Віта-Поштова: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][очікує на перевірку]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
м →‎Походження назви: вікіфікація
Korwinski (обговорення | внесок)
4471 редагування
м вікіфікація, уточнення
(Не показані 27 проміжних версій 17 користувачів)
Рядок 2: Рядок 2:
| назва = Віта-Поштова
| назва = Віта-Поштова
| область = [[Київська область]]
| область = [[Київська область]]
| район = [[Києво-Святошинський район|Києво-Святошинський]]
| район = [[Фастівський район]]
| рада = [[Віто-Поштова сільська рада]]
| код КОАТУУ = 3222481201
| код КОАТУУ = 3222481201
| розташування =
| розташування =
Рядок 23: Рядок 22:
| ref-висота =
| ref-висота =
| водойма =
| водойма =
| адреса = 08170, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Віта Поштова, вул. Боярська, 4, тел. 32-6-88; 251-07-06
| адреса = 08160, Київська обл, Фастівський р-н, с. Гатне, вул. Київська, 138
| облікова картка =
| облікова картка =
| прапор =Прапор громади Віто-Поштової сільради.jpg
| прапор =Прапор громади Віто-Поштової сільради.jpg
Рядок 33: Рядок 32:
| станція =
| станція =
| відстань ст =
| відстань ст =
|громада=[[Гатненська сільська громада]]}}
}}


'''Ві́та-Пошто́ва''' — [[село]] в [[Україна|Україні]], в [[Києво-Святошинський район|Києво-Святошинському районі]] [[Київська область|Київської області]]. Населення становить 1584 осіб. Знаходиться за 18 км від Києва.
'''Ві́та-Пошто́ва''' — [[село]] в [[Україна|Україні]], у [[Фастівський район|Фастівському районі]] [[Київська область|Київської області]]. Населення становить 1584 осіб. Знаходиться за 18 км від Києва.


== Географія ==
== Географія ==
Селом протікає річка [[Сіверка (річка)|Віта]]<ref>{{Cite web|url=http://www.etomesto.ru/map/online/shubert/22/map/22-9-1.png|title=Мапа Шуберта // аркуш 22-9-1|last=|first=|date=|website=|publisher=|language=|accessdate=}}</ref>, права притока [[Дніпро|Дніпра]].
Селом протікає річка [[Сіверка (річка)|Віта]]<ref>{{Cite web|url=http://www.etomesto.ru/map/online/shubert/22/map/22-9-1.png|title=Мапа Шуберта // аркуш 22-9-1|last=|first=|date=|website=|publisher=|language=|accessdate=|archive-date=12 лютого 2022|archive-url=https://web.archive.org/web/20220212073224/http://www.etomesto.ru/map/online/shubert/22/map/22-9-1.png}}</ref>, права притока [[Дніпро|Дніпра]].


== Походження назви ==
== Походження назви ==


Перша частина назви села&nbsp;— від колишньої назви місцевої річки [[Віта (річка)|Віта]] (російською у ХІХ ст.&nbsp;— «Вета»)<ref name="Хот1">Похилевич Л. И.'' Сказание о населенных местностях Киевской губернии.&nbsp;— Киев: Киево-Печерская лавра.&nbsp;— 1864.</ref>, назва якої, в свою чергу, походить від слова «вита́ти, звиватися». Друга частина назви Поштова&nbsp;— у зв'язку з тим, що тут у ХІХ ст. знаходилась поштова станція.
Перша частина назви села&nbsp;— від колишньої назви місцевої річки [[Віта (річка)|Віта]] (російською у ХІХ ст.&nbsp;— «Вета»)<ref name="Хот1">Похилевич Л. И.'' Сказание о населенных местностях Киевской губернии.&nbsp;— Киев: Киево-Печерская лавра.&nbsp;— 1864.</ref>, назва якої, у свою чергу, походить від слова «вита́ти, звиватися». Друга частина назви Поштова&nbsp;— у зв'язку з тим, що тут у ХІХ ст. знаходилась поштова станція.


На сучасних картах річка, що протікає через село Віту-Поштову (а далі — через [[Круглик (Києво-Святошинський район)|Круглик]], [[Кременище]], [[Ходосівка|Ходосівку]]), змінена і помилково називається [[Сіверка (річка)|Сіверка]]. Насправді Cіверка є одним із витоків (правим, що починається у селі Крюківщина і злившись із Гатенкою, утворює власне річку Віта) річки [[Віта (річка)|Віта]], яка за [[Пирогів (Київ)|Пироговом]] впадає з правого берега в [[Дніпро]].
На сучасних картах річка, що протікає через село Віту-Поштову (а далі — через [[Круглик (Києво-Святошинський район)|Круглик]], [[Кременище]], [[Ходосівка|Ходосівку]]), змінена і помилково називається [[Сіверка (річка)|Сіверка]]. Насправді Сіверка (в історичних джерлах Скверка) є одним із витоків (правим, що починається у селі Крюківщина і злившись із Гатенкою, утворює власне річку Віта) річки [[Віта (річка)|Віта]], яка за [[Пирогів (Київ)|Пироговом]] впадає з правого берега в [[Дніпро]].


В своїй книзі Л. Добровольський «З минулого Хотівської околиці Києва», за 1927 рік, про місцевість розповідає: "Південно-Західні околиці Києва, починаючи від деміївського краю міста (Московський район — авт.) й с. [[Жуляни]] і кінчаючи долиною середньої течії Віти, становлять невелике плато, що його найвища частина лежить на обмирі поміж колією залізниці та Києво-Васильківським шляхом, який поза х. Красний Трактир розгалужується на порівнюючи недавній поштовий тракт у бік Поштової Віти та ще давніший, можливо, великий шлях через с. [[Хотів]] і т.ін. А далі стверджує, що ця частина плато являє собою гребінь вододілу поміж річковими системами [[Ірпінь (річка)|Ірпеня]] й Віти, двох найважливіших дніпрянських допливів, що з них Ірпінь плине на північ від Києва, а Віта на південь від нього. Отже Сіверки не існувало, як і не існує закону з перейменування річки Віти на Сіверку.
В своїй книзі Л. Добровольський «З минулого Хотівської околиці Києва», за 1927 рік, про місцевість розповідає: "Південно-Західні околиці Києва, починаючи від деміївського краю міста (Московський район — авт.) й с. [[Жуляни]] і кінчаючи долиною середньої течії Віти, становлять невелике плато, що його найвища частина лежить на обмирі поміж колією залізниці та Києво-Васильківським шляхом, який поза х. Красний Трактир розгалужується на порівнюючи недавній поштовий тракт у бік Поштової Віти та ще давніший, можливо, великий шлях через с. [[Хотів]] і т.ін. А далі стверджує, що ця частина плато являє собою гребінь вододілу поміж річковими системами [[Ірпінь (річка)|Ірпеня]] й Віти, двох найважливіших дніпрянських допливів, що з них Ірпінь плине на північ від Києва, а Віта на південь від нього. Отже Сіверки не існувало, як і не існує закону з перейменування річки Віти на Сіверку.
Рядок 51: Рядок 50:


