Стереокінематограф: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Немає опису редагування |
м стиль |
||
(Не показана 31 проміжна версія 19 користувачів) | |||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
''' |
'''Стереокіно''' або '''тримірне кіно''' — ({{lang-en|three-dimensional film, 3D film}}), спосіб відтворення візуального та звукового сигналу з використанням спеціальних [[Стереоокуляри|стереоокулярів]] і [[проєктор]]ів. Ілюзія об'ємного зображення створюється тим, що кожне око глядача бачить різні зображення, зняті одночасно з різних точок зору ніби двома очима. Дія на екрані впливає на глядача не лише на емоційному, а й на фізичному рівні, та є не лише фільмом, але й захопливим [[атракціон]]ом. Глядачі настільки поринають у фільм, що стають безпосередніми учасниками подій. |
||
== Історія == |
== Історія == |
||
Піонерами 3D-кінематографії були [[Вільям Фрізе-Грін]] і [[брати Люм'єр]] які експериментували зі стереоскопічним, або [[Тривимірний опис об'єкта|тривимірним]], зображенням на кіноекрані. Вони винайшли системи, за допомогою яких дві кіноплівки, пофарбовані у червоний і синьо-зелений кольори одночасно проєктували на екран для перегляду крізь спеціальні окуляри з аналогічно пофарбованим склом{{sfn|Миславський|2007|с=36}}. Перший з них, Фрізе-Грін, наприкінці 1890-х подав заявку на патент щодо виробництва стереоскопічних фільмів<ref>Limbacher, James L. Four Aspects of the Film. 1968</ref>. |
|||
Ще в 1838 році англієць [[Чарльз Вітстоун]] придумав демонстраційний прилад<ref>[http://arcanus.ru/article318.html Трехмерное кино: все по-настоящему]</ref>, заснований на різниці сприйняття зображення лівим і правим оком, який теоретично дозволяв бачити різні предмети не плоскими, а просторово об'ємними. Через 15 років Лондонська стереоскопічниа компанія вразила глядачів тривимірними видами [[Ніагарський водоспад|Ніагарського водоспаду]], а до середини 1930-х років стереоефект став доступний у рухомих зображеннях. Але пік кіношного стереобума припав на 1950-і роки, коли кінематограф вишукував будь-які засоби, щоб виграти жорстоку конкурентну боротьбу з [[телебачення]]м. |
|||
До середини 1930-х років стереоефект став доступний у рухомих зображеннях. В цей же час були винайдені поляризаційні світлофільтри, які дозволяли контролювати кількість світла, яке потрапляло на кіноплівку. Це надало можливість розпочати експерименти з кольоровим стереоскопічним кіно, які одночасно здійснювались у [[Німеччина|Німеччині]] та [[Італія|Італії]]{{sfn|Миславський|2007|с=36}}. |
|||
⚫ | Звичайною справою стало для кіноглядачів отримувати разом із вхідним квитком спеціальні червоно-сині ([[ |
||
1939 року, компанія Крайслер Моторс (Chrysler Motors) показала на [[Нью-Йорк]]ській всесвітній виставці, тривимірний фільм, знятий Дж. А. Нолінгом. Для показу використовувалися [[поляроїд]]и [[Едвін Герберт Ленд|Едвіна Ленда]], які дозволяли побачити повнокольорове стереоскопічне зображення. |
|||
⚫ | У 1980-ті роки в цьому форматі було знято кілька науково-популярних фільмів. Однак, |
||
Втім масштабне використання стереоскопічного кіно розпочалося лише у [[1950-ті у кіно|1950-ті]] роки, відколи [[Голлівуд]] розпочав пошук новацій аби повернути глядача у наслідок чого на заході почали з'являтися стереокінотеатри. Пік кіношного стереобуму припав на кінець 1950-х років, коли кінематограф вишукував будь-які засоби, щоб виграти жорстоку конкурентну боротьбу з [[телебачення]]м. |
|||
⚫ | Формат IMAX вперше |
||
У Києві з 1955-го до 2007 року на вулиці [[Хрещатик]], 29 існував перший в Україні [[стереоскоп]]ічний кінотеатр «[[Орбіта (кінотеатр, Київ)|Орбіта]]», у якому можна було дивитися об'ємне кіно без спеціальних окулярів.<ref>[https://ua.korrespondent.net/showbiz/835245-u-centri-kieva-zakrili-kinoteatr У центрі Києва закрили кінотеатр] korrespondent.net 13.05.2009</ref><ref>[http://kiev.pravda.com.ua/news/4ec4d4dae97e3/ Кінотеатр «Орбіта» знову запрацює?] Українська правда — Київ, 17.11.2011</ref><ref>[https://ukr.lb.ua/kiev/2012/07/18/161479_stereokinoteatr_kreshchatike.html Стереокінотеатр на Хрещатику перетвориться на кондитерську] ukr.lb.ua 18.07.2012</ref> |
