Фінляндська православна церква: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][очікує на перевірку]
← Попереднє редагування
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Taromsky (обговорення | внесок)
126 115 редагувань
Qwerty12302 (обговорення | внесок)
163 редагування
Немає опису редагування
 
(Не показано 34 проміжні версії 18 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
{{Церква
{{Церква
|назва = Фінляндська православна церква <br> <small> (Фінляндська архієпископія)<br> {{lang-fi|Suomen ortodoksinen kirkko}}<br/>{{lang-sv|Ortodoxa kyrkan i Finland}} </small>
|назва = Православна церква Фінляндії<br><small>Архиєпископія Фінляндії</small>
|прапор =
|прапор =
|опис прапора =
|опис прапора =
|герб = Finská pravoslavná církev.jpg
|герб = Лоґо Православної церкви Фінляндії.png
|опис герба =
|опис герба =
|фото = 11-07-31-helsinki-by-RalfR-136.jpg
|фото = Uspenski Cathedral Helsinki 2012.jpg
|підпис = [[Успенський собор (Гельсінкі)|Успенський кафедральний собор]]
|підпис = [[Успенський собор (Гельсінкі)|Успенський катедральний собор]] у [[Гельсінкі]]
|засновник =
|засновник =[[Тихон (патріарх Московський)|Тихон]]
|дата заснування =
|дата заснування =[[24 жовтня]] [[1892]] {{Small|як Виборзька та Фінська єпархія}}
|самостійність = 11 лютого 1921 року
|самостійність = * [[11 лютого]] [[1921]] {{small|[[Автономія (православ'я)|автономія]] від [[Російська православна церква|Московського патріархату]]}}
* [[6 липня]] [[1923]] {{small|[[Автономія (православ'я)|автономія]] від [[Константинопольська православна церква|Вселенського патріархату Константинополя]]}}
|визнання = 1923
|визнання = [[1957]] р. [[Російська православна церква|Московським патріархатом]]
|дата ліквідації =
|дата ліквідації =
|причина ліквідації =
|причина ліквідації =
|перший предстоятель =
|перший предстоятель =[[Антоній (Вадковський)|Антоній]] '' Архиєпископ Виборзький і Фінський
|останній предстоятель =
|останній предстоятель =
|предстоятель = [[Архієпископ]] [[Лео (Макконен)]]
|предстоятель = [[Лео (Макконен)]] '' Архиєпископ Карельський і всієї Фінляндії
|центр =
|центр =[[Гельсінкі]]
|кафедра =
|кафедра =[[Успенський собор (Гельсінкі)|Успенський]]
|територія = {{FIN}}
|територія = {{FIN}}
|закордоном =
|закордоном =
|мова = [[Фінська мова|фінська]] <small> (рідко&nbsp;— [[шведська мова|шведська]], [[церковнослов'янська мова|церковнослов'янська]]) </small>
|мова = [[Фінська мова|фінська]] <small> (рідко&nbsp;— [[Шведська мова|шведська]], [[Колтта-саамська мова|колтта-саамська]], [[Церковнослов'янська мова|церковнослов'янська]] та [[Грецька мова|грецька]]) </small>
|музика =
|музика =[[Візантійська музика|візантійська]]
|календар = [[Григоріанський календар|григоріанський]]
|календар = [[Григоріанський календар|григоріанський]]
|єпископи = 3 (+ 1 вікарний)
|єпископи = 5
|єпархії = 3
|єпархії = 3
|семінарії = 1
|семінарії = 1
|монастирі = 2
|монастирі = 2
|парафії = 140
|парафії = 10
|священики = 133
|священики = 133
|ченці = 20
|ченці = 20
|вірні = 58&nbsp;311<ref>{{cite web |title=Kirkosta eroaminen väheni vuonna 2020 |url=https://ort.fi/uutishuone/2021-01-07/kirkosta-eroaminen-vaheni-vuonna-2020 |website=Suomen ortodoksinen kirkko |access-date=22 січня 2021 |language=fi |archive-date=26 січня 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210126001109/https://ort.fi/uutishuone/2021-01-07/kirkosta-eroaminen-vaheni-vuonna-2020 }}</ref>
|вірні = 57 000 (2005)
|веб-сайт = {{URL|ort.fi}}(фінською)<br/>{{URL|www.ort.fi/ru/}}(російською)
|вебсайт = {{URL|ort.fi}}(фінською)<br/>{{URL|www.ort.fi/ru/}}(російською)
|оригінальна назва={{lang-fi|Ortodoksinen kirkko Suomessa}}<br/>{{lang-sv|Ortodoxa kyrkan i Finland}}<br/>{{lang-el|Ορθόδοξη Εκκλησία της Φινλανδίας}}|статус=[[Автономія (православ'я)|автономний]]|у складі=[[Константинопольська православна церква|Вселенського патріархату Константинополя]]}}
}}
[[Файл:Orthodox church in Kuopio.jpg|міні|280пкс|Кафедральний собор в [[Куопіо]]]]
[[Файл:Orthodox church in Kuopio.jpg|міні|280пкс|Катедральний собор в [[Куопіо]]]]
'''Фінська правосла́вна це́рква'''&nbsp;({{lang-fi|Suomen ortodoksinen kirkko}}, {{lang-sv|Finska ortodoxa kyrkan}}, також '''Правосла́вна це́рква Фінля́ндії''', {{lang-fi|Ortodoksinen kirkko Suomessa}}, {{lang-sv|Ortodoxa kyrkan i Finland}}, {{lang-el|Ορθόδοξη Εκκλησία της Φινλανδίας}}, або '''Архиєпископі́я Фінля́ндії''') — [[Автономія (православ'я)|автономна]] [[Православна церква|східно-православна]] [[Християнська церква|церква]] у складі [[Константинопольська православна церква|Вселенського патріархату Константинополя]] у [[Фінляндія|Фінській Республіці]]. Церква має законодавче положення як національна церква в країні, поряд з [[Фінська євангельсько-лютеранська церква|Євангелічно-лютеранською церквою Фінляндії]].<ref>[http://www.ort.fi/fi/index.php Official site of the Finnish Orthodox Church] {{webarchive|url=https://web.archive.org/web/20071006060507/http://www.ort.fi/fi/index.php|date=6 жовтня 2007}}.</ref> Використовує у своїй [[Літургія|літургії]] [[візантійський обряд]], [[Фінська мова|фінську]], [[Шведська мова|шведську]], [[Колтта-саамська мова|колтта-саамську]], [[Церковнослов'янська мова|церковнослов'янську]] й [[Грецька мова|грецьку]] [[Список мов за групами|мови]], [[григоріанський календар]], вона є частиною [[Східне християнство|Східного християнства]].
'''Фінляндська православна церква''' — [[Автономія (православ'я)|автономна]] [[Православна церква]] [[Патріарх Константинопольський|Константинопольської Патріархії]]. Чисельність членів ФПЦ становить понад 58 000 осіб.

Чисельність членів Православної церкви Фінляндії становить понад 58 000 осіб, що становить 1,1% населення Фінляндії. Найбільше прихильників має парафія [[Гельсінкі]].


== Історія ==
== Історія ==
Християнство почало поширюватися на Фінляндію зі сходу в православній формі та із заходу в католицькій формі не пізніше, на початку [[XII століття]]. Деякі з найдавніших розкопаних хрестів у Фінляндії, датовані [[XII століття|XII століттям]] і далі, подібні до типу, знайденого в [[Великий Новгород|Новгороді]] та [[Київ|Києві]].<ref>{{cite web|url=http://herkules.oulu.fi/isbn9514270606/html/a3.html|title=*Holdings: Ikkunoita Bysanttiin|access-date=5 березня 2015|archive-date=5 лютого 2012|archive-url=https://web.archive.org/web/20120205032309/http://herkules.oulu.fi/isbn9514270606/html/a3.html}}</ref> Вважається, що православні парафії існували аж на захід до Тавастії — місцевості, населеної тавастіями в центральній Фінляндії.
Початок проникнення [[християнство|християнства]] до [[Фінляндія|Фінляндії]] відноситься до [[Х ст.]] Наприкінці [[XVI ст.]] було засновано першу єпископську кафедру. [[Православ'я]] розповсюдилось переважно в [[Карелія|Карелії]]. У [[XVII ст.]], під час розповсюдження у Фінляндії [[протестантизм]]у, православні належали до [[Новгородська єпархія|Новгородської єпархії]], з [[1775]] року — до [[Санкт-Петербурзька єпархія|Санкт-Петербурзької]].


Деякі основні поняття християнського словника у фінській мові були запозиченнями з [[Давньоруська мова|давньоруської мови]], яка, у свою чергу, запозичила їх із [[Давньогрецька мова|середньовічної грецької мови]]. До них належать слова для священника (''pappi''), хреста (''raamattu'') та Біблії (''raamattu''). Однак ця гіпотеза не є безперечною.<ref>Virrankoski, P.: "Suomen historia I" (2002) p. 58</ref>
У [[1917]] році Фінляндія отримала від [[Російська імперія|Імперії]] незалежність, а з [[1918]] року православні фіни оголосили себе автономною Церквою, в юрисдикції [[Московський патріархат|Московського Патріархату]]. [[1921]] [[Патріарх Тіхон]] (Бєлавін) визнав цей статус, але [[1923]] року Фінляндська Православна Церква була прийнята до юрисдикції Константинопольського Патріарха як автономна. У 20-ті роки у Фінляндській Церкві відбувся розкол на «старостильників» та «новостильників», що тривав до [[1945]] року.
[[File:Святой Георгий Победоносец, фреска 12 века, Старая Ладога.jpg|ліворуч|міні|Ранньохристиянське мистецтво на території, населеній [[Карели|карелами]]: фреска, написана 1167 р. У церкві [[Святий Юрій|Святого Юра]] у [[Стара Ладога|Старій Ладозі.]]]]


=== Зіткнення католицизму і східного православ’я ===
=== Хрести і свастика ===
{{main|Шведсько-новгородські війни}}
Хрести з ланцюжками з свастик були введені у вжиток до 1929&nbsp;р.<ref>Valamon luostarin arkisto. Aktit v. 1929. Ea: 92&nbsp;— Дело о награждении братии сего монастыря. S. 33.</ref>. Лист протоієрея Миколи Валмо з Церковного Управління до Правління Валаамського монастиря за №&nbsp;1825 від 16 серпня 1935 р показує, що носіння їх було строго обов'язковим, і виготовлялися вони Валаамським монастирем по встановленим зразкам. В Фінляндії знак свастики не сприймався так однозначно, як в інших країнах в наступні часи. Фінська свастика&nbsp;— «<nowiki/>[[хакарісті]]<nowiki/>»&nbsp;— відрізняється від свастики німецької кутом (німецька свастика розгорнута під кутом 45 градусів) і синім кольором. Даний знак є історичним символом щастя у фінських народів. Ланцюжки від даних хрестів перестали використовуватися після 1945 р, але самі свастики досі зустрічаються в офіційній символіці Фінляндії. Наприклад, «хакарісті» з 1918 року є символом [[Повітряні сили Фінляндії|ВПС Фінляндії]]<ref>«Хакаристи&nbsp;— финская свастика» // URL:http://mysuomi.wordpress.com/2007/11/05/ хакаристи-финская-свастика/ (дата обращения: 02.04.2014).</ref>. Передбачається, що автором проекту даного хреста був особистий секретар архієпископа Германа, майбутній протодиякон [[Лев Касанко]]; йому ж приписується ідея створення офіційного ордена Фінляндської Православної Церкви&nbsp;— [[Орден святого Агнця|ордена Святого Агнця]], затвердженого Урядом 20 червня 1935&nbsp;р.


У середині [[XIII століття]] сталося неминуче зіткнення між двома країнами, що розширюються, Швецією та [[Новгородська республіка|Новгородом]] та двома формами християнства, які вони представляли. Остаточний кордон між західним і східним правлінням був прописаний у [[Орєховський мир|Нітеборзькому мирному договорі]] 1323 року. [[Карелія (історична область)|Карелія]] відійшла до Новгорода та східного православ'я.<ref>"Orthodoxy in Finland, past and present", edited by V. Purmonen (1984) pp. 14–15</ref>
[[Радянсько-фінська війна|Війна 1939—1940 років між Фінляндією та СРСР]], а також подальша анексія СРСР частини Карелії призвела до втрати 90 % церковної власності. Більша частина православних карелів була евакуйована до Фінляндії. Під час війни довелося евакуюватись з Карелії й православним монастирям, оскільки вони опинилися на території, що була зайнята радянськими військами. Відомий [[Валаамський монастир]] розташувався у центральній частині Фінляндії біля Хєйнявєсі під назвою Новий Валаам. Неподалік від Нового Валааму в [[Лінтула]] було засновано жіночий монастир. Обидва монастиря є головними центрами духовного життя Православної Церкви.