Біля Віти-Поштової виявлено ранньослов'янське поселення зарубинецької культури ([[II століття до н. е.]] — [[II століття]] н. е.), досліджено також могильник і [[Віта-Поштова (городище)|городище]] часів [[Київська Русь|Київської Русі]], яке помилково вважають{{джерело}} літописним містом [[Звенигород]]ом.
Біля Віти-Поштової виявлено ранньослов'янське поселення зарубинецької культури ([[II століття до н. е.]] — [[II століття]] н. е.), досліджено також могильник і [[Віта-Поштова (городище)|городище]] часів [[Київська Русь|Київської Русі]], яке помилково вважають{{джерело}} літописним містом [[Звенигород]]ом.
Заселена ця місцевість, як митниця в 1116 році Володимиром Мономахом. Він подарував сину Тугорхана&nbsp;— Леву Половцю Вітську греблю, прийняв від нього православну віру і наділив повноваженнями по збору мита і охороні підступів до Києва. Стара гребля не збереглась, а діюча дамба знаходиться за 300 метрів східніше до центру села. Вище історичної греблі збереглося городище, пам'ятка того часу, ось тільки назву річки Віти комусь закортіло змінити на «Сіверку», щоб мешканці плутались у своїй історії. Нині вітяни думають-гадають, як утворилась назва їхнього села і, навіть, знаходять різні немудрі версії. Перша письмова згадка про це древнє поселення датуєтеся дещо пізніше, в 1471 році коли Литовський князь передав село Юрівку з Вітською греблею у власність Богдану Степановичу Дублінському. В 1550 році свої володіння Дублінський продав за 50 кіп грошей Семену Мелошковичу, а той згодом, по заповіту, зареєстрованому в Київській Ратуші від 9 квітня 1563 року передав Юрівку у власність Києво-Михайлівському монастирю в таких межах: «Від великої Білоцерківської дороги вниз річкою Шварнівкою в річку Юрівку. Із річки Юрівки в Турову долину, долиною до дороги Запольської, Дорогою до річки Віти, вітою вниз до річки Юрівки, поряд Віти за греблю Михайлову до старого броду на річці Урвихвіст. Від Урвихвосту Білоцерковською дорогою до Шварнівки.» Як бачимо, через сто років Вітську греблю стали іменувати Михайловою, та надалі це не змінило її первинної назви. Але князі Сквир-Рожиновські, потомки Лева Половця, мючи претензій щодо власності на Вітчську греблю, звернулися до Люблінського трибуналу на право збору мита на Вітській греблі. Люблінський трибунал декретом від 22 червня 1602 року відмовив Князям Рожиновським Семену і Юрію у володінні Вітською греблею і залишив право власності за Пустинно-Михайлівським монастирем. Пізніше, за проханням гетьмана Мазепи Петро I грамотою від 1 квітня 1700 року підтвердив збір мита на Вітський греблі Пустинно-Микильським монастирем. Після укладення у 1654 році Переяславської угоди з Російською державою цар видав Указ 30 червня 1669 року про запровадження регулярного поштового тракту між Києвом і Москвою, згідно з яким у Києві, Ніжині та Батурині були побудовані за єдиним проектом поштові станції «для прийому пошти і утримання коней». Ансамбль споруд поштових станцій по Білоцерківському тракту будувався 1825—1831 роках, і в той період Вітська гребля і її споруди перейшли до Військового відомства. Відомо, що Тарас Шевченко бував на поштовій станції в 1856—1858 роках і присвятив декілька прозових рядків Віті Поштовій в своїй повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» написаної. Після побудови в 1870 році від Києва до Жмеринки залізниці, поштова станція на Віті, як і інші по Білоцерковському тракту стали непотрібні і проіснували до початку 90-х років минулого століття.
Заселена ця місцевість, як митниця в 1116 році Володимиром Мономахом. Він подарував сину Тугорхана&nbsp;— Леву Половцю Вітську греблю, прийняв від нього православну віру і наділив повноваженнями по збору мита і охороні підступів до Києва. Стара гребля не збереглась, а діюча дамба знаходиться за 300 метрів східніше до центру села. Вище історичної греблі збереглося городище, пам'ятка того часу, ось тільки назву річки Віти комусь закортіло змінити на «Сіверку», щоб мешканці плутались у своїй історії. Нині вітяни думають-гадають, як утворилась назва їхнього села і, навіть, знаходять різні немудрі версії. Перша письмова згадка про це древнє поселення датуєтеся дещо пізніше, в 1471 році коли Литовський князь передав село Юрівку з Вітською греблею у власність Богдану Степановичу Дублінському. В 1550 році свої володіння Дублінський продав за 50 кіп грошей Семену Мелошковичу, а той згодом, по заповіту, зареєстрованому в Київській Ратуші від 9 квітня 1563 року передав Юрівку у власність Києво-Михайлівському монастирю в таких межах: «Від великої Білоцерківської дороги вниз річкою Шварнівкою в річку Юрівку. Із річки Юрівки в Турову долину, долиною до дороги Запольської, Дорогою до річки Віти, вітою вниз до річки Юрівки, поряд Віти за греблю Михайлову до старого броду на річці Урвихвіст. Від Урвихвосту Білоцерковською дорогою до Шварнівки.» Як бачимо, через сто років Вітську греблю стали іменувати Михайловою, та надалі це не змінило її первинної назви. Але князі [[Сквир-Рожиновські]], потомки Лева Половця, мючи претензій щодо власності на Вітчську греблю, звернулися до Люблінського трибуналу на право збору мита на Вітській греблі. Люблінський трибунал декретом від 22 червня 1602 року відмовив князю [[Юрій Рожиновський|Юрію Семеновичу Рожиновському]] у володінні Вітською греблею і залишив право власності за Пустинно-Михайлівським монастирем. Пізніше, за проханням гетьмана Мазепи Петро I грамотою від 1 квітня 1700 року підтвердив збір мита на Вітський греблі Пустинно-Микильським монастирем. Після укладення у 1654 році Переяславської угоди з Російською державою цар видав Указ 30 червня 1669 року про запровадження регулярного поштового тракту між Києвом і Москвою, згідно з яким у Києві, Ніжині та Батурині були побудовані за єдиним проектом поштові станції «для прийому пошти і утримання коней». Ансамбль споруд поштових станцій по Білоцерківському тракту будувався 1825—1831 роках, і в той період Вітська гребля і її споруди перейшли до Військового відомства. Відомо, що Тарас Шевченко бував на поштовій станції в 1846 році і присвятив декілька прозових рядків Віті Поштовій в своїй повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» (1855—1858). Після побудови в 1870 році від Києва до Жмеринки залізниці, поштова станція на Віті, як і інші по Білоцерковському тракту стали непотрібні і проіснували до початку 90-х років минулого століття.
Відомо, що в Юрівці мешкало 6 козаків. Безперпечно козаки проживали і у Поштовій Віті. Козаки відносились до Ходосівської сотні (сотник Бармацький, осавул Богун), з 1651 року до Лісницької сотні., а з 1660 року козаки увійшли до Київської сотні Київського полку. З опису планів «Глевахского казенного имения», складеного 15 листопада 1854 року казенним землеміром Марцинкевичем для «люстратора казенных имений Киевской губернии Хилинского», видно в описі плани угідь і маєтків: Глевахи, Будаївки, Боярки, Поштової Віти та Юрівки.
Відомо, що в Юрівці мешкало 6 козаків. Безперпечно козаки проживали і у Поштовій Віті. Козаки відносились до Ходосівської сотні (сотник Бармацький, осавул Богун), з 1651 року до Лісницької сотні., а з 1660 року козаки увійшли до Київської сотні Київського полку. З опису планів «Глевахского казенного имения», складеного 15 листопада 1854 року казенним землеміром Марцинкевичем для «люстратора казенных имений Киевской губернии Хилинского», видно в описі плани угідь і маєтків: Глевахи, Будаївки, Боярки, Поштової Віти та Юрівки.


Після жовтневого перевороту село Віта-поштова ввійшла до Юрівської сільської ради. Селяни брали активну участь в утверджені Української Народної Республіки в повстанських загонах отамана Кармелюка. Збройний напад на канцелярію 4-ї дільниці Київської повітової варти в с. Будаєвці було вчинено 16 червня 1918 р. здійснили повстанці з с. Поштова Віта Хотовської волості під час якого загинули вартові Вишняк, Бондар, Подоляка, був поранений солдат із німецької комендатури, викрадені 10 гвинтівок, 8 шабель і револьвер, а також особисті речі начальника варти Науменка. Для затримання злочинців з Києва прибуло 25 вартових на трьох німецьких броньованих автомобілях. З'ясовано, що нічний напад здійснили С. Бугаєнко, І. Позихаренко, П. Михайленко і всього за підозрою затримано 9 повстанців.
Після жовтневого перевороту село Віта-поштова ввійшла до Юрівської сільської ради. Селяни брали активну участь в утверджені Української Народної Республіки в повстанських загонах отамана Кармелюка. Збройний напад на канцелярію 4-ї дільниці Київської повітової варти в с. Будаєвці було вчинено 16 червня 1918 р. здійснили повстанці з с. Поштова Віта Хотовської волості під час якого загинули вартові Вишняк, Бондар, Подоляка, був поранений солдат із німецької комендатури, викрадені 10 гвинтівок, 8 шабель і револьвер, а також особисті речі начальника варти Науменка. Для затримання злочинців з Києва прибуло 25 вартових на трьох німецьких броньованих автомобілях. З'ясовано, що нічний напад здійснили С. Бугаєнко, І. Позихаренко, П. Михайленко і всього за підозрою затримано 9 повстанців.


Наприкінці 1922 року почала діяти сільська комсомольська організація, яка займалась організацією роботи чотирьохрічної трудової школи, в якій уже в 1926 році викладало 2-є вчителів. Потім у 1930 році реквізували садибу заможного господаря Лазаря Сліпунова і на її основі створили колгосп «Нове життя». Головою колгоспу було обрано Пацьору Василя Федосійовича.
Наприкінці 1922 року почала діяти сільська комсомольська організація, яка займалась організацією роботи чотирьохрічної трудової школи, у якій уже в 1926 році викладало 2-є вчителів. Потім у 1930 році реквізували садибу заможного господаря Лазаря Сліпунова і на її основі створили колгосп «Нове життя». Головою колгоспу було обрано Пацьору Василя Федосійовича.


1932—1933 роки&nbsp;— голодомор в Україні. В «Книгу пам'яті» села Віта-Поштова занесено 135 жертв голодомору. 1934 рік&nbsp;— знищений шедевр світової архітектури Михайлівський Золотоверхий монастир до якого належала Юрівка до 1786 року. 4 квітня 1937 року постановою Президії ЦИК УРСР «Про створення адміністративних районів на території приміських зон» створена в селі сільська рада в складі Київського (Святошинського) району. Під час Другої світової війни у 1941 році через Віту-Поштову проходив передній край оборони Києва. За мужність, виявлену у боротьбі проти німецьких загарбників багато жителів села нагороджено орденами й медалями СРСР. 4 січня 1965&nbsp;р. Указом Президії ВР УРСР «Про внесення змін адміністративних районів Української РСР», скасована Юрівська сільська рада і юрівку було включено в склад Віто-Поштової сільської ради. В 1958 році об'єднані колгоспи «Шлях до комунізму» села Юрівки, «Нове життя» села Віти Поштової і «Перемога» села Тарасівки в єдиний колгосп «Україна». 1963 рік&nbsp;— рішенням загальних зборів колгоспників, колгосп «Україна» був перейменований в радгосп «Тарасівський». 1997 рік&nbsp;— реформовано радгосп «Тарасівський» у КСП. 19 червня 2010 року в селі відкрито музейний комплекс «Оборона Києва, Київський укріплений район&nbsp;— пояс слави». У 2018 році в селі на день незалежності України приймали присягу військові яких благословив священик [[Українська православна церква Київського патріархату|УПЦ КП]] Назарій Бігун<ref>{{Cite web|url=https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=2119144151686616&id=100007731545496&__xts__%5B0%5D=68.ARAT6YTqKQVWkA00PifBzRW3eikfzUn0tsTscN9gw6sLx7TqqWlryEwE10uKPTByFTB168eTB2luoPHQVOedJI1hsHofIuAjNlhw5DBimNqy3dgqW4EmkUOjm7zPo8XX5zLXkCI&__tn__=-R|title=Священик Назарій Бігун|website=www.facebook.com|language=uk|accessdate=2018-08-24}}</ref>.
1932—1933 роки&nbsp;— голодомор в Україні. В «Книгу пам'яті» села Віта-Поштова занесено 135 жертв голодомору. 1934 рік&nbsp;— знищений шедевр світової архітектури Михайлівський Золотоверхий монастир до якого належала Юрівка до 1786 року. 4 квітня 1937 року постановою Президії ЦИК УРСР «Про створення адміністративних районів на території приміських зон» створена в селі сільська рада в складі Київського (Святошинського) району. Під час Другої світової війни у 1941 році через Віту-Поштову проходив передній край оборони Києва. За мужність, виявлену у боротьбі проти німецьких загарбників багато жителів села нагороджено орденами й медалями СРСР. 4 січня 1965&nbsp;р. Указом Президії ВР УРСР «Про внесення змін адміністративних районів Української РСР», скасована Юрівська сільська рада і юрівку було включено в склад Віто-Поштової сільської ради. В 1958 році об'єднані колгоспи «Шлях до комунізму» села Юрівки, «Нове життя» села Віти Поштової і «Перемога» села Тарасівки в єдиний колгосп «Україна». 1963 рік&nbsp;— рішенням загальних зборів колгоспників, колгосп «Україна» був перейменований в радгосп «Тарасівський». 1997 рік&nbsp;— реформовано радгосп «Тарасівський» у КСП. 19 червня 2010 року в селі відкрито музейний комплекс «Оборона Києва, Київський укріплений район&nbsp;— пояс слави». У 2018 році в селі на день незалежності України приймали присягу військові яких благословив священик [[Українська православна церква Київського патріархату|УПЦ КП]] Назарій Бігун<ref>{{Cite web|url=https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=2119144151686616&id=100007731545496&__xts__%5B0%5D=68.ARAT6YTqKQVWkA00PifBzRW3eikfzUn0tsTscN9gw6sLx7TqqWlryEwE10uKPTByFTB168eTB2luoPHQVOedJI1hsHofIuAjNlhw5DBimNqy3dgqW4EmkUOjm7zPo8XX5zLXkCI&__tn__=-R|title=Священик Назарій Бігун|website=www.facebook.com|language=uk|accessdate=2018-08-24}}</ref>.

== Населення ==
=== Мова ===
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року{{UKR-socialdata-mova-2001}}:
{| class="wikitable sortable"
!Мова
!Кількість
!Відсоток
|-
|[[Українська мова|українська]]
|1485
|93.75%
|-
|[[Російська мова|російська]]
|80
|5.05%
|-
|[[Вірменська мова|вірменська]]
|13
|0.82%
|-
|[[Білоруська мова|білоруська]]
|1
|0.06%
|-
|[[Румунська мова|румунська]]
|1
|0.06%
|-
|[[Гагаузька мова|гагаузька]]
|1
|0.06%
|-
|інші/не вказали
|3
|0.20%
|- class="sortbottom"
!Усього
|1584
|100%
|}


== Відомі споруди та об'єкти ==
== Відомі споруди та об'єкти ==


На території села містяться такі [[ДОТ]]и [[Київський укріплений район|Київського укріпленого району]]:
На території села містяться такі [[Довготривала оборонна точка|ДОТи]] [[Київський укріплений район|Київського укріпленого району]]:
* ДОТ № 178
* ДОТ № 178
* ДОТ № 179
* ДОТ № 179
* [[ДОТ № 180 (КиУР)| ДОТ № 180 (музей)]]
* [[ДОТ № 180 (КиУР)|ДОТ № 180 (музей)]]
* ДОТ № 211
* ДОТ № 211


Також є діюча Церква Різдва Пресвятої Богородиці.
Також є діюча Церква Різдва Пресвятої Богородиці.


Окрім того, у селі розташований Центр спеціальної та фізичної підготовки [[Національна академія внутрішніх справ України|Національної академії внутрішніх справ України]].
Окрім того, у селі розташований Центр спеціальної та фізичної підготовки [[Національна академія внутрішніх справ|Національної академії внутрішніх справ України]].


Неподалік сіл [[Юрівка (Києво-Святошинський район)|Юрівка]] та Віта-Поштова, в адміністративних межах Віто-Поштової сільської ради знаходиться [[Юрівський заказник]].
Неподалік сіл [[Юрівка (Києво-Святошинський район)|Юрівка]] та Віта-Поштова, в адміністративних межах Гатненської сільської громади знаходиться [[Юрівський заказник]].


== Відомі особи ==
== Відомі особи ==


Яків Іванович Падалка — заслуженой майстер народної творчості, майсткр традиційних форм українського гончарства. Створив скульптурні ілюстрації до творів М. В. Гоголя «Вій», І. П. Котляревського «Наталка-Полтавка» та «Енеїда», до драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня», до вірша Т. Г. Шевченка «Сон». Значна збірка робіт майстра — 124 твори представлені в музеї українського народного декоративного мистецтва.
* [[Падалка Яків Іванович|Яків Іванович Падалка]] — заслужений майстер народної творчості, майстер традиційних форм українського гончарства. Створив скульптурні ілюстрації до творів М. В. Гоголя [[Вій (повість)|«Вій»]], І. П. Котляревського «[[Наталка Полтавка]]» та [[Енеїда (Котляревський)|«Енеїда»]], до драми-феєрії Лесі Українки «[[Лісова пісня]]», до вірша Т. Г. Шевченка [[Сон (поема)|«Сон»]]. Значна збірка робіт майстра — 124 твори представлені в музеї українського народного декоративного мистецтва.


== Галерея ==
== Галерея ==
Рядок 99: Рядок 139:


== Джерела ==
== Джерела ==
* [http://www.myslenedrevo.com.ua/ru/EStore/Local/1864Poxylevych.html ''Похилевич Л.И''. Сказание о населенных местностях Киевской губернии. — Киев: Киево-Печерская лавра. — 1864.]
* [http://www.myslenedrevo.com.ua/ru/EStore/Local/1864Poxylevych.html ''Похилевич Л.И''. Сказание о населенных местностях Киевской губернии.&nbsp;— Киев: Киево-Печерская лавра.&nbsp;— 1864.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170426140737/http://www.myslenedrevo.com.ua/ru/EStore/Local/1864Poxylevych.html |date=26 квітня 2017 }}
* {{ІМСУ}}
* {{ІМСУ}}
* '[http://chtyvo.org.ua/authors/Protsenko_Volodymyr/Vita-Poshtova_zbirka/ 'Проценко В.М'' Віта-Поштова — 2011.]
* '[http://chtyvo.org.ua/authors/Protsenko_Volodymyr/Vita-Poshtova_zbirka/ 'Проценко В.М'' Віта-Поштова&nbsp;— 2011.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160829032352/http://chtyvo.org.ua/authors/Protsenko_Volodymyr/Vita-Poshtova_zbirka/ |date=29 серпня 2016 }}


== Посилання ==
== Посилання ==


* http://who-is-who.com.ua/bookmaket/miskiev2006/8/63.html
* https://web.archive.org/web/20110216075516/http://who-is-who.com.ua/bookmaket/miskiev2006/8/63.html
* [http://archive.is/20121229014200/http://nanoworld88.narod.ru/data/183.files/0_39596_28ee454c_L.jpg Змієві вали поблизу села]
* [https://archive.today/20121229014200/http://nanoworld88.narod.ru/data/183.files/0_39596_28ee454c_L.jpg Змієві вали поблизу села]
* [https://www.youtube.com/watch?v=ei_XZKVcgKI Вiта Поштова. Сiльський пляж]
* [https://www.youtube.com/watch?v=ei_XZKVcgKI Віта Поштова. Сільський пляж]
{{Києво-Святошинський район}}
{{Фастівський район}}


{{ukraine-geo-stub}}
{{ukraine-geo-stub}}


[[Категорія:Села Київської області]]
[[Категорія:Села Київської області]]
[[Категорія:Населені пункти, засновані 1602]]
[[Категорія:1602 у Європі]]

Версія за 17:00, 25 червня 2024

село Віта-Поштова
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район Фастівський район
Громада Гатненська сільська громада
Основні дані
Засноване 1117
Населення 1584
Площа 0,37 км²
Густота населення 4281,08 осіб/км²
Поштовий індекс 08170
Телефонний код +380 4598
Географічні дані
Географічні координати 50°19′11″ пн. ш. 30°23′02″ сх. д. / 50.31972° пн. ш. 30.38389° сх. д. / 50.31972; 30.38389Координати: 50°19′11″ пн. ш. 30°23′02″ сх. д. / 50.31972° пн. ш. 30.38389° сх. д. / 50.31972; 30.38389
Середня висота
над рівнем моря 		123 м
Місцева влада
Адреса ради 08160, Київська обл, Фастівський р-н, с. Гатне, вул. Київська, 138
Карта
Віта-Поштова. Карта розташування: Україна
Віта-Поштова
Віта-Поштова
Віта-Поштова. Карта розташування: Київська область
Віта-Поштова
Віта-Поштова
Мапа
Мапа

CMNS: Віта-Поштова у Вікісховищі

Ві́та-Пошто́ва — село в Україні, у Фастівському районі Київської області. Населення становить 1584 осіб. Знаходиться за 18 км від Києва.

Географія

Селом протікає річка Віта[1], права притока Дніпра.

Походження назви

Перша частина назви села — від колишньої назви місцевої річки Віта (російською у ХІХ ст. — «Вета»)[2], назва якої, у свою чергу, походить від слова «вита́ти, звиватися». Друга частина назви Поштова — у зв'язку з тим, що тут у ХІХ ст. знаходилась поштова станція.

На сучасних картах річка, що протікає через село Віту-Поштову (а далі — через Круглик, Кременище, Ходосівку), змінена і помилково називається Сіверка. Насправді Сіверка (в історичних джерлах Скверка) є одним із витоків (правим, що починається у селі Крюківщина і злившись із Гатенкою, утворює власне річку Віта) річки Віта, яка за Пироговом впадає з правого берега в Дніпро.

В своїй книзі Л. Добровольський «З минулого Хотівської околиці Києва», за 1927 рік, про місцевість розповідає: "Південно-Західні околиці Києва, починаючи від деміївського краю міста (Московський район — авт.) й с. Жуляни і кінчаючи долиною середньої течії Віти, становлять невелике плато, що його найвища частина лежить на обмирі поміж колією залізниці та Києво-Васильківським шляхом, який поза х. Красний Трактир розгалужується на порівнюючи недавній поштовий тракт у бік Поштової Віти та ще давніший, можливо, великий шлях через с. Хотів і т.ін. А далі стверджує, що ця частина плато являє собою гребінь вододілу поміж річковими системами Ірпеня й Віти, двох найважливіших дніпрянських допливів, що з них Ірпінь плине на північ від Києва, а Віта на південь від нього. Отже Сіверки не існувало, як і не існує закону з перейменування річки Віти на Сіверку.

Історія

Біля Віти-Поштової виявлено ранньослов'янське поселення зарубинецької культури (II століття до н. е. — II століття н. е.), досліджено також могильник і городище часів Київської Русі, яке помилково вважають[джерело?] літописним містом Звенигородом. Заселена ця місцевість, як митниця в 1116 році Володимиром Мономахом. Він подарував сину Тугорхана — Леву Половцю Вітську греблю, прийняв від нього православну віру і наділив повноваженнями по збору мита і охороні підступів до Києва. Стара гребля не збереглась, а діюча дамба знаходиться за 300 метрів східніше до центру села. Вище історичної греблі збереглося городище, пам'ятка того часу, ось тільки назву річки Віти комусь закортіло змінити на «Сіверку», щоб мешканці плутались у своїй історії. Нині вітяни думають-гадають, як утворилась назва їхнього села і, навіть, знаходять різні немудрі версії. Перша письмова згадка про це древнє поселення датуєтеся дещо пізніше, в 1471 році коли Литовський князь передав село Юрівку з Вітською греблею у власність Богдану Степановичу Дублінському. В 1550 році свої володіння Дублінський продав за 50 кіп грошей Семену Мелошковичу, а той згодом, по заповіту, зареєстрованому в Київській Ратуші від 9 квітня 1563 року передав Юрівку у власність Києво-Михайлівському монастирю в таких межах: «Від великої Білоцерківської дороги вниз річкою Шварнівкою в річку Юрівку. Із річки Юрівки в Турову долину, долиною до дороги Запольської, Дорогою до річки Віти, вітою вниз до річки Юрівки, поряд Віти за греблю Михайлову до старого броду на річці Урвихвіст. Від Урвихвосту Білоцерковською дорогою до Шварнівки.» Як бачимо, через сто років Вітську греблю стали іменувати Михайловою, та надалі це не змінило її первинної назви. Але князі Сквир-Рожиновські, потомки Лева Половця, мючи претензій щодо власності на Вітчську греблю, звернулися до Люблінського трибуналу на право збору мита на Вітській греблі. Люблінський трибунал декретом від 22 червня 1602 року відмовив князю Юрію Семеновичу Рожиновському у володінні Вітською греблею і залишив право власності за Пустинно-Михайлівським монастирем. Пізніше, за проханням гетьмана Мазепи Петро I грамотою від 1 квітня 1700 року підтвердив збір мита на Вітський греблі Пустинно-Микильським монастирем. Після укладення у 1654 році Переяславської угоди з Російською державою цар видав Указ 30 червня 1669 року про запровадження регулярного поштового тракту між Києвом і Москвою, згідно з яким у Києві, Ніжині та Батурині були побудовані за єдиним проектом поштові станції «для прийому пошти і утримання коней». Ансамбль споруд поштових станцій по Білоцерківському тракту будувався 1825—1831 роках, і в той період Вітська гребля і її споруди перейшли до Військового відомства. Відомо, що Тарас Шевченко бував на поштовій станції в 1846 році і присвятив декілька прозових рядків Віті Поштовій в своїй повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» (1855—1858). Після побудови в 1870 році від Києва до Жмеринки залізниці, поштова станція на Віті, як і інші по Білоцерковському тракту стали непотрібні і проіснували до початку 90-х років минулого століття. Відомо, що в Юрівці мешкало 6 козаків. Безперпечно козаки проживали і у Поштовій Віті. Козаки відносились до Ходосівської сотні (сотник Бармацький, осавул Богун), з 1651 року до Лісницької сотні., а з 1660 року козаки увійшли до Київської сотні Київського полку. З опису планів «Глевахского казенного имения», складеного 15 листопада 1854 року казенним землеміром Марцинкевичем для «люстратора казенных имений Киевской губернии Хилинского», видно в описі плани угідь і маєтків: Глевахи, Будаївки, Боярки, Поштової Віти та Юрівки.

Після жовтневого перевороту село Віта-поштова ввійшла до Юрівської сільської ради. Селяни брали активну участь в утверджені Української Народної Республіки в повстанських загонах отамана Кармелюка. Збройний напад на канцелярію 4-ї дільниці Київської повітової варти в с. Будаєвці було вчинено 16 червня 1918 р. здійснили повстанці з с. Поштова Віта Хотовської волості під час якого загинули вартові Вишняк, Бондар, Подоляка, був поранений солдат із німецької комендатури, викрадені 10 гвинтівок, 8 шабель і револьвер, а також особисті речі начальника варти Науменка. Для затримання злочинців з Києва прибуло 25 вартових на трьох німецьких броньованих автомобілях. З'ясовано, що нічний напад здійснили С. Бугаєнко, І. Позихаренко, П. Михайленко і всього за підозрою затримано 9 повстанців.

Наприкінці 1922 року почала діяти сільська комсомольська організація, яка займалась організацією роботи чотирьохрічної трудової школи, у якій уже в 1926 році викладало 2-є вчителів. Потім у 1930 році реквізували садибу заможного господаря Лазаря Сліпунова і на її основі створили колгосп «Нове життя». Головою колгоспу було обрано Пацьору Василя Федосійовича.

1932—1933 роки — голодомор в Україні. В «Книгу пам'яті» села Віта-Поштова занесено 135 жертв голодомору. 1934 рік — знищений шедевр світової архітектури Михайлівський Золотоверхий монастир до якого належала Юрівка до 1786 року. 4 квітня 1937 року постановою Президії ЦИК УРСР «Про створення адміністративних районів на території приміських зон» створена в селі сільська рада в складі Київського (Святошинського) району. Під час Другої світової війни у 1941 році через Віту-Поштову проходив передній край оборони Києва. За мужність, виявлену у боротьбі проти німецьких загарбників багато жителів села нагороджено орденами й медалями СРСР. 4 січня 1965 р. Указом Президії ВР УРСР «Про внесення змін адміністративних районів Української РСР», скасована Юрівська сільська рада і юрівку було включено в склад Віто-Поштової сільської ради. В 1958 році об'єднані колгоспи «Шлях до комунізму» села Юрівки, «Нове життя» села Віти Поштової і «Перемога» села Тарасівки в єдиний колгосп «Україна». 1963 рік — рішенням загальних зборів колгоспників, колгосп «Україна» був перейменований в радгосп «Тарасівський». 1997 рік — реформовано радгосп «Тарасівський» у КСП. 19 червня 2010 року в селі відкрито музейний комплекс «Оборона Києва, Київський укріплений район — пояс слави». У 2018 році в селі на день незалежності України приймали присягу військові яких благословив священик УПЦ КП Назарій Бігун[3].

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4]:

Мова Кількість Відсоток
українська 1485 93.75%
російська 80 5.05%
вірменська 13 0.82%
білоруська 1 0.06%
румунська 1 0.06%
гагаузька 1 0.06%
інші/не вказали 3 0.20%
Усього 1584 100%

Відомі споруди та об'єкти

На території села містяться такі ДОТи Київського укріпленого району:

Також є діюча Церква Різдва Пресвятої Богородиці.

Окрім того, у селі розташований Центр спеціальної та фізичної підготовки Національної академії внутрішніх справ України.

Неподалік сіл Юрівка та Віта-Поштова, в адміністративних межах Гатненської сільської громади знаходиться Юрівський заказник.

Відомі особи

  • Яків Іванович Падалка — заслужений майстер народної творчості, майстер традиційних форм українського гончарства. Створив скульптурні ілюстрації до творів М. В. Гоголя «Вій», І. П. Котляревського «Наталка Полтавка» та «Енеїда», до драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня», до вірша Т. Г. Шевченка «Сон». Значна збірка робіт майстра — 124 твори представлені в музеї українського народного декоративного мистецтва.

Галерея

Див. також

Примітки

  1. ↑ Мапа Шуберта // аркуш 22-9-1. Архів оригіналу за 12 лютого 2022.
  2. ↑ Похилевич Л. И. Сказание о населенных местностях Киевской губернии. — Киев: Киево-Печерская лавра. — 1864.
  3. ↑ Священик Назарій Бігун. www.facebook.com (укр.). Процитовано 24 серпня 2018.
  4. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

Джерела

Посилання


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Віта-Поштова&oldid=42888871