|||
⚫ | Звичайною справою стало для кіноглядачів отримувати разом із вхідним квитком спеціальні червоно-сині ([[анагліф]]ічні) окуляри: на екрани виходили десятки тривимірних хітів: «[[Диявол Бвана]]» (1952) [[Арч Оболер|Арча Оболера]], в якому герої боролися з стереоскопічними левами-людоїдами, «Музей воскових фігур» (1953) [[Андре де Тот]]а, класичний фільм жахів «Чудовисько з Чорної Лагуни» (1954) і трилер [[Альфред Хічкок|Альфреда Хічкока]] «У випадку вбивства набирайте „М“»(1954). Але тоді тривимірне зображення не надто поширилось через обмежені можливості більшості кінотеатрів і через складне устаткування, необхідне для показу об'ємного кіно (срібні екрани, поляризовані скла, подвійні синхронізовані проєктори, спеціальні лінзи). |
||
⚫ | У 1980-ті роки в цьому форматі було знято кілька науково-популярних фільмів. Однак, попри нову хвилю що спалахнула інтересу до об'ємного зображення, недосконалість і незручність перегляду за допомогою картонних окулярів призвели до забуття 3D-формату вчергове. І тільки після того, як у 1970-і роки маленькою групою канадських вчених був розроблений новий тривимірний формат [[IMAX]], об'ємне кіно отримало реальний шанс стати дійсно популярним. |
||
⚫ | Формат IMAX вперше показали на виставці «Експо'70» в [[Осака|Осаці]]. А перший кінотеатр «Кіносфера» був побудований вже через рік у [[Торонто]]. Проте аж до кінця XX століття цей формат не міг похвалитися широким поширенням через свою дорожнечу. Станом на 2010 налічується вже близько 300 постійних кінотеатрів, що працюють саме у форматі IMAX. |
||
== Технологія демонстрації == |
== Технологія демонстрації == |
||
Секрет об'ємного зображення передусім лежить у величезному, висотою з семиповерховий будинок, екрані, розмірами 24 на 30 метрів і масою до півтори тонни. Його металізоване покриття має [[коефіцієнт відбиття]], що перевищує цей параметр звичайного [[латекс]]ного екрану в кілька разів. Це необхідно для отримання високої якості зображення, яке глядачі бачать через лінзи окулярів при |
Секрет об'ємного зображення передусім лежить у величезному, висотою з семиповерховий будинок, екрані, розмірами 24 на 30 метрів і масою до півтори тонни. Його металізоване покриття має [[коефіцієнт відбиття]], що перевищує цей параметр звичайного [[латекс]]ного екрану в кілька разів. Це необхідно для отримання високої якості зображення, яке глядачі бачать через лінзи окулярів при проєкції 3D. |
||
Друга складова секрету — у плівці. Відомо, що чим більше площа кадру на кіноплівці, тим краща якість зображення. Кадр технології IMAX в 20 разів перевищує класичну 16-міліметрову плівку, в 10 раз — 35-міліметрову і |
Друга складова секрету — у плівці. Відомо, що чим більше площа кадру на кіноплівці, тим краща якість зображення. Кадр технології IMAX в 20 разів перевищує класичну 16-міліметрову плівку, в 10 раз — 35-міліметрову і втричі — стандартну 70-міліметрову, оскільки при однаковій з останньою ширині кадру на IMAX-плівці розташовані не поперечно, а поздовж. Тому зображення може проєктуватися на гігантський екран і при цьому зберегти свою виключну [[Роздільна здатність|роздільну здатність]], [[яскравість]] і [[контрастність]] зображення. Для фільмів 3D використовуються дві копії кіноплівки, які демонструються синхронно: одна — для лівого ока окулярів, інша — для правого. Але найголовніше в тривимірному кінематографі — це окуляри. У них використовується технологія на [[Рідкі кристали|рідких кристалах]], яка максимально наближає глядача до того, що відбувається на екрані. Інфрачервоні сигнали управляють рідкокристалічними лінзами окулярів, забезпечуючи чергування відкриття і закриття поляризаційних лінз на кожному з окулярів, що таким чином створює тривимірний ефект. |
