Заболотний Семен Федорович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Albedo (обговорення | внесок)
Mazij (обговорення | внесок)
лексика, граматика, милозвучність, пунктуація
 
(Не показано 42 проміжні версії 25 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
{{othernames|Заболотний}}
[[Зображення:Semen Zabolotny.JPG|thumb|Семен Заболотний — останній гайдамака Одещини.]]
{{Військовик2
| ім'я = Заболотний Семен
| оригінал імені =
| портрет = Semen Zabolotny.JPG
| розмір = 200px
| підпис =
| ім'я при народженні =
| дата народження = 1892
| місце народження = [[Ананьїв]], [[Херсонська губернія]]
| дата смерті = 1922
| місце смерті =
| прізвисько =
| приналежність = [[Файл:Coat_of_Arms_of_UNR.svg|25px]] [[Повстанська армія УНР]]
| країна = [[Файл:Flag of Russia.svg|20px]] [[Російська імперія]] <br />[[Файл:Flag of the Ukranian State.svg|20px]] [[УНР]]
| рід військ = [[піхота]], [[кіннота]]
| роки служби =
| звання = [[Файл:Coat_of_Arms_of_UNR.svg|25px]] [[отаман]]
| підрозділ =
| командування = начальник 5-го повстанського району<br/>[[Повстанська армія УНР|Повстанської армії УНР]]
| битви = [[Українська революція]]
| нагороди =
}}
'''Семен Федорович Заболотний''' ({{н}} 1894&nbsp;— {{†}} 1922)&nbsp;— український військовий діяч часів [[Радянсько-українська війна|російсько-української війни]] [[1918]]–[[1922]]&nbsp;років, організатор антибільшовицького повстанського руху на Одещині, командир полку [[Чорні гайдамаки|Чорних гайдамаків]], начальник 5-го повстанського району [[Повстанська армія УНР|Повстанської армії УНР]]<ref>{{Cite web |url=http://history.org.ua/JournALL/gpu/gpu_2011_2/5.pdf |title=В'ячеслав Василенко. Південні група військ УНР у підготовці антибільшовицького повстання. — с. 97. |accessdate=9 вересня 2016 |archive-date=17 вересня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160917104259/http://history.org.ua/JournALL/gpu/gpu_2011_2/5.pdf }}</ref>, ватажок «[[Чорноморське повстанське козацьке військо|Чорноморського повстанського козацького війська]]».


== Життєпис ==
'''Семен Заболотний''' (д.н. невідома —†[[1922]]) — військовий діяч часів [[УНР]], [[отаман]] національного антибільшовицького повстанського руху на Одещині ([[1918]]-[[1922]]), командир полку [[Чорні гайдамаки|Чорних гайдамаків]], ватажок «Чорноморського повстанського козацкого війська», племінник академіка [[Заболотний Данило Кирилович|Данила Заболотного]].
Народився в місті [[Ананьїв]] [[Херсонська губернія|Херсонської губернії]], нині [[Одеська область|Одеської області]]. За іншими даними — в селі [[Тридуби]] [[Балтський повіт|Балтського повіту]] (нині [[Кривоозерський район|Кривоозерського району]] [[Миколаївська область|Миколаївської області]]) в родині волосного писаря. Точна дата народження невідома. Сучасники отамана оповідають, що він народився [[1892]] (за іншими джерелами [[1894]] року), служив єфрейтором у кінній гвардії російської армії, брав участь у [[Перша світова війна|Першій світовій війні]], де відзначився хоробрістю.


