Історія Івано-Франківська: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [очікує на перевірку] |
Fessor (обговорення | внесок) м Відкинуто редагування 87.244.40.202 (обговорення) до зробленого Jphwra Мітка: Відкіт |
|||
| (Не показано 44 проміжні версії 16 користувачів) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
Історія одного із найбільших міст Заходу України — [[Івано-Франківськ]]а. |
|||
{{Поліпшити|17 грудня 2020}} |
|||
== Заснування == |
|||
Історія одного із найбільших міст Західної України — [[Івано-Франківськ]]а. |
|||
У 1437 році указом короля [[Владислав III Варненчик|Владислава]] засноване село Заболоття. |
|||
Дата заснування міста точно не визначена, проте достеменно відомо, що [[1662]] року Станиславів отримав [[магдебурзьке право]]. Цей рік і вважають офіційною датою заснування міста. Першою писемною згадкою про місто є 1662 рік. |
|||
== Загальний огляд історії Івано-Франківська == |
|||
На території двох старовинних сіл Заболоття та Княгинин між річками [[Бистриця Солотвинська]] та [[Бистриця Надвірнянська]] у середині XVII ст. було споруджено фортифікаційну споруду. У 1662 році на даній території магнат [[Андрій Потоцький|Анджей (Андрій) Потоцький]] заснував Станиславів, яке назвав на честь свого старшого сина [[Потоцький Станіслав (староста)|Станіслава]]. Інші ж дослідники вважають це завеликою честю для юнака. Існує й інша, протилежна версія походження — не зовсім «земне». А йдеться про святого [[Станіслав Костка|Станіслава Костку]] — дуже набожного хлопчика, що помер від хвороби у сімнадцятирічному віці. Культ святого поширився у Речі Посполитій в XVII столітті. В той період мало не кожен новозведений костел називали його іменем. У цьому ж році місто отримало магдебурське право, тобто населенню дозволялось створити свої органи самоврядування, цехи та ремісничі спілки, сповідувати свою релігію. |
|||
== Річ Посполита == |
|||
[[Файл:POL Stanisławów COA.svg|thumb|Польський [[Герб Івано-Франківська|герб міста]]]] |
|||
[[Файл:Andrzej Potocki (d. 1691).PNG|міні|Андрій Потоцький, засновник міста.]] |
|||
У серпні 1663 року польський король Ян ІІ Казимир Станиславову надав [[магдебурзьке право]] (юридично надав статус міста) і затвердив герб міста у вигляді відчиненої брами із трьома вежами та хрестом у створі воріт. |
|||
4 листопада 1658 року [[Галич|галицький]] староста [[Андрій Потоцький (гетьман)|Андрій Потоцький]] викупив частину земель села Заболоття в родини Жечковських задля спорудження тут [[Станиславівська фортеця|фортеці]] проти набігів кримських татар та свого опірного пункту на [[Галичина|Галицькій землі]]. Війтом села Заболоття тоді був Бенедикт Андрушевський. Окрім будівництва фортеці Андрій Потоцький запропонував Андрушевському підняти село до статусу міста, заодно перейменувати його, оскільки назва, пов'язана з болотом, не пасувала статусу міста. Андрушевський погодився за умови збереження ним його попередніх привілеїв. |
|||
Місто одразу будувалося як могутня фортеця. Його територія була оточена спочатку дерев'яними, потім мурованими стінами, а ще земляним валом та широким ровом. |
|||
У 1665 році було збудоване дерев'яне приміщення вірменського костьолу. Через рік в місті було збудовано І-у дерев'яну міську ратушу. Населення міста різко зросло після приходу вірмен, які прийняли греко-католицький обряд. Остаточно сформувалося розселення різних громад на території фортеці: українці та поляки мешкали у північно-східній частині міста, вірмени — у південній, євреї — у західній. У 1672 році був збудований палац Потоцьких та закладений парафіяльний костьол, який через деякий час був збудований Ф. Корассіні та французьким архітектором [[Карл Бенуа|Карлом Бенуа]] в українському стилі, обидві пам'ятки збереглися до наших днів. |
|||
Місто-[[фортеця|фортецю]] спорудили у 1661—1662 роках за короткий термін (5 місяців) за проєктом Франсуа (Франческо) Корассіні з [[Авіньйон]]а у формі [[шестикутник]]а з додатковими [[бастея]]ми, [[редут]]ами і [[форт]]ом, що оточував власне замок Потоцьких. На вістрях шестикутника розташовувались [[бастіон]]и — зовнішні додаткові п'ятикутні укріплення, що дозволяли здійснювати фланговий [[мушкет]]ний обстріл уздовж стін. Поперечний розріз стін складав земляний вал (насип) завширшки 20—30 метрів, зміцнений ззовні [[дуб]]овими [[Колода (дерево)|колодами]]. |
|||
XVIII століття ознаменувалося тяжкими випробуваннями для міста. Місто переходило з рук в руки польським, російським та австрійським військам. У 1772 році містом остаточно заволоділи австрійські війська, до 1918 році місто перебувало під їхньою владою. В середині XVIII століття розпочався антифеодальний народно-визвольний рух [[опришки|опришків]]. У 1740 році в міській ратуші відбувся суд над опришком Федором Палейчуком та іншими побратимами [[Олекса Довбуш|Олекси Довбуша]] — відомого ватажка опришків. |
|||
Одночасно з побудовою міста-фортеці А. Потоцький профінансував побудову на території міста фортеці католицької церкви. Як католик, він волів саме такою бачити провідну релігію у майбутньому місті. Потоцький вирішив перейменувати місто на честь Святого Станіслава, а [[Колегіальний костел Пресвятої Діви Марії|католицьку церкву]] присвятив Діві Марії, Святому Станіславу та Святому Андрію. [[Станіслав зі Щепанова|Святий Станіслав]] та [[Андрій Первозваний|Святий Андрій]] були особливими святими для Андрія Потоцького: Святий Станіслав був небесним покровителем його батька і сина, а Святий Андрій був небесним покровителем його самого та його діда. |
|||
На початку XIX століття в місті розпочалися дуже великі зміни. У 1802 році австрійський уряд відкупив Станиславів і вирішив знищити фортифікаційні мури й вали; передав міську ратушу у розпорядження армії, яка перетворила її у складське приміщення та міську тюрму. Йшли інтенсивні роботи із знесення Станиславівської фортеці: розбиралися укріплення, засипалися фортечні рови, розрівнювалися вали. Фортечний матеріал йшов на бруківку старих й нових вулиць. У 1870 році був закладений фундамент нової ратуші, через рік збудована нова міська ратуша замість згорілої дерев'яної будівлі. |
|||
1662 року польський магнат [[Андрій Потоцький]] заснував поселення Станиславів, яке назвав на честь [[Станіслав зі Щепанова|Святого Станіслава]]. Для Андрія Потоцького Святий Станіслав мав особливе значення, оскільки це був небесний покровитель кількох чоловіків у його родині, зокрема його батька і сина. |
|||
У вересні 1883 року до міста на запрошення Владислава Дзвонковського знову приїхав [[Іван Франко]]. Він мав намір купити клаптик землі й поселитися тут з [[Павлик Михайло Іванович|Михайлом Павликом]] та його сестрою [[Павлик Анна Іванівна|Анною]] (з цього задуму нічого не вийшло). Поет познайомився із сестрою Владислава [[Юзефа Дзвонковська|Юзефою Дзвонковською]], яка стала його «гордою княгинею». Він присвятив їй кілька віршів та повість «Не спитавши броду». Франко хотів одружитися з Юзефою та вона, знаючи, що невиліковно хвора, відмовила… |
|||
Мав Станиславів дві потужні в'їзні брами: кам'яні Галицьку та Тисменицьку. Називалися брами за своїм розташуванням, що зрозуміло: з однієї вів шлях на [[Галич]], з другої — на [[Тисмениця|Тисменицю]]. |
|||
{{Цитата|<poem>„Явилась друга — гордая княгиня, |
|||
Бліда, мов місяць, тиха і сумна. |
|||
Таємна й недоступна, мов святиня, |
|||
Мене рукою зимною вона |
|||
Відсунула і шепнула таємно: |
|||
«Мені не жить, тож най умру одна!» |
|||
І мовчки щезла там, де вічно темно…“ |
|||
</poem>}} |
|||
Станиславів починався з [[Площа Ринок (Івано-Франківськ)|площі Ринок]] і [[Івано-Франківська ратуша|ратуші]], які збережені у видозміненому стані понині. Проєктування і спорудження міста велося за стандартами й нормами французької будівельної школи. Графічно-метрологічний аналіз структури та «коду» міської структури й сьогодні дає змогу вказати на її унікальність у [[Східна Європа|Східній Європі]]. Мешканці міста складали постійний відсотковий [[паритет]] за національностями — [[українці]], [[поляки]], [[німці]], [[євреї]], [[вірмени]]. |
|||
<!-- першу світову забули -->13 листопада 1918 року було оголошено про утворення Західно-Української Народної Республіки ([[ЗУНР]]). |
|||
14 серпня 1663 року король [[Ян II Казимир]] юридично підтвердив надання місту Станиславову магдебурзького права і затвердив [[Герб Івано-Франківська|герб міста]] у вигляді відчиненої брами із трьома вежами та хрестом-«пилявою» — гербом Потоцьких — у створі воріт. |
|||
1 січня 1919 року Станиславів став столицею [[ЗУНР|Західно-Української Народної Республіки]] у зв'язку з переїздом її уряду спочатку зі Львова до [[Тернопіль|Тернополя]], звідти до Станиславова. На другий день відбулося перше засідання Української Національної Ради ЗУНР, яке провів її президент [[Євген Петрушевич]]. На початку квітня 1919 року у місті перебував перший президент УНР, видатний український історик [[Михайло Грушевський]]. В середині травня під натиском переважаючих сил [[Армія Галлера|польської армії]] [[Юзеф Галлер|генерала Галлєра]] [[Українська Галицька Армія]] відступила за [[Збруч]] і уряд ЗУНР залишив Станиславів. В кінці травня 1919 року Станиславів зайняли польські війська. 11 червня 1920 року до міста приїхала представницька делегація країн Антанти, щоб підписати меморандум про приєднання Східної Галичини до панської Польщі. Край офіційно почав називатися Малопольщею. |
|||
У новому місті відразу ж з'явилася посада бургомістра міста Станиславова. Потоцький пам'ятав свої домовленості, і тому посприяв, що першим бургомістром Станиславова до смерті був Бенедикт Андрушевський (до своєї смерті). Надалі усі подальші бургомістри Станіславова були виборні. |
|||
В 1962 році місто Станиславів перейменоване на Івано-Франківськ на честь геніального Івана Франка, життя і творчість якого нероздільно пов'язані з містом. |
|||
1665 року завершено будівництво дерев'яного вірменського костьолу, спорудженого на кошти А. Потоцького і пожертвування багатих вірменських купців. 1666 року закінчено будівництво першої дерев'яної [[Івано-Франківська ратуша|міської ратуші]]. Населення міста різко зросло від приходу вірмен, які прийняли католицьке віросповідання. 4 січня 1667 року А. Потоцький видав письмовий привілей на заснування в місті вірменської громади й управи. Прийнятим 1 квітня року королівським універсалом вірменам гарантувалося право проживання в місті. Того ж року був збудований [[Палац Потоцьких (Івано-Франківськ)|палац Потоцьких]] та закладений костьол, який через деякий час був збудований Ф. Корассіні та французьким архітектором [[Карл Бенуа|Карлом Бенуа]] в українському стилі, обидві пам'ятки збереглися до наших днів. |
|||
Реконструйовані площі, вулиці, сквери по-новому розкрили обличчя міста, котрому минуло 340 років. Проходячи сучасним містом, можна ознайомитесь з історією давнього Станіславова протягом трьох століть, а також побачити: комплекс палацу Потоцьких — засновників Станиславова; ринкову площу з ратушею — зразок середньовічного містобудування; майдан Шептицького з костелом, собором і старовинною гімназією — духовним осередком давнього міста у стилі бароко; міські вали; доторкнутись до фортечного муру Станиславівської фортеці, яка була витвором фортифікаційного мистецтва середньовічної Європи; у Меморіальному сквері почути про сторінки особистого життя Івана Франка — його другу любов до «гордої княгині». |
|||
1668 року А. Потоцький дозволив українській громаді звести церкву й заснувати при ній братство, школу і будинок для старих. Збудовано лікарню. Остаточно сформувалося розселення різних громад на території фортеці: українці та поляки мешкали у північно-східній частині міста, вірмени — у південній, євреї — у західній. |
|||
Любителів сакрального туризму порадує оновлена площа Шептицького: одна з найдавніших споруд — ренесансний Парафіяльний костел (1703 р.), що був свого часу фамільною молитовнею й усипальницею графів Потоцьких. Тепер у ньому функціонує Художній музей, де зосереджені цінні пам'ятки галицького іконопису й барокової культури, твори класиків західноукраїнського і центральноєвропейського малярства. Тут збудована до 2000-ліття християнства елегантна ротонда з фонтаном і фігурою Діви Марії, а також споруда колишнього єзуїтського костелу (1763 р.), тепер більше знаний як кафедральний собор Святого Воскресіння УГКЦ. Вірменська церква (1762 р.), де в радянські часи в ній містився Музей релігії та атеїзму, тепер — Святопокровський собор Української автокефальної церкви. Саме тут на початку XVIII століття на одній з ікон з очей Діви Марії почали капати сльози. Копія цієї ікони знаходиться на щипці церкви, а оригінал вивезений в 1944 році до Польщі. |
|||
За привілеєм А. Потоцького 15 квітня 1669 року парафіяльну церкву реорганізовано в колегіату [[Ян Тарновський (львівський архієпископ)|Яна Тарновського]] — [[Львівські латинські архієпископи|львівського архієпископа РКЦ]], і при ній відкрили [[Колегія єзуїтів (Івано-Франківськ)|Академію (духовну школу)]], яку вважали філією [[Ягеллонський університет|Краківського університету]]. |
|||
Також: синагога; монастир Урсулянок; монастир Василіанок; пам'ятник Христу Спасителю… |
|||
1672 року закінчено часткову перебудову Станиславівської фортеці: дерев'яні укріплення замінено на муровані, збудовано з каменю в'їзні брами в місто — Галицьку і Тисменицьку вежі. Рештки фортечної стіни залишилися нині по Фортечному провулку. Того ж року фортеця була настільки сильною, що змогла зупинити османську армію, витримавши тривалу облогу. |
|||
__TOC__ |
|||
З самого початку виникнення міста та з наданням магдебурзького права були створені і розвивались окремі ремісничі цехи, що об'єднували спочатку будівничих, торгівців, ковалів, інші дрібні ремесла, сприяли виникненню нових галузей. До середини [[XVIII століття|XVIII ст.]] існувало 20 цехів — шевські, кравецькі, візницькі, кушнірські, римарські, котлярські, пушкарські. Однією з домінантних галузей була обробка шкіри, сап'янове виробництво й обробка та виготовлення екзотичних «перських виробів». Активна зовнішня торгівля підтримувалася високим рейтингом ярмарок худоби. Гуртові партії переправлялись через Станиславів до Європи. |
|||
== Хронологія == |
|||
В середині XVIII століття на Прикарпатті розпочався антифеодальний народно-визвольний рух [[опришки|опришків]]. 1740 року в міській ратуші відбувся суд над опришком Федором Палейчуком та іншими побратимами [[Олекса Довбуш|Олекси Довбуша]] — відомого ватажка опришків. |
|||
=== Заснування фортеці та виникнення міста ([[1662]]–[[1742]]) === |
|||
7 серпня 1764 року — після бомбардування (було пошкоджено, зокрема, теперішній [[Собор Святого Воскресіння (Івано-Франківськ)|Собор Святого Воскресіння]]), тривалої облоги місто окупували московити, наклали [[контрибуція|контрибуцію]], пограбували міські запаси; пішли звідси 5 жовтня 1764 року до [[Львів|Львова]]<ref>''[[Садок Баронч|Barącz S]].'' Pamiątki miasta Stanisławowa. — Lwów, 1858. — S. 167. {{ref-pl}}</ref>. |
|||
Місто утворилося на місці двох сіл: [[Заболоття]] ([[1437]] р.) і [[Княгинин (Івано-Франківськ)|Княгинин]] ([[1449]] р.). |
|||
[[Файл:POL Stanisławów COA.svg|thumb|200px|Польський [[Герб Івано-Франківська|герб міста]]]] |
|||
У [[XVIII століття|XVIII]]—[[XIX століття|XIX ст.]] місто було значним торгово-ремісничим осередком [[Польща|Польщі]], а від 1772 року — імперії [[Габсбурги|Габсбургів]] (від [[1804]] — [[Австрійська імперія|Австрійської імперії]], від [[1867]] — [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]]). |
|||
== Австрійський період == |
|||
Дата заснування міста точно не визначена, проте достеменно відомо, що у [[1662]] році Станіслав отримав [[магдебурзьке право]]. Ця дата і вважається офіційною датою заснування міста. |
|||
З 1772 і до 1918 року місто перебувало у складі [[Австрійська імперія|Австрійської імперії]] (з 1867 р. — [[Австро-Угорщина|Австро-Угорська]]). На початку XIX століття в місті розпочалися зміни. У 1802 році австрійський уряд викупив Станиславів і вирішив знищити фортифікаційні мури й вали; передав міську ратушу у розпорядження армії, яка перетворила її у складське приміщення та міську в'язницю. Йшли інтенсивні роботи із знесення Станиславівської фортеці, фортечний матеріал йшов на бруківку для старих й нових вулиць. 1870 року на місці згорілої дерев'яної ратуші був закладений фундамент нової будівлі, наступного року її вже збудовано. |
|||
У вересні 1883 року до міста на запрошення Владислава Дзвонковського приїхав [[Франко Іван Якович|Іван Франко]]. Він мав намір купити землю й поселитися тут з [[Павлик Михайло Іванович|Михайлом Павликом]] та його сестрою [[Павлик Анна Іванівна|Анною]] (з цього задуму нічого не вийшло). Поет познайомився із сестрою Владислава [[Юзефа Дзвонковська|Юзефою Дзвонковською]], якій присвятив кілька віршів та повість «Не спитавши броду». Франко хотів одружитися з Юзефою, але вона, знаючи, що невиліковно хвора, відмовила. |
|||
<!-- В травні [[1919]] року [[Станиславів]] зайняли поляки. На той час місто ще лежало в руїнах із часів [[Перша світова війна|Першої світової війни]]. Нові господарі розпочали розчищати завали та розроблити плани відбудови міста.<ref>[http://www.report.if.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=1940 report.if.ua]</ref> |
|||
1884 року відома громадська діячка й письменниця [[Кобринська Наталія Іванівна|Наталя Кобринська]] провела у місті установчі збори «[[Товариство руських женщин|Товариства руських женщин]]» (пізніша назва — Союз українок). Цим був покладений початок організованому жіночому рухові в Україні. |
|||
Спочатку Станиславів ледь не відбили українці під час славетної Чортківської офензиви. Потім спалахнула радянсько-польська війна, під час якої вирішувалася доля існування молодої польської держави. Відразу після війни їх спіткало нове лихо — гіперінфляція. Доля польської марки нагадує історію українського купона — банкноти у 10 млн. на початку [[1920-ті|1920‑х]]. Все це відбувалось на фоні політичної кризи, коли сеймові фракції гризлися між собою, уряд мінявся, а першого президента країни Габріеля Нарутовича застрелив обурений художник. |
|||
1905 року було відкрито [[Станиславівська українська гімназія|Станіславську українську гімназію]]<ref>''[[Верига Василь Іванович|Василь Верига]].'' Нариси з історії України (кінець XVIII — початок XIX ст.). — Львів: Світ, 1996. — 448 с. — С. 179. — ISBN 5-7773-0359-5</ref>. |
|||
Першою ластівкою стабілізації стало введення польського злотого у [[1924]] році. А з політичним безладом через два роки покінчив військовий переворот [[Пілсудський|Пілсудського]]. Тож не дивно, що до середини [[1920-ті|1920‑х]] у Станиславові не вели капітального будівництва. Встигли лише розібрати руїни. --> |
|||
Під час Першої світової війни у 1915—1916 роках за місто точилися жорстокі бої. Частину історичної забудови міста було зруйновано — і відновлено вже у новітніх архітектурних формах. |
|||
== Західноукраїнська Народна Республіка == |
|||
13 листопада 1918 року у Львові було оголошено про утворення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) до якої увійшов і Станіславів. [[Файл:Old frank beg20th 46 2.jpg|міні|Синагога та прилегла площа наприкінці XIX століття.]] |
|||
Упродовж цього періоду: |
|||
* 3 січня 1919 р. схвалено [[Акт Злуки]] |
|||
* прийнято закони: |
|||
** про мови — 1 лютого |
|||
** про шкільництво — 13 лютого |
|||
** про громадянство — 8 квітня |
|||
** про введення з 1 травня 8-годинного робочого дня (1 травня було встановлено святом робітників) |
|||
** про земельну реформу — 14 квітня<ref>''Ю.Томін, Ю.Романишин, Р.Коритко, І.Паращак.'' Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці.- Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011.- 496 с.; іл. ISBN 978—617—655—000—6 с. 119</ref>. |
|||
Тоді тут побували такі визначні українські діячі, як [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайло Грушевський]], [[Винниченко Володимир Кирилович|Володимир Винниченко]], [[Петлюра Симон Васильович|Симон Петлюра]], [[Коновалець Євген Михайлович|Євген Коновалець]]. |
|||
{{Порушення авторських прав|сайт=https://issuu.com/watra/docs/untitled.1/4 Гаврилів Б., Арсенич П., Процак Р. Літопис Івано-Франківська (Станіслава). Історична хроніка міста з 1662 року|дата=29 серпня 2020}} |
|||
В середині травня під натиском переважаючих сил [[Армія Галлера|польської армії]] [[Юзеф Галлер|генерала Галлєра]] [[Українська галицька армія|Українська Галицька Армія]] відступила за [[Збруч]] і уряд ЗУНР залишив місто. Наприкінці травня 1919 року Станиславів зайняли польські війська. 11 червня 1920 року до міста приїхала представницька делегація країн [[Антанта|Антанти]], щоб підписати меморандум про приєднання Східної Галичини до ІІ Речі Посполитої. 23 грудня того ж року Станиславів став центром новоутвореного [[Станиславівське воєводство|воєводства]]. |
|||
{{Scroll Gallery |
|||
|Файл:350 років Івано-Франківську аверс.jpeg|<center>[[350 років м. Івано-Франківську (монета)|Ювілейна монета НБУ присвячена 350—річчю міста (аверс)]]</center> |
|||
|Файл:350 років Івано-Франківську реверс.jpeg|<center>[[350 років м. Івано-Франківську (монета)|Ювілейна монета НБУ присвячена 350—річчю міста (реверс)]]</center> |
|||
|Файл:Coin of Ukraine Ivano-Frankivsk silver A.jpeg|<center>[[350 років м. Івано-Франківську (срібна монета)|Ювілейна монета НБУ присвячена 350—річчю міста (срібло, аверс)]]</center> |
|||
|Файл:Coin of Ukraine Ivano-Frankivsk silver R.jpeg|<center>[[350 років м. Івано-Франківську (срібна монета)|Ювілейна монета НБУ присвячена 350—річчю міста (срібло, реверс)]]</center> |
|||
}} |
|||
1 січня 1919 року Станиславів став столицею [[Західноукраїнська Народна Республіка|Західно-Української Народної Республіки]] після переїзду її уряду спочатку зі Львова до [[Тернопіль|Тернополя]], звідти до Станиславова. На другий день відбулося перше засідання Української Національної Ради ЗУНР, яке провів її президент [[Петрушевич Євген Омелянович|Євген Петрушевич]]. На початку квітня 1919 року у місті перебував перший президент УНР [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайло Грушевський]]. В середині травня під натиском переважаючих сил [[Армія Галлера|польської армії]] [[Юзеф Галлер|генерала Галлєра]] [[Українська галицька армія|Українська Галицька Армія]] відступила за [[Збруч]] і уряд ЗУНР залишив місто. Наприкінці травня 1919 року Станиславів зайняли польські війська. 11 червня 1920 року до міста приїхала представницька делегація країн [[Антанта|Антанти]], щоб підписати меморандум про приєднання Східної Галичини до ІІ Речі Посполитої. 23 грудня того ж року Станиславів став центром новоутвореного [[Станиславівське воєводство|воєводства]]. |
|||
В 1962 році місто Станиславів перейменоване на Івано-Франківськ на честь Івана Франка, життя і творчість якого нероздільно пов'язані з містом. |
|||
== Польська республіка == |
|||
[[Файл:Івано-Франківськ, вул. Галицька 2.jpg|міні|[[Австрійська дирекція залізниці (Івано-Франківськ)|Австрійська дирекція залізниці]], пізніше — Адміністративний будинок Станіславського воєводства. Зараз — головний корпус [[Івано-Франківський національний медичний університет|ІФНМУ]].]] |
|||
[[Файл:Ivano Frankivsk Halycka SAM 0623 26-101-0575.JPG|міні|[[Австрійська дирекція залізниці (Івано-Франківськ)|Австрійська дирекція залізниці]], пізніше — Адміністративний будинок Станіславського воєводства. Зараз — головний корпус [[Івано-Франківський національний медичний університет|ІФНМУ]].]] |
|||
З [[1919]] до [[1939]] рр. перебував у складі [[Польська Республіка (1918—1939)|Польщі]]. 1924 року населені пункти Княгинин-Село та Княгинин-Колонія були приєднані до Станіслава, внаслідок чого територія і населення міста кількаразово зросли. |
|||
1 січня 1925 населення Станіславова подвоїлось, а площа зросла в кілька разів шляхом приєднання села [[Княгинин (Івано-Франківськ)|Княгинин]] і частин сіл [[Угорники (Івано-Франківська міська рада)|Угорники]], [[Микитинці (Івано-Франківська міська рада)|Микитинці]], [[Опришівці]], [[Крихівці]], [[Загвіздя]] і [[Пасічна (Івано-Франківськ)|Пасічна]]<ref>[http://isap.sejm.gov.pl/DetailsServlet?id=WDU19241020937 Dz.U. 1924 nr 102 poz. 937]</ref>. [[1930]] введена до експлуатації Станиславівська електростанція, від початку роботи якої веде свою історію ВАТ «[[Прикарпаттяобленерго]]»<ref>{{Cite web |url=http://www.oe.if.ua/history.php |title=Історія ВАТ «Прикарпаттяобленерго» |accessdate=9 травня 2010 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20100607013122/http://www.oe.if.ua/history.php |archivedate=7 червня 2010 |deadurl=yes }}</ref>. |
|||
[[17 вересня]] [[1939]], протягом [[Друга світова війна|Другої світової війни]], відповідно до [[Пакт Молотова — Ріббентропа|пакту Молотова — Ріббентропа]] західноукраїнські землі анексуються [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]]; до міста входять частини Червоної армії. |
|||
== Радянський період == |
|||
=== Друга світова війна === |
|||
З кінця вересня [[1939]] по червень [[1941]] року Станиславів — у складі [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянського Союзу]]. Цей період відзначався репресіями проти населення, апогеєм яких став таємний розстріл працівниками НКВС в'язнів та підозрюваних, що перебували у Станиславівській в'язниці на момент війни проти СРСР. Тіла їх поховано у спільній могилі в урочищі [[Дем'янів лаз|Дем'янів Лаз]] біля міста. 1989 року в урочищі були проведені розкопки та віднайдено рештки 586 осіб: у більшості жертв — кульові отвори у потилиці. На перепоховання зібралося близько 300 тисяч українців. В урочищі Дем'янів Лаз відкрито меморіальний комплекс, регулярно проводяться поминальні богослужіння. |
|||
[[7 серпня]] [[1941]] року угорський полковник Ледер передав владу в місті німецькій адміністрації в особі капітана Альбрехта.<ref>[http://vikna.if.ua/news/category/all/2018/02/05/81080/view Як в серпні 1941 року угорці передавали владу у Станіславі німцям. ФОТОФАКТ]</ref> |
|||
Під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] місто три роки (1941—1944) було під нацистською окупацією. 22 червня 1941 місто було зайнято угорськими військами. 1 серпня 1941 року Станіслав разом з усією Галичиною увійшов до складу Генерал-губернаторства. |
|||
{{main|Станіславівське гетто}} |
|||
Почалися [[Голокост в Україні|масові вбивства єврейського населення]] міста. 12 жовтня 1941 року під час так званої «[[Кривава неділя у Станіславі|кривавої неділі»]] було розстріляно близько 10—12 тис.<ref name="stanislawow">{{cite web|author=Andrea Löw, USHMM |date=10 червня 2013 |url=http://www.ushmm.org/wlc/en/article.php?ModuleId=10007236 |title=Stanislawów (now Ivano-Frankivsk) |publisher=[[United States Holocaust Memorial Museum]] |format=Internet Archive |accessdate=29 листопада 2014 |quote=From ''The USHMM Encyclopedia of Camps and Ghettos, 1933–1945''. |deadurl=unfit |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140520064011/http://www.ushmm.org/wlc/en/article.php?ModuleId=10007236 |archivedate=20 May 2014 }}</ref> євреїв над поспішно викопаними масовими могилами на єврейському цвинтарі. Для вцілілих 20 000 євреїв через два місяці було офіційно створено Станіславівське гетто, а 20 грудня 1941 року його було обнесено стінами. У лютому 1943 року гетто було офіційно закрито з огляду на те, що в ньому більше не залишилося євреїв. |
|||
17 листопада 1943 року, під стінами [[Темпель (Івано-Франківськ)|станиславівської синагоги]] німці розстріляли 27 українців. Більшість із них затримали напередодні, під час облави в [[Івано-Франківська обласна філармонія|міському театрі]], де давали оперету «Шаріка». Згодом, вулиця дістала назву [[Вулиця Страчених Націоналістів|Страчених]]<ref>{{Cite web|url=http://report.if.ua/istoriya/17-lystopada-1943-roku-v-stanyslavovi-rozstrilyaly-27-ukrayinskyh-patriotiv-hronika-tyh-podij/|title=17 листопада 1943 року в Станиславові розстріляли 27 українських патріотів.|last=|first=|date=|website=report.if.ua|publisher=|language=uk|accessdate=2017-02-26}}</ref>. |
|||
За документами Національної державної комісії з розслідувань злодіянь німецько-фашистських окупантів (НДК) загальна кількість загиблих у місті становить {{num|128272}} особи, з них {{num|127352}} євреїв, хоча дані цифри стосуються не тільки міста, а всієї області загалом. |
|||
[[27 липня]] [[1944]] року [[Битва за Станіслав (1944)|місто було зайняте]] радянськими військами в ході [[Львівсько-Сандомирська операція|Львівсько-Сандомирської наступальної операції]] (13 липня — 29 серпня). Одразу після зайняття 1944 року почалося відновлення зруйнованого господарства міста, підприємств і залізниці. |
|||
20 січня 1945 року за вироком закритого засідання виїзної сесії Верховного суду СРСР у Станіславі прилюдно повісили коло входу до центрального ринку селянина Петра Мимохода з [[Селище (Галицький район)|Селища]] (тепер — у складі села Блюдників Галицького району) за те, що в його хаті влітку 1944-го року розташовувався курінний штаб УПА.<ref>[http://www.reabit.org.ua/files/store/Ivano-Frankivsk_1.pdf Реабілітовані історією. ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОБЛАСТЬ. Книга перша. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2004. — С. 20, 161. — ISBN 966-8090-63-2]</ref> |
|||
[[31 жовтня]] [[1945]] року курені УПА під командуванням [[Андрусяк Василь Васильович|Василя Андрусяка]] (псевдо «Різун»)з боєм увійшли у Станіслав, повстанці захопили магазини «Облспоживспілки», медичні склади, а також найбільш зненавиджених партійців та енкаведистів. Майно і трофеї вдалося вивезти до Чорного лісу.<ref>{{Cite web |url=https://pravda.if.ua/yak-ukrayinski-povstanczi-vchynyly-smilyvyj-napad-na-misto-stanislaviv-yake-povnistyu-kontrolyuvalos-moskovskym-komunistychnym-rezhymom-foto/ |title=Як українські повстанці вчинили сміливий напад на місто Станиславів, яке повністю контролювалось московським комуністичним режимом: фото |accessdate=17 березня 2024 |archive-date=28 лютого 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20200228181658/https://pravda.if.ua/yak-ukrayinski-povstanczi-vchynyly-smilyvyj-napad-na-misto-stanislaviv-yake-povnistyu-kontrolyuvalos-moskovskym-komunistychnym-rezhymom-foto/ }}</ref> |
|||
=== Повоєнні роки === |
|||
1959 року населення міста складало 66 тис. жителів, а 1971 року — вже 110 тис. жителів. |
|||
1962 року місто відзначило своє 300-річчя: його було перейменовано на честь видатного письменника та громадського діяча [[Франко Іван Якович|Івана Франка]], який неодноразово тут побував, мав добрих друзів, писав і читав свої твори. |
|||
Іванофранківці, разом з усіма мешканцями [[Галичина|Галичини]], активно брали участь у демократичних перетвореннях України [[1990-ті|1990]] рр., провели декомунізацію міста<ref>{{Cite news|url=http://vikna.if.ua/news/category/2015/2015/10/09/42066/view#ad-image-0|title=25 років тому в Івано-Франківську знесли пам’ятник Леніну. ФОТО|last=|first=|date=|language=|work=ВІКНА|accessdate=2017-02-26|archive-date=7 грудня 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20211207130332/https://vikna.if.ua/news/category/all/2015/10/09/42066/view#ad-image-0}}</ref>. Національні синьо-жовті прапори піднялися над містом уже у квітні 1990 року, а на [[Всеукраїнський референдум 1991|референдумі 1991 року]] громадяни масово проголосували за незалежність України. |
|||
== Незалежна Україна == |
|||
=== Кінець XX — початок XXI століття === |
|||
Держстат опублікував інформацію про 2001 рік, згідно з якою Івано-Франківщина стала однією з найбільш україномовних областей. Дані отримувалися під час опитування населення 2001 року в різних населених пунктах. Жителі кожної з областей вказували свою рідну мову, Івано-Франківську — у лідерах серед україномовних жителів. |
|||
Мешканці міста були активними учасники протестів [[Помаранчева революція|Помаранчевої революції]] та [[Революція гідності|Революції гідності]]. 21 листопада 2013 року, одночасно з мешканцями [[Донецьк|Донецька]], [[Львів|Львова]], [[Ужгород|Ужгорода]] та інших міст України, франківчани виходять на мітинги на підтримку [[Євромайдан]]у. 25 листопада студенти Івано-Франківська оголосили вимогу щодо відставки міністра освіти та науки [[Табачник Дмитро Володимирович|Дмитра Табачника]], скасування платних послуг у [[заклад вищої освіти|закладах вищої освіти]], і дотримання положення про цілодобовий доступ студентів до гуртожитків.<ref name="РБК_ІФ_25.11.2013">[http://www.rbc.ua/ukr/news/society/v-ivano-frankovske-v-podderzhku-evrointegratsii-vyshlo-12-tys--25112013174500 В Івано-Франківську на підтримку євроінтеграції вийшло 12 тис. студентів]. РБК. 25.11.2013</ref><ref name="УНН_ІФ_25.11.2013">[http://www.unn.com.ua/uk/news/1276377-v-ivano-frankivsku-studenti-ogolosili-pro-bezstrokoviy-strayk В Івано-Франківську студенти оголосили про безстроковий страйк]. УНН. 25.11.2013</ref> 30 листопада, за інформацією тернопільської газети «За Збручем», на західні області України виїхали автобуси із «Беркутом» з [[Крим]]у та з [[Київ|Києва]].<ref name="Тернопіль">[http://zz.te.ua/na-ternopil-kydayut-berkut-z-krymu-i-donetska-armiya-hotuje-tanky/ На Тернопіль кидають «Беркут» з Криму і Донецька. Армія готує танки!] Новинний портал «За Збручем», 30 листопада 2013</ref><ref>[http://zik.ua/ua/news/2013/11/30/do_lvova_ide_kyivskyy_berkut_shchob_rozignaty_yevromaydan__sotsmerezhi_443378 До Львова їде київський Беркут, щоб розігнати Євромайдан, — ФБ] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131203210358/http://zik.ua/ua/news/2013/11/30/do_lvova_ide_kyivskyy_berkut_shchob_rozignaty_yevromaydan__sotsmerezhi_443378 |date=2013-12-03 }} ЗІК, 30 листопада 2013 р</ref> 1 грудня 2013 року в центрі міста пройшло велике віче, у якому взяло участь 15 тисяч осіб<ref>{{cite news|title=Понад 15 тисяч прикарпатців вийшли на мітинг. Депутати вимагають відставки Президента та Уряду (фоторепортаж)|url=http://firtka.if.ua/?action=show&id=44046|newspaper=Фirtka.if.ua|date=1.12.2013}}</ref>. |
|||
=== Російсько-українська війна === |
|||
{{main|Російсько-українська війна|Обстріли Івано-Франківська}} |
|||
З початком [[Російське вторгнення в Україну (2022)|широкомасштабного вторгнення Росії до України]], місто починає страждати від обстрілів російської армії. У перший день, 24 лютого російські війська завдали ракетного удару по військовому аеродрому в Івано-Франківську, внаслідок чого загорівся склад з паливно-мастильними матеріалами.<ref>[https://zaxid.net/u_kolomiyskiy_aerodrom_vluchilo_dvi_raketi_na_frankivskomu_aerodromi_pozhezha_n1536683 Росіяни обстріляли аеродроми в Коломиї та Івано-Франківську]</ref> 11 березня російські війська завдали ракетного удару по [[Міжнародний аеропорт «Івано-Франківськ»|цивільному аеропорту Івано-Франківська]], причому під час обстрілу не спрацювала сирена [[повітряна тривога|повітряної тривоги]]. Унаслідок обстрілу значно постраждала інфраструктура аеропорту.<ref>{{Cite web|title=В Івано-Франківську окупанти завдали авіаудару по аеропорту, під час атаки не спрацювала сирена|url=https://www.unn.com.ua/uk/news/1967499-pid-chas-ataki-okupantiv-na-ivano-frankivsk-ne-spratsyuvala-sirena|website=Інформаційне агентство Українські Національні Новини (УНН). Всі онлайн новини дня в Україні за сьогодні - найсвіжіші, останні, головні.|accessdate=2022-03-11|language=uk|archive-date=11 березня 2022|archive-url=https://web.archive.org/web/20220311154051/https://www.unn.com.ua/uk/news/1967499-pid-chas-ataki-okupantiv-na-ivano-frankivsk-ne-spratsyuvala-sirena}}</ref> За попередніми даними, людських жертв під час цього обстрілу не було. Міський голова Івано-Франківська [[Марцінків Руслан Романович|Руслан Марцінків]] рекомендував мешканцям міста, які живуть неподалік аеропорту, переселитися на час війни у безпечніше місце, оскільки існує імовірність повторних обстрілів міста.<ref>[https://zaxid.net/rosiyski_okupanti_vdruge_obstrilyali_ivano_frankivsk_n1538092 Російські окупанти вдруге обстріляли Івано-Франківськ]</ref><ref>[https://glavcom.ua/news/obstril-ivano-frankivska-infrastruktura-aeroportu-praktichno-zruynovana-828964.html Обстріл Івано-Франківська: інфраструктура аеропорту практично зруйнована]</ref> 13 березня російські війська знову обстріляли Івано-Франківськ, під удар потрапив аеропорт міста, в результаті чого його інфраструктура була майже повністю зруйнована. Удар був нанесений о 6:30 ранку, відразу після закінчення загальнонаціональної повітряної тривоги. За повідомленням органів влади міста й області, й цього разу обійшлось без людських жертв.<ref>[https://zaxid.net/ivano_frankivskiy_aeroport_vtretye_obstrilyali_rosiyski_okupanti_n1538244 Російські окупанти втретє обстріляли Івано-Франківський аеропорт]</ref> 3 квітня в Івано-Франківську о 22:13 після сигналу повітряної тривоги багато мешканців міста чули звуки вибухів. Проте міський голова Руслан Марцінків у ранковому зверненні до жителів міста повідомив, що вибухів у місті не було, і що [[Війська протиповітряної оборони України|Війська ППО України]] добре працюють. Голова обласної адміністрації [[Онищук Світлана Василівна|Світлана Онищук]] також повідомила, що не підтвердилась інформація про вибухи на військовому аеродромі в Коломийському районі.<ref>[https://zbruc.eu/node/111385 У Франківську чули вибухи, але обстрілу не було, — Марцінків.]</ref> 5 травня міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків заявив, що він отримав інформацію про можливий ракетний обстріл міста у період з 7 до 9 травня, тому міський голова закликав мешканців міста виїхати за його межі на ці три дні.<ref>[https://portal.lviv.ua/news/2022/05/05/meshkantsiv-ivano-frankivska-zaklykaly-vyikhaty-z-mista-na-7-9-travnia Мешканців Івано-Франківська закликали виїхати з міста на 7-9 травня]</ref> щоправда, ця інформація згодом не підтвердилась, і у ці дні ракетного обстрілу міста не відбулось. |
|||
З 2014 року і початку [[Війна на сході України|Війни на Донбасі]], до Івано-Франківська та області переселилося більше 5000 вимушених переселенців з районів активного ведення бойових дій.<ref>[https://ukr-space.com.ua/news/54822 Стало відомо скільки вимушених переселенців проживає в Івано-Франківській області (інфографіка)]</ref> Станом на 12 квітня 2022 року, прихисток тут знайшло вже близько 45 000 людей з небезпечних територій, проте, за заявами представників місцевого самоврядування, місто перебуває в готовності прийняти ще 100 000 людей.<ref>[https://frankivchany.if.ua/116297-ivano-frankivsk-gotovyj-pryjnyaty-shhe-100-tys-pereselencziv/2 Івано-Франківськ готовий прийняти ще 100 тис. переселенців]</ref> Також, до Івано-Франківська переїхала низька підприємств та закладів, зокрема [[Луганський державний університет внутрішніх справ імені Едуарда Дідоренка]],<ref>[https://if.informator.ua/2022/05/20/do-frankivska-pereyihav-universytet-z-tymchasovo-okupovanoyi-terytoriyi/ До Франківська переїхав університет з тимчасово окупованої території]</ref> Запорізький завод кольорових металів,<ref>[https://www.golosinfo.com.ua/do-ivano-frankivska-pereyihav-zaporizkyj-zavod-kolorovyh-metaliv/ До Івано-Франківська переїхав Запорізький завод кольорових металів]</ref> [[Херсонський державний університет]]<ref>[https://skadovsk.city/articles/209515/hersonskij-derzhavnij-universitet-pereihav-do-ivano-frankivska Херсонський державний університет переїхав до Івано-Франківська]</ref> та інші. |
|||
== Див. також == |
== Див. також == |
||
| Рядок 64: | Рядок 132: | ||
* [[Станіславівська фортеця]] |
* [[Станіславівська фортеця]] |
||
* [[Івано-Франківська ратуша]] |
* [[Івано-Франківська ратуша]] |
||
== Примітки == |
|||
<references responsive="" /> |
|||
== Посилання == |
== Посилання == |
||
* [https://web.archive.org/web/20130814165614/http://ivfrankivsk.if.ua/menu.php?id=3002 www.ivfrankivsk.if.ua] |
* [https://web.archive.org/web/20130814165614/http://ivfrankivsk.if.ua/menu.php?id=3002 www.ivfrankivsk.if.ua] |
||
* [http://www.history.iv-fr.net www.history.iv-fr.net] |
* [http://www.history.iv-fr.net www.history.iv-fr.net] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190730200019/http://history.iv-fr.net/ |date=30 липня 2019 }} |
||
* [http://uk-ua.facebook.com/note.php?note_id=133080833397910 uk-ua.facebook.com] |
* [http://uk-ua.facebook.com/note.php?note_id=133080833397910 uk-ua.facebook.com] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210518192310/https://uk-ua.facebook.com/note.php?note_id=133080833397910 |date=18 травня 2021 }} |
||
== Примітки == |
|||
{{reflist}} |
|||
== Джерела == |
== Джерела == |
||
* ''Б. Гаврилів, П. Арсенич, Р. Процак'' — |
* ''Б. Гаврилів, П. Арсенич, Р. Процак'' — «Літопис Івано-Франківська (Станіслава)», 1997 |
||
* [[Баронч Садок|S. Barącz]]. [http://polona.pl/item/565790/2/ Pamiątki miasta Stanisławowa].— Lwów, 1858.— 192 s. {{ref-pl}} |
* [[Баронч Садок|S. Barącz]]. [http://polona.pl/item/565790/2/ Pamiątki miasta Stanisławowa] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20150121125553/http://polona.pl/item/565790/2/ |date=21 січня 2015 }}.— Lwów, 1858.— 192 s. {{ref-pl}} |
||
{{Бібліоінформація}} |
|||
{{Історія центрів адміністративних одиниць України}} |
{{Історія центрів адміністративних одиниць України}} |
||
[[Категорія:Історія Івано-Франківська| |
[[Категорія:Історія Івано-Франківська| ]] |
||
Поточна версія на 22:50, 16 березня 2024
Історія одного із найбільших міст Заходу України — Івано-Франківська.
У 1437 році указом короля Владислава засноване село Заболоття.
Дата заснування міста точно не визначена, проте достеменно відомо, що 1662 року Станиславів отримав магдебурзьке право. Цей рік і вважають офіційною датою заснування міста. Першою писемною згадкою про місто є 1662 рік.
.PNG)
4 листопада 1658 року галицький староста Андрій Потоцький викупив частину земель села Заболоття в родини Жечковських задля спорудження тут фортеці проти набігів кримських татар та свого опірного пункту на Галицькій землі. Війтом села Заболоття тоді був Бенедикт Андрушевський. Окрім будівництва фортеці Андрій Потоцький запропонував Андрушевському підняти село до статусу міста, заодно перейменувати його, оскільки назва, пов'язана з болотом, не пасувала статусу міста. Андрушевський погодився за умови збереження ним його попередніх привілеїв.
Місто одразу будувалося як могутня фортеця. Його територія була оточена спочатку дерев'яними, потім мурованими стінами, а ще земляним валом та широким ровом.
Місто-фортецю спорудили у 1661—1662 роках за короткий термін (5 місяців) за проєктом Франсуа (Франческо) Корассіні з Авіньйона у формі шестикутника з додатковими бастеями, редутами і фортом, що оточував власне замок Потоцьких. На вістрях шестикутника розташовувались бастіони — зовнішні додаткові п'ятикутні укріплення, що дозволяли здійснювати фланговий мушкетний обстріл уздовж стін. Поперечний розріз стін складав земляний вал (насип) завширшки 20—30 метрів, зміцнений ззовні дубовими колодами.
Одночасно з побудовою міста-фортеці А. Потоцький профінансував побудову на території міста фортеці католицької церкви. Як католик, він волів саме такою бачити провідну релігію у майбутньому місті. Потоцький вирішив перейменувати місто на честь Святого Станіслава, а католицьку церкву присвятив Діві Марії, Святому Станіславу та Святому Андрію. Святий Станіслав та Святий Андрій були особливими святими для Андрія Потоцького: Святий Станіслав був небесним покровителем його батька і сина, а Святий Андрій був небесним покровителем його самого та його діда.
1662 року польський магнат Андрій Потоцький заснував поселення Станиславів, яке назвав на честь Святого Станіслава. Для Андрія Потоцького Святий Станіслав мав особливе значення, оскільки це був небесний покровитель кількох чоловіків у його родині, зокрема його батька і сина.
Мав Станиславів дві потужні в'їзні брами: кам'яні Галицьку та Тисменицьку. Називалися брами за своїм розташуванням, що зрозуміло: з однієї вів шлях на Галич, з другої — на Тисменицю.
Станиславів починався з площі Ринок і ратуші, які збережені у видозміненому стані понині. Проєктування і спорудження міста велося за стандартами й нормами французької будівельної школи. Графічно-метрологічний аналіз структури та «коду» міської структури й сьогодні дає змогу вказати на її унікальність у Східній Європі. Мешканці міста складали постійний відсотковий паритет за національностями — українці, поляки, німці, євреї, вірмени.
14 серпня 1663 року король Ян II Казимир юридично підтвердив надання місту Станиславову магдебурзького права і затвердив герб міста у вигляді відчиненої брами із трьома вежами та хрестом-«пилявою» — гербом Потоцьких — у створі воріт.
У новому місті відразу ж з'явилася посада бургомістра міста Станиславова. Потоцький пам'ятав свої домовленості, і тому посприяв, що першим бургомістром Станиславова до смерті був Бенедикт Андрушевський (до своєї смерті). Надалі усі подальші бургомістри Станіславова були виборні.
1665 року завершено будівництво дерев'яного вірменського костьолу, спорудженого на кошти А. Потоцького і пожертвування багатих вірменських купців. 1666 року закінчено будівництво першої дерев'яної міської ратуші. Населення міста різко зросло від приходу вірмен, які прийняли католицьке віросповідання. 4 січня 1667 року А. Потоцький видав письмовий привілей на заснування в місті вірменської громади й управи. Прийнятим 1 квітня року королівським універсалом вірменам гарантувалося право проживання в місті. Того ж року був збудований палац Потоцьких та закладений костьол, який через деякий час був збудований Ф. Корассіні та французьким архітектором Карлом Бенуа в українському стилі, обидві пам'ятки збереглися до наших днів.
1668 року А. Потоцький дозволив українській громаді звести церкву й заснувати при ній братство, школу і будинок для старих. Збудовано лікарню. Остаточно сформувалося розселення різних громад на території фортеці: українці та поляки мешкали у північно-східній частині міста, вірмени — у південній, євреї — у західній.
За привілеєм А. Потоцького 15 квітня 1669 року парафіяльну церкву реорганізовано в колегіату Яна Тарновського — львівського архієпископа РКЦ, і при ній відкрили Академію (духовну школу), яку вважали філією Краківського університету.
1672 року закінчено часткову перебудову Станиславівської фортеці: дерев'яні укріплення замінено на муровані, збудовано з каменю в'їзні брами в місто — Галицьку і Тисменицьку вежі. Рештки фортечної стіни залишилися нині по Фортечному провулку. Того ж року фортеця була настільки сильною, що змогла зупинити османську армію, витримавши тривалу облогу.
З самого початку виникнення міста та з наданням магдебурзького права були створені і розвивались окремі ремісничі цехи, що об'єднували спочатку будівничих, торгівців, ковалів, інші дрібні ремесла, сприяли виникненню нових галузей. До середини XVIII ст. існувало 20 цехів — шевські, кравецькі, візницькі, кушнірські, римарські, котлярські, пушкарські. Однією з домінантних галузей була обробка шкіри, сап'янове виробництво й обробка та виготовлення екзотичних «перських виробів». Активна зовнішня торгівля підтримувалася високим рейтингом ярмарок худоби. Гуртові партії переправлялись через Станиславів до Європи.
В середині XVIII століття на Прикарпатті розпочався антифеодальний народно-визвольний рух опришків. 1740 року в міській ратуші відбувся суд над опришком Федором Палейчуком та іншими побратимами Олекси Довбуша — відомого ватажка опришків.
7 серпня 1764 року — після бомбардування (було пошкоджено, зокрема, теперішній Собор Святого Воскресіння), тривалої облоги місто окупували московити, наклали контрибуцію, пограбували міські запаси; пішли звідси 5 жовтня 1764 року до Львова[1].
У XVIII—XIX ст. місто було значним торгово-ремісничим осередком Польщі, а від 1772 року — імперії Габсбургів (від 1804 — Австрійської імперії, від 1867 — Австро-Угорщини).
З 1772 і до 1918 року місто перебувало у складі Австрійської імперії (з 1867 р. — Австро-Угорська). На початку XIX століття в місті розпочалися зміни. У 1802 році австрійський уряд викупив Станиславів і вирішив знищити фортифікаційні мури й вали; передав міську ратушу у розпорядження армії, яка перетворила її у складське приміщення та міську в'язницю. Йшли інтенсивні роботи із знесення Станиславівської фортеці, фортечний матеріал йшов на бруківку для старих й нових вулиць. 1870 року на місці згорілої дерев'яної ратуші був закладений фундамент нової будівлі, наступного року її вже збудовано.
У вересні 1883 року до міста на запрошення Владислава Дзвонковського приїхав Іван Франко. Він мав намір купити землю й поселитися тут з Михайлом Павликом та його сестрою Анною (з цього задуму нічого не вийшло). Поет познайомився із сестрою Владислава Юзефою Дзвонковською, якій присвятив кілька віршів та повість «Не спитавши броду». Франко хотів одружитися з Юзефою, але вона, знаючи, що невиліковно хвора, відмовила.
1884 року відома громадська діячка й письменниця Наталя Кобринська провела у місті установчі збори «Товариства руських женщин» (пізніша назва — Союз українок). Цим був покладений початок організованому жіночому рухові в Україні.
1905 року було відкрито Станіславську українську гімназію[2].
Під час Першої світової війни у 1915—1916 роках за місто точилися жорстокі бої. Частину історичної забудови міста було зруйновано — і відновлено вже у новітніх архітектурних формах.
13 листопада 1918 року у Львові було оголошено про утворення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) до якої увійшов і Станіславів.
Упродовж цього періоду:
- 3 січня 1919 р. схвалено Акт Злуки
- прийнято закони:
- про мови — 1 лютого
- про шкільництво — 13 лютого
- про громадянство — 8 квітня
- про введення з 1 травня 8-годинного робочого дня (1 травня було встановлено святом робітників)
- про земельну реформу — 14 квітня[3].
Тоді тут побували такі визначні українські діячі, як Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Євген Коновалець.
В середині травня під натиском переважаючих сил польської армії генерала Галлєра Українська Галицька Армія відступила за Збруч і уряд ЗУНР залишив місто. Наприкінці травня 1919 року Станиславів зайняли польські війська. 11 червня 1920 року до міста приїхала представницька делегація країн Антанти, щоб підписати меморандум про приєднання Східної Галичини до ІІ Речі Посполитої. 23 грудня того ж року Станиславів став центром новоутвореного воєводства.
1 січня 1919 року Станиславів став столицею Західно-Української Народної Республіки після переїзду її уряду спочатку зі Львова до Тернополя, звідти до Станиславова. На другий день відбулося перше засідання Української Національної Ради ЗУНР, яке провів її президент Євген Петрушевич. На початку квітня 1919 року у місті перебував перший президент УНР Михайло Грушевський. В середині травня під натиском переважаючих сил польської армії генерала Галлєра Українська Галицька Армія відступила за Збруч і уряд ЗУНР залишив місто. Наприкінці травня 1919 року Станиславів зайняли польські війська. 11 червня 1920 року до міста приїхала представницька делегація країн Антанти, щоб підписати меморандум про приєднання Східної Галичини до ІІ Речі Посполитої. 23 грудня того ж року Станиславів став центром новоутвореного воєводства.
В 1962 році місто Станиславів перейменоване на Івано-Франківськ на честь Івана Франка, життя і творчість якого нероздільно пов'язані з містом.
З 1919 до 1939 рр. перебував у складі Польщі. 1924 року населені пункти Княгинин-Село та Княгинин-Колонія були приєднані до Станіслава, внаслідок чого територія і населення міста кількаразово зросли.
1 січня 1925 населення Станіславова подвоїлось, а площа зросла в кілька разів шляхом приєднання села Княгинин і частин сіл Угорники, Микитинці, Опришівці, Крихівці, Загвіздя і Пасічна[4]. 1930 введена до експлуатації Станиславівська електростанція, від початку роботи якої веде свою історію ВАТ «Прикарпаттяобленерго»[5].
17 вересня 1939, протягом Другої світової війни, відповідно до пакту Молотова — Ріббентропа західноукраїнські землі анексуються СРСР; до міста входять частини Червоної армії.
З кінця вересня 1939 по червень 1941 року Станиславів — у складі Радянського Союзу. Цей період відзначався репресіями проти населення, апогеєм яких став таємний розстріл працівниками НКВС в'язнів та підозрюваних, що перебували у Станиславівській в'язниці на момент війни проти СРСР. Тіла їх поховано у спільній могилі в урочищі Дем'янів Лаз біля міста. 1989 року в урочищі були проведені розкопки та віднайдено рештки 586 осіб: у більшості жертв — кульові отвори у потилиці. На перепоховання зібралося близько 300 тисяч українців. В урочищі Дем'янів Лаз відкрито меморіальний комплекс, регулярно проводяться поминальні богослужіння.
7 серпня 1941 року угорський полковник Ледер передав владу в місті німецькій адміністрації в особі капітана Альбрехта.[6]
Під час Другої світової війни місто три роки (1941—1944) було під нацистською окупацією. 22 червня 1941 місто було зайнято угорськими військами. 1 серпня 1941 року Станіслав разом з усією Галичиною увійшов до складу Генерал-губернаторства.
Почалися масові вбивства єврейського населення міста. 12 жовтня 1941 року під час так званої «кривавої неділі» було розстріляно близько 10—12 тис.[7] євреїв над поспішно викопаними масовими могилами на єврейському цвинтарі. Для вцілілих 20 000 євреїв через два місяці було офіційно створено Станіславівське гетто, а 20 грудня 1941 року його було обнесено стінами. У лютому 1943 року гетто було офіційно закрито з огляду на те, що в ньому більше не залишилося євреїв.
17 листопада 1943 року, під стінами станиславівської синагоги німці розстріляли 27 українців. Більшість із них затримали напередодні, під час облави в міському театрі, де давали оперету «Шаріка». Згодом, вулиця дістала назву Страчених[8].
За документами Національної державної комісії з розслідувань злодіянь німецько-фашистських окупантів (НДК) загальна кількість загиблих у місті становить 128 272 особи, з них 127 352 євреїв, хоча дані цифри стосуються не тільки міста, а всієї області загалом.
27 липня 1944 року місто було зайняте радянськими військами в ході Львівсько-Сандомирської наступальної операції (13 липня — 29 серпня). Одразу після зайняття 1944 року почалося відновлення зруйнованого господарства міста, підприємств і залізниці.
20 січня 1945 року за вироком закритого засідання виїзної сесії Верховного суду СРСР у Станіславі прилюдно повісили коло входу до центрального ринку селянина Петра Мимохода з Селища (тепер — у складі села Блюдників Галицького району) за те, що в його хаті влітку 1944-го року розташовувався курінний штаб УПА.[9]
31 жовтня 1945 року курені УПА під командуванням Василя Андрусяка (псевдо «Різун»)з боєм увійшли у Станіслав, повстанці захопили магазини «Облспоживспілки», медичні склади, а також найбільш зненавиджених партійців та енкаведистів. Майно і трофеї вдалося вивезти до Чорного лісу.[10]
1959 року населення міста складало 66 тис. жителів, а 1971 року — вже 110 тис. жителів.
1962 року місто відзначило своє 300-річчя: його було перейменовано на честь видатного письменника та громадського діяча Івана Франка, який неодноразово тут побував, мав добрих друзів, писав і читав свої твори.
Іванофранківці, разом з усіма мешканцями Галичини, активно брали участь у демократичних перетвореннях України 1990 рр., провели декомунізацію міста[11]. Національні синьо-жовті прапори піднялися над містом уже у квітні 1990 року, а на референдумі 1991 року громадяни масово проголосували за незалежність України.
Держстат опублікував інформацію про 2001 рік, згідно з якою Івано-Франківщина стала однією з найбільш україномовних областей. Дані отримувалися під час опитування населення 2001 року в різних населених пунктах. Жителі кожної з областей вказували свою рідну мову, Івано-Франківську — у лідерах серед україномовних жителів.
Мешканці міста були активними учасники протестів Помаранчевої революції та Революції гідності. 21 листопада 2013 року, одночасно з мешканцями Донецька, Львова, Ужгорода та інших міст України, франківчани виходять на мітинги на підтримку Євромайдану. 25 листопада студенти Івано-Франківська оголосили вимогу щодо відставки міністра освіти та науки Дмитра Табачника, скасування платних послуг у закладах вищої освіти, і дотримання положення про цілодобовий доступ студентів до гуртожитків.[12][13] 30 листопада, за інформацією тернопільської газети «За Збручем», на західні області України виїхали автобуси із «Беркутом» з Криму та з Києва.[14][15] 1 грудня 2013 року в центрі міста пройшло велике віче, у якому взяло участь 15 тисяч осіб[16].
З початком широкомасштабного вторгнення Росії до України, місто починає страждати від обстрілів російської армії. У перший день, 24 лютого російські війська завдали ракетного удару по військовому аеродрому в Івано-Франківську, внаслідок чого загорівся склад з паливно-мастильними матеріалами.[17] 11 березня російські війська завдали ракетного удару по цивільному аеропорту Івано-Франківська, причому під час обстрілу не спрацювала сирена повітряної тривоги. Унаслідок обстрілу значно постраждала інфраструктура аеропорту.[18] За попередніми даними, людських жертв під час цього обстрілу не було. Міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків рекомендував мешканцям міста, які живуть неподалік аеропорту, переселитися на час війни у безпечніше місце, оскільки існує імовірність повторних обстрілів міста.[19][20] 13 березня російські війська знову обстріляли Івано-Франківськ, під удар потрапив аеропорт міста, в результаті чого його інфраструктура була майже повністю зруйнована. Удар був нанесений о 6:30 ранку, відразу після закінчення загальнонаціональної повітряної тривоги. За повідомленням органів влади міста й області, й цього разу обійшлось без людських жертв.[21] 3 квітня в Івано-Франківську о 22:13 після сигналу повітряної тривоги багато мешканців міста чули звуки вибухів. Проте міський голова Руслан Марцінків у ранковому зверненні до жителів міста повідомив, що вибухів у місті не було, і що Війська ППО України добре працюють. Голова обласної адміністрації Світлана Онищук також повідомила, що не підтвердилась інформація про вибухи на військовому аеродромі в Коломийському районі.[22] 5 травня міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків заявив, що він отримав інформацію про можливий ракетний обстріл міста у період з 7 до 9 травня, тому міський голова закликав мешканців міста виїхати за його межі на ці три дні.[23] щоправда, ця інформація згодом не підтвердилась, і у ці дні ракетного обстрілу міста не відбулось.
З 2014 року і початку Війни на Донбасі, до Івано-Франківська та області переселилося більше 5000 вимушених переселенців з районів активного ведення бойових дій.[24] Станом на 12 квітня 2022 року, прихисток тут знайшло вже близько 45 000 людей з небезпечних територій, проте, за заявами представників місцевого самоврядування, місто перебуває в готовності прийняти ще 100 000 людей.[25] Також, до Івано-Франківська переїхала низька підприємств та закладів, зокрема Луганський державний університет внутрішніх справ імені Едуарда Дідоренка,[26] Запорізький завод кольорових металів,[27] Херсонський державний університет[28] та інші.
- ↑ Barącz S. Pamiątki miasta Stanisławowa. — Lwów, 1858. — S. 167. (пол.)
- ↑ Василь Верига. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок XIX ст.). — Львів: Світ, 1996. — 448 с. — С. 179. — ISBN 5-7773-0359-5
- ↑ Ю.Томін, Ю.Романишин, Р.Коритко, І.Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці.- Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011.- 496 с.; іл. ISBN 978—617—655—000—6 с. 119
- ↑ Dz.U. 1924 nr 102 poz. 937
- ↑ Історія ВАТ «Прикарпаттяобленерго». Архів оригіналу за 7 червня 2010. Процитовано 9 травня 2010.
- ↑ Як в серпні 1941 року угорці передавали владу у Станіславі німцям. ФОТОФАКТ
- ↑ Andrea Löw, USHMM (10 червня 2013). Stanislawów (now Ivano-Frankivsk). United States Holocaust Memorial Museum. Архів оригіналу (Internet Archive) за 20 May 2014. Процитовано 29 листопада 2014.
From The USHMM Encyclopedia of Camps and Ghettos, 1933–1945.
{{cite web}}: Недійсний|deadurl=unfit(довідка) - ↑ 17 листопада 1943 року в Станиславові розстріляли 27 українських патріотів. report.if.ua (укр.). Процитовано 26 лютого 2017.
- ↑ Реабілітовані історією. ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОБЛАСТЬ. Книга перша. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2004. — С. 20, 161. — ISBN 966-8090-63-2
- ↑ Як українські повстанці вчинили сміливий напад на місто Станиславів, яке повністю контролювалось московським комуністичним режимом: фото. Архів оригіналу за 28 лютого 2020. Процитовано 17 березня 2024.
- ↑ 25 років тому в Івано-Франківську знесли пам’ятник Леніну. ФОТО. ВІКНА. Архів оригіналу за 7 грудня 2021. Процитовано 26 лютого 2017.
- ↑ В Івано-Франківську на підтримку євроінтеграції вийшло 12 тис. студентів. РБК. 25.11.2013
- ↑ В Івано-Франківську студенти оголосили про безстроковий страйк. УНН. 25.11.2013
- ↑ На Тернопіль кидають «Беркут» з Криму і Донецька. Армія готує танки! Новинний портал «За Збручем», 30 листопада 2013
- ↑ До Львова їде київський Беркут, щоб розігнати Євромайдан, — ФБ [Архівовано 2013-12-03 у Wayback Machine.] ЗІК, 30 листопада 2013 р
- ↑ Понад 15 тисяч прикарпатців вийшли на мітинг. Депутати вимагають відставки Президента та Уряду (фоторепортаж). Фirtka.if.ua. 1.12.2013.
- ↑ Росіяни обстріляли аеродроми в Коломиї та Івано-Франківську
- ↑ В Івано-Франківську окупанти завдали авіаудару по аеропорту, під час атаки не спрацювала сирена. Інформаційне агентство Українські Національні Новини (УНН). Всі онлайн новини дня в Україні за сьогодні - найсвіжіші, останні, головні. (укр.). Архів оригіналу за 11 березня 2022. Процитовано 11 березня 2022.
- ↑ Російські окупанти вдруге обстріляли Івано-Франківськ
- ↑ Обстріл Івано-Франківська: інфраструктура аеропорту практично зруйнована
- ↑ Російські окупанти втретє обстріляли Івано-Франківський аеропорт
- ↑ У Франківську чули вибухи, але обстрілу не було, — Марцінків.
- ↑ Мешканців Івано-Франківська закликали виїхати з міста на 7-9 травня
- ↑ Стало відомо скільки вимушених переселенців проживає в Івано-Франківській області (інфографіка)
- ↑ Івано-Франківськ готовий прийняти ще 100 тис. переселенців
- ↑ До Франківська переїхав університет з тимчасово окупованої території
- ↑ До Івано-Франківська переїхав Запорізький завод кольорових металів
- ↑ Херсонський державний університет переїхав до Івано-Франківська
- www.ivfrankivsk.if.ua
- www.history.iv-fr.net [Архівовано 30 липня 2019 у Wayback Machine.]
- uk-ua.facebook.com [Архівовано 18 травня 2021 у Wayback Machine.]
- Б. Гаврилів, П. Арсенич, Р. Процак — «Літопис Івано-Франківська (Станіслава)», 1997
- S. Barącz. Pamiątki miasta Stanisławowa [Архівовано 21 січня 2015 у Wayback Machine.].— Lwów, 1858.— 192 s. (пол.)
| |||||