||
Завершує картину шестиканальна звукова система загальною потужністю 18 кіловат. |
Завершує картину шестиканальна звукова система загальною потужністю 18 кіловат. |
||
== Кіновиробництво == |
== Кіновиробництво == |
||
Фільми в технології 3D виробляються трьома способами<ref>[http://www.film.ru/article.asp?id=4737 IMAX: 48 кадров в секунду]</ref>. Перший: створений в техніці [[комп'ютерна анімація|комп'ютерної анімації]] фільм переводиться в формат 3D. Другий спосіб: фільми знімаються самою корпорацією IMAX на спеціальну камеру одразу на дві плівки. Третій спосіб: перевід 2D зображення в 3D, наразі лише у вигляді фрагментів голлівудських [[блокбастер]]ів. Технологія запатентована, робота триває. |
Фільми в технології 3D виробляються трьома способами<ref>[http://www.film.ru/article.asp?id=4737 IMAX: 48 кадров в секунду]{{Недоступне посилання}}</ref>. Перший: створений в техніці [[комп'ютерна анімація|комп'ютерної анімації]] фільм переводиться в формат 3D. Другий спосіб: фільми знімаються самою корпорацією IMAX на спеціальну камеру одразу на дві плівки. Третій спосіб: перевід 2D зображення в 3D, наразі лише у вигляді фрагментів голлівудських [[блокбастер]]ів. Технологія запатентована, робота триває. |
||
== Недоліки == |
== Недоліки == |
||
Рядок 26: | Рядок 34: | ||
== Нова популяризація == |
== Нова популяризація == |
||
Сьогодні 3D вибирають 55% глядачів<ref name=mir3d> |
Сьогодні 3D вибирають 55 % глядачів<ref name=mir3d>{{Cite web |url=http://www.mir3d.ru/news/8567/?phrase_id=4356857 |title=3D: перспективы в кино и на телевидении |accessdate=2010-01-31 |archive-date=2011-08-14 |archive-url=https://web.archive.org/web/20110814014056/http://www.mir3d.ru/news/8567/?phrase_id=4356857 }}</ref>. На 3D епічний фільм [[Джеймс Камерон|Джеймса Камерона]] «[[Аватар (фільм)|Аватар]]» покладаються величезні надії щодо виведення 3D формату в кіно на якісно новий рівень. Фільм Джеймса Камерона «Аватар» тільки за перший вікенд зібрав 75 мільйонів доларів<ref name=mir3d />. Але аналітикам цього мало, вони кажуть, що у світі треба зібрати понад 800 мільйонів доларів. Ось тоді можна буде оголошувати про встановлення нових правил гри, щоб дуже серйозно розширити 3D-аудиторію. |
||
== Див. також == |
== Див. також == |
||
Рядок 33: | Рядок 41: | ||
* [[IMAX]] |
* [[IMAX]] |
||
== |
== Примітки == |
||
{{reflist}} |
{{reflist}} |
||
== Джерела == |
== Джерела == |
||
* [http://rian.ru/culture/20100129/206909827.html Технология 3D в кино. Справка] |
* [http://rian.ru/culture/20100129/206909827.html Технология 3D в кино. Справка] |
||
* [http://lvivposter.com/news/93-Vynyknennja-3D-formatu-ta-rozvytok-3D-kinoteatriv/ |
* [https://web.archive.org/web/20130321054320/http://lvivposter.com/news/93-Vynyknennja-3D-formatu-ta-rozvytok-3D-kinoteatriv/ Виникнення 3D формату та розвиток 3D кінотеатрів.] |
||
* {{Книга:Миславський В. Н.:Кінословник. Терміни, визначення, жарґонізми}} |
|||
{{Бібліоінформація}} |
|||
{{Вікіпедія:Проєкт:Кінематограф/Жанри}} |
|||
{{Портали|Кінематограф}} |
|||
[[Категорія:3D фільми]] |
[[Категорія:3D фільми]] |
||
[[Категорія: |
[[Категорія:Кінематограф]] |
||
[[Категорія:Кіновиробництво]] |
[[Категорія:Кіновиробництво]] |
||
[[Категорія:Комп'ютерна графіка]] |
[[Категорія:Комп'ютерна графіка]] |
||
[[Категорія:Формати кінострічок]] |
|||
[[Категорія:Стереоскопія]] |
Поточна версія на 14:53, 5 січня 2024
Стереокіно або тримірне кіно — (англ. three-dimensional film, 3D film), спосіб відтворення візуального та звукового сигналу з використанням спеціальних стереоокулярів і проєкторів. Ілюзія об'ємного зображення створюється тим, що кожне око глядача бачить різні зображення, зняті одночасно з різних точок зору ніби двома очима. Дія на екрані впливає на глядача не лише на емоційному, а й на фізичному рівні, та є не лише фільмом, але й захопливим атракціоном. Глядачі настільки поринають у фільм, що стають безпосередніми учасниками подій.
Піонерами 3D-кінематографії були Вільям Фрізе-Грін і брати Люм'єр які експериментували зі стереоскопічним, або тривимірним, зображенням на кіноекрані. Вони винайшли системи, за допомогою яких дві кіноплівки, пофарбовані у червоний і синьо-зелений кольори одночасно проєктували на екран для перегляду крізь спеціальні окуляри з аналогічно пофарбованим склом[1]. Перший з них, Фрізе-Грін, наприкінці 1890-х подав заявку на патент щодо виробництва стереоскопічних фільмів[2].
До середини 1930-х років стереоефект став доступний у рухомих зображеннях. В цей же час були винайдені поляризаційні світлофільтри, які дозволяли контролювати кількість світла, яке потрапляло на кіноплівку. Це надало можливість розпочати експерименти з кольоровим стереоскопічним кіно, які одночасно здійснювались у Німеччині та Італії[1].
1939 року, компанія Крайслер Моторс (Chrysler Motors) показала на Нью-Йоркській всесвітній виставці, тривимірний фільм, знятий Дж. А. Нолінгом. Для показу використовувалися поляроїди Едвіна Ленда, які дозволяли побачити повнокольорове стереоскопічне зображення.
Втім масштабне використання стереоскопічного кіно розпочалося лише у 1950-ті роки, відколи Голлівуд розпочав пошук новацій аби повернути глядача у наслідок чого на заході почали з'являтися стереокінотеатри. Пік кіношного стереобуму припав на кінець 1950-х років, коли кінематограф вишукував будь-які засоби, щоб виграти жорстоку конкурентну боротьбу з телебаченням.
У Києві з 1955-го до 2007 року на вулиці Хрещатик, 29 існував перший в Україні стереоскопічний кінотеатр «Орбіта», у якому можна було дивитися об'ємне кіно без спеціальних окулярів.[3][4][5]
Звичайною справою стало для кіноглядачів отримувати разом із вхідним квитком спеціальні червоно-сині (анагліфічні) окуляри: на екрани виходили десятки тривимірних хітів: «Диявол Бвана» (1952) Арча Оболера, в якому герої боролися з стереоскопічними левами-людоїдами, «Музей воскових фігур» (1953) Андре де Тота, класичний фільм жахів «Чудовисько з Чорної Лагуни» (1954) і трилер Альфреда Хічкока «У випадку вбивства набирайте „М“»(1954). Але тоді тривимірне зображення не надто поширилось через обмежені можливості більшості кінотеатрів і через складне устаткування, необхідне для показу об'ємного кіно (срібні екрани, поляризовані скла, подвійні синхронізовані проєктори, спеціальні лінзи).
У 1980-ті роки в цьому форматі було знято кілька науково-популярних фільмів. Однак, попри нову хвилю що спалахнула інтересу до об'ємного зображення, недосконалість і незручність перегляду за допомогою картонних окулярів призвели до забуття 3D-формату вчергове. І тільки після того, як у 1970-і роки маленькою групою канадських вчених був розроблений новий тривимірний формат IMAX, об'ємне кіно отримало реальний шанс стати дійсно популярним.
Формат IMAX вперше показали на виставці «Експо'70» в Осаці. А перший кінотеатр «Кіносфера» був побудований вже через рік у Торонто. Проте аж до кінця XX століття цей формат не міг похвалитися широким поширенням через свою дорожнечу. Станом на 2010 налічується вже близько 300 постійних кінотеатрів, що працюють саме у форматі IMAX.
Секрет об'ємного зображення передусім лежить у величезному, висотою з семиповерховий будинок, екрані, розмірами 24 на 30 метрів і масою до півтори тонни. Його металізоване покриття має коефіцієнт відбиття, що перевищує цей параметр звичайного латексного екрану в кілька разів. Це необхідно для отримання високої якості зображення, яке глядачі бачать через лінзи окулярів при проєкції 3D.
Друга складова секрету — у плівці. Відомо, що чим більше площа кадру на кіноплівці, тим краща якість зображення. Кадр технології IMAX в 20 разів перевищує класичну 16-міліметрову плівку, в 10 раз — 35-міліметрову і втричі — стандартну 70-міліметрову, оскільки при однаковій з останньою ширині кадру на IMAX-плівці розташовані не поперечно, а поздовж. Тому зображення може проєктуватися на гігантський екран і при цьому зберегти свою виключну роздільну здатність, яскравість і контрастність зображення. Для фільмів 3D використовуються дві копії кіноплівки, які демонструються синхронно: одна — для лівого ока окулярів, інша — для правого. Але найголовніше в тривимірному кінематографі — це окуляри. У них використовується технологія на рідких кристалах, яка максимально наближає глядача до того, що відбувається на екрані. Інфрачервоні сигнали управляють рідкокристалічними лінзами окулярів, забезпечуючи чергування відкриття і закриття поляризаційних лінз на кожному з окулярів, що таким чином створює тривимірний ефект.
Завершує картину шестиканальна звукова система загальною потужністю 18 кіловат.
Фільми в технології 3D виробляються трьома способами[6]. Перший: створений в техніці комп'ютерної анімації фільм переводиться в формат 3D. Другий спосіб: фільми знімаються самою корпорацією IMAX на спеціальну камеру одразу на дві плівки. Третій спосіб: перевід 2D зображення в 3D, наразі лише у вигляді фрагментів голлівудських блокбастерів. Технологія запатентована, робота триває.
3D-кіно потерпає від двох недоліків. Перший і головний — порушення сприйняття розмірів тіл і речей: справжню величину того чи іншого нового об'єкта зрозуміти неможливо доти, поки поруч з ним не з'являється легко визначена фігура — скажімо, людина поруч з китом. Другий недолік — мертвота фонів при активній дії на самому першому плані. Очевидно, з розвитком технології ці недоліки будуть усунені.
Офтальмологи попереджають, що перегляд, особливо тривалий, 3D кіна, може справити негативний вплив на гостроту зору певних груп глядачів: короткозорих, з порушенням бінокулярності, а також на дітей до 12 років і глядачів старших 40 років.
Сьогодні 3D вибирають 55 % глядачів[7]. На 3D епічний фільм Джеймса Камерона «Аватар» покладаються величезні надії щодо виведення 3D формату в кіно на якісно новий рівень. Фільм Джеймса Камерона «Аватар» тільки за перший вікенд зібрав 75 мільйонів доларів[7]. Але аналітикам цього мало, вони кажуть, що у світі треба зібрати понад 800 мільйонів доларів. Ось тоді можна буде оголошувати про встановлення нових правил гри, щоб дуже серйозно розширити 3D-аудиторію.
- ↑ а б Миславський, 2007, с. 36.
- ↑ Limbacher, James L. Four Aspects of the Film. 1968
- ↑ У центрі Києва закрили кінотеатр korrespondent.net 13.05.2009
- ↑ Кінотеатр «Орбіта» знову запрацює? Українська правда — Київ, 17.11.2011
- ↑ Стереокінотеатр на Хрещатику перетвориться на кондитерську ukr.lb.ua 18.07.2012
- ↑ IMAX: 48 кадров в секунду[недоступне посилання]
- ↑ а б 3D: перспективы в кино и на телевидении. Архів оригіналу за 14 серпня 2011. Процитовано 31 січня 2010.
- Технология 3D в кино. Справка
- Виникнення 3D формату та розвиток 3D кінотеатрів.
- Миславський В. Н. Кінословник. Терміни, визначення, жарґонізми / пер. з рос. С.В. Мірошніченко, ред. А.Ф. Парамонов. — Харків, 2007. — 328 с. — ISBN 966-8246-59-4.
|
|