Невіровський Дмитро Петрович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [очікує на перевірку] |
Дополнение |
Немає опису редагування |
||
| (Не показані 48 проміжних версій ще одного користувача) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
{{Військовик |
|||
'''Дмитро Петрович Неверовський''' — один із видатних полководців Вітчизняної війни 1812 року. |
|||
| ім'я =Невіровський Дмитро Петрович |
|||
| оригінал імені = |
|||
| портрет =Neverovsky.jpg |
|||
| розмір =250 px |
|||
| ім'я при народженні = |
|||
| дата народження = 1.11.1771 |
|||
| місце народження = [[Прохорівка (Канівський район)|Прохорівка]], [[Переяславський полк Війська Запорозького|Переяславський полк ]]. Нині [[Черкаська область]] |
|||
| дата смерті = 2.11.1813 |
|||
| місце смерті = [[Галле (Саксонія-Ангальт)|Галле]] |
|||
| прізвисько = |
|||
| приналежність = [[Російська імператорська армія]] |
|||
| країна = {{RUSold}} |
|||
| вид збройних сил = |
|||
| рід військ = |
|||
| роки служби = 1786—1813 |
|||
| звання = [[генерал-лейтенант]] |
|||
| формування = |
|||
| командування = 27-ма піхотна дивізія |
|||
| битви = |
|||
| нагороди = {{Орден Святого Георгія}} {{Орден Святої Анни 1 ступеня}} {{Орден Святого Володимира 1 ступеня}} {{Орден Червоного орла}} |
|||
| відносини = |
|||
| титул = |
|||
| signature = |
|||
| інше = |
|||
}} |
|||
'''Дмитро Петрович Невірівський''' ({{н}} [[1 листопада]] [[1771]] — {{†}} [[2 листопада]] [[1813]])— [[генерал-лейтенант]], видатний полководець [[Французько-російська війна (1812)|Франко-російської війни 1812]]. Представник роду Невірівських з Гетьманщини, (мало)російської або української, православної християнської, покозаченої гілки старовинного польсько-литовського шляхетського роду [[Невірівські|Невірівських (Неверовських)]], корені якого йдуть з 14-15 століть, з часів битви під Грюнвальдом, мав спільних родичів з [[Сковорода Григорій Савич|Григорієм Сковородою]]. |
|||
Дмитро Петрович Неверовський народився 21 жовтня 1771 року в селі Прохорівці Золотоніського повіту Полтавської губернії (нині село Прохорівка Канівського району Черкаської області). Батьки його були не заможні, проте, я мовилося колись, благородні. |
|||
Глава сім’ї Петро Іванович володів тридцятьма душами кріпаків. Службу свою починав козаком у Переяславському корпусі. Тривалий час понад п'ятнадцять років був сотником так званої Бубнівської сотні, до якої належало троє сіл: Прохорівка, сушки та Бубнівська Слобідка. |
|||
Петро Іванович був людина пряма, чесна й правдива. 1783 року його обрали золотоніським городничим. Сім’я залишила село й переїхала до повітового міста. Й на цій непрості посаді Петро ІФванович не втратив своєї чесності. Службу закінчив у чині надвірного радника. |
|||
Його дружина Параска Іванівна, народженням Левицька, замолоду була красуня. Дівчиною вона приїхала у Прохорівку на гостину до тутки й… залишилась тут на довго. |
|||
Вона полюбилася молодому сотникові, та, виявилось, що батьки вже нагледіли дочці жениха сусідового сина, козакабагатія. Але їй припав до серця Петро Неверовський. |
|||
Молодята вирішили побратися без батьківського благословення, що натоді означало виклик суспільним звичаям. |
|||
Жило подружжя Неверовських у любові та злагоді. Мали чотирнадцятеро дітей чотирьох синів, десятеро дочок. Вихованню дітей Параска Іванівна віддавала весь всій час. Завдяки їй всі діти знали російську і латинську мови, оволоділи основами математики. Дмитро був найстарший. Батьки виховували в синові самостійність у вчинках та судженнях, привчали до життя простого й суворого. З семи років Дмитро чудово тримався у сідлі, плавав, мандрував з хлопцями. Ріс ставний, міцний, загартований. Привчив себе зневажати труднощі й небезпеку. |
|||
П’ятнадцяти років Дмитро вигнався на два аршини та шіть вершків, стрункий і сильний, він влучно стріляв, їздив верхи. Підрісши, став військовим. Батькові це сподобалося. Іншої, не такої небезпечної долі бажала вона своєму синові. |
|||
Важко сказати, як би склалась доля Дмитра, коли б не одна обставина. До Неверовських часто заходили гості. Любив сюди заїжджати і граф Петро Васильович Завадовський. Відомий сановник материнських часів, він здебільшого проживав у Петербурзі, але й навідувався до рудних місць, конче завертаючи до своїх сусідів по маєтку Неверовських. |
|||
Він вгадав у Дмитрові великі здібності. Граф запропонував Петрові Івановичу відпустити старшого сина до Петербурга… |
|||
Не хотілося Неверовським, особливо ж матері, відпускати первістка з дому, та що вдієш: родина велика, статки мізерні. Єдина надія на те, що граф свого слова дотримає і Дмитра влаштує. |
|||
Вмитий материнськими слізьми, збирався юнак в дорогу. Попереду чекала омріяна військова служба. |
|||
16 травня 1786 року Дмитра Неверовського зарахували до лейб-гвардії Семеновського полку, що уславив себе у битвах та походах. На знак особливих заслуг семеновці мали повні георгіївські прапори, носили спеціальні знаки з написами про здобуті перемоги. |
|||
Неверовський потрапив у середовище простих солдатів, де панували спокійна мужність, здоровий глузд, природна добродушність, де ніколи не втрачали почуття гумору. |
|||
Юнак терпляче опановував військовими пре мудрощами: вчився колоти багнетом, заряджати гвинтівку, стріляти в ціль, марширувати на плацу, не втомлюватися в походах. |
|||
Через рік Неверовський став сержантом. Весела вдача, простота, ревне ставлення до своїх обов’язків невдовзі зробили його помітною постаттю в полку він здобув повагу старших начальників, любов підлеглих. Мабуть, не без труднощів упізнали б рідні в ставному, спритному семеновці свого Дмитра. |
|||
В будинкові Завадовського Дмитро був я вдома, мав чимало нагод завести корисні знайомства. Перед красенем-гвардійцем вимальовувалась перспектива зробити блискучу кар’єру. Так вважали Дмитрові друзі по службі, так вважав і його покровитель сам граф. Та всіх здивував незабаром вчинок Неверовського. |
|||
1787 рік війна: підбурювана Англією та Пруссією, рушила свої війська до російських кордонів Туреччина. Навіть у Петербурзі, далекому від берегів Криму запахло порохом. Царська армія почала готуватися до походу. |
|||
Хіба міг Дмитро Неверовський лишатися бездіяльним такої години?! Він попросив перевести його до армійського полку, що перебував на південному кордоні. |
|||
Не стримали його кпини товаришів по службі, ані кмовляння графа, що погрожував позбавити Дмитра свого заступництва. На початку жовтня 1787 року молодий Неверовський їде на південь. |
|||
Шістнадцятирічний офіцер завернув до отчого дому. Радісно зустріла його велика родина брати були у захваті від сяйливого мундира та зброї. Батько, дізнавшись про Дмитрів учинок, спочатку виявив незадоволення ніяково було перед графом. Втім, проводжаючи сина, обійняв, поцілував та сказав: «Служи, сину, справно, честю своєю дорожи!» |
|||
Дмитра зарахували поручиком Малоросійського кірасирського полку, згодом перевели до Архангельського мушкетерського. Головним чином у складі цих частин Неверовський брав участь у війнах з Туреччиною і Польщею. |
|||
Бойове хрещення молодий офіцер дістав не так швидко, я того хотів: лише через після прибуття на південь, 7 вересня 1788 року, бій на річці Сальче. Діставши можливість перевірити себе в ділі, Неверовський не минав жодного бою, жоднойсутички. Зневажаючи небезпеку, сповнений завзяття й молодої сили, йшов в атаку попереду всіх. Тоді й поширився його військовий клич: «В багнети!» |
|||
По закінченні російсько-польської війни 4й батальйон Катерининського єгерського полку, де служив наш герой, розформували. І в грудні 1797 року майор Неверовський дістав призначення до Малоросійського гренадерського полку. |
|||
== Родина == |
|||
Народився в селі [[Прохорівка (Черкаський район)|Прохорівці]], на території [[Переяславський полк Війська Запорозького|Переяславського полку]]. |
|||
Глава сім'ї [[Неверовські|Петро Іванович]] тривалий час був сотником Бубнівської сотні, до котрої належало троє сіл: [[Прохорівка (Черкаський район)|Прохорівка]], [[Сушки (Черкаський район)|Сушки]] та [[Бубнівська Слобідка]]. 1783-го року його обрали городничим [[Золотоноша|Золотоноші]], службу закінчив у чині [[Надвірний радник|надвірного радника]]. |
|||
Родина була багатодітною — чотирнадцятеро дітей: чотири сини та десятеро дочок. Їх вихованню мати, Параска Іванівна, віддавала увесь свій час. Завдяки їй всі діти знали [[Латинська мова|латинську мову]], оволоділи основами математики. Дмитро був найстарший, з семи років майбутній полководець чудово тримався у сідлі. |
|||
[[1812]] року полки ця дивізія вела ар'єргардні бої з переважаючими силами французів, прикриваючи відступаючу армію Багратіона. |
|||
== Військова служба == |
|||
27-я дивізія Неверовського вкрила себе славою в багатьох боях: під Красним, Смоленськом, Шевардином, Бородиним, Малоярославцем. |
|||
16 травня 1786 року Невіровського зарахували до лейб-гвардії [[Семенівський полк|Семенівського полку]]. |
|||
Юнак терпляче опановував військову науку: вчився колоти багнетом, заряджати гвинтівку, влучати у ціль, марширувати на плацу, не втомлюватися у походах. |
|||
Через рік став сержантом. Під час [[Російсько-турецька війна (1787—1792)|Російсько-турецької війни]] 1787-го року, на початку жовтня, його було переведено на південний кордон. |
|||
Дмитра зарахували [[поручик]]ом Малоросійського кірасирського полку, згодом до Архангельського мушкетерського. Головним чином у складі цих частин він брав участь у війнах з Туреччиною та Польщею. |
|||
Бойове хрещення молодий офіцер дістав 7 вересня 1788 року у бою на річці Сальче, у тому ж році відзначився при узятті [[Бендери|Тягині]], за ратні вислуги отримав підвищення до капітана. Згодом брав участь у [[Російсько-польська війна 1792|Російсько-польській війні]] 1792-го року, вже у складі Катеринославського егерського корпусу. В грудні 1797-го року, у званні майора, надано за героїзм під час узяття [[Прага|Праги]] (війна 1793—1794 року), Невіровський дістав призначення до Малоросійського гренадерського полку. Отримавши звання генерал-майора (березень 1804 р.) став шефом 3-го [[Морський полк|Морського полку]], в 1809 р. — шефом [[Павлівський полк|Павловського гренадерського полку]]. |
|||
== Під час Франко-російської війни == |
|||
Під Смоленськом 6-тисячне з’єднання Неверовського, відбивши 40 атак супротивника, зупинило 22-тисячний авангард французької армії. 2 [[14 серпня|(14) серпня]] [[1812]] дивізія вчинила впертий опір переважаючим силами французької кінноти Мюрата під Красним, що зірвало план Наполеона відрізати російські війська від Смоленська та зайти їм у тил. Всю свою дивізію Неверовський вишикував у величезне каре і в такому порядку відступав на північ - до Москви. Протягом 5 годин відбиваючи безперервні атаки французької кінноти, колона Неверовського пройшла 12 верстов. Лише ввечері натиск кінноти Мюрата послабшав. Дивізія ж відйшла до Смоленська, де взяла участь у обороні міста. |
|||
У цей час Дмитро Невіровський був командувачем 27-ї дивізії котра відзначилася у багатьох боях: під Червоним, Смоленськом, [[Бородінська битва|Бородіно]], [[Тарутино]], Малоярославцем. |
|||
=== Бій під Червоним (1812) === |
|||
На Бородінському полі Неверовському та його солдатам було покладено в обов’язок захист центру: Шевардинського редута. У жорстокому 6-годинному бою 40 тис. французів так і не змогли прорвати оборону 12 тисяч росіян. Декілька разів безстрашний генерал водив своїх багатирів в атаку. Дивізія майже вся загинула, командира було поранено ядром, але він не залишив поля бою. За Бородіно Неверовському було присвоєно звання генерал-лейтенанта. |
|||
[[Файл:hess Krasnoy1812.jpg|left|thumb|200px|Бій під Червоним. Подвиг генерала Невіровського. Петер Гесс.]] |
|||
Легендарним став двобій 2 [[14 серпня|(14) серпня]] [[1812]] під містечком Червоне (45 км від Смоленська), у котрому 6-тисячне з'єднання Невіровського (нещодавно сформоване переважно із новобранців) чинило впертий опір переважаючим силам [[Мішель Ней|Нея]] та кінноти [[Йоахім Мюрат|Мюрата]] (за різними даними 15 — 22 тисячі), авангарду [[Велика армія|Великої армії]], що зірвало план [[Наполеон]]а відрізати війська [[Олександр I|Олександра I]] від [[Смоленськ]]а та зайти їм у тил. Всю свою дивізію Невіровський вишикував у величезне [[Каре (шикування)|каре]] й у такому порядку відступав до Смоленська. Протягом 5 годин відбиваючи безперервні атаки французької кінноти, колона Невіровського пройшла зо 12 верств. Лише увечері натиск супротивника послабшав. Дивізія ж відійшла до міста та взяла незабаром участь у його обороні. Ця рідкісна в історії воєн успішна битва відступаючої піхоти з переважаючою кіннотою увійшла в підручники військового мистецтва. Вражені мужністю дивізії, французи охрестили цей бій «відступом левів». |
|||
=== Бородіно === |
|||
Загинув «найхоробріший та найдостойніший» (за визначенням Кутузова) генерал [[1 листопада]] [[1813]] року під Лейпцигом, під час закордонного походу російських військ. Поховали його в м. Галле, за військовим звичаєм, попереду несли нагороди - ордени Георгія 3-го і 4-го ступенів, Володимира 2-го і 3-го класів, Анни 1-го ступеня, прусський орден Червоного Орла. |
|||
[[Файл:SamokishBorodinoLitograf.jpg|thumb|right|200px|Бої за Шевардинський редут. Микола Самокиш.]] |
|||
На Бородінському полі дивізія Невіровського захищала центр: Шевардинський редут, а згодом Семенівські (Багратіонові) флеші — укріплення, що виявилися ключовими у двобої. Декілька разів генерал особисто підіймав своїх вояк у контрнаступ. Дивізія майже вся загинула, а командира було поранено ядром. Після Бородіно 31 жовтня 1812-го Невіровському було присвоєно звання генерал-лейтенанта. |
|||
На Бородинському полі загинув рідний брат Дмитра Петровича — Олександр. |
|||
Рівно через 100 років його прах перевезли до Росії та перепоховали на Бородінському полі, поруч з пам'ятником його солдатам. На пам’ятнику з чорного лабрадориту викарбувано напис: "Тут поховано прах генерал-лейтенанта Дмитра Петровича Неверовського, що мужньо бився на чолі своєї 27-ї піхотної дивізії, був контужений у груди ядром [[26 серпня]] [[1812]] року". |
|||
=== Закордонний похід та загибель === |
|||
На Бородинському полі загинув і рідний брат Дмитра Петровича Неверовського - Олександр. |
|||
У кінці 1812 р. його дивізія, що зазнала найбільших втрат під час кампанії, була залишена на відпочинок та для поповнення. У 1813 р. брав участь у боях при Кацбаху і [[Лейпциг]]у. |
|||
Загинув «найхоробріший та найдостойніший» (за визначенням [[Кутузов Михайло Іларіонович|Кутузова]]) генерал [[1 листопада]] [[1813]] року під Лейпцигом, під час закордонного походу. Поховали його в м. [[Галле (Саксонія-Ангальт)|Галле]], за військовим звичаєм, попереду несли нагороди — ордени Георгія 3-го і 4-го ступенів, Володимира 2-го і 3-го класів, Анни 1-го ступеня, прусський орден [[Орден Червоного орла|Червоного Орла]]. |
|||
== Вшанування пам'яті == |
|||
Рівно через 100 років його прах перевезли до Росії та перепоховали на Бородінському полі, на передньому плані одного з Багратіонівських флешей. Неподалік від пам'ятника, встановленого тут генералові, височіє ще один — з написом: «Безсмертній дивізії Неверовського…» |
|||
Також пам'ятник Дмитру Невіровському встановлено у [[Золотоноша|Золотоноші]]<ref>{{Cite web |url=http://serg-klymenko.narod.ru/Other_World/Ukraine.PivdenZahid_9.htm |title=Пам'ятник у Золотоноші |accessdate=30 березня 2013 |archive-date=22 вересня 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20130922164728/http://serg-klymenko.narod.ru/Other_World/Ukraine.PivdenZahid_9.htm }}</ref>. |
|||
== Примітки == |
|||
{{reflist}} |
|||
== Література == |
|||
* Федоренко П. «Красо Канівщини, Прохорівко моя» — Канів, 2003. — 77 с. |
|||
* Максимович М. «Сотник Петро Невіровський та його син, герой дванадцятого року» //«Черкаський край — земля Богдана і Тараса» — К., 2002. — С. 442—452. |
|||
* Бравада О. «Дмитро Неверовський — канівчанин, що створив „Московську гвардію“ і бив гвардійців Франції» //[[Прес-Центр (газета)|«Прес-Центр»]] — 2008 від 30 квітня — С. 29. |
|||
== Посилання == |
|||
* [http://poltavahistory.inf.ua/mans1_1u.html#met3 {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20130929112729/http://poltavahistory.inf.ua/mans1_1u.html#met3 |date=29 вересня 2013 }} Полтава історична/Невіровський Дмитро Петрович] |
|||
* [http://www.museum.ru/museum/1812/Persons/slovar/sl_n06.html Словник генералів (рос)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131030220604/http://www.museum.ru/museum/1812/Persons/Slovar/sl_n06.html |date=30 жовтня 2013 }} |
|||
* [http://biblioteka.cdu.edu.ua/cgi-bin/catsearch.pl?qtype=simple&query=Українська+академія+наук Черкаський край — земля Богдана і Тараса (N20 у списку)] |
|||
{{Rodovid|247168}} |
{{Rodovid|247168}} |
||
{{ |
{{Mil-bio-stub}} |
||
[[Категорія:Персоналії Не]] |
|||
[[Категорія:Уродженці Канівського району]] |
[[Категорія:Уродженці Канівського району]] |
||
[[Категорія:Народились 1 листопада]] |
[[Категорія:Народились 1 листопада]] |
||
| Рядок 51: | Рядок 86: | ||
[[Категорія:Померли 1813]] |
[[Категорія:Померли 1813]] |
||
[[Категорія:Учасники Франко-російської війни 1812]] |
[[Категорія:Учасники Франко-російської війни 1812]] |
||
[[ru:Неверовский, Дмитрий Петрович]] |
|||
[[sl:Dimitrij Petrovič Nevorovski]] |
|||
Поточна версія на 20:11, 3 лютого 2024
| Невіровський Дмитро Петрович | |
|---|---|
 | |
| Народження | 1 листопада 1771 Прохорівка, Переяславський полк . Нині Черкаська область |
| Смерть | 2 листопада 1813 (42 роки) Галле |
| Поховання | Stadtgottesackerd |
| Країна |  Російська імперія |
| Приналежність | Російська імператорська армія |
| Роки служби | 1786—1813 |
| Звання | генерал-лейтенант |
| Командування | 27-ма піхотна дивізія |
| Війни / битви | Смоленська битва (1812) і Наполеонівські війни |
| Нагороди |     |
 Невіровський Дмитро Петрович у Вікісховищі | |
Дмитро Петрович Невірівський (нар. 1 листопада 1771 — пом. 2 листопада 1813)— генерал-лейтенант, видатний полководець Франко-російської війни 1812. Представник роду Невірівських з Гетьманщини, (мало)російської або української, православної християнської, покозаченої гілки старовинного польсько-литовського шляхетського роду Невірівських (Неверовських), корені якого йдуть з 14-15 століть, з часів битви під Грюнвальдом, мав спільних родичів з Григорієм Сковородою.
Народився в селі Прохорівці, на території Переяславського полку. Глава сім'ї Петро Іванович тривалий час був сотником Бубнівської сотні, до котрої належало троє сіл: Прохорівка, Сушки та Бубнівська Слобідка. 1783-го року його обрали городничим Золотоноші, службу закінчив у чині надвірного радника.
Родина була багатодітною — чотирнадцятеро дітей: чотири сини та десятеро дочок. Їх вихованню мати, Параска Іванівна, віддавала увесь свій час. Завдяки їй всі діти знали латинську мову, оволоділи основами математики. Дмитро був найстарший, з семи років майбутній полководець чудово тримався у сідлі.
16 травня 1786 року Невіровського зарахували до лейб-гвардії Семенівського полку. Юнак терпляче опановував військову науку: вчився колоти багнетом, заряджати гвинтівку, влучати у ціль, марширувати на плацу, не втомлюватися у походах. Через рік став сержантом. Під час Російсько-турецької війни 1787-го року, на початку жовтня, його було переведено на південний кордон. Дмитра зарахували поручиком Малоросійського кірасирського полку, згодом до Архангельського мушкетерського. Головним чином у складі цих частин він брав участь у війнах з Туреччиною та Польщею. Бойове хрещення молодий офіцер дістав 7 вересня 1788 року у бою на річці Сальче, у тому ж році відзначився при узятті Тягині, за ратні вислуги отримав підвищення до капітана. Згодом брав участь у Російсько-польській війні 1792-го року, вже у складі Катеринославського егерського корпусу. В грудні 1797-го року, у званні майора, надано за героїзм під час узяття Праги (війна 1793—1794 року), Невіровський дістав призначення до Малоросійського гренадерського полку. Отримавши звання генерал-майора (березень 1804 р.) став шефом 3-го Морського полку, в 1809 р. — шефом Павловського гренадерського полку.
У цей час Дмитро Невіровський був командувачем 27-ї дивізії котра відзначилася у багатьох боях: під Червоним, Смоленськом, Бородіно, Тарутино, Малоярославцем.
Легендарним став двобій 2 (14) серпня 1812 під містечком Червоне (45 км від Смоленська), у котрому 6-тисячне з'єднання Невіровського (нещодавно сформоване переважно із новобранців) чинило впертий опір переважаючим силам Нея та кінноти Мюрата (за різними даними 15 — 22 тисячі), авангарду Великої армії, що зірвало план Наполеона відрізати війська Олександра I від Смоленська та зайти їм у тил. Всю свою дивізію Невіровський вишикував у величезне каре й у такому порядку відступав до Смоленська. Протягом 5 годин відбиваючи безперервні атаки французької кінноти, колона Невіровського пройшла зо 12 верств. Лише увечері натиск супротивника послабшав. Дивізія ж відійшла до міста та взяла незабаром участь у його обороні. Ця рідкісна в історії воєн успішна битва відступаючої піхоти з переважаючою кіннотою увійшла в підручники військового мистецтва. Вражені мужністю дивізії, французи охрестили цей бій «відступом левів».
На Бородінському полі дивізія Невіровського захищала центр: Шевардинський редут, а згодом Семенівські (Багратіонові) флеші — укріплення, що виявилися ключовими у двобої. Декілька разів генерал особисто підіймав своїх вояк у контрнаступ. Дивізія майже вся загинула, а командира було поранено ядром. Після Бородіно 31 жовтня 1812-го Невіровському було присвоєно звання генерал-лейтенанта.
На Бородинському полі загинув рідний брат Дмитра Петровича — Олександр.
У кінці 1812 р. його дивізія, що зазнала найбільших втрат під час кампанії, була залишена на відпочинок та для поповнення. У 1813 р. брав участь у боях при Кацбаху і Лейпцигу.
Загинув «найхоробріший та найдостойніший» (за визначенням Кутузова) генерал 1 листопада 1813 року під Лейпцигом, під час закордонного походу. Поховали його в м. Галле, за військовим звичаєм, попереду несли нагороди — ордени Георгія 3-го і 4-го ступенів, Володимира 2-го і 3-го класів, Анни 1-го ступеня, прусський орден Червоного Орла.
Рівно через 100 років його прах перевезли до Росії та перепоховали на Бородінському полі, на передньому плані одного з Багратіонівських флешей. Неподалік від пам'ятника, встановленого тут генералові, височіє ще один — з написом: «Безсмертній дивізії Неверовського…»
Також пам'ятник Дмитру Невіровському встановлено у Золотоноші[1].
- ↑ Пам'ятник у Золотоноші. Архів оригіналу за 22 вересня 2013. Процитовано 30 березня 2013.
- Федоренко П. «Красо Канівщини, Прохорівко моя» — Канів, 2003. — 77 с.
- Максимович М. «Сотник Петро Невіровський та його син, герой дванадцятого року» //«Черкаський край — земля Богдана і Тараса» — К., 2002. — С. 442—452.
- Бравада О. «Дмитро Неверовський — канівчанин, що створив „Московську гвардію“ і бив гвардійців Франції» //«Прес-Центр» — 2008 від 30 квітня — С. 29.
- [[https://web.archive.org/web/20130929112729/http://poltavahistory.inf.ua/mans1_1u.html#met3 Архівовано 29 вересня 2013 у Wayback Machine.] Полтава історична/Невіровський Дмитро Петрович]
- Словник генералів (рос) [Архівовано 30 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- Черкаський край — земля Богдана і Тараса (N20 у списку)
|
Це незавершена стаття про військового діяча або діячку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |