Кличний відмінок: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
м →Російська: уточнення |
Binc (обговорення | внесок) Посилання |
||
(Не показано 32 проміжні версії 12 користувачів) | |||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Кли́чний''' або '''зверта́льний відмі́нок''' чи '''вокати́в''' ({{lang-la|casus vocativus}}, від ''voco'' — «кличу», «зову») позначає звертання до певної особи чи предмета. Кличний відмінок посилює стилістичні функції звертань. |
'''Кли́чний''' або '''зверта́льний відмі́нок''' чи '''вокати́в''' ({{lang-la|casus vocativus}}, від ''voco'' — «кличу», «зову») — [[непрямий відмінок]]<ref>{{Cite web|title=Підручник з СУМ|url=http://www.linguist.univ.kiev.ua/WINS/pidruchn/imen/f5.htm|website=www.linguist.univ.kiev.ua|accessdate=2023-12-10}}</ref>, який позначає звертання до певної особи чи предмета. Кличний відмінок посилює стилістичні функції звертань. |
||
== Кличний відмінок в українській мові == |
== Кличний відмінок в українській мові == |
||
Рядок 39: | Рядок 39: | ||
|} |
|} |
||
[[Праслов'янська мова|Праслов'янська]] і давньоруська [[парадигма (мовознавство)|парадигма]] кличного відмінка була вельми схожою з сучасною. Іменники давньою основою на ''*ā'' мали закінчення ''*o'' в твердому варіанті ({{lang- |
[[Праслов'янська мова|Праслов'янська]] і давньоруська [[парадигма (мовознавство)|парадигма]] кличного відмінка була вельми схожою з сучасною. Іменники давньою основою на ''*ā'' мали закінчення ''*o'' в твердому варіанті ({{lang-orv|рыбо, рѫко, воѥводо}}) і ''*-e'' у м'якому ({{lang-orv|земле, кънѧгыне}}); іменники основи на ''*-ŏ'' — закінчення ''*-e'' у твердому ({{lang-orv|друже, городе, брате}}), ''*je'' або ''*ju'' — у м'якому ({{lang-orv|кънѧже, отьче, ножю, краю}}); іменники на ''*-ŭ'' — закінчення ''*-u'' ({{lang-orv|сыну}}); іменники з основою на ''*-ĭ'' — закінчення ''*-i'' ({{lang-orv|гости, ночи}}). Іменники середнього роду, а також іменники з основами на ''*-ū'' та на приголосний ({{lang-orv|цьркы, любы, мати, дъчи}}) окремих форм кличного відмінка не мали, їх замінювали форми називного. У сучасній мові в цілому зберігається праслов'янська система, новацією є закінчення '''-ю''' у м'якому варіанті І відміни (''матусю, Парасю, Олесю'')<ref name="Павленко">{{книга|автор=Л. П. Павленко|заголовок= Історична граматика української мови: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.|посилання=http://shron1.chtyvo.org.ua/Pavlenko_Larysa/Istorychna_hramatyka_ukrainskoi_movy.pdf|відповідальний=Лариса Петрівна Павленко.|місце= Луцьк|видавництво=Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки|рік=2010|том= |сторінок=208 |сторінки=79 |isbn=|ref =}}</ref>. Іменники колишнього відмінювання на ''*-ĭ'' прийняли закінчення '''-е''' або '''-ю''', перейшовши у ІІ-гу (''гостю'') або ІІІ-тю відміну (''ноче''), давнє закінчення зберегло тільки слово ''Господь'' (''Господи''). Іменники з давньою основою на ''*-ū'' перейшли в інші типи відмінювання, набувши закінчень кличного відмінка '''-o''' (''церкво, букво, моркво'') чи '''-е''' (''крове, любове''). Порівняно з давньоруською мовою спостерігається більша поширеність закінчення '''-у'''/'''-ю''', у низці випадків його прийняли і іменники колишнього відмінювання на ''*-o'' твердої групи (''діду''). |
||
Чергування у корені '''г''' — '''ж''', '''к''' — '''ч''', '''х''' — '''ш''' (''друг — друже, вовк — вовче, дух — душе'') виникли у давнину і пов'язані з процесом [[перша палаталізація|першої палаталізації]], чергування '''з''' — '''ж''', '''ц''' — '''ч''' (''князь — княже, отець — отче'') пояснюються наслідками як першої, так і [[третя палаталізація|третьої]] палаталізацій (''князь < *kъnędzь < *kъnęgъ, отець < *otьcь < *otьkъ''). З походженням м'яких '''-зь''', '''-ць''' від твердих приголосних пов'язане й закінчення кличного відмінка '''-е''' слів з цими суфіксами — за моделлю твердого варіанту. І навпаки, слова м'якого варіанту, що утворювали форми кличного відмінка із закінченням '''-ю''', зберегли цей спосіб і після ствердіння шиплячих, тільки змінивши написання '''-ю''' на '''-у''' (''мужу, плачу, мечу''). |
Чергування у корені '''г''' — '''ж''', '''к''' — '''ч''', '''х''' — '''ш''' (''друг — друже, вовк — вовче, дух — душе'') виникли у давнину і пов'язані з процесом [[перша палаталізація|першої палаталізації]], чергування '''з''' — '''ж''', '''ц''' — '''ч''' (''князь — княже, отець — отче'') пояснюються наслідками як першої, так і [[третя палаталізація|третьої]] палаталізацій (''князь < *kъnędzь < *kъnęgъ, отець < *otьcь < *otьkъ''). З походженням м'яких '''-зь''', '''-ць''' від твердих приголосних пов'язане й закінчення кличного відмінка '''-е''' слів з цими суфіксами — за моделлю твердого варіанту. І навпаки, слова м'якого варіанту, що утворювали форми кличного відмінка із закінченням '''-ю''', зберегли цей спосіб і після ствердіння шиплячих, тільки змінивши написання '''-ю''' на '''-у''' (''мужу, плачу, мечу''). |
||
У «[[Зизаній Лаврентій Іванович#«Грамматіка словенска»|Граматіці словенскій]]» Лаврентія Зизанія кличний відомий як {{lang-cu2|звателный падежь}}<ref> |
У «[[Зизаній Лаврентій Іванович#«Грамматіка словенска»|Граматіці словенскій]]» Лаврентія Зизанія кличний відомий як {{lang-cu2|звателный падежь}}<ref>{{Cite web |url=http://litopys.org.ua/zyzgram/zy30.htm |title=Лаврентій Зизаній. Граматика словенська. — Ізборник. — С. 30 |accessdate=25 червня 2017 |archive-date=22 березня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20170322004559/http://litopys.org.ua/zyzgram/zy30.htm }}</ref>. |
||
У «[[Граматика слов'янська|Граматиці слов'янській]]» Мелетія Смотрицького {{lang-cu2|звателный}} числиться шостим за ліком, стоячи перед [[Місцевий відмінок|місцевим відмінком]]. Смотрицький так тлумачить його значення: {{lang-cu2|звателный єстъ/ имже зовемъ: человѣче}}. |
У «[[Граматика слов'янська|Граматиці слов'янській]]» Мелетія Смотрицького {{lang-cu2|звателный}} числиться шостим за ліком, стоячи перед [[Місцевий відмінок|місцевим відмінком]]. Смотрицький так тлумачить його значення: {{lang-cu2|звателный єстъ/ имже зовемъ: человѣче}}. |
||
Форма кличного відмінка могла вживатися замість називного у функції підмета. Ця особливість тривалий час зберігалася у фольклорі: ''«Ой, плаче, плаче молодий козаче»''<ref name="Павленко"/>. |
|||
{{Див. також|Відмінок в українській мові#Історія{{!}}Історія українського відмінка}} |
{{Див. також|Відмінок в українській мові#Історія{{!}}Історія українського відмінка}} |
||
Рядок 50: | Рядок 53: | ||
''Кличний відмінок'' мають усі іменники першої, другої та третьої відмін в однині. У [[множина (мовознавство)|множині]] форма кличного відмінка збігається з формою [[називний відмінок|називного відмінка]]: <tt>''сестри''</tt>'', <tt>брати</tt>'', але для деяких слів також продовжує існувати архаїчна форма із закінченням -ове: <tt>''сестрове''</tt>'', <tt>братове</tt>'' (зараз переважно вживаються у поетичному та урочистому мовленні, як-от у вірші Івана Драча «Німі братове дерева»). Серед таких слів єдиним загальновживаним та нормативним є звертання «панове» (варіант кличного відмінка від «пани»). Ці форми можуть мати різне походження: або архаїчна форма називного відмінка множини іменників з давньою основою на ''*-ŭ'' (''сватове''), або запозичена питома форма називного множини (''панове'' — від {{lang-pl|panowie}})<ref>{{ЕСУМ4}}</ref>, або утворені за аналогією до них форми (''сестрове, братове''). |
''Кличний відмінок'' мають усі іменники першої, другої та третьої відмін в однині. У [[множина (мовознавство)|множині]] форма кличного відмінка збігається з формою [[називний відмінок|називного відмінка]]: <tt>''сестри''</tt>'', <tt>брати</tt>'', але для деяких слів також продовжує існувати архаїчна форма із закінченням -ове: <tt>''сестрове''</tt>'', <tt>братове</tt>'' (зараз переважно вживаються у поетичному та урочистому мовленні, як-от у вірші Івана Драча «Німі братове дерева»). Серед таких слів єдиним загальновживаним та нормативним є звертання «панове» (варіант кличного відмінка від «пани»). Ці форми можуть мати різне походження: або архаїчна форма називного відмінка множини іменників з давньою основою на ''*-ŭ'' (''сватове''), або запозичена питома форма називного множини (''панове'' — від {{lang-pl|panowie}})<ref>{{ЕСУМ4}}</ref>, або утворені за аналогією до них форми (''сестрове, братове''). |
||
Рідше утворюється він від іменників третьої відміни, бо це здебільшого назви предметів, понять, до яких ніхто не звертається, хоч і тут існує ця форма (переважно в поезії) із закінченням -е: ''вісте, змінносте, ноче, смерте''. Як правило, обидва слова мають форму кличного відмінка у таких звертаннях, як <tt>''друже Іване, Василю Миколайовичу, пане офіцере'' |
Рідше утворюється він від іменників третьої відміни, бо це здебільшого назви предметів, понять, до яких ніхто не звертається, хоч і тут існує ця форма (переважно в поезії) із закінченням -е: ''вісте, змінносте, ноче, смерте''. Як правило, обидва слова мають форму кличного відмінка у таких звертаннях, як <tt>''друже Іване, Василю Миколайовичу, пане офіцере''</tt><ref>{{Cite book|title = Український правопис в таблицях і схемах|last = Чукіна В. Ф., Почтаренко Г.С., Почтаренко О. М.|first = |year = 2000|publisher = Логос|location = К.|pages = 86|language = укр.|isbn = }}</ref><tt>''.''</tt> |
||
==== I відміна ==== |
==== I відміна ==== |
||
Рядок 69: | Рядок 72: | ||
** -'''ю''' для більшості іменників: <tt>''Андрію''</tt>'', <tt>Василю</tt>, <tt>Віталію</tt>, <tt>Грицю</tt>, <tt>Юрію</tt>, <tt>краю</tt>, <tt>розмаю</tt>, <tt>ясеню</tt>, <tt>бійцю</tt>, <tt>знавцю</tt>, <tt>царю</tt>, <tt>кобзарю</tt>''; |
** -'''ю''' для більшості іменників: <tt>''Андрію''</tt>'', <tt>Василю</tt>, <tt>Віталію</tt>, <tt>Грицю</tt>, <tt>Юрію</tt>, <tt>краю</tt>, <tt>розмаю</tt>, <tt>ясеню</tt>, <tt>бійцю</tt>, <tt>знавцю</tt>, <tt>царю</tt>, <tt>кобзарю</tt>''; |
||
** '''-е''' для деяких іменників, що закінчуються на '''-ець''' (з характерним чергуванням): ''женче (''від ''жнець), кравче (''від ''кравець), шевче (''від ''швець), хлопче, молодче (''але ''бійцю, борцю, знавцю, добровольцю,'' а також як прізвища — ''Жнецю, Кравцю, Швецю)''. Ця особливість пов'язана з наслідками третьої палаталізації, походженням цього м'якого суфікса від ранішого твердого; |
** '''-е''' для деяких іменників, що закінчуються на '''-ець''' (з характерним чергуванням): ''женче (''від ''жнець), кравче (''від ''кравець), шевче (''від ''швець), хлопче, молодче (''але ''бійцю, борцю, знавцю, добровольцю,'' а також як прізвища — ''Жнецю, Кравцю, Швецю)''. Ця особливість пов'язана з наслідками третьої палаталізації, походженням цього м'якого суфікса від ранішого твердого; |
||
** іменник '''Ігор''' |
** іменник '''Ігор''' належить до м'якої групи ІІ відміни, тому має утворювати форму кличного ''Ігор'''ю''''', але тривалий час нормативною вважалася форма <tt>''Ігоре''</tt><ref>[http://linguist.univ.kiev.ua/WINS/pidruchn/imen/ilona2.htm «Особливості відмінювання українських прізвищ, імен та по батькові»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120130150405/http://linguist.univ.kiev.ua/WINS/pidruchn/imen/ilona2.htm |date=30 січня 2012 }}, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кличний відмінок.</ref>. У правописі 2019 року закріплена форма ''Ігорю''<ref>{{Cite web|url=https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/05062019-onovl-pravo.pdf#page=140|title=Правопис 2019|website=https://mon.gov.ua/|publisher=Міністерство освіти і науки України|accessdate=11 серпня 2019|archive-date=17 вересня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20190917112449/https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/05062019-onovl-pravo.pdf#page=140}}</ref>. |
||
** для іменників середнього роду на -е кличний відмінок тотожний називному. |
** для іменників середнього роду на -е кличний відмінок тотожний називному. |
||
Рядок 83: | Рядок 86: | ||
==== IV відміна ==== |
==== IV відміна ==== |
||
Кличний відмінок однини збігається з [[Називний відмінок|називним]] та [[Знахідний відмінок|знахідним]] відмінками. Іменники четвертої відміни мають закінчення |
Кличний відмінок однини збігається з [[Називний відмінок|називним]] та [[Знахідний відмінок|знахідним]] відмінками. Іменники четвертої відміни мають закінчення |
||
* -'''я''' (після шиплячого — -'''а'''): <tt> |
* -'''я''' (після шиплячого — -'''а'''): <tt>галчен́я</tt>, <tt>гус́я</tt>, <tt>дит́я</tt>, <tt>ім'́я</tt>, <tt>козен́я</tt>, <tt>пл́ем'я</tt>; <tt>коліщ́а</tt>, <tt>курч́а</tt>, <tt>лош́а</tt>. |
||
==== Звертання з двох слів ==== |
==== Звертання з двох слів ==== |
||
