Бій під Сидоровом: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
TenaliBorogovy (обговорення | внесок)
 
(Не показані 46 проміжних версій 22 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
У '''бою під [[Сидорів|Сидоровим]]''' [[25 липня]] [[1920]]р. [[Окрема кінна дивізія]] [[Армія УНР|армії УНР]] вщент розгромила ворожу [[більшовики|більшовицьку]] [[кіннота|кінноту]] і два полки більшовицької [[піхота|піхоти]] 123-ї пішої бригади разом із їх командирами.
У '''бою під [[Сидорів|Сидоровом]]''' [[25 липня]] [[1920]] р. [[Окрема кінна дивізія]] [[Армія УНР|армії УНР]] вщент розгромила [[більшовики|більшовицьку]] [[кіннота|кінноту]] і два полки більшовицької [[піхота|піхоти]] 123-ї пішої бригади разом із їх командирами.


== Попереднє розташування військ ==
== Попереднє розташування військ ==
За спогадами підполковника [[Армія УНР|Армії УНР]] [[Іван Цапко|Івана Цапка]], коли на початку липня 1920 року під тиском [[Червона армія|Червоної армії]] на Північному фронті польські війська відступили аж до [[Вісла|Вісли]] і під [[Варшава|Варшаву]], [[армія УНР|українська армія]] продовжувала вперто боронити свій відтинок [[фронт]]у, успішно стримуючи [[більшовики|ворога]]. Зайнявши з [[14 липня]] [[1920]] р. бойові позиції на правому, західному, березі річки [[Збруч]] — від [[Дністер|Дністра]] до [[Гусятин]]а, українське військо вело важкі бої у районі [[Шидлівці]] — [[Сидорів]], що біля Гусятина, де ворог підтягнув значні сили [[піхота|піхоти]] та [[кіннота|кінноти]] й майже щодня наступав на [[Збруч]].


Третя стрілецька [[Залізна дивізія]] під командою генерала [[Удовиченко Олександр Іванович|Олександра Удовиченка]] боронила вищезазначений
За спогадами підполковника [[Армія УНР|Армії УНР]] [[Іван Цапко|Івана Цапко]], коли на початку липня 1920 року під тиском [[Червона армія|Червоної армії]] на Північному фронті польські війська відступили аж до [[Вісла|Вісли]] і під [[Варшава|Варшаву]], [[армія УНР|українська армія]] продовжувала вперто боронити свій відтинок [[фронт]]у, успішно стримуючи [[більшовики|ворога]]. Зайнявши з [[14 липня]] [[1920]]р. бойові позиції на правому, західному, березі річки [[Збруч]] - від [[Дністер|Дністра]] до [[Гусятин]]а, українське військо вело важкі бої у районі [[Шидлівці]] - [[Сидорів]], що біля Гусятина, де ворог підтягнув значні сили [[піхота|піхоти]] та [[кіннота|кінноти]] й майже кожного дня наступав на [[Збруч]].
відтинок фронту й своїми контратаками не тільки паралізувала, а й відкидала ворожі війська більшовиків знову за [[Збруч]].
Ворожі сили, розміщені попередньо на лівому, східному, березі Збруча, мали близько чотирьох полків піхоти, окрему бригаду кінноти та ще один кінний відділ. У цих боях проти ворожої кіноти Залізна дивізія не могла виставити відповідні за чисельностю кінні сили, тому відчуваючи перевагу в кінноті більшовики невпинно намагалися закріпитися на правому березі річки Збруч. Допомога у вигляді кількох куренів польської піхоти, надіслана польським командуванням для зміцнення фронту, що захищала Залізна дивізія, зазнала удару червоної кінноти, в результаті якого один з цих куренів було майже повністю вирубано.


За наказом вищого командування в зазначений район боїв було перекинуто [[Окрема кінна дивізія|Окрему кінну дивізію]] на чолі з полковником [[Іван Омелянович-Павленко|Іваном Омеляновичем-Павленком]] з метою ліквідувати ворожу кінноту. Окрема кінна дивізія на той час складалася з кінного полку [[Чорні Запорожці|Чорних Запорожців]], [[Перший кінний Лубенський імені Максима Залізняка полк|Першого кінного Лубенського полку]], [[Третій кінний Чигиринський полк|Третього кінного Чигиринського полку]], [[Окремий кінний курінь імені Івана Сірка|Окремого куреня «Сірків»]] (загальною кількістю до 1200 шабель) та [[Алмазівці|Кінно-гірського гарматного дивізіону]].
Третя стрілецька [[Залізна дивізія]] під командою генерала [[Олександр Удовиченко|Олександра Удовиченка]] боронила вищезазначений
відтинок фронту й своїми контратаками не тільки паралізувала, а й відкидала ворожі війська більшовиків знову за [[Збруч]].
Ворожі сили, розміщені попередньо на лівому, східному, березі Збруча, мали близько чотирьох полків піхоти, окрему бригаду кінноти та ще один кінний відділ. У цих боях проти ворожої кіноти Залізна дивізія не могла виставити відповідні за чисельностю кінні сили, тому відчуваючи перевагу в кінноті більшовики невпинно намагалися закріпитися на правому березі річки Збруч. Допомога у вигляді кількох куренів польської піхоти, надіслана польським командуванням для зміцнення фронту, що захищала Залізна дивізія, зазнала удару червоної кіноти, в результаті якого один з цих куренів було майже повністю вирубано.

За наказом вищого командування в зазначений район боїв було перекинуто [[Окрема кінна дивізія|Окрему кінну дивізію]] на чолі з полковником [[Іван Омелянович-Павленко|Іваном Омеляновичем-Павленком]] з метою ліквідувати ворожу кіноту. Окрема кінна дивізія на той час складалася з кінного полку [[Чорні Запорожці|Чорних Запорожців]], [[Перший кінний Лубенський імені Максима Залізняка полк|Першого кінного Лубенського полку]], [[Третій кінний Чигиринський полк|Третього кінного Чигиринського полку]], [[Окремий кінний курінь імені Івана Сірка|Окремого куреня «Сірків»]] (загальною кількістю до 1200 шабель) та [[Кінно-гірський гарматний дивізіон|кінно-гірського гарматного дивізіону]].


== Перебіг бою ==
== Перебіг бою ==
Вранці [[25 липня]] колона Окремої кінної дивізії підходила зі сходу до села [[Кривеньке|Кривенького]]. В цей час ворогу у складі трьох полків 123-ї пішої бригади незважаючи на відчайдушний спротив Залізної дивізії вдалося захопити Сидорів. Тому відразу ж на українську піхоту, що відходила на Кривеньке кинулась з атакою [[більшовики|більшовицька]] кінна бригада. Відхід піхоти під переважаючим натиском ворожої кінноти намагалися боронити Третій кінний полк під командуванням полковника [[Фролов Михайло|Михайла Фролова]] (полк [[донські козаки|донських]] та [[Кубанське козацьке військо|кубанських козаків]]) та інші кінні сотні третьої Залізної дивізії. Забачивши старшинський роз'їзд, що був спереду Залізної дивізії, група більшовицької кінноти, близько 400 шабель, понеслась на нього намірюючись його знищити.

Вранці [[25 липня]] колона Окремої кінної дивізії підходила зі сходу до села [[Кривеньке|Кривенького]]. В цей час ворогу у складі трьох полків 123-ї пішої бригади незважаючи на відчайдушний спротив Залізної дивізії вдалося захопити [[Сидорове]]. Тому відразу ж на українську піхоту, що відходила на Кривеньке кинулась з атакою [[більшовики|більшовицька]] кінна бригада. Відхід піхоти під переважаючим натиском ворожої кінноти намагалися боронити Третій кінний полк під командуванням полковника [[Михайло Фролов|Михайла Фролова]] (полк [[донські козаки|донських]] та [[Кубанське козацьке військо|кубанських козаків]]) та інші кінні сотні третьої Залізної дивізії. Забачивши старшинський роз'їзд, що був спереду Залізної дивізії, група більшовицької кінноти, близько 400 шабель, понеслась на нього намірюючись його знищити.


Командир Окремої кінної дивізії Іван Омелянович-Павленко, що перебував у голові колони, вмить оцінив ситуацію й наказав полковникові [[Олекса Алмазов|Олексі Алмазову]] тимчасово прийняти керівництво колоною, а сам на чолі свого конвою у складі 30 козаків та з їхнім командиром підхорунжим Сулейманом, кинувся назустріч червоним професійно рубаючи їх за всіма правилами військової науки. Не гаючи часу полковник Алмазов віддає наказ командиру [[Чорні Запорожці|Чорних Запорожців]] [[Петро Дяченко|полковникові Дяченкові]] рушати разом з полком з місця в атаку, щоб підтримати комдива та знищити кінний відділ червоних.
Командир Окремої кінної дивізії Іван Омелянович-Павленко, що перебував у голові колони, вмить оцінив ситуацію й наказав полковникові [[Олекса Алмазов|Олексі Алмазову]] тимчасово прийняти керівництво колоною, а сам на чолі свого конвою у складі 30 козаків та з їхнім командиром підхорунжим Сулейманом, кинувся назустріч червоним професійно рубаючи їх за всіма правилами військової науки. Не гаючи часу полковник Алмазов віддає наказ командиру [[Чорні Запорожці|Чорних Запорожців]] [[Петро Дяченко|полковникові Дяченкові]] рушати разом з полком з місця в атаку, щоб підтримати комдива та знищити кінний відділ червоних.


Чорні Запорожці, на скаку розгортаючись до бою на смерть, як і написано на їхньому прапорі, рвонули у бій що було сили й випереджаючи свого командира з розгону "врубались" у лави червоних, "розносячи" ворога на шаблях. Внаслідок раптової атаки з цим кінним відділом [[Червона армія|червоних]] було враз покінчено.
Чорні Запорожці, на скаку розгортаючись до бою на смерть, як і написано на їхньому прапорі, рвонули у бій що було сили й випереджаючи свого командира з розгону «врубались» у лави червоних, «розносячи» ворога на шаблях. Внаслідок раптової атаки з цим кінним відділом [[Червона армія|червоних]] було враз покінчено.


Збиваючи ворожий наступ кінна [[артилерія]] [[Олекса Алмазов|полковника Алмазова]] бере під прицільний лави більшовицької піхоти та кінні підрозділи. Професійно організувавши обстріл артилеристи влучними попаданнями гранат розривали ворожі групи й покривали їх шрапнеллю.
Збиваючи ворожий наступ кінна [[артилерія]] [[Олекса Алмазов|полковника Алмазова]] бере під прицільний обстріл лави більшовицької піхоти та кінні підрозділи. Професійно організувавши обстріл артилеристи влучними попаданнями гранат розривали ворожі групи й покривали їх шрапнеллю.


Незважаючи на все уславлена піхота Залізної дивізії, тиснена ворожою кіннотою, не встигала перейти під захист Окремої кінної дивізії й все ще перебувала під загрозою знищення. Оцінивши поле бою полковник Омелянович-Павленко віддає наказ [[Перший кінний Лубенський полк імені Максима Залізняка|1-му кінному Лубенському]] і [[Третій кінний Чигиринський полк|3-му кінному Чигиринському]] полкам на швидкому алюрі перейти праворуч від Кривенького, з тим щоб вийти на ліве крило більшовицької кінноти, а кінному полку Чорних Запорожців вдарити у чоло червоної кінної бригади. Сам командир Окремої кінної дивізії з резервним [[кінний курінь імені Івана Сірка|Окремим кінним куренем імені Івана Сірка]] попрямував за Лубенцями й Чигиринцями.
Незважаючи на все уславлена піхота Залізної дивізії, тиснена ворожою кіннотою, все ще перебувала під загрозою знищення. Оцінивши поле бою полковник Омелянович-Павленко віддає наказ [[Перший кінний Лубенський полк імені Максима Залізняка|1-му кінному Лубенському]] і [[Третій кінний Чигиринський полк|3-му кінному Чигиринському]] полкам на швидкому алюрі перейти праворуч від Кривенького, з тим щоб вийти на ліве крило більшовицької кінноти, а кінному полку Чорних Запорожців вдарити у чоло червоної кінної бригади. Сам командир Окремої кінної дивізії з резервним [[кінний курінь імені Івана Сірка|Окремим кінним куренем імені Івана Сірка]] попрямував за Лубенцями й Чигиринцями.
В цей же час кінний полк Залізної дивізії під командуванням [[Михайло Фролов|полковника Фролова]] переходить в атаку на праве крило більшовицьких сил.
В цей же час кінний полк Залізної дивізії під командуванням полковника[[Фролов Михайло| Фролова]] переходить в атаку на праве крило більшовицьких сил.


Ліворуч від Кривенького стрілянина враз припинилася й зазвучало могутнє "Слава!", що лунало лише під звуки гарматних вибухів.
Ліворуч від Кривенького стрілянина враз припинилася й зазвучало могутнє «Слава!», що лунало лише під звуки гарматних вибухів.
З цим гаслом полк [[Чорні Запорожці|Чорних Запорожців]] на чолі з [[Петро Дяченко|полковником Дяченком]] кинувся у лобову атаку на ворога. Відразу за цим залунало "Слава!" та "Ура!" з боку кінної групи [[Михайло Фролов|полковника Фролова]], яка під прикриттям кулеметного вогню обійшовши праве крило [[Червона армія|червоної]] кінної бригади, також пішла на неї в атаку.
З цим гаслом полк [[Чорні Запорожці|Чорних Запорожців]] на чолі з [[Петро Дяченко|полковником Дяченком]] кинувся у лобову атаку на ворога. Відразу за цим залунало «Слава!» та «Ура!» з боку кінної групи полковника[[Фролов Михайло| Фролова]], яка під прикриттям кулеметного вогню обійшовши праве крило [[Червона армія|червоної]] кінної бригади, також пішла на неї в атаку.


Виходячи на бойові позиції Чигиринський полк, який ішов попереду, наткнувся на шалений кулеметний вогонь на лівому крилі червоної бригади, тому спішив дві сотні й за допомогою кулеметної сотні, також відкрив сильний вогонь по ворогові. Під натиском вогню більшовики заметушились і стали відходити. Прибувши слідом на поле бою полковник Омелянович-Павленко відразу кидає кінні полки Лубенців й Чигиринців в рішучу атаку на ліве крило ворога. З криком "За Україну! Слава!" українські козаки врізались у лави червоних нищащи їх на повному скаку.
Виходячи на бойові позиції Чигиринський полк, який ішов попереду, наткнувся на шалений кулеметний вогонь на лівому крилі червоної бригади, тому спішив дві сотні й за допомогою кулеметної сотні, також відкрив сильний вогонь по ворогові. Під натиском вогню більшовики заметушились і стали відходити. Прибувши слідом на поле бою полковник Омелянович-Павленко відразу кидає кінні полки Лубенців й Чигиринців в рішучу атаку на ліве крило ворога. З криком «За Україну! Слава!» українські козаки врізались у лави червоних нищащи їх на повному скаку.


Кидаючи поранених червона кіннота у паніці кинулась відступати до [[Сидорів|Сидорова]] в намаганні знайти захист у піхоти більшовиків. В цей час [[Іван Омелянович-Павленко|командир]] Окремої кінної дивізії разом з [[кінний курінь імені Івана Сірка|кінним куренем "Сірків"]] пішов в обхід червоної піхоти під Сидорів. Під Сидоровим по розстрільнях залягли частини 123-ї пішої бригади більшовиків, готових зустріти вогнем наступ української кінноти. Українські козаки на хвості ворожої кінної бригади вриваються в лави піхоти та січуть її по розстрільнях. Майже одночасно з цим, надійшовши з півдня, між Сидоровом і становищами частин 123-ї бригади, [[кінний курінь імені Івана Сірка|курінь імені Івана Сірка]] бере більшовицьку піхоту під вогонь своїх кулеметів, а потім кидається в атаку, дорубуючи піших та кінних.
Кидаючи поранених червона кіннота у паніці кинулась відступати до [[Сидорів|Сидорова]] в намаганні знайти захист у більшовицької піхоти. В цей час [[Іван Омелянович-Павленко|командир]] Окремої кінної дивізії разом з [[кінний курінь імені Івана Сірка|кінним куренем «Сірків»]] пішов в обхід червоної піхоти під Сидорів. Під Сидоровом по розстрільнях залягли частини 123-ї пішої бригади більшовиків, готових зустріти вогнем наступ української кінноти. Українські козаки на хвості ворожої кінної бригади вриваються в лави піхоти та січуть її по розстрільнях. Майже одночасно з цим, надійшовши з півдня, між Сидоровом і становищами частин 123-ї бригади, [[кінний курінь імені Івана Сірка|курінь імені Івана Сірка]] бере більшовицьку піхоту під вогонь своїх кулеметів, а потім кидається в атаку, дорубуючи піших та кінних.


== Результат бою ==
== Результат бою ==
В результаті цієї вміло організованої за лічені години операції [[25 липня]] 1920 р. [[Окрема кінна дивізія]] під керівництвом
[[Іван Омелянович-Павленко|полковника Івана Омеляновича-Павленка]] вщент розгромила бригаду червоної кінноти та два полки піхоти 123-ї пішої бригади разом з їх командирами. Було захоплено 34 [[кулемет]]и, 3 [[гармата|польові гармати]], коні й усе військове майно червоних та 11 санітарних возів з [[лікарські засоби|медикаментами]]. В той же час у цьому бою Окрема кінна дивізія втратила 2 козаків убитими, поранено 33 козаків і 3 старшини. З обох боків у кінному бою брало участь до 2500 шабель.


== Див. також ==
В результаті цієї вміло організованої за лічені години операції [[25 липня]] 1920р. [[Окрема кінна дивізія]] під керівництвом
* [[Бій за Вознесенськ]]
[[полковник Омелянович-Павленко|полковника Івана Омелянович-Павленко]] вщент розгромила бригаду червоної кінноти та два полки піхоти 123-ї пішої бригади разом з їх командирами. Було захоплено 34 [[кулемет]]и, 3 [[гармата|польові гармати]], коні й усе військове майно червоних та 11 санітарних возів з [[медикаменти|медикаментами]]. В той же час у цьому бою Окрема кінна дивізія втратила 2 козаків убитими, поранено 33 козаків і 3 старшини. З обох боків у цьому кінному бою брало участь до 2500 шабель.


== Посилання ==
== Посилання ==
* [http://www.pravda.com.ua/articles/2010/09/16/5351684 Час борців, час героїв. Час воїнів] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20100919135345/http://www.pravda.com.ua/articles/2010/09/16/5351684/ |date=19 вересня 2010 }}
* [http://nezboryma-naciya.org.ua/chikago.php Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20100926002114/http://nezboryma-naciya.org.ua/chikago.php |date=26 вересня 2010 }}


== Джерела ==
* [http://www.pravda.com.ua/articles/2010/09/16/5351684/ Час борців, час героїв. Час воїнів]
* «Чорні запорожці. Спогади командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР» (під редагуванням Романа Коваля)
* ''Коваленко Сергій''. Чорні Запорожці: історія полку. — Київ: Видавництво «Стікс», 2012


{{Російсько-українські битви}}
{{battle-stub}}
[[Категорія:Перемоги армії УНР]]
[[Категорія:Перемоги армії УНР]]
[[Категорія:Армія УНР]]
[[Категорія:Російсько-польські битви]]
[[Категорія:Українсько-радянські битви]]
{{Ізольована стаття}}
[[Категорія:Історія Гусятинського району]]
[[Категорія:1920 у Тернопільському воєводстві]]
[[Категорія:Конфлікти в 1920]]
[[Категорія:Події 25 липня]]
[[Категорія:Липень 1920]]
[[Категорія:Битви в Тернопільській області]]

Поточна версія на 23:17, 29 червня 2024

У бою під Сидоровом 25 липня 1920 р. Окрема кінна дивізія армії УНР вщент розгромила більшовицьку кінноту і два полки більшовицької піхоти 123-ї пішої бригади разом із їх командирами.

Попереднє розташування військ

[ред. | ред. код]

За спогадами підполковника Армії УНР Івана Цапка, коли на початку липня 1920 року під тиском Червоної армії на Північному фронті польські війська відступили аж до Вісли і під Варшаву, українська армія продовжувала вперто боронити свій відтинок фронту, успішно стримуючи ворога. Зайнявши з 14 липня 1920 р. бойові позиції на правому, західному, березі річки Збруч — від Дністра до Гусятина, українське військо вело важкі бої у районі Шидлівці — Сидорів, що біля Гусятина, де ворог підтягнув значні сили піхоти та кінноти й майже щодня наступав на Збруч.

Третя стрілецька Залізна дивізія під командою генерала Олександра Удовиченка боронила вищезазначений відтинок фронту й своїми контратаками не тільки паралізувала, а й відкидала ворожі війська більшовиків знову за Збруч. Ворожі сили, розміщені попередньо на лівому, східному, березі Збруча, мали близько чотирьох полків піхоти, окрему бригаду кінноти та ще один кінний відділ. У цих боях проти ворожої кіноти Залізна дивізія не могла виставити відповідні за чисельностю кінні сили, тому відчуваючи перевагу в кінноті більшовики невпинно намагалися закріпитися на правому березі річки Збруч. Допомога у вигляді кількох куренів польської піхоти, надіслана польським командуванням для зміцнення фронту, що захищала Залізна дивізія, зазнала удару червоної кінноти, в результаті якого один з цих куренів було майже повністю вирубано.

За наказом вищого командування в зазначений район боїв було перекинуто Окрему кінну дивізію на чолі з полковником Іваном Омеляновичем-Павленком з метою ліквідувати ворожу кінноту. Окрема кінна дивізія на той час складалася з кінного полку Чорних Запорожців, Першого кінного Лубенського полку, Третього кінного Чигиринського полку, Окремого куреня «Сірків» (загальною кількістю до 1200 шабель) та Кінно-гірського гарматного дивізіону.

Перебіг бою

[ред. | ред. код]

Вранці 25 липня колона Окремої кінної дивізії підходила зі сходу до села Кривенького. В цей час ворогу у складі трьох полків 123-ї пішої бригади незважаючи на відчайдушний спротив Залізної дивізії вдалося захопити Сидорів. Тому відразу ж на українську піхоту, що відходила на Кривеньке кинулась з атакою більшовицька кінна бригада. Відхід піхоти під переважаючим натиском ворожої кінноти намагалися боронити Третій кінний полк під командуванням полковника Михайла Фролова (полк донських та кубанських козаків) та інші кінні сотні третьої Залізної дивізії. Забачивши старшинський роз'їзд, що був спереду Залізної дивізії, група більшовицької кінноти, близько 400 шабель, понеслась на нього намірюючись його знищити.

Командир Окремої кінної дивізії Іван Омелянович-Павленко, що перебував у голові колони, вмить оцінив ситуацію й наказав полковникові Олексі Алмазову тимчасово прийняти керівництво колоною, а сам на чолі свого конвою у складі 30 козаків та з їхнім командиром підхорунжим Сулейманом, кинувся назустріч червоним професійно рубаючи їх за всіма правилами військової науки. Не гаючи часу полковник Алмазов віддає наказ командиру Чорних Запорожців полковникові Дяченкові рушати разом з полком з місця в атаку, щоб підтримати комдива та знищити кінний відділ червоних.

Чорні Запорожці, на скаку розгортаючись до бою на смерть, як і написано на їхньому прапорі, рвонули у бій що було сили й випереджаючи свого командира з розгону «врубались» у лави червоних, «розносячи» ворога на шаблях. Внаслідок раптової атаки з цим кінним відділом червоних було враз покінчено.

Збиваючи ворожий наступ кінна артилерія полковника Алмазова бере під прицільний обстріл лави більшовицької піхоти та кінні підрозділи. Професійно організувавши обстріл артилеристи влучними попаданнями гранат розривали ворожі групи й покривали їх шрапнеллю.

Незважаючи на все уславлена піхота Залізної дивізії, тиснена ворожою кіннотою, все ще перебувала під загрозою знищення. Оцінивши поле бою полковник Омелянович-Павленко віддає наказ 1-му кінному Лубенському і 3-му кінному Чигиринському полкам на швидкому алюрі перейти праворуч від Кривенького, з тим щоб вийти на ліве крило більшовицької кінноти, а кінному полку Чорних Запорожців вдарити у чоло червоної кінної бригади. Сам командир Окремої кінної дивізії з резервним Окремим кінним куренем імені Івана Сірка попрямував за Лубенцями й Чигиринцями. В цей же час кінний полк Залізної дивізії під командуванням полковника Фролова переходить в атаку на праве крило більшовицьких сил.

Ліворуч від Кривенького стрілянина враз припинилася й зазвучало могутнє «Слава!», що лунало лише під звуки гарматних вибухів. З цим гаслом полк Чорних Запорожців на чолі з полковником Дяченком кинувся у лобову атаку на ворога. Відразу за цим залунало «Слава!» та «Ура!» з боку кінної групи полковника Фролова, яка під прикриттям кулеметного вогню обійшовши праве крило червоної кінної бригади, також пішла на неї в атаку.

Виходячи на бойові позиції Чигиринський полк, який ішов попереду, наткнувся на шалений кулеметний вогонь на лівому крилі червоної бригади, тому спішив дві сотні й за допомогою кулеметної сотні, також відкрив сильний вогонь по ворогові. Під натиском вогню більшовики заметушились і стали відходити. Прибувши слідом на поле бою полковник Омелянович-Павленко відразу кидає кінні полки Лубенців й Чигиринців в рішучу атаку на ліве крило ворога. З криком «За Україну! Слава!» українські козаки врізались у лави червоних нищащи їх на повному скаку.

Кидаючи поранених червона кіннота у паніці кинулась відступати до Сидорова в намаганні знайти захист у більшовицької піхоти. В цей час командир Окремої кінної дивізії разом з кінним куренем «Сірків» пішов в обхід червоної піхоти під Сидорів. Під Сидоровом по розстрільнях залягли частини 123-ї пішої бригади більшовиків, готових зустріти вогнем наступ української кінноти. Українські козаки на хвості ворожої кінної бригади вриваються в лави піхоти та січуть її по розстрільнях. Майже одночасно з цим, надійшовши з півдня, між Сидоровом і становищами частин 123-ї бригади, курінь імені Івана Сірка бере більшовицьку піхоту під вогонь своїх кулеметів, а потім кидається в атаку, дорубуючи піших та кінних.

Результат бою

[ред. | ред. код]

В результаті цієї вміло організованої за лічені години операції 25 липня 1920 р. Окрема кінна дивізія під керівництвом полковника Івана Омеляновича-Павленка вщент розгромила бригаду червоної кінноти та два полки піхоти 123-ї пішої бригади разом з їх командирами. Було захоплено 34 кулемети, 3 польові гармати, коні й усе військове майно червоних та 11 санітарних возів з медикаментами. В той же час у цьому бою Окрема кінна дивізія втратила 2 козаків убитими, поранено 33 козаків і 3 старшини. З обох боків у кінному бою брало участь до 2500 шабель.

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • «Чорні запорожці. Спогади командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР» (під редагуванням Романа Коваля)
  • Коваленко Сергій. Чорні Запорожці: історія полку. — Київ: Видавництво «Стікс», 2012