Підсічно-вогнева система землеробства: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [очікує на перевірку] |
Виправлено джерел: 4; позначено як недійсні: 0.) #IABot (v2.0.8.6 |
Аґрус (обговорення | внесок) |
||
| (Не показано 24 проміжні версії 7 користувачів) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| ⚫ | |||
{{Приєднати|Вирубно-вогнева система}} |
|||
| ⚫ | |||
[[Файл:Slashing-and-burning.jpg|thumb|Підсічно-випалювальна практика в [[Фінляндія|Фінляндії]], 1893.]] |
[[Файл:Slashing-and-burning.jpg|thumb|Підсічно-випалювальна практика в [[Фінляндія|Фінляндії]], 1893.]] |
||
[[Файл:Fires along the Rio Xingu, Brazil.JPG|thumb|Фотографія з космосу, яка ілюструє випалювання лісів вздовж річки Ріо-Ксінгу в штаті Мато Гроссо, [[Бразилія]].]] |
[[Файл:Fires along the Rio Xingu, Brazil.JPG|thumb|Фотографія з космосу, яка ілюструє випалювання лісів вздовж річки Ріо-Ксінгу в штаті Мато Гроссо, [[Бразилія]].]] |
||
'''Підсічно-вогневе землеробство''' — одна з примітивних стародавніх систем [[Землеробство|землеробства]] в лісовій зоні, заснована на випалюванні лісу і посадці на цьому місці культурних рослин. При тривалому терміні [[Перелогова система землеробства|перелогу]] характеризується досить високою врожайністю одиниці оброблюваної території та досить високою продуктивністю праці, але через те, що більша частина території виявляється при цьому в кожний даний момент під перелогом, загальна продуктивність праці для цього типу землеробства вкрай низька. |
'''Підсічно-вогневе землеробство''' (також, ''підсічне'',<ref name="Благой"/> або ''вогневе'',<ref name="Благой"/> або вирубне (підсічне),<ref>Зернове господарство — В. Кубійович // Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1959. — Т. 3. — С. 805-1200. Доступ: http://izbornyk.org.ua/encycl/euii060.htm</ref> або ''[[Зруб|вирубно]]-вогнева система'') — одна з примітивних стародавніх систем без[[оранка|орного]] без[[тяглові тварини|тяглового]] [[Землеробство|землеробства]] в лісовій зоні, заснована на випалюванні лісу і посадці на цьому місці [[Культурні рослини|культурних рослин]]. При тривалому терміні [[Перелогова система землеробства|перелогу]] характеризується досить високою [[Врожайність|врожайністю]] одиниці оброблюваної території та досить високою [[Продуктивність праці|продуктивністю праці]], але через те, що більша частина території виявляється при цьому в кожний даний момент під [[переліг|перелогом]], загальна продуктивність праці для цього типу землеробства вкрай низька. Після вирубування дерев і кущів та їх спалення в процесі підготовки нової ділянки орної землі, зола використовується як [[Добрива|добриво]].<ref name="тимочко"/> З виснаженням землі на певній ділянці, її залишали, і таким самим чином готували іншу. |
||
== |
== Поширення == |
||
| ⚫ | Підсічно-вогневе землеробство було поширене в зоні широколистяних лісів як [[Європа|Європи]], так і [[Азія|Азії]] з епохи [[неоліт]]у; в гірських і північних [[тайга|тайгових]] лісах [[Помірний кліматичний пояс|помірного поясу]] воно зберігалося у деяких [[Слов'яни|слов'янських]] і [[Германці|германських]] народів до середини [[XIX століття]]. У Південній Європі воно пережило себе вже на початку XIX століття, однак у таких районах, як [[Ардени|Арденські гори]] або на острові [[Корсика]], проіснувало до середини XIX століття. Зберігалося воно до середини XIX століття і в широкій зоні лісів [[Північна Америка|Північної Америки]] у європейських переселенців. В Україні у ХІХ ст. залишки цієї системи побутували тільки подекуди у [[Карпати|Карпатах]] і на [[Полісся|Поліссі]]. |
