Легенда (жіночий футбольний клуб): відмінності між версіями

«Легенда»
Повна назва	Футбольний клуб «Легенда»
Засновано	1987
Розформовано	2018
Населений пункт	Чернігів, Україна
Стадіон	імені Юрія Гагаріна; «Текстильник»; «Чернігів-Арена»
Ліга	не виступає
2017/18	3-тє у Вищій лізі
Домашня	Виїзна

Інтерактивний перегляд історії

(Переглянути усі неперевірені зміни)

[перевірена версія]

[очікує на перевірку]

← Попереднє редагування

Вилучено вміст Додано вміст

ВізуальнийВікірозмітка

Лінійно

Поточна версія на 09:12, 14 вересня 2024

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Легенда (значення).

«Леге́нда» — український професіональний жіночий футбольний клуб із міста Чернігова. Заснований 1987 року на Чернігівському камвольно-суконному комбінаті зусиллями Михайла Ющенка, одного з перших організаторів професіонального жіночого футболу в Україні.

«Легенда» — один із найтитулованіших клубів у історії жіночого футболу України, серед досягнень якого — 6 чемпіонських титулів, 4 національні Кубки та Відкритий Кубок Італії — неофіційний жіночий аналог Ліги Європи УЄФА. Найкращий жіночий футбольний клуб України за підсумками перших двох десятиліть після відновлення незалежності, 5-разовий учасник Ліги чемпіонів. За підсумками виступів у єврокубках у сезонах 2001/02, 2003/04 та 2006/07 «Легенда» входила до числа 16 найкращих команд Європи.

Клуб мав найкращу школу підготовки молодих футболісток в Україні, яка виховала багатьох гравчинь національної збірної. Під час найбільших успіхів збірної України — виходу у фінальну частину чемпіонату Європи 2009, де вона посіла підсумкове 10-те місце, у її складі грали переважно вихованки «Легенди», а чернігівський стадіон імені Юрія Гагаріна на декілька років став домашньою ареною головної національної команди. П'ять гравчинь, що пройшли школу «Легенди», 12 разів визнавалися найкращими футболістками України — Дарина Апанащенко (7 разів), Ірина Зварич (двічі), Надія Баранова, Тетяна Чорна та Людмила Пекур. Шість вихованок чернігівської команди (Дарина Апанащенко, Надія Баранова, Віра Дятел, Алла Лишафай, Наталія Зінченко та Олена Ходирєва) стали фіналістками Ліги чемпіонів 2009 року.

Влітку 2018 року через фінансові проблеми «Легенда» припинила існування. На той час це був єдиний український жіночий футбольний клуб, що безперервно виступав у регулярних змаганнях починаючи з першого розіграшу чемпіонату СРСР 1989 року.

Історія

Див. також: Список сезонів ЖФК «Легенда»

Заснування клубу та виступи в чемпіонаті СРСР (1986—1991)

У другій половині 1980-х років у СРСР розпочалося масове відродження жіночого футболу, який упродовж тривалого часу перебував під забороною. Ідея створення в Чернігові жіночої футбольної команди належить Михайлові Ющенку, працівнику Чернігівського камвольно-суконного комбінату, який активно розвивав спорт і тренував футбольну й хокейну команди підприємства. Дізнавшись про створення у різних містах Радянського Союзу жіночих футбольних команд, Михайло Федорович вирішив заснувати таку команду й у Чернігові. Поки функціонери камвольно-суконного комбінату розмірковували над його пропозицією, у вересні 1986 року Ющенко організував групу жіночого футболу та розпочав у ній навчання й тренування. Серед дівчат, які протягом осені почали підготовку під його керівництвом, була Наталія Ігнатович — майбутня рекордсменка «Легенди» за кількістю зіграних матчів. Наприкінці 1986 року керівництво комбінату вирішило поставити жіночу футбольну команду на баланс підприємства, а роком утворення «Легенди», яка спершу отримала назву СК «Полісся», вважається 1987. Улітку 1987 року команда зіграла свій перший товариський матч проти студенток факультету фізичного виховання Чернігівського педагогічного інституту та програла з рахунком 1:2. Проте невдовзі кілька дівчат, які навчалися на факультеті фізичного виховання, зокрема Світлана Петько й Наталія Авдонченко, перейшли до СК «Полісся» та значно підсилили команду^[2].

У травні 1988 року команду перейменували на «Легенду». Нова назва походить від найменування однієї з найкращих марок тканини, що виготовлялися на камвольно-суконному комбінаті та призначалися для експорту. У жовтні 1988 року «Легенда» вперше взяла участь у офіційному турнірі — зональних змаганнях Української ради Добровільного фізкультурно-спортивного товариства профспілок. Програвши у стартовому матчі майбутньому дворазовому чемпіону СРСР баришивській «Ниві» з рахунком 1:2 (у складі «Легенди» з пенальті відзначилась Авдонченко), чернігівська команда зіграла внічию з київською «Ареною» (0:0) та обіграла сумський «Авангард» (3:0), і в підсумку посіла 3-тє місце в групі^[3].

У березні 1989 року «Легенда» взяла участь у груповому етапі Всесоюзного турніру на приз щотижневика «Співрозмовник», де фінішувала на 5-му місці серед 7 команд. Потому чернігівську команду очікував старт у регулярному чемпіонаті. 1989 року відбувся розіграш чемпіонату Всесоюзного добровільного фізкультурно-спортивного товариства профспілок (ВДФСТП), що фактично був першим чемпіонатом СРСР серед жінок, проте через небажання Держкомспорту СРСР брати на себе зайве навантаження турнір організувала Федерація футболу профспілок СРСР. «Легенда» увійшла до числа 30 команд Вищої ліги, розділених на 3 зони. У своєму дебютному матчі в чемпіонаті СРСР, що відбувся 22 квітня в Чернігові на стадіоні імені Юрія Гагаріна, «Легенда» в присутності 2100 глядачів перемогла «Луганочку» з рахунком 3:0. Авторкою першого «хет-трику» в історії команди стала Світлана Кононихіна. Зональний етап «Легенда» завершила на 5-й позиції, а за результатами турніру за 13—18 місця, що відбувся в російському Адлері, посіла підсумкове 16-те місце серед 30 команд Вищої ліги чемпіонату СРСР. У листопаді після завершення регулярного чемпіонату «Легенда» вирушила на всеукраїнські змагання в Мукачево, де здобула свої перші нагороди — бронзові медалі першості Добровільного фізкультурно-спортивного товариства профспілок України^[4].

1990 року «Легенда» першою серед жіночих команд СРСР отримала статус професіонального (за тодішньою термінологією — «госпрозрахункового») футбольного клубу. З футболістками почали укладатися контракти. У новому сезоні чемпіонат СРСР уперше проводився під егідою новоствореної Всесоюзної асоціації жіночого футболу. У своїй зоні «Легенда» посіла 7-ме місце з 12 команд, а в стиковому матчі за підсумкове 13-те місце серед 24 учасників Вищої ліги перемогла кишинівський «Кодру» з рахунком 3:1^[5].

З 1990 року футболісток «Легенди» почали викликати до збірної СРСР. Першою з чернігівок запрошення отримала воротарка Світлана Петько, яка дебютувала за збірну навесні в товариському матчі проти чемпіона Європи 1987 року — Норвегії (0:0). У серпні 1990 року Петько у складі збірної СРСР взяла участь у турнірі «North American Cup», що проходив у США, а згодом разом зі ще однією «легендівкою», Наталією Авдонченко — у товариському турнірі в Китаї та в матчах проти збірної Франції в передмісті Парижа. Крім того, 3 травня 1990 року в Чернігові відбулася товариська зустріч збірних СРСР та УРСР, у якій перемогу з рахунком 4:0 здобула союзна команда. З футболісток «Легенди» СРСР у тому матчі представляла Світлана Петько, Україну — Наталія Авдонченко та Наталія Ігнатович^[6]^[7].

Посівши в сезоні 1991 року 6-те місце серед 12 команд 1-ї зони, «Легенда» досягла свого найкращого результату за часів виступів у чемпіонаті СРСР — попри те, що стикові матчі між командами різних зон регламентом нового сезону вже не передбачалися, у разі їх проведення чернігівська команда змагалася б за 11-те підсумкове місце. У єдиному проведеному розіграші Кубка СРСР «Легенда» зупинилася на стадії 1/4 фіналу. За збірну СРСР упродовж останнього року її існування виступали 3 представниці Чернігова — Світлана Петько, Наталія Авдонченко та Наталія Ігнатович^[8].

Загалом упродовж радянського періоду історії команди найбільше матчів у її складі в чемпіонаті та Кубку СРСР зіграли Світлана Петько, Любов Тищенко й Наталія Ігнатович — по 72. Найкращою бомбардиркою «Легенди» з 30 забитими м'ячами стала Віра Кобилецька^[9].

Чемпіонат України: перша «бронза» та здобутки молодіжної команди (1992—1996)

Майбутня фіналістка Ліги чемпіонів Наталія Зінченко дебютувала у Вищій лізі в 13-річному віці у складі «Легенди»

Перед стартом першого чемпіонату України команда зазнала суттєвих втрат. Світлана Петько й Наталія Авдонченко перейшли до московського «Спартака» та обрали виступи за збірну Росії, у складі якої Петько надалі стала рекордсменкою за кількістю зіграних матчів. Найкраща бомбардирка «Легенди» в чемпіонаті СРСР Віра Кобилецька підписала контракт із латвійським РАФ. Натомість із бобровицької «Елегії», що припинила існування, до «Легенди» приєдналася 13-річна Наталія Зінченко — майбутня гравчиня й тренерка збірної України, фіналістка Ліги чемпіонів 2009 року. У дебютному сезоні чемпіонату України боротьбу за чемпіонство вели київські «Динамо» й «Арена», «Легенда», зі свого боку, претендувала на 3-тє місце. Перше коло чернігівська команда провела нестабільно, опинившись на проміжному фініші на 5-й позиції серед 10 учасників Вищої ліги. Друге коло «Легенда» розпочала невдало — з нічиєї та поразки, однак надалі в 7 матчах, що лишалися, відзначилась безпрограшною серією з 4 перемог та 3 нічиїх. Доля бронзових медалей вирішувалася в останньому турі в домашньому матчі проти київського «Олімпу», який мав однакову з «Легендою» кількість очок, проте кращу різницю м'ячів, тож чернігівок влаштовувала тільки перемога. Продемонструвавши якісну командну гру, «Легенда» перемогла з рахунком 2:0 і стала бронзовим призером чемпіонату України^[10].

Сезон 1993 року команда розпочала дуже впевнено, відігравши перші 9 турів без поразок та пропущених м'ячів. Проте надалі «Легенда» програла 3 завершальні матчі 1-го кола й після тривалого перебування в групі лідерів опинилася на 6-й позиції, а за підсумками сезону посіла 4-те місце серед 13 учасників Вищої ліги. Водночас принесли результат зусилля клубу з підготовки юних футболісток — молодіжна команда «Легенди», у складі якої виступали такі майбутні зірки українського жіночого футболу, як Людмила Лемешко, Наталія Зінченко, Вероніка Шульга, Людмила Пекур і Тетяна Чорна, виграла золоті медалі першого молодіжного чемпіонату України. 1993 рік також став дебютним на офіційному рівні для національної збірної України, до складу якої «Легенда» делегувала Наталію Ігнатович і Валентину Ступак. Крім того, головний тренер чернігівської команди Михайло Ющенко увійшов до тренерського штабу збірної^[11]^[12].

Напередодні сезону 1994 року через фінансові проблеми припинила існування низка клубів Вищої ліги (на старт чемпіонату не вийшла навіть київська «Арена» — чемпіон і володар Кубка України попереднього сезону), внаслідок чого Федерація футболу України об'єднала всі професіональні жіночі команди в одну лігу. «Легенда» у новому сезоні опинилася поміж «середняків», посівши в підсумку 6-те місце серед 11 учасників. У складі команди вирізнялася Наталія Зінченко, яка в 17 матчах чемпіонату відзначилася 18 голами, зокрема «пента-триком» у грі з кіровоградською «Краяною» (8:1). Втім, ще до завершення сезону Наталія припинила виступи в Чернігові, відгукнувшись на запрошення одного з лідерів чемпіонату. Другий сезон поспіль «легендівки» здобули золоті медалі молодіжного чемпіонату України — цього разу вони склали основу збірної Чернігівської області. Михайло Ющенко продовжував працювати у збірній України, до складу якої з «Легенди» викликалися Валентина Ступак і Тетяна Нестерчук^[13].

До сезону 1995 року клуб підійшов зі значними фінансовими проблемами — ставилося навіть питання про його подальше існування. Владнати ситуацію з боргами та знайти кошти для фінансування «Легенди» вдалося спільними зусиллями новопризначеного генерального директора клубу Володимира Магеррамова, керівництва концерну «Чексіл» (колишній камвольно-суконний комбінат) і чернігівського підприємця Олександра Атрощенка. Підсумковий результат команди в чемпіонаті України виявився кращим за попередній сезон — 4-те місце з 9 учасників. Через нестачу досвідчених футболісток до матчів команди активно залучалися вихованки власних груп підготовки — майже половина футболісток основного складу мали вік від 14 до 16 років. Зокрема, уже в 14-річному віці висококласну гру демонструвала майбутня воротарка збірної України Вероніка Шульга. Високий рівень підготовки молодих футболісток укотре позначився на результатах молодіжної команди «Легенди», яка втретє поспіль стала чемпіоном України^[14].

Чемпіонат 1996 року «Легенда» провела невдало — передостаннє 5-те місце серед 6 команд. Далися взнаки втрати лідерок (Надія Міщенко перейшла в «Донецьк», Тетяна Федосова (Нестерчук) тимчасово зупинила виступи у зв'язку з народженням сина), водночас для запрошення досвідчених футболісток клуб не мав достатніх коштів^[15]^[16].

У статусі віце-чемпіона (1997—1999)

У сезоні 1997 року «Легендою» керував тандем головних тренерів — до Михайла Ющенка приєднався Микола Литвин. Склад учасників чемпіонату скоротився до 5 команд, тому його вирішили розіграти в 4 кола. На «золото» претендували одразу 3 команди — «Легенда», київська «Аліна» та чемпіон трьох попередніх сезонів «Варна» (Донецьк). У 1—3 колах за підсумками кожного з них ситуація в групі лідерів була незмінною — «Аліна» очолювала турнірну таблицю й випереджала «Легенду» та «Варну» на 5 очок. На старті 4-го кола чернігівська команда обіграла «Аліну» з рахунком 1:0 та наблизилася до неї на відстань у 2 очки, проте надалі киянки перемогли «Варну» й фактично забезпечили собі чемпіонство. Щоб посісти 2-ге місце, «Легенді» в останньому турі було достатньо не програти «Варні» на виїзді. Втім, із 66-ї хвилини та майже до завершення зустрічі в рахунку вели донеччанки (відзначилась колишня футболістка «Легенди» Надія Міщенко). Йшла остання хвилина матчу, коли нападниці чернігівської команди Вірі Кобилецькій вдалося зрівняти рахунок. Гра завершилася внічию, відтак десятирічний ювілей «Легенди» ознаменувався для неї першим «сріблом» чемпіонату України^[18].

До національної збірної України впродовж 1997 року викликалися 6 футболісток «Легенди»: Наталія Ігнатович, Валентина Ступак, Вероніка Шульга, Людмила Пекур, Тетяна Чорна та Людмила Лемешко. 1997 року на базі чернігівської команди, що мала найкращу в Україні школу підготовки молодих футболісток, була утворена молодіжна збірна України, яку очолили тренери «Легенди» Михайло Ющенко та Микола Литвин^[19]^[20].

У міжсезоння склад «Легенди» поповнили футболістки, які надалі відіграють значну роль в історії клубу й жіночого футболу України загалом — власна вихованка Алла Лишафай та нападниця «Львів'янки» Олена Ходирєва, обидві — майбутні фіналістки Ліги чемпіонів. Один із наставників команди Микола Литвин прийняв пропозицію «Донеччанки» (нова назва «Варни»), тому «Легенду» знову одноосібно очолював Михайло Ющенко. Кількість учасників чемпіонату України в сезоні 1998 року скоротилася до свого історичного мінімуму — 4 команд, зокрема припинив існування чемпіон України київська «Аліна». З огляду на це, розіграш чемпіонату провели в 6 кіл. «Легенда» суттєво поступалася «Донеччанці», яка в підсумку стала чемпіоном, та значно переважала дві інші команди, відтак другий сезон поспіль стала срібним призером. У Кубку України «Легенда» вперше вийшла у фінал, де теж поступилася «Донеччанці» (основний і додатковий час — 1:1, за пенальті — 2:3)^[21].

1999 року новим головним тренером команди став Анатолій Пісковець, який раніше очолював жіночу збірну України та здобував чемпіонські титули з українською «Аліною» і російською «Енергією» (Воронеж). З Воронежа до Чернігова також перейшли захисниця збірної України Юлія Карпенкова й нападниця збірної Білорусі^[en] Людмила Кузнєцова, у зворотному напрямку — найкраща бомбардирка «Легенди» двох попередніх сезонів Людмила Пекур і основна воротарка Вероніка Шульга. За таких обставин отримала нагоду проявити себе у воротах 16-річна вихованка чернігівського футболу Ірина Зварич, надалі — гравчиня збірної України й низки європейських клубів, найкраща футболістка України 2012 та 2013 років. Розпочавши підготовку до сезону, новий наставник стикнувся із систематичними затримками заробітної плати та відсутністю належного фінансового забезпечення з боку титульного спонсора клубу, концерну «Чексіл», через що звернувся за допомогою до прем'єр-міністра Валерія Пустовойтенка, який з-поміж іншого курував жіночий футбол. У результаті генеральний директор клубу ще до початку регулярного чемпіонату мусив звільнити головного тренера на вимогу президента концерну, що розцінив дії Пісковця, як «зайву норовливість». Новим наставником «Легенди» став тренер воротарів Сергій Умен^[22].

Чемпіонат 1999 року пройшов для «Легенди» в наполегливій боротьбі за чемпіонський титул із «Донеччанкою». У вирішальному матчі останнього туру чернігівська команда в разі перемоги наздоганяла конкурента й отримувала нагоду поборотися за чемпіонство в додатковому «золотому матчі», проте перемогу з рахунком 1:0 здобула «Донеччанка». «Легенда» втретє поспіль виграла срібні медалі чемпіонату України, однак цього разу такий результат уже сприймався, як невдача. Другий сезон поспіль чернігівки намагалися реваншувати над донеччанками у фіналі Кубка України, проте зазнали поразки з рахунком 2:3^[23].

Початок «золотого десятиліття»: три чемпіонства поспіль, два «золотих дубля» (2000—2003)

Сезон 2000 року відзначився вкрай низьким рівнем організації. Через відверту бездіяльність Комітету жіночого футболу ФФУ команди півроку очікували початку сезону, поки свої збори та матчі проводили національна й молодіжна збірні. У результаті попередній етап чемпіонату стартував лише в серпні, а Кубок України взагалі не розігрувався. У першому колі попереднього етапу «Легенда» перемогла всіх своїх трьох суперників і впевнено очолила групу «А». Про дату початку другого кола, однак, відомостей не було й у підсумку воно не відбулося. Оскільки чемпіонат потребував завершення, через 2 місяці після останнього проведеного матчу ФФУ вирішила розіграти титул чемпіона у фінальному турнірі, у якому крім «Легенди» взяли участь ще одна команда з групи «А» («Київська Русь») та «Донеччанка», що перемогла в групі «Б». У матчах із «Київською Руссю» «Легенда» й «Донеччанка» досягли максимального результату, проте чернігівки перемогли з більшим рахунком і перед очним протистоянням забезпечили собі кращу різницю м'ячів, тож їх влаштовувала й нічия. На 20-й хвилині завершальної зустрічі фінального турніру рахунок відкрила футболістка «Легенди» Тетяна Чорна, а після перерви нападниця «Донеччанки» Світлана Фрішко відновила рівновагу. На 85-й хвилині донецька команда залишилася в меншості й наприкінці матчу чернігівка Людмила Лемешко ударом головою після подачі Юлії Карпенкової оформила перемогу та перший в історії «Легенди» титул чемпіона України^[24].

Перший чемпіонський склад «Легенди» (2000)^[25]

Поз.	Футболістка	Матчі	Голи
ЗХ / НП	Тетяна Федосова	5	0
ПЗ	Дарія Мільчевська	5	1
ПЗ	Людмила Лемешко	5	2
ЗХ	Оксана Пожарська	5	0
НП	Олена Ходирєва	5	4
ЗХ	Юлія Карпенкова	5	1
ЗХ / ПЗ	Олена Леонтьєва	5	0
НП	Тетяна Гусакова	5	3
ВР	Ірина Зварич	5	0
ПЗ	Віра Дятел	5	2
ПЗ / НП	Алла Лишафай	5	5
НП	Віра Кобилецька	5	2
НП	Тетяна Чуланова	4	0
ПЗ	Наталія Панасюк	3	1
ПЗ	Олександра Романів	2	0
ЗХ / ПЗ	Наталія Ігнатович	2	0
ЗХ / ПЗ	Тетяна Чорна	2	1
ВР	Надія Баранова	1	0
ЗХ	Наталя Боярова	1	0

У міжсезоння «Легенда» втратила Тетяну Чорну й Наталію Ігнатович, які перейшли до заможніших російських клубів, проте одночасно склад команди підсилили досвідчені Наталія Жданова та Галина Іванова. Чемпіонат знову стартував зі значною затримкою (наприкінці липня). За підсумками попереднього етапу чернігівська команда розташувалася на першому місці у своїй зоні, вигравши всі 6 матчів із загальним рахунком 41:0. У фінальному турнірі, в якому взяли участь по 2 найкращі команди з кожної зони, фаворитами знову були «Легенда» та «Донеччанка». Здобувши по 6 очок у зустрічах зі слабшими суперниками, чернігівки й донеччанки зійшлися у вирішальному поєдинку, однак навіть попри небажання арбітра давати фінальний свисток за рахунку 2:2 переможця виявити не вдалося. Зважаючи на однакову кількість набраних очок, лідери провели додатковий «золотий матч», і цього разу «Легенда» здобула переконливу перемогу з рахунком 5:0 та другий сезон поспіль виборола звання чемпіона України. Найкращою бомбардиркою команди з 17 голами в 10 матчах чемпіонату стала Галина Іванова, яка жодного разу не залишала поле без хоча б одного забитого м'яча. Також за підсумками сезону «Легенда» вперше стала володарем Кубка України, розгромивши у фінальному матчі «Донеччанку» з рахунком 4:1^[26]. Вигравши одночасно і національну першість, і Кубок країни, чернігівки оформили свій перший «золотий дубль».

У листопаді 2001 року «Легенда» як чемпіон України попереднього сезону взяла участь у першому в історії розіграші Кубка УЄФА серед жінок (нинішня Ліга чемпіонів). На груповому етапі турніру 32 команди були розділені на 8 груп, переможці яких виходили до 1/4 фіналу. Суперниками «Легенди» стали французька «Тулуза»^[en], шотландський «Ер Юнайтед» і хорватський «Осієк»^[en]. Матчі проходили в шотландському місті Ер. Перед дебютом на євроарені склад чернігівської команди поповнила майбутня зірка українського та європейського футболу, 15-річна нападниця Дарина Апанащенко. У першому матчі, в якому «Легенді» протистояла «Тулуза», чернігівки програли з рахунком 0:1. Потому «Легенда» зіграла внічию з шотландками (авторкою першого голу українок у єврокубках стала Наталія Жданова), а в матчі 3-го туру здобула свою першу перемогу на міжнародному рівні, обігравши «Осієк» із рахунком 3:2. У підсумку чернігівська команда посіла 2-ге місце у своїй групі, а відтак увійшла до числа 16 найкращих команд Європи, що в підсумку стало для неї найбільшим успіхом у єврокубках^[27].

Другий чемпіонський склад «Легенди» (2001)^[28]

Поз.	Футболістка	Матчі	Голи
ПЗ	Людмила Лемешко	10	2
ПЗ	Дарія Мільчевська	10	0
НП	Тетяна Чуланова	10	1
НП	Олена Ходирєва	10	16
ПЗ / НП	Алла Лишафай	10	1
ПЗ	Віра Дятел	10	2
НП	Галина Іванова	10	17
ЗХ / НП	Тетяна Федосова	9	1
ПЗ	Наталія Панасюк	8	6
ВР	Ірина Зварич	8	1
ПЗ	Олександра Романів	8	1
ПЗ	Ірина Бондаренко	8	0
ЗХ	Юлія Карпенкова	7	2
ВР	Надія Баранова	7	0
ЗХ	Наталія Жданова	7	2
НП	Вікторія Новікова	7	3
НП	Тетяна Гусакова	6	4
ЗХ	Оксана Пожарська	6	0
ЗХ	Наталя Боярова	4	0

2002 року Сергія Умена на посаді головного тренера змінив Микола Литвин. З лідерок Чернігів залишила Юлія Карпенкова, натомість із «Донеччанки» запросили талановиту нападницю Юлію Корнієвець — майбутню найкращу бомбардирку в історії «Легенди». У новому сезоні клуб мав у своєму розпорядженні багатьох висококласних футболісток, які згодом проявлять себе у Європі, а за національну збірну у відбіркових матчах чемпіонату світу виступала рекордна кількість представниць Чернігова — 7. Перемігши у своїй групі, «Легенда» у фінальному турнірі найкращих трьох команд випередила «Харків'янку» й «Донеччанку» та втретє поспіль стала чемпіоном України. У єврокубках, однак, цього разу команда не грала — незважаючи на перемогу в чемпіонаті попереднього року, «Легенду» не допустили до участі в Кубку УЄФА через відмову клубу сплатити внесок у розмірі 15 000 швейцарських франків на вимогу віце-президента ФФУ Сергія Стороженка. Втім, інформацію про необхідність сплати клубами будь-яких внесків за участь у турнірі згодом спростувала УЄФА. У підсумку розіграш Кубка УЄФА серед жінок у сезоні 2002/03^[en] відбувся без представника України. Попри це, 13 футболісток чернігівської команди того сезону зіграли у єврокубках на умовах короткострокової оренди за азербайджанський «Гемрюкчу», з яким вони посіли 3-тє місце у груповому турнірі Кубка УЄФА^[29].

Розіграш Кубка України 2002 року складався з одного фінального матчу між «Легендою» та «Харків'янкою», перебіг подій у якому виглядав, як своєрідний «футбольний трилер». На 7-й хвилині рахунок відкрила капітан харків'янок Галина Михайленко, але невдовзі Дарина Апанащенко забила 2 м'ячі у відповідь і вивела «Легенду» вперед. Наприкінці першого тайму екс-чернігівка Людмила Пекур зрівняла рахунок. На початку другої половини зустрічі Михайленко оформила «дубль», однак уже через 5 хвилин м'яч у відповідь забила нападниця «Легенди» Корнієвець. Із 63-ї хвилини «Харків'янка» завдяки третьому голу Михайленко знову мала перевагу, яку утримувала до 88-ї хвилини, коли після інтенсивного штурму воріт суперника у виконанні «Легенди» відзначилась Жданова. На старті додаткової тридцятихвилинки Апанащенко оформила «хет-трик» і рахунок став 5:4 на користь чернігівок. Потому протягом кількох хвилин арбітр матчу, екс-футболістка «Легенди» Вікторія Стеценко призначила у ворота своєї колишньої команди 2 сумнівних пенальті, однак з обома ударами з 11-метрової позначки у виконанні Михайленко впоралася Ірина Зварич. Обуреного суддівством директора «Легенди» Магеррамова, який намагався висловити свої претензії арбітру й представникам ФФУ, довелося вгамовувати працівникам міліції. Тим часом «легендівки» Людмила Лемешко та Юлія Титова встановили остаточний рахунок — 7:4 на користь своєї команди. Вигравши одночасно чемпіонат і Кубок України, «Легенда» другий сезон поспіль здобула «золотий дубль»^[30].

Третій чемпіонський склад «Легенди» (2002)^[31]

Поз.	Футболістка	Матчі	Голи
НП	Тетяна Чуланова	9	1
ПЗ	Дарія Мільчевська	9	1
ЗХ	Вікторія Крилова	9	1
ПЗ	Дарина Апанащенко	9	2
ЗХ / НП	Тетяна Федосова	9	1
ПЗ	Віра Дятел	9	5
ПЗ	Ірина Бондаренко	9	1
ВР	Ірина Зварич	8	0
НП	Юлія Корнієвець	8	4
НП	Олена Ходирєва	8	7
ПЗ	Наталія Панасюк	7	0
НП	Галина Іванова	7	7
ПЗ	Людмила Лемешко	7	2
ЗХ	Наталія Жданова	6	1
ПЗ / НП	Алла Лишафай	6	1
ПЗ	Юлія Титова	5	0
ЗХ	Оксана Пожарська	5	0
ПЗ	Ольга Сєрова	3	1
ВР	Надія Баранова	3	0

Перед стартом сезону 2003 року команда втратила свою найкращу бомбардирку останніх двох років Галину Іванову й повернула заслужену ветеранку Наталію Ігнатович. Головний тренер «Легенди» Микола Литвин одночасно очолив національну збірну України, до складу якої знову викликалися 7 футболісток чернігівської команди. У чемпіонаті «Легенда» легко виграла свою групу (результати варіювалися від 7:0 до 11:0) і надалі взяла участь у фінальному турнірі 7 команд. У першому колі чернігівки, поміж іншим, розгромили свого давнього суперника «Донеччанку» з рахунком 6:1 (весь 2-й тайм «Легенда» провела в меншості), проте розділили очки з головним конкурентом — «Харковом» (нова назва «Харків'янки»). Друге коло розпочалося для «Легенди» на тлі значних проблем із фінансуванням, оскільки головний спонсор клубу, концерн «Чексіл», відмовився від його підтримки. Спершу чернігівки оновили низку власних рекордів у матчі з київським «Атексом» — перемога з рахунком 19:0, 8 голів у одній грі у виконанні Дарини Апанащенко та 2 забиті м'ячі впродовж однієї хвилини. Проте надалі команда програла важливий матч проти «Харкова» з рахунком 0:1 і в підсумку посіла 2-ге місце в чемпіонаті. У Кубку України чернігівки також поступилися харків'янкам, програвши фінальний поєдинок із рахунком 1:2. На думку автора книги з історії «Легенди» Олександра Волощука, головними причинами невдач команди стали фінансові проблеми та сприяння «Харкову» з боку функціонерів Федерації футболу України. Зокрема, в єдиному програному матчі чемпіонату супернику для перемоги знадобилися 2 не безсумнівних пенальті, призначених наприкінці кожного тайму. Втім, своїми гольовими моментами в тій зустрічі чернігівки теж не скористалися^[32].

У серпні 2003 року «Легенда» взяла участь у груповому турнірі Кубка УЄФА. Цього разу єврокубки вперше в історії приймав Чернігів. «Легенда» перемогла ізраїльський «Маккабі»^[en] (4:0) та фінський «Юнайтед»^[en] (2:0), проте поступилася з рахунком 0:3 фавориту групи, шведському «Мальме». Посівши 2-ге місце в одній із 8 груп, чернігівська команда не пройшла до 1/4 фіналу, однак повторила свій найвищий результат у єврокубках та знову увійшла до числа 16 найкращих команд Європи^[33].

Дарина Апанащенко — одна з найзірковіших футболісток в історії українського футболу, фіналістка Ліги чемпіонів 2009 року^[34]
Ірина Зварич — основна воротарка «Легенди» впродовж перших трьох чемпіонських сезонів, найкраща футболістка України 2012—2013 років^[35]
Віра Дятел — вихованка «Легенди», фіналістка Ліги чемпіонів 2009 року^[36]

Перемога в «Італійському Кубку» (2004—2006)

2004 року на посаду головного тренера «Легенди» повернувся Сергій Умен. Команда втратила кількох провідних футболісток — воротарку Ірину Зварич, захисницю Наталію Жданову та найкращу бомбардирку попереднього сезону Дарину Апанащенко, які перейшли до російської «Енергії» (Воронеж). Надалі Апанащенко — фіналістка Ліги чемпіонів і семиразова лауреатка премії «Футболістка року в Україні». У червні «Легенда» вперше взяла участь у Відкритому Кубку Італії — престижному міжнародному турнірі, що проводився за ініціативою Італійської федерації футболу та за початковим задумом мав стати другим за значенням жіночим єврокубком на взірець нинішньої Ліги Європи, проте офіційного визнання з боку УЄФА у підсумку не отримав. За результатами виступів на полях провінції Венеція «Легенда» посіла 3-тє місце в групі A, обігравши з рахунком 3:1 жіночу команду^[en] римського «Лаціо» та поступившись італійському «Торрес Терра Сарда» (0:2) й нідерландському «Саестуму»^[en] (0:1). У всеукраїнських змаганнях після втрати кількох лідерок «Легенда» суттєво поступалася «Металісту» (назва харківської команди після чергового «ребрендингу»). За підсумками сезону чернігівки знову посіли 2-ге місце в чемпіонаті та програли харків'янкам у фіналі Кубка України з рахунком 1:3. Після завершення сезону «Легенду» залишила капітан команди 2001—2003 років Людмила Лемешко^[38].

Сезон 2005 року став одним із найкращих в історії «Легенди» — команда завоювала всі трофеї на всеукраїнській арені, здобула перші вагомі нагороди на міжнародному рівні й установила низку командних та особистих рекордів. Спершу чернігівки перемогли в дебютному розіграші Зимової першості України. Не мала собі рівних «Легенда» й у чемпіонаті України — 15 перемог у 16 матчах за різниці м'ячів + 100, жодної поразки та в підсумку 4-й в історії чемпіонський титул для Чернігова. У грі з херсонською «Южанкою» «Легенда» оформила свою найбільшу перемогу в чемпіонаті України — 20:0, а нападниця Юлія Корнієвець забила рекордну кількість м'ячів у одному матчі — 10. У фіналі Кубка України «Легенда» здолала свого вже традиційного суперника з Харкова, що в новому сезоні отримав назву «Арсенал» (1:1, за пенальті — 4:3). Чернігівкам удалося перевершити харків'янок у всіх турнірах навіть попри те, що в складі «Арсеналу» виступало 5 футболісток, які були лідерками «Легенди» попередніх років. За підсумками року Юлія Корнієвець стала найкращою бомбардиркою чемпіонату України та рекордсменкою чернігівської команди за кількістю голів протягом сезону в лізі (34) й у всіх офіційних матчах (37)^[39].

У червні 2005 року «Легенда» вирушила до Ломбардії для участі в черговому розіграші Відкритого Кубка Італії. Перший матч групового етапу проти італійської «Аталанти» завершився внічию — вже на 2-й хвилині рахунок відкрила чернігівка Олена Ходирєва, а суперник, маючи чисельну перевагу впродовж майже всього другого тайму, забив м'яч у відповідь лише наприкінці поєдинку. У наступній грі «Легенда» з рахунком 7:0 розгромила австрійський «Тіроль» («хет-триком» відзначилася Корнієвець) і завдяки кращій, ніж у «Аталанти», різниці м'ячів посіла 1-ше місце у групі та вийшла до півфіналу. Втім, у матчі з «Тіролем» отримала червону картку та дискваліфікацію на наступну гру Надія Баранова — єдина воротарка, що перебувала з «Легендою» в Італії, тому надалі ворота довелося захищати одній із польових гравчинь. Це позначилося на результаті півфінального матчу, в якому чернігівська команда з рахунком 1:4 програла російській «Ладі»^[en] (один із м'ячів забила капітан росіянок, колишня «легендівка» Тетяна Чорна)^[40].

У матчі за 3-тє місце в Кубку Італії суперником «Легенди» стала данська «Фортуна» (Йоррінг) — одна з найсильніших команд турніру, фіналіст Кубка УЄФА 2003 року. Гра проходила на розташованому в низині стадіоні містечка Поццоленго за вкрай несприятливих погодних умов — температура повітря сягала 38 градусів^[41]. За спогадами головного тренера «Легенди» Сергія Умена, у першому таймі його підопічним насилу вдалося стримати атаки суперника, проте вони витратили багато сил і на перерву пішли у вкрай виснаженому стані. Перед виходом на другу половину гри Умен звернувся до футболісток, закликавши їх, попри втому, проявити характер — суперниці, мовляв, не залізні й теж не витримають і видихнуться. Данки дійсно почали втомлюватися й зменшили тиск на ворота «Легенди», а українки, навпаки, повірили у власні сили та проявили волю до перемоги. На 82-й хвилині нападниця «Легенди» Ія Андрущак пасом у розріз вивела на ударну позицію Юлію Корнієвець, яка точним ударом зафіксувала перемогу своєї команди — сил, щоб відігратися, футболістки «Фортуни» вже не мали. За спогадами Сергія Умена, організатори турніру настільки були впевнені в перемозі данської команди, що спершу піднесли «Легенді» нагороду за 4-те місце, тож представникам української команди довелося пояснювати, що бронзовими призерами Кубка Італії стали саме вони. За словами Умена, «Легенда» тих часів залишається для нього «еталоном згуртованості, волі, сили духу та ігрової дисципліни»^[42].

Четвертий чемпіонський склад «Легенди» (2005)^[43]

Поз.	Футболістка	Матчі	Голи
ВР	Надія Баранова	15	0
ЗХ	Оксана Пожарська	15	1
ЗХ / ПЗ	Наталія Ігнатович	15	3
ПЗ	Дарія Мільчевська	15	2
ЗХ	Вікторія Крилова	14	3
ПЗ	Ірина Бондаренко	14	8
ПЗ	Олександра Романів	14	1
НП	Олена Ходирєва	13	21
ПЗ / НП	Алла Лишафай	13	10
НП	Юлія Корнієвець	13	34
НП	Ія Андрущак	13	10
ЗХ	Наталя Боярова	13	2
ПЗ	Олена Клевець	12	1
НП	Віра Станкевич	12	3
ЗХ	Катерина Константінова	9	2
ПЗ	Ольга Сєрова	9	1
ПЗ	Алла Клевець	8	4
ВР	Ірина Санець	3	0

У міжсезоння до російського чемпіонату перейшла капітан команди та найкраща на той час бомбардирка «Легенди» Олена Ходирєва, проте з Харкова повернулась захисниця Наталія Жданова. У лютому команда взяла участь у Зимовій першості, де посіла 2-ге місце. За новим регламентом чемпіонату України 10 учасників спочатку зіграли між собою у 2 кола, а потім 4 найкращі з них розіграли між собою чемпіонський титул, причому підсумковий результат визначався винятково на основі матчів четвірки лідерів між собою на обох стадіях чемпіонату. Попередній етап «Легенда» завершила на 1-му місці, однак надалі на тлі чергових фінансових негараздів провалила кінцівку фінального етапу й фінішувала другою після «Харкова». У фіналі Кубка України чернігівки також поступилися харків'янкам, програвши з рахунком 0:2^[44].

Виступи «Легенди» у Відкритому Кубку Італії 2006^[45]

Груповий етап (Група C)

«Легенда» — «Сеніні» — 1:0. Гол: Крилова
«Легенда» — «Масінац» — 2:1. Голи: Крилова, Сєрова

«Легенда» — 6
«Сеніні» — 3
«Масінац» — 0

Півфінал

«Легенда» — «Торрес Терра Сарда» — 1:0. Гол: Крилова

Фінал

«Легенда» — «Лада» — 1:1, (2:0 пен.) Гол: Бондаренко

2006 року «Легенда» вкотре взяла участь у Відкритому Кубку Італії, який цього разу проводився на півдні країни в регіоні Калабрія. У своїй групі чернігівки посіли 1-ше місце, обігравши італійський «Сеніні»^[en] (1:0) та сербський «Масінац»^[en] (2:1). У півфіналі суперником «Легенди» став уже знайомий чернігівкам «Торрес Терра Сарда», володар Відкритого Кубка Італії 2004 року. У напруженому протистоянні перемогу здобула українська команда, а єдиний м'яч потужним ударом у «дев'ятку» зі штрафного з відстані 26 метрів забила білоруська легіонерка «Легенди» Вікторія Крилова, яка відзначилась на турнірі у третій грі поспіль^[46].

У фінальному матчі Відкритого Кубка Італії, що відбувся в місті Реджо-ді-Калабрія на стадіоні «Оресте Гранільо», «Легенді» протистояв російський клуб «Лада» (Тольятті) — переможець турніру попереднього року, який того разу на шляху до фіналу обіграв якраз команду з Чернігова. Основний час поєдинку переможця не виявив — спершу ворота своєї колишньої команди вразила білоруська нападниця «Лади» Людмила Кузнєцова, а потому рахунок зрівняла півзахисниця «Легенди» Ірина Бондаренко. У серії післяматчевих пенальті особливо відзначилась воротарка чернігівської команди Надія Баранова, яка не пропустила жодного м'яча й відбила 3 удари (ще один пролетів повз ворота). У складі «Легенди» пенальті реалізували Жданова та Лишафай, схибили Мільчевська (стійка) та Ігнатович (поперечина). Здобувши в серії одинадцятиметрових ударів перемогу з рахунком 2:0, українська команда стала володарем Відкритого Кубка Італії, а Надію Баранову визнали найкращою воротаркою турніру. Перемога в «Італійському Кубку» стала для «Легенди» найвагомішим досягненням на міжнародному рівні й залишається найвизначнішим успіхом жіночого клубного футболу України загалом^[47]^[48].

У серпні 2006 року на чернігівських стадіонах імені Юрія Гагаріна та «Текстильник» відбулися матчі кваліфікаційного раунду Кубка УЄФА. До однієї групи з «Легендою» потрапили ізраїльський «Маккабі»^[en] (Холон), який уже гостював у Чернігові 2003 року, грецький ПАОК^[en] і кіпрський АЕК «Коккінохоріон» (Фамагуста). Розгромивши по черзі кіпріоток (4:0 — своєрідний успіх для гостей, які у своїй попередній зустрічі у єврокубках із представницями України програли харківському «Арсеналу» з рахунком 0:20), грекинь (5:0) та ізраїльтянок (3:0), чернігівки впевнено посіли 1-ше місце та пройшли до наступної стадії. Проте візит до Норвегії, де були зіграні матчі групового етапу, виявився для «Легенди» невдалим — поразки від дворазового володаря Кубка УЄФА, шведського «Умео» (0:2) та від господарів поля, норвезького «Колботна»^[en] (1:2) і несподіваний розгром із рахунком 0:5 у матчі проти жіночої команди^[en] «Еспаньйолу» (Барселона), яка за своїм рівнем аж ніяк не належала до фаворитів. Програвши всі три матчі групового етапу, «Легенда» посіла останнє місце в групі та припинила виступи у єврокубках^[49]^[50]^[51]. Втім, оскільки тодішній груповий турнір Кубка УЄФА складався лише з 4 груп, чернігівська команда втретє у своїй історії опинилася серед 16 найкращих команд Європи, а в рейтингу УЄФА посіла 15-те місце^[52].

Нетривалий спад і повернення на вершину (2007—2011)

У сезоні 2007 року замість Сергія Умена, який перейшов працювати тренером воротарів до російського клубу «Росіянка», новим головним тренером «Легенди» став Володимир Жилін. Команда втратила кількох важливих футболісток, зокрема до російської «Зірки» перейшли Надія Баранова та Алла Лишафай. Водночас коштів для підсилення складу й навіть на проведення повноцінних навчально-тренувальних зборів клуб не мав. У чемпіонаті України після завершення попереднього етапу «Легенда» перебувала на 2-му місці, поступаючись лише новому лідеру, калуському «Нафтохіміку», і суттєво випереджаючи харківський «Житлобуд-1». Проте на фінальному етапі команда вкотре розгубила всю перевагу над переслідувачем і в підсумку фінішувала на 3-му місці, поступившись не лише чемпіону — «Нафтохіміку», але й харків'янкам. Після останнього матчу чемпіонату Жилін пішов у відставку. Під керівництвом Валерія Третьякова, якому доручили виконання обов'язків головного тренера, команда вийшла на фінальну гру Кубка України, у якій програла «Житлобуду-1» із рахунком 4:5, пропустивши вирішальний гол на останніх хвилинах^[54].

2008 року команду на посаді головного тренера очолив Сергій Сапронов — легендарний футболіст чернігівської «Десни», її рекордсмен за кількістю зіграних матчів. Його помічницею стала Наталія Ігнатович, яка завершила кар'єру футболістки, відігравши за «Легенду» рекордну кількість матчів — 279. Замість лідерок, що залишили «Легенду» останніми роками, клуб запрошував талановитих футболісток, як-от нападницю Ольгу Бойченко та воротарку Катерину Самсон. Поступово в Чернігові формувалася команда, здатна знову позмагатися за найвищі місця. У сезоні 2008 року «Легенда» повернула собі статус однієї з двох найсильніших команд України, проте все ще поступалася «Житлобуду-1». У чемпіонаті команда посіла 2-ге місце, а у фіналі Кубка України програла харків'янкам із рахунком 1:2. Також «Легенда» стала срібним призером Зимової першості, під час розіграшу якої, зокрема, перемогла луганську «Зорю» з рекордним для себе рахунком 26:0. 2008 року вперше проводилося опитування для визначення найкращої футболістки України, перемогу в якому здобула вихованка чернігівської команди Надія Баранова^[55].

З 2008 року домашньою ареною збірної України, у складі якої грали переважно вихованки «Легенди», став чернігівський стадіон імені Юрія Гагаріна. 30 жовтня 2008 року в Чернігові відбувся матч-відповідь плей-оф за вихід на Євро-2009, у якому збірна України перемогла Словенію^[en] та вперше у своїй історії отримала право на участь у фінальній частині чемпіонату Європи^[57].

Перед стартом сезону 2009 року «Легенда» значно підсилилася. Повернулася до Чернігова та знову отримала капітанську пов'язку Олена Ходирєва. Також команду поповнили кілька провідних футболісток «Нафтохіміка», що припинив існування, зокрема флангова півзахисниця Ольга Маслянко та нападниця Оксана Яковишин. У чемпіонаті «Легенда» впевнено лідирувала. Розгромивши в матчі другого кола «Житлобуд-1» із рахунком 3:0 (відзначились Маслянко та двічі — Яковишин), чернігівська команда фактично забезпечила собі титул чемпіона України й офіційно оформила його за 2 тури до завершення сезону. Повернула собі «Легенда» й Кубок України, обігравши «Житлобуд-1» у фінальному матчі (єдиний м'яч у додатковий час забила Ходирєва)^[58].

У серпні 2009 року 4 футболістки «Легенди» — Катерина Самсон, Олена Ходирєва, Ольга Бойченко та Оксана Яковишин, вирушили у складі збірної України до Фінляндії для участі в чемпіонаті Європи. На груповому етапі Україна обіграла господарів поля, Фінляндію^[en], і поступилася Данії та Нідерландам, посівши в результаті останнє, 4-те місце в одній із трьох груп. З урахуванням набраних очок збірна України стала 10-ю командою Європи, що стало для неї найвищим досягненням в історії. У всіх матчах Євро-2009 зіграли 3 футболістки «Легенди» (Ходирєва, Яковишин і Бойченко), також у стартовому складі на поле виходили 8 її вихованок, що представляли інші клуби (Надія Баранова, Ірина Зварич, Алла Лишафай, Тетяна Чорна, Людмила Пекур, Наталія Зінченко, Віра Дятел і Дарина Апанащенко)^[59]^[60].

2009 рік ознаменувався ще одним значним успіхом вихованок «Легенди» — 6 із них (Баранова, Лишафай, Зінченко, Дятел, Апанащенко та Ходирєва) стали фіналістками Ліги чемпіонів сезону 2008/09 у складі російської «Зірки» (Перм). П'ятеро колишніх «легендівок»^{[К. 1]} зіграли в обох фінальних матчах головного європейського футбольного турніру серед жіночих команд, де поступилися німецькому «Дуйсбургу» (0:6, 1:1). Про вагомий вплив вихованок чернігівського футболу в провідних клубах тогочасної Росії свідчить список 33 найкращих футболісток російського чемпіонату за підсумками сезону 2009 року, до якого внесли 8 колишніх гравчинь «Легенди»^[61].

П'ятий чемпіонський склад «Легенди» (2009)^[62]

Поз.	Футболістка	Матчі	Голи
ПЗ	Юлія Гнидюк	11	5
ЗХ	Оксана Яковишин	11	8
ВР	Катерина Самсон	10	0
НП	Олена Ходирєва	10	8
ПЗ	Ольга Мелконянц	10	1
ПЗ	Олександра Романів	10	0
ПЗ	Олена Фесюк	10	0
ПЗ	Дарія Мільчевська	10	0
НП	Ольга Бойченко	10	7
ЗХ	Наталія Жданова	9	0
НП	Тетяна Чуланова	9	0
НП	Віра Станкевич	8	0
ПЗ	Ольга Маслянко	8	1
ПЗ	Світлана Ванюшкіна	8	1
ЗХ	Вікторія Крилова	8	0
ПЗ	Христина Єрьоменко	8	0
ВР	Ірина Санець	6	0
НП	Юлія Корнієвець	6	9
ЗХ	Мар'яна Іванишин	6	0
ПЗ	Любов Шматко	4	1
ПЗ	Інна Томилко	2	0

У сезоні 2010 року клуб здійснив низку потужних трансферів — до «Легенди» повернулися лідерки попередніх років, футболістки збірної України Людмила Лемешко, Алла Лишафай та Юлія Ващенко (Карпенкова). З «Житлобуда-1» до Чернігова переїхала досвідчена нападниця Галина Михайленко, відома своїми виступами за команди Донецька та Харкова. У результаті склад команди виявився настільки сильним, що її успіху в національній першості не завадила навіть неочікувана втрата посеред сезону Ходирєвої та Бойченко, які, попри наявність чинних контрактів, вирішили перейти до пермської «Зірки». За підсумками сезону «Легенда» другий рік поспіль випередила «Житлобуд-1» і вшосте стала чемпіоном України — на ті часи це був рекорд за кількістю чемпіонських титулів. У Кубку України команда вкотре досягла фіналу, проте програла «Житлобуду-1» із рахунком 2:3. Як чемпіон України попереднього сезону «Легенда» взяла участь у Лізі чемпіонів, розпочавши турнір одразу зі стадії 1/16 фіналу. Суперником чернігівок став російський клуб «Росіянка» (Красноармійськ), за який виступали колишні «легендівки» Зварич і Чорна. Напередодні єврокубків «Легенда» додатково підсилилася учасницею Євро-2009, півзахисницею Наталією Сухоруковою з польського «Медика»^[en]. Перша гра проходила в Чернігові. «Легенда» вдало розпочала матч, відкривши рахунок на 32-й хвилині, проте впродовж другого тайму росіянки забили тричі та перемогли. Виїзд до Росії на матч-відповідь завершився розгромом чернігівської команди з рахунком 0:4^[63]^[64].

Шостий чемпіонський склад «Легенди» (2010)^[65]

Поз.	Футболістка	Матчі	Голи
ПЗ	Юлія Гнидюк	12	3
ПЗ	Ольга Мелконянц	12	11
НП	Юлія Корнієвець	12	14
ЗХ	Оксана Яковишин	12	15
ЗХ	Наталія Жданова	11	3
ПЗ	Людмила Лемешко	11	2
ПЗ / НП	Алла Лишафай	11	3
ПЗ	Христина Єрьоменко	11	0
ВР	Катерина Самсон	10	0
ЗХ	Юлія Ващенко (Карпенкова)	10	2
ПЗ	Ольга Маслянко	9	4
ПЗ	Любов Шматко	8	1
ЗХ	Мар'яна Іванишин	8	1
ВР	Ірина Санець	7	0
НП	Віра Станкевич	5	1
НП	Олена Ходирєва	4	2
НП	Галина Михайленко	4	1
ЗХ	Вікторія Крилова	4	2
НП	Ольга Бойченко	4	5
НП	Тетяна Чуланова	1	0

У сезоні 2011 року команда втратила кількох досвідчених футболісток — Лемешко, Лишафай та Яковишин перейшли до російських клубів, Крилова на рік зупинила виступи у зв'язку з народженням дитини, а Михайленко завершила кар'єру. У травні «Легенда» побувала в Ірані, де зіграла два товариські матчі проти національної збірної^[en] цієї країни (4:2 та 2:2). Після повернення до України команда розпочала виступи в черговому розіграші чемпіонату та після завершення першого кола очолила турнірну таблицю, не пропустивши жодного м'яча. Під час перерви в чемпіонаті відбувся розіграш Кубка України, у якому «Легенда» вийшла до фіналу, де зустрілась із «Житлобудом-1». Основний і додатковий час матчу завершилися з рахунком 1:1, а в серії пенальті кращими виявилися харків'янки — 3:4. У серпні «Легенда» вирушила на Кіпр, де взяла участь у кваліфікаційному раунді Ліги чемпіонів. Чернігівки обіграли вельський «Свонсі Сіті»^[en] (2:0) та люксембурзький «Прогрес» (8:0, рекордна перемога «Легенди» у єврокубках), однак програли з рахунком 1:2 кіпрському «Аполлону»^[en] — цього разу острівну країну представляла значно сильніша команда, у складі якої виступало 8 футболісток збірної Румунії^[en] та найкраща бомбардирка збірної Болгарії^[en]. У підсумку чернігівська команда посіла 2-ге місце у своїй групі та припинила виступи в Лізі чемпіонів. У другому колі чемпіонату «Легенда» поступилася з рахунком 1:2 у важливому матчі проти «Житлобуда-1» і в результаті програла йому боротьбу за чемпіонство, закінчивши сезон на 2-му місці. Найкращою бомбардиркою чемпіонату України стала нападниця чернігівської команди Юлія Корнієвець, яка забила 18 м'ячів^[66]^[67].

Здобувши в період із 1992 по 2011 роки 6 чемпіонських титулів і 4 національні Кубки, «Легенда» стала найтитулованішим жіночим футбольним клубом України за підсумками перших двох десятиліть після відновлення незалежності^[20].

Втрата лідерського статусу та зникнення (2012—2018)

2012 року рівень команди значно знизився внаслідок чергової втрати ряду футболісток основного складу — її залишили, зокрема, Юлія Ващенко (Карпенкова), Катерина Самсон, Наталія Сухорукова та найкраща бомбардирка в історії клубу Юлія Корнієвець. Через відсутність належного фінансування запрошувати в команду довелося переважно малодосвідчених вихованок клубної академії. Невдовзі після старту сезону Сергія Сапронова на посаді головного тренера замінив один із його помічників, Володимир Кулик. У результаті «Легенда» опинилась поміж «середняків» та вперше після 1996 року залишилась без медалей, посівши 4-те місце серед 8 учасників чемпіонату України. У Кубку України команда вперше за останні 15 років не потрапила до фіналу, зупинившись на стадії 1/4. Уперше за часів незалежної України жодної представниці «Легенди» не викликали до національної збірної^[70].

У лютому 2013 року «Легенда» вдруге стала переможцем Зимової першості України, обігравши «Житлобуд-1» у півфіналі (1:0) та «Донеччанку» — у фінальному матчі (0:0, за пенальті — 4:3). У чемпіонаті України чернігівська команда повернула собі статус одного з лідерів, проте значно поступалась «Житлобуду» й фінішувала 2-ю. У Кубку України «Легенда» вийшла у фінал, де програла «Житлобуду-1» із рахунком 0:3^[71].

2014 року на посаду головного тренера «Легенди» повернувся Сергій Сапронов. У сезоні 2014 року за чемпіонський титул боролися вже 2 харківські команди — «Житлобуд-1» і «Житлобуд-2»^{[К. 2]}, а «Легенда» посіла місце, яке фактично було для неї тоді максимально можливим — 3-тє. Ще до завершення сезону Сапронов залишив команду й в останніх кількох матчах обов'язки головного тренера тимчасово виконував Юрій Грузнов. У Кубку України «Легенда» другий рік поспіль вийшла до фіналу, де програла «Житлобуду-1» із рахунком 2:4^[73].

У сезоні 2015 року команду знову очолив Володимир Кулик. Фаворитом чемпіонату України був «Житлобуд-1», а «Легенда» змагалася з «Житлобудом-2» за срібні медалі. Чернігівська команда розпочала сезон із 5 перемог поспіль, обігравши, зокрема головного конкурента, й завершила перше коло на 2-й позиції. Після поразки від «Житлобуда-2» у другій половині чемпіонату «Легенда» тимчасово перемістилася на 3-тє місце, проте надалі виграла всі матчі національної першості, зокрема зустріч останнього туру проти «Житлобуда-1», що вже забезпечив собі золоті медалі, та здобула свій 10-й титул віце-чемпіона України. Натомість у фіналі Кубка України чернігівки розгромно програли «Житлобуду-1» із рахунком 0:4. Вперше після 4-річної перерви до збірної України викликали футболісток «Легенди» — Тетяну Козиренко та Ірину Кочнєву^[74].

У сезоні 2016 року боротьбу за чемпіонство вели обидва харківські «Житлобуди» (володарем титулу вперше став «Житлобуд-2»). «Легенда», зі свого боку, переважала всі інші команди й завоювала «бронзу». Найкращою бомбардиркою Вищої ліги стала нападниця «Легенди» та збірної України Таміла Хімич, яка відзначилась у воротах суперників 16 разів. У Кубку України чернігівська команда вчетверте поспіль досягла фіналу, де поступилася «Житлобуду-1» із рахунком 1:4^[76].

У зв'язку із запланованим переведенням чемпіонату України серед жінок на систему «осінь-весна» сезон Вищої ліги 2017 року розігрувався в одне коло впродовж першого півріччя, а Кубок України не проводився. За підсумками перехідного чемпіонату «Легенда» вдруге поспіль посіла 3-тє місце^[77].

У другій половині 2010-х років у жіночому футболі України остаточно утвердилася гегемонія двох харківських команд, які значно переважали всіх інших за класом футболісток і рівнем фінансового забезпечення. За підсумками сезону 2017/18 «Легенда» втретє поспіль стала бронзовим призером чемпіонату України. Найкращою бомбардиркою команди в лізі стала нападниця Марія Михайлюк, яка забила 18 м'ячів, 9 із яких — у матчі проти київського «Атекса» (17:0). Також чернігівки виграли срібні медалі Зимової першості України, поступившись у фіналі «Житлобуду-2» (0:0, за пенальті — 5:6). У Кубку України «Легенда» вп'яте поспіль вийшла до фіналу, де зазнала найрозгромнішої поразки у своїй історії — 0:8 від «Житлобуда-1». Цей матч став для чернігівської команди останнім — після завершення сезону вона припинила існування через фінансові проблеми. На той час це був єдиний український жіночий футбольний клуб, що безперервно виступав у регулярних змаганнях починаючи з першого розіграшу чемпіонату СРСР 1989 року^[78]. «Легенда» залишається одним із найтитулованіших клубів у історії жіночого футболу України — за кількістю здобутих чемпіонських титулів і національних Кубків вона поступається лише «Житлобуду-1»^[20]^[79]^[80].

Досягнення

Національні

Чемпіонат України
- Чемпіон (6): 2000, 2001, 2002, 2005, 2009, 2010
- Віце-чемпіон (10): 1997, 1998, 1999, 2003, 2004, 2006, 2008, 2011, 2013, 2015
- Бронзовий призер (6): 1992, 2007, 2014, 2016, 2017, 2017/18
Кубок України
- Володар (4): 2001, 2002, 2005, 2009
- Фіналіст (14): 1998, 1999, 2003, 2004, 2006, 2007, 2008, 2010, 2011, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017/18
Зимова першість України
- Чемпіон (2): 2005, 2013
- Віце-чемпіон (3): 2006, 2008, 2018

Міжнародні

Відкритий Кубок Італії
- Володар: 2006
- Бронзовий призер: 2005

Клуб

Назви

1987—1988: СК «Полісся»
1988—1993: «Легенда»
1994—2003: «Легенда-Чексіл»^[81]^[82]^[83]
2003—2008: «Легенда»
2009—2018: «Легенда-ШВСМ»^[84]

Символіка

Клуб не мав традиційних кольорів і впродовж своєї історії виступав у різнобарвних комплектах форми^[85]. 1990 року «Легенда» отримала першу емблему — літера «Л», стилізована у вигляді рулону тканини, футбольний м'яч і напис по колу «Футбольний клуб „Легенда“»^[86]. На передматчевих програмках 1994—1995 років зустрічається клубна емблема із зображенням сирени з давньогрецької міфології^[81]^[87]. Пізніше була затверджена нова емблема клубу, виконана в чорно-білих кольорах. У середині кола розміщувалися літера «Л» і футбольний м'яч, по колу — напис латинкою «FC „Legenda“ Chernihiv»^[88].

Спонсори та керівництво

Засновник і перший спонсор команди — Чернігівський камвольно-суконний комбінат, згодом перейменований на КСК «Чексіл»^[89]. 1990 року «Легенда» першою серед жіночих команд СРСР отримала статус професіонального (за тодішньою термінологією — «госпрозрахункового») футбольного клубу. Головою, а з 1991 року — першим президентом «Легенди» став Андрій Янчук^[90]. Попри високі результати клубу його матеріальна складова значно поступалася спортивній, і фінансові складнощі виникали регулярно, навіть під час чемпіонських сезонів^[91]. 1995 року «Легенда» ледь не припинила існування, однак команду тоді вдалося врятувати спільними зусиллями нового генерального директора клубу Володимира Магеррамова, керівництва концерну «Чексіл» і чернігівського підприємця Олександра Атрощенка. 2003 року сталася нова фінансова криза через відмову КСК «Чексіл» від подальшої підтримки клубу. До фінансування «Легенди» долучилися міська та обласна влада, а Володимир Магеррамов обійняв посаду президента клубу. Втім, як і раніше, рівень фінансового забезпечення лишався недостатнім^[92]^[48]. До того ж навіть попри високий рівень власної академії «Легенда» не мала змоги існувати завдяки трансферам своїх вихованок, оскільки вони зазвичай погоджувалися лише на короткострокові контракти з клубом та надалі залишали його, як вільні агентки. У результаті від переходів своїх футболісток до інших клубів «Легенда» отримувала лише незначну компенсацію за їх виховання^[93]^[48]. З 2009 року базовим джерелом фінансування «Легенди» стала Чернігівська обласна школа вищої спортивної майстерності з ігрових видів спорту, а до її назви доєднався відповідний додаток «ШВСМ». Додатково команду підтримували Чернігівська міська рада, Чернігівська обласна державна адміністрація та Комунальне підприємство «Чернігівводоканал»^[48]^[84].

Президенти «Легенди»

Президент	Період
→ Андрій Янчук	1991—1995
Володимир Магеррамов	2003—2018

Академія та молодіжна команда

Власні групи підготовки молодих футболісток з'явилися у «Легенди» впродовж перших років її існування. Завдяки системній і цілеспрямованій роботі клубу та дитячих тренерів чернігівська жіноча футбольна школа поступово досягла рівня, якого не було в жодному іншому місті України^[94]^[20]. У 1993—1995 роках футболістки молодіжної команди «Легенди» тричі поспіль ставали чемпіонками України серед молоді^[95]. У 1995—1996 роках юні «легендівки» брали участь у міжнародних турнірах, що проходили у столицях Норвегії та Фінляндії^[96]. 1997 року на базі чернігівської команди була утворена молодіжна збірна України, яку очолили тренери «Легенди» Михайло Ющенко та Микола Литвин^[19]. Майже 3/4 складу «молодіжки» тоді складали представниці чернігівської команди^[97]. 1998 року за домовленістю з Чернігівською обласною державною адміністрацією групи підготовки клубу перетворилися на обласну дитячо-юнацьку спортивну школу, в якій могли навчатися юні футболістки з усієї області (пізніше відома як СДЮШОР ФСО «Спартак»)^[98]. Високий рівень випускниць академії дозволив «Легенді» стати найуспішнішою командою України 2000-х років — як на внутрішній арені, так і на міжнародному рівні^[20]^[99]. Серед вихованок клубної академії — гравчині збірної України, учасниці Євро-2009, найкращі футболістки України різних років (Чорна, Зварич і Пекур) та фіналістки Ліги чемпіонів (Лишафай та Зінченко)^[100].

Досягнення молодіжної команди «Легенди»

Чемпіон України серед молоді (3): 1993, 1994, 1995

Фарм-клуб

Після відновлення у 2013 році Першої ліги чемпіонату України серед жінок до складу її учасників увійшов «Спартак» (Чернігів) — фактично фарм-клуб «Легенди», за який виступали вихованки її спортивної школи^[101]. Футболістки, які проявили себе у фарм-клубі, надалі переходили до головної команди^[102]. 2016 року «Спартак» став переможцем Першої ліги та отримав право на підвищення у класі, однак у підсумку замість нього найвищий дивізіон поповнила інша команда з Чернігівської області — новостворена «Єдність» (Плиски), власник якої мав змогу забезпечити фінансування, необхідне для участі у Вищій лізі^[103].

Футзальна команда

Поряд із «великим» футболом у 1998—2005 роках футболістки «Легенди» паралельно виступали за команду «Фортуна» (Чернігів) у чемпіонаті України з футзалу. Турнір розігрувався за системою «осінь-весна» й участь у його зимовій частині слугувала для «легендівок» одним з етапів передсезонної підготовки. Крім футболісток «Легенди» за «Фортуну» грали також вихованки Городнянського спортивного інтернату^[104]. У 1999—2004 роках команда 6 сезонів поспіль здобувала срібні медалі чемпіонату України^[105]. 2004 року «Фортуна» стала фіналістом Кубка України^[106]. Після завершення сезону 2004/05 клуб вирішив припинити участь у змаганнях із футзалу, щоб футболістки мали змогу зосередилися на виступах за «Легенду»^[107].

Досягнення «Фортуни»

Віце-чемпіон України (6): 1998/99, 1999/00, 2000/01, 2001/02, 2002/03, 2003/04
Фіналіст Кубка України: 2004

Стадіони та вболівальники

Домашні матчі «Легенда» проводила переважно на чернігівських стадіонах «Текстильник» та імені Юрія Гагаріна. Більшу частину історії клубу функцію основного домашнього стадіону виконував «Текстильник», який уміщав 2000 глядачів та належав Чернігівському камвольно-суконному комбінату — підприємству-засновнику «Легенди». У проектуванні стадіону брав активну участь Михайло Ющенко, перший головний тренер команди^[108]^[88]. Дебют «Легенди» в чемпіонаті СРСР відбувся 22 квітня 1989 року на головній арені Чернігівської області, стадіоні імені Юрія Гагаріна, у присутності 2100 глядачів. В історії Чернігова це був перший футбольний матч між командами найвищого дивізіону^[109]. Окремі матчі сезону 1990 року збирали в місті 2800—3000 вболівальників^[110].

У чемпіонаті України команда грала домашні матчі переважно на «Текстильнику», який зазвичай відвідувало небагато глядачів — у сезоні 2010 року, зокрема, кількість уболівальників рідко сягала 250. Такий стан речей є типовим для українського жіночого футболу, який не набув у країні значної популярності^[111]. Водночас серед українських жіночих футбольних клубів чернігівський був одним із найпопулярніших, зокрема за підсумками 2015 року він вийшов у лідери за кількістю підписників у соціальних мережах^[112]^[113]. На деяких гостьових іграх «Легенду» підтримували фанати чернігівської «Десни»^[114].

У 2008 та 2010 команда провела по одній грі чемпіонату на стадіоні «Полісся» в Добрянці на запрошення президента однойменного клубу Івана Чауса — «Легенда» мала там значну підтримку вболівальників^[115]^[116]^[117]. Упродовж сезону 2017/18 через украй занедбаний стан «Текстильника» домашнім стадіоном команди стала «Чернігів-Арена», поле якої має штучне покриття^[118]^[119]. Окрім того, під час підготовки «Текстильника» до єврокубків одна гра чемпіонату 2003 року мала відбутися на «Хіміку», але суперник чернігівок — полтавський «Колос» — не з'явився на матч^[120].

Стадіон «Текстильник». Світлина 2022 року

2003 року завдяки перемозі «Легенди» в чемпіонаті України Чернігів уперше прийняв єврокубки. Матчі групового етапу Кубка УЄФА на стадіоні «Текстильник» тоді відвідували в середньому по 600 уболівальників^[121]. Пік популярності «Легенди» в рідному місті припав на 2006 рік, коли команда грала матчі кваліфікаційного раунду Кубка УЄФА на стадіоні імені Гагаріна. Зокрема, зустріч 3-го туру проти ізраїльського «Маккабі» зібрала рекордні в історії клубу 6000 глядачів^[122]. Останню єврокубкову гру на головному стадіоні області — матч 1/16 фіналу Ліги чемпіонів проти «Росіянки», «Легенда» провела 2010 року^[111].

З огляду на ключове значення Чернігова для розвитку жіночого футболу України в місті неодноразово проводилися матчі національної збірної^[123]. У 2008—2012 роках стадіон імені Юрія Гагаріна був домашньою ареною збірної України, яка 2008 року на його полі вперше у своїй історії виборола путівку на чемпіонат Європи. Переважну більшість тодішнього основного складу збірної становили вихованки «Легенди», зокрема уродженки Чернігова, які отримали нагоду представляти країну у своєму рідному місті^[124]^[125].

Відвідування

Відвідуваність домашніх матчів «Легенди» в чемпіонатах та кубках України (чорний колір), у всіх офіційних турнірах з урахуванням єврокубків (рожевий колір)^[126]. Середня кількість глядачів на грі впродовж сезону:

Головні тренери

Докладніше: Список головних тренерів ЖФК «Легенда»

Творець і перший головний тренер «Легенди» — Михайло Ющенко. Він очолював команду найдовше — протягом 12 років (з 1987 по 1998 рік) та провів із нею найбільшу кількість офіційних матчів (210). Йому ж належить перше вагоме досягнення «Легенди» — бронзові медалі чемпіонату України в сезоні 1992^[127].

Першим тренером, який привів команду до виграшу трофея національного масштабу, став Сергій Умен (звання чемпіона України 2000 року). Під його керівництвом «Легенда» також оформила свій перший «золотий дубль» (2001) і вперше здобула міжнародний трофей — Відкритий Кубок Італії (2006). У підсумку Сергій Умен став найуспішнішим тренером «Легенди», який загалом виграв із командою 7 трофеїв — 3 титули чемпіона України, 2 Кубки України, 1 Зимову першість і Відкритий Кубок Італії. Йому ж належить клубний рекорд за кількістю «золотих дублів» — 2 з 4^[128].

Деякі тренери «Легенди» свою діяльність у клубі поєднували з роботою в різних жіночих збірних. Микола Литвин, зокрема, протягом 2003 року одночасно обіймав посади головного тренера «Легенди» та національної збірної України^[129]. Сергій Умен у 2006 році тимчасово очолював збірну України у відбіркових матчах до чемпіонату світу^[130]. Михайло Ющенко у 1993—1994 роках входив до тренерського штабу збірної України, а у 1997—1998 роках перебував на посаді одного з двох тренерів молодіжної збірної України^[131]. Сергій Сапронов 2014 року працював одночасно головним тренером «Легенди» та дівочої збірної України (WU-15)^[132].

Тренер	Період
Михайло Ющенко	1987—1998
Микола Литвин^{[К. 3]}	1997
Анатолій Пісковець	1999
Сергій Умен	1999—2001
Микола Литвин	2002—2003
Сергій Умен	2004—2006
Анатолій Пісковець	2007
Володимир Жилін	2007
Валерій Третьяков (в.о.)	2007
Сергій Сапронов	2008—2012
Володимир Кулик	2012—2013
Сергій Сапронов	2014
Юрій Грузнов (в.о.)	2014
Володимир Кулик	2015—2018

Виступи у єврокубках

Докладніше: Список матчів ЖФК «Легенда» у єврокубкових турнірах

Як володар чемпіонського титулу 2000 року «Легенда» представляла Україну в дебютному розіграші Кубка УЄФА серед жінок — єдиного жіночого футбольного єврокубка, нинішньої Ліги чемпіонів. Загалом команда взяла участь у єврокубках 5 разів. Найкращими результатами команди на євроарені стали 2-гі місця на груповому етапі в сезонах 2001/02 та 2003/04. Тричі (сезони 2001/02, 2003/04 та 2006/07) «Легенда» входила до числа 16 найкращих команд Європи. Зокрема, за підсумками виступів у 2006 році команда з Чернігова посідала 15-те місце в рейтингу УЄФА^[133].

Загальний результат виступів у єврокубках

Турнір	І	В	Н	П	ЗМ	ПМ	РМ
Кубок УЄФА / Ліга чемпіонів	17	8	1	8	35	25	+10

Рекорди

Командні рекорди

Найбільші перемоги

Найбільша перемога в усіх змаганнях: 26:0 — проти «Зорі-Спартак» (Луганськ), Зимова першість України, сезон 2008, 27 лютого 2008 року^[134]
Найбільша перемога в чемпіонаті: 20:0 — вдома проти «Южанки» (Херсон), сезон 2005, 3 вересня 2005 року^[135]
Найбільша перемога в кубку: 13:0 — вдома проти «Янтарочки» (Новояворівськ), сезон 2015, 11 липня 2015 року
Найбільша перемога в єврокубках: 8:0 — проти «Прогресу» (Люксембург), Ліга чемпіонів, сезон 2011/12, 13 серпня 2011 року^[136]

Найбільші поразки

Найбільша поразка в усіх змаганнях: 0:8 — проти «Житлобуда-1» (Харків), Кубок України, сезон 2017/18, 2 червня 2018 року^[137]
Найбільша поразка в чемпіонаті: 0:7 — на виїзді проти «Житлобуда-2» (Харків), сезон 2017/18, 13 травня 2018 року^[137]
Найбільша поразка в єврокубках: 0:5 — проти «Еспаньйолу» (Іспанія), Кубок УЄФА, сезон 2006/07, 17 вересня 2006 року^[137]

Рекорди футболісток

Найбільша кількість голів у сезоні: 37 — Юлія Корнієвець, сезон 2005^[138]
Найбільша кількість голів у чемпіонаті за сезон: 34 — Юлія Корнієвець, сезон 2005^[139]
Найбільша кількість голів у одному матчі: 10 — Юлія Корнієвець, проти «Южанки» (Херсон), чемпіонат України, 3 вересня 2005 року^[140]
Найбільша кількість голів у єврокубках: 8 — Юлія Корнієвець
Найшвидший гол: на 35-й секунді — Тетяна Козиренко, проти «Атекса» (Київ), чемпіонат України, 25 квітня 2013 року^[68]

Рекордсменки за кількістю матчів

№	Ім'я	Період	Загалом	Ліга	Кубок	Єврокубки
1	Наталія Ігнатович	1987—2007	279	241	32	6
2	Тетяна Федосова	1991—2004	212	175	31	6
3	Дарія Мільчевська	1995—2009	211	173	27	11
4	Людмила Лемешко	1993—2010	177	145	24	8
5	Зоя Пархоменко	1988—1997	170	155	15	0
6	Наталія Жданова	2001—2012	161	123	22	16
7	Валентина Ступак	1991—2006	157	135	16	6
8	Віра Кобилецька	1987—2000	155	139	16	0
9	Параскевія Красножон	1989—1998	153	137	16	0
10	Вікторія Крилова	2002—2012	150	121	20	9

Найкращі бомбардирки

№	Ім'я	Період	Загалом	Ліга	Кубок	Єврокубки
1	Юлія Корнієвець	2002—2011	148	126	14	8
2	Олена Ходирєва	1998—2010	107	88	16	3
3	Таміла Хімич	2011—2016	60	49	11	0
4	Віра Кобилецька	1987—2000	57	52	5	0
4	Марія Михайлюк	2014—2018	57	44	13	0
6	Алла Лишафай	1998—2010	44	37	5	2
7	Наталія Жданова	2001—2012	42	35	4	3
8	Ольга Мелконянц	2007—2013	40	32	5	3
9	Людмила Лемешко	1993—2010	31	26	4	1
9	Вікторія Крилова	2002—2012	31	28	2	1

Відомі футболістки

Найвизначніші футболістки, які грали за «Легенду»

До переліку внесені найвідоміші футболістки «Легенди» за версією автора книги з історії клубу Олександра Волощука, футболістки року в Україні та фіналістки Ліги чемпіонів^[141].

Учасниці чемпіонату Європи

Рік	Турнір	Футболістки
2009	Чемпіонат Європи	Оксана Яковишин Олена Ходирєва Ольга Бойченко Катерина Самсон

Найкращі футболістки «Легенди»

Опитування для визначення найкращої футболістки клубу в 1996—1999 роках проводилися редакцією газети концерну «Чексіл», 2002 року — газетою «Чернігівські відомості»:^[142]

Рік	Футболістка
1996	Людмила Лемешко
1997	Вероніка Шульга
1998	Вероніка Шульга
1999	Тетяна Чорна
2002	Наталія Жданова

Примітки

Коментарі

↑ Крім Ходирєвої, що 2009 року повернулася до Чернігова.
↑ Попри майже ідентичні назви, обидві команди не мали одна до одної жодного стосунку.
↑ Разом із Михайлом Ющенком.

Джерела

↑ Звіт державного фінансового аудиту виконання Управлінням у справах сім'ї, молоді та спорту Чернігівської міської ради бюджетних програм, спрямованих на розвиток дитячо-юнацького та резервного спорту та інші заходи з розвитку фізичної культури та спорту за 2015—2017 роки (PDF). Чернігів: Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області. 16 травня 2018. с. 10. Процитовано 22 квітня 2023.
↑ Волощук, 2020, с. 11—18, 346—348, 396.
↑ Волощук, 2020, с. 19—21.
↑ Волощук, 2020, с. 22—29.
↑ Волощук, 2020, с. 30—35.
↑ Волощук, 2020, с. 31—32, 36—37.
↑ Матчи национальной женской сборной СССР по футболу в 1990 году (рос.). Womenfootball.ru. Архів оригіналу за 30 квітня 2012. Процитовано 20 березня 2023.
↑ Волощук, 2020, с. 38—44.
↑ Волощук, 2020, с. 45.
↑ Волощук, 2020, с. 46—55, 249, 351—352.
↑ Волощук, 2020, с. 57—64, 395.
↑ Градищук В. (21 травня 2020). Ретроспектива. 1993 рік: київська «Арена» кинула виклик динамівкам. Всеукраїнська Асоціація жіночого футболу. Процитовано 21 березня 2023.
↑ Волощук, 2020, с. 66—77.
↑ Волощук, 2020, с. 78—85.
↑ Волощук, 2020, с. 86—91.
↑ Іванченко А. (7 травня 2017). Родинна династія. Герой 28 туру. Молодь. Павло Федосов. ПФЛ. Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 27 квітня 2023.
↑ Волощук, 2020, с. 115, 399, 410—411.
↑ Волощук, 2020, с. 94—102.
↑ ^а ^б Волощук, 2020, с. 98—101.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д Муха В. А. Взгляд через шесть десятилетий : [рос.]. — К. : Конви принт, 2021. — С. 530—531. — 552 с. — 300 екз. — ISBN 978-617-7724-79-6.
↑ Волощук, 2020, с. 103—107, 249, 367—373.
↑ Волощук, 2020, с. 111—115, 122, 384—388.
↑ Волощук, 2020, с. 111—121.
↑ Волощук, 2020, с. 124—130.
↑ Волощук, 2020, с. 130, 396—399, 409.
↑ Волощук, 2020, с. 126—142, 358.
↑ Волощук, 2020, с. 136—139, 394.
↑ Волощук, 2020, с. 141, 396—401, 409.
↑ Волощук, 2020, с. 143—149, 154, 373—376.
↑ Волощук, 2020, с. 150—153.
↑ Волощук, 2020, с. 156, 396—401, 409.
↑ Волощук, 2020, с. 141—142, 156—168.
↑ Волощук, 2020, с. 161—163.
↑ Волощук, 2020, с. 249, 410—411.
↑ Волощук, 2020, с. 384—385, 410—411.
↑ Волощук, 2020, с. 249.
↑ Волощук, 2020, с. 373—376.
↑ Волощук, 2020, с. 171—183, 249, 365.
↑ Волощук, 2020, с. 183—196.
↑ Волощук, 2020, с. 185—187.
↑ Волощук, 2020, с. 187—188.
↑ Волощук, 2020, с. 188—189.
↑ Волощук, 2020, с. 196, 396—401, 409.
↑ Волощук, 2020, с. 197—199, 210—212.
↑ Волощук, 2020, с. 200—202.
↑ Волощук, 2020, с. 199—202.
↑ Волощук, 2020, с. 201—202.
↑ ^а ^б ^в ^г «Легенда» (Чернігів): від камвольно-суконного комбінату — до легенди. Footboom.com. 11 грудня 2013. Архів оригіналу за 21 лютого 2023. Процитовано 21 лютого 2023.
↑ Волощук, 2020, с. 205—209.
↑ Коваленко С. (11 серпня 2006). Кубок УЄФА: «Легенда» Чернігів — «ПАОК» Греція — 5:0. Svoboda.fm. Архів оригіналу за 26 березня 2023. Процитовано 26 березня 2023.
↑ Протоколи всіх матчів українських клубів у Лізі чемпіонів УЄФА серед жінок. Всеукраїнська Асоціація жіночого футболу. Процитовано 26 березня 2023.
↑ Волощук, 2020, с. 197.
↑ Волощук, 2020, с. 367—370.
↑ Волощук, 2020, с. 215—222.
↑ Волощук, 2020, с. 224—234.
↑ Волощук, 2020, с. 249, 371—373.
↑ Волощук, 2020, с. 224, 232—233.
↑ Волощук, 2020, с. 236—248.
↑ Волощук, 2020, с. 236, 243—246.
↑ 2009 UEFA European Women's Championship. Match Press Kit. Ukraine — Denmark (PDF) (англ.). UEFA. 26 серпня 2009. с. 5. Процитовано 28 березня 2023.
↑ Волощук, 2020, с. 249—250.
↑ Волощук, 2020, с. 250—251, 396—401, 410.
↑ Волощук, 2020, с. 252—251, 396—401, 410.
↑ Ukraine — Netherlands. UEFA Women's Euro 2009 (англ.). UEFA. Процитовано 28 березня 2023.
↑ Волощук, 2020, с. 265, 396—401, 410.
↑ Волощук, 2020, с. 267—280.
↑ М'ячинський В. «Легенда» проти збірної збірних Румунії, Болгарії і Кіпру // Деснянка вільна : газета. — Деснянська правда, 2011. — № 73 (257) (6 серпня). — С. 5. — 15 600 екз. — ISSN 2076-8567.
↑ ^а ^б Волощук, 2020, с. 290—291.
↑ Федерация футбола Украины и «Команда» огласили лучших игроков в сезоне 2012! (рос.). Женский футбол Украины. 2 листопада 2012. Архів оригіналу за 12 березня 2018. Процитовано 5 квітня 2023.
↑ Волощук, 2020, с. 280—286.
↑ Волощук, 2020, с. 290—297.
↑ Волощук, 2020, с. 330.
↑ Волощук, 2020, с. 299—304.
↑ Волощук, 2020, с. 308—315.
↑ Волощук, 2020, с. 340.
↑ Волощук, 2020, с. 317—325.
↑ Волощук, 2020, с. 326—329.
↑ Волощук, 2020, с. 3, 331—345.
↑ Чемпіонат України. Вища ліга. Історія чемпіонів — від Динамо до Житлобуд. Всеукраїнська Асоціація жіночого футболу. Процитовано 5 квітня 2023.
↑ Кубок України з футболу серед жінок. Історія володарів Кубка. Всеукраїнська Асоціація жіночого футболу. 28 листопада 2022. Процитовано 5 квітня 2023.
↑ ^а ^б «Легенда-Чексіл» Чернігів — «Інгульчанка» Кривий Ріг. Програмка матчу. 1994. Архів оригіналу за 20 травня 2023. Процитовано 20 травня 2023.
↑ Кубкова «Легенда» стала реальністю. Голос України. 1 листопада 2002. Процитовано 20 травня 2023.
↑ Волощук, 2020, с. 164.
↑ ^а ^б Фінал: одинадцятий двобій між «Легендою-ШВСМ» та «Житлобуд-1». Всеукраїнська Асоціація жіночого футболу. 31 травня 2018. Процитовано 20 травня 2023.
↑ Волощук, 2020, с. 394.
↑ Волощук, 2020, с. 30.
↑ «Легенда-Чексіл» Чернігів — «Інгульчанка» Кривий Ріг. Програмка матчу. 1995. Архів оригіналу за 20 травня 2023. Процитовано 20 травня 2023.
↑ ^а ^б Історія команди. Сайт уболівальників ЖФК «Легенда». Архів оригіналу за 24 червня 2009. Процитовано 17 квітня 2023.
↑ Волощук, 2020, с. 17, 79, 164.
↑ Волощук, 2020, с. 30—31, 45.
↑ Волощук, 2020, с. 344—345.
↑ Волощук, 2020, с. 164, 170, 211.
↑ Волощук, 2020, с. 344.
↑ Волощук, 2020, с. 63—64.
↑ Волощук, 2020, с. 64, 76, 84.
↑ Волощук, 2020, с. 81—82, 371.
↑ Волощук, 2020, с. 98, 108.
↑ Волощук, 2020, с. 109, 234.
↑ Волощук, 2020, с. 202.
↑ Волощук, 2020, с. 63—64, 245—249, 371—386, 410—411.
↑ Волощук, 2020, с. 290.
↑ Волощук, 2020, с. 317—318.
↑ Волощук, 2020, с. 327, 344.
↑ Волощук, 2020, с. 108—109, 124—125, 194—197.
↑ Волощук, 2020, с. 122—125, 140, 157, 181—183.
↑ Волощук, 2020, с. 181.
↑ Волощук, 2020, с. 194—197.
↑ Волощук, 2020, с. 347, 394.
↑ Волощук, 2020, с. 24.
↑ Волощук, 2020, с. 32—33.
↑ ^а ^б Волощук, 2020, с. 259.
↑ Социальный рейтинг женских футбольных клубов Украины (рос.). Женский футбол Украины. 30 листопада 2014. Процитовано 23 квітня 2023.
↑ Социальный рейтинг женских футбольных клубов Украины (рос.). Женский футбол Украины. 5 січня 2016. Процитовано 23 квітня 2023.
↑ Волощук, 2020, с. 239.
↑ Прикра поразка у п'ятому турі фінальної частини чемпіонату (додано звіт + фото). ЖФК "Нафтохімік". 4 листопада 2008. Процитовано 20 травня 2023.
↑ Комаровський О. (2 червня 2010). Перше протистояння сезону - за чернігівками. Український футбол. Процитовано 20 травня 2023.
↑ Комаровський О. (10 квітня 2010). МАГЕРАМОВ: «Кілька матчів Легенда зіграє в Добрянці». Український футбол. Процитовано 20 травня 2023.
↑ Волощук, 2020, с. 334—335, 394.
↑ Карась С. (22 квітня 2017). Повернення «Легенди». У Чернігові стартував новий сезон українського футболу. Фоторепортаж. Високий Вал. Процитовано 15 квітня 2023.
↑ Карась С. (15 липня 2003). Протокол матчу 2 між командами Легенда-Чексіл Чернігів - Колос Полтава. Інформаційно-статистична база УАФ. Процитовано 20 травня 2023.
↑ Волощук, 2020, с. 161.
↑ Волощук, 2020, с. 205—207.
↑ Волощук, 2020, с. 75, 95, 131.
↑ Волощук, 2020, с. 224, 232—233, 243—252, 286.
↑ Волощук О. М. (23 червня 2008). Футбол: Україна—Данія — 1:0. Вдалий дебют жіночої збірної. Фоторепортаж. Svoboda.fm. Процитовано 15 квітня 2023.
↑ За даними протоколів на сайтах S.T.A.R.T. УАФ, «Жіночий футбол України», УЄФА та книги Олександра Волощука.
↑ Волощук, 2020, с. 23—110, 409.
↑ Волощук, 2020, с. 183—203, 394, 409.
↑ Волощук, 2020, с. 157.
↑ Волощук, 2020, с. 212.
↑ Волощук, 2020, с. 63, 75, 94—108.
↑ Волощук, 2020, с. 302.
↑ Волощук, 2020, с. 136—139, 197, 394.
↑ Волощук, 2020, с. 225.
↑ Волощук, 2020, с. 191, 394—395.
↑ Волощук, 2020, с. 272—273, 394—395.
↑ ^а ^б ^в Волощук, 2020, с. 395.
↑ Волощук, 2020, с. 376, 395.
↑ Волощук, 2020, с. 376.
↑ Волощук, 2020, с. 191.
↑ Волощук, 2020, с. 395, 410—411.
↑ Волощук, 2020, с. 410.

Література

Волощук О. М. «Легенда» молодости нашей : [рос.]. — Чернигов : Десна Полиграф, 2020. — 416 с. — 250 екз. — ISBN 978-617-7833-49-8.

Посилання

Український футбол Футбол Спорт Чернігівщина

Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії.

[61] Крім Ходирєвої, що 2009 року повернулася до Чернігова.

[74] Попри майже ідентичні назви, обидві команди не мали одна до одної жодного стосунку.

[135] Разом із Михайлом Ющенком.

[1] Звіт державного фінансового аудиту виконання Управлінням у справах сім'ї, молоді та спорту Чернігівської міської ради бюджетних програм, спрямованих на розвиток дитячо-юнацького та резервного спорту та інші заходи з розвитку фізичної культури та спорту за 2015—2017 роки (PDF). Чернігів: Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області. 16 травня 2018. с. 10. Процитовано 22 квітня 2023.

[FOOTNOTEВолощук202011—18,_346—348,_396-2] Волощук, 2020, с. 11—18, 346—348, 396.

[FOOTNOTEВолощук202019—21-3] Волощук, 2020, с. 19—21.

[FOOTNOTEВолощук202022—29-4] Волощук, 2020, с. 22—29.

[FOOTNOTEВолощук202030—35-5] Волощук, 2020, с. 30—35.

[FOOTNOTEВолощук202031—32,_36—37-6] Волощук, 2020, с. 31—32, 36—37.

[7] Матчи национальной женской сборной СССР по футболу в 1990 году (рос.). Womenfootball.ru. Архів оригіналу за 30 квітня 2012. Процитовано 20 березня 2023.

[FOOTNOTEВолощук202038—44-8] Волощук, 2020, с. 38—44.

[FOOTNOTEВолощук202045-9] Волощук, 2020, с. 45.

[FOOTNOTEВолощук202046—55,_249,_351—352-10] Волощук, 2020, с. 46—55, 249, 351—352.

[FOOTNOTEВолощук202057—64,_395-11] Волощук, 2020, с. 57—64, 395.

[12] Градищук В. (21 травня 2020). Ретроспектива. 1993 рік: київська «Арена» кинула виклик динамівкам. Всеукраїнська Асоціація жіночого футболу. Процитовано 21 березня 2023.

[FOOTNOTEВолощук202066—77-13] Волощук, 2020, с. 66—77.

[FOOTNOTEВолощук202078—85-14] Волощук, 2020, с. 78—85.

[FOOTNOTEВолощук202086—91-15] Волощук, 2020, с. 86—91.

[16] Іванченко А. (7 травня 2017). Родинна династія. Герой 28 туру. Молодь. Павло Федосов. ПФЛ. Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 27 квітня 2023.

[FOOTNOTEВолощук2020115,_399,_410—411-17] Волощук, 2020, с. 115, 399, 410—411.

[FOOTNOTEВолощук202094—102-18] Волощук, 2020, с. 94—102.

[FOOTNOTEВолощук202098—101-19] а ^б Волощук, 2020, с. 98—101.

[Десна-20] а ^б ^в ^г ^д Муха В. А. Взгляд через шесть десятилетий : [рос.]. — К. : Конви принт, 2021. — С. 530—531. — 552 с. — 300 екз. — ISBN 978-617-7724-79-6.

[FOOTNOTEВолощук2020103—107,_249,_367—373-21] Волощук, 2020, с. 103—107, 249, 367—373.

[FOOTNOTEВолощук2020111—115,_122,_384—388-22] Волощук, 2020, с. 111—115, 122, 384—388.

[FOOTNOTEВолощук2020111—121-23] Волощук, 2020, с. 111—121.

[FOOTNOTEВолощук2020124—130-24] Волощук, 2020, с. 124—130.

[FOOTNOTEВолощук2020130,_396—399,_409-25] Волощук, 2020, с. 130, 396—399, 409.

[FOOTNOTEВолощук2020126—142,_358-26] Волощук, 2020, с. 126—142, 358.

[FOOTNOTEВолощук2020136—139,_394-27] Волощук, 2020, с. 136—139, 394.

[FOOTNOTEВолощук2020141,_396—401,_409-28] Волощук, 2020, с. 141, 396—401, 409.

[FOOTNOTEВолощук2020143—149,_154,_373—376-29] Волощук, 2020, с. 143—149, 154, 373—376.

[FOOTNOTEВолощук2020150—153-30] Волощук, 2020, с. 150—153.

[FOOTNOTEВолощук2020156,_396—401,_409-31] Волощук, 2020, с. 156, 396—401, 409.

[FOOTNOTEВолощук2020141—142,_156—168-32] Волощук, 2020, с. 141—142, 156—168.

[FOOTNOTEВолощук2020161—163-33] Волощук, 2020, с. 161—163.

[FOOTNOTEВолощук2020249,_410—411-34] Волощук, 2020, с. 249, 410—411.

[FOOTNOTEВолощук2020384—385,_410—411-35] Волощук, 2020, с. 384—385, 410—411.

[FOOTNOTEВолощук2020249-36] Волощук, 2020, с. 249.

[FOOTNOTEВолощук2020373—376-37] Волощук, 2020, с. 373—376.

[FOOTNOTEВолощук2020171—183,_249,_365-38] Волощук, 2020, с. 171—183, 249, 365.

[FOOTNOTEВолощук2020183—196-39] Волощук, 2020, с. 183—196.

[FOOTNOTEВолощук2020185—187-40] Волощук, 2020, с. 185—187.

[FOOTNOTEВолощук2020187—188-41] Волощук, 2020, с. 187—188.

[FOOTNOTEВолощук2020188—189-42] Волощук, 2020, с. 188—189.

[FOOTNOTEВолощук2020196,_396—401,_409-43] Волощук, 2020, с. 196, 396—401, 409.

[FOOTNOTEВолощук2020197—199,_210—212-44] Волощук, 2020, с. 197—199, 210—212.

[FOOTNOTEВолощук2020200—202-45] Волощук, 2020, с. 200—202.

[FOOTNOTEВолощук2020199—202-46] Волощук, 2020, с. 199—202.

[FOOTNOTEВолощук2020201—202-47] Волощук, 2020, с. 201—202.

[Легенда-48] а ^б ^в ^г «Легенда» (Чернігів): від камвольно-суконного комбінату — до легенди. Footboom.com. 11 грудня 2013. Архів оригіналу за 21 лютого 2023. Процитовано 21 лютого 2023.

[FOOTNOTEВолощук2020205—209-49] Волощук, 2020, с. 205—209.

[50] Коваленко С. (11 серпня 2006). Кубок УЄФА: «Легенда» Чернігів — «ПАОК» Греція — 5:0. Svoboda.fm. Архів оригіналу за 26 березня 2023. Процитовано 26 березня 2023.

[51] Протоколи всіх матчів українських клубів у Лізі чемпіонів УЄФА серед жінок. Всеукраїнська Асоціація жіночого футболу. Процитовано 26 березня 2023.

[FOOTNOTEВолощук2020197-52] Волощук, 2020, с. 197.

[FOOTNOTEВолощук2020367—370-53] Волощук, 2020, с. 367—370.

[FOOTNOTEВолощук2020215—222-54] Волощук, 2020, с. 215—222.

[FOOTNOTEВолощук2020224—234-55] Волощук, 2020, с. 224—234.

[FOOTNOTEВолощук2020249,_371—373-56] Волощук, 2020, с. 249, 371—373.

[FOOTNOTEВолощук2020224,_232—233-57] Волощук, 2020, с. 224, 232—233.

[FOOTNOTEВолощук2020236—248-58] Волощук, 2020, с. 236—248.

[FOOTNOTEВолощук2020236,_243—246-59] Волощук, 2020, с. 236, 243—246.

[60] 2009 UEFA European Women's Championship. Match Press Kit. Ukraine — Denmark (PDF) (англ.). UEFA. 26 серпня 2009. с. 5. Процитовано 28 березня 2023.

[FOOTNOTEВолощук2020249—250-62] Волощук, 2020, с. 249—250.

[FOOTNOTEВолощук2020250—251,_396—401,_410-63] Волощук, 2020, с. 250—251, 396—401, 410.

[FOOTNOTEВолощук2020252—251,_396—401,_410-64] Волощук, 2020, с. 252—251, 396—401, 410.

[65] Ukraine — Netherlands. UEFA Women's Euro 2009 (англ.). UEFA. Процитовано 28 березня 2023.

[FOOTNOTEВолощук2020265,_396—401,_410-66] Волощук, 2020, с. 265, 396—401, 410.

[FOOTNOTEВолощук2020267—280-67] Волощук, 2020, с. 267—280.

[68] М'ячинський В. «Легенда» проти збірної збірних Румунії, Болгарії і Кіпру // Деснянка вільна : газета. — Деснянська правда, 2011. — № 73 (257) (6 серпня). — С. 5. — 15 600 екз. — ISSN 2076-8567.

[FOOTNOTEВолощук2020290—291-69] а ^б Волощук, 2020, с. 290—291.

[70] Федерация футбола Украины и «Команда» огласили лучших игроков в сезоне 2012! (рос.). Женский футбол Украины. 2 листопада 2012. Архів оригіналу за 12 березня 2018. Процитовано 5 квітня 2023.

[FOOTNOTEВолощук2020280—286-71] Волощук, 2020, с. 280—286.

[FOOTNOTEВолощук2020290—297-72] Волощук, 2020, с. 290—297.

[FOOTNOTEВолощук2020330-73] Волощук, 2020, с. 330.

[FOOTNOTEВолощук2020299—304-75] Волощук, 2020, с. 299—304.

[FOOTNOTEВолощук2020308—315-76] Волощук, 2020, с. 308—315.

[FOOTNOTEВолощук2020340-77] Волощук, 2020, с. 340.

[FOOTNOTEВолощук2020317—325-78] Волощук, 2020, с. 317—325.

[FOOTNOTEВолощук2020326—329-79] Волощук, 2020, с. 326—329.

[FOOTNOTEВолощук20203,_331—345-80] Волощук, 2020, с. 3, 331—345.

[81] Чемпіонат України. Вища ліга. Історія чемпіонів — від Динамо до Житлобуд. Всеукраїнська Асоціація жіночого футболу. Процитовано 5 квітня 2023.

[82] Кубок України з футболу серед жінок. Історія володарів Кубка. Всеукраїнська Асоціація жіночого футболу. 28 листопада 2022. Процитовано 5 квітня 2023.

[Програмка-83] а ^б «Легенда-Чексіл» Чернігів — «Інгульчанка» Кривий Ріг. Програмка матчу. 1994. Архів оригіналу за 20 травня 2023. Процитовано 20 травня 2023.

[84] Кубкова «Легенда» стала реальністю. Голос України. 1 листопада 2002. Процитовано 20 травня 2023.

[FOOTNOTEВолощук2020164-85] Волощук, 2020, с. 164.

[ШВСМ-86] а ^б Фінал: одинадцятий двобій між «Легендою-ШВСМ» та «Житлобуд-1». Всеукраїнська Асоціація жіночого футболу. 31 травня 2018. Процитовано 20 травня 2023.

[FOOTNOTEВолощук2020394-87] Волощук, 2020, с. 394.

[FOOTNOTEВолощук202030-88] Волощук, 2020, с. 30.

[89] «Легенда-Чексіл» Чернігів — «Інгульчанка» Кривий Ріг. Програмка матчу. 1995. Архів оригіналу за 20 травня 2023. Процитовано 20 травня 2023.

[Сайт-90] а ^б Історія команди. Сайт уболівальників ЖФК «Легенда». Архів оригіналу за 24 червня 2009. Процитовано 17 квітня 2023.

[FOOTNOTEВолощук202017,_79,_164-91] Волощук, 2020, с. 17, 79, 164.

[FOOTNOTEВолощук202030—31,_45-92] Волощук, 2020, с. 30—31, 45.

[FOOTNOTEВолощук2020344—345-93] Волощук, 2020, с. 344—345.

[FOOTNOTEВолощук2020164,_170,_211-94] Волощук, 2020, с. 164, 170, 211.

[FOOTNOTEВолощук2020344-95] Волощук, 2020, с. 344.

[FOOTNOTEВолощук202063—64-96] Волощук, 2020, с. 63—64.

[FOOTNOTEВолощук202064,_76,_84-97] Волощук, 2020, с. 64, 76, 84.

[FOOTNOTEВолощук202081—82,_371-98] Волощук, 2020, с. 81—82, 371.

[FOOTNOTEВолощук202098,_108-99] Волощук, 2020, с. 98, 108.

[FOOTNOTEВолощук2020109,_234-100] Волощук, 2020, с. 109, 234.

[FOOTNOTEВолощук2020202-101] Волощук, 2020, с. 202.

[FOOTNOTEВолощук202063—64,_245—249,_371—386,_410—411-102] Волощук, 2020, с. 63—64, 245—249, 371—386, 410—411.

[FOOTNOTEВолощук2020290-103] Волощук, 2020, с. 290.

[FOOTNOTEВолощук2020317—318-104] Волощук, 2020, с. 317—318.

[FOOTNOTEВолощук2020327,_344-105] Волощук, 2020, с. 327, 344.

[FOOTNOTEВолощук2020108—109,_124—125,_194—197-106] Волощук, 2020, с. 108—109, 124—125, 194—197.

[FOOTNOTEВолощук2020122—125,_140,_157,_181—183-107] Волощук, 2020, с. 122—125, 140, 157, 181—183.

[FOOTNOTEВолощук2020181-108] Волощук, 2020, с. 181.

[FOOTNOTEВолощук2020194—197-109] Волощук, 2020, с. 194—197.

[FOOTNOTEВолощук2020347,_394-110] Волощук, 2020, с. 347, 394.

[FOOTNOTEВолощук202024-111] Волощук, 2020, с. 24.

[FOOTNOTEВолощук202032—33-112] Волощук, 2020, с. 32—33.

[FOOTNOTEВолощук2020259-113] а ^б Волощук, 2020, с. 259.

[114] Социальный рейтинг женских футбольных клубов Украины (рос.). Женский футбол Украины. 30 листопада 2014. Процитовано 23 квітня 2023.

[115] Социальный рейтинг женских футбольных клубов Украины (рос.). Женский футбол Украины. 5 січня 2016. Процитовано 23 квітня 2023.

[FOOTNOTEВолощук2020239-116] Волощук, 2020, с. 239.

[117] Прикра поразка у п'ятому турі фінальної частини чемпіонату (додано звіт + фото). ЖФК "Нафтохімік". 4 листопада 2008. Процитовано 20 травня 2023.

[118] Комаровський О. (2 червня 2010). Перше протистояння сезону - за чернігівками. Український футбол. Процитовано 20 травня 2023.

[119] Комаровський О. (10 квітня 2010). МАГЕРАМОВ: «Кілька матчів Легенда зіграє в Добрянці». Український футбол. Процитовано 20 травня 2023.

[FOOTNOTEВолощук2020334—335,_394-120] Волощук, 2020, с. 334—335, 394.

[121] Карась С. (22 квітня 2017). Повернення «Легенди». У Чернігові стартував новий сезон українського футболу. Фоторепортаж. Високий Вал. Процитовано 15 квітня 2023.

[122] Карась С. (15 липня 2003). Протокол матчу 2 між командами Легенда-Чексіл Чернігів - Колос Полтава. Інформаційно-статистична база УАФ. Процитовано 20 травня 2023.

[FOOTNOTEВолощук2020161-123] Волощук, 2020, с. 161.

[FOOTNOTEВолощук2020205—207-124] Волощук, 2020, с. 205—207.

[FOOTNOTEВолощук202075,_95,_131-125] Волощук, 2020, с. 75, 95, 131.

[FOOTNOTEВолощук2020224,_232—233,_243—252,_286-126] Волощук, 2020, с. 224, 232—233, 243—252, 286.

[127] Волощук О. М. (23 червня 2008). Футбол: Україна—Данія — 1:0. Вдалий дебют жіночої збірної. Фоторепортаж. Svoboda.fm. Процитовано 15 квітня 2023.

[128] За даними протоколів на сайтах S.T.A.R.T. УАФ, «Жіночий футбол України», УЄФА та книги Олександра Волощука.

[FOOTNOTEВолощук202023—110,_409-129] Волощук, 2020, с. 23—110, 409.

[FOOTNOTEВолощук2020183—203,_394,_409-130] Волощук, 2020, с. 183—203, 394, 409.

[FOOTNOTEВолощук2020157-131] Волощук, 2020, с. 157.

[FOOTNOTEВолощук2020212-132] Волощук, 2020, с. 212.

[FOOTNOTEВолощук202063,_75,_94—108-133] Волощук, 2020, с. 63, 75, 94—108.

[FOOTNOTEВолощук2020302-134] Волощук, 2020, с. 302.

[FOOTNOTEВолощук2020136—139,_197,_394-136] Волощук, 2020, с. 136—139, 197, 394.

[FOOTNOTEВолощук2020225-137] Волощук, 2020, с. 225.

[FOOTNOTEВолощук2020191,_394—395-138] Волощук, 2020, с. 191, 394—395.

[FOOTNOTEВолощук2020272—273,_394—395-139] Волощук, 2020, с. 272—273, 394—395.

[FOOTNOTEВолощук2020395-140] а ^б ^в Волощук, 2020, с. 395.

[FOOTNOTEВолощук2020376,_395-141] Волощук, 2020, с. 376, 395.

[FOOTNOTEВолощук2020376-142] Волощук, 2020, с. 376.

[FOOTNOTEВолощук2020191-143] Волощук, 2020, с. 191.

[FOOTNOTEВолощук2020395,_410—411-144] Волощук, 2020, с. 395, 410—411.

[FOOTNOTEВолощук2020410-145] Волощук, 2020, с. 410.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]

[15]

[16]

[17]

[18]

[19]

[20]

[21]

[22]

[23]

[24]

[25]

[26]

[27]

[28]

[29]

[30]

[31]

[32]

[33]

[34]

[35]

[36]

[37]

[38]

[39]

[40]

[41]

[42]

[43]

[44]

[45]

[46]

[47]

[48]

[49]

[50]

[51]

[52]

[53]

[54]

[55]

[56]

[57]

[58]

[59]

[60]

[К. 1]

[61]

[62]

[63]

[64]

[65]

[66]

[67]

[68]

[69]

[70]

[71]

[72]

[К. 2]

[73]

[74]

[75]

[76]

[77]

[78]

[79]

[80]

[81]

[82]

[83]

[84]

[85]

[86]

[87]

[88]

[89]

[90]

[91]

[92]

[93]

[94]

[95]

[96]

[97]

[98]

п о р Жіночий футбольний клуб «Легенда»
Тренери · Академія та фарм-клуб
Історія	Сезони Єврокубки Статистика та рекорди
Стадіони	Стадіон імені Юрія Гагаріна Текстильник Чернігів-Арена
Футболістки	У збірних
Футзальна команда	Фортуна
Ключові постаті	Михайло Ющенко Сергій Умен Наталія Ігнатович Юлія Корнієвець
Портал: Український футбол · Вікісховище: «Легенда»

п о р Матчі «Легенди» (Чернігів)
Чемпіонат України	Золотий матч (2001)
Кубок України	1998 1999 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2013 2014 2015 2016 2018

п о р Футбол у Чернігові
Професіональні клуби	Чернігів
Розформовані професіональні клуби	Десна Десна-2 Динамо СК Чернігів
Жіночі клуби	Легенда Спартак-ШВСМ Юність
Аматорські клуби	Домобудівник Спартак Хімік Чексіл Юність Юність-Ніка
Спортивні школи	Десна Юність
Стадіони	Стадіон імені Юрія Гагаріна Локомотив Текстильник Чернігів-Арена Юність

Легенда (жіночий футбольний клуб): відмінності між версіями

Поточна версія на 09:12, 14 вересня 2024

Зміст

Історія

Заснування клубу та виступи в чемпіонаті СРСР (1986—1991)

Чемпіонат України: перша «бронза» та здобутки молодіжної команди (1992—1996)

У статусі віце-чемпіона (1997—1999)

Початок «золотого десятиліття»: три чемпіонства поспіль, два «золотих дубля» (2000—2003)

Перемога в «Італійському Кубку» (2004—2006)

Нетривалий спад і повернення на вершину (2007—2011)

Втрата лідерського статусу та зникнення (2012—2018)

Досягнення

Національні

Міжнародні

Клуб

Назви

Символіка

Спонсори та керівництво

Академія та молодіжна команда

Фарм-клуб

Футзальна команда

Стадіони та вболівальники

Відвідування

Головні тренери

Виступи у єврокубках

Рекорди

Командні рекорди

Рекорди футболісток

Рекордсменки за кількістю матчів

Найкращі бомбардирки

Відомі футболістки

Найвизначніші футболістки, які грали за «Легенду»

Учасниці чемпіонату Європи

Найкращі футболістки «Легенди»

Примітки

Література

Посилання

Навігаційне меню

@@ Рядок 54: / Рядок 54: @@
 У травні 1988 року команду перейменували на «Легенду». Нова назва походить від найменування однієї з найкращих марок тканини, що виготовлялися на камвольно-суконному комбінаті та призначалися для експорту. У жовтні 1988 року «Легенда» вперше взяла участь у офіційному турнірі&nbsp;— зональних змаганнях Української ради Добровільного фізкультурно-спортивного товариства профспілок. Програвши у стартовому матчі майбутньому дворазовому [[Чемпіонат СРСР з футболу серед жінок|чемпіону СРСР]] [[Баришівка|баришивській]] «[[Торнадо (жіночий футбольний клуб)|Ниві]]» з рахунком 1:2 (у складі «Легенди» з пенальті відзначилась Авдонченко), чернігівська команда зіграла внічию з київською «[[Арена (жіночий футбольний клуб)|Ареною]]» (0:0) та обіграла сумський «Авангард» (3:0), і в підсумку посіла 3-тє місце в групі{{sfn|Волощук|2020|с=19—21}}.
-У березні 1989 року «Легенда» взяла участь у груповому етапі Всесоюзного турніру на приз щотижневика «Співрозмовник», де фінішувала на 5-му місці серед 7 команд. Потому чернігівську команду очікував старт у регулярному чемпіонаті. 1989 року відбувся розіграш [[Чемпіонат ВДФСТП з футболу серед жіночих команд|чемпіонату Всесоюзного добровільного фізкультурно-спортивного товариства профспілок (ВДФСТП)]], що фактично був першим [[Чемпіонат СРСР з футболу серед жінок|чемпіонатом СРСР серед жінок]], проте через небажання Держкомспорту СРСР брати на себе зайве навантаження турнір організувала Федерація футболу профспілок СРСР. «Легенда» увійшла до числа 30 команд Вищої ліги, розділених на 3 зони. У своєму дебютному матчі в чемпіонаті СРСР, що відбувся 22 квітня в Чернігові на [[Стадіон імені Юрія Гагаріна|стадіоні імені Юрія Гагаріна]], «Легенда» в присутності 2100 глядачів перемогла «[[Луганочка (жіночий футбольний клуб)|Луганочку]]» з рахунком 3:0. Авторкою першого «[[хет-трик|хет-трику]]» в історії команди стала [[Кононихіна Світлана|Світлана Кононихіна]]. Зональний етап «Легенда» завершила на 5-й позиції, а за результатами турніру за 13—18 місця, що відбувся в російському [[Адлер (Сочі)|Адлері]], посіла підсумкове 16-те місце серед 30 команд Вищої ліги чемпіонату СРСР. У листопаді після завершення регулярного чемпіонату «Легенда» вирушила на всеукраїнські змагання в [[Мукачево]], де здобула свої перші нагороди&nbsp;— бронзові медалі першості Добровільного фізкультурно-спортивного товариства профспілок України{{sfn|Волощук|2020|с=22—29}}.
+У березні 1989 року «Легенда» взяла участь у груповому етапі Всесоюзного турніру на приз щотижневика «Співрозмовник», де фінішувала на 5-му місці серед 7 команд. Потому чернігівську команду очікував старт у регулярному чемпіонаті. 1989 року відбувся розіграш [[Чемпіонат ВДФСТП з футболу серед жіночих команд|чемпіонату Всесоюзного добровільного фізкультурно-спортивного товариства профспілок (ВДФСТП)]], що фактично був першим [[Чемпіонат СРСР з футболу серед жінок|чемпіонатом СРСР серед жінок]], проте через небажання Держкомспорту СРСР брати на себе зайве навантаження турнір організувала Федерація футболу профспілок СРСР. «Легенда» увійшла до числа 30 команд Вищої ліги, розділених на 3 зони. У своєму дебютному матчі в чемпіонаті СРСР, що відбувся 22 квітня в Чернігові на [[Стадіон імені Юрія Гагаріна|стадіоні імені Юрія Гагаріна]], «Легенда» в присутності 2100 глядачів перемогла «[[Луганочка (жіночий футбольний клуб)|Луганочку]]» з рахунком 3:0. Авторкою першого «[[хет-трик]]у» в історії команди стала [[Кононихіна Світлана|Світлана Кононихіна]]. Зональний етап «Легенда» завершила на 5-й позиції, а за результатами турніру за 13—18 місця, що відбувся в російському [[Адлер (Сочі)|Адлері]], посіла підсумкове 16-те місце серед 30 команд Вищої ліги чемпіонату СРСР. У листопаді після завершення регулярного чемпіонату «Легенда» вирушила на всеукраїнські змагання в [[Мукачево]], де здобула свої перші нагороди&nbsp;— бронзові медалі першості Добровільного фізкультурно-спортивного товариства профспілок України{{sfn|Волощук|2020|с=22—29}}.
 року «Легенда» першою серед жіночих команд СРСР отримала статус професіонального (за тодішньою термінологією&nbsp;— «госпрозрахункового») футбольного клубу. З футболістками почали укладатися контракти. У новому сезоні чемпіонат СРСР уперше проводився під егідою новоствореної Всесоюзної асоціації жіночого футболу. У своїй зоні «Легенда» посіла 7-ме місце з 12 команд, а в стиковому матчі за підсумкове 13-те місце серед 24 учасників Вищої ліги перемогла кишинівський «[[Кодру (жіночий футбольний клуб)|Кодру]]» з рахунком 3:1{{sfn|Волощук|2020|с=30—35}}.
-З 1990 року футболісток «Легенди» почали викликати до [[Жіноча збірна СРСР з футболу|збірної СРСР]]. Першою з чернігівок запрошення отримала воротарка [[Петько Світлана Петрівна|Світлана Петько]], яка дебютувала за збірну навесні в товариському матчі проти [[Європейський конкурс з футболу серед жінок 1987|чемпіона Європи 1987 року]]&nbsp;— [[Жіноча збірна Норвегії з футболу|Норвегії]] (0:0). У серпні 1990 року Петько у складі збірної СРСР взяла участь у турнірі «North American Cup», що проходив у США, а згодом разом зі ще однією «легендівкою», [[Авдонченко Наталія Михайлівна|Наталією Авдонченко]]&nbsp;— у товариському турнірі в Китаї та в матчах проти {{нп|Жіноча збірна Франції з футболу|збірної Франції||France women's national football team}} в передмісті [[Париж]]а. Крім того, 3 травня 1990 року в Чернігові відбулася товариська зустріч збірних СРСР та УРСР, у якій перемогу з рахунком 4:0 здобула союзна команда. З футболісток «Легенди» СРСР у тому матчі представляла Світлана Петько, Україну&nbsp;— Наталія Авдонченко та [[Ігнатович Наталія Григорівна|Наталія Ігнатович]]{{sfn|Волощук|2020|с=31—32, 36—37}}<ref>{{cite web|url=http://www.womenfootball.ru/nt/allgames/games_nt_1990.html|title=Матчи национальной женской сборной СССР по футболу в 1990 году|publisher=Womenfootball.ru|lang=ru|accessdate=2023-03-20|archive-date=30 квітня 2012|archive-url=https://web.archive.org/web/20120430055036/http://www.womenfootball.ru/nt/allgames/games_nt_1990.html}}</ref>.
+З 1990 року футболісток «Легенди» почали викликати до [[Жіноча збірна СРСР з футболу|збірної СРСР]]. Першою з чернігівок запрошення отримала воротарка [[Петько Світлана Петрівна|Світлана Петько]], яка дебютувала за збірну навесні в товариському матчі проти [[Європейський конкурс з футболу серед жінок 1987|чемпіона Європи 1987 року]]&nbsp;— [[Жіноча збірна Норвегії з футболу|Норвегії]] (0:0). У серпні 1990 року Петько у складі збірної СРСР взяла участь у турнірі «North American Cup», що проходив у США, а згодом разом зі ще однією «легендівкою», [[Авдонченко Наталія Михайлівна|Наталією Авдонченко]]&nbsp;— у товариському турнірі в Китаї та в матчах проти [[Жіноча збірна Франції з футболу|збірної Франції]] в передмісті [[Париж]]а. Крім того, 3 травня 1990 року в Чернігові відбулася товариська зустріч збірних СРСР та УРСР, у якій перемогу з рахунком 4:0 здобула союзна команда. З футболісток «Легенди» СРСР у тому матчі представляла Світлана Петько, Україну&nbsp;— Наталія Авдонченко та [[Ігнатович Наталія Григорівна|Наталія Ігнатович]]{{sfn|Волощук|2020|с=31—32, 36—37}}<ref>{{cite web|url=http://www.womenfootball.ru/nt/allgames/games_nt_1990.html|title=Матчи национальной женской сборной СССР по футболу в 1990 году|publisher=Womenfootball.ru|lang=ru|accessdate=2023-03-20|archive-date=30 квітня 2012|archive-url=https://web.archive.org/web/20120430055036/http://www.womenfootball.ru/nt/allgames/games_nt_1990.html}}</ref>.
 Посівши в [[Чемпіонат СРСР з футболу серед жінок 1991|сезоні 1991 року]] 6-те місце серед 12 команд 1-ї зони, «Легенда» досягла свого найкращого результату за часів виступів у чемпіонаті СРСР — попри те, що стикові матчі між командами різних зон регламентом нового сезону вже не передбачалися, у разі їх проведення чернігівська команда змагалася б за 11-те підсумкове місце. У єдиному проведеному розіграші [[Кубок СРСР з футболу серед жінок 1991|Кубка СРСР]] «Легенда» зупинилася на стадії 1/4 фіналу. За збірну СРСР упродовж останнього року її існування виступали 3 представниці Чернігова — Світлана Петько, Наталія Авдонченко та Наталія Ігнатович{{sfn|Волощук|2020|с=38—44}}.
@@ Рядок 74: / Рядок 74: @@
 До сезону [[Чемпіонат України з футболу серед жінок 1995: вища ліга|1995 року]] клуб підійшов зі значними фінансовими проблемами&nbsp;— ставилося навіть питання про його подальше існування. Владнати ситуацію з боргами та знайти кошти для фінансування «Легенди» вдалося спільними зусиллями новопризначеного генерального директора клубу Володимира Магеррамова, керівництва концерну [[КСК «Чексіл»|«Чексіл»]] (колишній камвольно-суконний комбінат) і чернігівського підприємця Олександра Атрощенка. Підсумковий результат команди в чемпіонаті України виявився кращим за попередній сезон&nbsp;— 4-те місце з 9 учасників. Через нестачу досвідчених футболісток до матчів команди активно залучалися вихованки власних груп підготовки&nbsp;— майже половина футболісток основного складу мали вік від 14 до 16 років. Зокрема, уже в 14-річному віці висококласну гру демонструвала майбутня воротарка збірної України [[Шульга Вероніка Михайлівна|Вероніка Шульга]]. Високий рівень підготовки молодих футболісток укотре позначився на результатах молодіжної команди «Легенди», яка втретє поспіль стала чемпіоном України{{sfn|Волощук|2020|с=78—85}}.
-Чемпіонат [[Чемпіонат України з футболу серед жінок 1996: вища ліга|1996 року]] «Легенда» провела невдало&nbsp;— передостаннє 5-те місце серед 6 команд. Далися взнаки втрати лідерок ([[Міщенко Надія Сергіївна|Надія Міщенко]] перейшла в «[[ЦПОР-Донеччанка|Донецьк]]», Тетяна Нестерчук тимчасово зупинила виступи у зв'язку з народженням дитини), водночас для запрошення досвідчених футболісток клуб не мав достатніх коштів{{sfn|Волощук|2020|с=86—91}}.
+Чемпіонат [[Чемпіонат України з футболу серед жінок 1996: вища ліга|1996 року]] «Легенда» провела невдало&nbsp;— передостаннє 5-те місце серед 6 команд. Далися взнаки втрати лідерок ([[Міщенко Надія Сергіївна|Надія Міщенко]] перейшла в «[[ЦПОР-Донеччанка|Донецьк]]», [[Федосова Тетяна Іванівна|Тетяна Федосова (Нестерчук)]] тимчасово зупинила виступи у зв'язку з народженням [[Федосов Павло Ігорович|сина]]), водночас для запрошення досвідчених футболісток клуб не мав достатніх коштів{{sfn|Волощук|2020|с=86—91}}<ref>{{cite web|author=Іванченко А.|url=http://pfl.ua/news/details/9458|title=Родинна династія. Герой 28 туру. Молодь. Павло Федосов|publisher=[[Професіональна футбольна ліга України|ПФЛ]]|date=2017-05-07|accessdate=2023-04-27|archive-date=2021-04-20|archive-url=https://web.archive.org/web/20210420210110/http://pfl.ua/news/details/9458}}</ref>.
 === У статусі віце-чемпіона (1997—1999) ===
@@ Рядок 117: / Рядок 117: @@
 |-
 |ЗХ / НП
-|align="left"|{{Прапорець|UKR}} [[Федосова Тетяна Іванівна|Тетяна Нестерчук]]
+|align="left"|{{Прапорець|UKR}} [[Федосова Тетяна Іванівна|Тетяна Федосова]]
 |5
 |0
@@ Рядок 215: / Рядок 215: @@
 У міжсезоння «Легенда» втратила Тетяну Чорну й [[Ігнатович Наталія Григорівна|Наталію Ігнатович]], які перейшли до заможніших російських клубів, проте одночасно склад команди підсилили досвідчені [[Жданова Наталія Анатоліївна|Наталія Жданова]] та [[Іванова Галина Іванівна|Галина Іванова]]. Чемпіонат знову стартував зі значною затримкою (наприкінці липня). За підсумками попереднього етапу чернігівська команда розташувалася на першому місці у своїй зоні, вигравши всі 6 матчів із загальним рахунком 41:0. У фінальному турнірі, в якому взяли участь по 2 найкращі команди з кожної зони, фаворитами знову були «Легенда» та «Донеччанка». Здобувши по 6 очок у зустрічах зі слабшими суперниками, чернігівки й донеччанки зійшлися у вирішальному поєдинку, однак навіть попри небажання арбітра давати фінальний свисток за рахунку 2:2 переможця виявити не вдалося. Зважаючи на однакову кількість набраних очок, лідери провели додатковий «золотий матч», і цього разу «Легенда» здобула переконливу перемогу з рахунком 5:0 та другий сезон поспіль виборола звання чемпіона України. Найкращою бомбардиркою команди з 17 голами в 10 матчах чемпіонату стала Галина Іванова, яка жодного разу не залишала поле без хоча б одного забитого м'яча. Також за підсумками сезону «Легенда» вперше стала володарем Кубка України, розгромивши у [[Фінал Кубка України з футболу серед жінок 2001|фінальному матчі]] «Донеччанку» з рахунком 4:1{{sfn|Волощук|2020|с=126—142, 358}}. Вигравши одночасно і національну першість, і Кубок країни, чернігівки оформили свій перший [[Дубль (футбол)|«золотий дубль»]].
-У листопаді 2001 року «Легенда» як чемпіон України попереднього сезону взяла участь у першому в історії розіграші [[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Клубного чемпіонату Європи]] (нинішня [[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Ліга чемпіонів]]). На груповому етапі турніру 32 команди були розділені на 8 груп, переможці яких виходили до 1/4 фіналу. Суперниками «Легенди» стали французька {{нп|Тулуза (жіночий футбольний клуб)|«Тулуза»||Toulouse FC (women)}}, шотландський «Ер Юнайтед» і хорватський {{нп|Осієк (жіночий футбольний клуб)|«Осієк»||ŽNK Osijek}}. Матчі проходили в шотландському місті [[Ер (місто)|Ер]]. Перед дебютом на євроарені склад чернігівської команди поповнила майбутня зірка українського та європейського футболу, 15-річна нападниця [[Апанащенко Дарина Олександрівна|Дарина Апанащенко]]. У першому матчі, в якому «Легенді» протистояла
+У листопаді 2001 року «Легенда» як чемпіон України попереднього сезону взяла участь у першому в історії розіграші [[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Кубка УЄФА серед жінок]] (нинішня [[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Ліга чемпіонів]]). На груповому етапі турніру 32 команди були розділені на 8 груп, переможці яких виходили до 1/4 фіналу. Суперниками «Легенди» стали французька {{нп|Тулуза (жіночий футбольний клуб)|«Тулуза»||Toulouse FC (women)}}, шотландський «Ер Юнайтед» і хорватський {{нп|Осієк (жіночий футбольний клуб)|«Осієк»||ŽNK Osijek}}. Матчі проходили в шотландському місті [[Ер (місто)|Ер]]. Перед дебютом на євроарені склад чернігівської команди поповнила майбутня зірка українського та європейського футболу, 15-річна нападниця [[Апанащенко Дарина Олександрівна|Дарина Апанащенко]]. У першому матчі, в якому «Легенді» протистояла
 «Тулуза», чернігівки програли з рахунком 0:1. Потому «Легенда» зіграла внічию з шотландками (авторкою першого голу українок у [[Футбол у Європі|єврокубках]] стала Наталія Жданова), а в матчі 3-го туру здобула свою першу перемогу на міжнародному рівні, обігравши «Осієк» із рахунком 3:2. У підсумку чернігівська команда посіла 2-ге місце у своїй групі, а відтак увійшла до числа 16 найкращих команд Європи, що в підсумку стало для неї найбільшим успіхом у єврокубках{{sfn|Волощук|2020|с=136—139, 394}}.
@@ Рядок 265: / Рядок 265: @@
 |-
 |ЗХ / НП
-|align="left"|{{Прапорець|UKR}} [[Федосова Тетяна Іванівна|Тетяна Нестерчук]]
+|align="left"|{{Прапорець|UKR}} [[Федосова Тетяна Іванівна|Тетяна Федосова]]
 |9
 |1
@@ Рядок 326: / Рядок 326: @@
 |}
-року [[Умен Сергій Григорович|Сергія Умена]] на посаді головного тренера змінив [[Литвин Микола Вікторович|Микола Литвин]]. З лідерок Чернігів залишила Юлія Карпенкова, натомість із «Донеччанки» запросили талановиту нападницю [[Корнієвець Юлія Геннадіївна|Юлію Корнієвець]] — майбутню найкращу бомбардирку в історії «Легенди». У новому сезоні клуб мав у своєму розпорядженні багатьох висококласних футболісток, які згодом проявлять себе у Європі, а за національну збірну у відбіркових матчах [[Чемпіонат світу з футболу серед жінок|чемпіонату світу]] виступала рекордна кількість представниць Чернігова — 7. Перемігши у своїй групі, «Легенда» у фінальному турнірі найкращих трьох команд випередила [[Арсенал (жіночий футбольний клуб, Харків)|«Харків'янку»]] й «Донеччанку» та втретє поспіль стала чемпіоном України. У єврокубках, однак, цього разу команда не грала — незважаючи на перемогу в чемпіонаті попереднього року, «Легенду» не допустили до участі в [[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Кубку УЄФА]] (нова назва Клубного чемпіонату Європи) через відмову клубу сплатити внесок у розмірі 15 000 [[Швейцарський франк|швейцарських франків]] на вимогу віце-президента ФФУ [[Стороженко Сергій Михайлович|Сергія Стороженка]]. Втім, інформацію про необхідність сплати клубами будь-яких внесків за участь у турнірі згодом спростувала [[УЄФА]]. У підсумку розіграш Кубка УЄФА серед жінок у сезоні {{нп|Кубок УЄФА серед жінок 2002—2003|2002/03||2002–03 UEFA Women's Cup}} відбувся без представника України. Попри це, 13 футболісток чернігівської команди того сезону зіграли у єврокубках на умовах короткострокової оренди за азербайджанський «[[Гемрюкчу]]», з яким вони посіли 3-тє місце у груповому турнірі Кубка УЄФА{{sfn|Волощук|2020|с=143—149, 154, 373—376}}.
+року [[Умен Сергій Григорович|Сергія Умена]] на посаді головного тренера змінив [[Литвин Микола Вікторович|Микола Литвин]]. З лідерок Чернігів залишила Юлія Карпенкова, натомість із «Донеччанки» запросили талановиту нападницю [[Корнієвець Юлія Геннадіївна|Юлію Корнієвець]] — майбутню найкращу бомбардирку в історії «Легенди». У новому сезоні клуб мав у своєму розпорядженні багатьох висококласних футболісток, які згодом проявлять себе у Європі, а за національну збірну у відбіркових матчах [[Чемпіонат світу з футболу серед жінок|чемпіонату світу]] виступала рекордна кількість представниць Чернігова — 7. Перемігши у своїй групі, «Легенда» у фінальному турнірі найкращих трьох команд випередила [[Арсенал (жіночий футбольний клуб, Харків)|«Харків'янку»]] й «Донеччанку» та втретє поспіль стала чемпіоном України. У єврокубках, однак, цього разу команда не грала — незважаючи на перемогу в чемпіонаті попереднього року, «Легенду» не допустили до участі в [[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Кубку УЄФА]] через відмову клубу сплатити внесок у розмірі 15 000 [[Швейцарський франк|швейцарських франків]] на вимогу віце-президента ФФУ [[Стороженко Сергій Михайлович|Сергія Стороженка]]. Втім, інформацію про необхідність сплати клубами будь-яких внесків за участь у турнірі згодом спростувала [[УЄФА]]. У підсумку розіграш Кубка УЄФА серед жінок у сезоні {{нп|Кубок УЄФА серед жінок 2002—2003|2002/03||2002–03 UEFA Women's Cup}} відбувся без представника України. Попри це, 13 футболісток чернігівської команди того сезону зіграли у єврокубках на умовах короткострокової оренди за азербайджанський «[[Гемрюкчу]]», з яким вони посіли 3-тє місце у груповому турнірі Кубка УЄФА{{sfn|Волощук|2020|с=143—149, 154, 373—376}}.
 Розіграш [[Кубок України з футболу серед жінок 2002|Кубка України 2002 року]] складався з одного фінального матчу між «Легендою» та «Харків'янкою», перебіг подій у якому виглядав, як своєрідний «футбольний [[трилер]]». На 7-й хвилині рахунок відкрила капітан харків'янок [[Михайленко Галина Михайлівна|Галина Михайленко]], але невдовзі [[Апанащенко Дарина Олександрівна|Дарина Апанащенко]] забила 2 м'ячі у відповідь і вивела «Легенду» вперед. Наприкінці першого тайму екс-чернігівка [[Пекур Людмила Михайлівна|Людмила Пекур]] зрівняла рахунок. На початку другої половини зустрічі Михайленко оформила «дубль», однак уже через 5 хвилин м'яч у відповідь забила нападниця «Легенди» Корнієвець. Із 63-ї хвилини «Харків'янка» завдяки третьому голу Михайленко знову мала перевагу, яку утримувала до 88-ї хвилини, коли після інтенсивного штурму воріт суперника у виконанні «Легенди» відзначилась Жданова. На старті додаткової тридцятихвилинки Апанащенко оформила «[[хет-трик]]» і рахунок став 5:4 на користь чернігівок. Потому протягом кількох хвилин арбітр матчу, екс-футболістка «Легенди» [[Стеценко Вікторія Петрівна|Вікторія Стеценко]] призначила у ворота своєї колишньої команди 2 сумнівних пенальті, однак з обома ударами з 11-метрової позначки у виконанні Михайленко впоралася [[Зварич Ірина Михайлівна|Ірина Зварич]]. Обуреного суддівством директора «Легенди» Магеррамова, який намагався висловити свої претензії арбітру й представникам ФФУ, довелося вгамовувати працівникам міліції. Тим часом «легендівки» Людмила Лемешко та [[Титова Юлія Іванівна|Юлія Титова]] встановили остаточний рахунок&nbsp;— 7:4 на користь своєї команди. Вигравши одночасно чемпіонат і Кубок України, «Легенда» другий сезон поспіль здобула «золотий дубль»{{sfn|Волощук|2020|с=150—153}}.
@@ Рядок 362: / Рядок 362: @@
 |-
 |ЗХ / НП
-|align="left"|{{Прапорець|UKR}} [[Федосова Тетяна Іванівна|Тетяна Нестерчук]]
+|align="left"|{{Прапорець|UKR}} [[Федосова Тетяна Іванівна|Тетяна Федосова]]
 |9
 |1
@@ Рядок 440: / Рядок 440: @@
 Перед стартом сезону [[Чемпіонат України з футболу серед жінок 2003: вища ліга|2003 року]] команда втратила свою найкращу бомбардирку останніх двох років Галину Іванову й повернула заслужену ветеранку Наталію Ігнатович. Головний тренер «Легенди» Микола Литвин одночасно очолив національну збірну України, до складу якої знову викликалися 7 футболісток чернігівської команди. У чемпіонаті «Легенда» легко виграла свою групу (результати варіювалися від 7:0 до 11:0) і надалі взяла участь у фінальному турнірі 7 команд. У першому колі чернігівки, поміж іншим, розгромили свого давнього суперника «Донеччанку» з рахунком 6:1 (весь 2-й тайм «Легенда» провела в меншості), проте розділили очки з головним конкурентом&nbsp;— «[[Арсенал (жіночий футбольний клуб, Харків)|Харковом]]» (нова назва «Харків'янки»). Друге коло розпочалося для «Легенди» на тлі значних проблем із фінансуванням, оскільки головний спонсор клубу, концерн [[КСК «Чексіл»|«Чексіл»]], відмовився від його підтримки. Спершу чернігівки оновили низку власних рекордів у матчі з київським «[[Атекс]]ом»&nbsp;— перемога з рахунком 19:0, 8 голів у одній грі у виконанні Дарини Апанащенко та 2 забиті м'ячі впродовж однієї хвилини. Проте надалі команда програла важливий матч проти «Харкова» з рахунком 0:1 і в підсумку посіла 2-ге місце в чемпіонаті. У Кубку України чернігівки також поступилися харків'янкам, програвши фінальний поєдинок із рахунком 1:2. На думку автора книги з історії «Легенди» [[Волощук Олександр Миколайович|Олександра Волощука]], головними причинами невдач команди стали фінансові проблеми та сприяння «Харкову» з боку функціонерів Федерації футболу України. Зокрема, в єдиному програному матчі чемпіонату супернику для перемоги знадобилися 2 не безсумнівних пенальті, призначених наприкінці кожного тайму. Втім, своїми гольовими моментами в тій зустрічі чернігівки теж не скористалися{{sfn|Волощук|2020|с=141—142, 156—168}}.
-У серпні 2003 року «Легенда» взяла участь у груповому турнірі [[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Кубка УЄФА]]. Цього разу єврокубки вперше в історії приймав Чернігів. «Легенда» перемогла ізраїльський {{нп|Маккабі (жіночий футбольний клуб, Холон)|«Маккабі»||Maccabi Holon F.C. (women)}} (4:0) та фінський {{нп|Юнайтед (жіночий футбольний клуб, Якобстад)|«Юнайтед»||FC United (Jakobstad)}} (2:0), проте поступилася з рахунком 0:3 фавориту групи, шведському {{нп|Русенгорд (жіночий футбольний клуб)|«Мальме»||FC Rosengård}}. Посівши 2-ге місце в одній із 8 груп, чернігівська команда не пройшла до 1/4 фіналу, однак повторила свій найвищий результат у єврокубках та знову увійшла до числа 16 найкращих команд Європи{{sfn|Волощук|2020|с=161—163}}.
+У серпні 2003 року «Легенда» взяла участь у груповому турнірі [[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Кубка УЄФА]]. Цього разу єврокубки вперше в історії приймав Чернігів. «Легенда» перемогла ізраїльський {{нп|Маккабі (жіночий футбольний клуб, Холон)|«Маккабі»||Maccabi Holon F.C. (women)}} (4:0) та фінський {{нп|Юнайтед (жіночий футбольний клуб, Якобстад)|«Юнайтед»||FC United (Jakobstad)}} (2:0), проте поступилася з рахунком 0:3 фавориту групи, шведському [[Русенгорд (жіночий футбольний клуб)|«Мальме»]]. Посівши 2-ге місце в одній із 8 груп, чернігівська команда не пройшла до 1/4 фіналу, однак повторила свій найвищий результат у єврокубках та знову увійшла до числа 16 найкращих команд Європи{{sfn|Волощук|2020|с=161—163}}.
+<gallery mode=packed heights=280px>
-{|class="graytable" style="text-align:center"
+Daryna Apanaschenko 2012.jpg|[[Апанащенко Дарина Олександрівна|Дарина Апанащенко]] — одна з найзірковіших футболісток в історії українського футболу, фіналістка [[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Ліги чемпіонів]] 2009 року{{sfn|Волощук|2020|с=249, 410—411}}
- |+
+20130323 - PSG-Juvisy - 093.jpg|[[Зварич Ірина Михайлівна|Ірина Зварич]] — основна воротарка «Легенди» впродовж перших трьох чемпіонських сезонів, [[найкраща футболістка України]] 2012—2013 років{{sfn|Волощук|2020|с=384—385, 410—411}}
- |width="33%"|[[Файл:Daryna Apanaschenko 2012.jpg|center|180px]]
+Vera Djatel.JPG|[[Дятел Віра Григорівна|Віра Дятел]] — вихованка «Легенди», фіналістка [[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Ліги чемпіонів]] 2009 року{{sfn|Волощук|2020|с=249}}
- |width="34%"|[[Файл:20130323 - PSG-Juvisy - 093.jpg|center|180px]]
+</gallery>
- |width="33%"|[[Файл:Vera Djatel.JPG|center|210px]]
- |-
- |[[Апанащенко Дарина Олександрівна|Дарина Апанащенко]] — одна з найзірковіших футболісток в історії українського футболу, фіналістка [[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Ліги чемпіонів]] 2009 року{{sfn|Волощук|2020|с=249, 410—411}}
- |[[Зварич Ірина Михайлівна|Ірина Зварич]] — основна воротарка «Легенди» впродовж перших трьох чемпіонських сезонів, [[найкраща футболістка України]] 2012—2013 років{{sfn|Волощук|2020|с=384—385, 410—411}}
- |[[Дятел Віра Григорівна|Віра Дятел]] — вихованка «Легенди», фіналістка [[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Ліги чемпіонів]] 2009 року{{sfn|Волощук|2020|с=249}}
- |}
 === Перемога в «Італійському Кубку» (2004—2006) ===
 [[Файл:Yulia Kornievets 2012.JPG|thumb|180px|left|[[Корнієвець Юлія Геннадіївна|Юлія Корнієвець]]&nbsp;— найкраща бомбардирка в історії «Легенди» (148 голів у 142 матчах), рекордсменка клубу за кількістю забитих м'ячів упродовж сезону (37) та в одній грі (10){{sfn|Волощук|2020|с=373—376}}]]
-року на посаду головного тренера «Легенди» повернувся [[Умен Сергій Григорович|Сергій Умен]]. Команда втратила кількох провідних футболісток&nbsp;— воротарку [[Зварич Ірина Михайлівна|Ірину Зварич]], захисницю [[Жданова Наталія Анатоліївна|Наталію Жданову]] та найкращу бомбардирку попереднього сезону [[Апанащенко Дарина Олександрівна|Дарину Апанащенко]], які перейшли до російської «[[Енергія (жіночий футбольний клуб, Воронеж)|Енергії]]» (Воронеж). Надалі Апанащенко&nbsp;— фіналістка [[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Ліги чемпіонів]] і семиразова лауреатка премії «[[Найкраща футболістка України|Футболістка року в Україні]]». У червні «Легенда» вперше взяла участь у [[Italy Women's Cup|Відкритому Кубку Італії]]&nbsp;— престижному міжнародному турнірі, що проводився за ініціативою [[Італійська федерація футболу|Італійської федерації футболу]] та за початковим задумом мав стати другим за значенням жіночим єврокубком на взірець нинішньої [[Ліга Європи УЄФА|Ліги Європи]], проте офіційного визнання з боку [[УЄФА]] у підсумку не отримав. За результатами виступів на полях провінції [[Венеція (провінція)|Венеція]] «Легенда» посіла 3-тє місце в групі A, обігравши з рахунком 3:1 {{нп|Лаціо (жіночий футбольний клуб)|жіночу команду||S.S. Lazio Women 2015}} римського «[[Лаціо (футбольний клуб)|Лаціо]]» та поступившись італійському {{нп|Торрес (жіночий футбольний клуб)|«Торрес Терра Сарда»||A.S.D. FC Sassari Torres Femminile}} (0:2) й нідерландському {{нп|Саестум (жіночий футбольний клуб)|«Саестуму»||SV Saestum}} (0:1). У всеукраїнських змаганнях після втрати кількох лідерок «Легенда» суттєво поступалася «[[Арсенал (жіночий футбольний клуб, Харків)|Металісту]]» (назва харківської команди після чергового «ребрендингу»). За підсумками сезону чернігівки знову посіли 2-ге місце в [[Чемпіонат України з футболу серед жінок|чемпіонаті]] та програли харків'янкам у фіналі [[Кубок України з футболу серед жінок|Кубка України]] з рахунком 1:3. Після завершення сезону «Легенду» залишила капітан команди 2001—2003 років [[Лемешко Людмила Олегівна|Людмила Лемешко]]{{sfn|Волощук|2020|с=171—183, 249, 365}}.
+року на посаду головного тренера «Легенди» повернувся [[Умен Сергій Григорович|Сергій Умен]]. Команда втратила кількох провідних футболісток&nbsp;— воротарку [[Зварич Ірина Михайлівна|Ірину Зварич]], захисницю [[Жданова Наталія Анатоліївна|Наталію Жданову]] та найкращу бомбардирку попереднього сезону [[Апанащенко Дарина Олександрівна|Дарину Апанащенко]], які перейшли до російської «[[Енергія (жіночий футбольний клуб, Воронеж)|Енергії]]» (Воронеж). Надалі Апанащенко&nbsp;— фіналістка [[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Ліги чемпіонів]] і семиразова лауреатка премії «[[Найкраща футболістка України|Футболістка року в Україні]]». У червні «Легенда» вперше взяла участь у [[Italy Women's Cup|Відкритому Кубку Італії]]&nbsp;— престижному міжнародному турнірі, що проводився за ініціативою [[Італійська федерація футболу|Італійської федерації футболу]] та за початковим задумом мав стати другим за значенням жіночим єврокубком на взірець нинішньої [[Ліга Європи УЄФА|Ліги Європи]], проте офіційного визнання з боку [[УЄФА]] у підсумку не отримав. За результатами виступів на полях провінції [[Венеція (провінція)|Венеція]] «Легенда» посіла 3-тє місце в групі A, обігравши з рахунком 3:1 {{нп|Лаціо (жіночий футбольний клуб)|жіночу команду||S.S. Lazio Women 2015}} римського «[[Лаціо (футбольний клуб)|Лаціо]]» та поступившись італійському [[Торрес (жіночий футбольний клуб)|«Торрес Терра Сарда»]] (0:2) й нідерландському {{нп|Саестум (жіночий футбольний клуб)|«Саестуму»||SV Saestum}} (0:1). У всеукраїнських змаганнях після втрати кількох лідерок «Легенда» суттєво поступалася «[[Арсенал (жіночий футбольний клуб, Харків)|Металісту]]» (назва харківської команди після чергового «ребрендингу»). За підсумками сезону чернігівки знову посіли 2-ге місце в [[Чемпіонат України з футболу серед жінок|чемпіонаті]] та програли харків'янкам у фіналі [[Кубок України з футболу серед жінок|Кубка України]] з рахунком 1:3. Після завершення сезону «Легенду» залишила капітан команди 2001—2003 років [[Лемешко Людмила Олегівна|Людмила Лемешко]]{{sfn|Волощук|2020|с=171—183, 249, 365}}.
 Сезон [[Чемпіонат України з футболу серед жінок 2005: вища ліга|2005 року]] став одним із найкращих в історії «Легенди»&nbsp;— команда завоювала всі трофеї на всеукраїнській арені, здобула перші вагомі нагороди на міжнародному рівні й установила низку командних та особистих рекордів. Спершу чернігівки перемогли в дебютному розіграші [[Зимова першість України з футболу серед жінок|Зимової першості України]]. Не мала собі рівних «Легенда» й у чемпіонаті України&nbsp;— 15 перемог у 16 матчах за різниці м'ячів + 100, жодної поразки та в підсумку 4-й в історії чемпіонський титул для Чернігова. У грі з херсонською «[[Южанка (жіночий футбольний клуб)|Южанкою]]» «Легенда» оформила свою найбільшу перемогу в чемпіонаті України&nbsp;— 20:0, а нападниця [[Корнієвець Юлія Геннадіївна|Юлія Корнієвець]] забила рекордну кількість м'ячів у одному матчі&nbsp;— 10. У фіналі Кубка України «Легенда» здолала свого вже традиційного суперника з Харкова, що в новому сезоні отримав назву [[Арсенал (жіночий футбольний клуб, Харків)|«Арсенал»]] (1:1, за пенальті&nbsp;— 4:3). Чернігівкам удалося перевершити харків'янок у всіх турнірах навіть попри те, що в складі «Арсеналу» виступало 5 футболісток, які були лідерками «Легенди» попередніх років. За підсумками року Юлія Корнієвець стала найкращою бомбардиркою чемпіонату України та рекордсменкою чернігівської команди за кількістю голів протягом сезону в лізі (34) й у всіх офіційних матчах (37){{sfn|Волощук|2020|с=183—196}}.
-У червні 2005 року «Легенда» вирушила до [[Ломбардія|Ломбардії]] для участі в черговому розіграші Відкритого Кубка Італії. Перший матч групового етапу проти італійської «Аталанти» завершився внічию&nbsp;— вже на 2-й хвилині рахунок відкрила чернігівка [[Ходирєва Олена Олександрівна|Олена Ходирєва]], а суперник, маючи чисельну перевагу впродовж майже всього другого тайму, забив м'яч у відповідь лише наприкінці поєдинку. У наступній грі «Легенда» з рахунком 7:0 розгромила австрійський «Тіроль» («[[хет-трик|хет-триком]]» відзначилася Корнієвець) і завдяки кращій, ніж у «Аталанти», різниці м'ячів посіла 1-ше місце у групі та вийшла до півфіналу. Втім, у матчі з «Тіролем» отримала червону картку та дискваліфікацію на наступну гру [[Баранова Надія Андріївна|Надія Баранова]]&nbsp;— єдина воротарка, що перебувала з «Легендою» в Італії, тому надалі ворота довелося захищати одній із польових гравчинь. Це позначилося на результаті півфінального матчу, в якому чернігівська команда з рахунком 1:4 програла російській {{нп|Лада (жіночий футбольний клуб)|«Ладі»||FC Lada Togliatti (women)}} (один із м'ячів забила капітан росіянок, колишня «легендівка» [[Чорна Тетяна Михайлівна|Тетяна Чорна]]){{sfn|Волощук|2020|с=185—187}}.
+У червні 2005 року «Легенда» вирушила до [[Ломбардія|Ломбардії]] для участі в черговому розіграші Відкритого Кубка Італії. Перший матч групового етапу проти італійської «Аталанти» завершився внічию&nbsp;— вже на 2-й хвилині рахунок відкрила чернігівка [[Ходирєва Олена Олександрівна|Олена Ходирєва]], а суперник, маючи чисельну перевагу впродовж майже всього другого тайму, забив м'яч у відповідь лише наприкінці поєдинку. У наступній грі «Легенда» з рахунком 7:0 розгромила австрійський «Тіроль» («[[хет-трик]]ом» відзначилася Корнієвець) і завдяки кращій, ніж у «Аталанти», різниці м'ячів посіла 1-ше місце у групі та вийшла до півфіналу. Втім, у матчі з «Тіролем» отримала червону картку та дискваліфікацію на наступну гру [[Баранова Надія Андріївна|Надія Баранова]]&nbsp;— єдина воротарка, що перебувала з «Легендою» в Італії, тому надалі ворота довелося захищати одній із польових гравчинь. Це позначилося на результаті півфінального матчу, в якому чернігівська команда з рахунком 1:4 програла російській {{нп|Лада (жіночий футбольний клуб)|«Ладі»||FC Lada Togliatti (women)}} (один із м'ячів забила капітан росіянок, колишня «легендівка» [[Чорна Тетяна Михайлівна|Тетяна Чорна]]){{sfn|Волощук|2020|с=185—187}}.
-У матчі за 3-тє місце в Кубку Італії суперником «Легенди» стала данська [[Фортуна (Йоррінг)|«Фортуна»]] (Йоррінг)&nbsp;— одна з найсильніших команд турніру, фіналіст [[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Кубка УЄФА]] 2003 року. Гра проходила на розташованому в низині стадіоні містечка [[Поццоленго]] за вкрай несприятливих погодних умов&nbsp;— температура повітря сягала 38 градусів{{sfn|Волощук|2020|с=187—188}}. Головний тренер «Легенди» [[Умен Сергій Григорович|Сергій Умен]] так згадував про той матч:
-{{початок цитати}}Обливаючись потом, важко дихаючи, дівчата протидіяли атакам суперника як могли, щосили відбивалися і, здається, самі не вірили в те, що вдасться стримати натиск [[Фортуна (Йоррінг)|«Фортуни»]]. Перший тайм ми все-таки якось протрималися… У перерві в роздягальню зайшла змучена, неймовірно стомлена команда. Хтось знесилено впав у крісло, хтось просто сів на підлогу. Згаслий вогник в очах, звислі в безсиллі руки… Що я міг сказати дівчатам у такій ситуації? «Хто може, йдіть у формі під холодний душ»,&nbsp;— тільки це й промовив. Половина команди пішла під душ. Холодна вода допомогла дівчатам прийти до тями. За кілька хвилин до виходу на другий тайм все ж таки сказав їм:<br/>— Ви втомилися. Але й вони не залізні. Вони теж втомляться, видихнуться, не витримають. І тоді ви зможете! Покажіть свій слов'янський характер!<br/><br/>І команда вийшла на поле, вже маючи віру у власні сили. Суперника, справді, за такої спеки на всю гру не вистачило. Поступово тиск датчанок зменшився, спека виснажувала їх так само, як і нас у першому таймі. А в нас проявився дух і бажання перемогти{{sfn|Волощук|2020|с=188—189}}.{{кінець цитати}}
-На 82-й хвилині нападниця «Легенди» [[Андрущак Ія Рафаелівна|Ія Андрущак]] пасом у розріз вивела на ударну позицію Юлію Корнієвець, яка точним ударом зафіксувала перемогу своєї команди — сил, щоб відігратися, футболістки «Фортуни» вже не мали. За спогадами Сергія Умена, організатори турніру настільки були впевнені в перемозі данської команди, що спершу піднесли «Легенді» нагороду за 4-те місце, тож представникам української команди довелося пояснювати, що бронзовими призерами Кубка Італії стали саме вони. За словами Умена, «Легенда» тих часів залишається для нього «еталоном згуртованості, волі, сили духу та ігрової дисципліни»{{sfn|Волощук|2020|с=189}}.
+У матчі за 3-тє місце в Кубку Італії суперником «Легенди» стала данська [[Фортуна (Йоррінг)|«Фортуна»]] (Йоррінг) — одна з найсильніших команд турніру, фіналіст [[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Кубка УЄФА]] 2003 року. Гра проходила на розташованому в низині стадіоні містечка [[Поццоленго]] за вкрай несприятливих погодних умов — температура повітря сягала 38 градусів{{sfn|Волощук|2020|с=187—188}}. За спогадами головного тренера «Легенди» [[Умен Сергій Григорович|Сергія Умена]], у першому таймі його підопічним насилу вдалося стримати атаки суперника, проте вони витратили багато сил і на перерву пішли у вкрай виснаженому стані. Перед виходом на другу половину гри Умен звернувся до футболісток, закликавши їх, попри втому, проявити характер — суперниці, мовляв, не залізні й теж не витримають і видихнуться. Данки дійсно почали втомлюватися й зменшили тиск на ворота «Легенди», а українки, навпаки, повірили у власні сили та проявили волю до перемоги. На 82-й хвилині нападниця «Легенди» [[Андрущак Ія Рафаелівна|Ія Андрущак]] пасом у розріз вивела на ударну позицію Юлію Корнієвець, яка точним ударом зафіксувала перемогу своєї команди — сил, щоб відігратися, футболістки «Фортуни» вже не мали. За спогадами Сергія Умена, організатори турніру настільки були впевнені в перемозі данської команди, що спершу піднесли «Легенді» нагороду за 4-те місце, тож представникам української команди довелося пояснювати, що бронзовими призерами Кубка Італії стали саме вони. За словами Умена, «Легенда» тих часів залишається для нього «еталоном згуртованості, волі, сили духу та ігрової дисципліни»{{sfn|Волощук|2020|с=188—189}}.
 {| class="mw-collapsible mw-collapsed" style="background:#f9f9f9; border: 1px solid #aaaaaa;clear:right; width:40%"
@@ Рядок 891: / Рядок 883: @@
 == Клуб ==
+=== Назви ===
+* 1987—1988: СК «Полісся»
+* 1988—1993: «Легенда»
+* 1994—2003: «Легенда-Чексіл»<ref name="Програмка">{{cite web|url=https://favoritmarket.com/6371076.htm|title=«Легенда-Чексіл» Чернігів — «Інгульчанка» Кривий Ріг. Програмка матчу|date=1994|accessdate=2023-05-20|archive-date=2023-05-20|archive-url=https://web.archive.org/web/20230520171046/https://favoritmarket.com/6371076.htm}}</ref><ref>{{cite web|date=2002-11-01|url=http://www.golos.com.ua/article/249694|title=Кубкова «Легенда» стала реальністю|publisher=[[Голос України]]|accessdate=2023-05-20}}</ref>{{sfn|Волощук|2020|с=164}}
+* 2003—2008: «Легенда»
+* 2009—2018: «Легенда-ШВСМ»<ref name="ШВСМ">{{cite web|date=2018-05-31|url=https://womensfootball.com.ua/final-odynadcyatyj-dvobij-mizh-legendoyu-shvsm-ta-zhytlobud-1/|title=Фінал: одинадцятий двобій між «Легендою-ШВСМ» та «Житлобуд-1»|publisher=[[Всеукраїнська Асоціація жіночого футболу]]|accessdate=2023-05-20}}</ref>
 === Символіка ===
-Клуб не мав традиційних кольорів і впродовж своєї історії виступав у різнобарвних комплектах форми{{sfn|Волощук|2020|с=394}}. 1990 року «Легенда» отримала першу емблему&nbsp;— літера «Л», стилізована у вигляді рулону тканини, футбольний м'яч і напис по колу «Футбольний клуб „Легенда“»{{sfn|Волощук|2020|с=30}}. Пізніше була затверджена нова емблема клубу, виконана в чорно-білих кольорах. У середині кола розміщувалися літера «Л» і футбольний м'яч, по колу&nbsp;— напис латинкою «FC „Legenda“ Chernihiv»<ref name="Сайт">{{cite web|url=https://web.archive.org/web/20090624213055/http://legendacn.ucoz.ru/board/|title=Історія команди|publisher=Сайт уболівальників ЖФК «Легенда»|accessdate=2023-04-17|archive-date=24 червня 2009|archive-url=https://web.archive.org/web/20090624213055/http://legendacn.ucoz.ru/board/}}</ref>.
+Клуб не мав традиційних кольорів і впродовж своєї історії виступав у різнобарвних комплектах форми{{sfn|Волощук|2020|с=394}}. 1990 року «Легенда» отримала першу емблему&nbsp;— літера «Л», стилізована у вигляді рулону тканини, футбольний м'яч і напис по колу «Футбольний клуб „Легенда“»{{sfn|Волощук|2020|с=30}}. На передматчевих програмках 1994—1995 років зустрічається клубна емблема із зображенням [[сирени]] з [[Давньогрецька міфологія|давньогрецької міфології]]<ref name="Програмка" /><ref>{{cite web|url=https://favoritmarket.com/7506684.htm|title=«Легенда-Чексіл» Чернігів — «Інгульчанка» Кривий Ріг. Програмка матчу|date=1995|accessdate=2023-05-20|archive-date=2023-05-20|archive-url=https://web.archive.org/web/20230520173901/https://favoritmarket.com/7506684.htm}}</ref>. Пізніше була затверджена нова емблема клубу, виконана в чорно-білих кольорах. У середині кола розміщувалися літера «Л» і футбольний м'яч, по колу&nbsp;— напис латинкою «FC „Legenda“ Chernihiv»<ref name="Сайт">{{cite web|url=http://legendacn.ucoz.ru/board/|title=Історія команди|publisher=Сайт уболівальників ЖФК «Легенда»|accessdate=2023-04-17|archive-date=2009-06-24|archive-url=https://web.archive.org/web/20090624213055/http://legendacn.ucoz.ru/board/}}</ref>.
 === Спонсори та керівництво ===
-Засновник і перший спонсор команди&nbsp;— [[КСК «Чексіл»|Чернігівський камвольно-суконний комбінат]], згодом перейменований на КСК «Чексіл»{{sfn|Волощук|2020|с=17, 79, 164}}. 1990 року «Легенда» першою серед жіночих команд СРСР отримала статус професіонального (за тодішньою термінологією&nbsp;— «госпрозрахункового») футбольного клубу. Головою, а з 1991 року&nbsp;— першим президентом «Легенди» став Андрій Янчук{{sfn|Волощук|2020|с=30—31, 45}}. Попри високі результати клубу його матеріальна складова значно поступалася спортивній, і фінансові складнощі виникали регулярно, навіть під час чемпіонських сезонів{{sfn|Волощук|2020|с=344—345}}. 1995 року «Легенда» ледь не припинила існування, однак команду тоді вдалося врятувати спільними зусиллями нового генерального директора клубу Володимира Магеррамова, керівництва концерну «Чексіл» і чернігівського підприємця Олександра Атрощенка. 2003 року сталася нова фінансова криза через відмову КСК «Чексіл» від подальшої підтримки клубу. До фінансування «Легенди» долучилися міська та обласна влада, а Володимир Магеррамов обійняв посаду президента клубу. Втім, як і раніше, рівень фінансового забезпечення лишався недостатнім{{sfn|Волощук|2020|с=164, 170, 211}}<ref name="Легенда" />. До того ж навіть попри високий рівень власної академії «Легенда» не мала змоги існувати завдяки трансферам своїх вихованок, оскільки вони зазвичай погоджувалися лише на короткострокові контракти з клубом та надалі залишали його, як [[Вільний агент|вільні агентки]]. У результаті від переходів своїх футболісток до інших клубів «Легенда» отримувала лише незначну компенсацію за їх виховання{{sfn|Волощук|2020|с=344}}<ref name="Легенда" />. У 2010-х роках базовим джерелом фінансування «Легенди» стала Чернігівська обласна [[школа вищої спортивної майстерності]] з ігрових видів спорту. Додатково команду підтримували [[Чернігівська міська рада]], [[Чернігівська обласна державна адміністрація]] та Комунальне підприємство «Чернігівводоканал»<ref name="Легенда" />.
+Засновник і перший спонсор команди&nbsp;— [[КСК «Чексіл»|Чернігівський камвольно-суконний комбінат]], згодом перейменований на КСК «Чексіл»{{sfn|Волощук|2020|с=17, 79, 164}}. 1990 року «Легенда» першою серед жіночих команд СРСР отримала статус професіонального (за тодішньою термінологією&nbsp;— «госпрозрахункового») футбольного клубу. Головою, а з 1991 року&nbsp;— першим президентом «Легенди» став Андрій Янчук{{sfn|Волощук|2020|с=30—31, 45}}. Попри високі результати клубу його матеріальна складова значно поступалася спортивній, і фінансові складнощі виникали регулярно, навіть під час чемпіонських сезонів{{sfn|Волощук|2020|с=344—345}}. 1995 року «Легенда» ледь не припинила існування, однак команду тоді вдалося врятувати спільними зусиллями нового генерального директора клубу Володимира Магеррамова, керівництва концерну «Чексіл» і чернігівського підприємця Олександра Атрощенка. 2003 року сталася нова фінансова криза через відмову КСК «Чексіл» від подальшої підтримки клубу. До фінансування «Легенди» долучилися міська та обласна влада, а Володимир Магеррамов обійняв посаду президента клубу. Втім, як і раніше, рівень фінансового забезпечення лишався недостатнім{{sfn|Волощук|2020|с=164, 170, 211}}<ref name="Легенда" />. До того ж навіть попри високий рівень власної академії «Легенда» не мала змоги існувати завдяки трансферам своїх вихованок, оскільки вони зазвичай погоджувалися лише на короткострокові контракти з клубом та надалі залишали його, як [[Вільний агент|вільні агентки]]. У результаті від переходів своїх футболісток до інших клубів «Легенда» отримувала лише незначну компенсацію за їх виховання{{sfn|Волощук|2020|с=344}}<ref name="Легенда" />. З 2009 року базовим джерелом фінансування «Легенди» стала Чернігівська обласна [[школа вищої спортивної майстерності]] з ігрових видів спорту, а до її назви доєднався відповідний додаток «ШВСМ». Додатково команду підтримували [[Чернігівська міська рада]], [[Чернігівська обласна державна адміністрація]] та Комунальне підприємство «Чернігівводоканал»<ref name="Легенда" /><ref name="ШВСМ" />.
 ;Президенти «Легенди»
 {| class="wikitable"
@@ Рядок 923: / Рядок 922: @@
 == Стадіони та вболівальники ==
 [[Файл:Gagarin Stadium.jpg|thumb|350px|ліворуч|[[Стадіон імені Юрія Гагаріна]]]]
-Домашні матчі «Легенда» проводила переважно на чернігівських стадіонах «[[Текстильник (стадіон, Чернігів)|Текстильник]]» та [[Стадіон імені Юрія Гагаріна|імені Юрія Гагаріна]]. Більшу частину історії клубу функцію основного домашнього стадіону виконував «Текстильник», який уміщав 2000 глядачів та належав [[КСК «Чексіл»|Чернігівському камвольно-суконному комбінату]]&nbsp;— підприємству-засновнику «Легенди». У проектуванні стадіону брав активну участь [[Ющенко Михайло Федорович|Михайло Ющенко]], перший головний тренер команди{{sfn|Волощук|2020|с=347, 394}}<ref name="Сайт" />. Дебют «Легенди» в [[Чемпіонат СРСР з футболу серед жінок|чемпіонаті СРСР]] відбувся 22 квітня 1989 року на головній арені [[Чернігівська область|Чернігівської області]], стадіоні імені Юрія Гагаріна, у присутності 2100 глядачів{{sfn|Волощук|2020|с=24}}. Окремі матчі сезону [[Чемпіонат СРСР з футболу серед жінок 1990|1990 року]] збирали 2800—3000 вболівальників{{sfn|Волощук|2020|с=32—33}}. У [[Чемпіонат України з футболу серед жінок|чемпіонаті України]] команда грала домашні матчі переважно на «Текстильнику», який зазвичай відвідувало небагато глядачів&nbsp;— у сезоні [[Чемпіонат України з футболу серед жінок 2010: вища ліга|2010 року]], зокрема, кількість уболівальників рідко сягала 250{{sfn|Волощук|2020|с=259}}. На деяких гостьових іграх «Легенду» підтримували фанати чернігівської «[[Десна (футбольний клуб)|Десни]]»{{sfn|Волощук|2020|с=239}}. Упродовж сезону [[Чемпіонат України з футболу серед жінок 2017—2018: вища ліга|2017/18]] через украй занедбаний стан «Текстильника» домашнім стадіоном команди стала «[[Чернігів-Арена]]», поле якої має штучне покриття{{sfn|Волощук|2020|с=334—335, 394}}<ref>{{cite web|author=Карась С.|date=2017-04-22|url=https://val.ua/uk/94010.html|title=Повернення «Легенди». У Чернігові стартував новий сезон українського футболу. Фоторепортаж|publisher=Високий Вал|accessdate=2023-04-15}}</ref>.
+Домашні матчі «Легенда» проводила переважно на чернігівських стадіонах «[[Текстильник (стадіон, Чернігів)|Текстильник]]» та [[Стадіон імені Юрія Гагаріна|імені Юрія Гагаріна]]. Більшу частину історії клубу функцію основного домашнього стадіону виконував «Текстильник», який уміщав 2000 глядачів та належав [[КСК «Чексіл»|Чернігівському камвольно-суконному комбінату]]&nbsp;— підприємству-засновнику «Легенди». У проектуванні стадіону брав активну участь [[Ющенко Михайло Федорович|Михайло Ющенко]], перший головний тренер команди{{sfn|Волощук|2020|с=347, 394}}<ref name="Сайт" />. Дебют «Легенди» в [[Чемпіонат СРСР з футболу серед жінок|чемпіонаті СРСР]] відбувся 22 квітня 1989 року на головній арені [[Чернігівська область|Чернігівської області]], стадіоні імені Юрія Гагаріна, у присутності 2100 глядачів. В історії Чернігова це був перший футбольний матч між командами найвищого дивізіону{{sfn|Волощук|2020|с=24}}. Окремі матчі сезону [[Чемпіонат СРСР з футболу серед жінок 1990|1990 року]] збирали в місті 2800—3000 вболівальників{{sfn|Волощук|2020|с=32—33}}.
+У [[Чемпіонат України з футболу серед жінок|чемпіонаті України]] команда грала домашні матчі переважно на «Текстильнику», який зазвичай відвідувало небагато глядачів&nbsp;— у сезоні [[Чемпіонат України з футболу серед жінок 2010: вища ліга|2010 року]], зокрема, кількість уболівальників рідко сягала 250. Такий стан речей є типовим для українського жіночого футболу, який не набув у країні значної популярності{{sfn|Волощук|2020|с=259}}. Водночас серед українських жіночих футбольних клубів чернігівський був одним із найпопулярніших, зокрема за підсумками 2015 року він вийшов у лідери за кількістю підписників у соціальних мережах<ref>{{cite web|date=2014-11-30|url=https://wfpl.com.ua/news/?id_news=4583|title=Социальный рейтинг женских футбольных клубов Украины|publisher=Женский футбол Украины|accessdate=2023-04-23|lang=ru}}</ref><ref>{{cite web|date=2016-01-05|url=https://wfpl.com.ua/news/?id_news=6080|title=Социальный рейтинг женских футбольных клубов Украины|publisher=Женский футбол Украины|accessdate=2023-04-23|lang=ru}}</ref>. На деяких гостьових іграх «Легенду» підтримували фанати чернігівської «[[Десна (футбольний клуб)|Десни]]»{{sfn|Волощук|2020|с=239}}.
+У [[Чемпіонат України з футболу серед жінок 2008: вища ліга|2008]] та [[Чемпіонат України з футболу серед жінок 2010: вища ліга|2010]] команда провела по одній грі чемпіонату на стадіоні [[Полісся (стадіон, Добрянка)|«Полісся»]] в [[Добрянка (смт)|Добрянці]] на запрошення президента [[Полісся (Добрянка)|однойменного клубу]] [[Чаус Іван Петрович|Івана Чауса]] — «Легенда» мала там значну підтримку вболівальників<ref>{{cite web|date=2008-11-04|url=https://wfc-naftokhimik.at.ua/news/2008-11-04-198 |title=Прикра поразка у п'ятому турі фінальної частини чемпіонату (додано звіт + фото)|publisher=ЖФК
+"Нафтохімік"|accessdate=2023-05-20}}</ref><ref>{{cite web|author=Комаровський О.|date=2010-06-02|url=https://sport.ua/news/95344-pershe-protistoyannya-sezonu-za-chernigivkami |title=Перше протистояння сезону - за чернігівками|publisher=Український футбол|accessdate=2023-05-20}}</ref><ref>{{cite web|author=Комаровський О.|date=2010-04-10|url=https://sport.ua/news/91262-mageramov-kilka-matchiv-legenda-zigraie-v-dobryantsi |title=МАГЕРАМОВ: «Кілька матчів Легенда зіграє в Добрянці»|publisher=Український футбол|accessdate=2023-05-20}}</ref>. Упродовж сезону [[Чемпіонат України з футболу серед жінок 2017—2018: вища ліга|2017/18]] через украй занедбаний стан «Текстильника» домашнім стадіоном команди стала «[[Чернігів-Арена]]», поле якої має штучне покриття{{sfn|Волощук|2020|с=334—335, 394}}<ref>{{cite web|author=Карась С.|date=2017-04-22|url=https://val.ua/uk/94010.html|title=Повернення «Легенди». У Чернігові стартував новий сезон українського футболу. Фоторепортаж|publisher=Високий Вал|accessdate=2023-04-15}}</ref>. Окрім того, під час підготовки «Текстильника» до єврокубків одна гра [[Чемпіонат України з футболу серед жінок 2003: вища ліга|чемпіонату 2003 року]] мала відбутися на [[Хімік (стадіон, Чернігів)|«Хіміку»]], але суперник чернігівок&nbsp;— [[Колос (жіночий футбольний клуб, Полтава)|полтавський «Колос»]]&nbsp;— не з'явився на матч<ref>{{cite web|author=Карась С.|date=2003-07-15|url=https://start.uaf.ua/protocol/30001664|title=Протокол матчу 2 між командами Легенда-Чексіл Чернігів - Колос Полтава|publisher=Інформаційно-статистична база УАФ|accessdate=2023-05-20}}</ref>.
 [[Файл:Лєкарцев.jpg|thumb|праворуч|Стадіон «[[Текстильник (стадіон, Чернігів)|Текстильник]]». Світлина 2022 року]]
@@ Рядок 931: / Рядок 935: @@
 === Відвідування ===
-: Відвідуваність домашніх матчів «Легенди» в усіх офіційних турнірах<ref>За даними протоколів на сайті [https://wfpl.com.ua/archive/ «Жіночий футбол України»] та книги [[Волощук Олександр Миколайович|Олександра Волощука]]. Відсутні дані за сезони 1989—1995 та 1999 років.</ref>, середня кількість глядачів на грі впродовж сезону:
+: Відвідуваність домашніх матчів «Легенди» в чемпіонатах та кубках України (чорний колір), у всіх офіційних турнірах з урахуванням єврокубків (рожевий колір)<ref>За даними протоколів на сайтах [https://start.uaf.ua/ S.T.A.R.T. УАФ], [https://wfpl.com.ua/archive/ «Жіночий футбол України»], [https://www.uefa.com/womenschampionsleague/history/ УЄФА] та книги [[Волощук Олександр Миколайович|Олександра Волощука]].</ref>. Середня кількість глядачів на грі впродовж сезону:
 <timeline>
 ImageSize = width:800 height:250
@@ Рядок 941: / Рядок 945: @@
   id:linegrey value:gray(0.7)
   id:blue1 value:rgb(0,0,0)
+  id:purple value:rgb(1,0.4,0.8)
 DateFormat = yyyy
 Period = from:0 till:1300
@@ Рядок 947: / Рядок 952: @@
 PlotData =
   color:blue1 width:19 align:left
-  bar:1996 from:0 till:430
+  bar:1992 from:0 till:655
+  bar:1993 from:0 till:1171
+  bar:1994 from:0 till:944
+  bar:1995 from:0 till:325
+  bar:1996 from:0 till:400
   bar:1997 from:0 till:294
   bar:1998 from:0 till:179
+  bar:1999 from:0 till:350
   bar:2000 from:0 till:300
-  bar:2001 from:0 till:158
+  bar:2001 from:0 till:145
   bar:2002 from:0 till:750
-  bar:2003 from:0 till:371
+  color:purple width:19 align:left
-  bar:2004 from:0 till:138
+  bar:2003 from:0 till:1257
+  color:blue1 width:19 align:left
+  bar:2003 from:0 till:200
+  bar:2004 from:0 till:148
   bar:2005 from:0 till:127
-  bar:2006 from:0 till:1285
+  color:purple width:19 align:left
+  bar:2006 from:0 till:1127
+  color:blue1 width:19 align:left
+  bar:2006 from:0 till:313
   bar:2007 from:0 till:255
   bar:2008 from:0 till:327
   bar:2009 from:0 till:408
+  color:purple width:19 align:left
   bar:2010 from:0 till:294
+  color:blue1 width:19 align:left
+  bar:2010 from:0 till:200
   bar:2011 from:0 till:257
   bar:2012 from:0 till:214
   bar:2013 from:0 till:214
   bar:2014 from:0 till:217
-  bar:2015 from:0 till:198
+  bar:2015 from:0 till:219
   bar:2016 from:0 till:214
   bar:2017 from:0 till:200
@@ Рядок 971: / Рядок 990: @@
 PlotData=
   textcolor:black fontsize:S
-  bar:1996 at: 430 text: 430 shift:(-9,5)
+  bar:1992 at: 655 text: 655 shift:(-9,5)
+  bar:1993 at: 1171 text: 1171 shift:(-13,5)
+  bar:1994 at: 944 text: 944 shift:(-9,5)
+  bar:1995 at: 325 text: 325 shift:(-9,5)
+  bar:1996 at: 400 text: 400 shift:(-9,5)
   bar:1997 at: 294 text: 294 shift:(-9,5)
   bar:1998 at: 179 text: 179 shift:(-9,5)
   bar:2000 at: 300 text: 300 shift:(-9,5)
-  bar:2001 at: 158 text: 158 shift:(-9,5)
+  bar:2001 at: 145 text: 145 shift:(-9,5)
   bar:2002 at: 750 text: 750 shift:(-9,5)
-  bar:2003 at: 371 text: 371 shift:(-9,5)
+  bar:2003 at: 200 text: 200 shift:(-9,5)
-  bar:2004 at: 138 text: 138 shift:(-9,5)
+  bar:2003 at: 1257 text: 1257 shift:(-13,5)
+  bar:2004 at: 148 text: 148 shift:(-9,5)
   bar:2005 at: 127 text: 127 shift:(-9,5)
-  bar:2006 at: 1285 text: 1285 shift:(-13,5)
+  bar:2006 at: 313 text: 313 shift:(-9,5)
+  bar:2006 at: 1127 text: 1127 shift:(-13,5)
   bar:2007 at: 255 text: 255 shift:(-9,5)
   bar:2008 at: 327 text: 327 shift:(-9,5)
   bar:2009 at: 408 text: 408 shift:(-9,5)
+  bar:2010 at: 200 text: 200 shift:(-9,5)
   bar:2010 at: 294 text: 294 shift:(-9,5)
   bar:2011 at: 257 text: 257 shift:(-9,5)
@@ Рядок 989: / Рядок 1015: @@
   bar:2013 at: 214 text: 214 shift:(-9,5)
   bar:2014 at: 217 text: 217 shift:(-9,5)
-  bar:2015 at: 198 text: 198 shift:(-9,5)
+  bar:2015 at: 198 text: 219 shift:(-9,5)
   bar:2016 at: 214 text: 214 shift:(-9,5)
   bar:2017 at: 200 text: 200 shift:(-9,5)
@@ Рядок 1039: / Рядок 1065: @@
 [[Файл:Lehenda Chernihiv in European football.png|thumb|300px|Мапа країн, з представниками яких «Легенда» грала у єврокубках]]
 {{Main|Список матчів ЖФК «Легенда» у єврокубкових турнірах}}
-Як володар чемпіонського титулу 2000 року «Легенда» представляла Україну в дебютному розіграші [[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Клубного чемпіонату Європи]] — єдиного жіночого футбольного [[Футбол у Європі|єврокубка]], нинішньої [[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Ліги чемпіонів]]. Загалом команда взяла участь у єврокубках 5 разів. Найкращими результатами команди на євроарені стали 2-гі місця на груповому етапі в сезонах 2001/02 та 2003/04. Тричі (сезони 2001/02, 2003/04 та 2006/07) «Легенда» входила до числа 16 найкращих команд Європи. Зокрема, за підсумками виступів у 2006 році команда з Чернігова посідала 15-те місце в [[Таблиця коефіцієнтів УЄФА|рейтингу УЄФА]]{{sfn|Волощук|2020|с=136—139, 197, 394}}.
+Як володар чемпіонського титулу 2000 року «Легенда» представляла Україну в дебютному розіграші [[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Кубка УЄФА серед жінок]] — єдиного жіночого футбольного [[Футбол у Європі|єврокубка]], нинішньої [[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Ліги чемпіонів]]. Загалом команда взяла участь у єврокубках 5 разів. Найкращими результатами команди на євроарені стали 2-гі місця на груповому етапі в сезонах 2001/02 та 2003/04. Тричі (сезони 2001/02, 2003/04 та 2006/07) «Легенда» входила до числа 16 найкращих команд Європи. Зокрема, за підсумками виступів у 2006 році команда з Чернігова посідала 15-те місце в [[Таблиця коефіцієнтів УЄФА|рейтингу УЄФА]]{{sfn|Волощук|2020|с=136—139, 197, 394}}.
 ;Загальний результат виступів у єврокубках
 {| class="wikitable" style="text-align: center;"
@@ Рядок 1051: / Рядок 1077: @@
 !{{comment|РМ|Різниця м'ячів}}
 |-
-|align=left|[[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Клубний чемпіонат Європи / Кубок УЄФА / Ліга чемпіонів]]
+|align=left|[[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Кубок УЄФА / Ліга чемпіонів]]
 |17||8||1||8||35||25||+10
 |}
@@ Рядок 1058: / Рядок 1084: @@
 === Командні рекорди ===
+;Найбільші перемоги:
-* Найбільша перемога в усіх змаганнях: '''26:0'''&nbsp;— проти «[[Луганочка (жіночий футбольний клуб)|Зорі]]» (Луганськ), [[Зимова першість України з футболу серед жінок|Зимова першість України]], сезон [[Зимова першість України з футболу 2008 року серед жіночих команд|2008]], 27 лютого 2008 року{{sfn|Волощук|2020|с=225}}
-* Найбільша перемога в [[Чемпіонат України з футболу серед жінок|чемпіонаті України]]: '''20:0'''&nbsp;— проти «[[Южанка (жіночий футбольний клуб)|Южанки]]» (Херсон), сезон [[Чемпіонат України з футболу серед жінок 2005: вища ліга|2005]], 3 вересня 2005 року{{sfn|Волощук|2020|с=191, 394—395}}
+* Найбільша перемога в усіх змаганнях: '''26:0'''&nbsp;— проти «[[Луганочка (жіночий футбольний клуб)|Зорі-Спартак]]» ([[Луганськ]]), [[Зимова першість України з футболу серед жінок|Зимова першість України]], сезон [[Зимова першість України з футболу 2008 року серед жіночих команд|2008]], 27 лютого 2008 року{{sfn|Волощук|2020|с=225}}
-* Найбільша перемога у [[Футбол у Європі|єврокубках]]: '''8:0'''&nbsp;— проти «[[Прогрес (жіночий футбольний клуб, Нідеркорн)|Прогресу]]» (Люксембург), [[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Ліга чемпіонів]], сезон 2011/12, 13 серпня 2011 року{{sfn|Волощук|2020|с=272—273, 394—395}}
+* Найбільша перемога в чемпіонаті: '''20:0'''&nbsp;— вдома проти «[[Южанка (жіночий футбольний клуб)|Южанки]]» (Херсон), сезон [[Чемпіонат України з футболу серед жінок 2005: вища ліга|2005]], 3 вересня 2005 року{{sfn|Волощук|2020|с=191, 394—395}}
+* Найбільша перемога в кубку: '''13:0''' — вдома проти «[[Янтарочка|Янтарочки]]» (Новояворівськ), сезон [[Кубок України з футболу серед жінок 2015|2015]], 11 липня 2015 року
+* Найбільша перемога в [[Футбол у Європі|єврокубках]]: '''8:0'''&nbsp;— проти «Прогресу» (Люксембург), [[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Ліга чемпіонів]], сезон 2011/12, 13 серпня 2011 року{{sfn|Волощук|2020|с=272—273, 394—395}}
+;Найбільші поразки:
+* Найбільша поразка в усіх змаганнях: '''0:8'''&nbsp;— проти «[[Житлобуд-1 (футбольний клуб)|Житлобуда-1]]» (Харків), [[Кубок України з футболу серед жінок|Кубок України]], сезон 2017/18, 2 червня 2018 року{{sfn|Волощук|2020|с=395}}
+* Найбільша поразка в чемпіонаті: '''0:7'''&nbsp;— на виїзді проти «[[Ворскла (жіночий футбольний клуб)|Житлобуда-2]]» (Харків), сезон [[Чемпіонат України з футболу серед жінок 2017—2018: вища ліга|2017/18]], 13 травня 2018 року{{sfn|Волощук|2020|с=395}}
+* Найбільша поразка в єврокубках: '''0:5'''&nbsp;— проти «Еспаньйолу» (Іспанія), [[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Кубок УЄФА]], сезон 2006/07, 17 вересня 2006 року{{sfn|Волощук|2020|с=395}}
 === Рекорди футболісток ===
 * Найбільша кількість голів у сезоні: '''37'''&nbsp;— [[Корнієвець Юлія Геннадіївна|Юлія Корнієвець]], сезон [[Чемпіонат України з футболу серед жінок 2005: вища ліга|2005]]{{sfn|Волощук|2020|с=376, 395}}
-* Найбільша кількість голів у одному матчі: '''10'''&nbsp;— [[Корнієвець Юлія Геннадіївна|Юлія Корнієвець]], проти «[[Южанка (жіночий футбольний клуб)|Южанки]]» (Херсон), [[Чемпіонат України з футболу серед жінок|чемпіонат України]], 3 вересня 2005 року{{sfn|Волощук|2020|с=191}}
 * Найбільша кількість голів у чемпіонаті за сезон: '''34'''&nbsp;— [[Корнієвець Юлія Геннадіївна|Юлія Корнієвець]], сезон [[Чемпіонат України з футболу серед жінок 2005: вища ліга|2005]]{{sfn|Волощук|2020|с=376}}
+* Найбільша кількість голів у одному матчі: '''10'''&nbsp;— [[Корнієвець Юлія Геннадіївна|Юлія Корнієвець]], проти «[[Южанка (жіночий футбольний клуб)|Южанки]]» (Херсон), [[Чемпіонат України з футболу серед жінок|чемпіонат України]], 3 вересня 2005 року{{sfn|Волощук|2020|с=191}}
 * Найбільша кількість голів у [[Футбол у Європі|єврокубках]]: '''8''' — [[Корнієвець Юлія Геннадіївна|Юлія Корнієвець]]
 * Найшвидший гол: '''на 35-й секунді'''&nbsp;— [[Козиренко Тетяна Андріївна|Тетяна Козиренко]], проти «[[Атекс]]а» (Київ), [[Чемпіонат України з футболу серед жінок|чемпіонат України]], 25 квітня 2013 року{{sfn|Волощук|2020|с=290—291}}
@@ Рядок 1081: / Рядок 1113: @@
 |1||align="left"|{{Прапорець|URS}} {{Прапор України|20px}} [[Ігнатович Наталія Григорівна|Наталія Ігнатович]]||{{comment|1987—2007|1987—1997, 1999—2000, 2003—2007}}||'''279'''||241||32||6
 |-
-|2||align="left"|{{Прапорець|URS}} {{Прапор України|20px}} [[Федосова Тетяна Іванівна|Тетяна Нестерчук]]||{{comment|1991—2004|1991—1995, 1997—2004}}||'''212'''||175||31||6
+|2||align="left"|{{Прапорець|URS}} {{Прапор України|20px}} [[Федосова Тетяна Іванівна|Тетяна Федосова]]||{{comment|1991—2004|1991—1995, 1997—2004}}||'''212'''||175||31||6
 |-
 |3||align="left"|{{Прапор України|20px}} [[Мільчевська Дарія Юріївна|Дарія Мільчевська]]||1995—2009||'''211'''||173||27||11
@@ Рядок 1159: / Рядок 1191: @@
 * {{Прапорець|UKR}} [[Овдійчук Ольга Вікторівна|Ольга Овдійчук]] (2011)
 }}
-<center>
-<gallery>
-Файл:Zinchenko.JPG|[[Зінченко Наталія Миколаївна|Наталія Зінченко]] — фіналістка [[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Ліги чемпіонів]]
-Файл:Lyudmyla Pekur 2012.jpg|[[Пекур Людмила Михайлівна|Людмила Пекур]] — [[найкраща футболістка України]] (2014)
-Файл:20130323 - PSG-Juvisy - 093.jpg|[[Зварич Ірина Михайлівна|Ірина Зварич]] — дворазова переможниця конкурсу «[[Найкраща футболістка України]]»
-Файл:Olena Khodyreva 2012.JPG|[[Ходирєва Олена Олександрівна|Олена Ходирєва]] — фіналістка [[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Ліги чемпіонів]]
-Файл:Alla Lyshafay 2012.jpg|[[Лишафай Алла Іванівна|Алла Лишафай]] — фіналістка [[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Ліги чемпіонів]]
-Файл:Apanaschenko.jpg|[[Апанащенко Дарина Олександрівна|Дарина Апанащенко]] — семиразова лауреатка премії «[[Найкраща футболістка України]]», фіналістка [[Ліга чемпіонів УЄФА серед жінок|Ліги чемпіонів]]
-Файл:Yulia Kornievets 2012.JPG|[[Корнієвець Юлія Геннадіївна|Юлія Корнієвець]] — найкраща бомбардирка в історії «Легенди»
-Файл:LidiyaOvidiychuk.jpg|[[Овдійчук Ольга Вікторівна|Ольга Овдійчук]] — [[найкраща футболістка України]] (2019)
+=== Учасниці чемпіонату Європи ===
-</gallery>
-</center>
-=== Представниці «Легенди» на міжнародних змаганнях серед національних збірних ===
 {|class="wikitable"
 |-
@@ Рядок 1241: / Рядок 1260: @@
 {{Володарі Кубка України з футболу серед жінок}}
 {{Переможці Зимової першості України з футболу серед жінок}}
+{{Портали|Український футбол|Футбол|Спорт|Чернігівщина}}
+{{добра стаття}}
 [[Категорія:Жіночі футбольні клуби України]]

п о р Чемпіони України з футболу серед жінок
«Житлобуд-1» Харків (10) • «Легенда» Чернігів (6) • «Донеччанка» Донецьк (5) • «Житлобуд-2» Харків (3) • «Металіст» Харків (2) • «Динамо» Київ (1) • «Арена» Київ (1) • «Аліна» Київ (1) • «Нафтохімік» Калуш (1)
У дужках позначено кількість титулів

п о р Володарі Кубка України з футболу серед жінок
«Житлобуд-1» Харків (11) • «Легенда» Чернігів (4) • «Донеччанка» Донецьк (4) • «Ворскла» (Полтава) / «Житлобуд-2» Харків (3) • «Аліна» Київ (2) • «Металіст» Харків (2) • «Динамо» Київ (1) • «Арена» Київ (1) • «Нафтохімік» Калуш (1)
У дужках позначено кількість титулів

п о р Переможці Зимової першості України з футболу серед жінок
«Житлобуд-1» Харків (5) • «Житлобуд-2» Харків (3) • «Легенда» Чернігів (2) • «Арсенал» Харків (1)
У дужках позначено кількість титулів

Легенда (жіночий футбольний клуб): відмінності між версіями

Поточна версія на 09:12, 14 вересня 2024

Історія

Заснування клубу та виступи в чемпіонаті СРСР (1986—1991)

Чемпіонат України: перша «бронза» та здобутки молодіжної команди (1992—1996)

У статусі віце-чемпіона (1997—1999)

Початок «золотого десятиліття»: три чемпіонства поспіль, два «золотих дубля» (2000—2003)

Перемога в «Італійському Кубку» (2004—2006)

Нетривалий спад і повернення на вершину (2007—2011)

Втрата лідерського статусу та зникнення (2012—2018)

Досягнення

Національні

Міжнародні

Клуб

Назви

Символіка

Спонсори та керівництво

Академія та молодіжна команда

Фарм-клуб

Футзальна команда

Стадіони та вболівальники

Відвідування

Головні тренери

Виступи у єврокубках

Рекорди

Командні рекорди

Рекорди футболісток

Рекордсменки за кількістю матчів

Найкращі бомбардирки

Відомі футболістки

Найвизначніші футболістки, які грали за «Легенду»

Учасниці чемпіонату Європи

Найкращі футболістки «Легенди»

Примітки

Література

Посилання

Навігаційне меню

Пошук