Якщо звертання складається<ref>{{Cite web|url=https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/05062019-onovl-pravo.pdf#page=96|title=Правопис 2019|website=https://mon.gov.ua/|publisher=Міністерство освіти і науки України|language=Українська|accessdate=11 серпня 2019|archive-date=17 вересня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20190917112449/https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/05062019-onovl-pravo.pdf#page=96}}</ref>: |
|||
Якщо звертання складається: |
|||
* з імені та по батькові — обидва слова вживаються у кличному відмінку: <tt>Олександре Петровичу</tt>, <tt>Оксано Петрівно</tt>. |
|||
* з |
* з двох загальних назв, форму кличного відмінка мають обидва слова: ''добродію бригадире, пане лейтенанте''. |
||
* з загальної назви та імені, форму кличного відмінка набувають і загальна назва, і власне ім'я: ''брате Петре, друже Грицю, колего Степане, лікарю Ігорю, пане Віталію, побратиме Іване''. |
|||
* з іменника та прізвища — прізвище завжди має форму називного відмінка: <tt>пане Ковальчук</tt>. |
|||
* із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка набувають і загальна назва, і власне ім'я: ''друже Максименку; колего Євгенищуку, пане Ковалю''; можливі також поєднання форми кличного відмінка іменника загальної назви та форми кличного відмінка прізвища, однакової з формою називного відмінка: ''друже Максименко; коле́го Євгенищук, пане Коваль''. |
|||
* прикметники та займенники у складі звертання мають форму називного відмінка: <tt>шановний пане</tt>, <tt>моя зіронько</tt>. |
|||
* з двох власних назв — імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка: ''Володимире Хомичу, Петре Кузьмичу, Ярославе Андрійовичу''. |
|||
== У грецькій мові == |
== У грецькій мові == |
||
У [[давньогрецька мова|давньогрецькій]] форми кличного у більшості слів збігалися з формами називного, за винятком іменників чоловічого роду ІІ |
У [[давньогрецька мова|давньогрецькій]] форми кличного у більшості слів збігалися з формами називного, за винятком іменників чоловічого роду ІІ, і частково ІІІ відміни. Іменники ІІ відміни (що мали в називному закінчення ''-ος''), утворювали форми вокатива заміною його на ''-ε'': ''ἄνθρωπος'' («людина») — ''ἄνθρωπε'' («людино»), ''ίππος'' («кінь») — ''ίππε'' («коню»), ''λύκος'' («вовк») — ''λύκε'' («вовче»). Іменники ІІІ відміни з прикінцевим ''-ς'' не мали окремих форм кличного відмінка (''νύξ'' — «ніч», ''νύξ'' — «ноче»); але в іменників цієї відміни з прикінцевим ''-ις'' форма вокатива являла собою «чистий» корінь (з необхідними фонетичними чергуваннями): ''πόλις'' («місто», «поліс») — ''πόλι''. Деякі слова мали неправильні, іррегулярні форми вокатива: ''Σωκράτης'' («[[Сократ]]») — ''Σώκρατες'' («Сократе»), ''ᾰ̓νήρ'' («чоловік») — ''ᾰ̓́νερ'' («чоловіче»). |
||
У [[новогрецька мова|новогрецькій мові]] іменники чоловічого роду ІІ |
У [[новогрецька мова|новогрецькій мові]] іменники чоловічого роду ІІ відміни зберігають у формах кличного відмінка закінчення ''-ε'', проте, у розмовному мовленні часто замість них вживаються форми [[знахідний відмінок|знахідного]]: ''Έλα εδώ, Χρήστο'' («Ходь сюди, Христе») — замість літературного ''Έλα εδώ, Χρήστε''. Іменники інших відмін теж можуть набувати в звертаннях форм акузатива (як в офіційному, так і в неофіційному мовленні), за винятком слів [[катаревуса|катаревуси]], що зберігають давньогрецькі форми: ''Ἕλλην'' («грек», «еллін», відповідає [[димотика|димотичній]] формі ''Έλληνας'') — ''Ἕλλην!'' («греку!», «елліне!»)<ref>Holton, David, Irene Philippaki-Warburton, and Peter A. Mackridge, ''Greek: A Comprehensive Grammar of the Modern Language'' (Routledge, London and New York:1997), pp. 49-50 ISBN 0415100011</ref>. |
||
== У романських мовах == |
== У романських мовах == |
||
=== Латинська мова === |
=== Латинська мова === |
||
У більшості іменників латинської мови кличний відмінок (''casus vocatīvus'') збігається з називним (''casus nominatīvis''). Винятком є іменники чоловічого роду другої відміни в однині (які закінчуються на ''-us'' у називному відмінку) — у кличному вони мають закінчення ''-e'': ''amicus'' («друг») — ''amice'' («друже»), ''barbarus'' («варвар») — ''barbare'' («варваре»), ''dominus'' («пан») — ''domine'' («пане»), ''lupus'' («вовк») — ''lupe'' («вовче»), ''Brutus'' («Брут») — ''Brute'' («Бруте»), ''Dominus'' («Господь») — ''Domine'' («Господи»). Якщо основа закінчується на ''-i'', закінчення кличного нульове: ''filius'' («син») — ''fili'' («сину»), ''Iulius'' («Юлій») — ''Iuli'' («Юлію»), ''Publius'' («Публій») — ''Publi'' («Публію»). |
У більшості іменників латинської мови кличний відмінок (''casus vocatīvus'') збігається з називним (''casus nominatīvis''). Винятком є іменники чоловічого роду другої відміни в однині (які закінчуються на ''-us'' у називному відмінку) — у кличному вони мають закінчення ''-e'': ''amicus'' («друг») — ''amice'' («друже»), ''barbarus'' («варвар») — ''barbare'' («варваре»), ''dominus'' («пан») — ''domine'' («пане»), ''lupus'' («вовк») — ''lupe'' («вовче»), ''Brutus'' («Брут») — ''Brute'' («Бруте»), ''Dominus'' («Господь») — ''Domine'' («Господи»). Якщо основа закінчується на ''-i'', закінчення кличного нульове: ''filius'' («син») — ''fili'' («сину»), ''Iulius'' («Юлій») — ''Iuli'' («Юлію»), ''Publius'' («Публій») — ''Publi'' («Публію»)<ref>{{книга|автор=Н. В. Чеканова|заголовок=Краткий курс грамматики латинского языка|посилання= |відповідальний= |місце=М. |видавництво= Флинта, МПСИ|рік=2006 |том= |сторінок=104 |сторінки=20|isbn=|ref =}}</ref>. |
||
Іменники чоловічого роду інших відмін, а також жіночого і середнього роду не мають окремої форми вокатива, у них її замінює форма номінатива: ''frater'' («брат») — ''frater'' («брате»), ''pater'' («батько», «отець») — ''pater'' («батьку», «отче»). |
Іменники чоловічого роду інших відмін, а також жіночого і середнього роду не мають окремої форми вокатива, у них її замінює форма номінатива: ''frater'' («брат») — ''frater'' («брате»), ''pater'' («батько», «отець») — ''pater'' («батьку», «отче»). |
||
Рядок 106: | Рядок 110: | ||
Іменники із закінченнями ''-eus'', як правило, теж не мають окремої форми називного відмінка: ''Deus'' («Бог») — ''Deus'' («Боже»). Займенник ''meus'' («мій») може мати форму вокатива ''mī'', але може також вживатися у звертаннях і в номінативі: звичайно ''mī deus'' («Боже мій!»), у «[[Вульгата|Вульгаті]]» [[Ієронім Стридонський|Ієронима Стридонського]] трапляється лише ''deus meus''. Щодо язичницьких богів вживається етимологічно споріднений термін ''divus'' — з формою кличного відмінка ''dive''. |
Іменники із закінченнями ''-eus'', як правило, теж не мають окремої форми називного відмінка: ''Deus'' («Бог») — ''Deus'' («Боже»). Займенник ''meus'' («мій») може мати форму вокатива ''mī'', але може також вживатися у звертаннях і в номінативі: звичайно ''mī deus'' («Боже мій!»), у «[[Вульгата|Вульгаті]]» [[Ієронім Стридонський|Ієронима Стридонського]] трапляється лише ''deus meus''. Щодо язичницьких богів вживається етимологічно споріднений термін ''divus'' — з формою кличного відмінка ''dive''. |
||
Форм кличного відмінка набувають і прикметники чоловічого роду з «класичним» закінченням ''-us'': ''iustus'' («справедливий») — ''iuste'' («О, справедливий!»), ''novus'' («новий») — ''nove'' («О, новий!»). Форму вокатива мають як [[Ступенювання|звичайний]], так і [[найвищий ступінь]] прикметника: ''iustissimus'' («найсправедливіший») — ''iustissime'' («О, найсправедливіший!»). Можливе утворення кличного відмінка від форм чоловічого роду дієприкметників минулого часу пасивного стану: ''laudatus'' («похвалений») — ''laudate'' («О, похвалений!»). |
Форм кличного відмінка набувають і прикметники чоловічого роду з «класичним» закінченням ''-us'': ''iustus'' («справедливий») — ''iuste'' («О, справедливий!»), ''novus'' («новий») — ''nove'' («О, новий!»)<ref>{{книга|автор=Н. В. Чеканова|заголовок=Краткий курс грамматики латинского языка|посилання= |відповідальний= |місце=М. |видавництво= Флинта, МПСИ|рік=2006 |том= |сторінок=104 |сторінки=69|isbn=|ref =}}</ref>. Форму вокатива мають як [[Ступенювання|звичайний]], так і [[найвищий ступінь]] прикметника: ''iustissimus'' («найсправедливіший») — ''iustissime'' («О, найсправедливіший!»)<ref>{{книга|автор=Н. В. Чеканова|заголовок=Краткий курс грамматики латинского языка|посилання= |відповідальний= |місце=М. |видавництво= Флинта, МПСИ|рік=2006 |том= |сторінок=104 |сторінки=75|isbn=|ref =}}</ref>. Можливе утворення кличного відмінка від форм чоловічого роду дієприкметників минулого часу [[Пасивний стан|пасивного стану]]: ''laudatus'' («похвалений») — ''laudate'' («О, похвалений!»)<ref>{{книга|автор=Н. В. Чеканова|заголовок=Краткий курс грамматики латинского языка|посилання= |відповідальний= |місце=М. |видавництво= Флинта, МПСИ|рік=2006 |том= |сторінок=104 |сторінки=79|isbn=|ref =}}</ref>. |
||
=== Румунська === |
=== Румунська === |
||
У румунській мові іменники чоловічого та середнього роду утворюють вокатив за допомогою закінчення '''-e''', цей спосіб може бути успадкованим з [[народна латина|народної латини]]. Наприклад, ''om'' («чоловік», «людина») — ''omule'' («чоловіче», «людино»), ''băiat'' («хлопець») — ''băiete'' або ''băiatule'' («хлопче»), ''Ion'' («Іван») — ''Ioane'' («Іване»). В іменників жіночого роду форми кличного відмінка утворюються заміною закінчення '''-ă''' на '''-o''', очевидно, ця морфема має слов'янське походження. Наприклад, ''soră'' («сестра») — ''soro'' («сестро»), ''Ileana'' («Олена») — ''Ileano'' («Олено»). Показником кличного відмінка множини для всіх родів є закінчення '''-lor''': ''fraţi'' («брати») — ''fraţilor!'' («брати!»), ''doamne şi domni'' («пані й пани») — ''doamnelor şi domnilor!'' («пані й панове!»). |
У румунській мові іменники чоловічого та середнього роду утворюють вокатив за допомогою закінчення '''-e''', цей спосіб може бути успадкованим з [[народна латина|народної латини]]. Наприклад, ''om'' («чоловік», «людина») — ''omule'' («чоловіче», «людино»), ''băiat'' («хлопець») — ''băiete'' або ''băiatule'' («хлопче»), ''Ion, Ioan'' («Іван») — ''Ioane'' («Іване»). В іменників жіночого роду форми кличного відмінка утворюються заміною закінчення '''-ă''' на '''-o''', очевидно, ця морфема має слов'янське походження. Наприклад, ''soră'' («сестра») — ''soro'' («сестро»), ''Ileana'' («Олена») — ''Ileano'' («Олено»). Показником кличного відмінка множини для всіх родів є закінчення '''-lor''': ''fraţi'' («брати») — ''fraţilor!'' («брати!»), ''doamne şi domni'' («пані й пани») — ''doamnelor şi domnilor!'' («пані й панове!»). |
||
=== Інші === |
|||
* У французькій мові як показник вокатива іноді використовується частка ''Ô'' (''Ô Canada''). |
|||
* У португальській і каталанській мовах іменники в звертанні вживаються без артикля. |
|||
== В інших слов'янських мовах == |
== В інших слов'янських мовах == |
||
Рядок 120: | Рядок 128: | ||
;Сучасний кличний відмінок |
;Сучасний кличний відмінок |
||
У сучасній розмовній російській мові власні імена і група імен загальних (наприклад: ''мама'', ''папа''), часто приймають спеціальну «скорочену» форму (''мам'', ''пап'' або навіть ''ма'', ''па''). Деякі лінгвісти розглядають її як кличний відмінок |
У сучасній розмовній російській мові власні імена і група імен загальних (наприклад: ''мама'', ''папа''), часто приймають спеціальну «скорочену» форму (''мам'', ''пап'' або навіть ''ма'', ''па''). Деякі лінгвісти розглядають її як кличний відмінок<ref>Полонский А. В. [http://www.gramota.ru/biblio/magazines/ryzr/rzr2001-03/28_197 Эготив, вокатив, номинатив: субъект и падежная парадигма] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131204050956/http://www.gramota.ru/biblio/magazines/ryzr/rzr2001-03/28_197 |date=4 грудня 2013 }}. // Русский язык за рубежом. — Москва. — № 3. — С. 27-35.</ref>, що перебуває зараз на стадії розвитку. Водночас існують думки<ref>[http://www.gramota.ru/forum/veche/118213/ Новая звательная форма] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131203023504/http://www.gramota.ru/forum/veche/118213/ |date=3 грудня 2013 }} // грамота.ру</ref>, що це звичайне [[просторіччя]], якому не місце в літературній мові. Ця форма застосовується тільки до імен та іменників, що закінчуються на «а» або «я», й утворюється їх відкиданням: |
||
* ''Лен, где ты?'' |
* ''Лен, где ты?'' |
||
* ''Саш, я здесь…'' |
* ''Саш, я здесь…'' |
||
Рядок 130: | Рядок 139: | ||
=== Болгарська === |
=== Болгарська === |
||
У болгарській мові кличний відмінок, поряд з називним, є одним з двох збережених відмінків після втрати цією мовою системи відмінювання імен. Утворюється аналогічно українському, доданням до основи закінчення '''-е''', рідше '''-ю''', '''-о''', а також заміною '''-а''' на '''-о''': ''Петър'' («Петро») — ''Петре'' («Петре»), ''другар'' («товариш») — ''другарю'' («товаришу»), ''глупак'' («дурень») — ''глупако'' («дурню»), ''жаба — жабо''. |
У болгарській мові кличний відмінок (''звателен падеж, вокатив''), поряд з називним, є одним з двох збережених відмінків після втрати цією мовою системи відмінювання імен. Утворюється аналогічно українському, доданням до основи закінчення '''-е''', рідше '''-ю''', '''-о''', а також заміною '''-а''' на '''-о''': ''Петър'' («Петро») — ''Петре'' («Петре»), ''другар'' («товариш») — ''другарю'' («товаришу»), ''глупак'' («дурень») — ''глупако'' («дурню»), ''жаба — жабо''. |
||
=== Польська === |
=== Польська === |
||
У польській мові кличний відмінок (''wołacz'') утворюється в іменників І |
У польській мові кличний відмінок (''wołacz'') утворюється в іменників І відміни заміною закінчення '''-a''' на '''-o'''. Слова, що закінчуються на '''-sia''', '''-cia''', '''-nia''', і '''-dzia''' міняють '''-a''' на '''-u''', а слова із суфіксом '''-ść''' — приймають закінчення '''-i'''. У більшості слів чоловічого роду форма кличного відмінка збігається з формою [[місцевий відмінок|місцевого]] (''bracie, synu, człowieku'') лише невелика група слів має окремі форми: ''Bóg — Boże, ojciec — ojcze, chłopiec — chłopcze, człowiek — człowiecze'' (для останнього прикладу — тільки в поезії). У слів середнього роду, а також у множині всіх родів форма кличного збігається з формою називного. |
||
=== Словацька === |
=== Словацька === |
||
До кінця 1980-х років кличний вважався у словацькому мовознавстві окремим відмінком. Зараз цю граматичну категорію розглядають як застарілу, а деякі збережені питомо словацькі форми вокатива вживаються тільки в архаїзованому, релігійному, або іронічному контексті: ''Boh — Bože, Kristus — Kriste, pán — pane, otec — otče, človek — človeče, chlap — chlape, chlapec — chlapče, Ježiš — Ježišu, priateľ — priateľu, brat — bratu, bratku, syn — synu, synku, mama — mamo, žena — ženo''. |
До кінця 1980-х років кличний (''vokatív'') вважався у словацькому мовознавстві окремим відмінком. Зараз цю граматичну категорію розглядають як застарілу, а деякі збережені питомо словацькі форми вокатива вживаються тільки в архаїзованому, релігійному, або іронічному контексті: ''Boh — Bože, Kristus — Kriste, pán — pane, otec — otče, človek — človeče, chlap — chlape, chlapec — chlapče, Ježiš — Ježišu, priateľ — priateľu, brat — bratu, bratku, syn — synu, synku, mama — mamo, žena — ženo''. |
||
Для інших слів можуть вживатися форми за зразком чеського вокатива: ''majster — majstre, šéf — šéfe, švagor — švagre''. |
Для інших слів можуть вживатися форми за зразком чеського вокатива: ''majster — majstre, šéf — šéfe, švagor — švagre''. |
||
Рядок 148: | Рядок 157: | ||
== У грузинській мові == |
== У грузинській мові == |
||
У грузинській мові кличний відмінок утворюється доданням закінчення -ო ( |
У грузинській мові кличний відмінок утворюється доданням закінчення [[Он (грузинська літера)|-ო]] ('''-о''') до основ, що закінчуються на приголосний, чи закінчення -ო або [[Він (грузинська літера)|-ვ]] ('''-в''') до основ з прикінцевим голосним. Наприклад, კაცი, ''каці'' («чоловік») — კაცო, ''кацо'' («чоловіче»); პეტრე, ''Петре'' («Петро») — პეტრეო, ''Петрео'' або პეტრევ, ''Петрев'' («Петре»). |
||
Прикметники теж мають форму вокатива, її утворення аналогічне іменниковому: ლამაზი ქალი, |
Прикметники теж мають форму вокатива, її утворення аналогічне іменниковому: ლამაზი ქალი, ''ламазі калі'' («гарна жінка») — ლამაზო ქალო, ''ламазо кало'' («гарна жінко!»). |
||
Свою форму кличного відмінка мають також займенники ІІ |
Свою форму кличного відмінка мають також займенники ІІ особи однини і множини, вона утворюється відкиданням прикінцевого [[Нар (грузинська літера)|ნ]] ('''-н'''): შენ, ''шен'' («ти») і თქვენ, ''тквен'' («ви») мають форми вокатива შე, ''ше'' і თქვე, ''ткве''. Наприклад, შე ლამაზო ქალო («ти, гарна жінко!»). |
||
== В арабській мові == |
|||
Як такий вокатив в арабській мові відсутній (у ній існують тільки називний, родовий і знахідний відмінки). Проте, для позначення звертання перед іменниками в називному чи знахідному (якщо іменник виражений зворотом) відмінках ставиться частка {{lang-ar2|يا}}, ''йа'', яка може перекладатися як «О» чи взагалі опускатися<ref>{{cite web|url=http://www.mtholyoke.edu/courses/mjiyad/Arabic%20Grammar%20Book.doc|title=A Hundred and One Rules! A Short Reference to Arabic Syntactic, Morphological & Phonological Rules for Novice & Intermediate Levels of Proficiency|accessdate=2007-11-28|first=Mohammed|last=Jiyad|format=DOC|work=Welcome to Arabic|archive-date=10 вересня 2016|archive-url=https://web.archive.org/web/20160910232105/http://www.mtholyoke.edu/courses/mjiyad/Arabic%20Grammar%20Book.doc}}</ref><ref>{{cite web |url=http://www.madinaharabic.com/Arabic_Language_Course/Lessons/L005_007.html |title=Lesson 5 |accessdate=2007-11-28 |work=Madinah Arabic |archive-date=27 червня 2018 |archive-url=https://web.archive.org/web/20180627230919/https://www.madinaharabic.com/Arabic_Language_Course/Lessons/L005_007.html }}</ref>. |
|||
== Див. також == |
|||
⚫ | |||
== Примітки == |
== Примітки == |
||
{{примітки}} |
{{примітки|2}} |
||
== Література == |
== Література == |
||
* ''Вихованець І. Р.'' Кличний відмінок // {{ |
* ''Вихованець І. Р.''. [https://archive.org/details/UkrMovEnts/page/255/mode/1up?view=theater Кличний відмінок] // {{ЕУМ}} — С. 255. |
||
* «Особливості відмінювання українських прізвищ, імен та по батькові», Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кличний відмінок. |
* «Особливості відмінювання українських прізвищ, імен та по батькові», Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кличний відмінок. |
||
== |
== Посилання == |
||
* [https://archive.org/details/UkrMalaEn/kn_05_К-Ком/page/n91/mode/1up?view=theater Клична форма] // {{УМЕ5|сторінки=654}} |
|||
⚫ | |||
* {{ЛЗЕ1|частина=Звертання|сторінки=390}} |
|||
* {{ЛЗЕ1|частина=Кличний відмінок|сторінки=487}} |
|||
* {{ЕСКМ2017|частина =[https://archive.org/details/klasychnykh_mov/page/98/mode/1up?view=theater Вокатив / кличний відмінок]|сторінки =98}} |
|||
{{Бібліоінформація}} |
|||
[[Категорія:Відмінки]] |
[[Категорія:Відмінки]] |
||
[[Категорія:Надпопулярні статті]] |
[[Категорія:Надпопулярні статті]] |
Поточна версія на 16:17, 30 березня 2024
Кли́чний або зверта́льний відмі́нок чи вокати́в (лат. casus vocativus, від voco — «кличу», «зову») — непрямий відмінок[1], який позначає звертання до певної особи чи предмета. Кличний відмінок посилює стилістичні функції звертань.
Категорію кличного відмінка реконструюють уже у праіндоєвропейській мові. Утворення його форм у різних індоєвропейських мовах виявляє багато спільного. У таблиці наведені приклади утворення кличного відмінка від слова «вовк».
Мова | Називний | Кличний |
---|---|---|
Праіндоєвропейська | *wl̩kʷ-o-s | *wl̩kʷ-e |
Санскрит | vr̩k-a-s | vr̩k-a |
Давньогрецька | λύκ-ο-ς | λύκ-ε |
Латинська | lup-u-s | lup-e |
Литовська | vilk-a-s | vilk-e |
Староцерковнослов'янська | вльк-ъ | вльч-е |
Українська | вовк | вовч-е |
Праслов'янська і давньоруська парадигма кличного відмінка була вельми схожою з сучасною. Іменники давньою основою на *ā мали закінчення *o в твердому варіанті (д.-рус. рыбо, рѫко, воѥводо) і *-e у м'якому (д.-рус. земле, кънѧгыне); іменники основи на *-ŏ — закінчення *-e у твердому (д.-рус. друже, городе, брате), *je або *ju — у м'якому (д.-рус. кънѧже, отьче, ножю, краю); іменники на *-ŭ — закінчення *-u (д.-рус. сыну); іменники з основою на *-ĭ — закінчення *-i (д.-рус. гости, ночи). Іменники середнього роду, а також іменники з основами на *-ū та на приголосний (д.-рус. цьркы, любы, мати, дъчи) окремих форм кличного відмінка не мали, їх замінювали форми називного. У сучасній мові в цілому зберігається праслов'янська система, новацією є закінчення -ю у м'якому варіанті І відміни (матусю, Парасю, Олесю)[2]. Іменники колишнього відмінювання на *-ĭ прийняли закінчення -е або -ю, перейшовши у ІІ-гу (гостю) або ІІІ-тю відміну (ноче), давнє закінчення зберегло тільки слово Господь (Господи). Іменники з давньою основою на *-ū перейшли в інші типи відмінювання, набувши закінчень кличного відмінка -o (церкво, букво, моркво) чи -е (крове, любове). Порівняно з давньоруською мовою спостерігається більша поширеність закінчення -у/-ю, у низці випадків його прийняли і іменники колишнього відмінювання на *-o твердої групи (діду).
Чергування у корені г — ж, к — ч, х — ш (друг — друже, вовк — вовче, дух — душе) виникли у давнину і пов'язані з процесом першої палаталізації, чергування з — ж, ц — ч (князь — княже, отець — отче) пояснюються наслідками як першої, так і третьої палаталізацій (князь < *kъnędzь < *kъnęgъ, отець < *otьcь < *otьkъ). З походженням м'яких -зь, -ць від твердих приголосних пов'язане й закінчення кличного відмінка -е слів з цими суфіксами — за моделлю твердого варіанту. І навпаки, слова м'якого варіанту, що утворювали форми кличного відмінка із закінченням -ю, зберегли цей спосіб і після ствердіння шиплячих, тільки змінивши написання -ю на -у (мужу, плачу, мечу).
У «Граматіці словенскій» Лаврентія Зизанія кличний відомий як звателный падежь[3]. У «Граматиці слов'янській» Мелетія Смотрицького звателный числиться шостим за ліком, стоячи перед місцевим відмінком. Смотрицький так тлумачить його значення: звателный єстъ/ имже зовемъ: человѣче.
Форма кличного відмінка могла вживатися замість називного у функції підмета. Ця особливість тривалий час зберігалася у фольклорі: «Ой, плаче, плаче молодий козаче»[2].
Кличний відмінок мають усі іменники першої, другої та третьої відмін в однині. У множині форма кличного відмінка збігається з формою називного відмінка: сестри, брати, але для деяких слів також продовжує існувати архаїчна форма із закінченням -ове: сестрове, братове (зараз переважно вживаються у поетичному та урочистому мовленні, як-от у вірші Івана Драча «Німі братове дерева»). Серед таких слів єдиним загальновживаним та нормативним є звертання «панове» (варіант кличного відмінка від «пани»). Ці форми можуть мати різне походження: або архаїчна форма називного відмінка множини іменників з давньою основою на *-ŭ (сватове), або запозичена питома форма називного множини (панове — від пол. panowie)[4], або утворені за аналогією до них форми (сестрове, братове).
Рідше утворюється він від іменників третьої відміни, бо це здебільшого назви предметів, понять, до яких ніхто не звертається, хоч і тут існує ця форма (переважно в поезії) із закінченням -е: вісте, змінносте, ноче, смерте. Як правило, обидва слова мають форму кличного відмінка у таких звертаннях, як друже Іване, Василю Миколайовичу, пане офіцере[5].
У кличному відмінку однини іменників першої відміни треба вживати закінчення -о, -е (-є), -ю.
- Тверда група має закінчення -о: дружино, перемого, сестро;
- М'яка група має закінчення -е: воле, земле, Катре, Ілле, Насте, а після голосного та апострофа — закінчення -є: Надіє, мріє, Маріє, редакціє, сім’є;
- Мішана група має закінчення -е: теще, душе, площе;
- Деякі іменники цієї відміни з основою на м'який приголосний зі значенням пестливості мають закінчення -ю: бабусю, доню, матусю (хоча слово «мати» належить до ІІІ відміни, але «матуся» — до І відміни), Олю, Олюню, Настусю (але Насте).
Іменники другої відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень -у, -ю, -е.
- Тверда група має закінчення:
- -е для більшості безсуфіксних іменників: друже, Петре, Максиме, Києве, Львове, козаче, вовче (для цього типу відмінювання також характерне чергування г, к, х//ж, ч, ш);
- -у: (1) якщо іменник містить суфікс на -к-, зокрема -ик, -ок,-ко: батьку, синку, критику, супутнику (крім парубок - парубче), (2) якщо це власні імена іноземного походження з основою на г, ґ, к, х: Людвіґу, Фрідріху, Рюрику; а також іменники: ді́ду, та́ту, си́ну.
- іменник Олег має дві форми: Олегу, Олеже. Перший варіант є пізнішим, утвореним за аналогією до сину, батьку, діду, другий давнішого походження і пов'язаний з чергуванням приголосних внаслідок першої палаталізації.
- М'яка група має закінчення:
- -ю для більшості іменників: Андрію, Василю, Віталію, Грицю, Юрію, краю, розмаю, ясеню, бійцю, знавцю, царю, кобзарю;
- -е для деяких іменників, що закінчуються на -ець (з характерним чергуванням): женче (від жнець), кравче (від кравець), шевче (від швець), хлопче, молодче (але бійцю, борцю, знавцю, добровольцю, а також як прізвища — Жнецю, Кравцю, Швецю). Ця особливість пов'язана з наслідками третьої палаталізації, походженням цього м'якого суфікса від ранішого твердого;
- іменник Ігор належить до м'якої групи ІІ відміни, тому має утворювати форму кличного Ігорю, але тривалий час нормативною вважалася форма Ігоре[6]. У правописі 2019 року закріплена форма Ігорю[7].
- для іменників середнього роду на -е кличний відмінок тотожний називному.
- Мішана група має закінчення:
- -е (для власних назв з основою на шиплячий та загальних з основою на -ж, -р): пісняре, газетяре, стороже, тесляре, Дороше, Довбуше;
- -у (для деяких іменників мішаної групи з основою на шиплячий, крім -ж, -р): слухачу, керманичу, викладачу, читачу, товаришу.
Іменники цієї відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчення
- -е: ві́сте, любо́ве, но́че, ра́досте, сме́рте;
- -и: мати.
Кличний відмінок однини збігається з називним та знахідним відмінками. Іменники четвертої відміни мають закінчення
- -я (після шиплячого — -а): галчен́я, гус́я, дит́я, ім'́я, козен́я, пл́ем'я; коліщ́а, курч́а, лош́а.
Якщо звертання складається[8]:
- з двох загальних назв, форму кличного відмінка мають обидва слова: добродію бригадире, пане лейтенанте.
- з загальної назви та імені, форму кличного відмінка набувають і загальна назва, і власне ім'я: брате Петре, друже Грицю, колего Степане, лікарю Ігорю, пане Віталію, побратиме Іване.
- із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка набувають і загальна назва, і власне ім'я: друже Максименку; колего Євгенищуку, пане Ковалю; можливі також поєднання форми кличного відмінка іменника загальної назви та форми кличного відмінка прізвища, однакової з формою називного відмінка: друже Максименко; коле́го Євгенищук, пане Коваль.
- з двох власних назв — імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Володимире Хомичу, Петре Кузьмичу, Ярославе Андрійовичу.
У давньогрецькій форми кличного у більшості слів збігалися з формами називного, за винятком іменників чоловічого роду ІІ, і частково ІІІ відміни. Іменники ІІ відміни (що мали в називному закінчення -ος), утворювали форми вокатива заміною його на -ε: ἄνθρωπος («людина») — ἄνθρωπε («людино»), ίππος («кінь») — ίππε («коню»), λύκος («вовк») — λύκε («вовче»). Іменники ІІІ відміни з прикінцевим -ς не мали окремих форм кличного відмінка (νύξ — «ніч», νύξ — «ноче»); але в іменників цієї відміни з прикінцевим -ις форма вокатива являла собою «чистий» корінь (з необхідними фонетичними чергуваннями): πόλις («місто», «поліс») — πόλι. Деякі слова мали неправильні, іррегулярні форми вокатива: Σωκράτης («Сократ») — Σώκρατες («Сократе»), ᾰ̓νήρ («чоловік») — ᾰ̓́νερ («чоловіче»).
У новогрецькій мові іменники чоловічого роду ІІ відміни зберігають у формах кличного відмінка закінчення -ε, проте, у розмовному мовленні часто замість них вживаються форми знахідного: Έλα εδώ, Χρήστο («Ходь сюди, Христе») — замість літературного Έλα εδώ, Χρήστε. Іменники інших відмін теж можуть набувати в звертаннях форм акузатива (як в офіційному, так і в неофіційному мовленні), за винятком слів катаревуси, що зберігають давньогрецькі форми: Ἕλλην («грек», «еллін», відповідає димотичній формі Έλληνας) — Ἕλλην! («греку!», «елліне!»)[9].
У більшості іменників латинської мови кличний відмінок (casus vocatīvus) збігається з називним (casus nominatīvis). Винятком є іменники чоловічого роду другої відміни в однині (які закінчуються на -us у називному відмінку) — у кличному вони мають закінчення -e: amicus («друг») — amice («друже»), barbarus («варвар») — barbare («варваре»), dominus («пан») — domine («пане»), lupus («вовк») — lupe («вовче»), Brutus («Брут») — Brute («Бруте»), Dominus («Господь») — Domine («Господи»). Якщо основа закінчується на -i, закінчення кличного нульове: filius («син») — fili («сину»), Iulius («Юлій») — Iuli («Юлію»), Publius («Публій») — Publi («Публію»)[10].
Іменники чоловічого роду інших відмін, а також жіночого і середнього роду не мають окремої форми вокатива, у них її замінює форма номінатива: frater («брат») — frater («брате»), pater («батько», «отець») — pater («батьку», «отче»).
Іменники із закінченнями -eus, як правило, теж не мають окремої форми називного відмінка: Deus («Бог») — Deus («Боже»). Займенник meus («мій») може мати форму вокатива mī, але може також вживатися у звертаннях і в номінативі: звичайно mī deus («Боже мій!»), у «Вульгаті» Ієронима Стридонського трапляється лише deus meus. Щодо язичницьких богів вживається етимологічно споріднений термін divus — з формою кличного відмінка dive.
Форм кличного відмінка набувають і прикметники чоловічого роду з «класичним» закінченням -us: iustus («справедливий») — iuste («О, справедливий!»), novus («новий») — nove («О, новий!»)[11]. Форму вокатива мають як звичайний, так і найвищий ступінь прикметника: iustissimus («найсправедливіший») — iustissime («О, найсправедливіший!»)[12]. Можливе утворення кличного відмінка від форм чоловічого роду дієприкметників минулого часу пасивного стану: laudatus («похвалений») — laudate («О, похвалений!»)[13].
У румунській мові іменники чоловічого та середнього роду утворюють вокатив за допомогою закінчення -e, цей спосіб може бути успадкованим з народної латини. Наприклад, om («чоловік», «людина») — omule («чоловіче», «людино»), băiat («хлопець») — băiete або băiatule («хлопче»), Ion, Ioan («Іван») — Ioane («Іване»). В іменників жіночого роду форми кличного відмінка утворюються заміною закінчення -ă на -o, очевидно, ця морфема має слов'янське походження. Наприклад, soră («сестра») — soro («сестро»), Ileana («Олена») — Ileano («Олено»). Показником кличного відмінка множини для всіх родів є закінчення -lor: fraţi («брати») — fraţilor! («брати!»), doamne şi domni («пані й пани») — doamnelor şi domnilor! («пані й панове!»).
- У французькій мові як показник вокатива іноді використовується частка Ô (Ô Canada).
- У португальській і каталанській мовах іменники в звертанні вживаються без артикля.
- Історичний вокатив
Історичний вокатив російська мова втратила. Побачити його зараз можна тільки в архаїзмах, наприклад: Бо́же (вокатив від Бог), Го́споди (від Господь), влады́ко (від влады́ка), вра́чу, ста́рче, о́тче, бра́те, сы́не, дру́же, кня́же.
- Сучасний кличний відмінок
У сучасній розмовній російській мові власні імена і група імен загальних (наприклад: мама, папа), часто приймають спеціальну «скорочену» форму (мам, пап або навіть ма, па). Деякі лінгвісти розглядають її як кличний відмінок[14], що перебуває зараз на стадії розвитку. Водночас існують думки[15], що це звичайне просторіччя, якому не місце в літературній мові. Ця форма застосовується тільки до імен та іменників, що закінчуються на «а» або «я», й утворюється їх відкиданням:
- Лен, где ты?
- Саш, я здесь…
- Юль, принеси мне, пожалуйста….
Цікавою фонетичною особливістю цих форм є те, що прикінцевий дзвінкий приголосний при цьому не оглушується: Федь! ([Фед'], а не [Фет']), Серёж! ([Сер'ож], а не [Сер'ош]).
Також у просторіччі, як вокатив, можуть вживатися слова: сына, доча, деда.
У болгарській мові кличний відмінок (звателен падеж, вокатив), поряд з називним, є одним з двох збережених відмінків після втрати цією мовою системи відмінювання імен. Утворюється аналогічно українському, доданням до основи закінчення -е, рідше -ю, -о, а також заміною -а на -о: Петър («Петро») — Петре («Петре»), другар («товариш») — другарю («товаришу»), глупак («дурень») — глупако («дурню»), жаба — жабо.
У польській мові кличний відмінок (wołacz) утворюється в іменників І відміни заміною закінчення -a на -o. Слова, що закінчуються на -sia, -cia, -nia, і -dzia міняють -a на -u, а слова із суфіксом -ść — приймають закінчення -i. У більшості слів чоловічого роду форма кличного відмінка збігається з формою місцевого (bracie, synu, człowieku) лише невелика група слів має окремі форми: Bóg — Boże, ojciec — ojcze, chłopiec — chłopcze, człowiek — człowiecze (для останнього прикладу — тільки в поезії). У слів середнього роду, а також у множині всіх родів форма кличного збігається з формою називного.
До кінця 1980-х років кличний (vokatív) вважався у словацькому мовознавстві окремим відмінком. Зараз цю граматичну категорію розглядають як застарілу, а деякі збережені питомо словацькі форми вокатива вживаються тільки в архаїзованому, релігійному, або іронічному контексті: Boh — Bože, Kristus — Kriste, pán — pane, otec — otče, človek — človeče, chlap — chlape, chlapec — chlapče, Ježiš — Ježišu, priateľ — priateľu, brat — bratu, bratku, syn — synu, synku, mama — mamo, žena — ženo.
Для інших слів можуть вживатися форми за зразком чеського вокатива: majster — majstre, šéf — šéfe, švagor — švagre.
Деякі просторічні форми вокатива могли утворитися під впливом угорської мови. Вони стосуються термінів спорідненості й особових імен: otec — oci, mama — mami, babka — babi, Paľo («Павло») — Pali, Zuza («Сусанна», «Суся») — Zuzi.
Утворення форм кличного відмінка (vokativ, volatel) аналогічно українському: pan profesor («пан професор») — pane profesore! («пане професоре!»), Ježíš («Ісус») — Ježíši! («Ісусе!»), Marek («Марко») — Marku! («Марку!»), paní Eva («пані Єва») — paní Evo! («пані Єво!»), knížka — knížko!. У слів, що закінчуються на -e, -í та -ý, форма кличного збігається з формою називного: Jiří («Юрій», «Їржі») — Jiří! («Юрію!», «Їржі!»), Marie («Марія») — Marie! («Маріє!»), pan Dobrý («пан Добрий») — pane Dobrý! («пане Добрий!»).
Ознакою розмовного мовлення є вживання чоловічих прізвищ у формі називного відмінка: pane Novák! (замість офіційного pane Nováku!). Щодо жіночих форм прізвищ, то вони, будучи за походженням прикметниками, не мають окремих форм вокатива (pani Nováková!).
У грузинській мові кличний відмінок утворюється доданням закінчення -ო (-о) до основ, що закінчуються на приголосний, чи закінчення -ო або -ვ (-в) до основ з прикінцевим голосним. Наприклад, კაცი, каці («чоловік») — კაცო, кацо («чоловіче»); პეტრე, Петре («Петро») — პეტრეო, Петрео або პეტრევ, Петрев («Петре»).
Прикметники теж мають форму вокатива, її утворення аналогічне іменниковому: ლამაზი ქალი, ламазі калі («гарна жінка») — ლამაზო ქალო, ламазо кало («гарна жінко!»).
Свою форму кличного відмінка мають також займенники ІІ особи однини і множини, вона утворюється відкиданням прикінцевого ნ (-н): შენ, шен («ти») і თქვენ, тквен («ви») мають форми вокатива შე, ше і თქვე, ткве. Наприклад, შე ლამაზო ქალო («ти, гарна жінко!»).
Як такий вокатив в арабській мові відсутній (у ній існують тільки називний, родовий і знахідний відмінки). Проте, для позначення звертання перед іменниками в називному чи знахідному (якщо іменник виражений зворотом) відмінках ставиться частка يا, йа, яка може перекладатися як «О» чи взагалі опускатися[16][17].
- ↑ Підручник з СУМ. www.linguist.univ.kiev.ua. Процитовано 10 грудня 2023.
- ↑ а б Л. П. Павленко. Історична граматика української мови: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл / Лариса Петрівна Павленко. — Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. — С. 79.
- ↑ Лаврентій Зизаній. Граматика словенська. — Ізборник. — С. 30. Архів оригіналу за 22 березня 2017. Процитовано 25 червня 2017.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
- ↑ Чукіна В. Ф., Почтаренко Г.С., Почтаренко О. М. (2000). Український правопис в таблицях і схемах (укр.) . К.: Логос. с. 86.
- ↑ «Особливості відмінювання українських прізвищ, імен та по батькові» [Архівовано 30 січня 2012 у Wayback Machine.], Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кличний відмінок.
- ↑ Правопис 2019 (PDF). https://mon.gov.ua/. Міністерство освіти і науки України. Архів оригіналу (PDF) за 17 вересня 2019. Процитовано 11 серпня 2019.
- ↑ Правопис 2019 (PDF). https://mon.gov.ua/ (Українська) . Міністерство освіти і науки України. Архів оригіналу (PDF) за 17 вересня 2019. Процитовано 11 серпня 2019.
- ↑ Holton, David, Irene Philippaki-Warburton, and Peter A. Mackridge, Greek: A Comprehensive Grammar of the Modern Language (Routledge, London and New York:1997), pp. 49-50 ISBN 0415100011
- ↑ Н. В. Чеканова. Краткий курс грамматики латинского языка. — М. : Флинта, МПСИ, 2006. — С. 20.
- ↑ Н. В. Чеканова. Краткий курс грамматики латинского языка. — М. : Флинта, МПСИ, 2006. — С. 69.
- ↑ Н. В. Чеканова. Краткий курс грамматики латинского языка. — М. : Флинта, МПСИ, 2006. — С. 75.
- ↑ Н. В. Чеканова. Краткий курс грамматики латинского языка. — М. : Флинта, МПСИ, 2006. — С. 79.
- ↑ Полонский А. В. Эготив, вокатив, номинатив: субъект и падежная парадигма [Архівовано 4 грудня 2013 у Wayback Machine.]. // Русский язык за рубежом. — Москва. — № 3. — С. 27-35.
- ↑ Новая звательная форма [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.] // грамота.ру
- ↑ Jiyad, Mohammed. A Hundred and One Rules! A Short Reference to Arabic Syntactic, Morphological & Phonological Rules for Novice & Intermediate Levels of Proficiency. Welcome to Arabic. Архів оригіналу (DOC) за 10 вересня 2016. Процитовано 28 листопада 2007.
- ↑ Lesson 5. Madinah Arabic. Архів оригіналу за 27 червня 2018. Процитовано 28 листопада 2007.
- Вихованець І. Р.. Кличний відмінок // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови; редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін. — 2-ге вид., випр. і доп. — К. : Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. — 824 с. : іл. — ISBN 966-7492-19-2. — С. 255.
- «Особливості відмінювання українських прізвищ, імен та по батькові», Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кличний відмінок.
- Клична форма // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 654. — 1000 екз.
- Звертання // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 390.
- Кличний відмінок // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 487.
- Вокатив / кличний відмінок // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 98. — ISBN 978-966-439-921-7.
Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |