Невіровський Дмитро Петрович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][очікує на перевірку]
Вилучено вміст Додано вміст
Rodrigues28 (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
 
(Не показані 28 проміжних версій 20 користувачів)
Рядок 6: Рядок 6:
| ім'я при народженні =
| ім'я при народженні =
| дата народження = 1.11.1771
| дата народження = 1.11.1771
| місце народження = [[Прохорівка (Канівський район)|Прохорівка]], [[Переяславський полк Війська Запорозького|Переяславський полк ]]. Нині {{Чрк}}
| місце народження = [[Прохорівка (Канівський район)|Прохорівка]], [[Переяславський полк Війська Запорозького|Переяславський полк ]]. Нині [[Черкаська область]]
| дата смерті = 2.11.1813
| дата смерті = 2.11.1813
| місце смерті = [[Галле (Саксонія-Ангальт)|Галле]]
| місце смерті = [[Галле (Саксонія-Ангальт)|Галле]]
Рядок 14: Рядок 14:
| вид збройних сил =
| вид збройних сил =
| рід військ =
| рід військ =
| роки служби = 1786–1813
| роки служби = 1786—1813
| звання = [[генерал-лейтенант]]
| звання = [[генерал-лейтенант]]
| формування =
| формування =
| командування = 27-ма піхотна дивізія
| командування = 27-ма піхотна дивізія
| битви =
| битви =
| нагороди = {{Орден Святого Георгія III ступеня (Російська Федерація)}} {{Орден Святої Анни 1 ступеня}} {{Орден Святого Володимира 1 ступеня}}
| нагороди = {{Орден Святого Георгія}} {{Орден Святої Анни 1 ступеня}} {{Орден Святого Володимира 1 ступеня}} {{Орден Червоного орла}}
| відносини =
| відносини =
| титул =
| титул =
Рядок 26: Рядок 26:
}}
}}


'''Дмитро Петрович Невіровський''' ({{н}} [[1 листопада]] [[1771]] — {{†}} [[2 листопада]] [[1813]])— [[генерал-лейтенант]], видатний полководець [[Франко-російська війна 1812|Франко-російської війни 1812]].
'''Дмитро Петрович Невірівський''' ({{н}} [[1 листопада]] [[1771]] — {{†}} [[2 листопада]] [[1813]])— [[генерал-лейтенант]], видатний полководець [[Французько-російська війна (1812)|Франко-російської війни 1812]]. Представник роду Невірівських з Гетьманщини, (мало)російської або української, православної християнської, покозаченої гілки старовинного польсько-литовського шляхетського роду [[Невірівські|Невірівських (Неверовських)]], корені якого йдуть з 14-15 століть, з часів битви під Грюнвальдом, мав спільних родичів з [[Сковорода Григорій Савич|Григорієм Сковородою]].


== Родина ==
== Родина ==
Народився в селі [[Прохорівка (Канівський район)|Прохорівці]], на території [[Переяславський полк Війська Запорозького|Переяславського полку]].
Народився в селі [[Прохорівка (Черкаський район)|Прохорівці]], на території [[Переяславський полк Війська Запорозького|Переяславського полку]].
Глава сім'ї [[Неверовські|Петро Іванович]] тривалий час був сотником Бубнівської сотні, до котрої належало троє сіл: Прохорівка, [[Сушки (Канівський район)|Сушки]] та [[Бубнівська Слобідка]]. 1783-го року його обрали городничим [[Золотоноша|Золотоноші]], службу закінчив у чині [[Надвірний радник|надвірного радника]].
Глава сім'ї [[Неверовські|Петро Іванович]] тривалий час був сотником Бубнівської сотні, до котрої належало троє сіл: [[Прохорівка (Черкаський район)|Прохорівка]], [[Сушки (Черкаський район)|Сушки]] та [[Бубнівська Слобідка]]. 1783-го року його обрали городничим [[Золотоноша|Золотоноші]], службу закінчив у чині [[Надвірний радник|надвірного радника]].


Родина була багатодітною — чотирнадцятеро дітей: чотири сини та десятеро дочок. Їх вихованню мати, Параска Іванівна, віддавала увесь свій час. Завдяки їй всі діти знали [[Латинська мова|латинську мову]], оволоділи основами математики. Дмитро був найстарший, з семи років майбутній полководець чудово тримався у сідлі.
Родина була багатодітною — чотирнадцятеро дітей: чотири сини та десятеро дочок. Їх вихованню мати, Параска Іванівна, віддавала увесь свій час. Завдяки їй всі діти знали [[Латинська мова|латинську мову]], оволоділи основами математики. Дмитро був найстарший, з семи років майбутній полководець чудово тримався у сідлі.
Рядок 39: Рядок 39:
Через рік став сержантом. Під час [[Російсько-турецька війна (1787—1792)|Російсько-турецької війни]] 1787-го року, на початку жовтня, його було переведено на південний кордон.
Через рік став сержантом. Під час [[Російсько-турецька війна (1787—1792)|Російсько-турецької війни]] 1787-го року, на початку жовтня, його було переведено на південний кордон.
Дмитра зарахували [[поручик]]ом Малоросійського кірасирського полку, згодом до Архангельського мушкетерського. Головним чином у складі цих частин він брав участь у війнах з Туреччиною та Польщею.
Дмитра зарахували [[поручик]]ом Малоросійського кірасирського полку, згодом до Архангельського мушкетерського. Головним чином у складі цих частин він брав участь у війнах з Туреччиною та Польщею.
Бойове хрещення молодий офіцер дістав 7 вересня 1788 року у бою на річці Сальче, у тому ж році відзначився при узятті [[Бендери|Тягині]], за ратні вислуги отримав підвищення до капітана. Згодом брав участь у [[Російсько-польська війна 1792|Російсько-польській війні]] 1792-го року, вже у складі Катеринославського егерського корпусу. В грудні 1797-го року, у званні майора, надано за героїзм під час узяття [[Прага|Праги]] (війна 1793–1794 року), Невіровський дістав призначення до Малоросійського гренадерського полку. Отримавши звання генерал-майора (березень 1804 р.) став шефом 3-го Морського полку, в 1809 р. — шефом [[Павлівський полк|Павловського гренадерського полку]].
Бойове хрещення молодий офіцер дістав 7 вересня 1788 року у бою на річці Сальче, у тому ж році відзначився при узятті [[Бендери|Тягині]], за ратні вислуги отримав підвищення до капітана. Згодом брав участь у [[Російсько-польська війна 1792|Російсько-польській війні]] 1792-го року, вже у складі Катеринославського егерського корпусу. В грудні 1797-го року, у званні майора, надано за героїзм під час узяття [[Прага|Праги]] (війна 1793—1794 року), Невіровський дістав призначення до Малоросійського гренадерського полку. Отримавши звання генерал-майора (березень 1804 р.) став шефом 3-го [[Морський полк|Морського полку]], в 1809 р. — шефом [[Павлівський полк|Павловського гренадерського полку]].


== Під час Франко-російської війни ==
== Під час Франко-російської війни ==
У 1812-му році був командуючим 27-ї дивізії котра відзначилася у багатьох боях: під Красним, Смоленськом, [[Бородінська битва|Бородіно]], Тарутино, Малоярославцем.
У цей час Дмитро Невіровський був командувачем 27-ї дивізії котра відзначилася у багатьох боях: під Червоним, Смоленськом, [[Бородінська битва|Бородіно]], [[Тарутино]], Малоярославцем.


=== Бій під Червоним (1812) ===
Легендарним став двобій під містечком Красне (45 км від Смоленська) у котрому 6-тисячне з'єднання Невіровського зупинило 22-тисячний авангард [[Велика армія|Великої армії]]. 2 [[14 серпня|(14) серпня]] [[1812]] дивізія вчинила впертий опір переважаючим силами французької кінноти Мюрата під Красним, що зірвало план Наполеона відрізати російські війська від Смоленська та зайти їм у тил. Всю свою дивізію Невіровський вишикував у величезне каре і у такому порядку відступав на північ — до Москви. Протягом 5 годин відбиваючи безперервні атаки французької кінноти, колона Неверовського пройшла 12 верств. Лише ввечері натиск кінноти Мюрата послабшав. Дивізія ж відйшла до Смоленська, де взяла участь у обороні міста. Ця рідкісна в історії воєн успішна битва відступаючої піхоти з переважаючою кіннотою увійшла в підручники військового мистецтва. Вражені мужністю дивізії, французи охрестили цей бій «відступом левів».
[[Файл:hess Krasnoy1812.jpg|left|thumb|200px|Бій під Червоним. Подвиг генерала Невіровського. Петер Гесс.]]
Легендарним став двобій 2 [[14 серпня|(14) серпня]] [[1812]] під містечком Червоне (45 км від Смоленська), у котрому 6-тисячне з'єднання Невіровського (нещодавно сформоване переважно із новобранців) чинило впертий опір переважаючим силам [[Мішель Ней|Нея]] та кінноти [[Йоахім Мюрат|Мюрата]] (за різними даними 15 — 22 тисячі), авангарду [[Велика армія|Великої армії]], що зірвало план [[Наполеон]]а відрізати війська [[Олександр I|Олександра I]] від [[Смоленськ]]а та зайти їм у тил. Всю свою дивізію Невіровський вишикував у величезне [[Каре (шикування)|каре]] й у такому порядку відступав до Смоленська. Протягом 5 годин відбиваючи безперервні атаки французької кінноти, колона Невіровського пройшла зо 12 верств. Лише увечері натиск супротивника послабшав. Дивізія ж відійшла до міста та взяла незабаром участь у його обороні. Ця рідкісна в історії воєн успішна битва відступаючої піхоти з переважаючою кіннотою увійшла в підручники військового мистецтва. Вражені мужністю дивізії, французи охрестили цей бій «відступом левів».


=== Бородіно ===
На Бородінському полі дивізія Невіровського захищала центр: Шевардинський редут, а згодом Семенівські (Багратіонові) флеші — укріплення, що виявилися ключовими у двобої. Декілька разів генерал особисто підіймав своїх вояк у контрнаступ. Дивізія майже вся загинула, а командира було поранено ядром, та він не залишив поля бою. Після Бородіно 31 жовтня, 1812-го Невіровському було присвоєно звання генерал-лейтенанта.
[[Файл:SamokishBorodinoLitograf.jpg|thumb|right|200px|Бої за Шевардинський редут. Микола Самокиш.]]
На Бородінському полі дивізія Невіровського захищала центр: Шевардинський редут, а згодом Семенівські (Багратіонові) флеші — укріплення, що виявилися ключовими у двобої. Декілька разів генерал особисто підіймав своїх вояк у контрнаступ. Дивізія майже вся загинула, а командира було поранено ядром. Після Бородіно 31 жовтня 1812-го Невіровському було присвоєно звання генерал-лейтенанта.


На Бородинському полі загинув рідний брат Дмитра Петровича — Олександр.
На Бородинському полі загинув рідний брат Дмитра Петровича — Олександр.


=== Закордонний похід та загибель ===
В кінці 1812 р. його дивізія, як зазнавша найбільших втрат під час кампанії, була залишена на відпочинок та для поповнення. У 1813 р. брав участь у боях при Кацбаху і Лейпцігу.
У кінці 1812 р. його дивізія, що зазнала найбільших втрат під час кампанії, була залишена на відпочинок та для поповнення. У 1813 р. брав участь у боях при Кацбаху і [[Лейпциг]]у.


Загинув «найхоробріший та найдостойніший» (за визначенням Кутузова) генерал [[1 листопада]] [[1813]] року під Лейпцигом, під час закордонного походу російських військ. Поховали його в м. [[Галле (Саксонія-Ангальт)|Галле]], за військовим звичаєм, попереду несли нагороди — ордени Георгія 3-го і 4-го ступенів, Володимира 2-го і 3-го класів, Анни 1-го ступеня, прусський орден Червоного Орла.
Загинув «найхоробріший та найдостойніший» (за визначенням [[Кутузов Михайло Іларіонович|Кутузова]]) генерал [[1 листопада]] [[1813]] року під Лейпцигом, під час закордонного походу. Поховали його в м. [[Галле (Саксонія-Ангальт)|Галле]], за військовим звичаєм, попереду несли нагороди — ордени Георгія 3-го і 4-го ступенів, Володимира 2-го і 3-го класів, Анни 1-го ступеня, прусський орден [[Орден Червоного орла|Червоного Орла]].


== Вшанування пам'яті ==
== Вшанування пам'яті ==
Рівно через 100 років його прах перевезли до Росії та перепоховали на Бородінському полі, на передньому плані одного з Багратіонівських флешей. На пам'ятнику з чорного лабрадориту викарбувано напис: «Тут поховано прах генерал-лейтенанта Дмитра Петровича Неверовського, що мужньо бився на чолі своєї 27-ї піхотної дивізії, був контужений у груди ядром [[26 серпня]] [[1812]] року». Неподалік від пам'ятника, встановленого тут генералові, височіє ще один — з написом: «Безсмертній дивізії Неверовського…»
Рівно через 100 років його прах перевезли до Росії та перепоховали на Бородінському полі, на передньому плані одного з Багратіонівських флешей. Неподалік від пам'ятника, встановленого тут генералові, височіє ще один — з написом: «Безсмертній дивізії Неверовського…»


Також пам'ятник видатному генералові встановлено у Золотоноші<ref>[http://serg-klymenko.narod.ru/Other_World/Ukraine.PivdenZahid_9.htm Пам'ятник у Золотоноші]</ref>.
Також пам'ятник Дмитру Невіровському встановлено у [[Золотоноша|Золотоноші]]<ref>{{Cite web |url=http://serg-klymenko.narod.ru/Other_World/Ukraine.PivdenZahid_9.htm |title=Пам'ятник у Золотоноші |accessdate=30 березня 2013 |archive-date=22 вересня 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20130922164728/http://serg-klymenko.narod.ru/Other_World/Ukraine.PivdenZahid_9.htm }}</ref>.


== Примітки ==
== Примітки ==
Рядок 64: Рядок 69:
== Література ==
== Література ==
* Федоренко П. «Красо Канівщини, Прохорівко моя»&nbsp;— Канів, 2003.&nbsp;— 77 с.
* Федоренко П. «Красо Канівщини, Прохорівко моя»&nbsp;— Канів, 2003.&nbsp;— 77 с.
* Максимович М. «Сотник Петро Невіровський та його син, герой дванадцятого року» //«Черкаський край&nbsp;— земля Богдана і Тараса»&nbsp;— К., 2002.&nbsp;— С. 442–452.
* Максимович М. «Сотник Петро Невіровський та його син, герой дванадцятого року» //«Черкаський край&nbsp;— земля Богдана і Тараса»&nbsp;— К., 2002.&nbsp;— С. 442—452.
* Бравада О. «Дмитро Неверовський&nbsp;— канівчанин, що створив „Московську гвардію“ і бив гвардійців Франції» //[[Прес-Центр (газета)|«Прес-Центр»]]&nbsp;— 2008 від 30 квітня&nbsp;— С. 29.
* Бравада О. «Дмитро Неверовський&nbsp;— канівчанин, що створив „Московську гвардію“ і бив гвардійців Франції» //[[Прес-Центр (газета)|«Прес-Центр»]]&nbsp;— 2008 від 30 квітня&nbsp;— С. 29.


== Посилання ==
== Посилання ==
* [http://poltavahistory.org.ua/mans1_1u.htm#met3 Полтава історична/Невіровський Дмитро Петрович]
* [http://poltavahistory.inf.ua/mans1_1u.html#met3 {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20130929112729/http://poltavahistory.inf.ua/mans1_1u.html#met3 |date=29 вересня 2013 }} Полтава історична/Невіровський Дмитро Петрович]
* [http://www.museum.ru/museum/1812/Persons/slovar/sl_n06.html Словник генералів (рос)]
* [http://www.museum.ru/museum/1812/Persons/slovar/sl_n06.html Словник генералів (рос)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131030220604/http://www.museum.ru/museum/1812/Persons/Slovar/sl_n06.html |date=30 жовтня 2013 }}
* [http://biblioteka.cdu.edu.ua/cgi-bin/catsearch.pl?qtype=simple&query=%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0+%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D0%BC%D1%96%D1%8F+%D0%BD%D0%B0%D1%83%D0%BA Черкаський край&nbsp;— земля Богдана і Тараса (N20 у списку)]
* [http://biblioteka.cdu.edu.ua/cgi-bin/catsearch.pl?qtype=simple&query=Українська+академія+наук Черкаський край&nbsp;— земля Богдана і Тараса (N20 у списку)]


{{Rodovid|247168}}
{{Rodovid|247168}}
{{Bio-stub}}
{{Mil-bio-stub}}


[[Категорія:Уродженці Канівського району]]
[[Категорія:Уродженці Канівського району]]

Поточна версія на 20:11, 3 лютого 2024

Невіровський Дмитро Петрович
Народження1 листопада 1771(1771-11-01)
Прохорівка, Переяславський полк . Нині Черкаська область
Смерть2 листопада 1813(1813-11-02) (42 роки)
Галле
ПохованняStadtgottesackerd
Країна Російська імперія
ПриналежністьРосійська імператорська армія
Роки служби1786—1813
Званнягенерал-лейтенант
Командування27-ма піхотна дивізія
Війни / битвиСмоленська битва (1812) і Наполеонівські війни
Нагороди
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Червоного орла
Орден Червоного орла

Дмитро Петрович Невірівський (нар. 1 листопада 1771 — пом. 2 листопада 1813)— генерал-лейтенант, видатний полководець Франко-російської війни 1812. Представник роду Невірівських з Гетьманщини, (мало)російської або української, православної християнської, покозаченої гілки старовинного польсько-литовського шляхетського роду Невірівських (Неверовських), корені якого йдуть з 14-15 століть, з часів битви під Грюнвальдом, мав спільних родичів з Григорієм Сковородою.

Родина

[ред. | ред. код]

Народився в селі Прохорівці, на території Переяславського полку. Глава сім'ї Петро Іванович тривалий час був сотником Бубнівської сотні, до котрої належало троє сіл: Прохорівка, Сушки та Бубнівська Слобідка. 1783-го року його обрали городничим Золотоноші, службу закінчив у чині надвірного радника.

Родина була багатодітною — чотирнадцятеро дітей: чотири сини та десятеро дочок. Їх вихованню мати, Параска Іванівна, віддавала увесь свій час. Завдяки їй всі діти знали латинську мову, оволоділи основами математики. Дмитро був найстарший, з семи років майбутній полководець чудово тримався у сідлі.

Військова служба

[ред. | ред. код]

16 травня 1786 року Невіровського зарахували до лейб-гвардії Семенівського полку. Юнак терпляче опановував військову науку: вчився колоти багнетом, заряджати гвинтівку, влучати у ціль, марширувати на плацу, не втомлюватися у походах. Через рік став сержантом. Під час Російсько-турецької війни 1787-го року, на початку жовтня, його було переведено на південний кордон. Дмитра зарахували поручиком Малоросійського кірасирського полку, згодом до Архангельського мушкетерського. Головним чином у складі цих частин він брав участь у війнах з Туреччиною та Польщею. Бойове хрещення молодий офіцер дістав 7 вересня 1788 року у бою на річці Сальче, у тому ж році відзначився при узятті Тягині, за ратні вислуги отримав підвищення до капітана. Згодом брав участь у Російсько-польській війні 1792-го року, вже у складі Катеринославського егерського корпусу. В грудні 1797-го року, у званні майора, надано за героїзм під час узяття Праги (війна 1793—1794 року), Невіровський дістав призначення до Малоросійського гренадерського полку. Отримавши звання генерал-майора (березень 1804 р.) став шефом 3-го Морського полку, в 1809 р. — шефом Павловського гренадерського полку.

Під час Франко-російської війни

[ред. | ред. код]

У цей час Дмитро Невіровський був командувачем 27-ї дивізії котра відзначилася у багатьох боях: під Червоним, Смоленськом, Бородіно, Тарутино, Малоярославцем.

Бій під Червоним (1812)

[ред. | ред. код]
Бій під Червоним. Подвиг генерала Невіровського. Петер Гесс.

Легендарним став двобій 2 (14) серпня 1812 під містечком Червоне (45 км від Смоленська), у котрому 6-тисячне з'єднання Невіровського (нещодавно сформоване переважно із новобранців) чинило впертий опір переважаючим силам Нея та кінноти Мюрата (за різними даними 15 — 22 тисячі), авангарду Великої армії, що зірвало план Наполеона відрізати війська Олександра I від Смоленська та зайти їм у тил. Всю свою дивізію Невіровський вишикував у величезне каре й у такому порядку відступав до Смоленська. Протягом 5 годин відбиваючи безперервні атаки французької кінноти, колона Невіровського пройшла зо 12 верств. Лише увечері натиск супротивника послабшав. Дивізія ж відійшла до міста та взяла незабаром участь у його обороні. Ця рідкісна в історії воєн успішна битва відступаючої піхоти з переважаючою кіннотою увійшла в підручники військового мистецтва. Вражені мужністю дивізії, французи охрестили цей бій «відступом левів».

Бородіно

[ред. | ред. код]
Бої за Шевардинський редут. Микола Самокиш.

На Бородінському полі дивізія Невіровського захищала центр: Шевардинський редут, а згодом Семенівські (Багратіонові) флеші — укріплення, що виявилися ключовими у двобої. Декілька разів генерал особисто підіймав своїх вояк у контрнаступ. Дивізія майже вся загинула, а командира було поранено ядром. Після Бородіно 31 жовтня 1812-го Невіровському було присвоєно звання генерал-лейтенанта.

На Бородинському полі загинув рідний брат Дмитра Петровича — Олександр.

Закордонний похід та загибель

[ред. | ред. код]

У кінці 1812 р. його дивізія, що зазнала найбільших втрат під час кампанії, була залишена на відпочинок та для поповнення. У 1813 р. брав участь у боях при Кацбаху і Лейпцигу.

Загинув «найхоробріший та найдостойніший» (за визначенням Кутузова) генерал 1 листопада 1813 року під Лейпцигом, під час закордонного походу. Поховали його в м. Галле, за військовим звичаєм, попереду несли нагороди — ордени Георгія 3-го і 4-го ступенів, Володимира 2-го і 3-го класів, Анни 1-го ступеня, прусський орден Червоного Орла.

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

Рівно через 100 років його прах перевезли до Росії та перепоховали на Бородінському полі, на передньому плані одного з Багратіонівських флешей. Неподалік від пам'ятника, встановленого тут генералові, височіє ще один — з написом: «Безсмертній дивізії Неверовського…»

Також пам'ятник Дмитру Невіровському встановлено у Золотоноші[1].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Пам'ятник у Золотоноші. Архів оригіналу за 22 вересня 2013. Процитовано 30 березня 2013.

Література

[ред. | ред. код]
  • Федоренко П. «Красо Канівщини, Прохорівко моя» — Канів, 2003. — 77 с.
  • Максимович М. «Сотник Петро Невіровський та його син, герой дванадцятого року» //«Черкаський край — земля Богдана і Тараса» — К., 2002. — С. 442—452.
  • Бравада О. «Дмитро Неверовський — канівчанин, що створив „Московську гвардію“ і бив гвардійців Франції» //«Прес-Центр» — 2008 від 30 квітня — С. 29.

Посилання

[ред. | ред. код]