лафеті. |
||
На базі «Nebelwerfer» було створено самохідну установку «[[Panzerwerfer 42]]». Десятистволову 150-мм пускову установку було змонтовано на даху [[Sd.Kfz 250]/2. |
На базі «Nebelwerfer» було створено самохідну установку «[[Panzerwerfer 42]]». Десятистволову 150-мм пускову установку було змонтовано на даху [[Sd.Kfz 250]]/2. |
||
З 1940 по 1943 рік у Вермахті успішно застосовували іншого типу систему залпового вогню — [[Wurfrahmen 40]]. Її було змонтовано на шасі |
З 1940 по 1943 рік у Вермахті успішно застосовували іншого типу систему залпового вогню — [[Wurfrahmen 40]]. Її було змонтовано на шасі бронетранспортера [[Sd.Kfz. 251]]/1, прозваного солдатами ''Stuka zu Fuß'', «піхотною Штукою» (за аналогією з [[Junkers Ju 87|Junkers Ju 87 Stuka]] — пікірувальним бомбардувальником). По три рами кріпили з кожного борту бронетранспортера і несли по п'ять 280-мм реактивних мін і по одній 320-мм запалювальній міні. |
||
== Конструкція реактивних мін == |
== Конструкція реактивних мін == |
||
Боєприпас реактивного міномета виглядав як циліндр калібру 158 мм. Вага усього снаряда становить 39 кг, де до 2 кг становить вибухова речовина (тротил). Увесь циліндр заповнено шашкою з ді-глікоєвого пороху, що повільно горить. Такий вид пального зумовлено тепловим режимом роботи двигуна. При виборі теплового режиму просто підбирають пальне, балансуючи між паливом і негорючим баластом. При цьому, щоправда, дуже задимлюється траса баласту, що демаскує вогневу позицію і зменшує дальність польоту міни. |
|||
У задній частині циліндра розміщено кілька сопел, що мають відхилення від осі на 14 градусів. Усього сопел — 28. Вони надають міні обертового руху в польоті навколо |
У задній частині циліндра розміщено кілька сопел, що мають відхилення від осі на 14 градусів. Усього сопел — 28. Вони надають міні обертового руху в польоті навколо поздовжньої осі, і цим досягається виняткова точність снаряда. Так, розсіювання на дальності 6000 м: в довжину — 80—100 м, бокове — 60—90 м). Сопла виготовлено заодно с корпусом, і очевидно, при застосуванні ефективнішого пального просто згоріли б. Виготовлення снаряду при такій високій точності влучання виявилося рекордно дешевим і не потребувало спеціального обладнання. ([[Блокада Ленінграда|Блокадний Ленінград]] легко опанував не виробництво технічно недосконалих і складних у виготовленні снарядів для «Катюш», а саме системи німецьких «Wurfminen» — '''МТО''', «міна тяжка, обертальна», у радянському виконанні). |
||
На кінці циліндра прикріплено невеликий контейнер як бойову частину. Контейнер наповнено вибуховою речовиною. Крізь нього проходить канал основного сопла двигуна, що забезпечує міні поступальний рух. Там же знаходиться й ударно-інерційний [[підривач]]. |
На кінці циліндра прикріплено невеликий контейнер як бойову частину. Контейнер наповнено вибуховою речовиною. Крізь нього проходить канал основного сопла двигуна, що забезпечує міні поступальний рух. Там же знаходиться й ударно-інерційний [[підривач]]. |
||
| Рядок 163: | Рядок 157: | ||
* [[Агітаційний снаряд|Агітаційні]] — призначені для розкидання листівок. |
* [[Агітаційний снаряд|Агітаційні]] — призначені для розкидання листівок. |
||
Калібр залишався постійним — 158 |
Калібр залишався постійним — 158 мм, проте кожен тип ракети мав власну конструкцію і різну вагу (агітаційна міна не мала заднього циліндра, як у фугасній, а також мала 16 сопел — замість 28 у фугасній). |
||
== Застосування == |
== Застосування == |
||
{{External media||align=right |
{{External media||align=right |
||
||video1=[https://www.youtube.com/watch?v= |
||video1=[https://www.youtube.com/watch?v=Q5N1HP_WCq4 «Небельверфер» у бою] |
||
}} |
}} |
||
Початково «Небельверфер» застосовували для метання реактивних газових мін — із хімічною зброєю чи для димових завіс. |
Початково «Небельверфер» застосовували для метання реактивних газових мін — із хімічною зброєю чи для димових завіс. |
||
Уперше цю зброю було застосовано на [[Західноєвропейський театр воєнних дій Другої світової війни|Західноєвропейському театрі бойових дій]] під час [[Французька кампанія (1940)|Французької кампанії]], й застосовувався саме для установлення димових завіс. Також «Небельверфер» уперше застосовано як реактивна система залпового вогню під час десантної висадки на |
Уперше цю зброю було застосовано на [[Західноєвропейський театр воєнних дій Другої світової війни|Західноєвропейському театрі бойових дій]] під час [[Французька кампанія (1940)|Французької кампанії]], й застосовувався саме для установлення димових завіс. Також «Небельверфер» уперше застосовано як реактивна система залпового вогню під час десантної висадки на Криті ([[Критська повітряно-десантна операція|операція «Меркурій»]]): ця система надзвичайно проявила себе як виняткова зброя, беручи до увагу її компактність і малу вагу. Під час [[Операція «Барбаросса»|Операції «Барбаросса»]] 4-й хімічний полк особливого призначення застосував проти Брестської фортеці, випустивши понад 2880 реактивних фугасних мін калібру 150 мм (що за потужністю утричі більше за звичайний осколково-фугасний снаряд класичної 150-мм гаубиці). |
||
На [[Східноєвропейський театр воєнних дій Другої світової війни|Східноєвропейському театрі воєнних дій Другої світової війни]] установку застосовували на найважливіших напрямках і лише спільно із стволовою артилерією |
На [[Східноєвропейський театр воєнних дій Другої світової війни|Східноєвропейському театрі воєнних дій Другої світової війни]] установку застосовували на найважливіших напрямках і лише спільно із стволовою артилерією. Ця техніка завдавала дуже точних ударів на значних дистанціях (незмірно точніше, аніж радянська чи американська системи). Завдяки компактності, систему часто використовували у десантних операціях. |
||
При завантаженні реактивних мін з [[Казенник|казенної частини]], снаряди фіксувалися спеціальними тримачами, після чого в одне з сопел втикали електрозапал. Після |
При завантаженні реактивних мін з [[Казенник|казенної частини]], снаряди фіксувалися спеціальними тримачами, після чого в одне з сопел втикали електрозапал. Після наведення міномета на ціль [[обслуга]] йде до укриття і з допомогою блоку запуску випускає спочатку перші три ракети, потім решту три. Запуск системи здійснюється дистанційно, від [[Електричний акумулятор|електричного акумулятора]] транспортного засобу, який буксирує «Небельверфер». Залп триває близько 10 секунд. Час перезарядки — до 1,5 хвилини (стан готовності до наступного залпу чи перенацілювання). |
||
Снаряди при пуску залишали щільний димовий шлейф, тож теоретично підрозділ «Небельверфер» був чудовою ціллю для артилерії супротивника, тому обслузі системи необхідно було якомога швидше змінювати позицію. Та оскільки на Східному фронті німцям протистояла деморалізована і слабко вишколена армія, яка постійно відступала — ефективного спротиву радянської артилерії не могло бути. Штатна важка артилерія німців (і пристрої визначення розташування ворожих артбатарей), що застосовувалися спільно із «Небельверферами», робили майже всі спроби протидії росіян приреченими на їх миттєве знищення. Лише з літа 1943 року, коли відкрився другий фронт ([[Сицилійська операція]], коли німці були змушені були розпорошити свої сили, радянські війська отримали змогу наступати, а вся німецька наступальна зброя (наприклад, [[Штурмгешуц]], «Небельверфер», «Junkers Ju 87» |
Снаряди при пуску залишали щільний димовий шлейф, тож теоретично підрозділ «Небельверфер» був чудовою ціллю для артилерії супротивника, тому обслузі системи необхідно було якомога швидше змінювати позицію. Та оскільки на Східному фронті німцям протистояла деморалізована і слабко вишколена армія, яка постійно відступала — ефективного спротиву радянської артилерії не могло бути. Штатна важка артилерія німців (і пристрої визначення розташування ворожих артбатарей), що застосовувалися спільно із «Небельверферами», робили майже всі спроби протидії росіян приреченими на їх миттєве знищення. Лише з літа 1943 року, коли відкрився другий фронт ([[Сицилійська операція]], коли німці були змушені були розпорошити свої сили, радянські війська отримали змогу наступати, а вся німецька наступальна зброя (наприклад, [[Штурмгешуц]], «Небельверфер», «Junkers Ju 87» тощо) перекваліфіковувалася для виконання невластивих їй завдань — «Небельверфери» почали прибирати із передової. Натомість мобільні модифікації «Небельверфера» — «Wurfrahmen 40» і «Panzerwerfer 42» стали активно застосовувати як засіб підтримки танків, особливо у міських зонах. Для [[Загороджувальний вогонь|загороджувального вогню]] проти великих мас супротивника краще застосовна звичайна гаубична артилерія і авіація. |
||
Реактивні снаряди, що їх застосовували на «Nebelwerfer», також активно застосовували на літаках [[Протиповітряна оборона|ППО]] Німеччини для ударів по [[Стратегічні бомбардування під час Другої світової війни|щільних шикуваннях бомбардувальників союзників]]. |
Реактивні снаряди, що їх застосовували на «Nebelwerfer», також активно застосовували на літаках [[Протиповітряна оборона|ППО]] Німеччини для ударів по [[Стратегічні бомбардування під час Другої світової війни|щільних шикуваннях бомбардувальників союзників]]. |
||
Єдиним недоліком реактивного міномета на пізніх етапах війни стала його низька мобільність, через що він міг стати здобиччю |
Єдиним недоліком реактивного міномета на пізніх етапах війни стала його низька мобільність, через що він міг стати здобиччю ворожої авіації, котра перехоплювала ініціативу в повітрі. Для бі́льшої рухомості міномет установлювали на напівгусеничне шасі. Така машина отримала назву «[[Panzerwerfer 42]]» (1942). Транспортер боєприпасів Sd.Kfz 4 «Maultier» («Мул»), у якому розміщували від 20 до 30 реактивних мін, отримав назву ''Munitionskraftwagen fur Nebelwerfer'' (букв. «Транспортер амуніції для „Небельверфера“»). Наприкінці війни почали виробляти дешеві (часто дерев'яні) одноразові пускові установки «[[Wurfrahmen]]», які доставляли на вогневу позицію, змонтованими на бортах тягача. |
||
== Міфи про «Небельверфер» == |
== Міфи про «Небельверфер» == |
||
[[Файл:Bundesarchiv Bild 101I-049-0176-26, Russland, Zugkraftwagen mit Nebelwerfern.jpg|thumb|Буксирувальник [[SdKfz 10]]]] |
[[Файл:Bundesarchiv Bild 101I-049-0176-26, Russland, Zugkraftwagen mit Nebelwerfern.jpg|thumb|Буксирувальник [[SdKfz 10]]]] |
||
| ⚫ | * '''Перший міф''': «Небельверфер» є копією «Катюші» і з'явився 1942 |
||
| ⚫ | * '''Перший міф''': «Небельверфер» є копією «Катюші» і з'явився 1942 року у відповідь на появу радянських реактивних систем залпового вогню. У дійсності «Небельверфер» почали розробляти 1928 року і його вперше прийнято на озброєння у вигляді важких 280-мм «Wurfrahmen», які початково виглядали як дерев'яна рама для 6 ракет калібру 280 мм (пізніше раму, з металу) і прийняту на озброєння в 1940 році. 1940-го також з'являється прототип «Небельверфер» під газові реактивні міни, а в середині 1940 року і під фугасні реактивні міни. Застосовували цю зброю спочатку проти Франції, потім на острові Крит разом із [[Безвідкотна гармата|безвідкотними гарматами]]; на Східному фронті ефективно застосовувалися з перших днів під прикриттям важких гаубиць. Перше його застосування на території СРСР 22 червня 1941 року при [[Оборона Берестя (1941)|штурмі Берестейської фортеці]] — на місяць раніше, чим застосували «Катюші» під [[Орша|Оршею]]. Щоправда, за наказом Гіммлера, інженерами «Česká Zbrojovka» було створено аналог радянського реактивного снаряда РС-82, проте це було набагато пізніше. Німецький «аналог» РС-82 повністю переважав радянський оригінал як за точністю пострілу (чехи позбулися ексцентриситету тяги, викликаного нерівномірним горінням порохової шашки закруткою стабілізатора снаряда, що змушував ракету обертатися навколо своєї осі), так і за масою спорядження боєголовки. Швидкість обертання в порівнянні з турбореактивними мінами, була дуже низькою, та вказану ваду усувала повністю). Таким чином це була набагато досконаліша система. |
||
| ⚫ | * '''Другий міф''': дальність стрільби «Небельверфер» була низькою внаслідок коротких стволів- |
||
| ⚫ | * '''Другий міф''': дальність стрільби «Небельверфер» була низькою внаслідок коротких стволів-напрямних. Це не так. Стволи-напрямні «Небельверферові» узагалі технічно потрібні лише для розкрутки міни й утримання її при буксируванні: конструкція реактивної міни «пожирала» 25 % ККД реактивного двигуна на розкрутку в польоті, за рахунок чого й зумовлюється точність міномета, тож дальність польоту 39-кг міни становила трохи більше 6 км. «Катюша» мала дальність польоту снаряда 8 км, що на кілометр-півтора більше, ніж у «Небельверфера», за значно більшої довжини напрямних. Більша дальність польоту радянського снаряда була зумовлена тим, що снаряди в «Катюші» використовували найефективніше на той час пальне — нітрогліцериновий порох, що переважав за ефективністю ди-гліколевий порох німецького суперника; проте німці вибрали це пальне свідомо, з урахуванням умов роботи двигуна. |
||
* '''Третій міф''': мала маневреність «Небельверфер». У |
* '''Третій міф''': мала маневреність «Небельверфер». У порівнянні із радянським відповідником (на базі вантажівки) маневреністю ніяк не поступався, адже штатним буксирувальником «Небельверфера» був напівгусеничний тягач [[Sd Kfz 6]] і напівгусеничні бронетранспортери, від акумуляторних батарей котрих реактивний міномет і працював. Висока мобільність тягача зумовлена його надзвичайною прохідністю, тоді як і «[[ГАЗ-АА|полуторка»]], і Studebaker US6, і ЗІС-6 і Зіл-157 легко в'язли у ґрунті. До середини 1943 року швидкості й маневреності мінометові цілком вистачало. «Небельверферові» не вистачало оперативності в бою, адже його змонтовано на окремому лафеті, тож його доводилося відчіпляти, викочувати на позицію й націлювати, що потребувало багато часу. «Катюшу» змонтовано на шасі вантажівки, тож теоретично вона була набагато оперативнішою: вантажівка сама виходила на позицію, а для підготовки до стрільби їй потрібно було лише опустити опорні домкрати (часто для достатнього упору вантажівку просто опирали на великий пеньок чи камінь, тож швидкість підготовки до стрільби трохи збільшувалася). На практиці ж швидкість виходу на позицію, прицілювання і відкриття вогню займали приблизно однакову кількість часу, а зважаючи, що вогонь рідко вели з асфальтової чи ґрунтової дороги — а частіше з бездоріжжя чи з пересіченої місцевості — тож "Небельверфер вигравав. Відстрілявшись, «Катюша» могла практично одразу утекти з позиції, що в теорії практично унеможливлювало накриття її вогнем у відповідь за інших рівних умов. Однак. німці легко визначали позицію радянських реактивних мінометів (як і їхньої гаубичної артилерії) — і негайно накривали їх вогнем із гаубиць у відповідь. Проте, цей теоретичний недолік «Небельверфера» було усунуто у версіях «Wurfrahmen 40» «Panzerwerfer 42». |
||
* '''Четвертий міф''': Німеччина не випускала установки масово. Це неправда. За війну лише буксируваних установок «Небельверфер» було випущено 7500 штук. Кілька десятків тисяч дерев'яних |
* '''Четвертий міф''': Німеччина не випускала установки масово. Це неправда. За війну лише буксируваних установок «Небельверфер» було випущено 7500 штук. Кілька десятків тисяч дерев'яних «Wurfrahmen» калібру 280 мм і більше 5000 «Wurfrahmen» в залізних багаторазових контейнерах було випущено з 1942 по 1945 роки<ref>{{cite book|last=Englemann|first=Joachim|author2=Scheibert, Horst|title=Deutsche Artillerie 1934-1945: Eine Dokumentation in Text, Skizzen und Bildern: Ausrüstung, Gliderung, Ausbildung, Führung, Einsatz|publisher=C. A. Starke|location=Limburg/Lahn, Germany|year=1974}}</ref>. |
||
== Примітки == |
== Примітки == |
||
| Рядок 196: | Рядок 192: | ||
== Література == |
== Література == |
||
* {{cite book|last=Englemann|first=Joachim|author2=Scheibert, Horst|title=Deutsche Artillerie 1934-1945: Eine Dokumentation in Text, Skizzen und Bildern: Ausrüstung, Gliderung, Ausbildung, Führung, Einsatz|publisher=C. A. Starke|location=Limburg/Lahn, Germany|year=1974}} |
|||
* А.Широкорад «Бог войны Третьего Рейха» |
* А. Широкорад «Бог войны Третьего Рейха» — М.: АСТ, 2003. — 576 с. 36 ил. ISBN 5-17-015302-3 |
||
* Главное артиллерийское управление Красной Армии «Справочник по комплектации боеприпасов германской артиллерии», 1943 |
* Главное артиллерийское управление Красной Армии «Справочник по комплектации боеприпасов германской артиллерии», 1943 г. |
||
== Джерела == |
== Джерела == |
||
* [http://video.mail.ru/mail/labibuba/4587/6305.html# |
* [http://video.mail.ru/mail/labibuba/4587/6305.html# «Штурм Брестской крепости» документальный фильм, на 2 мин. 54 сек. упоминание об Небельверфере при обстрелах Брестской крепости.]{{ref-ru}} |
||
* [http://talks.guns.ru/forum_light_message/42/000163-m574499.html Штат артиллерии вермахта с 1939 по 1945]{{ref-ru}} |
* [http://talks.guns.ru/forum_light_message/42/000163-m574499.html Штат артиллерии вермахта с 1939 по 1945]{{ref-ru}} |
||
* [http://kampfstand.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=54&Itemid=27 150-мм реактивный миномет Nebelwerfer.41 {{deadlink}}]{{ref-ru}} |
* [http://kampfstand.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=54&Itemid=27 150-мм реактивный миномет Nebelwerfer.41 {{deadlink}}]{{Недоступне посилання|date=квітень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}{{ref-ru}} |
||
* [http://www.photo-war.com/ru/archives/album3153.htm Фотографии РСЗО 15-cm Nebelwerfer 41, |
* [http://www.photo-war.com/ru/archives/album3153.htm Фотографии РСЗО 15-cm Nebelwerfer 41, 21-cm Nebelwerfer 42, 15-cm Panzerwerfer 42 и их использования на Восточном фронте в фотоальбоме унтер-офицера 14-го тяжелого минометного полка вермахта (schweres Werfer-Regiment 14). ]{{ref-ru}} |
||
{{Бронетехніка Третього Рейху періоду Другої світової війни}} |
{{Бронетехніка Третього Рейху періоду Другої світової війни}} |
||
[[Категорія:Військова техніка]] |
|||
[[Категорія:Реактивні системи залпового вогню]] |
|||
[[Категорія:Реактивні системи залпового вогню Німеччини]] |
[[Категорія:Реактивні системи залпового вогню Німеччини]] |
||
[[Категорія:Реактивна артилерія]] |
|||
[[Категорія:Зброя за алфавітом]] |
[[Категорія:Зброя за алфавітом]] |
||
[[Категорія:САУ за алфавітом]] |
[[Категорія:САУ за алфавітом]] |
||
Поточна версія на 12:37, 1 січня 2024
| Nebelwerfer | |
|---|---|
 Реактивний міномет «Nebelwerfer 41». | |
| Тип | Ракетна артилерія |
| Походження | Третій рейх |
| Історія використання | |
| На озброєнні | 1940 - 1945 |
| Оператори | Третій рейх |
| Війни | Друга світова війна, Війна в Кореї |
| Історія виробництва | |
| Варіанти | Nebelwerfer 41, Nebelwerfer 42, Werfergranate 21 |
| Характеристики | |
| Вага | 540 кг |
| Довжина | 1,3 м |
| Обслуга | чотири |
| Калібр | 150 мм |
| Стволи | 6 |
| Дальність вогню | |
| Максимальна | 6 (8) км |
Небельверфер у Вікісховищі | |
«Nebelwerfer» (буквально укр. «Туманомет») — німецька причіпна на двоколісному лафеті шестиствольна система некерованої реактивної артилерії часів Другої світової війни.
Німецька система реактивної артилерії (РА) «Небельверфер» стала першою у світі системою залпового вогню.
Функція «Небельверфера» — у силі кількох батарей завдавати щільного удару по скупченню військ супротивника (включаючи броньовану військову техніку) або ж окремими батареями чи окремими системами РА знищувати укріплений район, дот, дзот, бліндаж, проводити артпідготовку по окопах тощо. Для цього не передбачалося застосовувати систему для враження цілей на великій віддалі: як завжди, німці ставили на точність і достатність, бо надмірні витрати ресурсів не вітало командування. «Низька дальність» (6—8 км), якою дорікали німцям радянські заздрісники — це зона прямої видимості, після якої неодмінно слідував удар піхотної штурмгрупи; дальність цілком компенсувалася винятковою влучністю, потужністю снарядів і застосуванням військового прикриття (артилерійського і піхотного) від імовірної раптової контратаки супротивника. Вдалий залп батареї «Небельверферів» майже гарантовано зривав атаку супротивника, викликаючи паніку, оглушення і численні втрати.
Розмовна назва у росіян — «Ванюша»[1] (названо за аналогією до радянських реактивних систем залпового вогню «Катюша» при копіюванні систем радянськими інженерами у блокадному Ленінграді). Образливе прізвисько —«іша́к» (через виття при запуску ракет), хоча радянська артсистема видавала майже тотожний звук.
Солдати інших союзницьких військ називали цю зброю «Стогній-Мікі» (через дике виття ракет, що оберталися зі швидкістю близько 60 000 об/хв)[2].
Назва
Буквальний переклад назви з німецької — «Туманомет». Назва саме і походить від початкової функції міномета: ставити щільну хімічну чи димову завісу. У амуніції до «Небельверфера» числилися снаряди із хімічним і димовим наповнювачем[3]. Найчастіше міномет застосовували для стрільби осколково-фугасними мінами. За штатами військової техніки Вермахту «Небельверфер» числився під назвою «реактивна гармата».
Реактивний міномет «Nebelwerfer 41» мав шість 150-мм стволів і стріляв 39-кілограмовими снарядами на відстань 6 (димові снаряди — 8) км. Пізніша версія міномета, «Nebelwerfer 42», мала п'ять 210-мм стволів. Для неї застосовували значно тяжчі 210-мм снаряди вагою 113 кг, які летіли на 8 км. Крім того, «Nebelwerfer 42» було оснащено знімними напрямними для снарядів калібру 150 мм від «Nebelwerfer 41», котрі монтувались всередині стволів. Обидва міномети установлювалися на легкому двоколісному лафеті.
На базі «Nebelwerfer» було створено самохідну установку «Panzerwerfer 42». Десятистволову 150-мм пускову установку було змонтовано на даху Sd.Kfz 250/2.
З 1940 по 1943 рік у Вермахті успішно застосовували іншого типу систему залпового вогню — Wurfrahmen 40. Її було змонтовано на шасі бронетранспортера Sd.Kfz. 251/1, прозваного солдатами Stuka zu Fuß, «піхотною Штукою» (за аналогією з Junkers Ju 87 Stuka — пікірувальним бомбардувальником). По три рами кріпили з кожного борту бронетранспортера і несли по п'ять 280-мм реактивних мін і по одній 320-мм запалювальній міні.
Боєприпас реактивного міномета виглядав як циліндр калібру 158 мм. Вага усього снаряда становить 39 кг, де до 2 кг становить вибухова речовина (тротил). Увесь циліндр заповнено шашкою з ді-глікоєвого пороху, що повільно горить. Такий вид пального зумовлено тепловим режимом роботи двигуна. При виборі теплового режиму просто підбирають пальне, балансуючи між паливом і негорючим баластом. При цьому, щоправда, дуже задимлюється траса баласту, що демаскує вогневу позицію і зменшує дальність польоту міни.
У задній частині циліндра розміщено кілька сопел, що мають відхилення від осі на 14 градусів. Усього сопел — 28. Вони надають міні обертового руху в польоті навколо поздовжньої осі, і цим досягається виняткова точність снаряда. Так, розсіювання на дальності 6000 м: в довжину — 80—100 м, бокове — 60—90 м). Сопла виготовлено заодно с корпусом, і очевидно, при застосуванні ефективнішого пального просто згоріли б. Виготовлення снаряду при такій високій точності влучання виявилося рекордно дешевим і не потребувало спеціального обладнання. (Блокадний Ленінград легко опанував не виробництво технічно недосконалих і складних у виготовленні снарядів для «Катюш», а саме системи німецьких «Wurfminen» — МТО, «міна тяжка, обертальна», у радянському виконанні).
На кінці циліндра прикріплено невеликий контейнер як бойову частину. Контейнер наповнено вибуховою речовиною. Крізь нього проходить канал основного сопла двигуна, що забезпечує міні поступальний рух. Там же знаходиться й ударно-інерційний підривач.
«Nebelwerfer» мав 5 типів реактивних мін, призначених для широкого круга завдань.
- Осколково-фугасні — призначені для враження живої сили супротивника і легких укріплень
- Запалювальні — призначені для враження об'єктів вогнем через розкидання на місцевості нафтопродуктів і їх спалахування
- Газові — застосовувані для установлення димових завіс (початкове призначення)
- Хімічні — споряджені отруйними речовинами
- Агітаційні — призначені для розкидання листівок.
Калібр залишався постійним — 158 мм, проте кожен тип ракети мав власну конструкцію і різну вагу (агітаційна міна не мала заднього циліндра, як у фугасній, а також мала 16 сопел — замість 28 у фугасній).
 Зовнішні відеофайли
| |
|---|---|
|
«Небельверфер» у бою |
Початково «Небельверфер» застосовували для метання реактивних газових мін — із хімічною зброєю чи для димових завіс. Уперше цю зброю було застосовано на Західноєвропейському театрі бойових дій під час Французької кампанії, й застосовувався саме для установлення димових завіс. Також «Небельверфер» уперше застосовано як реактивна система залпового вогню під час десантної висадки на Криті (операція «Меркурій»): ця система надзвичайно проявила себе як виняткова зброя, беручи до увагу її компактність і малу вагу. Під час Операції «Барбаросса» 4-й хімічний полк особливого призначення застосував проти Брестської фортеці, випустивши понад 2880 реактивних фугасних мін калібру 150 мм (що за потужністю утричі більше за звичайний осколково-фугасний снаряд класичної 150-мм гаубиці).
На Східноєвропейському театрі воєнних дій Другої світової війни установку застосовували на найважливіших напрямках і лише спільно із стволовою артилерією. Ця техніка завдавала дуже точних ударів на значних дистанціях (незмірно точніше, аніж радянська чи американська системи). Завдяки компактності, систему часто використовували у десантних операціях.
При завантаженні реактивних мін з казенної частини, снаряди фіксувалися спеціальними тримачами, після чого в одне з сопел втикали електрозапал. Після наведення міномета на ціль обслуга йде до укриття і з допомогою блоку запуску випускає спочатку перші три ракети, потім решту три. Запуск системи здійснюється дистанційно, від електричного акумулятора транспортного засобу, який буксирує «Небельверфер». Залп триває близько 10 секунд. Час перезарядки — до 1,5 хвилини (стан готовності до наступного залпу чи перенацілювання).
Снаряди при пуску залишали щільний димовий шлейф, тож теоретично підрозділ «Небельверфер» був чудовою ціллю для артилерії супротивника, тому обслузі системи необхідно було якомога швидше змінювати позицію. Та оскільки на Східному фронті німцям протистояла деморалізована і слабко вишколена армія, яка постійно відступала — ефективного спротиву радянської артилерії не могло бути. Штатна важка артилерія німців (і пристрої визначення розташування ворожих артбатарей), що застосовувалися спільно із «Небельверферами», робили майже всі спроби протидії росіян приреченими на їх миттєве знищення. Лише з літа 1943 року, коли відкрився другий фронт (Сицилійська операція, коли німці були змушені були розпорошити свої сили, радянські війська отримали змогу наступати, а вся німецька наступальна зброя (наприклад, Штурмгешуц, «Небельверфер», «Junkers Ju 87» тощо) перекваліфіковувалася для виконання невластивих їй завдань — «Небельверфери» почали прибирати із передової. Натомість мобільні модифікації «Небельверфера» — «Wurfrahmen 40» і «Panzerwerfer 42» стали активно застосовувати як засіб підтримки танків, особливо у міських зонах. Для загороджувального вогню проти великих мас супротивника краще застосовна звичайна гаубична артилерія і авіація.
Реактивні снаряди, що їх застосовували на «Nebelwerfer», також активно застосовували на літаках ППО Німеччини для ударів по щільних шикуваннях бомбардувальників союзників.
Єдиним недоліком реактивного міномета на пізніх етапах війни стала його низька мобільність, через що він міг стати здобиччю ворожої авіації, котра перехоплювала ініціативу в повітрі. Для бі́льшої рухомості міномет установлювали на напівгусеничне шасі. Така машина отримала назву «Panzerwerfer 42» (1942). Транспортер боєприпасів Sd.Kfz 4 «Maultier» («Мул»), у якому розміщували від 20 до 30 реактивних мін, отримав назву Munitionskraftwagen fur Nebelwerfer (букв. «Транспортер амуніції для „Небельверфера“»). Наприкінці війни почали виробляти дешеві (часто дерев'яні) одноразові пускові установки «Wurfrahmen», які доставляли на вогневу позицію, змонтованими на бортах тягача.
- Перший міф: «Небельверфер» є копією «Катюші» і з'явився 1942 року у відповідь на появу радянських реактивних систем залпового вогню. У дійсності «Небельверфер» почали розробляти 1928 року і його вперше прийнято на озброєння у вигляді важких 280-мм «Wurfrahmen», які початково виглядали як дерев'яна рама для 6 ракет калібру 280 мм (пізніше раму, з металу) і прийняту на озброєння в 1940 році. 1940-го також з'являється прототип «Небельверфер» під газові реактивні міни, а в середині 1940 року і під фугасні реактивні міни. Застосовували цю зброю спочатку проти Франції, потім на острові Крит разом із безвідкотними гарматами; на Східному фронті ефективно застосовувалися з перших днів під прикриттям важких гаубиць. Перше його застосування на території СРСР 22 червня 1941 року при штурмі Берестейської фортеці — на місяць раніше, чим застосували «Катюші» під Оршею. Щоправда, за наказом Гіммлера, інженерами «Česká Zbrojovka» було створено аналог радянського реактивного снаряда РС-82, проте це було набагато пізніше. Німецький «аналог» РС-82 повністю переважав радянський оригінал як за точністю пострілу (чехи позбулися ексцентриситету тяги, викликаного нерівномірним горінням порохової шашки закруткою стабілізатора снаряда, що змушував ракету обертатися навколо своєї осі), так і за масою спорядження боєголовки. Швидкість обертання в порівнянні з турбореактивними мінами, була дуже низькою, та вказану ваду усувала повністю). Таким чином це була набагато досконаліша система.
- Другий міф: дальність стрільби «Небельверфер» була низькою внаслідок коротких стволів-напрямних. Це не так. Стволи-напрямні «Небельверферові» узагалі технічно потрібні лише для розкрутки міни й утримання її при буксируванні: конструкція реактивної міни «пожирала» 25 % ККД реактивного двигуна на розкрутку в польоті, за рахунок чого й зумовлюється точність міномета, тож дальність польоту 39-кг міни становила трохи більше 6 км. «Катюша» мала дальність польоту снаряда 8 км, що на кілометр-півтора більше, ніж у «Небельверфера», за значно більшої довжини напрямних. Більша дальність польоту радянського снаряда була зумовлена тим, що снаряди в «Катюші» використовували найефективніше на той час пальне — нітрогліцериновий порох, що переважав за ефективністю ди-гліколевий порох німецького суперника; проте німці вибрали це пальне свідомо, з урахуванням умов роботи двигуна.
- Третій міф: мала маневреність «Небельверфер». У порівнянні із радянським відповідником (на базі вантажівки) маневреністю ніяк не поступався, адже штатним буксирувальником «Небельверфера» був напівгусеничний тягач Sd Kfz 6 і напівгусеничні бронетранспортери, від акумуляторних батарей котрих реактивний міномет і працював. Висока мобільність тягача зумовлена його надзвичайною прохідністю, тоді як і «полуторка», і Studebaker US6, і ЗІС-6 і Зіл-157 легко в'язли у ґрунті. До середини 1943 року швидкості й маневреності мінометові цілком вистачало. «Небельверферові» не вистачало оперативності в бою, адже його змонтовано на окремому лафеті, тож його доводилося відчіпляти, викочувати на позицію й націлювати, що потребувало багато часу. «Катюшу» змонтовано на шасі вантажівки, тож теоретично вона була набагато оперативнішою: вантажівка сама виходила на позицію, а для підготовки до стрільби їй потрібно було лише опустити опорні домкрати (часто для достатнього упору вантажівку просто опирали на великий пеньок чи камінь, тож швидкість підготовки до стрільби трохи збільшувалася). На практиці ж швидкість виходу на позицію, прицілювання і відкриття вогню займали приблизно однакову кількість часу, а зважаючи, що вогонь рідко вели з асфальтової чи ґрунтової дороги — а частіше з бездоріжжя чи з пересіченої місцевості — тож "Небельверфер вигравав. Відстрілявшись, «Катюша» могла практично одразу утекти з позиції, що в теорії практично унеможливлювало накриття її вогнем у відповідь за інших рівних умов. Однак. німці легко визначали позицію радянських реактивних мінометів (як і їхньої гаубичної артилерії) — і негайно накривали їх вогнем із гаубиць у відповідь. Проте, цей теоретичний недолік «Небельверфера» було усунуто у версіях «Wurfrahmen 40» «Panzerwerfer 42».
- Четвертий міф: Німеччина не випускала установки масово. Це неправда. За війну лише буксируваних установок «Небельверфер» було випущено 7500 штук. Кілька десятків тисяч дерев'яних «Wurfrahmen» калібру 280 мм і більше 5000 «Wurfrahmen» в залізних багаторазових контейнерах було випущено з 1942 по 1945 роки[4].
- ↑ В. А. Курочкін На війні як на війні
- ↑ Алістер Маклін «Гармати острова Наварон»
- ↑ Секретна зброя Третього рейху. Архів оригіналу за 29 липня 2014. Процитовано 24 травня 2019.
- ↑ Englemann, Joachim; Scheibert, Horst (1974). Deutsche Artillerie 1934-1945: Eine Dokumentation in Text, Skizzen und Bildern: Ausrüstung, Gliderung, Ausbildung, Führung, Einsatz. Limburg/Lahn, Germany: C. A. Starke.
- Englemann, Joachim; Scheibert, Horst (1974). Deutsche Artillerie 1934-1945: Eine Dokumentation in Text, Skizzen und Bildern: Ausrüstung, Gliderung, Ausbildung, Führung, Einsatz. Limburg/Lahn, Germany: C. A. Starke.
- А. Широкорад «Бог войны Третьего Рейха» — М.: АСТ, 2003. — 576 с. 36 ил. ISBN 5-17-015302-3
- Главное артиллерийское управление Красной Армии «Справочник по комплектации боеприпасов германской артиллерии», 1943 г.
- «Штурм Брестской крепости» документальный фильм, на 2 мин. 54 сек. упоминание об Небельверфере при обстрелах Брестской крепости.(рос.)
- Штат артиллерии вермахта с 1939 по 1945(рос.)
- 150-мм реактивный миномет Nebelwerfer.41 [недоступне посилання][недоступне посилання з квітня 2019](рос.)
- Фотографии РСЗО 15-cm Nebelwerfer 41, 21-cm Nebelwerfer 42, 15-cm Panzerwerfer 42 и их использования на Восточном фронте в фотоальбоме унтер-офицера 14-го тяжелого минометного полка вермахта (schweres Werfer-Regiment 14). (рос.)
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}