Білинський Михайло Іванович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Daniel bey (обговорення | внесок)
474 редагування
Немає опису редагування
(Не показано 32 проміжні версії 24 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
{{othernames|Білинський}}
{{othernames|Білинський}}
{{Український державний діяч
{{Український державний діяч
| ім'я = Михайло Іванович Білинський
| ім'я = Михайло Білинський
| зображення = [[Файл:Bilinskiy Shramchenko low contrast.jpg|260px]]
| зображення = [[Файл:Bilinskiy Shramchenko low contrast (cropped).jpg|200px]]
| розмір_зображення =
| розмір_зображення =
| підпис зображення = Морський міністр Михайло Білинський та його заступник [[Святослав Шрамченко]]
| підпис зображення = Морський міністр Михайло Білинський
| посада1 = [[Список міністрів внутрішніх справ України|6-й Міністр внутрішніх справ]] [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії УНР]] {{прапорець20|UKR}}
| посада1 = [[Список міністрів внутрішніх справ України|6-й Міністр внутрішніх справ]] [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії УНР]] {{прапорець20|UKR}}
| почав1 = [[3 травня]] [[1920]]
| почав1 = [[3 травня]] [[1920]]
Рядок 24: Рядок 24:
| рід військ = [[Файл:Naval_Ensign_of_Ukraine_1918_July.png|border|25px]] [[Морська піхота УНР]]
| рід військ = [[Файл:Naval_Ensign_of_Ukraine_1918_July.png|border|25px]] [[Морська піхота УНР]]
| роки служби =
| роки служби =
| звання = контр-адмірал [[УНР]]
| звання = контрадмірал [[УНР]]
| підрозділ =
| підрозділ =
| командування = Організатор та командир [[Морська піхота УНР|Дивізії морської піхоти Директорії УНР]] [[Файл:Flag of Ukrainian People's Republic 1917.svg|25px]]
| командування = Організатор та командир [[Морська піхота УНР|Дивізії морської піхоти Директорії УНР]] [[Файл:Flag of Ukrainian People's Republic 1917.svg|25px]]
Рядок 31: Рядок 31:
| партія =
| партія =
| нагороди = [[Файл:OrdenVzvolennya.gif|25px|Орден Визволення]]
| нагороди = [[Файл:OrdenVzvolennya.gif|25px|Орден Визволення]]
{{{!}}
{{(!}}
{{!}} {{Орден Святої Анни 3 ступеня}} {{!!}} {{Орден Святої Анни 4 ступеня}} {{!!}} {{Орден Святого Станіслава 3 ступеня}}
{{!}} {{Орден Святої Анни 3 ступеня}} {{!!}} {{Орден Святої Анни 4 ступеня}} {{!!}} {{Орден Святого Станіслава 3 ступеня}}
{{!}}}
{{!)}}
| примітки =
| примітки =
}}
}}
'''Миха́йло Іва́нович Біли́нський''' (також ''Білінський'',<ref>Український морський міністр… М.&nbsp;І.&nbsp;Білінський / Журнал «Літопис Червоної Калини» Ч. 9 від вересня 1932.— С. 17</ref> [[12 липня]] [[1883]]&nbsp;— [[17 листопада]] [[1921]])&nbsp;— український військовий діяч, [[контр-адмірал]] [[Українська Народна Республіка|УНР]]. Наприкінці 1917&nbsp;р.&nbsp;— один з організаторів [[Рада народних міністрів УНР|українського морського міністерства]]. Міністр морських справ УНР. Міністр внутрішніх справ УНР.
'''Миха́йло Іва́нович Біли́нський''' (також ''Білінський'',<ref>Український морський міністр… М.&nbsp;І.&nbsp;Білінський / Журнал «Літопис Червоної Калини» Ч. 9 від вересня 1932.— С. 17</ref> [[12 липня]] [[1883]], [[Драбове-Барятинське]]&nbsp;— [[17 листопада]] [[1921]])&nbsp;— [[Україна|український]] [[Воєначальник|військовий діяч]], [[контрадмірал]] [[Українська Народна Республіка|УНР]]. Наприкінці [[1917]]&nbsp;р.&nbsp;— один з організаторів [[Рада народних міністрів УНР|українського морського міністерства]]. [[Рада народних міністрів УНР|Міністр морських справ УНР]]. [[Рада народних міністрів УНР|Міністр внутрішніх справ УНР]]. [[Керівник|Організатор]] та [[командир]] [[Морська піхота УНР|Дивізії морської піхоти Директорії УНР]] (1919—1921). Загинув у бою під час [[Другий зимовий похід|Другого зимового походу]]. Ім'я Адмірала Білинського присвоєно [[36-та окрема бригада морської піхоти (Україна)|36-й окремій бригаді морської піхоти]] Командування морської піхоти [[Військово-морські сили Збройних сил України|Військово-Морських Сил Збройних Сил України]].

Організатор та командир [[Морська піхота УНР|Дивізії морської піхоти Директорії УНР]] (1919—1921). Загинув у бою під час [[Другий зимовий похід|Другого зимового походу]].


== Біографічні відомості ==
== Біографічні відомості ==


=== Дитинство. Юність ===
=== Дитинство. Юність ===
Михайло Білинський (за документами — Білінський) згідно з флотськими документами народився 12 липня 1883 року. Його батьком найімовірніше був священик Михайлівської церкви м. Драбів Іван Іасонович Білінський. Хоча Савченко-Більський стверджує, що М. І. Білинський народився в родині заможного селянина в селі [[Драбове-Барятинське]], нині [[Драбівський район|Драбівського району]] [[Черкаська область|Черкаської області]]. Спадковий дворянин — його дід, отець Іасон 1870 року нагороджений орденом Святої Анни ІІІ ступеня, а 1884 він, п'ятеро дітей та онуки отримали [[дворянський титул]].
Михайло Білинський (за документами — Білінський) згідно з флотськими документами народився 12 липня 1883 року. Його батьком найімовірніше був священик Михайлівської церкви м. Драбів Іван Іасонович Білінський. Хоча Савченко-Більський стверджує, що М. І. Білинський народився в родині заможного селянина в селі [[Драбове-Барятинське]], нині [[Драбівський район|Драбівського району]] [[Черкаська область|Черкаської області]]. Спадковий дворянин — його дід, отець Іасон 1870 року нагороджений орденом Святої Анни ІІІ ступеня, а 1884 він, п'ятеро дітей та онуки отримали [[Шляхетські ранги|дворянський титул]].

⚫
Після закінчення 2-ї Київської гімназії, Михайло продовжив навчання в Московському [[Лазаревський інститут східних мов|Лазаревському інституті східних мов]]; опанував арабську, вірменську, перську, турецьку, кримськотатарську, грузинську мови, пройшов практичний курс зі східної каліграфії.


У персональній картці<ref name=":0">Нормативно-правові акти УНР: збірник документів / Уклад. Льовтуз К. К. - Київ: без вид., 2024.</ref>, що Михайло Білинський заповнив власноруч та підписав 11 листопада 1920 р., він зазначив таке: національність - українець; віросповідання - православної віри; освіта - вища, вища фахова - морська; фах - моряк, кооператор; родинний стан - одружений; відношення до військової повинності - старшина флоту, рік призову - 1903, військовий ранг - старший лейтенант флоту; обіймає посади у державних установах - з 1906 р., з 1917 р. в УНР; обіймає посади у громадських установах - з 1912 р.; стаж політичний та громадський - член ЦК Української партії самостійників-соціалістів, член Всеукраїнської національної ради.
⚫
Після закінчення 2-ї Київської гімназії, Михайло продовжив навчання в Московському [[Лазаревський інститут східних мов| Лазаревському інституті східних мов]]; опанував арабську, вірменську, перську, турецьку, татарську, грузинську мови, пройшов практичний курс зі східної каліграфії.


== Служба на Російському флоті ==
== Служба на Російському флоті ==
Військову службу розпочав [[1906]] року [[юнкер]]ом [[Балтійський флот|Балтійського флоту]]. Відправляється у внутрішнє плавання на навчальному судні «Рига». У липні 1906 там спалахує повстання, Білинський серед тих, хто не підтримав революційні заклики. За участь у придушенні повстання нагороджений срібною [[медаль «За хоробрість»|медаллю «За хоробрість»]] на Георгіївській стрічці. 1907 року служить на лінійних кораблях «Пантелеймон» і «Три святителі». Після екзамену 12 вересня 1908 отримав звання підпоручика Адміралтейства, переведений до 2-го Балтійського флотського екіпажу. 3 грудня 1910 року, в зв'язку із переведенням до 3-ї прикордонної Аренсбурзької бригади Окремого корпусу прикордонної варти, перейменований в корнети. Служив на острові [[Сааремаа|Езель]].
Військову службу розпочав [[1906]] року юнкером Балтійського флоту. Вирушає у внутрішнє плавання на навчальному судні «Рига». У липні 1906 там спалахує повстання, Білинський серед тих, хто не підтримав революційні заклики. За участь у придушенні повстання нагороджений срібною [[медаль «За хоробрість»|медаллю «За хоробрість»]] на Георгіївській стрічці. 1907 року служить на лінійних кораблях «Пантелеймон» і «Три святителі». Після екзамену 12 вересня 1908 отримав звання підпоручика Адміралтейства, переведений до 2-го Балтійського флотського екіпажу. 3 грудня 1910 року, в зв'язку із переведенням до 3-ї прикордонної Аренсбурзької бригади Окремого корпусу прикордонної варти, перейменований в корнети. Служив на острові [[Сааремаа|Езель]].
⚫
Наприкінці грудня [[1911]] року Білинський у чині підпоручика звільнився в запас і розпочав службу в системі Міністерства фінансів. [[1914]] року, з початком [[Перша світова війна|Першої світової війни]], Михайла Білинського мобілізують на військову службу і направляють на Балтійський флот, де він командує ротою новобранців 2-го Балтійського флотського екіпажу. У лютому 1915 року Білинський був підвищений у званні до поручика, а в травні 1915 нагороджений [[орден Святого Станіслава|орденом Святого Станіслава 3-го ступеня]]. 1916 року нагороджений [[Орден Святої Анни|орденом Святої Анни 3-го ступеня]]. Позаяк, Михайло Іванович у 1915—1916 роках окрім берегової ніс ще й корабельну службу: спочатку вахтовим начальником, а згодом ревізором яхти «Стріла», то 31 жовтня 1916 року отримав перше флотське звання — мічман. Відомо, що революційного 1917 та на початку 1918 року мічман Білинський служив помічником командира 2-го Балтійського флотського екіпажу.
Наприкінці грудня [[1911]] року Білинський у чині підпоручика звільнився в запас і розпочав службу в системі Міністерства фінансів.
⚫
[[1914]] року, з початком [[Перша світова війна|Першої світової війни]], Михайла Білинського мобілізують на військову службу і направляють на Балтійський флот, де він командує ротою новобранців 2-го Балтійського флотського екіпажу. У лютому 1915 року Білинський був підвищений у званні до поручика, а в травні 1915 нагороджений [[орден Святого Станіслава|орденом Святого Станіслава 3-го ступеня]]. 1916 року нагороджений [[орден Святої Ганни |орденом Святої Ганни 3-го ступеня]]. Так як, Михайло Іванович у 1915—1916 роках окрім берегової ніс ще й корабельну службу: спочатку вахтовим начальником, а згодом ревізором яхти «Стріла», то 31 жовтня 1916 року отримав перше флотське звання — мічман. Відомо, що революційного 1917 та на початку 1918 року мічман Білинський служив помічником командира 2-го Балтійського флотського екіпажу.


== На службі Україні ==
== На службі Україні ==


=== Проукраїнська діяльність на Балтійському флоті ===
=== Проукраїнська діяльність на Балтійському флоті ===
З початком революційних подій в [[Петроград]]і Білинський включається в активне громадське і політичне життя. Разом з лейтенантом [[Шрамченко Святослав Олександрович|Святославом Шрамченком]] він організовує Український військово-морський революційний штаб Балтійського флоту. Цей штаб організаційно об'єднав моряків-українців, які служили на Балтійському флоті, активно пропагував ідеї української автономії. Тоді на Балтійському флоті кількість моряків, які вважали себе українцями, становила понад 12 000 осіб.
З початком революційних подій в [[Санкт-Петербург|Петрограді]] Білинський включається в активне громадське і політичне життя. Разом з лейтенантом [[Шрамченко Святослав Олександрович|Святославом Шрамченком]] він організовує Український військово-морський революційний штаб Балтійського флоту. Цей штаб організаційно об'єднав моряків-українців, які служили на Балтійському флоті, активно пропагував ідеї української автономії. Тоді на Балтійському флоті кількість моряків, які вважали себе українцями, становила понад 12 000 осіб.


З ініціативи Білинського, Шрамченка та інших активістів вдалося «українізувати», тобто шляхом обміну особовим складом з іншими кораблями створити українські залоги на [[Світлана (крейсер)|крейсері «Світлана»]] та ескадрених міноносцях «Україна» і «Гайдамак».
З ініціативи Білинського, Шрамченка та інших активістів вдалося «українізувати», тобто шляхом обміну особовим складом з іншими кораблями створити українські залоги на [[Світлана (крейсер)|крейсері «Світлана»]] та ескадрених міноносцях «Україна» і «Гайдамак».


[[12 жовтня]] 1917 року на цих кораблях було піднято український синьо-жовтий прапор. В подальшому ці кораблі планувалося перевести до складу [[Військово-морські сили Української Народної Республіки та Української Держави|Українських військово-морських сил]]. Остаточному втіленню в життя цих планів зашкодило захоплення влади більшовиками та повна дезорганізація установ флоту, що змусило українців залишити кораблі та виїхати в Україну. Самі ж кораблі лишилися в [[Петроград]]і.
[[12 жовтня]] 1917 року на цих кораблях було піднято український синьо-жовтий прапор. Надалі ці кораблі планувалося перевести до складу [[Військово-морські сили Української Народної Республіки та Української Держави|Українських військово-морських сил]]. Остаточному втіленню в життя цих планів зашкодило захоплення влади більшовиками та повна дезорганізація установ флоту, що змусило українців залишити кораблі та виїхати в Україну. Самі ж кораблі лишилися в [[Петроград]]і.


Підняття прапорів на кораблях Балтійського флоту викликало великий резонанс на Чорноморському флоті. Того ж 12 жовтня були піднятті українські національні прапори на [[Воля (лінкор)|лінкорах «Воля»]], [[Георгій Побідоносець (панцерник)|«Георгій Побідоносець»]], [[панцерник "Потьомкін"|панцернику «Потьомкін»]] (який перейменовують на «Борець за свободу») та інших кораблях.
Підняття прапорів на кораблях Балтійського флоту викликало великий резонанс на Чорноморському флоті. Того ж 12 жовтня були піднятті українські національні прапори на [[Воля (лінкор)|лінкорах «Воля»]], [[Георгій Побідоносець (панцерник)|«Георгій Побідоносець»]], [[Панцерник «Князь Потьомкін-Таврійський»|панцернику «Потьомкін»]] (який перейменовують на «Борець за свободу») та інших кораблях.


=== Часи Центральної Ради ===
=== Часи Центральної Ради ===
До Києва Білинський прибув в час, коли там лише розпочалася робота зі створення Генерального Секретаріату Морських справ УНР. Член центрального комітету Української партії соціалістів-самостійників, він стає активним організатором Українського генерального секретарства морських справ, яке постало 22 грудня 1917 року на чолі з [[Антонович Дмитро Володимирович|Д. Антоновичем]].
До Києва Білинський прибув в час, коли там лише розпочалася робота зі створення Генерального Секретаріату Морських справ УНР. Член центрального комітету Української партії соціалістів-самостійників, він стає активним організатором Українського генерального секретарства морських справ, яке постало 22 грудня 1917 року на чолі з [[Антонович Дмитро Володимирович|Дмитром Антоновичем]].


За Центральної Ради входив до складу комісії по укладенню мирного договору з Румунією, перебував у Берліні «у справі підписання Берестейського трактату як фахівець військово-морських справ».
За Центральної Ради входив до складу комісії по укладенню мирного договору з Румунією, перебував у Берліні «у справі підписання Берестейського трактату як фахівець військово-морських справ».
Рядок 71: Рядок 70:
За часів правління [[Скоропадський Павло Петрович|Гетьмана Скоропадського]] Михайло Іванович обіймав посаду помічника начальника Головної господарчої управи Морського міністра. Наказом від 24 квітня 1918 старший лейтенант Михайло Білінський призначений головою комісії «для утворення загальних штатів» Морського міністерства. У травні-жовтні 1918 року входив до складу української делегації на чолі з [[Шелухін Сергій Павлович|С. Шелухіним]], яка вела переговори про умови підписання мирного договору з Радянською Росією.
За часів правління [[Скоропадський Павло Петрович|Гетьмана Скоропадського]] Михайло Іванович обіймав посаду помічника начальника Головної господарчої управи Морського міністра. Наказом від 24 квітня 1918 старший лейтенант Михайло Білінський призначений головою комісії «для утворення загальних штатів» Морського міністерства. У травні-жовтні 1918 року входив до складу української делегації на чолі з [[Шелухін Сергій Павлович|С. Шелухіним]], яка вела переговори про умови підписання мирного договору з Радянською Росією.


=== Часи Директоріїї ===
=== Часи Директорії ===
Після падіння [[Українська Держава|гетьманату]] [[26 грудня]] 1918 року, М.Білінського призначають [[уряд УНР|Міністром морських справ УНР]]. Заступниками М.Білинського стали контр-адмірал [[Остроградський Михайло Михайлович|Михайло Остроградський]] і начальник Морського Генерального штабу капітан 1 рангу [[Лев Постриганєв]].
Після падіння [[Українська Держава|гетьманату]] [[26 грудня]] 1918 року, М.Білінського призначають [[Рада народних міністрів УНР|Міністром морських справ УНР]]. Заступниками М.Білинського стали контрадмірал [[Остроградський Михайло Михайлович|Михайло Остроградський]] і начальник Морського Генерального штабу капітан 1 рангу [[Лев Постриганєв]].


Наказом Головного отамана військ і флоту УНР [[Петлюра Симон Васильович|Симона Петлюри]] наприкінці 1918 року Михайлу Білинському було присвоєне військове звання [[контр-адмірал]]. Приступивши до виконання обов'язків Морського міністра, М.Білинський спершу наказав командувачу українським флотом [[Клочковський В'ячеслав Євгенович|В'ячеславу Клочковському]] підняти на всіх кораблях Військово-Морські прапори України, для чого їх було підтверджено законом УНР.
Наказом Головного отамана військ і флоту УНР [[Петлюра Симон Васильович|Симона Петлюри]] наприкінці 1918 року Михайлу Білинському було присвоєне військове звання [[контрадмірал]]. Приступивши до виконання обов'язків Морського міністра, М.Білинський спершу наказав командувачу українським флотом [[Клочковський В'ячеслав Євгенович|В'ячеславу Клочковському]] підняти на всіх кораблях Військово-Морські прапори України, для чого їх було підтверджено законом УНР.


Член центрального комітету [[Українська партія соціалістів-самостійників|УПСС]].
Член центрального комітету [[Українська партія соціалістів-самостійників|УПСС]].
Рядок 82: Рядок 81:
[[20 січня]] [[1919]] спеціальним законом затверджується структура Морського міністерства і Генерального штабу, створюється технічне, будівельне, гідрографічне, судове і санітарне управління.
[[20 січня]] [[1919]] спеціальним законом затверджується структура Морського міністерства і Генерального штабу, створюється технічне, будівельне, гідрографічне, судове і санітарне управління.


У Миколаїв було направлено кошти на завершення будівництва нових кораблів та погашено борги перед суднобудівниками. На підставі «Закону про флот» [[Директорія УНР]] наказом № 57/28 від 25 січня присвоїла українські назви кораблям, що будувалися в Миколаєві: [[Соборна Україна (лінкор)|дредноут «Соборна Україна»]], легкі [[Гетьман Богдан Хмельницький (крейсер)|крейсери «Гетьман Богдан Хмельницький»]], [[Гетьман Петро Дорошенко (крейсер)|«Гетьман Петро Дорошенко»]], [[Тарас Шевченко (крейсер)|«Тарас Шевченко»]]. Ескадрені міноносці дістали назви «Київ», «Батурин», «Чигирин», «Львів», «Іван Виговський», «Іван Сірко», «Петро Могила», «Іван Котляревський», «Кость Гордієнко», «Мартин Небаба», «Іван Підкова», «Пилип Орлик», а [[Дніпро (база підводних човнів)|база підводних човнів — «Дніпро»]].
У Миколаїв було направлено кошти на завершення будівництва нових кораблів та погашено борги перед суднобудівниками. На підставі «Закону про флот» [[Директорія Української Народної Республіки|Директорія УНР]] наказом № 57/28 від 25 січня присвоїла українські назви кораблям, що будувалися в Миколаєві: [[Соборна Україна (лінкор)|дредноут «Соборна Україна»]], легкі [[Червона Україна (крейсер)|крейсери «Гетьман Богдан Хмельницький»]], [[Гетьман Петро Дорошенко (крейсер)|«Гетьман Петро Дорошенко»]], [[Тарас Шевченко (крейсер)|«Тарас Шевченко»]]. Ескадрені міноносці дістали назви «Київ», «Батурин», «Чигирин», «Львів», «Іван Виговський», «Іван Сірко», «Петро Могила», «Іван Котляревський», «Кость Гордієнко», «Мартин Небаба», «Іван Підкова», «Пилип Орлик», а [[Дніпро (база підводних човнів)|база підводних човнів — «Дніпро»]].


Але [[1 лютого]] 1919 року флот [[Антанта|Антанти]] зайняв [[Херсон]], [[2 лютого]] — [[Миколаїв]], остаточно відрізавши УНР від Чорного моря. А вже 3 лютого під натиском Червоної армії уряду С. Петлюри довелося залишити Київ.
Але [[1 лютого]] 1919 року флот [[Антанта|Антанти]] зайняв [[Херсон]], [[2 лютого]] — [[Миколаїв]], остаточно відрізавши УНР від Чорного моря. А вже 3 лютого під натиском Червоної армії уряду С. Петлюри довелося залишити Київ.
Рядок 88: Рядок 87:
М. Білинський розпочинає формувати полки морської піхоти. Відповідно до наказу Головного отамана УНР С. Петлюри № 68/32 від [[3 лютого]] і закону «Про організацію Військово-Морських Сил на побережжі Чорного моря» від 9 квітня, територія між Миколаєвом, Очаковом і Херсоном у смузі 75 верст навколо них, була проголошена Приморським фронтом, а Морський міністр — його командувачем.
М. Білинський розпочинає формувати полки морської піхоти. Відповідно до наказу Головного отамана УНР С. Петлюри № 68/32 від [[3 лютого]] і закону «Про організацію Військово-Морських Сил на побережжі Чорного моря» від 9 квітня, територія між Миколаєвом, Очаковом і Херсоном у смузі 75 верст навколо них, була проголошена Приморським фронтом, а Морський міністр — його командувачем.


В лютому 1919 року запропонував Симону Петлюрі створити перший полк морської піхоти. Спецпідрозділ планувалося сформувати з добровольців-подолян, проте війська УНР під натиском Червоної армії змушені були відступити на західноукраїнські землі. Отже, полк почали комплектувати на Галичині з колишніх моряків цісарського Адріатичного флоту, але їх кількість виявилася недостатньою, тому Білинський почав заохочувати до цієї справи молодих сплавників лісу з карпатських річок, котрі склали основу [[1-й Гуцульський полк морської піхоти|1-го Гуцульського полку морської піхоти]].
В лютому 1919 року запропонував Симону Петлюрі створити перший полк морської піхоти. Спецпідрозділ планувалося сформувати з добровольців-подолян, проте війська УНР під натиском Червоної армії змушені були відступити на західноукраїнські землі. Отже, полк почали комплектувати на Галичині з колишніх моряків цісарського Адріатичного флоту, але їх кількість виявилася недостатньою, тому Білинський почав заохочувати до цієї справи молодих сплавників лісу з карпатських річок, котрі склали основу [[Морська піхота УНР|1-го Гуцульського полку морської піхоти]].


20 лютого 1919 р. керуючий Морським міністерством старший лейтенант М. Білинський подав доповідь № 119<ref name=":0"/> до Ради народних міністрів УНР. У цій доповіді він обґрунтував необхідність переведення Морського міністерства з м. Вінниці, де воно перебувало, до м. Миколаєва такими аргументами: міністерство, перебуваючи у м. Вінниці відірвано від флоту та портів, від свідомих кадрів - морських старшин; міністерство не має можливості керувати діяльністю інституцій та флоту, а також не може інформувати центральний уряд про становище на місцях; міністерство має готуватися до повернення Україні у найближчьому майбутньому флоту та портів, а це можливо зробити лише, якщо морське міністерство перебуватиме на Чорноморському узбережжі. Цією доповіддю М. Білинський звернувся до Ради народних міністрів та вніс на її розгляд проєкт закону "Про переведення всіх інституцій морського відомства з м. Вінниці до м. Миколаєва". Проєкт закону додавався до доповіді. Доповідь підписали керуючий Морським міністерством старший лейтенант М. Білинський та начальник Морського Генерального штабу капітан 1-го рангу Постриганєв.
⚫
[[24 квітня]] 1919 року М.Білинський, не згодний з політикою, що її проводила Директорія, подав у відставку і, на його прохання, був призначений командиром створюваної дивізії Морської піхоти. Обов'язки морського міністра він передав капітану 1 рангу [[Злобін Микола|Миколі Злобіну]].


20 лютого 1919 р. Рада народних міністрів постановила перенести Морське міністерство з м. Вінниці до м. Бару. Тому керуючий Морським міністерством старший лейтенант М. Білинський своїм листом № 120<ref name=":0"/> від 21 лютого 1919 р. звернувся до голови Ради народних міністрів УНР С. С. Остапенка з проханням внести на розгляд Ради питання про евакуацію Морського міністерства до одного з портових міст: Миколаєва, Херсона, Очакова.
⚫
25 травня 1919 призначений начальником дивізії морської піхоти. 12 червня арештований начальником Кам'янець-Подільської міліції, йому інкримінується участь у підготовлюваному полковником [[Болбочан Петро Федорович|Болбочаном]] «державного перевороту». 9 липня надійшло клопотання про звільнення Білинського, який на знак протесту проти безпідставного арешту оголосив голодування; з тієї ж причини, звільнившись, відмовився від чергового підвищення в ранзі. 24 липня 1919 року в [[Кам'янець-Подільський|Кам'янці-Подільському]] Білинський розпочинає формувати 2-й полк морської піхоти. Його очолив поручник [[Ілько Сич]]. Згодом в [[Броди|Бродах]] сформований 3-й полк морської піхоти; сформована дивізія морської піхоти відправлена під [[Волочиськ]] проти Червоної армії.


⚫
[[24 квітня]] 1919 року М.Білинський, не згодний з політикою, що її проводила Директорія, подав у відставку і, на його прохання, був призначений командиром створюваної дивізії Морської піхоти. Обов'язки морського міністра він передав капітану 1 рангу [[Злобін Микола Миколайович|Миколі Злобіну]].
⚫
У вересні 1919 Морське міністерство ліквідоване, його функції передані Морському управлінню Війського міністерства УНР. Однак Білинський з морською піхотою до кінця року перебував на передовій, з ними ж рушив в [[Перший Зимовий похід]] Армії УНР. Був інтернований з Армією УНР у Польщі.

⚫
25 травня 1919 призначений начальником дивізії морської піхоти. 12 червня арештований начальником Кам'янець-Подільської міліції, йому інкримінується участь у підготовлюваному полковником [[Болбочан Петро Федорович|Петром Болбочаном]] «державного перевороту». 9 липня надійшло клопотання про звільнення Білинського, який на знак протесту проти безпідставного арешту оголосив голодування; з тієї ж причини, звільнившись, відмовився від чергового підвищення в ранзі. 24 липня 1919 року в [[Кам'янець-Подільський|Кам'янці-Подільському]] Білинський розпочинає формувати 2-й полк морської піхоти. Його очолив поручник [[Сич Ілько|Ілько Сич]]. Згодом в [[Броди|Бродах]] сформований 3-й полк морської піхоти; сформована дивізія морської піхоти відправлена під [[Волочиськ]] проти Червоної армії.

⚫
У вересні 1919 Морське міністерство ліквідоване, його функції передані Морському управлінню Військового міністерства УНР. Однак Білинський з морською піхотою до кінця року перебував на передовій, з ними ж рушив в [[Перший зимовий похід|Перший Зимовий похід]] Армії УНР. Був інтернований з Армією УНР у Польщі.


=== На еміграції в Польщі ===
=== На еміграції в Польщі ===
3 травня 1920 Голова РНМ УНР [[Мазепа Ісаак Прохорович|Ісаак Мазепа]] віддає Олександру Білинському портфель міністра внутрішніх справ. Останній очолив спільну комісію з опрацювання проектів [[Конституція Української Народної Республіки|Конституції УНР]]; прийнято проект з поправками доктора [[Баран Степан Іванович|Степана Барана]]. 1 червня президія Веукраїнської національної ради у [[Вінниця|Вінниці]] надає РНМ проект основного закону з вимогою якнайшвидшого прийняття. 30 серпня РНМ утворила нову комісію з розробки Конституції Української держави, її очолив Білинський; в умовах воєнного стану все це завершилося нічим. 18 жовтня призначений радником міністерства народного господарства.
3 травня 1920 Голова РНМ УНР [[Мазепа Ісаак Прохорович|Ісаак Мазепа]] віддає Михайлу Білинському портфель міністра внутрішніх справ. Останній очолив спільну комісію з опрацювання проєктів [[Конституція Української Народної Республіки|Конституції УНР]]; прийнято проєкт з поправками доктора [[Баран Степан Іванович|Степана Барана]]. 1 червня президія Всеукраїнської національної ради у [[Вінниця|Вінниці]] надає РНМ проєкт основного закону з вимогою якнайшвидшого прийняття. 30 серпня РНМ утворила нову комісію з розробки Конституції Української держави, її очолив Білинський; в умовах воєнного стану все це завершилося нічим. 18 жовтня 1920 р. призначений радником Міністерства народного господарства.


На початку 1921 року зголошується до роботи в уряді А. Лівицького міністром внутрішніх справ. Як член уряду в березні введений до складу [[Вища військова рада|Вищої військової ради]]. 19 травня очолив комісію з перегляду статуту ордена «Республіки», який, однак, не був затверджений. 5 серпня Рада Республіки припинила існування, уряд Прокоповича йде у відставку, певний час виконує обов'язки міністра фінансів. На цій посаді восени 1921 року виділив 20 000 польських марок на облаштування Головного військово-історичного музею-архіву УНР.
Навесні 1921 року зголошується до роботи в уряді А. Лівицького міністром внутрішніх справ. Як член уряду в березні введений до складу [[Вища військова рада|Вищої військової ради]]. 19 травня очолив комісію з перегляду статуту ордена «Республіки», який, однак, не був затверджений. 5 серпня Рада Республіки припинила існування, уряд Прокоповича йде у відставку, певний час виконує обов'язки міністра фінансів. На цій посаді восени 1921 року виділив 20 000 польських марок на облаштування Головного військово-історичного музею-архіву УНР.


Начальник цивільного управління [[Штаб Повстанської армії УНР|штабу]] [[Повстанська армія УНР|Повстанської армії]] генерал-хорунжого [[Тютюнник Юрій Йосипович|Юрка Тютюнника]].<ref>Верига В. Листопадовий рейд.&nbsp;— К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1995.&nbsp;— с. 78 ISBN 5-7707-7031-7</ref>
Начальник цивільного управління [[Штаб Повстанської армії УНР|штабу]] [[Повстанська армія УНР|Повстанської армії]] генерал-хорунжого [[Тютюнник Юрій Йосипович|Юрка Тютюнника]].<ref>Верига В. Листопадовий рейд.&nbsp;— К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1995.&nbsp;— с. 78 ISBN 5-7707-7031-7</ref>


=== Другий Зимовий похід ===
=== Другий Зимовий похід ===
Брав участь у [[Другий зимовий похід|Другому Зимовому поході]] Армії УНР 1921 на територію радянської України. 26 жовтня прибув в прикордонне село [[Малий Мидськ]]. 2 листопада призначений начальником постачання Повстанської Армії. 12 листопада [[Волинська повстанська група|Волинська група]] вступила в бій з кіннотою 9-ї кавалерійської дивізії під керівництвом [[Котовський Григорій Іванович|Григорія Котовського]], під час бою за переправу через річку Тетерів під селом [[Минійки]] Михайло Білинський був поранений, але бою не покинув.{{main|Бій під Малими Міньками}}
Брав участь у [[Другий зимовий похід|Другому Зимовому поході]] 1921 на територію радянської України. 26 жовтня прибув в прикордонне село [[Малий Мидськ]]. 2 листопада призначений начальником постачання Повстанської Армії. 12 листопада [[Волинська повстанська група|Волинська група]] вступила в бій з кіннотою 9-ї кавалерійської дивізії під керівництвом [[Котовський Григорій Іванович|Григорія Котовського]], під час бою за переправу через річку Тетерів під селом [[Минійки]] Михайло Білинський був поранений, але бою не покинув.{{main|Бій під Малими Міньками}}


[[17 листопада]] 1921&nbsp;року відбувся бій Волинської групи з 2-ю та 3-ю бригадами 9-ї кавалерійської дивізії. Під час бою з червоноармійськими частинами частина українських військ потрапила в оточення поблизу с. [[Малі Міньки]] [[Овруцький повіт|Овруцьокого повіту]] [[Волинська губернія|Волинської губернії]]. Не бажаючи здаватись у полон, Михайло застрелився. Пізніше був похований селянами.<ref>Український морський міністр… М.&nbsp;І.&nbsp;Білінський / Журнал «Літопис Червоної Калини» Ч. 9 від вересня 1932.— С. 20</ref>
[[17 листопада]] 1921&nbsp;року відбувся бій Волинської групи з 2-ю та 3-ю бригадами 9-ї кавалерійської дивізії. Під час бою з червоноармійськими частинами частина українських військ потрапила в оточення поблизу с. [[Малі Міньки]] [[Овруцький повіт|Овруцьокого повіту]] [[Волинська губернія|Волинської губернії]]. Не бажаючи здаватись у полон, Михайло застрелився. Пізніше був похований селянами.<ref>Український морський міністр… М.&nbsp;І.&nbsp;Білінський / Журнал «Літопис Червоної Калини» Ч. 9 від вересня 1932.— С. 20</ref>
{{цитата курсив|Настало пекло. Це вже не був бій маневрової війни. Це була різня. Пощади не було. Повстанці, опинившись у цьому колі смерті, билися по-геройськи… Поранений лейтенант Білінський, колишній міністр морських справ України, з воза розстрілявши з браунінга кількох червоноармійців, останню кулю пускає собі.|Сотник артилерії [[Рогозний Григорій Кіндратович|Григорій Рогозний]]}}
{{цитата курсив|Настало пекло. Це вже не був бій маневрової війни. Це була різня. Пощади не було. Повстанці, опинившись у цьому колі смерті, билися по-геройськи… Поранений лейтенант Білінський, колишній міністр морських справ України, з воза розстрілявши з браунінга кількох червоноармійців, останню кулю пускає собі.|Сотник артилерії [[Рогозний Григорій Кіндратович|Григорій Рогозний]]}}

Еміграційний уряд УНР посмертно підвищив Білинського до звання контр-адмірала.
Еміграційний уряд УНР посмертно підвищив Білинського до звання контрадмірала.


== Сім'я ==
== Сім'я ==
Рядок 114: Рядок 118:


== Вшанування пам'яті ==
== Вшанування пам'яті ==

У [[Львів|Львові]] є [[Вулиця Капітана Білинського]], а у [[Київ|Києві]] — [[Вулиця Михайла Білинського (Київ)|Вулиця Михайла Білинського]].
У [[Львів|Львові]] є [[Вулиця Капітана Білинського]], а у [[Київ|Києві]] — [[Вулиця Михайла Білинського (Київ)|Вулиця Михайла Білинського]].


У липні 2016 року у Драбівському краєзнавчому музеї відкрито меморіальну дошку на честь Михайла Білинського.
У липні 2016 року у Драбівському краєзнавчому музеї відкрито меморіальну дошку на честь Михайла Білинського.


5 липня 2019 року указом Президента України ім'я Михайла Білинського присвоєно [[36-та окрема бригада морської піхоти (Україна)|36-й окремій бригаді морської піхоти]] Командування морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України<ref>{{УПУ|495/2019|5 липня 2019|Про присвоєння почесного найменування 36 окремій бригаді морської піхоти Командування морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України|link=https://www.president.gov.ua/documents/4952019-27941}}</ref>.
5 липня 2019 року указом Президента України ім'я Михайла Білинського присвоєно [[36-та окрема бригада морської піхоти (Україна)|36-й окремій бригаді морської піхоти]] Командування морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України<ref>{{УПУ|495/2019|5 липня 2019|Про присвоєння почесного найменування 36 окремій бригаді морської піхоти Командування морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України|link=https://www.president.gov.ua/documents/4952019-27941}}</ref>.

У місті [[Запоріжжя]] вулицю Пестеля перейменували на вулицю Михайла Білинського.

У місті [[Миколаїв]] вулицю Генерала Шепетова перейменували на вулицю Адмірала Білинського.

У місті [[Дніпро (місто)|Дніпро]] вулицю Каспійську перейменували на вулицю Адмірала Білинського.

У місті [[Одеса]] вулицю Амвросія Бучми перейменували на вулицю Михайла Білинського.<ref>{{Cite web|url=https://mahala.com.ua/wp-content/uploads/2024/07/Rozporiadzhennia-holovy-Odeskoi-oblasnoi-viyskoi-administratsii-vid-26.07.24.pdf|title=Про перейменування об’єктів топонімії у населених пунктах Одеської області}}</ref>

У місті [[Подільськ]] [[Одеська область|Одеської області]] вулицю Адмірала Нахімова перейменували на вулицю Михайла Білинського.


== Примітки ==
== Примітки ==
Рядок 126: Рядок 141:
* ''В. І. Головченко''. Білінський Михайло Іванович // [[Українська дипломатична енциклопедія]]: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
* ''В. І. Головченко''. Білінський Михайло Іванович // [[Українська дипломатична енциклопедія]]: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
* Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько.-К.,2010.-С.83-84.
* Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько.-К.,2010.-С.83-84.
* http://history.franko.lviv.ua/Ib.htm
* http://history.franko.lviv.ua/Ib.htm {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20060827163820/http://history.franko.lviv.ua/Ib.htm |date=27 серпня 2006 }}
* [http://www.personal-plus.net/279/3464.html Місто української слави і трагедії]
* [http://www.personal-plus.net/279/3464.html Місто української слави і трагедії] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190903233922/http://www.personal-plus.net/279/3464.html |date=3 вересня 2019 }}
* [http://www.rusnauka.com/18_NPM_2008/Istoria/34511.doc.htm Михайло Білинський — Морський Міністр УНР]
* [http://www.rusnauka.com/18_NPM_2008/Istoria/34511.doc.htm Михайло Білинський&nbsp;— Морський Міністр УНР] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110715214554/http://www.rusnauka.com/18_NPM_2008/Istoria/34511.doc.htm |date=15 липня 2011 }}
* http://ukrlife.org/main/prosvita/_bilynsky.htm
* http://ukrlife.org/main/prosvita/_bilynsky.htm {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090504084157/http://www.ukrlife.org/main/prosvita/_bilynsky.htm |date=4 травня 2009 }}
* Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — Київ: Видавництво «Стікс», 2011.
* Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — Київ: Видавництво «Стікс», 2011.
* [https://web.archive.org/web/20140714234440/http://ruthenia.info/txt/ika1963/book_27.11.2009.pdf Олег Шатайло. Спадкоємці козацької слави.]
* [https://web.archive.org/web/20140714234440/http://ruthenia.info/txt/ika1963/book_27.11.2009.pdf Олег Шатайло. Спадкоємці козацької слави.]


== Посилання ==
== Посилання ==
* [http://ck-oda.gov.ua/na-drabivschyni-vidkryly-memorialnu-doshku-diyachevi-unr-myhajlu-bilinskomu/ На Драбівщині відкрили меморіальну дошку діячеві УНР Михайлу Білінському]
* [http://ck-oda.gov.ua/na-drabivschyni-vidkryly-memorialnu-doshku-diyachevi-unr-myhajlu-bilinskomu/ На Драбівщині відкрили меморіальну дошку діячеві УНР Михайлу Білінському] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160917191738/http://ck-oda.gov.ua/na-drabivschyni-vidkryly-memorialnu-doshku-diyachevi-unr-myhajlu-bilinskomu/ |date=17 вересня 2016 }}
* ''В.&nbsp;М.&nbsp;Чисніков''. [http://leksika.com.ua/18061222/legal/bilinskiy Білинський Михайло Іванович] // {{Юридична енциклопедія|1}}
* ''В.&nbsp;М.&nbsp;Чисніков''. [http://leksika.com.ua/18061222/legal/bilinskiy Білинський Михайло Іванович] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20161125032102/http://leksika.com.ua/18061222/legal/bilinskiy |date=25 листопада 2016 }} // {{Юридична енциклопедія|1}}
{{нормативний контроль}}
{{нормативний контроль}}

[[Категорія:Уродженці Золотоніського повіту]]
[[Категорія:Уродженці Золотоніського повіту]]
[[Категорія:Українська шляхта]]
[[Категорія:Вояки армії Російської імперії]]
[[Категорія:Вояки армії Російської імперії]]
[[Категорія:Російські військовики Першої світової війни]]
[[Категорія:Російські військовики Першої світової війни]]
Рядок 148: Рядок 165:
[[Категорія:Учасники Другого зимового походу]]
[[Категорія:Учасники Другого зимового походу]]
[[Категорія:Герої Базару]]
[[Категорія:Герої Базару]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названі вулиці]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названо вулиці]]
[[Категорія:Загиблі за незалежність Української держави у 1917 - 1921 рр. воїни українських збройних сил]]
[[Категорія:Загиблі за незалежність Української держави у 1917 - 1921 рр. воїни українських збройних сил]]

Версія за 20:05, 6 серпня 2024

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Білинський.
Михайло Білинський

Морський міністр Михайло Білинський
6-й Міністр внутрішніх справ Директорії УНР Україна
3 травня 1920 — 26 травня 1920
Попередник(и) Ісаак Мазепа
Наступник(и) Олександр Саліковський
8-й Міністр внутрішніх справ Директорії УНР Україна
березень 1921 — листопад 1921
Попередник(и) Олександр Саліковський
Наступник(и) посада ліквідована
Особові дані
Народився 12 липня 1883(1883-07-12)
Місце народження містечко Драбів, або село Драбове-Барятинське, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 17 листопада 1921(1921-11-17)
Місце смерті с. Малі Міньки, Овруцький повіт, Волинська губернія
 
Військова служба
Приналежність:  УНР
Рід військ: Морська піхота УНР
Звання: контрадмірал УНР
Нагороди
Орден Визволення
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня

Медіафайли у Вікісховищі

Миха́йло Іва́нович Біли́нський (також Білінський,[1] 12 липня 1883, Драбове-Барятинське — 17 листопада 1921) — український військовий діяч, контрадмірал УНР. Наприкінці 1917 р. — один з організаторів українського морського міністерства. Міністр морських справ УНР. Міністр внутрішніх справ УНР. Організатор та командир Дивізії морської піхоти Директорії УНР (1919—1921). Загинув у бою під час Другого зимового походу. Ім'я Адмірала Білинського присвоєно 36-й окремій бригаді морської піхоти Командування морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України.

Біографічні відомості

Дитинство. Юність

Михайло Білинський (за документами — Білінський) згідно з флотськими документами народився 12 липня 1883 року. Його батьком найімовірніше був священик Михайлівської церкви м. Драбів Іван Іасонович Білінський. Хоча Савченко-Більський стверджує, що М. І. Білинський народився в родині заможного селянина в селі Драбове-Барятинське, нині Драбівського району Черкаської області. Спадковий дворянин — його дід, отець Іасон 1870 року нагороджений орденом Святої Анни ІІІ ступеня, а 1884 він, п'ятеро дітей та онуки отримали дворянський титул.

Після закінчення 2-ї Київської гімназії, Михайло продовжив навчання в Московському Лазаревському інституті східних мов; опанував арабську, вірменську, перську, турецьку, кримськотатарську, грузинську мови, пройшов практичний курс зі східної каліграфії.

У персональній картці[2], що Михайло Білинський заповнив власноруч та підписав 11 листопада 1920 р., він зазначив таке: національність - українець; віросповідання - православної віри; освіта - вища, вища фахова - морська; фах - моряк, кооператор; родинний стан - одружений; відношення до військової повинності - старшина флоту, рік призову - 1903, військовий ранг - старший лейтенант флоту; обіймає посади у державних установах - з 1906 р., з 1917 р. в УНР; обіймає посади у громадських установах - з 1912 р.; стаж політичний та громадський - член ЦК Української партії самостійників-соціалістів, член Всеукраїнської національної ради.

Служба на Російському флоті

Військову службу розпочав 1906 року юнкером Балтійського флоту. Вирушає у внутрішнє плавання на навчальному судні «Рига». У липні 1906 там спалахує повстання, Білинський серед тих, хто не підтримав революційні заклики. За участь у придушенні повстання нагороджений срібною медаллю «За хоробрість» на Георгіївській стрічці. 1907 року служить на лінійних кораблях «Пантелеймон» і «Три святителі». Після екзамену 12 вересня 1908 отримав звання підпоручика Адміралтейства, переведений до 2-го Балтійського флотського екіпажу. 3 грудня 1910 року, в зв'язку із переведенням до 3-ї прикордонної Аренсбурзької бригади Окремого корпусу прикордонної варти, перейменований в корнети. Служив на острові Езель. Наприкінці грудня 1911 року Білинський у чині підпоручика звільнився в запас і розпочав службу в системі Міністерства фінансів. 1914 року, з початком Першої світової війни, Михайла Білинського мобілізують на військову службу і направляють на Балтійський флот, де він командує ротою новобранців 2-го Балтійського флотського екіпажу. У лютому 1915 року Білинський був підвищений у званні до поручика, а в травні 1915 нагороджений орденом Святого Станіслава 3-го ступеня. 1916 року нагороджений орденом Святої Анни 3-го ступеня. Позаяк, Михайло Іванович у 1915—1916 роках окрім берегової ніс ще й корабельну службу: спочатку вахтовим начальником, а згодом ревізором яхти «Стріла», то 31 жовтня 1916 року отримав перше флотське звання — мічман. Відомо, що революційного 1917 та на початку 1918 року мічман Білинський служив помічником командира 2-го Балтійського флотського екіпажу.

На службі Україні

Проукраїнська діяльність на Балтійському флоті

З початком революційних подій в Петрограді Білинський включається в активне громадське і політичне життя. Разом з лейтенантом Святославом Шрамченком він організовує Український військово-морський революційний штаб Балтійського флоту. Цей штаб організаційно об'єднав моряків-українців, які служили на Балтійському флоті, активно пропагував ідеї української автономії. Тоді на Балтійському флоті кількість моряків, які вважали себе українцями, становила понад 12 000 осіб.

З ініціативи Білинського, Шрамченка та інших активістів вдалося «українізувати», тобто шляхом обміну особовим складом з іншими кораблями створити українські залоги на крейсері «Світлана» та ескадрених міноносцях «Україна» і «Гайдамак».

12 жовтня 1917 року на цих кораблях було піднято український синьо-жовтий прапор. Надалі ці кораблі планувалося перевести до складу Українських військово-морських сил. Остаточному втіленню в життя цих планів зашкодило захоплення влади більшовиками та повна дезорганізація установ флоту, що змусило українців залишити кораблі та виїхати в Україну. Самі ж кораблі лишилися в Петрограді.

Підняття прапорів на кораблях Балтійського флоту викликало великий резонанс на Чорноморському флоті. Того ж 12 жовтня були піднятті українські національні прапори на лінкорах «Воля», «Георгій Побідоносець», панцернику «Потьомкін» (який перейменовують на «Борець за свободу») та інших кораблях.

Часи Центральної Ради

До Києва Білинський прибув в час, коли там лише розпочалася робота зі створення Генерального Секретаріату Морських справ УНР. Член центрального комітету Української партії соціалістів-самостійників, він стає активним організатором Українського генерального секретарства морських справ, яке постало 22 грудня 1917 року на чолі з Дмитром Антоновичем.

За Центральної Ради входив до складу комісії по укладенню мирного договору з Румунією, перебував у Берліні «у справі підписання Берестейського трактату як фахівець військово-морських справ».

Гетьманат Скоропадського

За часів правління Гетьмана Скоропадського Михайло Іванович обіймав посаду помічника начальника Головної господарчої управи Морського міністра. Наказом від 24 квітня 1918 старший лейтенант Михайло Білінський призначений головою комісії «для утворення загальних штатів» Морського міністерства. У травні-жовтні 1918 року входив до складу української делегації на чолі з С. Шелухіним, яка вела переговори про умови підписання мирного договору з Радянською Росією.

Часи Директорії

Після падіння гетьманату 26 грудня 1918 року, М.Білінського призначають Міністром морських справ УНР. Заступниками М.Білинського стали контрадмірал Михайло Остроградський і начальник Морського Генерального штабу капітан 1 рангу Лев Постриганєв.

Наказом Головного отамана військ і флоту УНР Симона Петлюри наприкінці 1918 року Михайлу Білинському було присвоєне військове звання контрадмірал. Приступивши до виконання обов'язків Морського міністра, М.Білинський спершу наказав командувачу українським флотом В'ячеславу Клочковському підняти на всіх кораблях Військово-Морські прапори України, для чого їх було підтверджено законом УНР.

Член центрального комітету УПСС.

Сподіваючись лише на власні сили, М.Білінський розпочав активну законотворчу роботу щодо створення твердої правової і організаційної бази національного флоту, намагаючись таким чином за допомогою міжнародного права повернути Україні і флот і його бази. М.Білинський наказом по морському відомству № 107 від 11 січня 1919 р. вводить в дію «Закон про гардемаринську школу» і організовує її роботу в Миколаєві, а згодом в Кам'янець-Подільському.

20 січня 1919 спеціальним законом затверджується структура Морського міністерства і Генерального штабу, створюється технічне, будівельне, гідрографічне, судове і санітарне управління.

У Миколаїв було направлено кошти на завершення будівництва нових кораблів та погашено борги перед суднобудівниками. На підставі «Закону про флот» Директорія УНР наказом № 57/28 від 25 січня присвоїла українські назви кораблям, що будувалися в Миколаєві: дредноут «Соборна Україна», легкі крейсери «Гетьман Богдан Хмельницький», «Гетьман Петро Дорошенко», «Тарас Шевченко». Ескадрені міноносці дістали назви «Київ», «Батурин», «Чигирин», «Львів», «Іван Виговський», «Іван Сірко», «Петро Могила», «Іван Котляревський», «Кость Гордієнко», «Мартин Небаба», «Іван Підкова», «Пилип Орлик», а база підводних човнів — «Дніпро».

Але 1 лютого 1919 року флот Антанти зайняв Херсон, 2 лютого — Миколаїв, остаточно відрізавши УНР від Чорного моря. А вже 3 лютого під натиском Червоної армії уряду С. Петлюри довелося залишити Київ.

М. Білинський розпочинає формувати полки морської піхоти. Відповідно до наказу Головного отамана УНР С. Петлюри № 68/32 від 3 лютого і закону «Про організацію Військово-Морських Сил на побережжі Чорного моря» від 9 квітня, територія між Миколаєвом, Очаковом і Херсоном у смузі 75 верст навколо них, була проголошена Приморським фронтом, а Морський міністр — його командувачем.

В лютому 1919 року запропонував Симону Петлюрі створити перший полк морської піхоти. Спецпідрозділ планувалося сформувати з добровольців-подолян, проте війська УНР під натиском Червоної армії змушені були відступити на західноукраїнські землі. Отже, полк почали комплектувати на Галичині з колишніх моряків цісарського Адріатичного флоту, але їх кількість виявилася недостатньою, тому Білинський почав заохочувати до цієї справи молодих сплавників лісу з карпатських річок, котрі склали основу 1-го Гуцульського полку морської піхоти.

20 лютого 1919 р. керуючий Морським міністерством старший лейтенант М. Білинський подав доповідь № 119[2] до Ради народних міністрів УНР. У цій доповіді він обґрунтував необхідність переведення Морського міністерства з м. Вінниці, де воно перебувало, до м. Миколаєва такими аргументами: міністерство, перебуваючи у м. Вінниці відірвано від флоту та портів, від свідомих кадрів - морських старшин; міністерство не має можливості керувати діяльністю інституцій та флоту, а також не може інформувати центральний уряд про становище на місцях; міністерство має готуватися до повернення Україні у найближчьому майбутньому флоту та портів, а це можливо зробити лише, якщо морське міністерство перебуватиме на Чорноморському узбережжі. Цією доповіддю М. Білинський звернувся до Ради народних міністрів та вніс на її розгляд проєкт закону "Про переведення всіх інституцій морського відомства з м. Вінниці до м. Миколаєва". Проєкт закону додавався до доповіді. Доповідь підписали керуючий Морським міністерством старший лейтенант М. Білинський та начальник Морського Генерального штабу капітан 1-го рангу Постриганєв.

20 лютого 1919 р. Рада народних міністрів постановила перенести Морське міністерство з м. Вінниці до м. Бару. Тому керуючий Морським міністерством старший лейтенант М. Білинський своїм листом № 120[2] від 21 лютого 1919 р. звернувся до голови Ради народних міністрів УНР С. С. Остапенка з проханням внести на розгляд Ради питання про евакуацію Морського міністерства до одного з портових міст: Миколаєва, Херсона, Очакова.

24 квітня 1919 року М.Білинський, не згодний з політикою, що її проводила Директорія, подав у відставку і, на його прохання, був призначений командиром створюваної дивізії Морської піхоти. Обов'язки морського міністра він передав капітану 1 рангу Миколі Злобіну.

25 травня 1919 призначений начальником дивізії морської піхоти. 12 червня арештований начальником Кам'янець-Подільської міліції, йому інкримінується участь у підготовлюваному полковником Петром Болбочаном «державного перевороту». 9 липня надійшло клопотання про звільнення Білинського, який на знак протесту проти безпідставного арешту оголосив голодування; з тієї ж причини, звільнившись, відмовився від чергового підвищення в ранзі. 24 липня 1919 року в Кам'янці-Подільському Білинський розпочинає формувати 2-й полк морської піхоти. Його очолив поручник Ілько Сич. Згодом в Бродах сформований 3-й полк морської піхоти; сформована дивізія морської піхоти відправлена під Волочиськ проти Червоної армії.

У вересні 1919 Морське міністерство ліквідоване, його функції передані Морському управлінню Військового міністерства УНР. Однак Білинський з морською піхотою до кінця року перебував на передовій, з ними ж рушив в Перший Зимовий похід Армії УНР. Був інтернований з Армією УНР у Польщі.

На еміграції в Польщі

3 травня 1920 Голова РНМ УНР Ісаак Мазепа віддає Михайлу Білинському портфель міністра внутрішніх справ. Останній очолив спільну комісію з опрацювання проєктів Конституції УНР; прийнято проєкт з поправками доктора Степана Барана. 1 червня президія Всеукраїнської національної ради у Вінниці надає РНМ проєкт основного закону з вимогою якнайшвидшого прийняття. 30 серпня РНМ утворила нову комісію з розробки Конституції Української держави, її очолив Білинський; в умовах воєнного стану все це завершилося нічим. 18 жовтня 1920 р. призначений радником Міністерства народного господарства.

Навесні 1921 року зголошується до роботи в уряді А. Лівицького міністром внутрішніх справ. Як член уряду в березні введений до складу Вищої військової ради. 19 травня очолив комісію з перегляду статуту ордена «Республіки», який, однак, не був затверджений. 5 серпня Рада Республіки припинила існування, уряд Прокоповича йде у відставку, певний час виконує обов'язки міністра фінансів. На цій посаді восени 1921 року виділив 20 000 польських марок на облаштування Головного військово-історичного музею-архіву УНР.

Начальник цивільного управління штабу Повстанської армії генерал-хорунжого Юрка Тютюнника.[3]

Другий Зимовий похід

Брав участь у Другому Зимовому поході 1921 на територію радянської України. 26 жовтня прибув в прикордонне село Малий Мидськ. 2 листопада призначений начальником постачання Повстанської Армії. 12 листопада Волинська група вступила в бій з кіннотою 9-ї кавалерійської дивізії під керівництвом Григорія Котовського, під час бою за переправу через річку Тетерів під селом Минійки Михайло Білинський був поранений, але бою не покинув.

Докладніше: Бій під Малими Міньками

17 листопада 1921 року відбувся бій Волинської групи з 2-ю та 3-ю бригадами 9-ї кавалерійської дивізії. Під час бою з червоноармійськими частинами частина українських військ потрапила в оточення поблизу с. Малі Міньки Овруцьокого повіту Волинської губернії. Не бажаючи здаватись у полон, Михайло застрелився. Пізніше був похований селянами.[4]

Настало пекло. Це вже не був бій маневрової війни. Це була різня. Пощади не було. Повстанці, опинившись у цьому колі смерті, билися по-геройськи… Поранений лейтенант Білінський, колишній міністр морських справ України, з воза розстрілявши з браунінга кількох червоноармійців, останню кулю пускає собі.
— Сотник артилерії Григорій Рогозний

Еміграційний уряд УНР посмертно підвищив Білинського до звання контрадмірала.

Сім'я

  • Дружина — Ганна Олександрівна

Вшанування пам'яті

У Львові є Вулиця Капітана Білинського, а у Києві — Вулиця Михайла Білинського.

У липні 2016 року у Драбівському краєзнавчому музеї відкрито меморіальну дошку на честь Михайла Білинського.

5 липня 2019 року указом Президента України ім'я Михайла Білинського присвоєно 36-й окремій бригаді морської піхоти Командування морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України[5].

У місті Запоріжжя вулицю Пестеля перейменували на вулицю Михайла Білинського.

У місті Миколаїв вулицю Генерала Шепетова перейменували на вулицю Адмірала Білинського.

У місті Дніпро вулицю Каспійську перейменували на вулицю Адмірала Білинського.

У місті Одеса вулицю Амвросія Бучми перейменували на вулицю Михайла Білинського.[6]

У місті Подільськ Одеської області вулицю Адмірала Нахімова перейменували на вулицю Михайла Білинського.

Примітки

  1. ↑ Український морський міністр… М. І. Білінський / Журнал «Літопис Червоної Калини» Ч. 9 від вересня 1932.— С. 17
  2. ↑ а б в Нормативно-правові акти УНР: збірник документів / Уклад. Льовтуз К. К. - Київ: без вид., 2024.
  3. ↑ Верига В. Листопадовий рейд. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1995. — с. 78 ISBN 5-7707-7031-7
  4. ↑ Український морський міністр… М. І. Білінський / Журнал «Літопис Червоної Калини» Ч. 9 від вересня 1932.— С. 20
  5. ↑ Указ Президента України від 5 липня 2019 року № 495/2019 «Про присвоєння почесного найменування 36 окремій бригаді морської піхоти Командування морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України»
  6. ↑ Про перейменування об’єктів топонімії у населених пунктах Одеської області (PDF).

Література

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Білинський_Михайло_Іванович&oldid=43231764