Шамота Микола Захарович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Немає опису редагування
(Не показано 22 проміжні версії 8 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
⚫
{{Особа|зображення=Шамота Микола Захарович.GIF|премії={{Премія Тараса Шевченка (до 1992)|1978}}}}
{{Державний діяч
{{Однофамільці|Шамота}}
⚫
|зображення = Шамота Микола Захарович.GIF
'''Мико́ла Заха́рович Шамота́ ''' {{життєпис}} — український літературознавець і літературний критик [[Комуністична партія Радянського Союзу|компартійного]] напряму. Доктор філологічних наук, професор, дійсний член [[АН УРСР]] (1967). Член [[ЦК КПУ]] в 1976—1981 роках. Депутат [[Верховна рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік|Верховної Ради СРСР]] 8–9-го скликань.
}}
'''Мико́ла Заха́рович Шамота́ ''' ({{ДН2|17|12|1916|4}}, [[Полтава]] — {{ДС|4|1|1984}}, [[Київ]]);— український літературознавець і критик партійного напряму. Дійсний член [[АН УРСР]] (1967). Радянський політик.


== Життєпис ==
== Життєпис ==
Народився в родині службовця. З 1937 року працював вчителем середньої школи, викладачем технікуму.<ref name=knpu>[http://knpu.gov.ua/content/shamota-mikola-zakharovich Шамота Микола Захарович] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160305041619/http://knpu.gov.ua/content/shamota-mikola-zakharovich |date=5 березня 2016 }}&nbsp;— Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.</ref>


У 1939 році закінчив заочно [[Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя|Ніжинський педагогічний інститут]] Чернігівської області.
Закінчив [[Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя|Ніжинський педагогічний інститут]] (1939). Учасник [[Друга світова війна|Другої світової війни]] (1941–1945). Член КПРС з [[1945]] року. Вчителював.<ref name=knpu>[http://knpu.gov.ua/content/shamota-mikola-zakharovich Шамота Микола Захарович]&nbsp;— Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.</ref> Почав видаватися у 1946 році.<ref name=bse>С.&nbsp;Д.&nbsp;Зубков. [http://dic.academic.ru/dic.nsf/bse/150888/Шамота Шамота Николай Захарович] // Большая советская энциклопедия. —&nbsp;1969—1978.</ref>


З 1939 року служив у Червоній армії, учасник [[німецько-радянська війна|німецько-радянської війни]] (1941—1945). Член [[ВКП(б)]] з [[1945]] року.
⚫
У 1948–1950 роках — головний редактор «Літературної газети» (тепер — «[[Літературна Україна]]»). Закінчив [[Академія суспільних наук при ЦК КПРС|Академію суспільних наук при ЦК КПРС]] (1953).


З 1945 року&nbsp;— завідувач партійного кабінету районного комітету КП(б)У. Почав видаватися в 1946 році.<ref name=bse>С.&nbsp;Д.&nbsp;Зубков. [http://dic.academic.ru/dic.nsf/bse/150888/Шамота Шамота Николай Захарович] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190923045011/https://dic.academic.ru/dic.nsf/bse/150888/Шамота |date=23 вересня 2019 }} // Большая советская энциклопедия. —&nbsp;1969—1978.</ref>
⚫
З 1957 працював у [[Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України|Інституті літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР]], очолював відділ [[соцреалізм]]у.<ref name=knpu /> У 1961–1978&nbsp;— директор цього інституту.<ref name=bse/> Член Президії, академік-секретар Відділення літератури, мови та мистецтвознавства АН УРСР (1966–1971).


⚫
У 1948—1950 роках — головний редактор «Літературної газети» (тепер — «[[Літературна Україна]]») в місті Києві.
⚫
Спеціалізувався головно в ділянці теорії [[соцреалізм|соціалістичного реалізму]].


У 1953 році закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПУ, а потім [[Академія суспільних наук при ЦК КПРС|Академію суспільних наук при ЦК КПРС]].
Член [[ЦК КПУ]] (з 1976). Депутат [[Верховна рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік|Верховної Ради СРСР]] 8-го та 9-го скликань.


У червні 1953—1955 роках — заступник завідувача відділу науки і культури ЦК КПУ.
Нагороджений [[Орден Леніна|орденом Леніна]], чотирма іншими орденами, а також медалями.


У 1955—1956 роках — заступник головного редактора «[[Литературная газета|Литературной газеты]]» в Москві.
⚫
Лауреат [[Шевченківська премія|Шевченківської премії]] (1978) за монографію «Гуманізм і соціалістичний реалізм».

⚫
З 1957 працював у [[Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України|Інституті літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР]] завідувачем відділу [[соцреалізм]]у та заступником директора інституту.<ref name=knpu />

У 1961—1978 роках&nbsp;— директор Інститут літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР.<ref name=bse/>

⚫
Спеціалізувався у царині теорії [[соцреалізм|соціалістичного реалізму]].

Літературознавець [[Дончик Віталій Григорович|Віталій Дончик]] так описував Миколу Шамоту в часи його перебування на посаді директора Інституту літературознавства: ''«визначальною рисою якого було…його ортодоксальне [[Комунізм|комуністичне]] світобачення, що заступало все інше, ревно пильнувало, аби індивідуально-„стихійні“ поривання не вихлюпувались за береги і „основним змістом діяльності Інституту“, „надзавданням“, якому підпорядковувалися б усі інші&nbsp;— було вивчення питань „теорії і практики соціалістичного реалізму“ на „багатому досвіді багатонаціональної літератури“, актуальних проблем „[[Марксистсько-ленінська естетика|марксистсько-ленінської естетики]]“, викриття, звичайно ж, „буржуазної та [[Буржуазний націоналізм|буржуазно-націоналістичної]] ідеології“ і т. ін. Методологічним орієнтиром виступали знову ж таки „історичні рішення“ чергового [[З'їзд КПРС|з'їзду КПРС]], за втіленням їх у життя, за виконанням планових завдань здійснювався суворий контроль, про що керівництво не забувало дбати»''.<ref name="Слово">[http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/131893/21-Shamota.pdf ШАМОТА МИКОЛА ЗАХАРОВИЧ] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210426230339/http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/131893/21-Shamota.pdf |date=26 квітня 2021 }}//[[Слово і час]]. 2008. №&nbsp;9// С. 107</ref>

Співробітниця Інституту та, згодом, учасниця дисидентського руху [[Шістдесятники|шістдесятників]] [[Коцюбинська Михайлина Хомівна|Михайлина Коцюбинська]] згадувала про «мертвотний подих шефа» та про те, що після призначення Шамоти директором, атмосфера в Інституті почала ставати дедалі напруженішою.<ref name="Слово"/>

У 1966—1971 роках Шамота був членом Президії, академіком-секретарем Відділення літератури, мови та мистецтвознавства АН УРСР. З 1973 по 1979 рік очолював комітет з Державних премій УРСР імені Тараса Григоровича Шевченка.

З 1978 року — персональний пенсіонер союзного значення. Мешкав у місті Києві.


== Причетність до репресій ==
== Причетність до репресій ==
Рядок 24: Рядок 38:
В рамках [[Репресії в Україні 1972|погрому української інтелігенції]] 1972 року, радянські репресивні органи підняли питання щодо праці [[Іван Дзюба|Івана Дзюби]] «[[Інтернаціоналізм чи русифікація?]]» 1965 року. За офіційною інформацією, [[ЦК КПУ]] постановою від 7 лютого 1972 року доручив комісії в складі [[Скаба Андрій Данилович|А. Д. Скаби]] (голова), [[Євдокименко Володимир Юхимович|В. Ю. Євдокименка]], [[Збанацький Юрій Оліферович|Ю. О. Збанацького]], [[Козаченко Василь Павлович|В. П. Козаченка]], [[Нагорна Лариса Панасівна|Л. П. Нагорної]], [[Недбайло Петро Омелянович|П. О. Недбайла]], В. А. Чирка, М. З. Шамоти та [[Ящук Павло Йосипович|П. Й. Ящука]] розглянути листа Івана Дзюби, адресованого першому секретарю ЦК КПУ [[Шелест Петро Юхимович|Петру Шелесту]] та голові [[Рада міністрів УРСР|Ради Міністрів УРСР]] [[Щербицький Володимир Васильович|Володимирові Щербицькому]], та додану до листа працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?».
В рамках [[Репресії в Україні 1972|погрому української інтелігенції]] 1972 року, радянські репресивні органи підняли питання щодо праці [[Іван Дзюба|Івана Дзюби]] «[[Інтернаціоналізм чи русифікація?]]» 1965 року. За офіційною інформацією, [[ЦК КПУ]] постановою від 7 лютого 1972 року доручив комісії в складі [[Скаба Андрій Данилович|А. Д. Скаби]] (голова), [[Євдокименко Володимир Юхимович|В. Ю. Євдокименка]], [[Збанацький Юрій Оліферович|Ю. О. Збанацького]], [[Козаченко Василь Павлович|В. П. Козаченка]], [[Нагорна Лариса Панасівна|Л. П. Нагорної]], [[Недбайло Петро Омелянович|П. О. Недбайла]], В. А. Чирка, М. З. Шамоти та [[Ящук Павло Йосипович|П. Й. Ящука]] розглянути листа Івана Дзюби, адресованого першому секретарю ЦК КПУ [[Шелест Петро Юхимович|Петру Шелесту]] та голові [[Рада міністрів УРСР|Ради Міністрів УРСР]] [[Щербицький Володимир Васильович|Володимирові Щербицькому]], та додану до листа працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?».


15 лютого 1972&nbsp;р. комісія, ''«проаналізувавши згаданий лист та матеріал І. Дзюби, а також вивчивши матеріали зарубіжної антирадянської преси і радіо за період з 1966 по 1972 рік»'' комісія ''«прийшла до висновку, що підготовлений Дзюбою матеріал „Інтернаціоналізм чи русифікація?“ є від початку й до кінця [[пасквіль|пасквілем]] на радянську дійсність, на національну політику [[КПРС]] і практику комуністичного будівництва в СРСР»''.<ref name="висновок">[http://www.vox-populi.com.ua/rubriki/hto-e-hto/netilkiprosebeknigadrugacastinaxxhiiavtorgorinbogdan-1 ЦЕНТРАЛЬНОМУ КОМІТЕТУ КП УКРАЇНИ ПРО ЛИСТ І. ДЗЮБИ ТА ПОДАНИЙ ДО НЬОГО МАТЕРІАЛ. НАДІСЛАНІ ДО ЦК КП УКРАЇНИ]</ref> 1973&nbsp;року, за «антирадянську» працю «[[Інтернаціоналізм чи русифікація?]]», Київський обласний суд засудив Івана Дзюбу до 5 років ув'язнення і 5 років заслання.<ref name="СГ">[http://tyzhden.ua/History/27141/PrintView ''Сергій Грабовський.'' Хто ви, академіку Дзюбо] // [[Український тиждень]]</ref>.
15 лютого 1972&nbsp;р. комісія, ''«проаналізувавши згаданий лист та матеріал І. Дзюби, а також вивчивши матеріали зарубіжної антирадянської преси і радіо за період з 1966 по 1972 рік»'' комісія ''«прийшла до висновку, що підготовлений Дзюбою матеріал „Інтернаціоналізм чи русифікація?“ є від початку й до кінця [[пасквіль|пасквілем]] на радянську дійсність, на національну політику [[КПРС]] і практику комуністичного будівництва в СРСР»''.<ref name="висновок">{{Cite web |url=http://www.vox-populi.com.ua/rubriki/hto-e-hto/netilkiprosebeknigadrugacastinaxxhiiavtorgorinbogdan-1 |title=ЦЕНТРАЛЬНОМУ КОМІТЕТУ КП УКРАЇНИ ПРО ЛИСТ І. ДЗЮБИ ТА ПОДАНИЙ ДО НЬОГО МАТЕРІАЛ. НАДІСЛАНІ ДО ЦК КП УКРАЇНИ |accessdate=16 серпня 2015 |archive-date=25 листопада 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20151125200717/http://www.vox-populi.com.ua/rubriki/hto-e-hto/netilkiprosebeknigadrugacastinaxxhiiavtorgorinbogdan-1 }}</ref> 1973&nbsp;року, за «антирадянську» працю «[[Інтернаціоналізм чи русифікація?]]», Київський обласний суд засудив Івана Дзюбу до 5 років ув'язнення і 5 років заслання.<ref name="СГ">[http://tyzhden.ua/History/27141/PrintView ''Сергій Грабовський.'' Хто ви, академіку Дзюбо] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20151126003317/http://tyzhden.ua/History/27141/PrintView |date=26 листопада 2015 }} // [[Український тиждень]]</ref>.


[[Василь Стус]] стверджував що рецензія цієї комісії була «з відверто поліційними, кровожерними заявами», а про самих рецензентів, яких він називав «внутрішніми рецензентами КДБ», заявляв що «їхня вина в проведенні масових репресій така сама, як і штатних кагебістів. Вони такі самі душогуби, як слідчі і судді.»<ref>[http://shron.chtyvo.org.ua/Suchasnist/1976_N01_181.pdf Василь Стус. Я обвинувачую // Сучасність. Січень 1976&nbsp;— Ч. 1(181)]</ref>
[[Стус Василь Семенович|Василь Стус]] стверджував, що рецензія цієї комісії була «з відверто поліційними, кровожерними заявами», а про самих рецензентів, яких він називав «внутрішніми рецензентами КДБ», заявляв що «їхня вина в проведенні масових репресій така сама, як і штатних кагебістів. Вони такі самі душогуби, як слідчі і судді.»<ref>{{Cite web |url=http://shron.chtyvo.org.ua/Suchasnist/1976_N01_181.pdf |title=Василь Стус. Я обвинувачую // Сучасність. Січень 1976 — Ч. 1(181) |accessdate=16 серпня 2015 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20151123181633/http://shron.chtyvo.org.ua/Suchasnist/1976_N01_181.pdf |archivedate=23 листопада 2015 |deadurl=yes }}</ref>

15 лютого 1972 року, після першого арешту Василя Стуса, Микола Шамота написав для слідства негативну характеристику на колишнього аспіранта його свого інституту. У ній він змалював Стуса як неблагонадійну, з точки зору радянської ідеології та законодавства, людину. Характеристика виявилася настільки підходящою для [[Комітет державної безпеки СРСР|КДБ]], що була підшита й до другої справи Василя Стуса 1980 року.<ref>[[Справа Василя Стуса (книга)|Справа Василя Стуса]]. [[Кіпіані Вахтанг Теймуразович|Вахтанг Кіпіані]]// 2019&nbsp;р. С 126</ref>


== Творчість ==
== Творчість ==
Літературознавча спадщина Шамоти є зразком ідеологічного догматизму, непримиренного до відхилень від партійної лінії.
Літературознавча спадщина Шамоти є зразком ідеологічного [[догматизм]]у, непримиренного до відхилень від [[Комуністична ідеологія|партійної лінії]].


У своїх статтях в літературній і партійній пресі Микола Шамота гостро виступав проти відхилень у літературі від партійної лінії (про «[[Собор (роман)|Собор]]» [[Гончар Олесь Терентійович|Олеся Гончара]], самвидавну літературу тощо).
У своїх статтях в літературній і партійній пресі Микола Шамота гостро виступав проти відхилень у літературі від партійної лінії (про «[[Собор (роман)|Собор]]» [[Гончар Олесь Терентійович|Олеся Гончара]], [[самвидав]]ну літературу тощо).


На замовлення ЦК КПУ, Шамота у співавторстві з академіком АН УРСР [[Бабій Борис Мусійович|Борисом Бабієм]] та членом-кореспондентом АН УРСР [[Шевелєв Арнольд Григорович|Арнольдом Шевелєвим]] рецензували книгу «Україна наша радянська» першого секретаря ЦК КПУ [[Шелест Петро Юхимович|Петра Шелеста]].<ref name=knpu />
На замовлення ЦК КПУ, Шамота у співавторстві з академіком АН УРСР [[Бабій Борис Мусійович|Борисом Бабієм]] та членом-кореспондентом АН УРСР [[Шевелєв Арнольд Григорович|Арнольдом Шевелєвим]] рецензували книгу [[Україна наша радянська|«Україна наша радянська»]] першого секретаря ЦК КПУ [[Шелест Петро Юхимович|Петра Шелеста]].<ref name=knpu/>


== Праці ==
== Праці ==
Рядок 56: Рядок 72:
* «Художник и народ» (Москва, 1960)
* «Художник и народ» (Москва, 1960)
* «О свободе творчества» (Москва, 1966).
* «О свободе творчества» (Москва, 1966).

== Нагороди ==
* [[орден Леніна]]
* [[орден Жовтневої Революції]]
* два [[орден Трудового Червоного Прапора|ордени Трудового Червоного Прапора]]
* [[орден Вітчизняної війни]] ІІ ст.
* медалі
⚫
* лауреат [[Шевченківська премія|Шевченківської премії]] (1978) за монографію «Гуманізм і соціалістичний реалізм».

== Див. також ==
* [[Задушене відродження]]
* [[Русифікація України]]
* [[Етноцид]]
* [[Радянський народ]]
* [[Маланчук Валентин Юхимович]]


== Примітки ==
== Примітки ==
Рядок 62: Рядок 93:
== Література ==
== Література ==
* {{ЕУ}}
* {{ЕУ}}
* Шевченківські лауреати. 1962–2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 612–616.
* Шевченківські лауреати. 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 612—616.
* Ю. З. Данилюк, О. Г. Бажан, «Опозиція в Україні», НАН України, Київ, 2000. — 616 с.
* Ю. З. Данилюк, О. Г. Бажан, «Опозиція в Україні», НАН України, Київ, 2000. — 616 с.

{{Бібліоінформація}}


[[Категорія:Уродженці Полтави]]
[[Категорія:Уродженці Полтави]]
Рядок 78: Рядок 111:
[[Категорія:Кавалери ордена Леніна]]
[[Категорія:Кавалери ордена Леніна]]
[[Категорія:Лауреати Шевченківської премії]]
[[Категорія:Лауреати Шевченківської премії]]
[[Категорія:Науковці Інституту літератури НАН України]]
[[Категорія:Особи, пов'язані з Василем Стусом]]

Версія за 16:49, 25 травня 2024

Шамота Микола Захарович
Народився4 (17) грудня 1916
Полтава, Полтавська губернія, Російська імперія[1]
Помер4 січня 1984(1984-01-04) (67 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Країна СРСР
Діяльністьжурналіст, письменник, літературний критик, політик, літературознавець, політичний активіст, літературознавець
Галузьлітературознавство[2], літературна критика[2] і політика[2]
Alma materАкадемія суспільних наук при ЦК КПРС[d]
Науковий ступіньдоктор філологічних наук[d]
Знання мовросійська[2] і українська[2]
Учасникнімецько-радянська війна
ЧленствоНАН України і СП СРСР
Посададепутат Верховної ради СРСР[d]
ПартіяКПРС
Нагороди
орден Леніна орден Вітчизняної війни II ступеня орден Трудового Червоного Прапора медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
ПреміїНаціональна премія України імені Тараса Шевченка — 1978
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шамота.

Мико́ла Заха́рович Шамота́ (4 (17) грудня 1916, Полтава, Полтавська губернія, Російська імперія — 4 січня 1984(1984-01-04), Київ) — український літературознавець і літературний критик компартійного напряму. Доктор філологічних наук, професор, дійсний член АН УРСР (1967). Член ЦК КПУ в 1976—1981 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 8–9-го скликань.

Життєпис

Народився в родині службовця. З 1937 року працював вчителем середньої школи, викладачем технікуму.[3]

У 1939 році закінчив заочно Ніжинський педагогічний інститут Чернігівської області.

З 1939 року служив у Червоній армії, учасник німецько-радянської війни (1941—1945). Член ВКП(б) з 1945 року.

З 1945 року — завідувач партійного кабінету районного комітету КП(б)У. Почав видаватися в 1946 році.[4]

У 1948—1950 роках — головний редактор «Літературної газети» (тепер — «Літературна Україна») в місті Києві.

У 1953 році закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПУ, а потім Академію суспільних наук при ЦК КПРС.

У червні 1953—1955 роках — заступник завідувача відділу науки і культури ЦК КПУ.

У 1955—1956 роках — заступник головного редактора «Литературной газеты» в Москві.

З 1957 працював у Інституті літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР завідувачем відділу соцреалізму та заступником директора інституту.[3]

У 1961—1978 роках — директор Інститут літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР.[4]

Спеціалізувався у царині теорії соціалістичного реалізму.

Літературознавець Віталій Дончик так описував Миколу Шамоту в часи його перебування на посаді директора Інституту літературознавства: «визначальною рисою якого було…його ортодоксальне комуністичне світобачення, що заступало все інше, ревно пильнувало, аби індивідуально-„стихійні“ поривання не вихлюпувались за береги і „основним змістом діяльності Інституту“, „надзавданням“, якому підпорядковувалися б усі інші — було вивчення питань „теорії і практики соціалістичного реалізму“ на „багатому досвіді багатонаціональної літератури“, актуальних проблем „марксистсько-ленінської естетики“, викриття, звичайно ж, „буржуазної та буржуазно-націоналістичної ідеології“ і т. ін. Методологічним орієнтиром виступали знову ж таки „історичні рішення“ чергового з'їзду КПРС, за втіленням їх у життя, за виконанням планових завдань здійснювався суворий контроль, про що керівництво не забувало дбати».[5]

Співробітниця Інституту та, згодом, учасниця дисидентського руху шістдесятників Михайлина Коцюбинська згадувала про «мертвотний подих шефа» та про те, що після призначення Шамоти директором, атмосфера в Інституті почала ставати дедалі напруженішою.[5]

У 1966—1971 роках Шамота був членом Президії, академіком-секретарем Відділення літератури, мови та мистецтвознавства АН УРСР. З 1973 по 1979 рік очолював комітет з Державних премій УРСР імені Тараса Григоровича Шевченка.

З 1978 року — персональний пенсіонер союзного значення. Мешкав у місті Києві.

Причетність до репресій

В рамках погрому української інтелігенції 1972 року, радянські репресивні органи підняли питання щодо праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» 1965 року. За офіційною інформацією, ЦК КПУ постановою від 7 лютого 1972 року доручив комісії в складі А. Д. Скаби (голова), В. Ю. Євдокименка, Ю. О. Збанацького, В. П. Козаченка, Л. П. Нагорної, П. О. Недбайла, В. А. Чирка, М. З. Шамоти та П. Й. Ящука розглянути листа Івана Дзюби, адресованого першому секретарю ЦК КПУ Петру Шелесту та голові Ради Міністрів УРСР Володимирові Щербицькому, та додану до листа працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?».

15 лютого 1972 р. комісія, «проаналізувавши згаданий лист та матеріал І. Дзюби, а також вивчивши матеріали зарубіжної антирадянської преси і радіо за період з 1966 по 1972 рік» комісія «прийшла до висновку, що підготовлений Дзюбою матеріал „Інтернаціоналізм чи русифікація?“ є від початку й до кінця пасквілем на радянську дійсність, на національну політику КПРС і практику комуністичного будівництва в СРСР».[6] 1973 року, за «антирадянську» працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?», Київський обласний суд засудив Івана Дзюбу до 5 років ув'язнення і 5 років заслання.[7].

Василь Стус стверджував, що рецензія цієї комісії була «з відверто поліційними, кровожерними заявами», а про самих рецензентів, яких він називав «внутрішніми рецензентами КДБ», заявляв що «їхня вина в проведенні масових репресій така сама, як і штатних кагебістів. Вони такі самі душогуби, як слідчі і судді.»[8]

15 лютого 1972 року, після першого арешту Василя Стуса, Микола Шамота написав для слідства негативну характеристику на колишнього аспіранта його свого інституту. У ній він змалював Стуса як неблагонадійну, з точки зору радянської ідеології та законодавства, людину. Характеристика виявилася настільки підходящою для КДБ, що була підшита й до другої справи Василя Стуса 1980 року.[9]

Творчість

Літературознавча спадщина Шамоти є зразком ідеологічного догматизму, непримиренного до відхилень від партійної лінії.

У своїх статтях в літературній і партійній пресі Микола Шамота гостро виступав проти відхилень у літературі від партійної лінії (про «Собор» Олеся Гончара, самвидавну літературу тощо).

На замовлення ЦК КПУ, Шамота у співавторстві з академіком АН УРСР Борисом Бабієм та членом-кореспондентом АН УРСР Арнольдом Шевелєвим рецензували книгу «Україна наша радянська» першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста.[3]

Праці

Статті:

  • «За конкретно-історичне відображення життя в літературі» (журнал «Комуніст України», 1973, № 5)

Книги:

  • «Ідейність і майстерність» (Київ, 1953)
  • «Про художність» (2 вид., Київ, 1957)
  • «Випадок з практики» (1957)
  • «Талант і народ» (Київ, 1958)
  • «Література і життя народу» (Київ, 1963)
  • «За велінням історії» (1965)
  • «Про свободу творчості» (2 вид., Київ, 1973)
  • «Гуманізм і соціалістичний реалізм» (1976)
  • «Про гуманізм, про свободу. Проблеми літератури соціалістичного реалізму» (1978)
  • «Запас надійності» (1983)

Російські переклади

  • «О художественности» (2 изд., Москва, 1958)
  • «Художник и народ» (Москва, 1960)
  • «О свободе творчества» (Москва, 1966).

Нагороди

Див. також

Примітки

  1. ↑ Шамота Николай Захарович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. ↑ а б в г д Czech National Authority Database
  3. ↑ а б в Шамота Микола Захарович [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] — Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
  4. ↑ а б С. Д. Зубков. Шамота Николай Захарович [Архівовано 23 вересня 2019 у Wayback Machine.] // Большая советская энциклопедия. — 1969—1978.
  5. ↑ а б ШАМОТА МИКОЛА ЗАХАРОВИЧ [Архівовано 26 квітня 2021 у Wayback Machine.]//Слово і час. 2008. № 9// С. 107
  6. ↑ ЦЕНТРАЛЬНОМУ КОМІТЕТУ КП УКРАЇНИ ПРО ЛИСТ І. ДЗЮБИ ТА ПОДАНИЙ ДО НЬОГО МАТЕРІАЛ. НАДІСЛАНІ ДО ЦК КП УКРАЇНИ. Архів оригіналу за 25 листопада 2015. Процитовано 16 серпня 2015.
  7. ↑ Сергій Грабовський. Хто ви, академіку Дзюбо [Архівовано 26 листопада 2015 у Wayback Machine.] // Український тиждень
  8. ↑ Василь Стус. Я обвинувачую // Сучасність. Січень 1976 — Ч. 1(181) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 23 листопада 2015. Процитовано 16 серпня 2015.
  9. ↑ Справа Василя Стуса. Вахтанг Кіпіані// 2019 р. С 126

Література

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шамота_Микола_Захарович&oldid=42645807