[[Лютнева революція|Лютнева революція 1917 року]] висунула С. Заболотного в число найбільш знаних людей [[Балтський повіт|Балтського повіту]] — земляки поважали його за те, що він був серед ініціаторів справедливого росподілу між селянами колишніх поміщицьких земель. Принципове відстоювання прав селянства додавали йому авторитету й підтримку населення. У другій половині 1919 року С. Заболотний формує збройне угруповання повстанців і очолює боротьбу проти білих і червоних. Від 1919 року Семен Заболотний відомий як командир полку [[Чорні гайдамаки|Чорних гайдамаків]], ватажок Балтсько-Ольгопільського повстанського загону, полковник, організатор і командир Наддніпрянської бригади четвертої повстанської дивізії [[Армія Української Народної Республіки|війська УНР]].
Народився у селі Обжила (зараз [[Обжиле]] [[Балтський район|Балтського району]] [[Одеська область|Одеської області]]). За іншими даними в селі [[Тридуби]] [[Кривоозерський район|Кривоозерського району]] (нині [[Миколаївська область]]) у родині волосного писаря. Точна дата народження невідома. Сучасники отамана оповідають, що він народився [[1892]] (за іншими джерелами [[1894]]), служив єфрейтором у кінній гвардії російської армії, брав участь у [[Перша світова війна|Першій світовій війні]], де відзначився хоробрістю.


У січні 1920 року він власними наявними силами очистив від білогвардійців-денікінців Балтський повіт і виступив керівником і координатором більшості українських повстанських загонів в [[Одеська губернія|Одеській]] і частині [[Подільська губернія|Подільської]] губернії.
Лютнева революція 1917 року висунула С. Заболотного в число найбільш знаних людей Балтського повіту - земляки поважали його за те, що він був серед ініціаторів справедливого росподілу між селянами колишніх поміщицьких земель. Принципове відстоювання прав селянства додавали йому авторитету і підтримку населення. У другій половині 1919 року С. Заболотний формує збройне угруповання і очолює боротьбу Балтських повстанців проти білих і червоних. Від 1919 року Семен Заболотний відомий як командир полку [[Чорні гайдамаки|Чорних гайдамаків]], ватажок Балтсько-Ольгопільського повстанського загону, полковник, організатор і командир Наддніпрянської бригади четвертої повстанської дивізії війська [[УНР]].


Після встановлення на Одещині влади більшовиків, у 1920 році, почалися примусові реквізиції і [[продрозверстка]], жорстокі грабунки, контрибуції й розстріли заручників з числа тих, хто не хотів віддавати хліб. Це викликало спротив українського селянства. Козаки-повстанці відбивали конфісковане в селян збіжжя і худобу, повертали їх власникам, знищували продподаткову документацію, нападали на продзагони та військові об'єкти, ліквідовували радянський аппарат, тероризували представників радянської влади й чекистів. Повернення повстанцями зерна та інших конфіскованих продуктів зміцнювало авторитет і підтримку повстанського руху серед місцевого населення.
У січні 1920 року він власними наявними силами очистив від білогвардійців-денікінців Балтський повіт і виступає керівником і координатором більшості українських повстанських загонів в [[Одеська губернія|Одеській]] і частині [[Подільська губернія|Подільської]] губернії.


Багато сил та засобів було витрачено органами [[ЧК]] на те, щоб позбутися Семена Заболотного і тим самим обезголовити супротив.
Після встановлення на Одещині влади більшовиків, у 1920 році почалися примусові реквізиції і [[продрозверстка]], жорстокі грабунки, контрибуції і розстріли заручників з числа тих, хто не хотів віддавати хліб. Це викликало спротив українського селянства. Козаки-повстанці відбивали конфісковане у селян збіжжя і худобу, повертали їх власникам, знищували продподаткову документацію, нападали на продзагони і військові об'єкти, ліквідовували радянський аппарат, здійснювали терор щодо представників радянської влади і чекистів. Повернення повстанцями зерна та інших конфіскованих продуктів зміцнювало авторитет і підтримку повстанського руху серед місцевого населення.
Численні агенти в 1922 році вистежили отамана. 7 лютого ЧК інформувало, що «Одеська губернська ЧК заарештувала відомого петлюрівського отамана, командира „Чорноморської повстанської групи військ“ Заболотного разом із членами повстанського штабу. Група діяла в Балтському повіті Одеської губернії. Серед заарештованих — уповноважений закордонного штабу [[Тютюнник Юрій Йосипович|Ю. Тютюнника]] — Китайський».


Із розсекречених архівів відомо, що він відмовився здаватися, тоді чекісти застосували тактику, яку згодом перейняли німецькі нацисти в боротьбі проти партизанів, — зігнали заручників із мирних жителів, пообіцявши їх розстріляти. Заболотний був змушений здатися. Невдовзі його стратили.
Багато сил та засобів було витрачено органами [[ЧК]] на те, щоб позбутися Семена Заболотного і тим самим обезголовити супротив.
Численні агенти в 1922 році вистежили отамана.
З розсекречених архівів відомо, що він відмовився здаватися, тоді чекісти застосували тактику, яку згодом перейняли німецькі нацисти в боротьбі проти партизанів - зігнали заручників з числа мирних жителів, пообіцявши їх розстріляти.
Виходу у Заболотного не залишалося і він здався.
Невдовзі він був страчений.


== Примітки ==
{{bio-stub}}
{{reflist}}


== Література ==
== Література ==
* Олесь Янчук. Останній гайдамака Одещини. Монографія. ''[http://referat.svitonline.com/details.php?id=946 Скачати.]''
* Олесь Янчук. [http://www.referat-center.com/Preview%5C617.htm Останній гайдамака Одещини. Монографія.]
* Ліквідовано Заболотного. ''Вісти ВУЦК.'' Харків, 1922. № 35. 12 лютого.
* [http://www.cossackdom.com/cossack21/bogan_chernomor.html С. Боган. Чорноморське повстанське козацьке військо у боротьбі за Українську державність у 1920 - 1922 рр. Із "Наукових записок. Збірника праць молодих вчених та аспірантів". - К., 2001. - Т. 6. - C. 355-362]
* С. Боган. [http://www.cossackdom.com/cossack21/bogan_chernomor.html Чорноморське повстанське козацьке військо у боротьбі за Українську державність у 1920—1922&nbsp;рр. Із «Наукових записок. Збірника праць молодих вчених та аспірантів».&nbsp;— К., 2001.&nbsp;— Т. 6.&nbsp;— C. 355—362] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070716022429/http://www.cossackdom.com/cossack21/bogan_chernomor.html |date=16 липня 2007}}
* Яков Бельский. Атаман Семен Заболотный. Из прошлого украинской контрреволюции. "Пламя" (Харків), № 6, 1925
* Яков Бельский. Атаман Семен Заболотный. Из прошлого украинской контрреволюции. «Пламя» (Харків), № 6, 1925
* М. Батайлюк [http://www.mnru.mk.ua/viewstory.php?sid=81026 Отаман козацького війська з Тридубів]. Український південь, №37, 2008 р.
* Боган С. М. С. Ф. Заболотний — керівник селянського повстання на Одещині // Записки історичного факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. — Одеса, 2001. — Вип. 11. — С. 285—291.

* М. Батайлюк [https://web.archive.org/web/20160304104700/http://www.mnru.mk.ua/viewstory.php?sid=81026 Отаман козацького війська з Тридубів]. Український південь, № 37, 2008 р.
== Дивись також ==
* [http://www.history.org.ua/?hrono Інститут історії України] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160629080207/http://www.history.org.ua/?hrono |date=29 червня 2016 }}
{{othernames|Заболотний}}
{{Бібліоінформація}}

[[Категорія:Персоналії За]]
[[Категорія:Російські військовики Першої світової війни]]
[[Категорія:Українські військовики]]
[[Категорія:Учасники Громадянської війни в Росії]]
[[Категорія:Армія УНР]]
[[Категорія:Вояки Армії УНР]]
[[Категорія:Новітня історія України]]
[[Категорія:Повстанські отамани]]
[[Категорія:Повстанські отамани]]
[[Категорія:Померли 1922]]
[[Категорія:Страчені в Україні]]

Поточна версія на 14:05, 17 червня 2024

Заболотний Семен
отаман
Загальна інформація
Народження1892(1892)
Ананьїв, Херсонська губернія
Смерть1922(1922)
Військова служба
Приналежність Російська імперія
УНР
Рід військпіхота, кіннота
Війни / битвиУкраїнська революція
Командування
начальник 5-го повстанського району
Повстанської армії УНР

Семен Федорович Заболотний (нар. 1894 — пом. 1922) — український військовий діяч часів російсько-української війни 1918-1922 років, організатор антибільшовицького повстанського руху на Одещині, командир полку Чорних гайдамаків, начальник 5-го повстанського району Повстанської армії УНР[1], ватажок «Чорноморського повстанського козацького війська».

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в місті Ананьїв Херсонської губернії, нині Одеської області. За іншими даними — в селі Тридуби Балтського повіту (нині Кривоозерського району Миколаївської області) в родині волосного писаря. Точна дата народження невідома. Сучасники отамана оповідають, що він народився 1892 (за іншими джерелами 1894 року), служив єфрейтором у кінній гвардії російської армії, брав участь у Першій світовій війні, де відзначився хоробрістю.

Лютнева революція 1917 року висунула С. Заболотного в число найбільш знаних людей Балтського повіту — земляки поважали його за те, що він був серед ініціаторів справедливого росподілу між селянами колишніх поміщицьких земель. Принципове відстоювання прав селянства додавали йому авторитету й підтримку населення. У другій половині 1919 року С. Заболотний формує збройне угруповання повстанців і очолює боротьбу проти білих і червоних. Від 1919 року Семен Заболотний відомий як командир полку Чорних гайдамаків, ватажок Балтсько-Ольгопільського повстанського загону, полковник, організатор і командир Наддніпрянської бригади четвертої повстанської дивізії війська УНР.

У січні 1920 року він власними наявними силами очистив від білогвардійців-денікінців Балтський повіт і виступив керівником і координатором більшості українських повстанських загонів в Одеській і частині Подільської губернії.

Після встановлення на Одещині влади більшовиків, у 1920 році, почалися примусові реквізиції і продрозверстка, жорстокі грабунки, контрибуції й розстріли заручників з числа тих, хто не хотів віддавати хліб. Це викликало спротив українського селянства. Козаки-повстанці відбивали конфісковане в селян збіжжя і худобу, повертали їх власникам, знищували продподаткову документацію, нападали на продзагони та військові об'єкти, ліквідовували радянський аппарат, тероризували представників радянської влади й чекистів. Повернення повстанцями зерна та інших конфіскованих продуктів зміцнювало авторитет і підтримку повстанського руху серед місцевого населення.

Багато сил та засобів було витрачено органами ЧК на те, щоб позбутися Семена Заболотного і тим самим обезголовити супротив. Численні агенти в 1922 році вистежили отамана. 7 лютого ЧК інформувало, що «Одеська губернська ЧК заарештувала відомого петлюрівського отамана, командира „Чорноморської повстанської групи військ“ Заболотного разом із членами повстанського штабу. Група діяла в Балтському повіті Одеської губернії. Серед заарештованих — уповноважений закордонного штабу Ю. Тютюнника — Китайський».

Із розсекречених архівів відомо, що він відмовився здаватися, тоді чекісти застосували тактику, яку згодом перейняли німецькі нацисти в боротьбі проти партизанів, — зігнали заручників із мирних жителів, пообіцявши їх розстріляти. Заболотний був змушений здатися. Невдовзі його стратили.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. В'ячеслав Василенко. Південні група військ УНР у підготовці антибільшовицького повстання. — с. 97 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 вересня 2016. Процитовано 9 вересня 2016.

Література

[ред. | ред. код]