Тиктор Іван Микитович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагування
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
NOSFERATU (обговорення | внесок)
25 001 редагування
Немає опису редагування
SergiyMay (обговорення | внесок)
58 редагувань
→‎Посилання: додав посилання на опис ювілейного видання книги з нагоди 25-річча видавничої діяльності Тиктора
 
(Не показані 46 проміжних версій 24 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
{{Військовик2
{{Військовик
| ім'я = Іван Микитович Тиктор
| ім'я = Іван Микитович Тиктор
| портрет = Тиктор Іван.jpg
| портрет = Тиктор Іван.jpg
Рядок 6: Рядок 6:
| ім'я при народженні =
| ім'я при народженні =
| дата народження = 6.7.1896
| дата народження = 6.7.1896
| місце народження = с. [[Красне (Буський район)|Красне]]
| місце народження = с. [[Красне (смт)|Красне]] (тепер [[Красненська селищна громада]], [[Золочівський район]], [[Львівська область]])
| дата смерті = 26.8.1982
| дата смерті = 26.8.1982
| місце смерті = [[Оттава]], {{CAN}}
| місце смерті = [[Оттава]], {{CAN}}
| прізвисько =
| прізвисько =
| приналежність = [[Файл:USS kokarda.svg|25px]] [[УСС]], [[Зображення:Flag of Ukraine.svg|25px]] [[УГА]]
| приналежність = {{fУСС}}, {{fУГА}}
| країна = {{ZUNR}}
| країна = {{ZUNR}}
| рід військ =
| рід військ =
| роки служби =
| роки служби =
| звання = {{Ранг|УСС|звання=Підхорунжий}},<br/>{{Ранг|країна=ЗУНР|звання=Четар}}
| звання = [[хорунжий]]
| підрозділ =
| підрозділ =
| командування =
| командування =
| битви = [[Перша світова війна]]<br/>[[Українсько-польська війна 1918—1919]]<br/>[[Українсько-радянська війна]]
| битви = [[Перша світова війна]]<br/>[[Польсько-українська війна (1918—1919)]]<br/>[[Радянсько-українська війна]]
| нагороди =
| нагороди =
| відносини =
| відносини =
| інше =
| інше =
}}
}}
⚫
'''Іва́н Мики́тович Ти́ктор''' ([[6 липня]] [[1896]], с. [[Красне (смт)|Красне]], нині смт. [[Красне (смт)|Красне]], [[Красненська селищна громада]], [[Золочівський район]], [[Львівська область]] — [[26 серпня]] [[1982]], м. [[Оттава]], [[Канада]]) — громадський і політичний діяч, старшина [[Українські січові стрільці|УCC]] та [[УГА]], відомий [[Україна|український]] [[видавець]] і [[Редагування|редактор]]. Власник найбільшого тодішнього львівського українського видавничого концерну [[Галичина|Галичини]] «[[Українська преса (концерн)|Українська Преса]]» до [[1939]] року.

⚫
'''Іва́н Мики́тович Ти́ктор''' (* [[6 липня]] [[1896]], с. [[Красне (Буський район)|Красне]], нині смт. Красне Буського району Львівської області, — † [[26 серпня]] [[1982]], м. [[Оттава]], [[Канада]]) — громадський і політичний діяч, хорунжий [[УГА]], відомий [[Україна|український]] [[видавець]] і [[редактор]].


== Біографічні дані ==
== Біографічні дані ==
⚫
Народився у заможній сім'ї, навчався у гімназіях Львова і [[Рогатинська гімназія імені Володимира Великого|Рогатина]], студіював торговельні науки в [[Таємний український університет|Тайному українському університеті]] у Львові, вступив на правничий факультет [[Львівський університет|Львівського університету]].


Учасник [[Перша світова війна|Першої світової війни]], польсько-української ([[1918]]–[[1919]]) та російсько-української ([[1919]]–[[1920]]) воєн, доброволець легіону [[Українські січові стрільці|Українських Січових Стрільців]], служив у ранзі [[підхорунжий|підхорунжого]]. Як [[четар]] [[Українська Галицька Армія|УГА]] вступив до підпільної [[Українська військова організація|Української Військової Організації]]. Після падіння [[ЗУНР]] у квітні [[1920]] року опинився у концтаборі [[Тухоля]] поблизу [[Гданськ]]а. Батькові дивом вдалося визволити сина з полону. Війт їхнього села, поляк Ян Андрушевський, написав довідку про благонадійність українського вояка<ref name="тиктор">{{cite web|url = https://localhistory.org.ua/texts/statti/magnat-ukrayinskoyi-presi-ivan-tiktor/|назва = Магнат української преси Іван Тиктор|автор = Дарія Денис|дата = 15 вересня 2021|вебсайт = localhistory.org.ua|видавець = Мультимедійна онлайн-платформа «Локальна історія»|url-архіву = https://web.archive.org/web/20221126091544/https://localhistory.org.ua/texts/statti/magnat-ukrayinskoyi-presi-ivan-tiktor/|дата-архіву = 26 листопада 2022|мертвий-url = ні|дата-доступу = 6 травня 2023}}</ref>.
⚫
Народився в заможній сім'ї, навчався в гімназіях Львова і Рогатина, студіював торговельні науки в Тайному українському університеті у Львові, вступив на правничий факультет [[Львівський національний університет імені Івана Франка|Львівського університету]].


Після повернення з полону, Іван Тиктор насамперед прагнув здобути освіту. До війни він не встиг закінчити гімназії, тому не склав [[Матура|матури]]. Сподівався скласти іспити екстерном у Третій державній учительській семінарії у Львові та отримати право вчителювати. Усе перекреслила суперечка з викладачем-шовіністом під час екзамену з історії. Залишився останній шанс&nbsp;— курси при [[Товариство «Просвіта» (1868—1939)|товаристві «Просвіта»]]. Іван Микитович обрав комерційну справу і невдовзі він організував у рідному Красному кооператив, кредитну спілку, кравецькі курси та різноманітні гуртки. У той самий час був комендантом [[Таємний український університет|таємного українського університету]] у Львові<ref name="тиктор"/>.
Учасник [[Перша світова війна|Першої світової війни]], польсько-української ([[1918]]-[[1919]]) та російсько-української ([[1919]]-[[1920]]) воєн, доброволець легіону [[січові стрільці|Січових Стрільців]], служив у ранзі підхорунжого. Як четар [[Українська Галицька Армія|УГА]] вступив до підпільної [[Українська Військова Організація|Української Військової Організації]].


== Іван Тиктор — видавець ==
== Іван Тиктор — видавець ==
[[1921]] року на запрошення адвоката [[Шухевич Степан Євгенович|Степана Шухевича]] потрапив до виконавчого комітету кооперативного [[Червона Калина (видавництво)|видавництва «Червона Калина»]]. Воно публікувало документи та спогади учасників визвольних змагань. Справа виявилася збитковою і тоді Тиктор викупив видавництво<ref name="тиктор"/>.


⚫
Заснував у [[1923]] році популярний ілюстрований щоденник «[[Новий час (газета)|Новий час]]»; з часом добавив ряд часописів: «[[Наш Прапор (часопис, 1932)|Наш Прапор]]», «[[Народна справа (часопис, 1928)|Народна справа]]», «[[Комар (часопис)|Комар]]», «[[Дзвіночок (часопис)|Дзвіночок]]» з бібліотекою «Ранок», «[[Наш лемко (часопис)|Наш лемко]]». Паралельно з періодиками видавав календарі й монументальні твори: «Велика історія України», «[[Історія української культури, за редакцією Івана Крип'якевича|Історія української культури]]» (1936—1937 у Львові), «Історія українського війська» — та щомісячно белетристичні твори у рамках «Народної бібліотеки», «Лемківську читанку», та інші книжки.
⚫
Власник до [[1939]] найбільшого тодішнього львівського українського видавничого концерну [[Галичина|Галичини]] «[[Українська Преса]]», який видавничою діяльністю спричинився до масового поширення преси, і книжок на західноукраїнських землях, зокрема в Галичині. Як приватний видавець і звеличник книжки перший увів в українську пресу західний принцип, що преса — це не продукт добродійності, чи харитативна та сутосуспільницька праця, а сполучення культури з купецтвом, яке мусить самооплачуватися.


У Красному організував виробництво ячмінної кави. Бренд «Золотий Колос» навіть витіснив із ринків Львова популярну каву «Франка», яку продавали євреї<ref name="тиктор"/>.
⚫
Заснував у [[1923]] популярний ілюстрований щоденник «[[Новий час (газета)|Новий час]]»; з часом добавив ряд часописів: «[[Наш Прапор (часопис, 1932)|Наш Прапор]]», «[[Народна справа (часопис, 1928)|Народна справа]]», «[[Комар (часопис)|Комар]]», «[[Дзвіночок (часопис)|Дзвіночок]]» з бібліотекою «Ранок», «[[Наш лемко (часопис)|Наш лемко]]». Паралельно з періодиками видавав календарі й монументальні твори: «Велика історія України», «[[Історія української культури, за редакцією Івана Крип'якевича|Історія української культури]]» (1936–1937 у Львові), «Історія українського війська» — та щомісячно белетристичні твори у рамках «Народної бібліотеки», «Лемківську читанку», та інші книжки.


⚫
У [[міжвоєнний період]] власник найбільшого тодішнього львівського українського видавничого концерну [[Галичина|Галичини]] «[[Українська преса (концерн)|Українська Преса]]», який видавничою діяльністю спричинився до масового поширення преси і книжок на західноукраїнських землях, зокрема в Галичині. Як приватний видавець і звеличник книжки перший увів в українську пресу західний принцип, що преса&nbsp;— це не продукт добродійності, чи харитативна та суто суспільна праця, а сполучення культури з купецтвом, яке мусить самооплачуватися. Йому неодноразово пропонували балотуватися до парламенту Польської Республіки, щоб там відстоювати українську ідею. Відмовлявся. Журналіст Євген Лазор писав, що робив це, бо й так мав дуже великий вплив: «Був владарем сердець і думок»<ref name="тиктор"/>.
⚫
== Видавнича діяльність на еміграції ==


Останній номер «Нового Часу» вийшов [[12 вересня]] [[1939]] року. Того дня [[Львів]] вже бомбардувала [[Люфтваффе|німецька авіація]]. Незабаром прийшли радянські «визволителі». Концерн «[[Українська преса (концерн)|Українська Преса]]» націоналізували та на його потужностях почали друкувати газету «Вільна Україна». Тиктор був вимушений виїхати до окупованого німцями [[Краків|Кракова]], де [[1939]] року очолив релігійне видавництво «Нове життя», яке згодом передав отцям-студитам. Коли війська Вермахту зайняли решту України, осів у [[Рівне|Рівному]]. Тут у [[1941]]—[[1943]] роках разом з [[Самчук Улас Олексійович|Уласом Самчуком]] працював у видавництві «Волинь», де друкувалися часописи «Орленя» та «Український хлібороб», серія «Бібліотека „Антикомуніст“»<ref name="тиктор"/>.
Після розгромлення його підприємства за часів радянської окупації у [[1939]] очолював у [[Краків|Кракові]] релігійне видавництво «Нове Життя», а в роках [[1941]]-[[1943]] — видавництво «Волинь» у [[Рівне|Рівному]]. В ті роки у видавництві працював [[Улас Самчук]].


У вересні [[1943]] року разом з іншими співробітниками видавництва Іван Тиктор потрапив за ґрати. Через два місяці вийшов на волю<ref name="тиктор"/>.
З [[1948]] — в [[Канада|Канаді]] у місті [[Вінніпеґ]], де заснував «Клюб приятелів української книжки», і перевидав у [[1948]]-[[1954]] свої найбільші довоєнні видання із доповненнями про новіші часи — та близько 40 книжок красного письменства.


На той час Іван Тиктор з родиною мешкав на [[Вулиця Піскова|вулиці Пісковій]], 26 у Львові<ref>{{книга|автор = [[Мельник Ігор Володимирович|Мельник І.&nbsp;В.]], [[Загайська Роксоляна Йосипівна|Загайська Р.&nbsp;Й.]]|частина = |посилання частина = |заголовок = Личаківське передмістя та східні околиці Королівського столичного міста Львова|оригінал = |посилання = |відповідальний = [[Мельник Ігор Володимирович|Ігор Мельник]], Роксоляна Загайська|видання = Видання друге, змінене і доповнене|місце = Львів|видавництво = Центр Європи|рік = 2013|том = |сторінки = 96|сторінок = 352|серія = Львівські вулиці і кам'яниці; 4/4|isbn = 978-966-464-002-9|тираж = |ref = }}</ref>.
⚫
== Заслуги ==


⚫
== Видавнича діяльність на еміграції ==
Заслуги Івана Тиктора великі: створення видань, які своєчасно приносили користь суспільству і стали тривкими надбаннями культури;
Того ж [[1943]] року Іван разом із дружиною Марією та донькою Наталею виїхали до Австрії і вже звідти емігрували до Канади<ref name="тиктор"/>. З [[1948]]&nbsp;— в [[Канада|Канаді]] у місті [[Вінніпеґ]], де заснував «Клюб приятелів української книжки», і перевидав у [[1948]]–[[1954]] свої найбільші довоєнні видання із доповненнями про новіші часи&nbsp; та близько 40 книжок красного письменства<ref>{{cite web|url = https://leopolis.one/uk/eternal/mediamagnat-z-dusheyu-patriota-ivan-tyktor-3776|назва = Медіамагнат з душею патріота&nbsp;— Іван Тиктор|автор = Станіслав Черніков|дата = 15 грудня 2022|вебсайт = leopolis.one|видавець = |url-архіву = https://web.archive.org/web/20230205231930/https://leopolis.one/uk/eternal/mediamagnat-z-dusheyu-patriota-ivan-tyktor-3776|дата-архіву = 5 лютого 2023|мертвий-url = ні|дата-доступу = 6 травня 2023}}</ref>.
⚫
введення періодичного друкованого слова в українське село; і, поставлення уперше газетного видавництва на купецькій базі, зберігаючи усі свої часописи у національно-громадському патріотичному дусі.

⚫
== Заслуги ==
⚫
Заслуги Івана Тиктора великі: створення видань, які своєчасно приносили користь суспільству і стали тривкими надбаннями культури; введення періодичного друкованого слова в українське село; і, поставлення уперше газетного видавництва на купецькій базі, зберігаючи усі свої часописи у національно-громадському патріотичному дусі.


== Вшанування пам'яті ==
== Вшанування пам'яті ==
На його честь названо 63 курінь УПЮ імені Івана Тиктора.
* На його честь названо 63 курінь УПЮ імені Івана Тиктора.
* 1993 року вулицю Орловську у Львові перейменовано на [[Вулиця Тиктора|вулиця Івана Тиктора]]<ref>{{книга|автор = Мельник Б.&nbsp;В|частина = Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова|заголовок = Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII—XX століття|оригінал = |посилання = http://history.org.ua/LiberUA/966-603-1%2015-9/966-603-1%2015-9.pdf|відповідальний = |видання = |місце = Львів|видавництво = [[Світ (видавництво)|Світ]]|рік = 2001|том = |сторінки = 63|сторінок = 128|серія = |isbn = 966-603-115-9|тираж =}}</ref><ref>{{книга|автор = Громов С.|частина= |посилання частина= |заголовок=Імена видатних людей у вулицях Львова|оригінал = |посилання = |відповідальний= |видання = |місце = Львів|видавництво = НВФ «Українські технології»|рік = 2001|том = |сторінки = 129|сторінок = 172|серія = |isbn = 978-617-629-077-3|тираж=}}</ref>.
* У смт [[Красне (смт)|Красне]], [[Золочівський район|Золочівського району]] [[Львівська область|Львівської області]] на честь Івана Тиктора названа вулиця.
* [[27 грудня]] [[2016]] року у Львові на вшанування 120-ліття з дня народження Івана Тиктора на фасаді будинку, що на розі [[Вулиця Тиктора|вулиці Тиктора]] та [[Проспект Свободи (Львів)|проспекту Свободи]] за ініціативи кафедри медіакомунікацій [[Українська академія друкарства|Української академії друкарства]] в межах проекту «Іван Тиктор: великий видавець, видатний українець»<ref>{{cite web|url = https://www.uad.lviv.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=231&catid=1&Itemid=2|назва = Символічне повернення Івана Тиктора на львівські вулиці|автор = |дата = |вебсайт = uad.lviv.ua|видавець = [[Українська академія друкарства]]|url-архіву = https://web.archive.org/web/20210121201945/https://www.uad.lviv.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=231&catid=1&Itemid=2|дата-архіву = 21 січня 2021|мертвий-url = ні|дата-доступу = 13 вересня 2020}}</ref> було встановлено інформаційну таблицю<ref>{{cite web |url = https://zbruc.eu/node/80765|назва = Львівський маршрут медіамагната Івана Тиктора|автор = Литвак Г.|дата = 19 червня 2018|вебсайт=zbruc.eu|видавець = [[Збруч (газета)|Збруч]]|url-архіву = https://web.archive.org/web/20221209131724/https://zbruc.eu/node/80765|дата-архіву = 9 грудня 2022|мертвий-url = ні|дата-доступу = 13 вересня 2020}}</ref>.

== Примітки ==
{{reflist|2}}


== Література ==
== Література ==
* ''[[Науменко Кім Єлисейович|Науменко К.&nbsp;Є.]]'' [http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Tyktor_I Тиктор Іван] // {{ЕІУ|10|78}}
* {{ЕУ}}
* {{ЕУ}}
* ''[[Якимович Богдан Зіновійович|Якимович Б. З.]]'' Видавець Іван Тиктор: життєвий шлях і громадська діяльність // Україна: Культурна спадщина, національна свідомість, державність. — Львів: [[Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України]], 1997. — Вип. 3/4. — С. 337—354.
⚫
* ''Тернопільський Юрій Л.'' Українська преса з перспективи 150-ліття, [[Спілка українських журналістів Америки]], Джерсі-Сіті, 1974.
* Українська журналістика в іменах / За ред. М. М. Романюка. ;— Львів, 1996. — Вип. ІІІ. — 424 с. ISBN 5-7702-1245-4
* Видання Івана Тиктора та концерну «Українська преса»: Бібліогр. покажч. (1923—1977) / уклад.: В. Г. Денисюк; НАН України. Львів. наук. б-ка ім. В.Стефаника. — Л., 2000. — 368 c.
⚫
* ''Тернопільський Юрій Л.'' Українська преса з перспективи 150-ліття, [[Спілка українських журналістів Америки]]. — Джерсі-Сіті, 1974.
⚫
* ''Зелінська Н.'' Іван Тиктор: талан і талант [Текст] : моногр. / Н. Зелінська, Л. Сніцарчук, Е. Огар, Н. Благовірна та ін. — Львів : [[Видавництво Української академії друкарства|Укр. акад. друкарства]], 2007. — 240 с. — ISBN 978-966-322-092-5
* Видання Івана Тиктора та концерну «Українська Преса»: Бібліографічний покажчик (1923—1977) / [[НАН України]], [[Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника]]; уклад. В. Г. Денисюк. — Львів, 2000. — 369 с.
⚫
* Енциклопедія українознавства для школярів і студентів. Донецьк: Сталкер, 2000. — 496 с.
* Українська журналістика в іменах / За ред. М. М. Романюка. — Львів, 1996. — Вип. ІІІ. — 424 с. — ISBN 5-7702-1245-4.
⚫
* ''Зелінська Н.'' Іван Тиктор: талан і талант: моногр. / Н. Зелінська, Л. Сніцарчук, Е. Огар, Н. Благовірна та ін. — Львів: [[Видавництво Української академії друкарства|Українська академія друкарства]], 2007. — 240 с. — ISBN 978-966-322-092-5.
⚫
* Енциклопедія українознавства для школярів і студентів. — Донецьк: Сталкер, 2000. — 496 с.
* ''Яворівський Є.'' 30-ліття видавничої діяльності Івана Тиктора, 1923—1953 / Є. Яворівський. — Вінніпег, 1953. — 19 с.


== Посилання ==
== Посилання ==
* [https://www.kobzar.in.ua/bookstore/knigi/velyka-istoriia-ukrainy-ivan-tyktor-1948/ Велика історія України, видав Іван Тиктор] – Вінніпег: 1948. – 968 с.
⚫
* [http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/07/08/6674 Концерн Івана Тиктора]
* {{УСЕ-4|[http://slovopedia.org.ua/29/53410/21953.html Тиктор Іван]}}
⚫
* [http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/07/07/6639/ Щоденна історія: див.: 1896 р.]
⚫
* [http://web.archive.org/web/20071010144809/http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/07/08/6674 Концерн Івана Тиктора]
⚫
* [http://web.archive.org/web/20071011190642/http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/07/07/6639/ Щоденна історія: див.: 1896 р.]
* {{cite web|url = https://www.bbc.com/ukrainian/blog-history-44729608|назва = Іван Тиктор: «сільський хлоп», який став медіамагнатом|автор = Олексій Бухало|дата = 6 липня 2018|вебсайт = bbc.com|видавець = [[BBC News]] Україна|url-архіву = https://web.archive.org/web/20220428222551/https://www.bbc.com/ukrainian/blog-history-44729608|дата-архіву = 28 квітня 2022|мертвий-url = ні|дата-доступу = 6 травня 2023}}
* {{cite web|url = https://chytomo.com/buty-tyktorom-vyklyky-ukrainskoho-vydavnychoho-superheroia/|назва = Бути Тиктором: виклики українського видавничого супергероя|автор = Галина Листвак|дата = 7 липня 2021|вебсайт = chytomo.com|видавець = Портал про культуру читання і мистецтво книговидання «Читомо»|url-архіву = https://web.archive.org/web/20220311161503/https://chytomo.com/buty-tyktorom-vyklyky-ukrainskoho-vydavnychoho-superheroia/|дата-архіву = 11 березня 2022|мертвий-url = ні|дата-доступу = 6 травня 2023}}


{{Бібліоінформація}}
[[Категорія:Українські видавці]]
[[Категорія:Українські видавці]]
[[Категорія:Українські підприємці]]
[[Категорія:Українські підприємці]]
[[Категорія:Персоналії:Львів]]
[[Категорія:Галицькі підприємці]]
[[Категорія:Українці Канади]]
[[Категорія:Учні Рогатинської гімназії]]
[[Категорія:Персоналії:Вінніпег]]
[[Категорія:Четарі УГА]]
[[Категорія:Вояки Легіону УСС]]
[[Категорія:Вояки Української Галицької Армії]]
[[Категорія:Хорунжі УГА]]
[[Категорія:Випускники Українського таємного університету]]
[[Категорія:Уродженці Красного]]
[[Категорія:Уродженці Красного]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названі вулиці]]
[[Категорія:Керівники підприємств Львова]]
[[Категорія:Персоналії:Рівне]]
[[Категорія:Українці Вінніпега]]
[[Категорія:Померли в Оттаві]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названо вулиці]]

Поточна версія на 20:12, 4 липня 2024

Іван Микитович Тиктор
 Підхорунжий (фельдфебель),
 Четар
Загальна інформація
Народження6 липня 1896(1896-07-06)
с. Красне (тепер Красненська селищна громада, Золочівський район, Львівська область)
Смерть26 серпня 1982(1982-08-26) (86 років)
Оттава, Канада Канада
Військова служба
ПриналежністьЗУНР ЗУНР
Війни / битвиПерша світова війна
Польсько-українська війна (1918—1919)
Радянсько-українська війна

Іва́н Мики́тович Ти́ктор (6 липня 1896, с. Красне, нині смт. Красне, Красненська селищна громада, Золочівський район, Львівська область — 26 серпня 1982, м. Оттава, Канада) — громадський і політичний діяч, старшина УCC та УГА, відомий український видавець і редактор. Власник найбільшого тодішнього львівського українського видавничого концерну Галичини «Українська Преса» до 1939 року.

Біографічні дані

[ред. | ред. код]

Народився у заможній сім'ї, навчався у гімназіях Львова і Рогатина, студіював торговельні науки в Тайному українському університеті у Львові, вступив на правничий факультет Львівського університету.

Учасник Першої світової війни, польсько-української (1918–1919) та російсько-української (1919–1920) воєн, доброволець легіону Українських Січових Стрільців, служив у ранзі підхорунжого. Як четар УГА вступив до підпільної Української Військової Організації. Після падіння ЗУНР у квітні 1920 року опинився у концтаборі Тухоля поблизу Гданська. Батькові дивом вдалося визволити сина з полону. Війт їхнього села, поляк Ян Андрушевський, написав довідку про благонадійність українського вояка[1].

Після повернення з полону, Іван Тиктор насамперед прагнув здобути освіту. До війни він не встиг закінчити гімназії, тому не склав матури. Сподівався скласти іспити екстерном у Третій державній учительській семінарії у Львові та отримати право вчителювати. Усе перекреслила суперечка з викладачем-шовіністом під час екзамену з історії. Залишився останній шанс — курси при товаристві «Просвіта». Іван Микитович обрав комерційну справу і невдовзі він організував у рідному Красному кооператив, кредитну спілку, кравецькі курси та різноманітні гуртки. У той самий час був комендантом таємного українського університету у Львові[1].

Іван Тиктор — видавець

[ред. | ред. код]

1921 року на запрошення адвоката Степана Шухевича потрапив до виконавчого комітету кооперативного видавництва «Червона Калина». Воно публікувало документи та спогади учасників визвольних змагань. Справа виявилася збитковою і тоді Тиктор викупив видавництво[1].

Заснував у 1923 році популярний ілюстрований щоденник «Новий час»; з часом добавив ряд часописів: «Наш Прапор», «Народна справа», «Комар», «Дзвіночок» з бібліотекою «Ранок», «Наш лемко». Паралельно з періодиками видавав календарі й монументальні твори: «Велика історія України», «Історія української культури» (1936—1937 у Львові), «Історія українського війська» — та щомісячно белетристичні твори у рамках «Народної бібліотеки», «Лемківську читанку», та інші книжки.

У Красному організував виробництво ячмінної кави. Бренд «Золотий Колос» навіть витіснив із ринків Львова популярну каву «Франка», яку продавали євреї[1].

У міжвоєнний період власник найбільшого тодішнього львівського українського видавничого концерну Галичини «Українська Преса», який видавничою діяльністю спричинився до масового поширення преси і книжок на західноукраїнських землях, зокрема в Галичині. Як приватний видавець і звеличник книжки перший увів в українську пресу західний принцип, що преса — це не продукт добродійності, чи харитативна та суто суспільна праця, а сполучення культури з купецтвом, яке мусить самооплачуватися. Йому неодноразово пропонували балотуватися до парламенту Польської Республіки, щоб там відстоювати українську ідею. Відмовлявся. Журналіст Євген Лазор писав, що робив це, бо й так мав дуже великий вплив: «Був владарем сердець і думок»[1].

Останній номер «Нового Часу» вийшов 12 вересня 1939 року. Того дня Львів вже бомбардувала німецька авіація. Незабаром прийшли радянські «визволителі». Концерн «Українська Преса» націоналізували та на його потужностях почали друкувати газету «Вільна Україна». Тиктор був вимушений виїхати до окупованого німцями Кракова, де 1939 року очолив релігійне видавництво «Нове життя», яке згодом передав отцям-студитам. Коли війська Вермахту зайняли решту України, осів у Рівному. Тут у 1941—1943 роках разом з Уласом Самчуком працював у видавництві «Волинь», де друкувалися часописи «Орленя» та «Український хлібороб», серія «Бібліотека „Антикомуніст“»[1].

У вересні 1943 року разом з іншими співробітниками видавництва Іван Тиктор потрапив за ґрати. Через два місяці вийшов на волю[1].

На той час Іван Тиктор з родиною мешкав на вулиці Пісковій, 26 у Львові[2].

Видавнича діяльність на еміграції

[ред. | ред. код]

Того ж 1943 року Іван разом із дружиною Марією та донькою Наталею виїхали до Австрії і вже звідти емігрували до Канади[1]. З 1948 — в Канаді у місті Вінніпеґ, де заснував «Клюб приятелів української книжки», і перевидав у 1948–1954 свої найбільші довоєнні видання із доповненнями про новіші часи  та близько 40 книжок красного письменства[3].

Заслуги

[ред. | ред. код]

Заслуги Івана Тиктора великі: створення видань, які своєчасно приносили користь суспільству і стали тривкими надбаннями культури; введення періодичного друкованого слова в українське село; і, поставлення уперше газетного видавництва на купецькій базі, зберігаючи усі свої часописи у національно-громадському патріотичному дусі.

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и Дарія Денис (15 вересня 2021). Магнат української преси Іван Тиктор. localhistory.org.ua. Мультимедійна онлайн-платформа «Локальна історія». Архів оригіналу за 26 листопада 2022. Процитовано 6 травня 2023.
  2. ↑ Мельник І. В., Загайська Р. Й. Личаківське передмістя та східні околиці Королівського столичного міста Львова / Ігор Мельник, Роксоляна Загайська. — Видання друге, змінене і доповнене. — Львів : Центр Європи, 2013. — С. 96. — (Львівські вулиці і кам'яниці; 4/4) — ISBN 978-966-464-002-9.
  3. ↑ Станіслав Черніков (15 грудня 2022). Медіамагнат з душею патріота — Іван Тиктор. leopolis.one. Архів оригіналу за 5 лютого 2023. Процитовано 6 травня 2023.
  4. ↑ Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII—XX століття. — Львів : Світ, 2001. — С. 63. — ISBN 966-603-115-9.
  5. ↑ Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — С. 129. — ISBN 978-617-629-077-3.
  6. ↑ Символічне повернення Івана Тиктора на львівські вулиці. uad.lviv.ua. Українська академія друкарства. Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 13 вересня 2020.
  7. ↑ Литвак Г. (19 червня 2018). Львівський маршрут медіамагната Івана Тиктора. zbruc.eu. Збруч. Архів оригіналу за 9 грудня 2022. Процитовано 13 вересня 2020.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тиктор_Іван_Микитович&oldid=42975153