||
| ⚫ | У лісі рубали дерева або підсікали їх, підрізали кору, щоб вони висохли. Через рік ліс спалювали і сіяли прямо в попіл, який є досить хорошим добривом. Для лісової смуги Східної Європи був характерний наступний екогосподарський цикл: від 1-3 до 5-7 років на розчищеній ділянці проводилися посіви, потім використовували його як сінокіс чи пасовище (не обов'язкова фаза, до 10-12 років), а після припинення господарської діяльності через 40-60 років відновлювався ліс. Спалювання висушених на корені дерев без зрубування (а тільки здирання кори до [[Камбій|камбію]]) збільшувало описаний цикл на 10-15 років<ref>{{cite web|title=Формирование и развитие восточноевропейских широколиственных лесов в голоцене|author=Смирнова О.В., Турубанова С.А.|url=http://paleobase.narod.ru/samara.html|publisher=Палеоариалы|archiveurl=https://www.webcitation.org/665BxmaUr?url=http://paleobase.narod.ru/samara.html|archivedate=2012-03-11|accessdate=2012-10-12|deadurl=no}}</ref>. Поле після випалювання давало добрий урожай перший рік без обробки землі; потім потрібне розпушування ділянки ручними знаряддями. У зоні [[Вторинні ліси|вторинних лісів]] випалювали чагарник і навіть [[болото]], [[дерен]]. Така форма землеробства вимагає міняти час від часу місце поселення. |
||
| ⚫ | Різновиди підсічно-вогневого землеробства з тропічними культурами і тепер широко поширені в [[Центральна Африка|Центральній Африці]] (система «[[чітамене]]» у народів [[Народи банту|банту]]), [[Південно-Східна Азія|Південно-Східної Азії]] («[[ладанг]]» — у [[бірманці]]в, [[в'єтнамці]]в та ін.), [[Океанія|Океанії]] (у [[Папуаси|папуасів]] [[Нова Гвінея|Нової Гвінеї]] та ін.), в індіанців [[Південна Америка|Південної]] і [[Центральна Америка|Центральної Америки]] («[[мільпа]]») тощо. |
||
== Застосування == |
|||
| ⚫ | Підсічно-вогневе землеробство було поширене в зоні широколистяних лісів як [[Європа|Європи]], так і [[Азія|Азії]] з епохи [[неоліт]]у; в гірських і північних [[тайга|тайгових]] лісах [[Помірний кліматичний пояс|помірного поясу]] воно зберігалося у деяких [[Слов'яни|слов'янських]] і [[Германці|германських]] народів до середини [[XIX століття]]. У Південній Європі воно пережило себе вже на початку XIX століття, однак у таких районах, як [[Ардени|Арденські гори]] або на острові [[Корсика]], проіснувало до середини XIX століття. Зберігалося воно до середини XIX століття і в широкій зоні лісів [[Північна Америка|Північної Америки]] у європейських переселенців. |
||
| ⚫ | Різновиди підсічно-вогневого землеробства з тропічними культурами і тепер широко поширені в [[Центральна Африка|Центральній Африці]] (система «[[чітамене]]» у народів [[Народи банту|банту]]), [[Південно-Східна Азія|Південно-Східної Азії]] («[[ладанг]]» — у [[бірманці]]в, [[в'єтнамці]]в та ін.), [[Океанія|Океанії]] (у [[Папуаси|папуасів]] [[Нова Гвінея|Нової Гвінеї]] та ін.), в індіанців [[Південна Америка|Південної]] і [[Центральна Америка|Центральної Америки]] («[[мільпа]]») тощо |
||
Наприклад, в Африці чоловіки обрубують з дерев ножами гілки, а жінки укладають їх (разом із сухою травою і чагарником) товстим шаром на полі. Після спалювання перед початком [[сезон дощів|дощів]] роблять посадки, оточивши ділянку масивною огорожею. Переважають змішані посіви [[Зернові культури|зернових]] ([[просо]]), [[Зернобобові культури|бобових]] і [[коренеплоди|коренеплодів]]. Просо на другий рік змінює [[арахіс]], на третій рік переважають бобові. У гірських тропічних лісах папуаси Нової Гвінеї ліс вирубували і очищали ділянки кам'яними сокирами і дерев'яними ручними веслоподібними знаряддями. Посіви захищаються огорожами від [[Свиня дика|диких свиней]]. Посіви культурних рослин, як правило, змішані. |
Наприклад, в Африці чоловіки обрубують з дерев ножами гілки, а жінки укладають їх (разом із сухою травою і чагарником) товстим шаром на полі. Після спалювання перед початком [[сезон дощів|дощів]] роблять посадки, оточивши ділянку масивною огорожею. Переважають змішані посіви [[Зернові культури|зернових]] ([[просо]]), [[Зернобобові культури|бобових]] і [[коренеплоди|коренеплодів]]. Просо на другий рік змінює [[арахіс]], на третій рік переважають бобові. У гірських тропічних лісах папуаси Нової Гвінеї ліс вирубували і очищали ділянки кам'яними сокирами і дерев'яними ручними веслоподібними знаряддями. Посіви захищаються огорожами від [[Свиня дика|диких свиней]]. Посіви культурних рослин, як правило, змішані. |
||
Така система застосовувалася східнослов'янськими племенами лісової зони.<ref name="тимочко">Тимочко Н. О. Економічна історія України: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 204 с. ISBN 966-574-759-2 </ref> Зимовий місяць, протягом якого рубали ліс, називався «[[січень]]» (від слова «сікти» — рубати)<ref name="Благой">Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д.Д. Благой, В. А. Варсанофьева, Б.А. Воронцов-Вельяминов, П.А. Генкель и др.; гл. редактор: А.И. Маркушевич; научн.редакторы: С.Д. Сказкин, М.В. Нечкина, Н.П. Кузин, А.В. Ефимов, А.И. Стражев, А.Г. Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П.А. Мичурин. — Изд. [[Академія педагогічних наук РРФСР|Академии педагогических наук РСФСР]], Москва 1961, С: 621 (с.:'''215''')</ref>. У наступні місяці — «сухий» і «березіль», ліс сушили і спалювали<ref name="Благой"/>. Сіяли прямо в [[зола|золу]], трохи розпушену дерев'яною [[соха|сохою]] або оралом<ref name="Благой"/>. Таке землегосподарство називається «вогневим», або «підсічним»<ref name="Благой"/> Найчастіше сіяли [[просо]]<ref name="ЕУПетров">В. Петров. ''Матеріяльна культура. Пережитки передісторичної матеріяльної культури. Скотарство (200). Хліборобство (200). Ремесло. Оброблення металю (201). Осадництво (201)'' // [[Енциклопедія українознавства]]. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 200-228. [http://izbornyk.org.ua/encycl/eui027.htm Доступ]</ref><ref name="Благой"/>. Але були відомі і інші [[злаки]]: [[пшениця]], [[ячмінь]] і [[Жито посівне|жито]]<ref name="Благой"/>. |
|||
[[Павло Алеппський]] описав побутування в давній Україні підсічно-вогневої системи землеробства, розвинутого [[Тваринництво України|тваринництва]], [[Городництво|городництва]] і [[Садівництво|садівництва]], [[Льонарство в Україні|льонарства]], водяних млинів, продукування пива з ячменю, горілки з жита та вина, багато інших цікавих етнографічних рис<ref>Етнографія українців: [[Навчальний посібник|навч. посібн.]] / за ред. проф. С. А. Макарчука; вид. 3-є, перероб. і доп. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2015. 711 с. (стор.:84)</ref>. |
|||
== Технологія == |
|||
