Невіровський Дмитро Петрович: відмінності між версіями

Невіровський Дмитро Петрович
Невіровський Дмитро Петрович
Народження	1 листопада 1771; Прохорівка, Переяславський полк . Нині Черкаська область
Смерть	2 листопада 1813 (42 роки); Галле
Поховання	Stadtgottesackerd
Країна	Російська імперія
Приналежність	Російська імператорська армія
Роки служби	1786—1813
Звання	генерал-лейтенант
Командування	27-ма піхотна дивізія
Війни / битви	Смоленська битва (1812) і Наполеонівські війни
Нагороди	Орден Святого Георгія Орден Святої Анни 1 ступеня Орден Святого Володимира 1 ступеня Орден Червоного орла
	Невіровський Дмитро Петрович у Вікісховищі

Інтерактивний перегляд історії

(Переглянути усі неперевірені зміни)

[неперевірена версія]

[очікує на перевірку]

← Попереднє редагування

Вилучено вміст Додано вміст

ВізуальнийВікірозмітка

Лінійно

Поточна версія на 20:11, 3 лютого 2024

Дмитро Петрович Невірівський (нар. 1 листопада 1771 — пом. 2 листопада 1813)— генерал-лейтенант, видатний полководець Франко-російської війни 1812. Представник роду Невірівських з Гетьманщини, (мало)російської або української, православної християнської, покозаченої гілки старовинного польсько-литовського шляхетського роду Невірівських (Неверовських), корені якого йдуть з 14-15 століть, з часів битви під Грюнвальдом, мав спільних родичів з Григорієм Сковородою.

Родина

Народився в селі Прохорівці, на території Переяславського полку. Глава сім'ї Петро Іванович тривалий час був сотником Бубнівської сотні, до котрої належало троє сіл: Прохорівка, Сушки та Бубнівська Слобідка. 1783-го року його обрали городничим Золотоноші, службу закінчив у чині надвірного радника.

Родина була багатодітною — чотирнадцятеро дітей: чотири сини та десятеро дочок. Їх вихованню мати, Параска Іванівна, віддавала увесь свій час. Завдяки їй всі діти знали латинську мову, оволоділи основами математики. Дмитро був найстарший, з семи років майбутній полководець чудово тримався у сідлі.

Військова служба

16 травня 1786 року Невіровського зарахували до лейб-гвардії Семенівського полку. Юнак терпляче опановував військову науку: вчився колоти багнетом, заряджати гвинтівку, влучати у ціль, марширувати на плацу, не втомлюватися у походах. Через рік став сержантом. Під час Російсько-турецької війни 1787-го року, на початку жовтня, його було переведено на південний кордон. Дмитра зарахували поручиком Малоросійського кірасирського полку, згодом до Архангельського мушкетерського. Головним чином у складі цих частин він брав участь у війнах з Туреччиною та Польщею. Бойове хрещення молодий офіцер дістав 7 вересня 1788 року у бою на річці Сальче, у тому ж році відзначився при узятті Тягині, за ратні вислуги отримав підвищення до капітана. Згодом брав участь у Російсько-польській війні 1792-го року, вже у складі Катеринославського егерського корпусу. В грудні 1797-го року, у званні майора, надано за героїзм під час узяття Праги (війна 1793—1794 року), Невіровський дістав призначення до Малоросійського гренадерського полку. Отримавши звання генерал-майора (березень 1804 р.) став шефом 3-го Морського полку, в 1809 р. — шефом Павловського гренадерського полку.

Під час Франко-російської війни

У цей час Дмитро Невіровський був командувачем 27-ї дивізії котра відзначилася у багатьох боях: під Червоним, Смоленськом, Бородіно, Тарутино, Малоярославцем.

Бій під Червоним (1812)

Легендарним став двобій 2 (14) серпня 1812 під містечком Червоне (45 км від Смоленська), у котрому 6-тисячне з'єднання Невіровського (нещодавно сформоване переважно із новобранців) чинило впертий опір переважаючим силам Нея та кінноти Мюрата (за різними даними 15 — 22 тисячі), авангарду Великої армії, що зірвало план Наполеона відрізати війська Олександра I від Смоленська та зайти їм у тил. Всю свою дивізію Невіровський вишикував у величезне каре й у такому порядку відступав до Смоленська. Протягом 5 годин відбиваючи безперервні атаки французької кінноти, колона Невіровського пройшла зо 12 верств. Лише увечері натиск супротивника послабшав. Дивізія ж відійшла до міста та взяла незабаром участь у його обороні. Ця рідкісна в історії воєн успішна битва відступаючої піхоти з переважаючою кіннотою увійшла в підручники військового мистецтва. Вражені мужністю дивізії, французи охрестили цей бій «відступом левів».

Бородіно

Бої за Шевардинський редут. Микола Самокиш.

На Бородінському полі дивізія Невіровського захищала центр: Шевардинський редут, а згодом Семенівські (Багратіонові) флеші — укріплення, що виявилися ключовими у двобої. Декілька разів генерал особисто підіймав своїх вояк у контрнаступ. Дивізія майже вся загинула, а командира було поранено ядром. Після Бородіно 31 жовтня 1812-го Невіровському було присвоєно звання генерал-лейтенанта.

На Бородинському полі загинув рідний брат Дмитра Петровича — Олександр.

Закордонний похід та загибель

У кінці 1812 р. його дивізія, що зазнала найбільших втрат під час кампанії, була залишена на відпочинок та для поповнення. У 1813 р. брав участь у боях при Кацбаху і Лейпцигу.

Загинув «найхоробріший та найдостойніший» (за визначенням Кутузова) генерал 1 листопада 1813 року під Лейпцигом, під час закордонного походу. Поховали його в м. Галле, за військовим звичаєм, попереду несли нагороди — ордени Георгія 3-го і 4-го ступенів, Володимира 2-го і 3-го класів, Анни 1-го ступеня, прусський орден Червоного Орла.

Вшанування пам'яті

Рівно через 100 років його прах перевезли до Росії та перепоховали на Бородінському полі, на передньому плані одного з Багратіонівських флешей. Неподалік від пам'ятника, встановленого тут генералові, височіє ще один — з написом: «Безсмертній дивізії Неверовського…»

Також пам'ятник Дмитру Невіровському встановлено у Золотоноші^[1].

Примітки

↑ Пам'ятник у Золотоноші. Архів оригіналу за 22 вересня 2013. Процитовано 30 березня 2013.

Література

Федоренко П. «Красо Канівщини, Прохорівко моя» — Канів, 2003. — 77 с.
Максимович М. «Сотник Петро Невіровський та його син, герой дванадцятого року» //«Черкаський край — земля Богдана і Тараса» — К., 2002. — С. 442—452.
Бравада О. «Дмитро Неверовський — канівчанин, що створив „Московську гвардію“ і бив гвардійців Франції» //«Прес-Центр» — 2008 від 30 квітня — С. 29.

Посилання

[[https://web.archive.org/web/20130929112729/http://poltavahistory.inf.ua/mans1_1u.html#met3 Архівовано 29 вересня 2013 у Wayback Machine.] Полтава історична/Невіровський Дмитро Петрович]
Словник генералів (рос) [Архівовано 30 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
Черкаський край — земля Богдана і Тараса (N20 у списку)

link=[1]

У Родоводі є генеалогічне дерево цієї людини

Невіровський Дмитро Петрович

Це незавершена стаття про військового діяча або діячку.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Пам'ятник у Золотоноші. Архів оригіналу за 22 вересня 2013. Процитовано 30 березня 2013.

[1]

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-{{у роботі}}
 {{Військовик
 | ім'я                =Невіровський Дмитро Петрович
@@ Рядок 7: / Рядок 6: @@
 | ім'я при народженні =
 | дата народження     = 1.11.1771
-| місце народження    = [[Прохорівка (Канівський район)|Прохорівка]], нині {{Чрк}}
+| місце народження    = [[Прохорівка (Канівський район)|Прохорівка]], [[Переяславський полк Війська Запорозького|Переяславський полк ]]. Нині [[Черкаська область]]
 | дата смерті         = 2.11.1813
 | місце смерті        = [[Галле (Саксонія-Ангальт)|Галле]]
 | прізвисько          =
 | приналежність       = [[Російська імператорська армія]]
 | країна              = {{RUSold}}
 | вид збройних сил    =
 | рід військ          =
-| роки служби         = 1786 - 1813
+| роки служби         = 1786—1813
 | звання              = [[генерал-лейтенант]]
 | формування          =
 | командування        = 27-ма піхотна дивізія
 | битви               =
-| нагороди            = {{Орден Святого Георгія III ступеня (Російська Федерація)}} {{Орден Святої Анни 1 ступеня}} {{Орден Святого Володимира 1 ступеня}}
+| нагороди            = {{Орден Святого Георгія}} {{Орден Святої Анни 1 ступеня}} {{Орден Святого Володимира 1 ступеня}} {{Орден Червоного орла}}
 | відносини           =
 | титул               =
 | signature           =
 | інше                =
 }}
-'''Дмитро Петрович Невіровський''' ({{н}} [[1 листопада]] [[1771]]&nbsp;— {{†}} [[2 листопада]] [[1813]])— [[генерал-лейтенант]], видатний полководець [[Франко-російська війна 1812|Франко-російської війни 1812]].
+'''Дмитро Петрович Невірівський''' ({{н}} [[1 листопада]] [[1771]]&nbsp;— {{†}} [[2 листопада]] [[1813]])— [[генерал-лейтенант]], видатний полководець [[Французько-російська війна (1812)|Франко-російської війни 1812]]. Представник роду Невірівських з Гетьманщини, (мало)російської або української, православної християнської, покозаченої гілки старовинного польсько-литовського шляхетського роду [[Невірівські|Невірівських (Неверовських)]], корені якого йдуть з 14-15 століть, з часів битви під Грюнвальдом, мав спільних родичів з [[Сковорода Григорій Савич|Григорієм Сковородою]].
-== Родина та юнацькі роки ==
+== Родина ==
-Народився в селі [[Прохорівка (Канівський район)|Прохорівці]], на території [[Переяславський полк Війська Запорозького|Переяславського полку]].
+Народився в селі [[Прохорівка (Черкаський район)|Прохорівці]], на території [[Переяславський полк Війська Запорозького|Переяславського полку]].
-Глава сім'ї Петро Іванович тривалий час був сотником Бубнівської сотні, до якої належало троє сіл: Прохорівка, [[Сушки (Канівський район)|Сушки]] та [[Бубнівська Слобідка]]. 1783-го року його обрали городничим [[Золотоноша|Золотоноші]], службу закінчив у чині [[Надвірний радник|надвірного радника]]. Сім'я залишила село й переїхала до повітового міста.
+Глава сім'ї [[Неверовські|Петро Іванович]] тривалий час був сотником Бубнівської сотні, до котрої належало троє сіл: [[Прохорівка (Черкаський район)|Прохорівка]], [[Сушки (Черкаський район)|Сушки]] та [[Бубнівська Слобідка]]. 1783-го року його обрали городничим [[Золотоноша|Золотоноші]], службу закінчив у чині [[Надвірний радник|надвірного радника]].
-Сімя була багатодітна&nbsp;— чотирнадцятеро дітей: чотири сини та десятеро дочок. Вихованню дітей мати Параска Іванівна віддавала увесь всій час. Завдяки їй всі діти знали російську і латинську мови, оволоділи основами математики. Дмитро був найстарший. Батьки виховували в синові самостійність у вчинках та судженнях, привчали до життя простого й суворого. З семи років Дмитро чудово тримався у сідлі.
+Родина була багатодітною&nbsp;— чотирнадцятеро дітей: чотири сини та десятеро дочок. Їх вихованню мати, Параска Іванівна, віддавала увесь свій час. Завдяки їй всі діти знали [[Латинська мова|латинську мову]], оволоділи основами математики. Дмитро був найстарший, з семи років майбутній полководець чудово тримався у сідлі.
-Важко сказати, як би склалась доля Дмитра, коли б не одна обставина. До Неверовських часто заходили гості. Любив сюди заїжджати і граф Петро Васильович Завадовський. Відомий сановник материнських часів, він здебільшого проживав у Петербурзі, але й навідувався до рудних місць, конче завертаючи до своїх сусідів по маєтку Невіровських. Саме граф й запропонував Петрові Івановичу відпустити старшого сина до Петербурга<ref>[http://ukurier.gov.ua/uk/articles/pomilka-napoleona/p/ Герої війни]</ref>. Попереду на Дмитра чекала військова служба.
 == Військова служба ==
-травня 1786 року Невіровського зарахували до лейб-гвардії [[Семенівський полк|Семенівського полку]], що уславив себе у битвах та походах. На знак особливих заслуг семенівці мали повні Георгіївські [[штандарт]]и та носили спеціальні відзнаки з написами про здобуті перемоги.
+травня 1786 року Невіровського зарахували до лейб-гвардії [[Семенівський полк|Семенівського полку]].
-Юнак терпляче опановував військову науку: вчився колоти багнетом, заряджати гвинтівку, стріляти в ціль, марширувати на плацу, не втомлюватися в походах.
+Юнак терпляче опановував військову науку: вчився колоти багнетом, заряджати гвинтівку, влучати у ціль, марширувати на плацу, не втомлюватися у походах.
-Через рік став сержантом. Під час [[Російсько-турецька війна (1787—1792)|Російсько-турецької війни]] 1787-го року, за особистим рапортом, його було переведено до армійського полку, що перебував на південному кордоні. Не стримали його кпини товаришів по службі, ані кмовляння графа, що погрожував позбавити Дмитра свого заступництва. На початку жовтня 1787 року молодий Невіровський їде на південь.
+Через рік став сержантом. Під час [[Російсько-турецька війна (1787—1792)|Російсько-турецької війни]] 1787-го року, на початку жовтня, його було переведено на південний кордон.
-Дмитра зарахували поручиком Малоросійського кірасирського полку, згодом до Архангельського мушкетерського. Головним чином у складі цих частин він брав участь у війнах з Туреччиною та Польщею.
+Дмитра зарахували [[поручик]]ом Малоросійського кірасирського полку, згодом до Архангельського мушкетерського. Головним чином у складі цих частин він брав участь у війнах з Туреччиною та Польщею.
-Бойове хрещення молодий офіцер дістав 7 вересня 1788 року у бою на річці Сальче. Згодом брав участь у [[Російсько-польська війна 1792|Російсько-польській війні]] 1792-го року.
+Бойове хрещення молодий офіцер дістав 7 вересня 1788 року у бою на річці Сальче, у тому ж році відзначився при узятті [[Бендери|Тягині]], за ратні вислуги отримав підвищення до капітана. Згодом брав участь у [[Російсько-польська війна 1792|Російсько-польській війні]] 1792-го року, вже у складі Катеринославського егерського корпусу. В грудні 1797-го року, у званні майора, надано за героїзм під час узяття [[Прага|Праги]] (війна 1793—1794 року), Невіровський дістав призначення до Малоросійського гренадерського полку. Отримавши звання генерал-майора (березень 1804&nbsp;р.) став шефом 3-го [[Морський полк|Морського полку]], в 1809&nbsp;р.&nbsp;— шефом [[Павлівський полк|Павловського гренадерського полку]].
-В грудні 1797-го року майор Невіровський дістав призначення до Малоросійського гренадерського полку. У березні 1804 р. отримав звання генерал-майора та став шефом третього Морського полку, в 1809 р. - шефом Павловського гренадерського полку, одного з кращих у тогочасній російській армії.
-== Під час Вітчизняної війни ==
+== Під час Франко-російської війни ==
-З 1811 року – [[генерал-майор]]. У 1812-му році був командуючим 27-ї дивізії котра вкрила себе славою в багатьох боях: під Красним, Смоленськом, Шевардином, Бородиним, Малоярославцем.
+У цей час Дмитро Невіровський був командувачем 27-ї дивізії котра відзначилася у багатьох боях: під Червоним, Смоленськом, [[Бородінська битва|Бородіно]], [[Тарутино]], Малоярославцем.
+=== Бій під Червоним (1812) ===
-Під Смоленськом 6-тисячне з'єднання Неверовського, відбивши 40 атак супротивника, зупинило 22-тисячний авангард французької армії. 2 [[14 серпня|(14) серпня]] [[1812]] дивізія вчинила впертий опір переважаючим силами французької кінноти Мюрата під Красним, що зірвало план Наполеона відрізати російські війська від Смоленська та зайти їм у тил. Всю свою дивізію Неверовський вишикував у величезне каре і в такому порядку відступав на північ&nbsp;— до Москви. Протягом 5 годин відбиваючи безперервні атаки французької кінноти, колона Неверовського пройшла 12 верств. Лише ввечері натиск кінноти Мюрата послабшав. Дивізія ж відйшла до Смоленська, де взяла участь у обороні міста. Ця рідкісна в історії воєн успішна битва відступаючої піхоти з переважаючою кіннотою увійшла в підручники військового мистецтва. Вражені мужністю дивізії, французи охрестили цей бій «відступом левів».
+[[Файл:hess Krasnoy1812.jpg|left|thumb|200px|Бій під Червоним. Подвиг генерала Невіровського. Петер Гесс.]]
+Легендарним став двобій 2 [[14 серпня|(14) серпня]] [[1812]] під містечком Червоне (45&nbsp;км від Смоленська), у котрому 6-тисячне з'єднання Невіровського (нещодавно сформоване переважно із новобранців) чинило впертий опір переважаючим силам [[Мішель Ней|Нея]] та кінноти [[Йоахім Мюрат|Мюрата]] (за різними даними 15&nbsp;— 22 тисячі), авангарду [[Велика армія|Великої армії]], що зірвало план [[Наполеон]]а відрізати війська [[Олександр I|Олександра I]] від [[Смоленськ]]а та зайти їм у тил. Всю свою дивізію Невіровський вишикував у величезне [[Каре (шикування)|каре]] й у такому порядку відступав до Смоленська. Протягом 5 годин відбиваючи безперервні атаки французької кінноти, колона Невіровського пройшла зо 12 верств. Лише увечері натиск супротивника послабшав. Дивізія ж відійшла до міста та взяла незабаром участь у його обороні. Ця рідкісна в історії воєн успішна битва відступаючої піхоти з переважаючою кіннотою увійшла в підручники військового мистецтва. Вражені мужністю дивізії, французи охрестили цей бій «відступом левів».
+=== Бородіно ===
-На Бородінському полі дивізія Невіровського захищала центр: Шевардинський редут, а згодом Семенівські (Багратіонові) флеші&nbsp;— укріплення, що виявилися ключовими у двобої. Декілька разів генерал особисто підіймав своїх вояк у контрнаступ. Дивізія майже вся загинула, а командира було поранено ядром, але він не залишив поля бою. За Бородіно Невіровському було присвоєно звання генерал-лейтенанта.
+[[Файл:SamokishBorodinoLitograf.jpg|thumb|right|200px|Бої за Шевардинський редут. Микола Самокиш.]]
+На Бородінському полі дивізія Невіровського захищала центр: Шевардинський редут, а згодом Семенівські (Багратіонові) флеші&nbsp;— укріплення, що виявилися ключовими у двобої. Декілька разів генерал особисто підіймав своїх вояк у контрнаступ. Дивізія майже вся загинула, а командира було поранено ядром. Після Бородіно 31 жовтня 1812-го Невіровському було присвоєно звання генерал-лейтенанта.
 На Бородинському полі загинув рідний брат Дмитра Петровича&nbsp;— Олександр.
+=== Закордонний похід та загибель ===
-В кінці 1812 р. його дивізія, як зазнавша найбільших втрат під час кампанії, була залишена на відпочинок та для поповнення. У 1813 р. брав участь у боях при Кацбаху і Лейпцігу.
+У кінці 1812&nbsp;р. його дивізія, що зазнала найбільших втрат під час кампанії, була залишена на відпочинок та для поповнення. У 1813&nbsp;р. брав участь у боях при Кацбаху і [[Лейпциг]]у.
-Загинув «найхоробріший та найдостойніший» (за визначенням Кутузова) генерал [[1 листопада]] [[1813]] року під Лейпцигом, під час закордонного походу російських військ. Поховали його в м. [[Галле (Саксонія-Ангальт)|Галле]], за військовим звичаєм, попереду несли нагороди&nbsp;— ордени Георгія 3-го і 4-го ступенів, Володимира 2-го і 3-го класів, Анни 1-го ступеня, прусський орден Червоного Орла.
+Загинув «найхоробріший та найдостойніший» (за визначенням [[Кутузов Михайло Іларіонович|Кутузова]]) генерал [[1 листопада]] [[1813]] року під Лейпцигом, під час закордонного походу. Поховали його в м. [[Галле (Саксонія-Ангальт)|Галле]], за військовим звичаєм, попереду несли нагороди&nbsp;— ордени Георгія 3-го і 4-го ступенів, Володимира 2-го і 3-го класів, Анни 1-го ступеня, прусський орден [[Орден Червоного орла|Червоного Орла]].
 == Вшанування пам'яті ==
-Рівно через 100 років його прах перевезли до Росії та перепоховали на Бородінському полі, на передньому плані одного з Багратіонівських флешей. На пам'ятнику з чорного лабрадориту викарбувано напис: «Тут поховано прах генерал-лейтенанта Дмитра Петровича Неверовського, що мужньо бився на чолі своєї 27-ї піхотної дивізії, був контужений у груди ядром [[26 серпня]] [[1812]] року». Неподалік від пам'ятника, встановленого тут генералові, височіє ще один&nbsp;— з написом: «Безсмертній дивізії Неверовського…»
+Рівно через 100 років його прах перевезли до Росії та перепоховали на Бородінському полі, на передньому плані одного з Багратіонівських флешей. Неподалік від пам'ятника, встановленого тут генералові, височіє ще один&nbsp;— з написом: «Безсмертній дивізії Неверовського…»
-Також пам'ятник видатному генералові встановлено у Золотоноші<ref>[http://serg-klymenko.narod.ru/Other_World/Ukraine.PivdenZahid_9.htm Пам'ятник у Золотоноші]</ref>.
+Також пам'ятник Дмитру Невіровському встановлено у [[Золотоноша|Золотоноші]]<ref>{{Cite web |url=http://serg-klymenko.narod.ru/Other_World/Ukraine.PivdenZahid_9.htm |title=Пам'ятник у Золотоноші |accessdate=30 березня 2013 |archive-date=22 вересня 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20130922164728/http://serg-klymenko.narod.ru/Other_World/Ukraine.PivdenZahid_9.htm }}</ref>.
 == Примітки ==
@@ Рядок 68: / Рядок 69: @@
 == Література ==
 * Федоренко П. «Красо Канівщини, Прохорівко моя»&nbsp;— Канів, 2003.&nbsp;— 77 с.
-* Максимович М. «Сотник Петро Невіровський та його син, герой дванадцятого року» //«Черкаський край&nbsp;— земля Богдана і Тараса»&nbsp;— К., 2002.&nbsp;— С. 442–452.
+* Максимович М. «Сотник Петро Невіровський та його син, герой дванадцятого року» //«Черкаський край&nbsp;— земля Богдана і Тараса»&nbsp;— К., 2002.&nbsp;— С. 442—452.
-* Бравада О. «Дмитро Неверовський&nbsp;— канівчанин, що створив «Московську гвардію» і бив гвардійців Франції» //[[Прес-Центр (газета)|«Прес-Центр»]]&nbsp;— 2008 від 30 квітня&nbsp;— С. 29.
+* Бравада О. «Дмитро Неверовський&nbsp;— канівчанин, що створив „Московську гвардію“ і бив гвардійців Франції» //[[Прес-Центр (газета)|«Прес-Центр»]]&nbsp;— 2008 від 30 квітня&nbsp;— С. 29.
 == Посилання ==
-* [http://poltavahistory.org.ua/mans1_1u.htm#met3 Полтава історична/Невіровський Дмитро Петрович]
+* [http://poltavahistory.inf.ua/mans1_1u.html#met3 {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20130929112729/http://poltavahistory.inf.ua/mans1_1u.html#met3 |date=29 вересня 2013 }} Полтава історична/Невіровський Дмитро Петрович]
-* [http://www.museum.ru/museum/1812/Persons/slovar/sl_n06.html Словник генералів (рос)]
+* [http://www.museum.ru/museum/1812/Persons/slovar/sl_n06.html Словник генералів (рос)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131030220604/http://www.museum.ru/museum/1812/Persons/Slovar/sl_n06.html |date=30 жовтня 2013 }}
-* [http://biblioteka.cdu.edu.ua/cgi-bin/catsearch.pl?qtype=simple&query=%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0+%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D0%BC%D1%96%D1%8F+%D0%BD%D0%B0%D1%83%D0%BA Черкаський край - земля Богдана і Тараса (N20 у списку)]
+* [http://biblioteka.cdu.edu.ua/cgi-bin/catsearch.pl?qtype=simple&query=Українська+академія+наук Черкаський край&nbsp;— земля Богдана і Тараса (N20 у списку)]
 {{Rodovid|247168}}
-{{Bio-stub}}
+{{Mil-bio-stub}}
 [[Категорія:Уродженці Канівського району]]

Невіровський Дмитро Петрович: відмінності між версіями

Поточна версія на 20:11, 3 лютого 2024

Зміст

Родина

Військова служба