=== Карельські монастирі ===
У [[1957]] році Московський Патріархат визнав автономію Фінляндської Православної Церкви (ФПЦ) під юрисдикцією [[Константинопольська православна церква|Константинопольського, Вселенського Патріарха]]. У [[1980]] році Асамблея Фінляндської Православної Церкви проголосувала за те, щоб просити Вселенський Патріархат про надання Церкві [[автокефалія|автокефалії]], проте ніякої реакції на прохання не було.
[[File:Icon_valaam_monastery_19th_century.PNG|праворуч|міні|Ікона [[XIX століття]] із зображенням святих Сергія та Германа та старого собору [[Валаамський монастир|Валаамського монастиря]]]]
{{main|Валаамський монастир}}


Основна місіонерська робота припала на монастирі, що з'явилися в пустелі Карелії. На островах у Ладозькому озері було засновано два монастирі, які стали відомими через кілька століть: [[Валаамський монастир]] та Коневський.
Під час виборів нового голови ФПЦ — архієпископа Карельського та всієї Фінляндії, його обрання затверджувалось Вселенським Патріархом у Константинополі. Представники Фінляндської Церкви беруть участь у загальноправославних нарадах на рівні з делегаціями автокефальних Церков.


Карельські та фінські ліси також були заселені духовно розвиненими відлюдниками. Часто біля хатинки або скиту відлюдника поселялися інші борці за добру боротьбу віри, і тому був заснований новий монастир. Одним із найважливіших прикладів цього процесу був святий Олександр Свірський 1449–1533 рр. Він був карелом, який 13 років вів боротьбу віри у Валаамському монастирі, але, нарешті, залишив його і врешті-решт заснував монастир біля річки Свір.<ref>E.Piiroinen: "Karjalan pyhät kilvoittelijat"("The holy fighters of faith in Karelia") (1979) pp. 25–31</ref>
Для вирішення всіх церковних питань раз на п'ять років скликається Помісний Собор. Церковне управління складається з правлячих єпископів, секретаря-юриста та двох членів.


=== Шведський гніт ===
[[Уряд Фінляндії]] визнає ФПЦ другою національною Церквою після [[Євангелічна Лютеранська Церква|Євангелічної Лютеранської Церкви]].
[[File:New_Valamo_monastery_Pyhän_Nikolaoksen_tsasouna.JPG|ліворуч|міні|Невелика каплиця, ''tsasouna'', побудована в традиційному карельському стилі в монастирі Новий Валамо.]]
[[XVII століття]] було періодом релігійного фанатизму та багатьох релігійних воєн, оскільки новостворені протестантські країни воювали проти країн, які залишилися католиками чи православними. У цей час Швеція стала великою силою, яка розширилася як на південь, так і на схід. У Карелії шведські війська зруйнували і спалили монастирі Валаама і Коневського. Ченці, які не втекли, були вбиті. Таку долю спіткало багато селян.


Лютеранська державна церква Швеції намагалася навернути православне населення. Їм не дозволили отримувати священників з [[Московське царство|Московії]], що означало, в кінцевому рахунку, що у них взагалі не було священників. Оскільки лютеранство було єдиною правовою релігією у Швеції, бути православним було багато в чому недоліком. Близько двох третин православного населення втекло до Центральної Росії з-під гноблення. Вони формували населення Тверської Карелії. Шведська держава заохочувала лютеранських фінів окупувати безлюдні ферми в Карелії.<ref>The Karelian language and customs were preserved there until the beginning of the 20th century. Many Finnish anthropologists in the 19th century visited Tver Karelia to collect samples of old Karelian traditions and language.</ref> Цей масовий відтік православних фінів від Фінляндії означав, що східне православ’я більше ніколи не було головною релігією будь-якої частини Фінляндії. Однак у віддалених районах Східної Фінляндії та Карелії, як і Іломанці, східне православне християнство збереглося.<ref>"Ortodoksinen Kirkko Suomessa", ed. by Fr. Ambrosius and M. Haapio (1979), pp. 107–13.</ref>
Фінляндська Православна Церква — єдина з православних Церков — святкує [[Пасха|Пасху]], [[Різдво]] та неперехідні свята за [[григоріанський календар|григоріанським календарем]].


=== У складі Московського патріархату ===
У 90-ті роки відмічена міграція православного населення до Гельсінкі та багатолюдних південних районів країни.
Період грандіозної експансії Швеції досяг меж у двох війнах: у [[Велика Північна війна|Північній війні]], яка закінчилася [[Ништадтський мир|Ништадтським договором]] 1721 р., і у [[Російсько-шведська війна (1741—1743)|війні Капелюхів]] (1741–43) з [[Абоський мирний трактат|Туркунським договором]] 1743 р. [[Шведська імперія]] втратила всі свої провінції. у [[Балтійські країни|Балтійському регіоні]] та частину східної Фінляндії до Росії.<ref>Virrankoski, Pentti: "Suomen historia I" (2002), pp. 286, 295.</ref>


Валаамський монастир був знову створений на Ладозькому озері, а нова головна церква була освячена у 1719 р. Монахи повернулися до Коневського монастиря до 1716 р. Російський уряд підтримував діяльність релігії, яку вони сповідували протягом багатьох століть. Імператори та імператриці оплачували реконструкцію спалених чи зруйнованих іншим чином церков. Православне населення Східної Фінляндії знову отримало доступ до паломництва до монастирів Соловецького та Олександро-Свірського.<ref>"Ortodoksinen kirkko Suomessa" ed. by Fr. Ambrosius and M. Haapio (1979), p. 116.</ref>
5 жовтня 2020 року всі єпископи Фінляндської церкви відвідали Константинопольського патріарха Варфоломія І де обговорили проблеми церкви.


Старообрядці, розкольницька група росіян, які не прийняли релігійних реформ патріарха [[Никон (патріарх Московський)|Никона]] в 1666–67 роках, були відлучені від Православної церкви і втекли до околиць Росії. Вони також переїхали у віддалені райони Фінляндії, побудувавши там три невеликі монастирі. Однак протягом наступного століття діяльність цих монастирів припинилася.<ref name="Virrankoski, P. 2002 p. 3562">Virrankoski, P.: "Suomen historia I" (2002), p. 356.</ref>
== Структура ==


=== Велике князівство Фінське Російської імперії ===
Церква має 3 [[єпархія|єпархії]] — Карельську, Гельсінкську та Оулську. Головою Карельської єпархії є [[архієпископ]], резиденція якого знаходиться в [[Куопіо]], в інших двох єпархіях [[єпископ]]и є [[митрополит]]ами. Єпархії поділяються на 25 парафій (тобто благочинь). ФПЦ має близько 140 церков та каплиць, 133 священики (24 з яких — на покою), 1 чоловічий та 1 жіночий монастирі.
{{see also|Велике князівство Фінське}}
[[File:Altarraum_uspenki-kirche.jpg|праворуч|міні|Інтер'єр Успенського собору.]]
[[File:Uspenski_Cathedral_iconostasis.jpg|праворуч|міні|Іконостас Успенського собору.]]
Коли у 1809 р. вся Фінляндія стала автономним Великим князівством у складі [[Російська імперія|Російської імперії]], у ній уже була створена лютеранська церква. Східне православне християнство також отримало визнаний статус у Фінляндії. Стара шведська конституція, яку фіни загалом розглядали як конституцію Великого князівства, конкретно вимагала, щоб суверен був протестантським, проте це не було враховано православними імператорами.


У районах, де православна віра не була корінною, як ось у містах Гельсінкі, Тампере та Війпурі та на Карельському перешийку, православ’я особливо асоціювалося з росіянами, більшість з яких були російськими військами, які постійно перебували у Фінляндії. Зародження православної церкви Гельсінкі, як правило, пов'язане з будівництвом церкви Святої Трійці у Гельсінкі, 1827 року.<ref name="tietoaseurakunnasta2">{{cite web|title=Tietoa seurakunnasta|url=https://www.hos.fi/yhteystiedot/tietoa-seurakunnasta/historia/|website=Helsingin Ortodoksinen Seurakunta|access-date=27 червня 2020|archive-date=29 червня 2020|archive-url=https://web.archive.org/web/20200629061925/https://www.hos.fi/yhteystiedot/tietoa-seurakunnasta/historia/}}</ref><ref name="apu2">{{cite news|last1=Lehtola|first1=Jorma|title=Uspenskin katedraali on hallinnut Helsingin horisonttia tasan 150 vuotta. Kultaa ja koreutta uhkuva kirkko on seissyt koko tuon ajan idän ja lännen rajalla.|url=https://www.apu.fi/artikkelit/uspenskin-katedraali-150-vuotta-jumalansynnyttajan-merkki-kalliolla|access-date=27 червня 2020|work=Apu|date=14 серпня 2018|archive-date=29 червня 2020|archive-url=https://web.archive.org/web/20200629145248/https://www.apu.fi/artikkelit/uspenskin-katedraali-150-vuotta-jumalansynnyttajan-merkki-kalliolla}}</ref> Загалом більшість церковних дій за межами Карелії зосереджувалося на гарнізонних церквах. Також зростала кількість російських емігрантів, більшість з яких були купцями або ремісниками. Вони почали ототожнювати себе з шведськомовною буржуазією, і так народилася шведськомовна філія православної церкви Фінляндії.
Служба у більшості парафій провадиться [[фінська мова|фінською мовою]]. У [[Гельсінкі]] також використовується [[церковнослов'янська мова]]; у деяких місцях для богослужінь використовується також [[шведська]], [[румунська]] та [[грецька]].

[[XIX століття]] також було періодом активного будівництва нових церков, найважливішим з яких був Успенський собор. Гарнізони потребували православних церков, так само як і нові емігранти до міст. Хорошим прикладом є православна церква Тампере та Турку.
[[File:Turku_orthodox_church.jpg|праворуч|міні|Церква Святої Великомучениці імператриці Олександри в Турку, освячена [[9 вересня]] [[1845]] року.]]
У сільській місцевості Карелії місцева форма православної віри залишалася дещо примітивною, включаючи багато рис старої релігійної практики. Грамотність серед православного населення була низькою. У 1900 році було підраховано, що з усіх осіб старше 15 років у Східній Фінляндії 32% були неписьменними.<ref>"Ortodoksinen kirkko Suomessa" ed. by Fr. Ambrosius and M. Haapio (1979) pp. 122–124</ref> Православне населення мало знало про їхню віру, крім зовнішніх форм. Священники взагалі були росіянами, які рідко знали фінську. Оскільки Карелія та її орні землі були бідними, вона не залучала священників першого класу. Мова богослужінь була церковнослов’янською, формою давньобулгарської. Росіянин міг зрозуміти деякі частини мови, фінськомовна людина – нічого.<ref>Hämynen, T.:"Suomalaistajat, venäläistäjät ja rajakarjalaiset" (1995) p. 49.</ref>

Окремий фінський єпископат з провідним архиєпископом був створений у [[1892]] році при Московському патріархату. Вона була розміщена у Виборзі, а її першим єпископом був росіянин Антоній.

Коли в кінці [[XIX століття]] [[Російська імперія]] намагалася скасувати автономію Фінляндії, лютеранські фіни почали асоціювати православну церкву з імперським російським пануванням, позначеним як ''ryssän kirkko''.<ref>"Ryssä" — це принизлива назва росіян у фінській мові.</ref> Культурний розрив між двома церквами залишався значним.

=== Фінська Республіка ===
Незабаром після проголошення [[Фінляндія|Фінляндією]] незалежності від Росії в [[1917]] році православна церква Фінляндії оголосила про свою автономію під Московським патріархатом, що було визнано патріархом [[11 лютого]] [[1921]] року. Перша конституція Фінляндії (1919) надавала православній церкві рівний статус з лютеранською церквою Фінляндії.<ref>{{cite web|url=http://www.minedu.fi/julkaisut/hallinto/2004/tr32/tr32.pdf|title=Archived copy|access-date=17 січня 2006|url-status=dead|archive-url=https://web.archive.org/web/20060625120307/http://www.minedu.fi/julkaisut/hallinto/2004/tr32/tr32.pdf|archive-date=25 червня 2006}}</ref> У 1918 році майно Московського патріархату в Фінляндії було націоналізовано і передано Православній церкві Фінляндії.
[[File:Suomenlinna_church.jpg|праворуч|міні|Раніше православна церква, церква Суоменлінна, була повернута Лютеранській церкві у [[1918]] році.<ref>[http://www.suomenlinna.fi/index.php?menuid=81&lang=fin&id=C43 History of the Suomenlinna church] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090416213521/http://www.suomenlinna.fi/index.php?menuid=81&lang=fin&id=C43 |date=16 квітня 2009 }} by the Governing Body of Suomenlinna.</ref>]]
1923 року Православна церква Фінляндії повністю відокремилася від Московського патріархату, перетворившись на автономну церкву, приєднану до Вселенського патріархату Константинополя. Церковно-урядова делегація в складі протоієрея Германа (Аава), протоієрея Сергія Солнцева і представника Уряду професора Еміля Сетяля перебувала в Константинополі з 2 по 13 липня 1923 року i звернулася до Вселенського патріарха з проханням про [[Автокефалія|автокефалію]], незважаючи на протести Московського патріархату. [[6 липня]] [[1923]] року був отриманий Томос про дарування автономії Православної церкви Фінляндії в юрисдикції Вселенського патріархату Константинопля. Одночасно, [[Мелетій IV|Патріарх Мелетій]] (Метаксакіс) підкреслив несвоєчасність надання фінській церкві автокефалії. [[8 липня]] того ж року патріарх Мелетій здійснив єпископську хіротонію естонського протоієрея Германа (Аава), який був хіротонізований у вікарного єпископа Карельського. 13-20 листопада [[1923]] Надзвичайний собор Православної церкви Фінляндії в Сердоболь під головуванням архиєпископа Виборзького і всієї Фінляндії Серафима (Лук'янова) одноголосно прийняв перехід під юрисдикцію Вселенського патріархату Константинополя, рішення було наділене силою закону урядом Фінляндії. Тоді ж був прийнятий [[григоріанський календар]]. Інші реформи, запроваджені після здобуття незалежності, включають зміну мови літургії з [[Церковнослов'янська мова|церковнослов’янської]] на [[Фінська мова|фінську]] та перенесення архиєпископського місця з Війпурі в Сортавалу. Катедра архиєпископа залишалася в Виборзі.

Як реакція на введення в 1920-х роках у Православній церкві Фінляндії [[Григоріанський календар|григоріанського календаря]] (а не новоюліанського, який вводили Східні православні церкви, щоб не приймати григоріанський календар, створений [[Папа Римський|Папою Римським]] [[Григорій XIII|Григорієм XIII]]), тобто нового стилю, та навіть західної пасхалії (у [[Новоюліанський календар|новоюліанському календарі]] застосовується той метод обчислення пасхалії, що й у [[Юліанський календар|юліанському]]), зміну ієрархічної влади (посилання в Коневецький монастир архиєпископа Серафима (Лук'янова)) і перехід в юрисдикцію Константинополя, без згоди на те патріарха Тихона, а також пануючого на території Фінляндії [[Філетизм|філетизму]], в країні виникли кілька приватних православних громад, які пізніше увійшли в склад [[Російська православна церква|Московського патріархату]] (з 1926 до 1945 року визнавали юрисдикцію митрополита Євлогія (Георгієвського) і одночасно Синоду [[Російська православна церква закордоном|РПЦЗ]], в 1945 році ці парафії прийняв Московський патріархат). Особливо сильним був рух [[Старокалендарники|старокалендарників]] в Валаамскому і Лінтульскому монастирях.

На підставі пункту 3 Указу Президента Фінляндії Карла Стольберг від 29 грудня 1923 архиєпископ Виборзький і всієї Фінляндії Серафим (Лук'янов) з 1 січня 1924 року відсторонений від управління Церквою через його невідповідність вимогам закону про офіційну мову. Місцем його перебування було визначено Коневский монастир. Виконуючим посаду архиєпископа призначався єпископ Карельський Герман (Аав). Висланий Фінському церковному управлінню патріархом Тихоном указ від 28 листопада 1923 роки (за № 186), який наказував «з'ясувати, в зносинах з урядом Фінської Республіки, можливість повернення церковних справ в Фінляндії в їх перш займане становище», був залишений урядом без наслідків.

У 1926 році в державному реєстрі Фінляндії на підставі нового закону про свободу віросповідання була зареєстрована Покровська громада в Виборзі (після 1939 року прихід і храм були перенесені в Гельсінкі). У травні 1927 року було зареєстровано Микільська Громада в Гельсінкі.

Хрести з ланцюжками з свастик були введені у вжиток до 1929&nbsp;р.<ref>Valamon luostarin arkisto. Aktit v. 1929. Ea: 92&nbsp;— Дело о награждении братии сего монастыря. S. 33.</ref>. Лист протоієрея Миколи Валмо з Церковного Управління до Правління Валаамського монастиря за №&nbsp;1825 від 16 серпня 1935 р показує, що носіння їх було строго обов'язковим, і виготовлялися вони Валаамським монастирем по встановленим зразкам. В Фінляндії знак свастики не сприймався так однозначно, як в інших країнах в наступні часи. Фінська свастика&nbsp;— «<nowiki/>[[хакарісті]]<nowiki/>»&nbsp;— відрізняється від свастики німецької кутом (німецька свастика розгорнута під кутом 45 градусів) і синім кольором. Даний знак є історичним символом щастя у фінських народів. Ланцюжки від даних хрестів перестали використовуватися після 1945 р, але самі свастики досі зустрічаються в офіційній символіці Фінляндії. Наприклад, «хакарісті» з 1918 року є символом [[Повітряні сили Фінляндії|ВПС Фінляндії]]<ref>«Хакаристи&nbsp;— финская свастика» // URL:http://mysuomi.wordpress.com/2007/11/05/ {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181117022407/https://mysuomi.wordpress.com/2007/11/05/ |date=17 листопада 2018 }} хакаристи-финская-свастика/ (дата обращения: 02.04.2014).</ref>. Передбачається, що автором проєкту даного хреста був особистий секретар архиєпископа Германа, майбутній протодиякон [[Лев Касанко]]; йому ж приписується ідея створення офіційного ордена Православної церкви Фінляндії&nbsp;— [[Орден святого Агнця|ордена Святого Агнця]], затвердженого Урядом 20 червня 1935&nbsp;р.

[[Радянсько-фінська війна (1939—1940)|Війна 1939—1940 років між Фінляндією та СРСР]], а також подальша анексія СРСР частини Карелії призвела до втрати 90% церковної власності. Більша частина православних карелів була евакуйована до Фінляндії. Під час війни довелося евакуюватись з Карелії й православним монастирям, оскільки вони опинилися на території, що була зайнята радянськими військами. Відомий [[Валаамський монастир]] розташувався у центральній частині Фінляндії біля Хєйнявєсі під назвою Новий Валаам.

До Другої світової війни більшість православних християн у Фінляндії проживало в Карелії. У результаті війни мешканці районів, переданих [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянському Союзу]], були евакуйовані в інші частини країни. Монастир Валамо був евакуйований у 1940 році. Пізніше ченці з Коневського і Пецамського монастирів приєдналися до Ново-Валамонського монастиря. Також був евакуйований жіночий монастир Лінтула (нині Огонкі) поблизу Ківеннапи (Карельський перешийк), який був відновлений у Хайнавесі у 1946 році.

У 1945 році на території Фінляндії було утворено Фінське благочиння Московського патріархату, до якого увійшли: евакуйована з архипелагу вглиб Фінляндії братія Валаамського монастиря, Покровська і Нікольська громади в Гельсінкі. Покровський і Микільський парафії (часто іменуються просто «старостильних») в даний час виявляють значне зростання за рахунок емігрантів з [[Пострадянські держави|пострадянських держав]], а також просвітницької діяльності. Загальна чисельність зареєстрованих парафіян старостильних парафій наближається до 3 тисяч (в Микільської — близько 2 тис .; у Покровській — бл. 700 осіб).
[[File:New_Valamo_monastery_main_church,_summer.jpg|ліворуч|міні|200x200пкс|Ново-Валамонський монастир Преображення Христового сьогодні.]]
Була створена нова парафіяльна мережа, а в [[1950-ті|1950-х]] роках було побудовано багато нових церков.

У [[1957]] році Московський Патріархат визнав автономію Православної церкви Фінляндії під юрисдикцією [[Константинопольська православна церква|Вселенського патріархата Константинополя]]. У [[1980]] році Асамблея Православної церкви Фінляндії проголосувала за те, щоб просити Вселенського патріарха про надання Церкві [[автокефалія|автокефалії]], проте ніякої реакції на прохання не було.

Під час виборів нового предстоятеля Православної церкви Фінляндії — архиєпископа Карельського та всієї Фінляндії, його обрання затверджувалось Вселенським Патріархом у Константинополі. Представники Православної церкви Фінляндії беруть участь у загальноправославних нарадах на рівні з делегаціями автокефальних Церков.

Після Другої світової війни членство православної церкви у Фінляндії повільно скорочувалося, оскільки евакуйовані карельці були поселені далеко від своїх корінь серед лютеранської більшості Фінляндії. Змішані шлюби стали поширеними, і діти часто охрещувалися у релігію більшості. Але зовсім несподівано почався "романтичний" рух у Фінляндії, починаючи з [[1970-ті|1970-х]] років, прославляючи східне православ'я, його "містичні" та візуально красиві служби та ікони (релігійні картини) та глибший погляд на християнство, ніж у лютеранської церкви. З цих причин, подібно до католицизму в [[Англія|Англії]], навернення до православної церкви стало майже примхою, а її членство почало зростати.

У [[2010-ті|2010-х]] роках кількість членів церкви почала зменшуватися через відмову від членства та зменшення кількості хрестин.<ref>[[Eroakirkosta.fi]] – [http://eroakirkosta.fi/media/none/tiedote_01_2016.html?year=2016 Ortodoksisesta kirkosta erottiin vilkkaasti] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210807005633/https://eroakirkosta.fi/media/none/tiedote_01_2016.html?year=2016|date=7 серпня 2021}}</ref>

У квітні 2019 року Православна церква Фінляндії вперше в своїй історії провела процедуру [[Канонізація|канонізації]]; першими святими, що жили в Фінляндії, стали преподобний Іван Валаамський (Іван Олексійович Алексєєв, 1873-1958) і святий мученик і сповідник Івана з Іломантсі (Іван Васильович Кархапяа, 1884-1918).<ref>{{cite web|url=https://yle.fi/uutiset/osasto/novosti/finlyandiya_poluchila_svoikh_pervykh_svyatykh__imi_stali_muchenik_ioann_iz_ilomantsi_i_prepodobnyi_ioann_valaamskii/10748605|title=Финляндия получила своих первых святых — ими стали мученик Иоанн из Иломантси и преподобный Иоанн Валаамский|date=2019-04-19|publisher=Сайт телерадиокомпании [[Yle|Yleisradio Oy]]. Служба новостей Yle|accessdate=2019-04-20|archiveurl=https://www.webcitation.org/77m9a8aPL?url=https://yle.fi/uutiset/osasto/novosti/finlyandiya_poluchila_svoikh_pervykh_svyatykh__imi_stali_muchenik_ioann_iz_ilomantsi_i_prepodobnyi_ioann_valaamskii/10748605|archivedate=2019-04-20|deadlink=no}}</ref>

[[5 жовтня]] [[2020]] року всі єпископи Архиєпископії Фінляндії відвідали [[Патріарх Константинопольський|Вселенського патріарха]] [[Варфоломій I|Вартоломія І]] де обговорили проблеми церкви.

=== Московський патріархат у Фінляндії ===
Близько 3000 православних християн у Фінляндії належать до [[Російська православна церква|Московського патріархату]]. Вони об’єднані у дві парафії.<ref>[http://www.finland.orthodoxy.ru/ Official site of the Russian Orthodox Church in Finland] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110728122223/http://www.finland.orthodoxy.ru/ |date=28 липня 2011 }}.</ref><ref name="opns2">[http://www.uskonnot.fi/yhteisot/view?orgId=459 Ortodoksinen Pyhän Nikolauksen Seurakunta] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110720194248/http://www.uskonnot.fi/yhteisot/view?orgId=459 |date=20 липня 2011 }} Uskonnot Suomessa (combined statistics of two parishes for 2013)</ref> Також існували плани щодо створення окремої російської єпархії у Фінляндії.<ref>Räntilä, Kari, M: Uusia linjauksia kirkkomme idänsuhteissa?Analogi 5/2004., 2004. See also Helsingin Sanomat, 15 December 2006.</ref> Парафії утримують п’ять церков та каплиць.

Православна парафія Святого Миколая у Гельсінкі є найбільшою. Парафія була заснована в [[1927]] році, і значна частина її членів — громадяни Фінляндії.<ref name="opns2" /> Останнім часом парафія швидко зростає через нову хвилю репатріантів та емігрантів з [[Росія|Російської Федерації]].<ref>[http://www.svt-nikolai.org/en/ Official site of the St. Nicholas Orthodox Parish in Helsinki] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210520135539/http://www.svt-nikolai.org/en/ |date=20 травня 2021 }}.</ref>

На відміну від Православної церкви Фінляндії [[Константинопольська православна церква|Вселенського патріархату Константинополя]], яка використовується [[григоріанський календар]], Московський патріархат у Фінляндії дотримується [[Юліанський календар|юліанського календаря]].

== Організація та структура ==

Поряд з євангелічно-лютеранською церквою Фінляндії, особливу позицію у законодавстві Фінляндії займає Православна церква Фінляндії.<ref>The whole section is based on [http://www.finlex.fi/fi/laki/alkup/2006/20060985 Law on the Finnish Orthodox Church] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110606160403/http://www.finlex.fi/fi/laki/alkup/2006/20060985 |date=6 червня 2011 }}.</ref> Церква вважається фінським утворенням публічного характеру. Зовнішня форма церкви регулюється Актом парламенту, тоді як духовні та доктринальні питання церкви регулюються центральним синодом церкви. Церква має право оподатковувати своїх членів та корпорації, що належать її членам.<ref>[http://www.intratext.com/X/FIN0020.HTM The official text of the Treaty of Tomos] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110608080704/http://www.intratext.com/X/FIN0020.HTM |date=8 червня 2011 }} between the Patriarchate of Constantinople and the Finnish Orthodox Church in 1923.</ref>
[[File:Tornio_Orth_Church.JPG|праворуч|міні|Дерев’яна церква свв. Петра і Павла в [[Торніо]], побудована в [[1884]] році.]]
Православна церква Фінляндії поділена на три єпархії (''hiippakunta''), кожна з яких має поділ парафій (''seurakunta''). Існує 21 парафія, у якій 140 священиків та загалом понад 58 000 членів.<ref name="number_of_orthodox">{{cite web|url=https://ort.fi/uutishuone/2020-01-10/luvut-miinuksella-toiminta-ja-potentiaali-plussalla|title=Kirkon jäsenmäärään tuntuva lasku|website=Suomen ortodoksinen kirkko|access-date=16 січня 2020|archive-date=16 січня 2020|archive-url=https://web.archive.org/web/20200116133551/https://ort.fi/uutishuone/2020-01-10/luvut-miinuksella-toiminta-ja-potentiaali-plussalla}}</ref> Кількість членів церкви неухильно зростає протягом кількох років.<ref>[http://www.hs.fi/henkkoht/artikkeli/Pienten+uskonnollisten+yhdys-++kuntien+jäsenmäärä+kasvaa/HS20050807SI4YO01j60 Helsingin Sanomat 7.8.2005] {{webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070321171204/http://www.hs.fi/henkkoht/artikkeli/Pienten+uskonnollisten+yhdys-++kuntien+jäsenmäärä+kasvaa/HS20050807SI4YO01j60|date=21 березня 2007}} (in Finnish) cited 24 November 2006</ref><ref>[http://www.evl.fi/kkh/ktk/kertomus96-99/nelivuotiskertomus-01.shtml Evankelis-luterilaisen kirkon nelivuotiskertomus (Finnish Evangelic-Lutheran Church: Quadriannual report) 1996–1999] {{webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070217012316/http://www.evl.fi/kkh/ktk/kertomus96-99/nelivuotiskertomus-01.shtml|date=17 лютого 2007}} Cited 24 November 2006 (in Finnish)</ref> У межах церкви також працюють жіночий монастир та монастир.

Головою Карельської єпархії є [[архієпископ|архиєпископ]], резиденція якого знаходиться в [[Куопіо]], в інших двох єпархіях [[єпископ]]и є [[митрополит]]ами. Церква Фінляндії має близько 140 церков та каплиць, 133 священники (24 з яких — на покою), 1 чоловічий та 1 жіночий монастирі.

Служба у більшості парафій провадиться [[фінська мова|фінською мовою]]. У [[Гельсінкі]] також використовується [[церковнослов'янська мова]]; у деяких місцях для богослужінь використовується також [[шведська]], [[румунська]] та [[грецька]]. У Лапландії використовується також [[Колтта-саамська мова|колтта-саамська]].


Восени [[1988]] року в [[університет]]і міста [[Йоенсуу]] відкрито православний [[богослов'я|богословський]] [[факультет]], де майбутні священнослужителі отримують богословську освіту.
Восени [[1988]] року в [[університет]]і міста [[Йоенсуу]] відкрито православний [[богослов'я|богословський]] [[факультет]], де майбутні священнослужителі отримують богословську освіту.


[[25 жовтня]] [[2001]] року, на Генеральній Асамблеї Фінляндської Автономної Православної Церкви її новим Предстоятелем Архієпископом Карельським та всієї Фінляндії обрано митрополита Гельсінкського [[Лео (Макконен)|Лева (Макконен)]].
[[25 жовтня]] [[2001]] року, на Генеральній Асамблеї Фінської Автономної Православної Церкви її новим предстоятелем архиєпископом Карельським та всієї Фінляндії обрано митрополита Гельсінкського [[Лео (Макконен)|Лева (Макконен)]].


Центральним законодавчим органом церкви є центральний синод, який складається з
ФПЦ має у розпорядженні ефірний час на [[телебачення|телебаченні]] та [[радіомовлення|радіомовленні]] Фінляндії. Основні [[періодичні видання]] — [[часопис]]и «[[Aamun Koitto]]» та «[[Ortodoksiviesti]]». ФПЦ має адресу в [[інтернет]]і.

* єпископи та єпископи-коад'ютори,
* одинадцять священників
* три [[Кантор (музика)|кантори]]
* вісімнадцять мирян і -жінок

Священники та кантори обирають своїх представників на єпархіальній основі, використовуючи метод [[Мажоритарна виборча система|множинності виборів]]. Представники мирян обираються [[Непрямі вибори|опосередковано]]. Кандидатури для представників вносять парафіяльні ради, які також обирають виборців, які потім обирають представників мирян до центрального синоду. Центральний синод обирає єпископів і відповідає за економіку та загальне церковне вчення.

Двома виконавчими органами центральної адміністрації церкви є синод єпископів, відповідальний за доктринальні та зовнішні справи церкви, та церковна адміністративна рада (kirkollishallitus), відповідальна за повсякденне управління церквою.

Парафіями керує настоятель та парафіяльна рада, яка обирається на таємних виборах. Усі повнолітні члени парафії мають право голосувати та бути обраними до парафіяльної ради. Члени парафії мають право утримуватися від обрання на довірену посаду парафії лише у тому випадку, якщо їм виповнилося 60 років або вони прослужили на посаді довіри не менше восьми років. Парафіяльна рада обирає парафіяльну раду, яка відповідає за повсякденні справи парафії.

У фінансовому плані церква не залежить від державного бюджету. Парафіяди фінансуються за рахунок податків, які сплачують їхні члени. Центральна адміністрація фінансується за рахунок внесків парафій. Центральний синод щорічно вирішує розмір внесків, які мають робити парафії.
[[File:Tapiolan_ortodoksinen_kirkko.jpg|праворуч|міні|Сучасна церква Святого Германа з Аляски в Тапіолі, [[Еспоо]] (1998)]]
Особливий статус православної церкви найбільш помітний в адміністративних процесах. Церква повинна дотримуватись загального адміністративного права, і рішення її органів можуть бути оскаржені в обласних адміністративних судах. Однак суд обмежується переглядом офіційної законності рішення. Вона не може скасувати церковне рішення на підставі його необґрунтованості. Рішення Синоду єпископів та центрального Синоду не підлягають нагляду адміністративних судів. На відміну від цього, районні суди здійснюють подібний правовий нагляд за приватними релігійними громадами.

Фінське законодавство охороняє абсолютну привілей священника та покаянця. Єпископ, священник або диякон церкви не можуть розголошувати інформацію, яку він чув під час сповіді чи духовної опіки. Особу грішника не можна розкривати з будь-якою метою. Однак, якщо священник почує про злочин, який збирається скоїти людина, він несе відповідальність, тому він має повідомити владу таким чином, щоб таємниця сповіді не була порушена.

Православна церква Фінляндії має у розпорядженні етерний час на [[телебачення|телебаченні]] та [[радіомовлення|радіомовленні]] Фінляндії. Основні [[періодичні видання]] — [[часопис]]и «[[Aamun Koitto]]» та «[[Ortodoksiviesti]]».

=== Предстоятелі ===
Під Московським патріархатом:<ref>[http://www.ortodoksi.net/tietopankki/henkilot/patriarkat_ja_piispat/venalaiset_arkkipiispat.htm Russian archbishops] {{webarchive|url=https://web.archive.org/web/20071013171822/http://www.ortodoksi.net/tietopankki/henkilot/patriarkat_ja_piispat/venalaiset_arkkipiispat.htm|date=13 жовтня 2007}}.</ref>

* Антоній (1892–1898)
* Миколай (1899–1905)
* [[Сергій (патріарх Московський)|Сергій]] (1905–1917)
* Серафим (1918–1923), Єпископ Фінляндії з 1918 року та архиєпископ з 1921 року

Під Вселенськимпатріархатом Константинополя:

* [[Герман (Аав)|Герман]] (1923–1960)
* [[Паавалі Олмарі (єпископ)|Паавалі]] ("Павло") (1960–1987)
* [[Йоганнес Рінне|Йоганнес]] ("Іван") (1987–2001)
* [[Лео (Макконен)|Лео]] (2001–до тепер)

=== Єпархії ===
[[File:Parishes_of_Orthodox_Church_of_Finland.svg|ліворуч|міні|Єпархії та парафії Православної церкви Фінляндії]]

==== Гельсінкська єпархія ====
[[File:Holy_Trinity_Oulu.JPG|праворуч|міні|Собор Святої Трійці в Оулу, завершений у [[1957]] році]]
Найбільше членів має Гельсінська єпархія — понад 28 000 осіб. Гельсінська єпархія є місцем перебування архиєпископа. Єпархія поділена на три парафії, у яких 50 священиків. Головна церква єпархії — Успенський собор у Гельсінкі. Характерним для єпархії є велика кількість членів, які нещодавно іммігрували до Фінляндії, особливо у Гельсінській парафії, де кілька церков також служать на службі іноземними мовами, включаючи російську, англійську, грецьку та [[Румунська мова|румунську]].

Нинішній єпископ — архиєпископ Лев (Макконен). Його призначили у 2018 році.<ref>[http://www.ort.fi/fi/kirkko_palvelee/hpk/helsingin_hpk/piispa/index.php Metropolitan Ambrosius' home page] {{webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070927000256/http://www.ort.fi/fi/kirkko_palvelee/hpk/helsingin_hpk/piispa/index.php|date=27 вересня 2007}}.</ref>

==== Куопіо-Карельська єпархія ====
Резиденція єпископа Куопіо і Карелії знаходиться в Куопіо. Нинішній єпископ — митрополит Арсені (Хейкінен).

Карельська єпархія налічує 19 000 вірних у 5 парафіях. Кількість священиків у єпархії становить близько 45, а церков і каплиць — понад 80. Єпархія також включає єдині православні монастирі у Фінляндії.

Музей православної церкви Фінляндії також працює в Куопіо.<ref>{{cite web|url=http://www.ort.fi/kirkkomuseo/|title=Ortodoksinen kirkkomuseo|work=Suomen ortodoksinen kirkko|access-date=5 березня 2015|url-status=dead|archive-url=https://web.archive.org/web/20150403172810/http://www.ort.fi/kirkkomuseo|archive-date=3 квітня 2015}}</ref>

==== Оулська єпархія ====
Невелика єпархія Оулу має 2 парафії. Главою єпархії з 2015 року є митрополит Елія (Валльґрен).

Єпархія була заснована в [[1980]] році і налічує 6000 членів. Собор єпархії — собор Святої Трійці в Оулу. Традиційно сколти, нині менша меншість із 300 носіїв мови, були найпершими православними християнами у фінській [[Лапландія (провінція)|Лапландії]]. Сьогодні вони живуть переважно в парафії Інарі.<ref>[http://www.lahdenmuseot.fi/images/histpaiv/luennot/Hamynen_Tapio_11_2_06.pdf Hämynen, Tapio: Ryssänkirkkolaisia vai aitoja suomalaisia? Ortodoksit itsenäisessä Suomessa] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070630121304/http://www.lahdenmuseot.fi/images/histpaiv/luennot/Hamynen_Tapio_11_2_06.pdf |date=30 червня 2007 }} Cited 24 November 2006 (in Finnish).</ref>

Єпархія Оулу була заснована в рамках плану архиєпископа Павла (Олмарі) зробити Фінську православну церкву автокефальною. Однак від плану автокефалії відмовились.

=== Організації ===
У складі Православної Церкви у Фінляндії або від її імені діють такі організації:

* Братство святих Сергія та Германа (''Pyhien Sergein ja Hermanin Veljeskunta'')
* Православна молодіжна асоціація (''Ortodoksisten nuorten liitto'')
* Православне студентське товариство (''Ortodoksinen opiskelijaliitto'')
* Фінська асоціація православних учителів (''Suomen ortodoksisten opettajien liitto ry'')<ref>[http://www.sooli.fi/ Finnish Association of Orthodox Teachers' official site] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110720193211/http://www.sooli.fi/ |date=20 липня 2011 }}.</ref>
* Товариство православних священників (''Ortodoksisten pappien liitto'')
* Асоціація православних канторів (''Ortodoksisten kanttorien liitto'')
* Фінське товариство іконописців (''Suomen ikonimaalarit ry'')<ref>[http://www.ort.fi/ikonimaalarit/index.htm Finnish Society of Icon Painters' official site] {{webarchive|url=https://web.archive.org/web/20071024131757/http://www.ort.fi/ikonimaalarit/index.htm|date=24 жовтня 2007}}.</ref>
* ''Filantropia ry''– Товариство допомоги Православної Церкви та іноземних місій

==== Православні місії ====
Фінська православна церква створила власну місіонерську організацію в 1977 році, відому як ''Ortodoksinen Lähetys ry'' (Православні місії). В основному вона була активна на сході Африки.<ref>[http://www.ort.fi/fi/ortodoksisuus/lahetystyo/lahetystyo_2.php Orthodox Missions] {{webarchive|url=https://web.archive.org/web/20071024131645/http://www.ort.fi/fi/ortodoksisuus/lahetystyo/lahetystyo_2.php|date=24 жовтня 2007}}.</ref> Пізніше вона злилась з OrtAid і утворила ''Filantropia''.

== Архітектура ==
Багато православних церков у Фінляндії невеликі. Кілька вражаючих святинь були побудовані в XIX столітті, коли Фінляндія була автономним Великим князівством у Російській імперії, а православний християнський імператор був Великим князем Фінляндії. Відомі церкви Гельсінкі з тієї епохи: Успенський собор (1864) та костел Святої Трійці (1826). Найстаріший православний храм у Фінляндії — це церква Покрови Пресвятої Богородиці в Лаппеенранті з 1782 по 1785 рік.<ref>{{cite web|url=http://www3.lappeenranta.fi/linnoitus/linnoitusmultimedia/english/rakennukset/ortodoksikirkko.htm|title=Rakennukset|website=www3.lappeenranta.fi|access-date=18 грудня 2018|archive-url=https://web.archive.org/web/20181120055128/http://www3.lappeenranta.fi/linnoitus/linnoitusmultimedia/english/rakennukset/ortodoksikirkko.htm|archive-date=20 листопада 2018|url-status=dead}}</ref>

Православна церква Святих Петра і Павла в Хаміні була завершена в 1837 році. Побудована в архітектурному стилі неокласицизму з деякими елементами візантійського стилю, зовнішня сторона була виконана у формі храму з круглими куполами, а внутрішній — хрестоподібний. Дзвіниця побудована в 1862 році в неовізантійському стилі. Православна церква Тампере була побудована в московському романтичному стилі з куполами в цибулевому стилі і була готова в 1896 році. Архітектор московської армії Т.У. Ясіков, намалював план поверху. Храм був освячений у 1899 році на честь святого Олександра Невського, новгородця, який у 1240 році з однаковим успіхом воював проти католицьких шведів та через два роки католицьких тевтонських лицарів. Імператор Микола II подарував дзвони цій церкві. Церква сильно постраждала під час громадянської війни у Фінляндії в 1918 році; її реконструкція зайняла багато років. Після проголошення Фінляндією незалежності її знову освятили на честь Святого Миколая.<gallery>
Файл:Uspenski cathedral 2.jpg|<center>Собор Успіння Пресвятої Богородиці XIX століття (Успенський собор) у Гельсінкі</center>
Файл:Orthodox Church of Vaasa.JPG|<center>Церква Святого Миколая у Ваасі (1862)</center>
Файл:Tampere flo 02.jpg|<center>Церква Олександра Невського і Святого Миколая в Тампере, побудована наприкінці XIX століття</center>
Файл:Pyhän Kolminaisuuden kirkko, Helsinki.jpg|<center>Церква Святої Трійці в Гельсінкі, побудована в 1826 році</center>
Файл:Haminan Pietari-Paavalin ortodoksinen kirkko.jpg|<center>Церква святих апостолів Петра і Павла в Хаміні, побудована в 1837 році</center>
Файл:Joensuu Orth Church.JPG|<center>Церква Святого Миколая в Йоенсуу (1887), мабуть, найпомітніша дерев'яна православна церква у Фінляндії</center>
Файл:Church of Saint Prophet Elijah, Ilomantsi.JPG|<center>Церква пророка Іллі в Іломанці, побудована в 1892 році</center>
Файл:Pyhän Nikolaoksen katedraali.jpg|<center>Собор Святого Миколая Чудотворця в Куопіо, побудований у 1904 році</center>
Файл:Церковь Тихвинской иконы Божией Матери (Вииниярви).jpg|<center>Церква Матері Божої Тіхвінської у Війнярві, Ліпері, побудована в 1906 році</center>
Файл:Saint John the Baptist Church, Polvijärvi, January 2015.JPG|<center>Церква Святого Івана Хрестителя в Полвіярві, побудована в 1914 році</center>
</gallery>

=== Після Другої світової війни ===
Після Другої світової війни Фінляндія повинна була поступитися землею [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянському Союзу]] відповідно до Паризьких мирних договорів. Майже всі православні церкви та каплиці залишилися на радянській стороні в Карелії та Пецамо. Фінська держава ухвалила спеціальний закон про реконструкцію, в якому фінансувала будівництво 14 церков та 44 каплиць для православної церкви. Церкви та каплиці були сучасними в архітектурі, не мали куполів та інших особливостей, характерних для православної церковної архітектури. Це було доручено фінською державою, яка строго відбирала архітекторів. Більшість церков та каплиць епохи реконструкції розроблені Ілмарі Ахоненом та Тойву Паателою.<gallery>
Файл:Jyväskylän ortodoksinen kirkko sisäänkäynnin puolelta 20090415.jpg|<center>Церква Воскресіння Христового, Ювяскюля, побудована в 1954 році за проєктом Тоїво Паатели</center>
Файл:Sukevan tsasouna - Apostolien Pietarin ja Paavalin tsasouna - Vankilantie 52 A, Sukeva - Sonkajärvi - 2.jpg|<center>Каплиця св. Петра і Павла, Сукева, Сонкаярві, побудована в 1960 році за проєктом Ілмарі Ахонена</center>
Файл:Hämeenlinnan ortodoksinen kirkko.jpg|<center>Церква св. Олександра Невського та Івана Золотоуста в Хамеенлінні, побудована в 1962 році за проєктом Міки Ерно</center>
Файл:Rautalammin ortodoksinen kirkko - Pyhän Nikolaoksen kirkko - Nikolaoksentie 1 - Rautalampi.jpg|<center>Церква Святого Миколая Чудотворця в Рауталампі, побудована в 1960 році за проєктом Ілмарі Ахонена</center>
Файл:Maaningan ortodoksinen kirkko - Pihtisalmentie 120 - Maaninka - Kuopio.jpg|<center>Церква просвітителів Карелії в Маанінці, Куопіо, побудована як каплиця 1960 року за проєктом Ілмарі Ахонена, пізніше освячена як церква</center>
Файл:Suonenjoen ortodoksinen kirkko - Kristuksen kirkastumisen kirkko - Herralantie 120 - Suonenjoki - 2.jpg|<center>Церква Преображення Христового в Суоненджокі, спроєктована Ілмарі Ахоненом, побудована як каплиця 1958 року та спроєктована Ілмарі Ахоненом, пізніше освячена як церква</center>
Файл:Martinniemi Orthodox Chapel 20060430.JPG|<center>Каплиця святих апостолів Петра і Павла та святого Арсенія Коневського в Хаукіпудасі, Оулу, за проєктом Ілмарі Ахонена, побудована у 1962 році та знесена у 2019 році</center>
Файл:Hoilola Orthodox Church.JPG|<center>Церква Святого Миколая в Хойлолі, Йоенсуу, побудована як каплиця в 1957 році і освячена як церква в 1993 році</center>
Файл:Kemi Orthodox Church 20121107 02.JPG|<center>Церква Івана Хрестителя в Кемі, спроєктована Ілмарі Ахоненом, побудована як каплиця 1962 року та спроєктована Ілмарі Ахоненом, пізніше освячена як церква</center>
</gallery>З 1970-х по 1990-ті роки у Фінляндії будувалися зрубні церкви та каплиці карельського типу, за деякими сучасними винятками.<gallery>
Файл:Pyhän Nektarios Eginalaisen kirkko Klaukkala.jpg|<center>[[Церква святого Нектарія Егінського]], у [[Клауккала|Клауккалі]], побудована в 1997 році за проєктом Рітви Вестермарк</center>
Файл:Järvenpään ortodoksinen kirkko.JPG|<center>Церква Божої Матері Казанської у Ярвенпя, побудована в 1980 році</center>
Файл:Viitasaaren Kristuksen kirkastumisen tsasouna talvella.jpg|<center>Каплиця Преображення Христового у Війтасаарі, побудована в 1989 році</center>
Файл:Liperi ort kirkko.jpg|<center>Каплиця святого апостола Андрія в Ліпері, побудована в 1973 році за проєктом Вільхо Суонмаа</center>
Файл:Pyhän Ristin tsasouna.JPG|<center>Каплиця Святого Хреста на православному цвинтарі в Йоенсуу, побудована 1986 року</center>
Файл:Chapel Tsasouna of All Saints Lohja 1.jpg|<center>Каплиця Всіх Святих у Лохї, побудована у 1995 році за проєктом Сакарі Сіітонена</center>
Файл:Pyhän kolminaisuuden ja pyhittäjä Trifon Petsamolaisen kirkko.jpg|<center>Церква Пресвятої Трійці та Святого Трифона Печенга в Неллімі, Інарі, побудована як каплиця в 1987 році та освячена як церква в 1988 році</center>
</gallery>Починаючи з 1990-х років, деякі сучасні церкви будувалися у великих містах та селищах.<gallery>
Файл:Ortodoksikirkko pori.jpg|<center>Церква Івана Богослова в Порі, побудована 2002 році</center>
Файл:Nummela ortodoksinen rukoushuone 2016 - 7.jpg|<center>Каплиця народження Богородиці в Нуммелі, побудована в 1997 році</center>
Файл:Kristuksen taivaaseenastumisen kirkko Vantaa.jpg|<center>Церква Вознесіння Христового в Тіккуріла, Вантаа, побудована в 1997 році</center>
</gallery>


== Посилання ==
== Посилання ==
* [http://www.ort.fi/ Suomen ortodoksinen kirkko]
* [http://www.ort.fi/ Suomen ortodoksinen kirkko] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20101012134816/http://www.ort.fi/fi/kirkko_palvelee/hpk/karjalan_hpk/index.php |date=12 жовтня 2010 }}


== Джерела ==
== Джерела ==
Рядок 80: Рядок 264:


== Примітки ==
== Примітки ==
{{reflist}}
{{reflist}}{{Православні церкви}}


{{Єпархії КПЦ|Автономні церкви}}
{{Єпархії КПЦ|Автономні церкви}}
{{Православні церкви}}

[[Категорія:Фінляндська православна церква]]
[[Категорія:Фінляндська православна церква]]
[[Категорія:Церкви Фінляндії]]
[[Категорія:Церкви Фінляндії]]
[[Категорія:1892 у християнстві]]
[[Категорія:Засновані у Фінляндії 1892]]
[[Категорія:Засновані у Фінляндії 1921]]

Поточна версія на 20:34, 30 червня 2024

Православна церква Фінляндії
Архиєпископія Фінляндії
фін. Ortodoksinen kirkko Suomessa
швед. Ortodoxa kyrkan i Finland
грец. Ορθόδοξη Εκκλησία της Φινλανδίας

Успенський катедральний собор у Гельсінкі
Засновники Тихон
Дата заснування 24 жовтня 1892 як Виборзька та Фінська єпархія
Статус автономний
У складі Вселенського патріархату Константинополя
Самостійність проголошена
Самостійність визнана 1957 р. Московським патріархатом
Перший предстоятель Антоній Архиєпископ Виборзький і Фінський
Чинний предстоятель Лео (Макконен) Архиєпископ Карельський і всієї Фінляндії
Центр Гельсінкі
Кафедральний собор Успенський
Основна юрисдикція Фінляндія Фінляндія
Літургічна мова фінська (рідко — шведська, колтта-саамська, церковнослов'янська та грецька)
Музична традиція візантійська
Церковний календар григоріанський
Єпископів 5
Єпархій 3
Навчальних закладів 1
Монастирів 2
Парафій 10
Священиків 133
Ченців і черниць 20
Вірних 58 311[1]
Офіційний сайт ort.fi(фінською)
www.ort.fi/ru/(російською)
Катедральний собор в Куопіо

Фінська правосла́вна це́рква (фін. Suomen ortodoksinen kirkko, швед. Finska ortodoxa kyrkan, також Правосла́вна це́рква Фінля́ндії, фін. Ortodoksinen kirkko Suomessa, швед. Ortodoxa kyrkan i Finland, грец. Ορθόδοξη Εκκλησία της Φινλανδίας, або Архиєпископі́я Фінля́ндії) — автономна східно-православна церква у складі Вселенського патріархату Константинополя у Фінській Республіці. Церква має законодавче положення як національна церква в країні, поряд з Євангелічно-лютеранською церквою Фінляндії.[2] Використовує у своїй літургії візантійський обряд, фінську, шведську, колтта-саамську, церковнослов'янську й грецьку мови, григоріанський календар, вона є частиною Східного християнства.

Чисельність членів Православної церкви Фінляндії становить понад 58 000 осіб, що становить 1,1% населення Фінляндії. Найбільше прихильників має парафія Гельсінкі.

Історія

[ред. | ред. код]

Християнство почало поширюватися на Фінляндію зі сходу в православній формі та із заходу в католицькій формі не пізніше, на початку XII століття. Деякі з найдавніших розкопаних хрестів у Фінляндії, датовані XII століттям і далі, подібні до типу, знайденого в Новгороді та Києві.[3] Вважається, що православні парафії існували аж на захід до Тавастії — місцевості, населеної тавастіями в центральній Фінляндії.

Деякі основні поняття християнського словника у фінській мові були запозиченнями з давньоруської мови, яка, у свою чергу, запозичила їх із середньовічної грецької мови. До них належать слова для священника (pappi), хреста (raamattu) та Біблії (raamattu). Однак ця гіпотеза не є безперечною.[4]

Ранньохристиянське мистецтво на території, населеній карелами: фреска, написана 1167 р. У церкві Святого Юра у Старій Ладозі.

Зіткнення католицизму і східного православ’я

[ред. | ред. код]
Докладніше: Шведсько-новгородські війни

У середині XIII століття сталося неминуче зіткнення між двома країнами, що розширюються, Швецією та Новгородом та двома формами християнства, які вони представляли. Остаточний кордон між західним і східним правлінням був прописаний у Нітеборзькому мирному договорі 1323 року. Карелія відійшла до Новгорода та східного православ'я.[5]

Карельські монастирі

[ред. | ред. код]
Ікона XIX століття із зображенням святих Сергія та Германа та старого собору Валаамського монастиря
Докладніше: Валаамський монастир

Основна місіонерська робота припала на монастирі, що з'явилися в пустелі Карелії. На островах у Ладозькому озері було засновано два монастирі, які стали відомими через кілька століть: Валаамський монастир та Коневський.

Карельські та фінські ліси також були заселені духовно розвиненими відлюдниками. Часто біля хатинки або скиту відлюдника поселялися інші борці за добру боротьбу віри, і тому був заснований новий монастир. Одним із найважливіших прикладів цього процесу був святий Олександр Свірський 1449–1533 рр. Він був карелом, який 13 років вів боротьбу віри у Валаамському монастирі, але, нарешті, залишив його і врешті-решт заснував монастир біля річки Свір.[6]

Шведський гніт

[ред. | ред. код]
Невелика каплиця, tsasouna, побудована в традиційному карельському стилі в монастирі Новий Валамо.

XVII століття було періодом релігійного фанатизму та багатьох релігійних воєн, оскільки новостворені протестантські країни воювали проти країн, які залишилися католиками чи православними. У цей час Швеція стала великою силою, яка розширилася як на південь, так і на схід. У Карелії шведські війська зруйнували і спалили монастирі Валаама і Коневського. Ченці, які не втекли, були вбиті. Таку долю спіткало багато селян.

Лютеранська державна церква Швеції намагалася навернути православне населення. Їм не дозволили отримувати священників з Московії, що означало, в кінцевому рахунку, що у них взагалі не було священників. Оскільки лютеранство було єдиною правовою релігією у Швеції, бути православним було багато в чому недоліком. Близько двох третин православного населення втекло до Центральної Росії з-під гноблення. Вони формували населення Тверської Карелії. Шведська держава заохочувала лютеранських фінів окупувати безлюдні ферми в Карелії.[7] Цей масовий відтік православних фінів від Фінляндії означав, що східне православ’я більше ніколи не було головною релігією будь-якої частини Фінляндії. Однак у віддалених районах Східної Фінляндії та Карелії, як і Іломанці, східне православне християнство збереглося.[8]

У складі Московського патріархату

[ред. | ред. код]

Період грандіозної експансії Швеції досяг меж у двох війнах: у Північній війні, яка закінчилася Ништадтським договором 1721 р., і у війні Капелюхів (1741–43) з Туркунським договором 1743 р. Шведська імперія втратила всі свої провінції. у Балтійському регіоні та частину східної Фінляндії до Росії.[9]

Валаамський монастир був знову створений на Ладозькому озері, а нова головна церква була освячена у 1719 р. Монахи повернулися до Коневського монастиря до 1716 р. Російський уряд підтримував діяльність релігії, яку вони сповідували протягом багатьох століть. Імператори та імператриці оплачували реконструкцію спалених чи зруйнованих іншим чином церков. Православне населення Східної Фінляндії знову отримало доступ до паломництва до монастирів Соловецького та Олександро-Свірського.[10]

Старообрядці, розкольницька група росіян, які не прийняли релігійних реформ патріарха Никона в 1666–67 роках, були відлучені від Православної церкви і втекли до околиць Росії. Вони також переїхали у віддалені райони Фінляндії, побудувавши там три невеликі монастирі. Однак протягом наступного століття діяльність цих монастирів припинилася.[11]

Велике князівство Фінське Російської імперії

[ред. | ред. код]
Див. також: Велике князівство Фінське
Інтер'єр Успенського собору.
Іконостас Успенського собору.

Коли у 1809 р. вся Фінляндія стала автономним Великим князівством у складі Російської імперії, у ній уже була створена лютеранська церква. Східне православне християнство також отримало визнаний статус у Фінляндії. Стара шведська конституція, яку фіни загалом розглядали як конституцію Великого князівства, конкретно вимагала, щоб суверен був протестантським, проте це не було враховано православними імператорами.

У районах, де православна віра не була корінною, як ось у містах Гельсінкі, Тампере та Війпурі та на Карельському перешийку, православ’я особливо асоціювалося з росіянами, більшість з яких були російськими військами, які постійно перебували у Фінляндії. Зародження православної церкви Гельсінкі, як правило, пов'язане з будівництвом церкви Святої Трійці у Гельсінкі, 1827 року.[12][13] Загалом більшість церковних дій за межами Карелії зосереджувалося на гарнізонних церквах. Також зростала кількість російських емігрантів, більшість з яких були купцями або ремісниками. Вони почали ототожнювати себе з шведськомовною буржуазією, і так народилася шведськомовна філія православної церкви Фінляндії.

XIX століття також було періодом активного будівництва нових церков, найважливішим з яких був Успенський собор. Гарнізони потребували православних церков, так само як і нові емігранти до міст. Хорошим прикладом є православна церква Тампере та Турку.

Церква Святої Великомучениці імператриці Олександри в Турку, освячена 9 вересня 1845 року.

У сільській місцевості Карелії місцева форма православної віри залишалася дещо примітивною, включаючи багато рис старої релігійної практики. Грамотність серед православного населення була низькою. У 1900 році було підраховано, що з усіх осіб старше 15 років у Східній Фінляндії 32% були неписьменними.[14] Православне населення мало знало про їхню віру, крім зовнішніх форм. Священники взагалі були росіянами, які рідко знали фінську. Оскільки Карелія та її орні землі були бідними, вона не залучала священників першого класу. Мова богослужінь була церковнослов’янською, формою давньобулгарської. Росіянин міг зрозуміти деякі частини мови, фінськомовна людина – нічого.[15]

Окремий фінський єпископат з провідним архиєпископом був створений у 1892 році при Московському патріархату. Вона була розміщена у Виборзі, а її першим єпископом був росіянин Антоній.

Коли в кінці XIX століття Російська імперія намагалася скасувати автономію Фінляндії, лютеранські фіни почали асоціювати православну церкву з імперським російським пануванням, позначеним як ryssän kirkko.[16] Культурний розрив між двома церквами залишався значним.

Фінська Республіка

[ред. | ред. код]

Незабаром після проголошення Фінляндією незалежності від Росії в 1917 році православна церква Фінляндії оголосила про свою автономію під Московським патріархатом, що було визнано патріархом 11 лютого 1921 року. Перша конституція Фінляндії (1919) надавала православній церкві рівний статус з лютеранською церквою Фінляндії.[17] У 1918 році майно Московського патріархату в Фінляндії було націоналізовано і передано Православній церкві Фінляндії.

Раніше православна церква, церква Суоменлінна, була повернута Лютеранській церкві у 1918 році.[18]

1923 року Православна церква Фінляндії повністю відокремилася від Московського патріархату, перетворившись на автономну церкву, приєднану до Вселенського патріархату Константинополя. Церковно-урядова делегація в складі протоієрея Германа (Аава), протоієрея Сергія Солнцева і представника Уряду професора Еміля Сетяля перебувала в Константинополі з 2 по 13 липня 1923 року i звернулася до Вселенського патріарха з проханням про автокефалію, незважаючи на протести Московського патріархату. 6 липня 1923 року був отриманий Томос про дарування автономії Православної церкви Фінляндії в юрисдикції Вселенського патріархату Константинопля. Одночасно, Патріарх Мелетій (Метаксакіс) підкреслив несвоєчасність надання фінській церкві автокефалії. 8 липня того ж року патріарх Мелетій здійснив єпископську хіротонію естонського протоієрея Германа (Аава), який був хіротонізований у вікарного єпископа Карельського. 13-20 листопада 1923 Надзвичайний собор Православної церкви Фінляндії в Сердоболь під головуванням архиєпископа Виборзького і всієї Фінляндії Серафима (Лук'янова) одноголосно прийняв перехід під юрисдикцію Вселенського патріархату Константинополя, рішення було наділене силою закону урядом Фінляндії. Тоді ж був прийнятий григоріанський календар. Інші реформи, запроваджені після здобуття незалежності, включають зміну мови літургії з церковнослов’янської на фінську та перенесення архиєпископського місця з Війпурі в Сортавалу. Катедра архиєпископа залишалася в Виборзі.

Як реакція на введення в 1920-х роках у Православній церкві Фінляндії григоріанського календаря (а не новоюліанського, який вводили Східні православні церкви, щоб не приймати григоріанський календар, створений Папою Римським Григорієм XIII), тобто нового стилю, та навіть західної пасхалії (у новоюліанському календарі застосовується той метод обчислення пасхалії, що й у юліанському), зміну ієрархічної влади (посилання в Коневецький монастир архиєпископа Серафима (Лук'янова)) і перехід в юрисдикцію Константинополя, без згоди на те патріарха Тихона, а також пануючого на території Фінляндії філетизму, в країні виникли кілька приватних православних громад, які пізніше увійшли в склад Московського патріархату (з 1926 до 1945 року визнавали юрисдикцію митрополита Євлогія (Георгієвського) і одночасно Синоду РПЦЗ, в 1945 році ці парафії прийняв Московський патріархат). Особливо сильним був рух старокалендарників в Валаамскому і Лінтульскому монастирях.

На підставі пункту 3 Указу Президента Фінляндії Карла Стольберг від 29 грудня 1923 архиєпископ Виборзький і всієї Фінляндії Серафим (Лук'янов) з 1 січня 1924 року відсторонений від управління Церквою через його невідповідність вимогам закону про офіційну мову. Місцем його перебування було визначено Коневский монастир. Виконуючим посаду архиєпископа призначався єпископ Карельський Герман (Аав). Висланий Фінському церковному управлінню патріархом Тихоном указ від 28 листопада 1923 роки (за № 186), який наказував «з'ясувати, в зносинах з урядом Фінської Республіки, можливість повернення церковних справ в Фінляндії в їх перш займане становище», був залишений урядом без наслідків.

У 1926 році в державному реєстрі Фінляндії на підставі нового закону про свободу віросповідання була зареєстрована Покровська громада в Виборзі (після 1939 року прихід і храм були перенесені в Гельсінкі). У травні 1927 року було зареєстровано Микільська Громада в Гельсінкі.

Хрести з ланцюжками з свастик були введені у вжиток до 1929 р.[19]. Лист протоієрея Миколи Валмо з Церковного Управління до Правління Валаамського монастиря за № 1825 від 16 серпня 1935 р показує, що носіння їх було строго обов'язковим, і виготовлялися вони Валаамським монастирем по встановленим зразкам. В Фінляндії знак свастики не сприймався так однозначно, як в інших країнах в наступні часи. Фінська свастика — «хакарісті» — відрізняється від свастики німецької кутом (німецька свастика розгорнута під кутом 45 градусів) і синім кольором. Даний знак є історичним символом щастя у фінських народів. Ланцюжки від даних хрестів перестали використовуватися після 1945 р, але самі свастики досі зустрічаються в офіційній символіці Фінляндії. Наприклад, «хакарісті» з 1918 року є символом ВПС Фінляндії[20]. Передбачається, що автором проєкту даного хреста був особистий секретар архиєпископа Германа, майбутній протодиякон Лев Касанко; йому ж приписується ідея створення офіційного ордена Православної церкви Фінляндії — ордена Святого Агнця, затвердженого Урядом 20 червня 1935 р.

Війна 1939—1940 років між Фінляндією та СРСР, а також подальша анексія СРСР частини Карелії призвела до втрати 90% церковної власності. Більша частина православних карелів була евакуйована до Фінляндії. Під час війни довелося евакуюватись з Карелії й православним монастирям, оскільки вони опинилися на території, що була зайнята радянськими військами. Відомий Валаамський монастир розташувався у центральній частині Фінляндії біля Хєйнявєсі під назвою Новий Валаам.

До Другої світової війни більшість православних християн у Фінляндії проживало в Карелії. У результаті війни мешканці районів, переданих Радянському Союзу, були евакуйовані в інші частини країни. Монастир Валамо був евакуйований у 1940 році. Пізніше ченці з Коневського і Пецамського монастирів приєдналися до Ново-Валамонського монастиря. Також був евакуйований жіночий монастир Лінтула (нині Огонкі) поблизу Ківеннапи (Карельський перешийк), який був відновлений у Хайнавесі у 1946 році.

У 1945 році на території Фінляндії було утворено Фінське благочиння Московського патріархату, до якого увійшли: евакуйована з архипелагу вглиб Фінляндії братія Валаамського монастиря, Покровська і Нікольська громади в Гельсінкі. Покровський і Микільський парафії (часто іменуються просто «старостильних») в даний час виявляють значне зростання за рахунок емігрантів з пострадянських держав, а також просвітницької діяльності. Загальна чисельність зареєстрованих парафіян старостильних парафій наближається до 3 тисяч (в Микільської — близько 2 тис .; у Покровській — бл. 700 осіб).

Ново-Валамонський монастир Преображення Христового сьогодні.

Була створена нова парафіяльна мережа, а в 1950-х роках було побудовано багато нових церков.

У 1957 році Московський Патріархат визнав автономію Православної церкви Фінляндії під юрисдикцією Вселенського патріархата Константинополя. У 1980 році Асамблея Православної церкви Фінляндії проголосувала за те, щоб просити Вселенського патріарха про надання Церкві автокефалії, проте ніякої реакції на прохання не було.

Під час виборів нового предстоятеля Православної церкви Фінляндії — архиєпископа Карельського та всієї Фінляндії, його обрання затверджувалось Вселенським Патріархом у Константинополі. Представники Православної церкви Фінляндії беруть участь у загальноправославних нарадах на рівні з делегаціями автокефальних Церков.

Після Другої світової війни членство православної церкви у Фінляндії повільно скорочувалося, оскільки евакуйовані карельці були поселені далеко від своїх корінь серед лютеранської більшості Фінляндії. Змішані шлюби стали поширеними, і діти часто охрещувалися у релігію більшості. Але зовсім несподівано почався "романтичний" рух у Фінляндії, починаючи з 1970-х років, прославляючи східне православ'я, його "містичні" та візуально красиві служби та ікони (релігійні картини) та глибший погляд на християнство, ніж у лютеранської церкви. З цих причин, подібно до католицизму в Англії, навернення до православної церкви стало майже примхою, а її членство почало зростати.

У 2010-х роках кількість членів церкви почала зменшуватися через відмову від членства та зменшення кількості хрестин.[21]

У квітні 2019 року Православна церква Фінляндії вперше в своїй історії провела процедуру канонізації; першими святими, що жили в Фінляндії, стали преподобний Іван Валаамський (Іван Олексійович Алексєєв, 1873-1958) і святий мученик і сповідник Івана з Іломантсі (Іван Васильович Кархапяа, 1884-1918).[22]

5 жовтня 2020 року всі єпископи Архиєпископії Фінляндії відвідали Вселенського патріарха Вартоломія І де обговорили проблеми церкви.

Московський патріархат у Фінляндії

[ред. | ред. код]

Близько 3000 православних християн у Фінляндії належать до Московського патріархату. Вони об’єднані у дві парафії.[23][24] Також існували плани щодо створення окремої російської єпархії у Фінляндії.[25] Парафії утримують п’ять церков та каплиць.

Православна парафія Святого Миколая у Гельсінкі є найбільшою. Парафія була заснована в 1927 році, і значна частина її членів — громадяни Фінляндії.[24] Останнім часом парафія швидко зростає через нову хвилю репатріантів та емігрантів з Російської Федерації.[26]

На відміну від Православної церкви Фінляндії Вселенського патріархату Константинополя, яка використовується григоріанський календар, Московський патріархат у Фінляндії дотримується юліанського календаря.

Організація та структура

[ред. | ред. код]

Поряд з євангелічно-лютеранською церквою Фінляндії, особливу позицію у законодавстві Фінляндії займає Православна церква Фінляндії.[27] Церква вважається фінським утворенням публічного характеру. Зовнішня форма церкви регулюється Актом парламенту, тоді як духовні та доктринальні питання церкви регулюються центральним синодом церкви. Церква має право оподатковувати своїх членів та корпорації, що належать її членам.[28]

Дерев’яна церква свв. Петра і Павла в Торніо, побудована в 1884 році.

Православна церква Фінляндії поділена на три єпархії (hiippakunta), кожна з яких має поділ парафій (seurakunta). Існує 21 парафія, у якій 140 священиків та загалом понад 58 000 членів.[29] Кількість членів церкви неухильно зростає протягом кількох років.[30][31] У межах церкви також працюють жіночий монастир та монастир.

Головою Карельської єпархії є архиєпископ, резиденція якого знаходиться в Куопіо, в інших двох єпархіях єпископи є митрополитами. Церква Фінляндії має близько 140 церков та каплиць, 133 священники (24 з яких — на покою), 1 чоловічий та 1 жіночий монастирі.

Служба у більшості парафій провадиться фінською мовою. У Гельсінкі також використовується церковнослов'янська мова; у деяких місцях для богослужінь використовується також шведська, румунська та грецька. У Лапландії використовується також колтта-саамська.

Восени 1988 року в університеті міста Йоенсуу відкрито православний богословський факультет, де майбутні священнослужителі отримують богословську освіту.

25 жовтня 2001 року, на Генеральній Асамблеї Фінської Автономної Православної Церкви її новим предстоятелем архиєпископом Карельським та всієї Фінляндії обрано митрополита Гельсінкського Лева (Макконен).

Центральним законодавчим органом церкви є центральний синод, який складається з

  • єпископи та єпископи-коад'ютори,
  • одинадцять священників
  • три кантори
  • вісімнадцять мирян і -жінок

Священники та кантори обирають своїх представників на єпархіальній основі, використовуючи метод множинності виборів. Представники мирян обираються опосередковано. Кандидатури для представників вносять парафіяльні ради, які також обирають виборців, які потім обирають представників мирян до центрального синоду. Центральний синод обирає єпископів і відповідає за економіку та загальне церковне вчення.

Двома виконавчими органами центральної адміністрації церкви є синод єпископів, відповідальний за доктринальні та зовнішні справи церкви, та церковна адміністративна рада (kirkollishallitus), відповідальна за повсякденне управління церквою.

Парафіями керує настоятель та парафіяльна рада, яка обирається на таємних виборах. Усі повнолітні члени парафії мають право голосувати та бути обраними до парафіяльної ради. Члени парафії мають право утримуватися від обрання на довірену посаду парафії лише у тому випадку, якщо їм виповнилося 60 років або вони прослужили на посаді довіри не менше восьми років. Парафіяльна рада обирає парафіяльну раду, яка відповідає за повсякденні справи парафії.

У фінансовому плані церква не залежить від державного бюджету. Парафіяди фінансуються за рахунок податків, які сплачують їхні члени. Центральна адміністрація фінансується за рахунок внесків парафій. Центральний синод щорічно вирішує розмір внесків, які мають робити парафії.

Сучасна церква Святого Германа з Аляски в Тапіолі, Еспоо (1998)

Особливий статус православної церкви найбільш помітний в адміністративних процесах. Церква повинна дотримуватись загального адміністративного права, і рішення її органів можуть бути оскаржені в обласних адміністративних судах. Однак суд обмежується переглядом офіційної законності рішення. Вона не може скасувати церковне рішення на підставі його необґрунтованості. Рішення Синоду єпископів та центрального Синоду не підлягають нагляду адміністративних судів. На відміну від цього, районні суди здійснюють подібний правовий нагляд за приватними релігійними громадами.

Фінське законодавство охороняє абсолютну привілей священника та покаянця. Єпископ, священник або диякон церкви не можуть розголошувати інформацію, яку він чув під час сповіді чи духовної опіки. Особу грішника не можна розкривати з будь-якою метою. Однак, якщо священник почує про злочин, який збирається скоїти людина, він несе відповідальність, тому він має повідомити владу таким чином, щоб таємниця сповіді не була порушена.

Православна церква Фінляндії має у розпорядженні етерний час на телебаченні та радіомовленні Фінляндії. Основні періодичні видання — часописи «Aamun Koitto» та «Ortodoksiviesti».

Предстоятелі

[ред. | ред. код]

Під Московським патріархатом:[32]

  • Антоній (1892–1898)
  • Миколай (1899–1905)
  • Сергій (1905–1917)
  • Серафим (1918–1923), Єпископ Фінляндії з 1918 року та архиєпископ з 1921 року

Під Вселенськимпатріархатом Константинополя:

Єпархії

[ред. | ред. код]
Єпархії та парафії Православної церкви Фінляндії

Гельсінкська єпархія

[ред. | ред. код]
Собор Святої Трійці в Оулу, завершений у 1957 році

Найбільше членів має Гельсінська єпархія — понад 28 000 осіб. Гельсінська єпархія є місцем перебування архиєпископа. Єпархія поділена на три парафії, у яких 50 священиків. Головна церква єпархії — Успенський собор у Гельсінкі. Характерним для єпархії є велика кількість членів, які нещодавно іммігрували до Фінляндії, особливо у Гельсінській парафії, де кілька церков також служать на службі іноземними мовами, включаючи російську, англійську, грецьку та румунську.

Нинішній єпископ — архиєпископ Лев (Макконен). Його призначили у 2018 році.[33]

Куопіо-Карельська єпархія

[ред. | ред. код]

Резиденція єпископа Куопіо і Карелії знаходиться в Куопіо. Нинішній єпископ — митрополит Арсені (Хейкінен).

Карельська єпархія налічує 19 000 вірних у 5 парафіях. Кількість священиків у єпархії становить близько 45, а церков і каплиць — понад 80. Єпархія також включає єдині православні монастирі у Фінляндії.

Музей православної церкви Фінляндії також працює в Куопіо.[34]

Оулська єпархія

[ред. | ред. код]

Невелика єпархія Оулу має 2 парафії. Главою єпархії з 2015 року є митрополит Елія (Валльґрен).

Єпархія була заснована в 1980 році і налічує 6000 членів. Собор єпархії — собор Святої Трійці в Оулу. Традиційно сколти, нині менша меншість із 300 носіїв мови, були найпершими православними християнами у фінській Лапландії. Сьогодні вони живуть переважно в парафії Інарі.[35]

Єпархія Оулу була заснована в рамках плану архиєпископа Павла (Олмарі) зробити Фінську православну церкву автокефальною. Однак від плану автокефалії відмовились.

Організації

[ред. | ред. код]

У складі Православної Церкви у Фінляндії або від її імені діють такі організації:

  • Братство святих Сергія та Германа (Pyhien Sergein ja Hermanin Veljeskunta)
  • Православна молодіжна асоціація (Ortodoksisten nuorten liitto)
  • Православне студентське товариство (Ortodoksinen opiskelijaliitto)
  • Фінська асоціація православних учителів (Suomen ortodoksisten opettajien liitto ry)[36]
  • Товариство православних священників (Ortodoksisten pappien liitto)
  • Асоціація православних канторів (Ortodoksisten kanttorien liitto)
  • Фінське товариство іконописців (Suomen ikonimaalarit ry)[37]
  • Filantropia ry– Товариство допомоги Православної Церкви та іноземних місій

Православні місії

[ред. | ред. код]

Фінська православна церква створила власну місіонерську організацію в 1977 році, відому як Ortodoksinen Lähetys ry (Православні місії). В основному вона була активна на сході Африки.[38] Пізніше вона злилась з OrtAid і утворила Filantropia.

Архітектура

[ред. | ред. код]

Багато православних церков у Фінляндії невеликі. Кілька вражаючих святинь були побудовані в XIX столітті, коли Фінляндія була автономним Великим князівством у Російській імперії, а православний християнський імператор був Великим князем Фінляндії. Відомі церкви Гельсінкі з тієї епохи: Успенський собор (1864) та костел Святої Трійці (1826). Найстаріший православний храм у Фінляндії — це церква Покрови Пресвятої Богородиці в Лаппеенранті з 1782 по 1785 рік.[39]

Православна церква Святих Петра і Павла в Хаміні була завершена в 1837 році. Побудована в архітектурному стилі неокласицизму з деякими елементами візантійського стилю, зовнішня сторона була виконана у формі храму з круглими куполами, а внутрішній — хрестоподібний. Дзвіниця побудована в 1862 році в неовізантійському стилі. Православна церква Тампере була побудована в московському романтичному стилі з куполами в цибулевому стилі і була готова в 1896 році. Архітектор московської армії Т.У. Ясіков, намалював план поверху. Храм був освячений у 1899 році на честь святого Олександра Невського, новгородця, який у 1240 році з однаковим успіхом воював проти католицьких шведів та через два роки католицьких тевтонських лицарів. Імператор Микола II подарував дзвони цій церкві. Церква сильно постраждала під час громадянської війни у Фінляндії в 1918 році; її реконструкція зайняла багато років. Після проголошення Фінляндією незалежності її знову освятили на честь Святого Миколая.

  • Собор Успіння Пресвятої Богородиці XIX століття (Успенський собор) у Гельсінкі
    Собор Успіння Пресвятої Богородиці XIX століття (Успенський собор) у Гельсінкі
  • Церква Святого Миколая у Ваасі (1862)
    Церква Святого Миколая у Ваасі (1862)
  • Церква Олександра Невського і Святого Миколая в Тампере, побудована наприкінці XIX століття
    Церква Олександра Невського і Святого Миколая в Тампере, побудована наприкінці XIX століття
  • Церква Святої Трійці в Гельсінкі, побудована в 1826 році
    Церква Святої Трійці в Гельсінкі, побудована в 1826 році
  • Церква святих апостолів Петра і Павла в Хаміні, побудована в 1837 році
    Церква святих апостолів Петра і Павла в Хаміні, побудована в 1837 році
  • Церква Святого Миколая в Йоенсуу (1887), мабуть, найпомітніша дерев'яна православна церква у Фінляндії
    Церква Святого Миколая в Йоенсуу (1887), мабуть, найпомітніша дерев'яна православна церква у Фінляндії
  • Церква пророка Іллі в Іломанці, побудована в 1892 році
    Церква пророка Іллі в Іломанці, побудована в 1892 році
  • Собор Святого Миколая Чудотворця в Куопіо, побудований у 1904 році
    Собор Святого Миколая Чудотворця в Куопіо, побудований у 1904 році
  • Церква Матері Божої Тіхвінської у Війнярві, Ліпері, побудована в 1906 році
    Церква Матері Божої Тіхвінської у Війнярві, Ліпері, побудована в 1906 році
  • Церква Святого Івана Хрестителя в Полвіярві, побудована в 1914 році
    Церква Святого Івана Хрестителя в Полвіярві, побудована в 1914 році

Після Другої світової війни

[ред. | ред. код]

Після Другої світової війни Фінляндія повинна була поступитися землею Радянському Союзу відповідно до Паризьких мирних договорів. Майже всі православні церкви та каплиці залишилися на радянській стороні в Карелії та Пецамо. Фінська держава ухвалила спеціальний закон про реконструкцію, в якому фінансувала будівництво 14 церков та 44 каплиць для православної церкви. Церкви та каплиці були сучасними в архітектурі, не мали куполів та інших особливостей, характерних для православної церковної архітектури. Це було доручено фінською державою, яка строго відбирала архітекторів. Більшість церков та каплиць епохи реконструкції розроблені Ілмарі Ахоненом та Тойву Паателою.

  • Церква Воскресіння Христового, Ювяскюля, побудована в 1954 році за проєктом Тоїво Паатели
    Церква Воскресіння Христового, Ювяскюля, побудована в 1954 році за проєктом Тоїво Паатели
  • Каплиця св. Петра і Павла, Сукева, Сонкаярві, побудована в 1960 році за проєктом Ілмарі Ахонена
    Каплиця св. Петра і Павла, Сукева, Сонкаярві, побудована в 1960 році за проєктом Ілмарі Ахонена
  • Церква св. Олександра Невського та Івана Золотоуста в Хамеенлінні, побудована в 1962 році за проєктом Міки Ерно
    Церква св. Олександра Невського та Івана Золотоуста в Хамеенлінні, побудована в 1962 році за проєктом Міки Ерно
  • Церква Святого Миколая Чудотворця в Рауталампі, побудована в 1960 році за проєктом Ілмарі Ахонена
    Церква Святого Миколая Чудотворця в Рауталампі, побудована в 1960 році за проєктом Ілмарі Ахонена
  • Церква просвітителів Карелії в Маанінці, Куопіо, побудована як каплиця 1960 року за проєктом Ілмарі Ахонена, пізніше освячена як церква
    Церква просвітителів Карелії в Маанінці, Куопіо, побудована як каплиця 1960 року за проєктом Ілмарі Ахонена, пізніше освячена як церква
  • Церква Преображення Христового в Суоненджокі, спроєктована Ілмарі Ахоненом, побудована як каплиця 1958 року та спроєктована Ілмарі Ахоненом, пізніше освячена як церква
    Церква Преображення Христового в Суоненджокі, спроєктована Ілмарі Ахоненом, побудована як каплиця 1958 року та спроєктована Ілмарі Ахоненом, пізніше освячена як церква
  • Каплиця святих апостолів Петра і Павла та святого Арсенія Коневського в Хаукіпудасі, Оулу, за проєктом Ілмарі Ахонена, побудована у 1962 році та знесена у 2019 році
    Каплиця святих апостолів Петра і Павла та святого Арсенія Коневського в Хаукіпудасі, Оулу, за проєктом Ілмарі Ахонена, побудована у 1962 році та знесена у 2019 році
  • Церква Святого Миколая в Хойлолі, Йоенсуу, побудована як каплиця в 1957 році і освячена як церква в 1993 році
    Церква Святого Миколая в Хойлолі, Йоенсуу, побудована як каплиця в 1957 році і освячена як церква в 1993 році
  • Церква Івана Хрестителя в Кемі, спроєктована Ілмарі Ахоненом, побудована як каплиця 1962 року та спроєктована Ілмарі Ахоненом, пізніше освячена як церква
    Церква Івана Хрестителя в Кемі, спроєктована Ілмарі Ахоненом, побудована як каплиця 1962 року та спроєктована Ілмарі Ахоненом, пізніше освячена як церква

З 1970-х по 1990-ті роки у Фінляндії будувалися зрубні церкви та каплиці карельського типу, за деякими сучасними винятками.

  • Церква святого Нектарія Егінського, у Клауккалі, побудована в 1997 році за проєктом Рітви Вестермарк
    Церква святого Нектарія Егінського, у Клауккалі, побудована в 1997 році за проєктом Рітви Вестермарк
  • Церква Божої Матері Казанської у Ярвенпя, побудована в 1980 році
    Церква Божої Матері Казанської у Ярвенпя, побудована в 1980 році
  • Каплиця Преображення Христового у Війтасаарі, побудована в 1989 році
    Каплиця Преображення Христового у Війтасаарі, побудована в 1989 році
  • Каплиця святого апостола Андрія в Ліпері, побудована в 1973 році за проєктом Вільхо Суонмаа
    Каплиця святого апостола Андрія в Ліпері, побудована в 1973 році за проєктом Вільхо Суонмаа
  • Каплиця Святого Хреста на православному цвинтарі в Йоенсуу, побудована 1986 року
    Каплиця Святого Хреста на православному цвинтарі в Йоенсуу, побудована 1986 року
  • Каплиця Всіх Святих у Лохї, побудована у 1995 році за проєктом Сакарі Сіітонена
    Каплиця Всіх Святих у Лохї, побудована у 1995 році за проєктом Сакарі Сіітонена
  • Церква Пресвятої Трійці та Святого Трифона Печенга в Неллімі, Інарі, побудована як каплиця в 1987 році та освячена як церква в 1988 році
    Церква Пресвятої Трійці та Святого Трифона Печенга в Неллімі, Інарі, побудована як каплиця в 1987 році та освячена як церква в 1988 році

Починаючи з 1990-х років, деякі сучасні церкви будувалися у великих містах та селищах.

  • Церква Івана Богослова в Порі, побудована 2002 році
    Церква Івана Богослова в Порі, побудована 2002 році
  • Каплиця народження Богородиці в Нуммелі, побудована в 1997 році
    Каплиця народження Богородиці в Нуммелі, побудована в 1997 році
  • Церква Вознесіння Христового в Тіккуріла, Вантаа, побудована в 1997 році
    Церква Вознесіння Христового в Тіккуріла, Вантаа, побудована в 1997 році

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Finnish Orthodox Church
  • Рональд Робертсон. Восточные христианские Церкви. Церковно-исторический справочник. Высшая религиозно-философская школа, СПб., 1999 (рос.)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Kirkosta eroaminen väheni vuonna 2020. Suomen ortodoksinen kirkko (фін.). Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 22 січня 2021.
  2. ↑ Official site of the Finnish Orthodox Church [Архівовано 6 жовтня 2007 у Wayback Machine.].
  3. ↑ *Holdings: Ikkunoita Bysanttiin. Архів оригіналу за 5 лютого 2012. Процитовано 5 березня 2015.
  4. ↑ Virrankoski, P.: "Suomen historia I" (2002) p. 58
  5. ↑ "Orthodoxy in Finland, past and present", edited by V. Purmonen (1984) pp. 14–15
  6. ↑ E.Piiroinen: "Karjalan pyhät kilvoittelijat"("The holy fighters of faith in Karelia") (1979) pp. 25–31
  7. ↑ The Karelian language and customs were preserved there until the beginning of the 20th century. Many Finnish anthropologists in the 19th century visited Tver Karelia to collect samples of old Karelian traditions and language.
  8. ↑ "Ortodoksinen Kirkko Suomessa", ed. by Fr. Ambrosius and M. Haapio (1979), pp. 107–13.
  9. ↑ Virrankoski, Pentti: "Suomen historia I" (2002), pp. 286, 295.
  10. ↑ "Ortodoksinen kirkko Suomessa" ed. by Fr. Ambrosius and M. Haapio (1979), p. 116.
  11. ↑ Virrankoski, P.: "Suomen historia I" (2002), p. 356.
  12. ↑ Tietoa seurakunnasta. Helsingin Ortodoksinen Seurakunta. Архів оригіналу за 29 червня 2020. Процитовано 27 червня 2020.
  13. ↑ Lehtola, Jorma (14 серпня 2018). Uspenskin katedraali on hallinnut Helsingin horisonttia tasan 150 vuotta. Kultaa ja koreutta uhkuva kirkko on seissyt koko tuon ajan idän ja lännen rajalla. Apu. Архів оригіналу за 29 червня 2020. Процитовано 27 червня 2020.
  14. ↑ "Ortodoksinen kirkko Suomessa" ed. by Fr. Ambrosius and M. Haapio (1979) pp. 122–124
  15. ↑ Hämynen, T.:"Suomalaistajat, venäläistäjät ja rajakarjalaiset" (1995) p. 49.
  16. ↑ "Ryssä" — це принизлива назва росіян у фінській мові.
  17. ↑ Archived copy (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 25 червня 2006. Процитовано 17 січня 2006.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  18. ↑ History of the Suomenlinna church [Архівовано 16 квітня 2009 у Wayback Machine.] by the Governing Body of Suomenlinna.
  19. ↑ Valamon luostarin arkisto. Aktit v. 1929. Ea: 92 — Дело о награждении братии сего монастыря. S. 33.
  20. ↑ «Хакаристи — финская свастика» // URL:http://mysuomi.wordpress.com/2007/11/05/ [Архівовано 17 листопада 2018 у Wayback Machine.] хакаристи-финская-свастика/ (дата обращения: 02.04.2014).
  21. ↑ Eroakirkosta.fi – Ortodoksisesta kirkosta erottiin vilkkaasti [Архівовано 7 серпня 2021 у Wayback Machine.]
  22. ↑ Финляндия получила своих первых святых — ими стали мученик Иоанн из Иломантси и преподобный Иоанн Валаамский. Сайт телерадиокомпании Yleisradio Oy. Служба новостей Yle. 19 квітня 2019. Архів оригіналу за 20 квітня 2019. Процитовано 20 квітня 2019.
  23. ↑ Official site of the Russian Orthodox Church in Finland [Архівовано 28 липня 2011 у Wayback Machine.].
  24. ↑ а б Ortodoksinen Pyhän Nikolauksen Seurakunta [Архівовано 20 липня 2011 у Wayback Machine.] Uskonnot Suomessa (combined statistics of two parishes for 2013)
  25. ↑ Räntilä, Kari, M: Uusia linjauksia kirkkomme idänsuhteissa?Analogi 5/2004., 2004. See also Helsingin Sanomat, 15 December 2006.
  26. ↑ Official site of the St. Nicholas Orthodox Parish in Helsinki [Архівовано 20 травня 2021 у Wayback Machine.].
  27. ↑ The whole section is based on Law on the Finnish Orthodox Church [Архівовано 6 червня 2011 у Wayback Machine.].
  28. ↑ The official text of the Treaty of Tomos [Архівовано 8 червня 2011 у Wayback Machine.] between the Patriarchate of Constantinople and the Finnish Orthodox Church in 1923.
  29. ↑ Kirkon jäsenmäärään tuntuva lasku. Suomen ortodoksinen kirkko. Архів оригіналу за 16 січня 2020. Процитовано 16 січня 2020.
  30. ↑ Helsingin Sanomat 7.8.2005 [Архівовано 21 березня 2007 у Wayback Machine.] (in Finnish) cited 24 November 2006
  31. ↑ Evankelis-luterilaisen kirkon nelivuotiskertomus (Finnish Evangelic-Lutheran Church: Quadriannual report) 1996–1999 [Архівовано 17 лютого 2007 у Wayback Machine.] Cited 24 November 2006 (in Finnish)
  32. ↑ Russian archbishops [Архівовано 13 жовтня 2007 у Wayback Machine.].
  33. ↑ Metropolitan Ambrosius' home page [Архівовано 27 вересня 2007 у Wayback Machine.].
  34. ↑ Ortodoksinen kirkkomuseo. Suomen ortodoksinen kirkko. Архів оригіналу за 3 квітня 2015. Процитовано 5 березня 2015.
  35. ↑ Hämynen, Tapio: Ryssänkirkkolaisia vai aitoja suomalaisia? Ortodoksit itsenäisessä Suomessa [Архівовано 30 червня 2007 у Wayback Machine.] Cited 24 November 2006 (in Finnish).
  36. ↑ Finnish Association of Orthodox Teachers' official site [Архівовано 20 липня 2011 у Wayback Machine.].
  37. ↑ Finnish Society of Icon Painters' official site [Архівовано 24 жовтня 2007 у Wayback Machine.].
  38. ↑ Orthodox Missions [Архівовано 24 жовтня 2007 у Wayback Machine.].
  39. ↑ Rakennukset. www3.lappeenranta.fi. Архів оригіналу за 20 листопада 2018. Процитовано 18 грудня 2018.
Автокефальні
церкви
Нові патріархати
Архієпископії і митрополії
Історичні
Картлійська (V ст. — 1811) · Охридська (1018—1767) · Пецька (1219—1463; 1557—1766) · Тирновська (1235—1393) · Абхазька (XV—1814) · Карловацька (1766—1920) · Чорногорська (1766—1920) · Германштадтська (1864—1919) · Буковинська (1874—1919) · Белградська (1879—1920)
Автономні
церкви
Напівавтономні
церкви:
Історія
Літургія
Інше
* автокефалія не визнається більшістю православних церков
 
Автономні церкви
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Фінляндська_православна_церква&oldid=42934603