| ⚫ | У лісі рубали дерева або підсікали їх, підрізали кору, щоб вони висохли. Через рік ліс спалювали і сіяли прямо в [[Попіл|попіл]], який є досить хорошим добривом. Для лісової смуги Східної Європи був характерний наступний екогосподарський цикл: від 1-3 до 5-7 років на розчищеній ділянці проводилися посіви, потім використовували його як сінокіс чи пасовище (не обов'язкова фаза, до 10-12 років), а після припинення господарської діяльності через 40-60 років відновлювався ліс. Спалювання висушених на корені дерев без зрубування (а тільки здирання кори до [[Камбій|камбію]]) збільшувало описаний цикл на 10-15 років<ref>{{cite web|title=Формирование и развитие восточноевропейских широколиственных лесов в голоцене|author=Смирнова О.В., Турубанова С.А.|url=http://paleobase.narod.ru/samara.html|publisher=Палеоариалы|archiveurl=https://www.webcitation.org/665BxmaUr?url=http://paleobase.narod.ru/samara.html|archivedate=2012-03-11|accessdate=2012-10-12|deadurl=no}}</ref>. Поле після випалювання давало добрий урожай перший рік без обробки землі; потім потрібне розпушування ділянки ручними знаряддями. У зоні [[Вторинні ліси|вторинних лісів]] випалювали чагарник і навіть [[болото]], [[дерен]]. Така форма землеробства вимагає міняти час від часу місце поселення. |
||
== Див. також == |
== Див. також == |
||
* [[Перелогова система землеробства]] |
* [[Перелогова система землеробства]] |
||
* [[Системи землеробства]] |
|||
== Примітки == |
== Примітки == |
||
Поточна версія на 14:17, 12 січня 2024
| Сільське господарство |
|---|
 Підсічна система землеробства в Панамі |
 Категорія •  Портал |
Підсічно-вогневе землеробство (також, підсічне,[1] або вогневе,[1] або вирубне (підсічне),[2] або вирубно-вогнева система) — одна з примітивних стародавніх систем безорного безтяглового землеробства в лісовій зоні, заснована на випалюванні лісу і посадці на цьому місці культурних рослин. При тривалому терміні перелогу характеризується досить високою врожайністю одиниці оброблюваної території та досить високою продуктивністю праці, але через те, що більша частина території виявляється при цьому в кожний даний момент під перелогом, загальна продуктивність праці для цього типу землеробства вкрай низька. Після вирубування дерев і кущів та їх спалення в процесі підготовки нової ділянки орної землі, зола використовується як добриво.[3] З виснаженням землі на певній ділянці, її залишали, і таким самим чином готували іншу.
Підсічно-вогневе землеробство було поширене в зоні широколистяних лісів як Європи, так і Азії з епохи неоліту; в гірських і північних тайгових лісах помірного поясу воно зберігалося у деяких слов'янських і германських народів до середини XIX століття. У Південній Європі воно пережило себе вже на початку XIX століття, однак у таких районах, як Арденські гори або на острові Корсика, проіснувало до середини XIX століття. Зберігалося воно до середини XIX століття і в широкій зоні лісів Північної Америки у європейських переселенців. В Україні у ХІХ ст. залишки цієї системи побутували тільки подекуди у Карпатах і на Поліссі.
Різновиди підсічно-вогневого землеробства з тропічними культурами і тепер широко поширені в Центральній Африці (система «чітамене» у народів банту), Південно-Східної Азії («ладанг» — у бірманців, в'єтнамців та ін.), Океанії (у папуасів Нової Гвінеї та ін.), в індіанців Південної і Центральної Америки («мільпа») тощо.
Наприклад, в Африці чоловіки обрубують з дерев ножами гілки, а жінки укладають їх (разом із сухою травою і чагарником) товстим шаром на полі. Після спалювання перед початком дощів роблять посадки, оточивши ділянку масивною огорожею. Переважають змішані посіви зернових (просо), бобових і коренеплодів. Просо на другий рік змінює арахіс, на третій рік переважають бобові. У гірських тропічних лісах папуаси Нової Гвінеї ліс вирубували і очищали ділянки кам'яними сокирами і дерев'яними ручними веслоподібними знаряддями. Посіви захищаються огорожами від диких свиней. Посіви культурних рослин, як правило, змішані.
Така система застосовувалася східнослов'янськими племенами лісової зони.[3] Зимовий місяць, протягом якого рубали ліс, називався «січень» (від слова «сікти» — рубати)[1]. У наступні місяці — «сухий» і «березіль», ліс сушили і спалювали[1]. Сіяли прямо в золу, трохи розпушену дерев'яною сохою або оралом[1]. Таке землегосподарство називається «вогневим», або «підсічним»[1] Найчастіше сіяли просо[4][1]. Але були відомі і інші злаки: пшениця, ячмінь і жито[1].
Павло Алеппський описав побутування в давній Україні підсічно-вогневої системи землеробства, розвинутого тваринництва, городництва і садівництва, льонарства, водяних млинів, продукування пива з ячменю, горілки з жита та вина, багато інших цікавих етнографічних рис[5].
У лісі рубали дерева або підсікали їх, підрізали кору, щоб вони висохли. Через рік ліс спалювали і сіяли прямо в попіл, який є досить хорошим добривом. Для лісової смуги Східної Європи був характерний наступний екогосподарський цикл: від 1-3 до 5-7 років на розчищеній ділянці проводилися посіви, потім використовували його як сінокіс чи пасовище (не обов'язкова фаза, до 10-12 років), а після припинення господарської діяльності через 40-60 років відновлювався ліс. Спалювання висушених на корені дерев без зрубування (а тільки здирання кори до камбію) збільшувало описаний цикл на 10-15 років[6]. Поле після випалювання давало добрий урожай перший рік без обробки землі; потім потрібне розпушування ділянки ручними знаряддями. У зоні вторинних лісів випалювали чагарник і навіть болото, дерен. Така форма землеробства вимагає міняти час від часу місце поселення.
- ↑ а б в г д е ж и Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д.Д. Благой, В. А. Варсанофьева, Б.А. Воронцов-Вельяминов, П.А. Генкель и др.; гл. редактор: А.И. Маркушевич; научн.редакторы: С.Д. Сказкин, М.В. Нечкина, Н.П. Кузин, А.В. Ефимов, А.И. Стражев, А.Г. Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П.А. Мичурин. — Изд. Академии педагогических наук РСФСР, Москва 1961, С: 621 (с.:215)
- ↑ Зернове господарство — В. Кубійович // Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1959. — Т. 3. — С. 805-1200. Доступ: http://izbornyk.org.ua/encycl/euii060.htm
- ↑ а б Тимочко Н. О. Економічна історія України: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 204 с. ISBN 966-574-759-2
- ↑ В. Петров. Матеріяльна культура. Пережитки передісторичної матеріяльної культури. Скотарство (200). Хліборобство (200). Ремесло. Оброблення металю (201). Осадництво (201) // Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 200-228. Доступ
- ↑ Етнографія українців: навч. посібн. / за ред. проф. С. А. Макарчука; вид. 3-є, перероб. і доп. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2015. 711 с. (стор.:84)
- ↑ Смирнова О.В., Турубанова С.А. Формирование и развитие восточноевропейских широколиственных лесов в голоцене. Палеоариалы. Архів оригіналу за 11 березня 2012. Процитовано 12 жовтня 2012.
- «Подсечно-огневая система земледелия» в БСЭ [Архівовано 29 липня 2011 у Wayback Machine.]
- Традиционная культура народов северо-востока России [Архівовано 19 листопада 2012 у Wayback Machine.]
- Kaskenpoltto — Подсечно-огневое земледелие [Архівовано 15 грудня 2019 у Wayback Machine.]
- Андрианов Б. В. Подсечно-огневое земледелие // Народы мира. Истор.-этнограф. справочник / Глав. ред. Ю. В. Бромлей. — М.: Сов. Энциклопедия, 1988. — С. 591.
- Сокіл-Клепар Наталія. Землеробська лексика [Архівовано 24 січня 2022 у Wayback Machine.] // Народознавчі зошити. № 3 (123), 2015
|
Це незавершена стаття про сільське господарство. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |