Колоніальна війна Португалії: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][очікує на перевірку]
Вилучено вміст Додано вміст
м →‎top: синтаксис файлу в картці за допомогою AWB
BunykBot (обговорення | внесок)
м Категоризація
 
(Не показано 4 проміжні версії 3 користувачів)
Рядок 53: Рядок 53:
== Передумови ==
== Передумови ==
Проникнення Португалії в [[Африка|Африку]] почалось у [[XV]]—[[XVI століття]]х. На деяких територіях вони отримали торгову перевагу, однак завершили встановлення свого контролю над ними лише наприкінці [[XIX]] — початку [[XX століття]]. Ті землі формально вважались заморськими територіями Португалії. Було проголошено політику асиміляції, в межах якої португальські колоністи й місцеве населення вважались єдиною [[раса|расою]], однак фактично існувала значна [[дискримінація]]. Місцеве населення мало важкі умови життя й було змушено працювати на португальців практично у статусі рабів.
Проникнення Португалії в [[Африка|Африку]] почалось у [[XV]]—[[XVI століття]]х. На деяких територіях вони отримали торгову перевагу, однак завершили встановлення свого контролю над ними лише наприкінці [[XIX]] — початку [[XX століття]]. Ті землі формально вважались заморськими територіями Португалії. Було проголошено політику асиміляції, в межах якої португальські колоністи й місцеве населення вважались єдиною [[раса|расою]], однак фактично існувала значна [[дискримінація]]. Місцеве населення мало важкі умови життя й було змушено працювати на португальців практично у статусі рабів.
[[Файл:Portuguese colonial war map1.PNG|thumb|upright|left|Португалія та її африканські колонії]]
[[Файл:Portuguese colonial war blank map.svg|thumb|upright|left|Португалія та її африканські колонії]]
Зростання національної самосвідомості африканських народів і прискорення процесів [[деколонізація|деколонізації]] у 1950-х та на початку 1960-х років призвели до створення політичних об'єднань в колоніях. Коли стало зрозуміло, що Португалія не має наміру надавати незалежність африканським народам, ці політичні об'єднання взяли курс на збройну боротьбу.
Зростання національної самосвідомості африканських народів і прискорення процесів [[деколонізація|деколонізації]] у 1950-х та на початку 1960-х років призвели до створення політичних об'єднань в колоніях. Коли стало зрозуміло, що Португалія не має наміру надавати незалежність африканським народам, ці політичні об'єднання взяли курс на збройну боротьбу.


Рядок 59: Рядок 59:
[[1961]] року почалось повстання в [[Ангола|Анголі]], [[1962]] — у [[Гвінея-Бісау|Гвінеї-Бісау]], [[1964]] — в [[Мозамбік]]у. Основними антипортугальськими силами були партії [[МПЛА]] (Ангола), [[Африканська партія незалежності Гвінеї та Кабо-Верде|ПАІГК]] (Гвінея-Бісау), [[ФРЕЛІМО]] (Мозамбік), однак у всіх країнах існували більш дрібні рухи, які також виступали проти [[португальці]]в, але мали суперечності з провідними угрупуваннями. Це нерідко призводило до розбрату й кровопролиття всередині антипортугальського руху, який набув найбільш жорсткої форми Анголі.
[[1961]] року почалось повстання в [[Ангола|Анголі]], [[1962]] — у [[Гвінея-Бісау|Гвінеї-Бісау]], [[1964]] — в [[Мозамбік]]у. Основними антипортугальськими силами були партії [[МПЛА]] (Ангола), [[Африканська партія незалежності Гвінеї та Кабо-Верде|ПАІГК]] (Гвінея-Бісау), [[ФРЕЛІМО]] (Мозамбік), однак у всіх країнах існували більш дрібні рухи, які також виступали проти [[португальці]]в, але мали суперечності з провідними угрупуваннями. Це нерідко призводило до розбрату й кровопролиття всередині антипортугальського руху, який набув найбільш жорсткої форми Анголі.


У всіх трьох країнах повстання вилились у тривалі [[партизанська війна|партизанські війни]]. Повстанці отримували моральну та військову підтримку від [[СРСР]], [[Китай|Китаю]] та низки [[Рух неприєднання|країн, що не приєднались]], діяли з територій сусідніх незалежних африканських країн. Португальська армія, зі свого боку, намагалась запечатати кордони колоніальних володінь й у масовому порядку проводила перегрупування цивільного населення до «стратегічних сіл» з метою посилення контролю над ним. Доволі ефективною показала себе застосована в Мозамбіку на початку [[1970-ті|1970-х]] тактика рішучих і масованих атак на повстанські бази, однак пов'язані з цим втрати змусили португальське керівництво від неї відмовитись. Португалія не мала достатньо сил, щоб ефективно вести війну одразу на трьох фронтах, тим більше за умов часткової міжнародної ізоляції.
У всіх трьох країнах повстання вилились у тривалі [[партизанська війна|партизанські війни]]. Повстанці отримували моральну та військову підтримку від [[СРСР]], [[КНР|Китаю]] та низки [[Рух неприєднання|країн, що не приєднались]], діяли з територій сусідніх незалежних африканських країн. Португальська армія, зі свого боку, намагалась запечатати кордони колоніальних володінь й у масовому порядку проводила перегрупування цивільного населення до «стратегічних сіл» з метою посилення контролю над ним. Доволі ефективною показала себе застосована в Мозамбіку на початку [[1970-ті|1970-х]] тактика рішучих і масованих атак на повстанські бази, однак пов'язані з цим втрати змусили португальське керівництво від неї відмовитись. Португалія не мала достатньо сил, щоб ефективно вести війну одразу на трьох фронтах, тим більше за умов часткової міжнародної ізоляції.


Португальська армія відволікалась від виконання своїх зобов'язань за угодою [[НАТО]], що спричинило невдоволення серед союзників по альянсу, а значні фінансові видатки на війни вкрай негативно позначались на умовах життя в країні. Війни, що затягнулись, та людські втрати спричинили невдоволення населення.
Португальська армія відволікалась від виконання своїх зобов'язань за угодою [[НАТО]], що спричинило невдоволення серед союзників по альянсу, а значні фінансові видатки на війни вкрай негативно позначались на умовах життя в країні. Війни, що затягнулись, та людські втрати спричинили невдоволення населення.
Рядок 69: Рядок 69:
== Джерела ==
== Джерела ==
{{commonscat|Guerra do Ultramar}}
{{commonscat|Guerra do Ultramar}}
* [http://www.guerracolonial.org/ Guerra colonial] {{ref-pt}}
* [http://www.guerracolonial.org/ Guerra colonial] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20081024134310/http://www.guerracolonial.org/ |date=24 жовтня 2008 }} {{ref-pt}}


{{-}}
{{-}}
{{Холодна війна}}
{{Холодна війна}}
{{Історія Португалії}}
{{Історія Португалії}}

[[Категорія:Війни Португалії]]
[[Категорія:Війни Португалії]]
[[Категорія:Історія Гвінеї-Бісау]]
[[Категорія:Історія Гвінеї-Бісау]]
[[Категорія:Історія Анголи]]
[[Категорія:Історія Анголи]]
[[Категорія:Історія Мозамбіку]]
[[Категорія:Історія Мозамбіку]]
[[Категорія:Партизанські війни]]

Поточна версія на 19:37, 22 грудня 2022

Колоніальна війна Португалії
Деколонізація Африки
Холодна війна

Дата: 1961–1974
Місце: Ангола, Мозамбік, Гвінея-Бісау
Результат: Надання колоніям незалежності
Сторони
Португалія Португалія

За підтримки:
Родезії
ПАР ПАР

Ангола Ангола (1961–1974):

Гвінея-Бісау Гвінея-Бісау (1963–1974):

Мозамбік Мозамбік (1964–1974):

За підтримки:
СРСР СРСР
Соціалістичні держави

Військові сили
148 000 португальських регулярних військ
  • 65 000 в Анголі
  • 32 000 в португальській Гвінеї
  • 51 000 в Мозамбіку
40–60 000 партизан

+30 000 в Анголі

  • 10 000 в португальській Гвінеї
  • 10–15 000 в Мозамбіку
Втрати
  • 8 289 убито
  • 15 507 поранено (фізично і/або психологічно)
  • близько 30 000 убито в Анголі
  • близько 4 000 поранено в португальській Гвінеї
  • понад 10 000 убито в Мозамбіку
Цивільні втрати:
  • 50 000 вбито в Мозамбіку[1]

Колоніальна війна Португалії (порт. Guerra Colonial, Guerra do Ultramar) — загальна назва серії збройних конфліктів, спричинених національно-визвольним рухом в африканських колоніях Португалії у 1960—1970-х роках.

Передумови

[ред. | ред. код]

Проникнення Португалії в Африку почалось у XVXVI століттях. На деяких територіях вони отримали торгову перевагу, однак завершили встановлення свого контролю над ними лише наприкінці XIX — початку XX століття. Ті землі формально вважались заморськими територіями Португалії. Було проголошено політику асиміляції, в межах якої португальські колоністи й місцеве населення вважались єдиною расою, однак фактично існувала значна дискримінація. Місцеве населення мало важкі умови життя й було змушено працювати на португальців практично у статусі рабів.

Португалія та її африканські колонії

Зростання національної самосвідомості африканських народів і прискорення процесів деколонізації у 1950-х та на початку 1960-х років призвели до створення політичних об'єднань в колоніях. Коли стало зрозуміло, що Португалія не має наміру надавати незалежність африканським народам, ці політичні об'єднання взяли курс на збройну боротьбу.

Перебіг подій

[ред. | ред. код]

1961 року почалось повстання в Анголі, 1962 — у Гвінеї-Бісау, 1964 — в Мозамбіку. Основними антипортугальськими силами були партії МПЛА (Ангола), ПАІГК (Гвінея-Бісау), ФРЕЛІМО (Мозамбік), однак у всіх країнах існували більш дрібні рухи, які також виступали проти португальців, але мали суперечності з провідними угрупуваннями. Це нерідко призводило до розбрату й кровопролиття всередині антипортугальського руху, який набув найбільш жорсткої форми Анголі.

У всіх трьох країнах повстання вилились у тривалі партизанські війни. Повстанці отримували моральну та військову підтримку від СРСР, Китаю та низки країн, що не приєднались, діяли з територій сусідніх незалежних африканських країн. Португальська армія, зі свого боку, намагалась запечатати кордони колоніальних володінь й у масовому порядку проводила перегрупування цивільного населення до «стратегічних сіл» з метою посилення контролю над ним. Доволі ефективною показала себе застосована в Мозамбіку на початку 1970-х тактика рішучих і масованих атак на повстанські бази, однак пов'язані з цим втрати змусили португальське керівництво від неї відмовитись. Португалія не мала достатньо сил, щоб ефективно вести війну одразу на трьох фронтах, тим більше за умов часткової міжнародної ізоляції.

Португальська армія відволікалась від виконання своїх зобов'язань за угодою НАТО, що спричинило невдоволення серед союзників по альянсу, а значні фінансові видатки на війни вкрай негативно позначались на умовах життя в країні. Війни, що затягнулись, та людські втрати спричинили невдоволення населення.

Найуспішнішим був партизанський рух у Гвінеї-Бісау, де партизани 1973 року почували себе настільки впевнено, що проголосили незалежність на звільненій території; у сучасній історіографічній традиції вважається, що у Мозамбіку війна закінчилась «у нічию», а в Анголі португальці здобули стратегічну перемогу.

У квітні 1974 року група армійських офіцерів, які втратили віру в перемогу в колоніях, здійснила в Португалії переворот («революція гвоздик»), після чого почався діалог з африканськими повстанцями. 1975 здобули незалежність Ангола, Мозамбік, Гвінея-Бісау та Східний Тимор. Після п'ятнадцяти років війни в Африці Португалія втратила там свої колонії, а разом із ними — статус колоніальної держави.

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. Mid-Range Wars and Atrocities of the Twentieth Century retrieved December 4, 2007