Мареничі: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
м Перенесено 1 інтервікі-посилань до Вікіданих (d:Q4281316) |
Duivih (обговорення | внесок) шаблон |
||
(Не показані 36 проміжних версій 15 користувачів) | |||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
{{Село |
{{Село |
||
| назва = Мареничі |
|||
| область = [[Полтавська область]] |
|||
| район = [[Миргородський район]] |
|||
| громада = [[Великосорочинська сільська громада]] |
|||
| код КОАТУУ = 5323287704 |
|||
| розташування = Mirgorodskyi.gif |
|||
| опис розташування = Мареничі на карті Миргородського району |
|||
| mapx = 249 |
|||
| mapy = 203 |
|||
| засновано = |
|||
| населення = 224 |
|||
| територія = |
|||
| ref-територія = |
|||
| площа = |
|||
| ref-площа = |
|||
| щільність = |
|||
| поштовий індекс = 37674 |
|||
| телефонний код = 5355 |
|||
| координати = {{coord|49|56|4|N|33|55|14|E|scale:100000|display=inline,title}} |
|||
| lat_deg = 49| |
|||
| lat_min = 56| |
|||
| lat_sec = 4 |
|||
| lon_deg = 33| |
|||
| lon_min = 55| |
|||
| lon_sec = 14 |
|||
⚫ | |||
| висота = 95 |
|||
⚫ | |||
| ref-висота = |
|||
| водойма = |
|||
⚫ | |||
⚫ | |||
⚫ | |||
⚫ | |||
| прапор = |
|||
| герб = |
|||
| відстань о = |
|||
| ref-відстань о = |
|||
⚫ | |||
⚫ | |||
⚫ | |||
| станція = |
|||
| відстань ст = |
|||
⚫ | |||
''Про музичний колектив див. [[Тріо Маренич]].'' |
|||
⚫ | |||
⚫ | '''Маре́ничі''' — [[село]] в Україні, у [[Великосорочинська сільська громада|Великосорочинській сільській громаді]] [[Миргородський район|Миргородського району]] [[Полтавська область|Полтавської області]]. Населення становить 224 осіб. Колишній орган місцевого самоврядування — [[Солонцівська сільська рада (Миргородський район)|Солонцівська сільська рада]]. |
||
== Географія == |
|||
Село Мареничі знаходиться за 4 км від правого берега річки [[Псел]], вище за течією на відстані 7 км розташоване село [[Великі Сорочинці]], нижче за течією на відстані 1,5 км розташоване село [[Лейків]] (зняте з обліку). До села примикає великий лісовий масив. |
|||
== Історія == |
|||
{{Людмила Розсоха "Села і хутори Миргородщини XVII-XX століть"|дата=лютий 2014}} |
|||
Мареничі, село, Солонцівської сільської ради, за 7 км на південь від села Великі Сорочинці. |
|||
* 1781 р. козаки Мареничі мали хутір (одну хату козаків-підпомічників) у Сорочинській сотні Миргородського полку. Їхні нащадки — дворяни Мареничі наприкінці XVIII — на початку ХІХст. мали підданих у Сорочинцях і в навколишніх хуторах. |
|||
* 1883 р. Мареничів хутір входив до Сорочинської волості, мав 8 дворів (Із них 7 козацьких), 9 хат, 25 осіб чоловічої статі, 21 жіночої. |
|||
* 1900 р. зафіксовано назву хутір Маренича. |
|||
З 1911 р. в селі діяло початкове народне училище, 1919 р. це була двокомплектна нижчепочаткова школа. |
|||
* 1926 р. це село Солонцівської сільської ради, 117 господарств, 514 жителів. У 30-х рр. село Мареничі входило до колгоспу Імені Петровського. Під час німецької окупації 1941—1943 рр. у селі було спалено 81 двір. У післявоєнний час село входило до Солонцівської сільської ради. |
|||
* 1980 р. в селі налічувалося 172 двори, 362 жителі; |
|||
* 1993 р. — 132 двори, 261 житель; |
|||
* 2006 р. — 152 двори, 184 жителі. |
|||
== Мікротопоніми == |
== Мікротопоніми == |
||
{{Без джерел|дата=березень 2013}} |
|||
В селі вирізняють цілий ряд кутків, назви яких дотепно відображують колорит місцевості: |
В селі вирізняють цілий ряд кутків, назви яких дотепно відображують колорит місцевості: |
||
Рядок 56: | Рядок 77: | ||
* Шкурків Острів, |
* Шкурків Острів, |
||
* Біла Глина |
* Біла Глина |
||
* Мухувате |
|||
Назви кутків говорять про навколишні хутори, які припинили існування під час насильницької колективізації і чиї назви збігаються з вказаними в книзі Л. О. Розсохи «Села і хутори Миргородщини XXII—XX століть». так зокрема Гетьмани (Гатмани) — це очевидно Гетьманів хутір, який входив до Сорочинської волості і знаходився між Сорочинцями та Мареничевим хутором. В останні роки колгоспного устрою там було облаштовано скотомогильник. Так було сплюндровано мальовниче місце, яке незважаючи на це зберегло свою природну привабливість. Місцевість біля нього має назву Мухуватого, а з другого боку — Малого Мухуватого. Колись це була мальовнича система озер, які тягнулися до самого Псла. Згадується у старожилів також і Сисюків хутір, де жили одні з найміцніших господарів і родичів багатьом Мареничам — Сисюки. Рід, як і багато інших, таких як Лені і Мареничі був розгромлений в роки колективізації. |
|||
⚫ | |||
Також існує і по сей день Чумаківщина, у яку подорожній відразу попадає після в'їзду в сучасні Мареничі. Хутір Борисенки знаходився на Баранівській дорозі, яка йшла з Миргорода на Баранівку саме через Мареничів хутір. |
|||
⚫ | Збереглися по сей день слова, які вживаються виключно в Мареничах і не зустрічаються ніде. Очевидно, що кров перших мареничан-острожників передалась і потомкам. Такими словами є |
||
Традиційно своєю територією мареничани вважають гору Печереву та Пологи, звідки в часи колективізації були зігнані селяни. В останньому хуторі знаходилася економія пана Гудовича. Залишки будівель уже неможливо знайти, однак вони траплялися ще у 70 роках ХХ століття. Остання будівля знаходилася між Мухуватим, Мареничами та Гетьманами, використовувалася як пташник та була розібрана в 1970-х роках. |
|||
⚫ | В селі бурхливо відзначаються Різдвяні і Великодні свята, але особливо колоритно |
||
Печерева гора (Печереєва, Печерії) знаходиться якраз між Мареничами та Бесарабами і смт. Гоголеве і була місцем проживання заможних козаків, які були переселені або репресовані в роки колективізації. Понині там збереглися сади, насаджені колись її жителями. |
|||
[[Файл:Остріжнє.jpg|thumb|left|Триверстова мапа, ХІХст. Масштаб 1см = 1260 м.]] |
|||
⚫ | Між Мареничами і Великими Сорочинцями існував невеличкий хутір, де селилися люди з конфліктним для влади минулим — Каторга. Тепер там ліс. Цікаво, що ще в 80-90-х роках ХХ ст. по лівому берегу р. Псел старі люди не визнавали назви Мареничі або навіть не знали її, використовуючи назву '''Остріжнє''', яка пішла від першого контингенту поселенців — острожників. Хоча в метриках старших поколінь значиться хутір Мареничів, який знаходився біля Остріжнього, з другого боку якого прилягав Лейків хутір. Помилково вважають Остріжнє і Лейків хутір одним і тим же населеним пунктом, проте це не так — Лейків, Мареничів, Борисенків хутори та Остріжнє — цілком окремі поселення за прізвищами та контингентом поселенців. |
||
Перші згадки про носіїв прізвища Маренич знайдено в « Компуті всего полку Миргородского старшины значкового товариства старшины сотенной атамані и казаков рядовых зреведованных року 1723», який було наведено в книзі професора Г. К. Швидько «Компут і ревізія Миргородського полку» (2004). |
|||
Засновником же хутора, очевидно, слід вважати Артема Маренича, відомості про якого знаходимо в книзі «Неурядова старшина Гетьманщини» (2009) : '''''"Маренич N — козак Сорочинської сотні Миргородського полку (? — 1779), [[абшитований]] значковий товариш (1779.22.04. — ?). Маренич Артем (1763 — ?) — син значкового товариша, службу розпочав з 18 травня 1778 р. копіїстом, канцелярист полковий (з 26 лютого 1781), сотенний отаман (з 9 грудня 1781), значковий товариш Миргородського полку (з 24 листопада 1782). Володів хутором в Сорочинській сотні.''''' |
|||
Побутують легенди, що навколо села є закопані скарби, які залишили одні з найжорстокіших в старі часи розбійники Квіточки, зокрема в урочищі Вишневе. Але судячи з усього це тільки легенди, оскільки навіть старожили сперечаються де саме знаходиться Вишневе. |
|||
⚫ | Збереглися по сей день слова, які вживаються виключно в Мареничах і не зустрічаються ніде. Очевидно, що кров перших мареничан-острожників передалась і потомкам. Такими словами є «обметиця» — людина, що ходить без діла, «заманисрака» — непрошений гість або той, хто зловживає гостинністю, «пердипляшка» — несерйозна або неохайна людина, «воряки» — недбало зроблена або стара загорожа, паркан. |
||
⚫ | В селі бурхливо відзначаються Різдвяні і Великодні свята, але особливо колоритно — празник Івана Купала. Щороку 9 травня відбувається мітинг в пам'ять загиблих у роки НРВ мареничан. Пам'ятна плита найбільше заповнена прізвищами Маренич, Шульженко, Шпак, Заріцький, Тимошенко. Стараннями односельчан діє сільський клуб і бібліотека. |
||
На початку колективізації багато хто роз'їхався по території тодішнього Радянського Союзу, особливо на Амур і Алтай. |
На початку колективізації багато хто роз'їхався по території тодішнього Радянського Союзу, особливо на Амур і Алтай. |
||
Історія назви походить від прізвища Маренич і закріпилася за селом в післяреволюційний період. Відомо, що територію від старовинного села Матяшівка й до старовинних Великих Сорочинець колись |
Історія назви походить від прізвища Маренич і закріпилася за селом в післяреволюційний період. Відомо, що територію від старовинного села Матяшівка й до старовинних Великих Сорочинець колись «контролювали» Квіточки, згодом вислані в Сибір за вбивство сорочинського попа. Один з односельців, який ходив на заробітки, потім випадково набрів на їх садибу в Сибіру й саме через те, що виявився земляком залишився живим. Саме з Квіточками й пов'язані легенди про скарби. |
||
== Природа == |
== Природа == |
||
Село розташоване в мальовничій місцевості, далеко від промислових об'єктів, має чудові можливості для зеленого туризму, полювання, збору лісових ягід, горіхів, грибів. З трьох боків воно оточене лісом, із західного боку знаходиться луг |
Село розташоване в мальовничій місцевості, далеко від промислових об'єктів, має чудові можливості для зеленого туризму, полювання, збору лісових ягід, горіхів, грибів. З трьох боків воно оточене лісом, із західного боку знаходиться луг — Пологи та значна заболочена територія — Руда, поєднуючи таким чином, лісову і степову місцевість. В будь-яку пору року на вулицях села немає грязюки, оскільки розташоване воно на досить родючих супіщаних ґрунтах. Виняток складає лише Гузнянка, розміщена на потужних чорноземах. В дощову погоду дороги на Гузнянці перетворюються на болото, земля прилипає до ніг («грязно як у гузні») що й дало назву кутку. Мареничі — одне з улюблених місць відпочинку для населення всієї округи. |
||
== Односельці == |
== Односельці == |
||
* |
* Павлик Ларіон Макарович, 1908 р. н., с. Мареничі Миргородського р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Червоноармієць. Заарештований 31 травня 1942 р. Засуджений Військовим трибуналом 218-ї стрілецької дивізії 10 червня 1942 р. за ст. 54-10 ч. 2 КК УРСР до 10 років позбавлення волі. Реабілітований Військовим трибуналом КВО 21 березня 1991 р.<ref>{{Cite web |url=http://poltava-repres.narod.ru/viazni/ua/p_ua.htm |title=Реабілітовані жертви комуністичного терору на Полтавщині |accessdate=13 травня 2011 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20131029200210/http://poltava-repres.narod.ru/viazni/ua/p_ua.htm |archivedate=29 жовтня 2013 |deadurl=yes }}</ref> |
||
* Шульженко Петро Федорович |
* Шульженко Петро Федорович — голова міста Саров (Росія) |
||
== Примітки == |
== Примітки == |
||
Рядок 79: | Рядок 116: | ||
== Посилання == |
== Посилання == |
||
* [http://weather.in.ua/ua/poltavskaja/15078 Погода в селі Мареничі] |
* [http://weather.in.ua/ua/poltavskaja/15078 Погода в селі Мареничі] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20111219195429/http://weather.in.ua/ua/poltavskaja/15078 |date=19 грудня 2011 }} |
||
{{Вікіфікувати|дата=березень 2013}} |
{{Вікіфікувати|дата=березень 2013}} |
||
⚫ | |||
{{Великосорочинська сільська громада}} |
|||
{{Миргородський район}} |
{{Миргородський район}} |
||
[[Категорія:Села Полтавської області]] |
[[Категорія:Села Полтавської області]] |
||
⚫ |
Поточна версія на 13:04, 19 січня 2024
село Мареничі | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Полтавська область |
Район | Миргородський район |
Громада | Великосорочинська сільська громада |
Облікова картка | картка |
Основні дані | |
Населення | 224 |
Поштовий індекс | 37674 |
Телефонний код | +380 5355 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 49°56′04″ пн. ш. 33°55′14″ сх. д. / 49.93444° пн. ш. 33.92056° сх. д.Координати: 49°56′04″ пн. ш. 33°55′14″ сх. д. / 49.93444° пн. ш. 33.92056° сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
95 м |
Місцева влада | |
Адреса ради | 37662, Полтавська обл., Миргородський р-н, с.Солонці |
Карта | |
Мапа | |
|
Про музичний колектив див. Тріо Маренич.
Маре́ничі — село в Україні, у Великосорочинській сільській громаді Миргородського району Полтавської області. Населення становить 224 осіб. Колишній орган місцевого самоврядування — Солонцівська сільська рада.
Село Мареничі знаходиться за 4 км від правого берега річки Псел, вище за течією на відстані 7 км розташоване село Великі Сорочинці, нижче за течією на відстані 1,5 км розташоване село Лейків (зняте з обліку). До села примикає великий лісовий масив.
Шаблон:Людмила Розсоха "Села і хутори Миргородщини XVII-XX століть"
Мареничі, село, Солонцівської сільської ради, за 7 км на південь від села Великі Сорочинці.
- 1781 р. козаки Мареничі мали хутір (одну хату козаків-підпомічників) у Сорочинській сотні Миргородського полку. Їхні нащадки — дворяни Мареничі наприкінці XVIII — на початку ХІХст. мали підданих у Сорочинцях і в навколишніх хуторах.
- 1883 р. Мареничів хутір входив до Сорочинської волості, мав 8 дворів (Із них 7 козацьких), 9 хат, 25 осіб чоловічої статі, 21 жіночої.
- 1900 р. зафіксовано назву хутір Маренича.
З 1911 р. в селі діяло початкове народне училище, 1919 р. це була двокомплектна нижчепочаткова школа.
- 1926 р. це село Солонцівської сільської ради, 117 господарств, 514 жителів. У 30-х рр. село Мареничі входило до колгоспу Імені Петровського. Під час німецької окупації 1941—1943 рр. у селі було спалено 81 двір. У післявоєнний час село входило до Солонцівської сільської ради.
- 1980 р. в селі налічувалося 172 двори, 362 жителі;
- 1993 р. — 132 двори, 261 житель;
- 2006 р. — 152 двори, 184 жителі.
В селі вирізняють цілий ряд кутків, назви яких дотепно відображують колорит місцевості:
- Голубівщина,
- Новоселівка,
- Гетьмани,
- Чумаківщина,
- Северини,
- Шляпаторівка,
- Трушеве,
- Гузнянка,
- Вибиванці,
- Борисенки,
- Колодчине,
- Шкурків Острів,
- Біла Глина
- Мухувате
Назви кутків говорять про навколишні хутори, які припинили існування під час насильницької колективізації і чиї назви збігаються з вказаними в книзі Л. О. Розсохи «Села і хутори Миргородщини XXII—XX століть». так зокрема Гетьмани (Гатмани) — це очевидно Гетьманів хутір, який входив до Сорочинської волості і знаходився між Сорочинцями та Мареничевим хутором. В останні роки колгоспного устрою там було облаштовано скотомогильник. Так було сплюндровано мальовниче місце, яке незважаючи на це зберегло свою природну привабливість. Місцевість біля нього має назву Мухуватого, а з другого боку — Малого Мухуватого. Колись це була мальовнича система озер, які тягнулися до самого Псла. Згадується у старожилів також і Сисюків хутір, де жили одні з найміцніших господарів і родичів багатьом Мареничам — Сисюки. Рід, як і багато інших, таких як Лені і Мареничі був розгромлений в роки колективізації.
Також існує і по сей день Чумаківщина, у яку подорожній відразу попадає після в'їзду в сучасні Мареничі. Хутір Борисенки знаходився на Баранівській дорозі, яка йшла з Миргорода на Баранівку саме через Мареничів хутір.
Традиційно своєю територією мареничани вважають гору Печереву та Пологи, звідки в часи колективізації були зігнані селяни. В останньому хуторі знаходилася економія пана Гудовича. Залишки будівель уже неможливо знайти, однак вони траплялися ще у 70 роках ХХ століття. Остання будівля знаходилася між Мухуватим, Мареничами та Гетьманами, використовувалася як пташник та була розібрана в 1970-х роках.
Печерева гора (Печереєва, Печерії) знаходиться якраз між Мареничами та Бесарабами і смт. Гоголеве і була місцем проживання заможних козаків, які були переселені або репресовані в роки колективізації. Понині там збереглися сади, насаджені колись її жителями.
Між Мареничами і Великими Сорочинцями існував невеличкий хутір, де селилися люди з конфліктним для влади минулим — Каторга. Тепер там ліс. Цікаво, що ще в 80-90-х роках ХХ ст. по лівому берегу р. Псел старі люди не визнавали назви Мареничі або навіть не знали її, використовуючи назву Остріжнє, яка пішла від першого контингенту поселенців — острожників. Хоча в метриках старших поколінь значиться хутір Мареничів, який знаходився біля Остріжнього, з другого боку якого прилягав Лейків хутір. Помилково вважають Остріжнє і Лейків хутір одним і тим же населеним пунктом, проте це не так — Лейків, Мареничів, Борисенків хутори та Остріжнє — цілком окремі поселення за прізвищами та контингентом поселенців.
Перші згадки про носіїв прізвища Маренич знайдено в « Компуті всего полку Миргородского старшины значкового товариства старшины сотенной атамані и казаков рядовых зреведованных року 1723», який було наведено в книзі професора Г. К. Швидько «Компут і ревізія Миргородського полку» (2004).
Засновником же хутора, очевидно, слід вважати Артема Маренича, відомості про якого знаходимо в книзі «Неурядова старшина Гетьманщини» (2009) : "Маренич N — козак Сорочинської сотні Миргородського полку (? — 1779), абшитований значковий товариш (1779.22.04. — ?). Маренич Артем (1763 — ?) — син значкового товариша, службу розпочав з 18 травня 1778 р. копіїстом, канцелярист полковий (з 26 лютого 1781), сотенний отаман (з 9 грудня 1781), значковий товариш Миргородського полку (з 24 листопада 1782). Володів хутором в Сорочинській сотні.
Побутують легенди, що навколо села є закопані скарби, які залишили одні з найжорстокіших в старі часи розбійники Квіточки, зокрема в урочищі Вишневе. Але судячи з усього це тільки легенди, оскільки навіть старожили сперечаються де саме знаходиться Вишневе.
Збереглися по сей день слова, які вживаються виключно в Мареничах і не зустрічаються ніде. Очевидно, що кров перших мареничан-острожників передалась і потомкам. Такими словами є «обметиця» — людина, що ходить без діла, «заманисрака» — непрошений гість або той, хто зловживає гостинністю, «пердипляшка» — несерйозна або неохайна людина, «воряки» — недбало зроблена або стара загорожа, паркан.
В селі бурхливо відзначаються Різдвяні і Великодні свята, але особливо колоритно — празник Івана Купала. Щороку 9 травня відбувається мітинг в пам'ять загиблих у роки НРВ мареничан. Пам'ятна плита найбільше заповнена прізвищами Маренич, Шульженко, Шпак, Заріцький, Тимошенко. Стараннями односельчан діє сільський клуб і бібліотека.
На початку колективізації багато хто роз'їхався по території тодішнього Радянського Союзу, особливо на Амур і Алтай. Історія назви походить від прізвища Маренич і закріпилася за селом в післяреволюційний період. Відомо, що територію від старовинного села Матяшівка й до старовинних Великих Сорочинець колись «контролювали» Квіточки, згодом вислані в Сибір за вбивство сорочинського попа. Один з односельців, який ходив на заробітки, потім випадково набрів на їх садибу в Сибіру й саме через те, що виявився земляком залишився живим. Саме з Квіточками й пов'язані легенди про скарби.
Село розташоване в мальовничій місцевості, далеко від промислових об'єктів, має чудові можливості для зеленого туризму, полювання, збору лісових ягід, горіхів, грибів. З трьох боків воно оточене лісом, із західного боку знаходиться луг — Пологи та значна заболочена територія — Руда, поєднуючи таким чином, лісову і степову місцевість. В будь-яку пору року на вулицях села немає грязюки, оскільки розташоване воно на досить родючих супіщаних ґрунтах. Виняток складає лише Гузнянка, розміщена на потужних чорноземах. В дощову погоду дороги на Гузнянці перетворюються на болото, земля прилипає до ніг («грязно як у гузні») що й дало назву кутку. Мареничі — одне з улюблених місць відпочинку для населення всієї округи.
- Павлик Ларіон Макарович, 1908 р. н., с. Мареничі Миргородського р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Червоноармієць. Заарештований 31 травня 1942 р. Засуджений Військовим трибуналом 218-ї стрілецької дивізії 10 червня 1942 р. за ст. 54-10 ч. 2 КК УРСР до 10 років позбавлення волі. Реабілітований Військовим трибуналом КВО 21 березня 1991 р.[1]
- Шульженко Петро Федорович — голова міста Саров (Росія)
- ↑ Реабілітовані жертви комуністичного терору на Полтавщині. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 13 травня 2011.
- Погода в селі Мареничі [Архівовано 19 грудня 2011 у Wayback Machine.]
Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. (березень 2013) |
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |