Рудольф I Габсбург: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
 
(Не показано 2 проміжні версії 2 користувачів)
Рядок 27: Рядок 27:
|мати = [[Гельвіга фон Кібург]]
|мати = [[Гельвіга фон Кібург]]
}}
}}
'''Рудольф I''' ({{lang-de|Rudolf von Habsburg}}; {{Дата народження|1|5|1218}}, замок Лімбург, [[Сасбах]], поблизу [[Фрайбург]]а, [[Німеччина]] — {{Дата смерті|15|7|1291}}, [[Шпаєр]], поблизу [[Мангейм]]а, [[Німеччина]]) — [[король Німеччини]] з [[29 вересня]] [[1273]] року, перший представник династії [[Габсбурги|Габсбургів]] на престолі [[Священна Римська імперія|Священної Римської імперії]] й засновник [[Габсбурзька монархія|Австрійської монархії]] Габсбургів.
'''Рудольф I''' ({{lang-de|Rudolf von Habsburg}}; {{Дата народження|1|5|1218}}, замок Лімбург, [[Сасбах]], поблизу [[Фрайбург]]а, [[Німеччина]] — {{Дата смерті|15|7|1291}}, [[Шпаєр]], поблизу [[Мангейм]]а, [[Німеччина]]) — [[король Німеччини]] з 29 вересня 1273 року, перший представник династії [[Габсбурги|Габсбургів]] на престолі [[Священна Римська імперія|Священної Римської імперії]] й засновник [[Габсбурзька монархія|Австрійської монархії]] Габсбургів.


== Молоді роки ==
== Молоді роки ==
Рудольф був сином [[Альбрехт IV (граф Габсбург)|Альбрехта IV]], графа Габсбурга, й Гедвіги Кібурзької. У [[1239]] році, після смерті батька, Рудольф успадкував родові володіння Габсбургів в [[Ельзас]]і та [[Ааргау]] у північній [[Швейцарія|Швейцарії]]. Шлюб з Гертрудою Гогенберг, спадкоємицею обширного графства у центральній [[Швабія|Швабії]], зробив Рудольфа I одним з найкрупніших правителів південно-західної Німеччини.
Рудольф був сином [[Альбрехт IV (граф Габсбург)|Альбрехта IV]], графа Габсбурга, й Гедвіги Кібурзької. У 1239 році, після смерті батька, Рудольф успадкував родові володіння Габсбургів в [[Ельзас]]і та [[Ааргау]] у північній [[Швейцарія|Швейцарії]]. Шлюб з Гертрудою Гогенберг, спадкоємицею обширного графства у центральній [[Швабія|Швабії]], зробив Рудольфа I одним з найкрупніших правителів південно-західної Німеччини.


У молодості Рудольф I був активним прибічником імператора [[Фрідріх II (імператор Священної Римської імперії)|Фрідріха II]] та його сина [[Конрад IV|Конрада IV]], що принесло йому додаткові земельні володіння у Швабії. [[1254]] року за підтримку Конрада IV Рудольфа Габсбурга було відлучено від церкви [[папа римський|папою римським]] [[Інокентій IV|Інокентієм IV]].
У молодості Рудольф I був активним прибічником імператора [[Фрідріх II (імператор Священної Римської імперії)|Фрідріха II]] та його сина [[Конрад IV|Конрада IV]], що принесло йому додаткові земельні володіння у Швабії. 1254 року за підтримку Конрада IV Рудольфа Габсбурга було відлучено від церкви [[папа римський|папою римським]] [[Інокентій IV|Інокентієм IV]].


Після згасання династії [[Гогенштауфени|Гогенштауфенів]] на імперському престолі, в Німеччині встановився період міжцарства, що характеризувався крайнім падінням центральної влади й постійними воєнними конфліктами між різними претендентами на престол. Ситуація анархії дозволила Рудольфу Габсбургу збільшити свої володіння та вплив у країні. Після смерті останнього графа [[Кібург (замок)|Кібурзького]] [[1264]] року Рудольф успадкував його володіння, боротьба з єпископами [[Страсбург]]у й [[Базель|Базеля]] також завершилась вдало для Габсбурга. В результаті до початку 1270-х років Рудольф став найвпливовішим правителем у Швабії, хоча престол цього герцогства йому отримати не вдалось.
Після згасання династії [[Гогенштауфени|Гогенштауфенів]] на імперському престолі, в Німеччині встановився період міжцарства, що характеризувався крайнім падінням центральної влади й постійними воєнними конфліктами між різними претендентами на престол. Ситуація анархії дозволила Рудольфу Габсбургу збільшити свої володіння та вплив у країні. Після смерті останнього графа [[Кібург (замок)|Кібурзького]] 1264 року Рудольф успадкував його володіння, боротьба з єпископами [[Страсбург]]у й [[Базель|Базеля]] також завершилась вдало для Габсбурга. В результаті до початку 1270-х років Рудольф став найвпливовішим правителем у Швабії, хоча престол цього герцогства йому отримати не вдалось.


== Король Німеччини ==
== Король Німеччини ==


Після смерті [[1272]] року німецького короля [[Річард Корнуольський|Річарда Корнуольського]], [[1 жовтня]] [[1273]] року у [[Франкфурт]]і князі імперії, що зібрались тут, обрали Рудольфа Габсбурга новим королем Німеччини. Обрання Рудольфа багато в чому відбулось завдяки його підтримці [[Фрідріх III (бургграф Нюрнберга)|Фрідріхом III Гогенцоллерном]], [[бургграф Нюрнберга|бургграфом Нюренберга]], а також герцогами [[Саксен-Віттенберг|Саксен-Віттенберзьким]] [[Альбрехт II (герцог Саксонії)|Альбрехтом II]] і [[Баварія|Баварським]] [[Людвіг II (герцог Баварії)|Людвігом II]], за яких було видано дочок Рудольфа. Головними суперниками Габсбурга на виборах короля були [[Пржемисл Отакар II]], король [[Чехія|Чехії]], й [[Фрідріх I (маркграф Мейсену)|Фрідріх I]], [[маркграф Мейссена]].
Після смерті 1272 року німецького короля [[Річард Корнуольський|Річарда Корнуольського]], 1 жовтня 1273 року у [[Франкфурт]]і князі імперії, що зібрались тут, обрали Рудольфа Габсбурга новим королем Німеччини. Обрання Рудольфа багато в чому відбулось завдяки його підтримці [[Фрідріх III (бургграф Нюрнберга)|Фрідріхом III Гогенцоллерном]], [[бургграф Нюрнберга|бургграфом Нюренберга]], а також герцогами [[Саксен-Віттенберг|Саксен-Віттенберзьким]] [[Альбрехт II (герцог Саксонії)|Альбрехтом II]] і [[Баварія|Баварським]] [[Людвіг II (герцог Баварії)|Людвігом II]], за яких було видано дочок Рудольфа. Головними суперниками Габсбурга на виборах короля були [[Пржемисл Отакар II]], король [[Чехія|Чехії]], й [[Фрідріх I (маркграф Мейсену)|Фрідріх I]], [[Маркграфство Мейсен|маркграф Мейссена]].


[[24 жовтня]] [[1273]] року Рудольф I був коронований в [[Аахен]]і. З самого початку свого правління як короля Німеччини, Рудольф Габсбург зайнявся укріпленням центральної влади після десятилітньої анархії. Йому вдалось завоювати визнання папи римського [[Григорій X|Григорія X]] ціною відмови від претензій німецьких королів на владу в [[Італія|Італії]] та престол [[Сицилійське королівство|Сицилії]]. Він також обіцяв організувати новий [[хрестовий похід]]. Рудольф I так ніколи й не коронувався імператором Священної Римської імперії, віддаючи перевагу співробітництву з папою перед італійськими авантюрами.
24 жовтня 1273 року Рудольф I був коронований в [[Аахен]]і. З самого початку свого правління як короля Німеччини, Рудольф Габсбург зайнявся укріпленням центральної влади після десятилітньої анархії. Йому вдалось завоювати визнання папи римського [[Григорій X|Григорія X]] ціною відмови від претензій німецьких королів на владу в [[Італія|Італії]] та престол [[Сицилійське королівство|Сицилії]]. Він також обіцяв організувати новий [[хрестовий похід]]. Рудольф I так ніколи й не коронувався імператором Священної Римської імперії, віддаючи перевагу співробітництву з папою перед італійськими авантюрами.


Попри те, що князі, які обрали Рудольфа, сподівались на його покірність, він почав проводити власну політику в імперії, метою якої стало зміцнення стабільності і захист імперського майна. В листопаді [[1274]] року в [[Нюрнберг|Нюрнберзі]] було скликано [[рейхстаг (Священна Римська імперія)|рейхстаг]], який того часу ще не мав чіткої форми, і був зборами представників земель, які брали участь в обговореннях, а прийняття рішень лишалось за імператором. На цьому рейхстазі, попередньо заручившись підтримкою князів, Рудольф виклав свою програму «вимагання повернення», що передбачала повернення до імперської власності всього майна і прав, узурпованих чи відданих князям з моменту скинення [[Фрідріх II (імператор Священної Римської імперії)|Фрідріха II]] у [[1245]] році. Лише за згоди короля й [[курфюрст]]ів і після повернення вони могли бути отримані назад. Пізніші заяви Рудольфа про те що, будь-який акт дарування майна не буде мати сили без згоди більшості князів, свідчили про укріплення імператорсько-князівського дуалізму Імперії<ref name="Moeller B. 1985"> Moeller B. , Heckel M. , Vierhaus R. , Freiherr von Aretin K.O. Deutsche Geschichte: Mittelalter.&nbsp;— Goettingen.: Vandenhoeck&Ruprecht, 1985. </ref>.
Попри те, що князі, які обрали Рудольфа, сподівались на його покірність, він почав проводити власну політику в імперії, метою якої стало зміцнення стабільності і захист імперського майна. В листопаді 1274 року в [[Нюрнберг|Нюрнберзі]] було скликано [[рейхстаг (Священна Римська імперія)|рейхстаг]], який того часу ще не мав чіткої форми, і був зборами представників земель, які брали участь в обговореннях, а прийняття рішень лишалось за імператором. На цьому рейхстазі, попередньо заручившись підтримкою князів, Рудольф виклав свою програму «вимагання повернення», що передбачала повернення до імперської власності всього майна і прав, узурпованих чи відданих князям з моменту скинення [[Фрідріх II (імператор Священної Римської імперії)|Фрідріха II]] у 1245 році. Лише за згоди короля й [[курфюрст]]ів і після повернення вони могли бути отримані назад. Пізніші заяви Рудольфа про те що, будь-який акт дарування майна не буде мати сили без згоди більшості князів, свідчили про укріплення імператорсько-князівського дуалізму Імперії<ref name="Moeller B. 1985"> Moeller B. , Heckel M. , Vierhaus R. , Freiherr von Aretin K.O. Deutsche Geschichte: Mittelalter.&nbsp;— Goettingen.: Vandenhoeck&Ruprecht, 1985. </ref>.


Така політика була не зовсім вдалою, оскільки імперії не завжди вдавалось зберегти контроль над отриманими знову правами, землями і прибутками, оскільки було важко провести чітку межу між імперським майном і володіннями короля. Крім того, ця політика зачіпала права різної природи й цілком різного значення. Іноді це торкалось окремих категорій прав, окремих замків, полів чи ставків, а іноді мова йшла про цілі володіння чи землі. До того ж, у повернутих землях, потрібно було слідкувати за й їх управлінням. В цій області Рудольф заклав основи довгострокової імперської політики. Перші непевні ростки сучасної бюрократії проявляються у великій кількості управляючих та уповноважених осіб у повернутих областях<ref name="Moeller B. 1985"/>.
Така політика була не зовсім вдалою, оскільки імперії не завжди вдавалось зберегти контроль над отриманими знову правами, землями і прибутками, оскільки було важко провести чітку межу між імперським майном і володіннями короля. Крім того, ця політика зачіпала права різної природи й цілком різного значення. Іноді це торкалось окремих категорій прав, окремих замків, полів чи ставків, а іноді мова йшла про цілі володіння чи землі. До того ж, у повернутих землях, потрібно було слідкувати за й їх управлінням. В цій області Рудольф заклав основи довгострокової імперської політики. Перші непевні ростки сучасної бюрократії проявляються у великій кількості управляючих та уповноважених осіб у повернутих областях<ref name="Moeller B. 1985"/>.
Рядок 48: Рядок 48:
== Боротьба з Пржемислом Отакаром II ==
== Боротьба з Пржемислом Отакаром II ==
[[Файл:Rudolf Speyerer Dom.JPG|thumb|left|250px|Зображення Рудольфа I у вестибюлі Шпайєрського кафедрального собору, що підкреслює історичний момент. XIX століття]]
[[Файл:Rudolf Speyerer Dom.JPG|thumb|left|250px|Зображення Рудольфа I у вестибюлі Шпайєрського кафедрального собору, що підкреслює історичний момент. XIX століття]]
Постанови Нюрнберзького рейхстагу [[1274]] року про повернення імперського майна були перед усім спрямовані проти [[Чехія|чеського]] короля [[Пржемисл Отакар II|Пржемисла Отакара II]], який у 1250-х — 1260-х роках створив крупну державу на південному сході Німеччини, об'єднавши під своєю владою Чехію, [[Моравія|Моравію]], Австрію, [[Штирія (герцогство)|Штирію]], [[Каринтія (герцогство)|Каринтію]] і [[Крайна|Крайну]]. Рудольф I запросив Отакара II для дачі клятви вірності, що дозволило б йому отримати імперський лен і визнання за ним спадкових прав на Чехію та Моравію. Права Отакара II на австрійську спадщину [[Бабенберги|Бабенбергів]], однак, визнано не було. Після того, як чеський король відмовився скласти [[омаж]] на таких умовах, його було оголошено зрадником. Рудольф отримав підтримку [[папа римський|папи]] [[Григорій X|Григорія X]], чиї спроби врегулювати конфлікт провалились.
Постанови Нюрнберзького рейхстагу 1274 року про повернення імперського майна були перед усім спрямовані проти [[Чехія|чеського]] короля [[Пржемисл Отакар II|Пржемисла Отакара II]], який у 1250-х — 1260-х роках створив крупну державу на південному сході Німеччини, об'єднавши під своєю владою Чехію, [[Моравія|Моравію]], Австрію, [[Штирія (герцогство)|Штирію]], [[Каринтія (герцогство)|Каринтію]] і [[Крайна|Крайну]]. Рудольф I запросив Отакара II для дачі клятви вірності, що дозволило б йому отримати імперський лен і визнання за ним спадкових прав на Чехію та Моравію. Права Отакара II на австрійську спадщину [[Бабенберги|Бабенбергів]], однак, визнано не було. Після того, як чеський король відмовився скласти [[омаж]] на таких умовах, його було оголошено зрадником. Рудольф отримав підтримку [[папа римський|папи]] [[Григорій X|Григорія X]], чиї спроби врегулювати конфлікт провалились.


В червні [[1276]] року почалась війна між Рудольфом і Отакаром, в якій останній зазнав поразки й наприкінці [[1276]] року був змушений відмовитись від Австрії, Штирії, Каринтії та Крайни, які перейшли під контроль короля Німеччини. Рудольф I тріумфально в'їхав до [[Відень|Відня]]. Однак вже наступного року Отакар II знову виступив проти короля, але [[26 серпня]] [[1278]] року в [[битва під Сухими Крутами|битві під Сухими Крутами]] у Моравії чеську армію було розбито Рудольфом I, а сам Пржемисл Отакар II загинув.
В червні 1276 року почалась війна між Рудольфом і Отакаром, в якій останній зазнав поразки й наприкінці 1276 року був змушений відмовитись від Австрії, Штирії, Каринтії та Крайни, які перейшли під контроль короля Німеччини. Рудольф I тріумфально в'їхав до [[Відень|Відня]]. Однак вже наступного року Отакар II знову виступив проти короля, але 26 серпня 1278 року в [[битва під Сухими Крутами|битві під Сухими Крутами]] у Моравії чеську армію було розбито Рудольфом I, а сам Пржемисл Отакар II загинув.


== Встановлення династії Габсбургів в Австрії ==
== Встановлення династії Габсбургів в Австрії ==
[[Файл:Grabplatte Rudolfs von Habsburg im Dom zu Speyer.jpg|right|thumb|150px|Зображення Рудольфа I на його могилі в [[Шпайєрський собор|Шпайєрському соборі]]]]
[[Файл:Grabplatte Rudolfs von Habsburg im Dom zu Speyer.jpg|right|thumb|150px|Зображення Рудольфа I на його могилі в [[Шпайєрський собор|Шпайєрському соборі]]]]
Отримавши в результаті перемоги над чеським королем владу над Австрією й прилеглими герцогствами, Рудольф I зайнявся перетворенням цих територій на спадкові володіння Габсбургів. Первинно він зустрів опір князів імперії ідеї утворення широкої габсбурзької монархії на південному сході Німеччини. Лише [[1282]] року король офіційно передав Австрію і Штирію у спадкове володіння своїм синам [[Альбрехт I (король Німеччини)|Альбрехту I]] та [[Рудольф II (герцог Австрії)|Рудольфу II]]. Таким чином в Австрії установилась династія Габсбургів, яка зберігала австрійський престол до [[1918]] року. Каринтія і Крайна у [[1286]] році були передані соратнику Рудольфа I [[Мейнхард II|Мейнхарду II Тірольському]] за умови, що після припинення прямого чоловічого потомства Мейнхарда ці герцогства таож відійдуть Габсбургам. Формування Австрійської монархії Габсбургів, ймовірно, стало найбільш значущим досягненням короля Рудольфа I.
Отримавши в результаті перемоги над чеським королем владу над Австрією й прилеглими герцогствами, Рудольф I зайнявся перетворенням цих територій на спадкові володіння Габсбургів. Первинно він зустрів опір князів імперії ідеї утворення широкої габсбурзької монархії на південному сході Німеччини. Лише 1282 року король офіційно передав Австрію і Штирію у спадкове володіння своїм синам [[Альбрехт I (король Німеччини)|Альбрехту I]] та [[Рудольф II (герцог Австрії)|Рудольфу II]]. Таким чином в Австрії установилась династія Габсбургів, яка зберігала австрійський престол до 1918 року. Каринтія і Крайна у 1286 році були передані соратнику Рудольфа I [[Мейнхард II|Мейнхарду II Тірольському]] за умови, що після припинення прямого чоловічого потомства Мейнхарда ці герцогства таож відійдуть Габсбургам. Формування Австрійської монархії Габсбургів, ймовірно, стало найбільш значущим досягненням короля Рудольфа I.


== Кінець правління ==
== Кінець правління ==
У 1280-х роках Рудольф I займався не лише своїми новопридбаними володіннями, але й родовими землями Габсбургів у південно-західній Німеччині. У [[1281]] році йому вдалось приєднати ряд [[феод|ленів]] у [[Франш-Конте]], а потім підкорити своїй владі місто [[Берн]] й досягти складання [[омаж]]у від [[Бургундське графство|пфальцграфа Бургундського]].
У 1280-х роках Рудольф I займався не лише своїми новопридбаними володіннями, але й родовими землями Габсбургів у південно-західній Німеччині. У 1281 році йому вдалось приєднати ряд [[феод|ленів]] у [[Франш-Конте]], а потім підкорити своїй владі місто [[Берн]] й досягти складання [[омаж]]у від [[Бургундське графство|пфальцграфа Бургундського]].


В сфері забезпечення спокою і безпеки в Німеччині Рудольфу I не вдалось досягти значних успіхів. Він неодноразово оголошував про введення «[[земський мир|земського миру]]» на території окремих [[племінні герцогства|племінних герцогств]] або всієї Німеччини, однак нестача військових та матеріальних ресурсів, а також особливої енергійності у реалізації власних рішень, не дозволяла йому зламати непокірних німецьких князів. Лише експедиція короля у [[1289]] році в [[Тюрингія|Тюрингію]] мала значний ефект: незаконно зведені замки баронів було зруйновано, аристократію приведено у покору. Концентрація Рудольфа I на інтересах своєї родини і створенні Австрійської монархії Габсбургів призвела до того, що для Німеччини в цілому його правління не мало значного позитивного ефекту.
В сфері забезпечення спокою і безпеки в Німеччині Рудольфу I не вдалось досягти значних успіхів. Він неодноразово оголошував про введення «[[земський мир|земського миру]]» на території окремих [[племінні герцогства|племінних герцогств]] або всієї Німеччини, однак нестача військових та матеріальних ресурсів, а також особливої енергійності у реалізації власних рішень, не дозволяла йому зламати непокірних німецьких князів. Лише експедиція короля у 1289 році в [[Тюрингія|Тюрингію]] мала значний ефект: незаконно зведені замки баронів було зруйновано, аристократію приведено у покору. Концентрація Рудольфа I на інтересах своєї родини і створенні Австрійської монархії Габсбургів призвела до того, що для Німеччини в цілому його правління не мало значного позитивного ефекту.


[[1291]] року Рудольф I спробував за життя забезпечити обрання королем Німеччини свого сина Альбрехта I, однак німецькі князі, побоюючись посилення Габсбургів, відмовились зробити це. [[15 липня]] [[1291]] року король Рудольф I помер у [[Шпайєр]]і і був похований у [[Шпайєрський собор|Шпайєрському кафедральному соборі]].
1291 року Рудольф I спробував за життя забезпечити обрання королем Німеччини свого сина Альбрехта I, однак німецькі князі, побоюючись посилення Габсбургів, відмовились зробити це. 15 липня 1291 року король Рудольф I помер у [[Шпаєр|Шпаєрі]] і був похований у [[Шпаєрський собор|Шпаєрському кафедральному соборі]].


== Шлюб та діти ==
== Шлюб та діти ==
* ''1-ша дружина:'' (з [[1245]] року) — '''[[Гертруда Гогенберзька|Гертруда фон Гогенберг]]''' ([[1225]] — [[16 лютого]] [[1281]]), старша дочка графа Бурхарда V Гогенберга та його дружини пфальцграфині Мехтильди фон Тюбінген, дочки пфальцграфа Рудольфа II Тюбінгена. Діти:
* ''1-ша дружина:'' (з 1245 року) — [[Гертруда Гогенберзька|Гертруда фон Гогенберг]] (1225 — 16 лютого 1281), старша дочка графа Бурхарда V Гогенберга та його дружини пфальцграфині Мехтильди фон Тюбінген, дочки пфальцграфа Рудольфа II Тюбінгена. Діти:
** '''[[Матильда Габсбург|Матильда]]''' ([[1251]]–[[1304]]), заміжня[[1273]] року) за [[Людвіг II (герцог Баварії)|Людвігом II]] ([[1229]]–[[1294]]), герцогом [[Нижня Баварія|Нижньої Баварії]]
** [[Матильда Габсбург|Матильда]] (1251–1304), у шлюбі (з 1273 року) з [[Людвіг II (герцог Баварії)|Людвігом II]] (1229–1294), герцогом [[Нижня Баварія|Нижньої Баварії]]
** '''[[Альбрехт I (король Німеччини)|Альбрехт I]]''' ([[липень]] [[1255]] — [[1 травня]] [[1308]]), [[король Німеччини]] (з [[1298]] року), [[герцог Австрії]] (з [[1282]] року)
** [[Альбрехт I (король Німеччини)|Альбрехт I]] (липень 1255 — 1 травня 1308), [[король Німеччини]] (з 1298 року), [[герцог Австрії]] (з 1282 року)
** '''Катаріна''' ([[1256]] — [[4 квітня]] [[1282]]), заміжня[[1279]] року) за [[Оттон III (герцог Баварії)|Оттоном III]], герцогом [[Баварія|Баварії]]
** Катаріна (1256 — 4 квітня 1282), у шлюбі (з 1279 року) з [[Оттон III (герцог Баварії)|Оттоном III]], герцогом [[Баварія|Баварії]]
** '''Агнеса''' ([[1257]]–[[1322]]), заміжня[[1273]] року) за [[Альбрехт II (герцог Саксен-Віттенберг)|Альбрехтом II]], герцогом [[Саксен-Віттенберг]]
** Агнеса (1257–1322), у шлюбі (з 1273 року) з [[Альбрехт II (герцог Саксен-Віттенберг)|Альбрехтом II]], герцогом [[Саксен-Віттенберг]]
** '''Хедвіга''' ([[1259]]–[[1286]]), заміжня[[1279]] року) за [[Оттон VI (маркграф Бранденбурга)|Оттоном VI]], маркграфом [[Бранденбург]]а
** Хедвіга (1259–1286), у шлюбі (з 1279 року) з [[Оттон VI (маркграф Бранденбурга)|Оттоном VI]], маркграфом [[Бранденбург]]а
** '''[[Клеменція Габсбургська|Клеменція]]''' ([[1262]]–[[1293]]), заміжня[[11 січня]] [[1281]] року) за [[Карл Мартелл (Анжуйський)|Карлом Мартеллом Анжуйським]]
** [[Клеменція Габсбургська|Клеменція]] (1262–1293), у шлюбі (з 11 січня 1281 року) з [[Карл Мартелл (Анжуйський)|Карлом Мартеллом Анжуйським]]
** '''Гартман''' ([[1263]] — [[20 грудня]] [[1281]])
** Гартман (1263 — 20 грудня 1281)
** '''[[Рудольф II (герцог Австрії)|Рудольф II]]''' ([[липень]] [[1270]] — [[10 травня]] [[1290]]), герцог [[Австрія|Австрії]]
** [[Рудольф II (герцог Австрії)|Рудольф II]] (липень 1270 — 10 травня 1290), герцог [[Австрія|Австрії]]
** '''[[Юдита Габсбург (королева Богемії)|Юдита]]''' ([[13 березня]] [[1271]] — [[18 червня]] [[1297]]), заміжня[[1285]] року) за [[Вацлав II (король Чехії)|Вацлавом II]], королем [[Чехія|Чехії]]
** [[Юдита Габсбург (королева Богемії)|Юдита]] (13 березня 1271 — 18 червня 1297), у шлюбі (з 1285 року) з [[Вацлав II (король Чехії)|Вацлавом II]], королем [[Чехія|Чехії]]
** '''Карл''' ([[1276]]–[[1276]])
** Карл (1276–1276)
* ''2-га дружина:'' (з [[травень|травня]] [[1284]] року) — '''[[Ізабелла Бургундська (королева Німеччини)|Агнеса (Ізабелла) Бургундська]]''' ([[1270]]–[[1323]]), дочка [[Гуго IV (герцог Бургундії)|Гуго IV]], [[Бургундське герцогство|герцога Бургундії]] і Беатриси Шампанської, дочки [[Тібо IV Шампанський|Тібо IV Трубадура]], [[король Наварри|короля Наварри]] і [[граф Шампані|графа Шампані]]. Шлюб не приніс дітей.
* ''2-га дружина:'' (з травня 1284 року) — [[Ізабелла Бургундська (королева Німеччини)|Агнеса (Ізабелла) Бургундська]] (1270–1323), дочка [[Гуго IV (герцог Бургундії)|Гуго IV]], [[Бургундське герцогство|герцога Бургундії]] і Беатриси Шампанської, дочки [[Тібо IV Шампанський|Тібо IV Трубадура]], [[король Наварри|короля Наварри]] і [[граф Шампані|графа Шампані]]. Шлюб не приніс дітей.


{| style="clear:both; background-color: white; border-style: solid; border-color:black; border-width:2px; vertical-align:top; text-align:center; border-collapse: collapse;width:100%;margin-top:3px;" cellpadding="4" cellspacing"0"
{| style="clear:both; background-color: white; border-style: solid; border-color:black; border-width:2px; vertical-align:top; text-align:center; border-collapse: collapse;width:100%;margin-top:3px;" cellpadding="4" cellspacing"0"
| width="25%" | Попередник<br/>[[Ричард (король Німеччини)|Ричард Корнуольський]]
| width="25%" | Попередник<br/>[[Ричард (король Німеччини)|Ричард Корнуольський]]
| width="10%" | [[Файл:Holy Roman Empire Arms-single head.svg|50px]]
| width="10%" | [[Файл:Holy Roman Empire Arms-single head.svg|50px]]
| width="20%" | '''[[Король Німеччини]]'''<br/>[[1273]]—[[1291]]
| width="20%" | [[Король Німеччини]]<br/>[[1273]]—[[1291]]
| width="10%" | [[Файл:Holy Roman Empire Arms-single head.svg|50px]]
| width="10%" | [[Файл:Holy Roman Empire Arms-single head.svg|50px]]
| width="25%" | Наступник<br/>[[Адольф (король Німеччини)|Адольф Нассауський]]
| width="25%" | Наступник<br/>[[Адольф (король Німеччини)|Адольф Нассауський]]
Рядок 87: Рядок 87:
| width="25%" | Попередник<br/>[[Пржемисл Отакар II]]
| width="25%" | Попередник<br/>[[Пржемисл Отакар II]]
| width="10%" | [[Файл:Coat of arms of the archduchy of Austria.svg|50px]]
| width="10%" | [[Файл:Coat of arms of the archduchy of Austria.svg|50px]]
| width="20%" | '''[[Список правителів Австрії|Герцог Австрії]]'''<br/>[[1240]]—[[1291]]
| width="20%" | [[Список правителів Австрії|Герцог Австрії]]<br/>[[1240]]—[[1291]]
| width="10%" | [[Файл:Coat of arms of the archduchy of Austria.svg|50px]]
| width="10%" | [[Файл:Coat of arms of the archduchy of Austria.svg|50px]]
| width="25%" | Наступник<br/>[[Рудольф II (герцог Австрії)]]
| width="25%" | Наступник<br/>[[Рудольф II (герцог Австрії)]]
Рядок 94: Рядок 94:
| width="25%" | Попередник<br/>[[Пржемисл Отакар II]]
| width="25%" | Попередник<br/>[[Пржемисл Отакар II]]
| width="10%" | [[Файл:Steiermark Wappen (shield).svg|50px]]
| width="10%" | [[Файл:Steiermark Wappen (shield).svg|50px]]
| width="20%" | '''[[Штирія (герцогство)|Герцог Штирії]]'''<br/>[[1276]]-[[1282]]
| width="20%" | [[Штирія (герцогство)|Герцог Штирії]]<br/>[[1276]]-[[1282]]
| width="10%" | [[Файл:Steiermark Wappen (shield).svg|50px]]
| width="10%" | [[Файл:Steiermark Wappen (shield).svg|50px]]
| width="25%" | Наступник<br/>[[Рудольф II (герцог Австрії)]]
| width="25%" | Наступник<br/>[[Рудольф II (герцог Австрії)]]
Рядок 101: Рядок 101:
| width="25%" | Попередник<br/>[[Пржемисл Отакар II]]
| width="25%" | Попередник<br/>[[Пржемисл Отакар II]]
| width="10%" | [[Файл:Kaernten CoA.svg|50px]]
| width="10%" | [[Файл:Kaernten CoA.svg|50px]]
| width="20%" | '''[[Список правителів Каринтії|Герцог Каринтії та Крайни]]'''<br/>[[1276]]—[[1286]]
| width="20%" | [[Список правителів Каринтії|Герцог Каринтії та Крайни]]<br/>[[1276]]—[[1286]]
| width="10%" | [[Файл:Kaernten CoA.svg|50px]]
| width="10%" | [[Файл:Kaernten CoA.svg|50px]]
| width="25%" | Наступник<br/>[[Мейнхард II]]
| width="25%" | Наступник<br/>[[Мейнхард II]]
|}{{commonscat|Rudolf I of Habsburg}}
|}

== Посилання ==
{{commonscat|Rudolf I of Habsburg}}


== Примітки ==
== Примітки ==

Поточна версія на 00:34, 14 березня 2024

Рудольф I
нім. Rudolf von Habsburg
Рудольф I
Рудольф I
Король Німеччини
Початок правління:1 жовтня 1273
Кінець правління:15 липня 1291
Коронація:24 жовтня 1273, Аахен
Інші титули:9 герцог Австрії
герцог Штирії
герцог Каринтії та Крайни
граф Габсбург

Попередник:Ричард Корнуольський
Альфонсо X Кастильський
Наступник:Адольф Нассауський

Дата народження:1 травня 1218(1218-05-01)
Місце народження:замок Лімбург, Сасбах, поблизу Фрайбурга, Німеччина
Країна:Німеччини
Дата смерті:15 липня 1291(1291-07-15) (73 роки)
Місце смерті:Шпаєр, поблизу Мангейма, Німеччина
ПохованняШпаєрський собор
Дружина:1-ша: Гертруда фон Гогенберг
2-га: Ізабелла Бургундська
Діти:від 1-го шлюбу:
сини: Альбрехт I, Гартман, Рудольф II, Карл
дочки: Матильда, Катаріна, Агнеса, Хедвіга, Клеменція, Юдита
Династія:Габсбурги
Батько:Альбрехт IV Габсбург
Мати:Гельвіга фон Кібург

Рудольф I (нім. Rudolf von Habsburg; 1 травня 1218(12180501), замок Лімбург, Сасбах, поблизу Фрайбурга, Німеччина — 15 липня 1291, Шпаєр, поблизу Мангейма, Німеччина) — король Німеччини з 29 вересня 1273 року, перший представник династії Габсбургів на престолі Священної Римської імперії й засновник Австрійської монархії Габсбургів.

Молоді роки

[ред. | ред. код]

Рудольф був сином Альбрехта IV, графа Габсбурга, й Гедвіги Кібурзької. У 1239 році, після смерті батька, Рудольф успадкував родові володіння Габсбургів в Ельзасі та Ааргау у північній Швейцарії. Шлюб з Гертрудою Гогенберг, спадкоємицею обширного графства у центральній Швабії, зробив Рудольфа I одним з найкрупніших правителів південно-західної Німеччини.

У молодості Рудольф I був активним прибічником імператора Фрідріха II та його сина Конрада IV, що принесло йому додаткові земельні володіння у Швабії. 1254 року за підтримку Конрада IV Рудольфа Габсбурга було відлучено від церкви папою римським Інокентієм IV.

Після згасання династії Гогенштауфенів на імперському престолі, в Німеччині встановився період міжцарства, що характеризувався крайнім падінням центральної влади й постійними воєнними конфліктами між різними претендентами на престол. Ситуація анархії дозволила Рудольфу Габсбургу збільшити свої володіння та вплив у країні. Після смерті останнього графа Кібурзького 1264 року Рудольф успадкував його володіння, боротьба з єпископами Страсбургу й Базеля також завершилась вдало для Габсбурга. В результаті до початку 1270-х років Рудольф став найвпливовішим правителем у Швабії, хоча престол цього герцогства йому отримати не вдалось.

Король Німеччини

[ред. | ред. код]

Після смерті 1272 року німецького короля Річарда Корнуольського, 1 жовтня 1273 року у Франкфурті князі імперії, що зібрались тут, обрали Рудольфа Габсбурга новим королем Німеччини. Обрання Рудольфа багато в чому відбулось завдяки його підтримці Фрідріхом III Гогенцоллерном, бургграфом Нюренберга, а також герцогами Саксен-Віттенберзьким Альбрехтом II і Баварським Людвігом II, за яких було видано дочок Рудольфа. Головними суперниками Габсбурга на виборах короля були Пржемисл Отакар II, король Чехії, й Фрідріх I, маркграф Мейссена.

24 жовтня 1273 року Рудольф I був коронований в Аахені. З самого початку свого правління як короля Німеччини, Рудольф Габсбург зайнявся укріпленням центральної влади після десятилітньої анархії. Йому вдалось завоювати визнання папи римського Григорія X ціною відмови від претензій німецьких королів на владу в Італії та престол Сицилії. Він також обіцяв організувати новий хрестовий похід. Рудольф I так ніколи й не коронувався імператором Священної Римської імперії, віддаючи перевагу співробітництву з папою перед італійськими авантюрами.

Попри те, що князі, які обрали Рудольфа, сподівались на його покірність, він почав проводити власну політику в імперії, метою якої стало зміцнення стабільності і захист імперського майна. В листопаді 1274 року в Нюрнберзі було скликано рейхстаг, який того часу ще не мав чіткої форми, і був зборами представників земель, які брали участь в обговореннях, а прийняття рішень лишалось за імператором. На цьому рейхстазі, попередньо заручившись підтримкою князів, Рудольф виклав свою програму «вимагання повернення», що передбачала повернення до імперської власності всього майна і прав, узурпованих чи відданих князям з моменту скинення Фрідріха II у 1245 році. Лише за згоди короля й курфюрстів і після повернення вони могли бути отримані назад. Пізніші заяви Рудольфа про те що, будь-який акт дарування майна не буде мати сили без згоди більшості князів, свідчили про укріплення імператорсько-князівського дуалізму Імперії[1].

Така політика була не зовсім вдалою, оскільки імперії не завжди вдавалось зберегти контроль над отриманими знову правами, землями і прибутками, оскільки було важко провести чітку межу між імперським майном і володіннями короля. Крім того, ця політика зачіпала права різної природи й цілком різного значення. Іноді це торкалось окремих категорій прав, окремих замків, полів чи ставків, а іноді мова йшла про цілі володіння чи землі. До того ж, у повернутих землях, потрібно було слідкувати за й їх управлінням. В цій області Рудольф заклав основи довгострокової імперської політики. Перші непевні ростки сучасної бюрократії проявляються у великій кількості управляючих та уповноважених осіб у повернутих областях[1].

Боротьба з Пржемислом Отакаром II

[ред. | ред. код]
Зображення Рудольфа I у вестибюлі Шпайєрського кафедрального собору, що підкреслює історичний момент. XIX століття

Постанови Нюрнберзького рейхстагу 1274 року про повернення імперського майна були перед усім спрямовані проти чеського короля Пржемисла Отакара II, який у 1250-х — 1260-х роках створив крупну державу на південному сході Німеччини, об'єднавши під своєю владою Чехію, Моравію, Австрію, Штирію, Каринтію і Крайну. Рудольф I запросив Отакара II для дачі клятви вірності, що дозволило б йому отримати імперський лен і визнання за ним спадкових прав на Чехію та Моравію. Права Отакара II на австрійську спадщину Бабенбергів, однак, визнано не було. Після того, як чеський король відмовився скласти омаж на таких умовах, його було оголошено зрадником. Рудольф отримав підтримку папи Григорія X, чиї спроби врегулювати конфлікт провалились.

В червні 1276 року почалась війна між Рудольфом і Отакаром, в якій останній зазнав поразки й наприкінці 1276 року був змушений відмовитись від Австрії, Штирії, Каринтії та Крайни, які перейшли під контроль короля Німеччини. Рудольф I тріумфально в'їхав до Відня. Однак вже наступного року Отакар II знову виступив проти короля, але 26 серпня 1278 року в битві під Сухими Крутами у Моравії чеську армію було розбито Рудольфом I, а сам Пржемисл Отакар II загинув.

Встановлення династії Габсбургів в Австрії

[ред. | ред. код]
Зображення Рудольфа I на його могилі в Шпайєрському соборі

Отримавши в результаті перемоги над чеським королем владу над Австрією й прилеглими герцогствами, Рудольф I зайнявся перетворенням цих територій на спадкові володіння Габсбургів. Первинно він зустрів опір князів імперії ідеї утворення широкої габсбурзької монархії на південному сході Німеччини. Лише 1282 року король офіційно передав Австрію і Штирію у спадкове володіння своїм синам Альбрехту I та Рудольфу II. Таким чином в Австрії установилась династія Габсбургів, яка зберігала австрійський престол до 1918 року. Каринтія і Крайна у 1286 році були передані соратнику Рудольфа I Мейнхарду II Тірольському за умови, що після припинення прямого чоловічого потомства Мейнхарда ці герцогства таож відійдуть Габсбургам. Формування Австрійської монархії Габсбургів, ймовірно, стало найбільш значущим досягненням короля Рудольфа I.

Кінець правління

[ред. | ред. код]

У 1280-х роках Рудольф I займався не лише своїми новопридбаними володіннями, але й родовими землями Габсбургів у південно-західній Німеччині. У 1281 році йому вдалось приєднати ряд ленів у Франш-Конте, а потім підкорити своїй владі місто Берн й досягти складання омажу від пфальцграфа Бургундського.

В сфері забезпечення спокою і безпеки в Німеччині Рудольфу I не вдалось досягти значних успіхів. Він неодноразово оголошував про введення «земського миру» на території окремих племінних герцогств або всієї Німеччини, однак нестача військових та матеріальних ресурсів, а також особливої енергійності у реалізації власних рішень, не дозволяла йому зламати непокірних німецьких князів. Лише експедиція короля у 1289 році в Тюрингію мала значний ефект: незаконно зведені замки баронів було зруйновано, аристократію приведено у покору. Концентрація Рудольфа I на інтересах своєї родини і створенні Австрійської монархії Габсбургів призвела до того, що для Німеччини в цілому його правління не мало значного позитивного ефекту.

1291 року Рудольф I спробував за життя забезпечити обрання королем Німеччини свого сина Альбрехта I, однак німецькі князі, побоюючись посилення Габсбургів, відмовились зробити це. 15 липня 1291 року король Рудольф I помер у Шпаєрі і був похований у Шпаєрському кафедральному соборі.

Шлюб та діти

[ред. | ред. код]
Попередник
Ричард Корнуольський
Король Німеччини
12731291
Наступник
Адольф Нассауський
Попередник
Пржемисл Отакар II
Герцог Австрії
12401291
Наступник
Рудольф II (герцог Австрії)
Попередник
Пржемисл Отакар II
Герцог Штирії
1276-1282
Наступник
Рудольф II (герцог Австрії)
Попередник
Пржемисл Отакар II
Герцог Каринтії та Крайни
12761286
Наступник
Мейнхард II


Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Moeller B. , Heckel M. , Vierhaus R. , Freiherr von Aretin K.O. Deutsche Geschichte: Mittelalter. — Goettingen.: Vandenhoeck&Ruprecht, 1985.

Література

[ред. | ред. код]
  • Митрофанов, П. История Австрии с древнейших времён до 1792 г. — М., 2003 (рос.)
  • Шимов, Я. Австро-Венгерская империя. — М., 2003 (рос.)