Русова Софія Федорівна: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [очікує на перевірку] |
м Згруповано однакові примітки |
Alessot (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
(Не показані 13 проміжних версій 5 користувачів) | |||
Рядок 2: | Рядок 2: | ||
{{Науковець |
{{Науковець |
||
|ім'я = Софія Русова |
|ім'я = Софія Русова |
||
|зображення = |
|зображення = Софія Русова (1934).jpg |
||
|зображення_розмір = |
|зображення_розмір = 240пкс |
||
|зображення_підпис = Світлина 1893 року |
|зображення_підпис = Світлина 1893 року |
||
|дата народження = 18.2.1856 |
|дата народження = 18.2.1856 |
||
Рядок 29: | Рядок 29: | ||
}} |
}} |
||
'''Софі́я Фе́дорівна Ру́сова''' ([[Дошлюбне та шлюбне прізвище|до шлюбу]] '''Ліндфорс'''; [[18 лютого]] [[1856]], [[Олешня (Ріпкинський район)|Олешня]], [[Чернігівська губернія]] — [[5 лютого]] [[1940]], [[Прага]]) — українська [[ |
'''Софі́я Фе́дорівна Ру́сова''' ([[Дошлюбне та шлюбне прізвище|до шлюбу]] '''Ліндфорс'''; [[18 лютого]] [[1856]], [[Олешня (Ріпкинський район)|Олешня]], [[Чернігівська губернія]] — [[5 лютого]] [[1940]], [[Прага]]) — українська [[учитель]]ка, письменниця, літературознавиця і громадська діячка, одна з організаторів [[Фемінізм в Україні|фемінізму в Україні]]{{sfn|Шендеровський|2009|c=280}}. Дружина [[Русов Олександр Олександрович|Олександра Русова]]. Мати [[Русов Юрій Олександрович|Юрія]] та [[Русов Михайло Олександрович|Михайла]] Русових. |
||
== Життєпис == |
== Життєпис == |
||
Народилася у родинному маєтку в [[Олешня (Ріпкинський район)|Олешні]] [[Чернігівська губернія|Чернігівської губернії]] в родині генерала {{ |
Народилася у родинному маєтку в [[Олешня (Ріпкинський район)|Олешні]] [[Чернігівська губернія|Чернігівської губернії]] в родині відомого генерала, героя Наполеонівських війн, її діда {{нп|Ліндфорс Федір Федорович|Ліндфорса Федора Федоровича|ru|Линдфорс, Фёдор Фёдорович}} та Анни Олександрівни Жерве. А по материнській лінії родина Жерве походила з французьких [[Гугеноти|гугенотів]]. Її прадід, генерал-майор {{нп|треба=Карл Єремійович Жерве|мова=ru|є=Жерве, Карл Еремеевич}}, у 1760 році емігрував з [[Прусія|Прусії]] до [[Російська імперія|Російської імперії]], де став комендантом [[Виборг]]у, а дід, генерал-лейтенант {{нп|Жерве Олександр Карлович|Олександр Карлович Жерве|ru|Жерве, Александр Карлович}}, був комендантом [[Тобольськ]]а. |
||
⚫ | |||
З 9 років мешкала в [[Київ|Києві]], де закінчила [[Фундуклеївська жіноча гімназія|Фундуклеївську гімназію]] і увійшла в українське патріотичне середовище [[Лисенки|Лисенків]]-[[Старицькі|Старицьких]]. Там в [[1871]] році, разом із сестрою Марією, вела перший в місті [[дитячий садок]] і позашкільну освіту для дорослих. |
|||
Родина переїхала до с. [[Олешня (Чернігівський район)|Олешня]] на Чернігівщині, де купили землю із садибою.<ref name=":1">{{Cite web|url=https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/lyutyy/18/1856-narodylasya-sofiya-rusova|title=1856, народилася Софія Русова|last=УІНП|website=УІНП|language=uk|access-date=2024-06-16}}</ref> |
|||
⚫ | |||
⚫ | |||
Коли Софії було 10 років, померла мати, і родина переїхала до [[Київ|Києва]]. Закінчила [[Фундуклеївська жіноча гімназія|Фундуклеївську гімназію]] Коли помер батько, дітям довелося сутужно<ref name=":1" />, і в [[1871]] році разом із сестрою Марією відкрила перший в місті [[дитячий садок]] і позашкільну освіту для дорослих. 1 вересня 1871-го до їхнього приватного садочка завітало 20 вихованців. Серед них були дві донечки [[Старицькі|Старицьких]], з родиною яких сестри Ліндфорс зблизилися. Увійшла в українське патріотичне середовище [[Лисенки|Лисенків]]-[[Старицькі|Старицьких]], познайомилася і заприятелювала з [[Лисенко Микола Віталійович|Миколою Лисенком]], [[Чубинський Павло Платонович|Павлом Чубинським]], [[Драгоманов Михайло Петрович|Михайлом Драгомановим]], [[Олена Пчілка|Оленою Пчілкою]] та своїм майбутнім чоловіком етнографом та статистом [[Русов Олександр Олександрович|Олександром Русовим]].<ref name=":1" /> |
|||
⚫ | |||
Згодом на [[хутір|хуторі]] поблизу [[Борзна|Борзни]] працювала [[Повитуха|повитухою]] й вела культурно-освітянську роботу. Від [[1879]] року вчителювала в [[Олешня (Ріпкинський район)|Олешні]]. |
Згодом на [[хутір|хуторі]] поблизу [[Борзна|Борзни]] працювала [[Повитуха|повитухою]] й вела культурно-освітянську роботу. Від [[1879]] року вчителювала в [[Олешня (Ріпкинський район)|Олешні]]. |
||
[[Файл: Фотографія С. Русової.jpg|міні|праворуч|220пкс|Фотографія Софії Русової. 1893]] |
|||
Ув'язнена [[1881]] року за зв'язки з російськими революційними колами і відтоді постійно перебувала під поліційним наглядом. Часто переслідувана, змінювала місце перебування, проте |
Ув'язнена [[1881]] року за зв'язки з російськими революційними колами і відтоді постійно перебувала під поліційним наглядом. Часто переслідувана, змінювала місце перебування, проте завжди брала участь у громадську роботу (в [[Стара громада|«Київський громаді»]], «Одеській українській громаді», «Харківському обществі грамотности», була головою «Національного комітету вчителів» та ін.), влаштовувала прилюдні народні читання, організувала таємні школи. У 1879—1883 разом з чоловіком мешкала і працювала в Одесі, де складала каталоги української літератури. Була ув'язнена в одеській в'язниці. |
||
Від [[1909]] року викладачка і професорка на [[Вищі жіночі курси|Вищих жіночих курсах]] [[Жекуліна Аделаїда Володимирівна| |
Від [[1909]] року викладачка і професорка на [[Вищі жіночі курси|Вищих жіночих курсах]] [[Жекуліна Аделаїда Володимирівна|Аделаїди Жекуліної]] та у [[Київський Фребелівський інститут|Фребелівському педагогічному інституті]] в Києві. |
||
Співзасновниця і співробітниця педагогічного журналу «[[Світло (видання)|Світло]]» ([[1910]]–[[1914]]). У січні 1913 в Петербурзі на першому всеросійському жіночому з'їзді виступила на захист навчання українською мовою і поставила питання про навчання рідною мовою. |
Співзасновниця і співробітниця педагогічного журналу «[[Світло (видання)|Світло]]» ([[1910]]–[[1914]]). У січні 1913 в Петербурзі на першому всеросійському жіночому з'їзді виступила на захист навчання українською мовою і поставила питання про навчання рідною мовою. |
||
Рядок 54: | Рядок 57: | ||
[[1920]] — [[лектор]]ка педагогіки [[Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка|Кам'янець-Подільського державного українського університету]] і голова Української національної жіночої ради (до [[1938]] року). В листопаді 1920 року в Кам'янці-Подільському відкрилися двомісячні курси українознавства для старшин, військових урядовців та їх родин, організовані культурно-освітньою управою при Генеральному штабі [[Армія Української Народної Республіки|Дієвої армії УНР]]; окрім Софії Русової лекції читали професори [[Іларіон (Огієнко)|Іван Огієнко]] та [[Біднов Василь Олексійович|Василь Біднов]]. |
[[1920]] — [[лектор]]ка педагогіки [[Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка|Кам'янець-Подільського державного українського університету]] і голова Української національної жіночої ради (до [[1938]] року). В листопаді 1920 року в Кам'янці-Подільському відкрилися двомісячні курси українознавства для старшин, військових урядовців та їх родин, організовані культурно-освітньою управою при Генеральному штабі [[Армія Української Народної Республіки|Дієвої армії УНР]]; окрім Софії Русової лекції читали професори [[Іларіон (Огієнко)|Іван Огієнко]] та [[Біднов Василь Олексійович|Василь Біднов]]. |
||
В середині листопада 1920 |
В середині листопада 1920 р. органи влади й війська УНР залишили місто. Через кілька днів довелося звикати до нових комуністичних порядків. Русова не думала виїжджати з міста, але почалися обшуки. З жахом згадувала про діяльність чекістів у Кам'янці: "''Заарештували молоденьких дівчат-слухачок і розстріляли їх. Це був один жах, із цим не можна було ніяк примиритися, вони нищили нашу красу, нашу свідому молодь… З цим фактом нелюдської жорстокості я не могла ніяк помиритися. Пішла до своїх приятелів в університет. Усі в розпачі сидять і чекають: «Сьогодні ти, а завтра — я''»<ref name=":0"/>. |
||
Від [[1922]] року на еміграції, з [[1923]] року в Празі, професорка педагогіки [[Український високий педагогічний інститут|Українського Педагогічного Інституту]] імені [[Драгоманов Михайло Петрович|Михайла Драгоманова]]. |
Від [[1922]] року на еміграції, з [[1923]] року в Празі, професорка педагогіки [[Український високий педагогічний інститут|Українського Педагогічного Інституту]] імені [[Драгоманов Михайло Петрович|Михайла Драгоманова]]. |
||
Рядок 61: | Рядок 64: | ||
Восени 1932 року Русова разом із секретаркою НРУЖ [[Кононенко Харитя Мусіївна|Харитею Кононенко]] звернулися із закликом до світової спільноти допомогти «голодній Україні». Посилаючись на публікації в більшовицьких газетах «[[Пролетарська правда (газета)|Пролетарська правда]]», «[[Радянське село]]», «Комсомолець України», «Пролетар», «Рабочий пролетар», «Комуніст», Русова та Кононенко закликали організації жіночого хреста стати на захист голодуючих українців. «На Східній Україні Голод, справжній голод з усіма його фізичними й моральними страховищами. Його можна було чекати ще за 2–3 роки, поки він опанував би майже усю територію України, але він виявився вже тепер, і більшовицька преса сама мусить визнати його грізне панування. Це нещастя цілої країни, мільйонів людей не викликано якимись фізичними причинами — чи недородом, чи кліматичними умовами — ні, він утворений штучно тими політичними умовами, в яких перебуває український народ під владою московських большевиків». Вони цитували газети про невиконання колгоспами річних планів, про боротьбу влади з «куркулями», про великий недосів зернових, про те, як «населення вже голодне і краде хліб», про ховання хліба в полову, солому, "вперто не здають його, бо самим нема чого їсти, і влада знову вимагає суворої кари для тих, хто потурає «куркулю», про експорт хліба. В той саме час, — наголошували вони, — коли вже голодне населення під страхом смерті ховає й краде хліб, на його очах цей дорогий хліб вивозять до Москви, до Ленінграду, бо «пролетарські центри чекають на хліб, на городину з України». Звернення Русової та Кононенко, яке згодом вилилося у їхню спільну статтю, підкреслювало катастрофічний стан сільського господарства: «Україна не виконала плану хлібозаготівлі».<ref>{{Cite web|title=ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОКІВ В УКРАЇНІ (2018)|url=http://resource.history.org.ua/item/0014295|website=resource.history.org.ua|accessdate=2019-07-18}}</ref> |
Восени 1932 року Русова разом із секретаркою НРУЖ [[Кононенко Харитя Мусіївна|Харитею Кононенко]] звернулися із закликом до світової спільноти допомогти «голодній Україні». Посилаючись на публікації в більшовицьких газетах «[[Пролетарська правда (газета)|Пролетарська правда]]», «[[Радянське село]]», «Комсомолець України», «Пролетар», «Рабочий пролетар», «Комуніст», Русова та Кононенко закликали організації жіночого хреста стати на захист голодуючих українців. «На Східній Україні Голод, справжній голод з усіма його фізичними й моральними страховищами. Його можна було чекати ще за 2–3 роки, поки він опанував би майже усю територію України, але він виявився вже тепер, і більшовицька преса сама мусить визнати його грізне панування. Це нещастя цілої країни, мільйонів людей не викликано якимись фізичними причинами — чи недородом, чи кліматичними умовами — ні, він утворений штучно тими політичними умовами, в яких перебуває український народ під владою московських большевиків». Вони цитували газети про невиконання колгоспами річних планів, про боротьбу влади з «куркулями», про великий недосів зернових, про те, як «населення вже голодне і краде хліб», про ховання хліба в полову, солому, "вперто не здають його, бо самим нема чого їсти, і влада знову вимагає суворої кари для тих, хто потурає «куркулю», про експорт хліба. В той саме час, — наголошували вони, — коли вже голодне населення під страхом смерті ховає й краде хліб, на його очах цей дорогий хліб вивозять до Москви, до Ленінграду, бо «пролетарські центри чекають на хліб, на городину з України». Звернення Русової та Кононенко, яке згодом вилилося у їхню спільну статтю, підкреслювало катастрофічний стан сільського господарства: «Україна не виконала плану хлібозаготівлі».<ref>{{Cite web|title=ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОКІВ В УКРАЇНІ (2018)|url=http://resource.history.org.ua/item/0014295|website=resource.history.org.ua|accessdate=2019-07-18}}</ref> |
||
== Твори == |
== Твори == |
||
Рядок 109: | Рядок 113: | ||
Заслуговують на увагу погляди Русової на проблеми розумового, морального, естетичного, трудового, дошкільного, сімейного виховання, підготовки вихователів дитячого садка, вчителя нової української школи. |
Заслуговують на увагу погляди Русової на проблеми розумового, морального, естетичного, трудового, дошкільного, сімейного виховання, підготовки вихователів дитячого садка, вчителя нової української школи. |
||
* При розв'язанні проблем розумового виховання дослідниця була |
* При розв'язанні проблем розумового виховання дослідниця була схильніша до ідеї виховання розуму дитини в процесі природної, активної самостійної діяльності, хоч й не заперечувала й іншої — виховання розуму особистості повинно ґрунтуватися на узагальненому досвіді людства, сконцентрованому в науці, техніці, культурі, мистецтві, практиці. |
||
* Розум повинен керувати всією духовною діяльністю людини, а отже необхідне виховання розуму. |
* Розум повинен керувати всією духовною діяльністю людини, а отже необхідне виховання розуму. |
||
Рядок 117: | Рядок 121: | ||
* Головними завданнями '''морального виховання''' вчена вважала розвиток у дітей високих моральних почуттів, вироблення в них шляхом безпосередньої участі в добрих і корисних справах відповідних моральних навичок і моральної поведінки, а також формування моральної свідомості, стійких моральних переконань. |
* Головними завданнями '''морального виховання''' вчена вважала розвиток у дітей високих моральних почуттів, вироблення в них шляхом безпосередньої участі в добрих і корисних справах відповідних моральних навичок і моральної поведінки, а також формування моральної свідомості, стійких моральних переконань. |
||
* Надзвичайно цікавими і корисними для теорії і практики сучасної школи є пропоновані С.Русовою шляхи і засоби морального виховання. За допомогою виховання вчена пропонувала поступово поширювати коло дитячої любові. Спочатку природжену любов до матері перенести на батька, потім на інших рідних — дідуся, бабусю, брата, сестру та ін., далі на вчителя, товаришів по школі і садку і т. д. Так, поширюючи свою любов все далі й далі, дитина на певному етапі свого розвитку починає відчувати любов до свого народу, своєї нації, врешті до всього людства. Намагання поширити любов до людей усього світу зайвий раз свідчать про гуманні й демократичні прагнення |
* Надзвичайно цікавими і корисними для теорії і практики сучасної школи є пропоновані С.Русовою шляхи і засоби морального виховання. За допомогою виховання вчена пропонувала поступово поширювати коло дитячої любові. Спочатку природжену любов до матері перенести на батька, потім на інших рідних — дідуся, бабусю, брата, сестру та ін., далі на вчителя, товаришів по школі і садку і т. д. Так, поширюючи свою любов все далі й далі, дитина на певному етапі свого розвитку починає відчувати любов до свого народу, своєї нації, врешті до всього людства. Намагання поширити любов до людей усього світу зайвий раз свідчать про гуманні й демократичні прагнення Сфії Русової. |
||
* Софія Русова справедливо вважається класиком вітчизняного '''дошкільного виховання''', про що красномовно свідчать її твори «Теорія і практика дошкільного виховання», «Дитячий сад на національнім ґрунті», «Дошкільне виховання», «Нова школа соціального виховання», «Націоналізація дошкільного виховання», «Нові методи дошкільного виховання», «Роль жінки у дошкільному виховання» та інші, а також подвижницька практична діяльність у галузі дошкільного виховання. |
* Софія Русова справедливо вважається класиком вітчизняного '''дошкільного виховання''', про що красномовно свідчать її твори «Теорія і практика дошкільного виховання», «Дитячий сад на національнім ґрунті», «Дошкільне виховання», «Нова школа соціального виховання», «Націоналізація дошкільного виховання», «Нові методи дошкільного виховання», «Роль жінки у дошкільному виховання» та інші, а також подвижницька практична діяльність у галузі дошкільного виховання. |
||
Рядок 130: | Рядок 134: | ||
[[18 лютого]] [[2016]] року, [[Національний банк України]] ввів до обігу [[ювілейна монета|ювілейну монету]], присвячену 160-річчю від дня народження Софії Русової. |
[[18 лютого]] [[2016]] року, [[Національний банк України]] ввів до обігу [[ювілейна монета|ювілейну монету]], присвячену 160-річчю від дня народження Софії Русової. |
||
На її честь названо [[Список пластових куренів#Юнацькі курені|24 курінь УПЮ імені Софії Русової]]. |
|||
В рамках декомунізації в [[Полтава|Полтаві]] провулок Бакинських комісарів було перейменовано на провулок родини Русових. |
В рамках декомунізації в [[Полтава|Полтаві]] провулок Бакинських комісарів було перейменовано на провулок родини Русових. |
||
У [[Дарницький район|Дарницькому районі]] Києва названо [[Вулиця Софії Русової (Київ)|вулицю]] на честь Софії Русової, а також у [[Вінниця|Вінниці]], [[Дніпро (місто)|Дніпрі]], [[Рівне|Рівному]], [[Чернігів|Чернігові]]. |
У [[Дарницький район|Дарницькому районі]] Києва названо [[Вулиця Софії Русової (Київ)|вулицю]] на честь Софії Русової, а також у [[Вінниця|Вінниці]], [[Дніпро (місто)|Дніпрі]], [[Рівне|Рівному]], [[Вулиця Софії Русової (Чернігів)|Чернігові]]. |
||
== Див. також == |
== Див. також == |
Поточна версія на 04:43, 7 липня 2024
Софія Русова | |
---|---|
Світлина 1893 року | |
Народилася | 18 лютого 1856 Олешня, Городнянський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія |
Померла | 5 лютого 1940 (83 роки) Прага, Протекторат Богемії та Моравії |
Поховання | Ольшанський цвинтар[1] |
Країна | Російська імперія УНР Гетьманат ЗУНР |
Національність | українка |
Діяльність | літературний критик, вихователька, політична діячка, правозахисниця |
Посада | педагог |
Батько | Q4262027? |
У шлюбі з | Русов Олександр Олександрович |
Діти | Русов Михайло Олександрович Русов Юрій Олександрович |
Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах Русова Софія Федорівна у Вікісховищі |
Софі́я Фе́дорівна Ру́сова (до шлюбу Ліндфорс; 18 лютого 1856, Олешня, Чернігівська губернія — 5 лютого 1940, Прага) — українська учителька, письменниця, літературознавиця і громадська діячка, одна з організаторів фемінізму в Україні[2]. Дружина Олександра Русова. Мати Юрія та Михайла Русових.
Народилася у родинному маєтку в Олешні Чернігівської губернії в родині відомого генерала, героя Наполеонівських війн, її діда Ліндфорса Федора Федоровича[ru] та Анни Олександрівни Жерве. А по материнській лінії родина Жерве походила з французьких гугенотів. Її прадід, генерал-майор Карл Єремійович Жерве[ru], у 1760 році емігрував з Прусії до Російської імперії, де став комендантом Виборгу, а дід, генерал-лейтенант Олександр Карлович Жерве[ru], був комендантом Тобольська.
Родина переїхала до с. Олешня на Чернігівщині, де купили землю із садибою.[3]
Коли Софії було 10 років, померла мати, і родина переїхала до Києва. Закінчила Фундуклеївську гімназію Коли помер батько, дітям довелося сутужно[3], і в 1871 році разом із сестрою Марією відкрила перший в місті дитячий садок і позашкільну освіту для дорослих. 1 вересня 1871-го до їхнього приватного садочка завітало 20 вихованців. Серед них були дві донечки Старицьких, з родиною яких сестри Ліндфорс зблизилися. Увійшла в українське патріотичне середовище Лисенків-Старицьких, познайомилася і заприятелювала з Миколою Лисенком, Павлом Чубинським, Михайлом Драгомановим, Оленою Пчілкою та своїм майбутнім чоловіком етнографом та статистом Олександром Русовим.[3]
Протягом 1874–1876 років брала участь в українському земляцтві в Санкт-Петербурзі. Допомагала чоловікові в підготовці видання у Празі 1876 року повного «Кобзаря» Тараса Шевченка.
Згодом на хуторі поблизу Борзни працювала повитухою й вела культурно-освітянську роботу. Від 1879 року вчителювала в Олешні.
Ув'язнена 1881 року за зв'язки з російськими революційними колами і відтоді постійно перебувала під поліційним наглядом. Часто переслідувана, змінювала місце перебування, проте завжди брала участь у громадську роботу (в «Київський громаді», «Одеській українській громаді», «Харківському обществі грамотности», була головою «Національного комітету вчителів» та ін.), влаштовувала прилюдні народні читання, організувала таємні школи. У 1879—1883 разом з чоловіком мешкала і працювала в Одесі, де складала каталоги української літератури. Була ув'язнена в одеській в'язниці.
Від 1909 року викладачка і професорка на Вищих жіночих курсах Аделаїди Жекуліної та у Фребелівському педагогічному інституті в Києві.
Співзасновниця і співробітниця педагогічного журналу «Світло» (1910–1914). У січні 1913 в Петербурзі на першому всеросійському жіночому з'їзді виступила на захист навчання українською мовою і поставила питання про навчання рідною мовою.
1917 — член Української Центральної Ради, голова Всеукраїнської учительської спілки. У міністерстві освіти (за гетьманату) очолювала департамент дошкільної та позашкільної освіти, активна у дерусифікації шкіл, влаштовуванні курсів українознавства, підготовці українських шкільних підручників і в укладанні плану й програми єдиної діяльної (трудової) школи, яка мала мати національний характер і базуватися на теорії Кершенштайнера (Трудова школа). Викладачка французької мови в Першій українській гімназії імені Т. Г. Шевченка.
У жовтні 1919 року в Кам'янці-Подільському засновано громадсько-політичну організацію — «Союз українок», Софія Русова очолила його культурний сектор.
Вона очолила громадську організацію «Комітет допомоги козакам», разом з Іваном Огієнком створила подільський відділ товариства Українського Червоного Хреста, організувала шпиталь для вояків армії УНР, їздила до Польщі довідатися, як ставляться до українських військовополонених у таборах, видавала дитячий журнал «Ранок», а згодом почала викладати педагогіку в університеті[4].
1920 — лекторка педагогіки Кам'янець-Подільського державного українського університету і голова Української національної жіночої ради (до 1938 року). В листопаді 1920 року в Кам'янці-Подільському відкрилися двомісячні курси українознавства для старшин, військових урядовців та їх родин, організовані культурно-освітньою управою при Генеральному штабі Дієвої армії УНР; окрім Софії Русової лекції читали професори Іван Огієнко та Василь Біднов.
В середині листопада 1920 р. органи влади й війська УНР залишили місто. Через кілька днів довелося звикати до нових комуністичних порядків. Русова не думала виїжджати з міста, але почалися обшуки. З жахом згадувала про діяльність чекістів у Кам'янці: "Заарештували молоденьких дівчат-слухачок і розстріляли їх. Це був один жах, із цим не можна було ніяк примиритися, вони нищили нашу красу, нашу свідому молодь… З цим фактом нелюдської жорстокості я не могла ніяк помиритися. Пішла до своїх приятелів в університет. Усі в розпачі сидять і чекають: «Сьогодні ти, а завтра — я»[4].
Від 1922 року на еміграції, з 1923 року в Празі, професорка педагогіки Українського Педагогічного Інституту імені Михайла Драгоманова.
У 1931—1933 роках Русова виявила активну громадянську позицію, започаткувала акцію допомоги голодуючим в Україні. Засновниця Національної ради українських жінок (НРУЖ) у Празі. Співпрацювала з науковими установами української громади Чехословаччини (соціологічний, педагогічний інститути), займалася перекладами різних іноземних текстів, спілкувалася з українськими політичними діячами — М. Шаповалом, П. Феденком, К. Мацієвичем, І. Мазепою, О. Шульгіним. Русова брала участь у роботі чергового Міжнародного жіночого Конгресу Ліги миру та свободи, який відбувся у м. Гренобль (Франція) 14-19 травня 1932 року. 15 травня Русова виголосила промову про становище українців у Румунії, Прикарпатті, про «український народ під совітами». Записала до щоденника про пережите того дня: «Проти мене кричали, гнали мене, а потім роздавали цілу літературу, прославляючи більшовиків». Її виступ не підтримали делегатки Данії, Швеції та СРСР, але «за» були представники Швейцарії, Болгарії. Русова вимагала від Ліги Націй висловити ставлення до радянської влади, уряд якої є «урядом терору і насильства над народами, що мають нещастя належати до совітів».
Восени 1932 року Русова разом із секретаркою НРУЖ Харитею Кононенко звернулися із закликом до світової спільноти допомогти «голодній Україні». Посилаючись на публікації в більшовицьких газетах «Пролетарська правда», «Радянське село», «Комсомолець України», «Пролетар», «Рабочий пролетар», «Комуніст», Русова та Кононенко закликали організації жіночого хреста стати на захист голодуючих українців. «На Східній Україні Голод, справжній голод з усіма його фізичними й моральними страховищами. Його можна було чекати ще за 2–3 роки, поки він опанував би майже усю територію України, але він виявився вже тепер, і більшовицька преса сама мусить визнати його грізне панування. Це нещастя цілої країни, мільйонів людей не викликано якимись фізичними причинами — чи недородом, чи кліматичними умовами — ні, він утворений штучно тими політичними умовами, в яких перебуває український народ під владою московських большевиків». Вони цитували газети про невиконання колгоспами річних планів, про боротьбу влади з «куркулями», про великий недосів зернових, про те, як «населення вже голодне і краде хліб», про ховання хліба в полову, солому, "вперто не здають його, бо самим нема чого їсти, і влада знову вимагає суворої кари для тих, хто потурає «куркулю», про експорт хліба. В той саме час, — наголошували вони, — коли вже голодне населення під страхом смерті ховає й краде хліб, на його очах цей дорогий хліб вивозять до Москви, до Ленінграду, бо «пролетарські центри чекають на хліб, на городину з України». Звернення Русової та Кононенко, яке згодом вилилося у їхню спільну статтю, підкреслювало катастрофічний стан сільського господарства: «Україна не виконала плану хлібозаготівлі».[5]
Софія Русова — співробітниця численних наукових і популярних журналів — українських і російських, авторка праць в основному з педагогічних питань (зокрема дошкільного виховання), але також з літератури і мистецтва. Авторка праць про творчість Т. Шевченка, Г. Сковороди, Р. Тагора.
Найважливіші праці:
- «Початкова географія». СПб,1911.
- «Методика початкової географії». — К.: Українська школа, 1918.
- «Дошкільне виховання» (1918)
- «Перша читанка для дорослих, для вечірніх та недільних шкіл» (1918)
- «Методика колективного читання» (1918)
- «Єдина діяльна (трудова) школа» (1923)
- «Теорія і практика дошкільного виховання» (1924)
- «Дидактика» (1925, 1930)
- «Сучасні течії в новій педагогіці» (1932)
- «Роль жінки в дошкільному вихованні» (1934)
- «Дещо про дефективних дітей» (1935)
- «Мої спомини».-Львів,1937
- «Моральні завдання сучасної школи» (1938)
- підручники з географії і французької мови;
- спогади («Мої спомини», 1939), «Наші визначні Жінки» (1934; друге видання 1945).
- Теорія і практика дошкільного виховання / С. Русова. — Прага: Укр. громад. вид. фонд, 1924. — 130 с. [Архівовано 22 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Русова С. Серед рідної природи: оповідання / С. Русова; з мал. Ю. Русова. — Київ; Лейпциг: Катеринослав: Укр. вид-во в Катеринославі, 19–?. — 80 с. [Архівовано 9 серпня 2020 у Wayback Machine.]
- Русова С. Ф. Позашкільна освіта: засоби її переведення: лекції, читані на позашк. ф-ті Київ. пед. ін-ту / С. Русова. — Київ: Дзвін, 1918?. — 87 с. : табл. — (Українська педагогічна бібліотека ; № 14). [Архівовано 22 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Русова С. Нова школа соціального виховання / С. Русова. — Катеринослав ; Лейпциг: Укр. вид-во в Катеринославі, 1924. — 152 с. [Архівовано 23 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Русова С. Наші визначні жінки: літ. характеристики-силюети / С. Русова. — Коломия: Ред. часопису «Жіноча доля», 1934. — 100 с. [Архівовано 22 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Русова С. Ф. Єдина діяльна (трудова) школа: вступ. лекція на катедру педагогіки / С. Ф. Русова. — Катеринослав ; Лейпциг: Укр. вид-во в Катеринославі, 1923. — 53 с. [Архівовано 23 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Русова С. Як Болгари здобули собі свободу? : з 3 мал. і мапою Балкан. півострова / С. Русова ; з рос. мови пер. О. Охримович. — Львів: Вид-во Т-ва «Просвіта» у Львові, 1909. — 55, [1] с. : іл., карти. [Архівовано 4 серпня 2020 у Wayback Machine.]
- Русова С. Український буквар / С. Русова ; по підруч. А. Потебні. — Вид. 3-тє. — Київ: Всеувито, 1918. — 32 с. [Архівовано 22 вересня 2020 у Wayback Machine.]
Русова дала огляд української літератури в «Истории России в 19 ст.» (т. 4, 1908), зокрема огляд творчості Григорія Квітки-Основ'яненка, досліджувала драматичну творчість Спиридона Черкасенка, Олександра Олеся та ін., музику Миколи Лисенка та дитячу літературу.
2004 року на замовлення Державного комітету з інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України в серії соціально значущих видань видрукувано книгу Софії Русової «Мемуари. Щоденник».
Серед ключових принципів педагогічної концепції Русової: гуманізм, демократизм, народність, природовідповідність, культуровідповідність, особистісно орієнтований підхід, соціальна обумовленість виховання та загальнолюдські цінності.
Центральне місце в багатогранній педагогічній спадщині вченої займає концепція української національної системи освіти і національного виховання, в межах якої отримали своєрідну інтерпретацію найважливіші, фундаментальні теоретико-методологічні проблеми — мета, завдання, зміст, методи, принципи, форми освіти, навчання й виховання. У центрі педагогічної концепції вченої перебуває дитина з її природженими задатками, здібностями, можливостями, талантами. Головне завдання виховання — забезпечення розвитку відзначених чинників, а також національної самосвідомості і загальнолюдської моралі; формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, здатної до свідомого суспільного вибору і збагачення інтелектуального, духовного, економічного, соціально-політичного і культурного потенціалу свого народу.
Виховний ідеал Русової: виховання гармонійної людини на засадах любові й пошани до найкращих національних традицій.
- Успішно вирішувати ці завдання покликана рідна українська школа — школа рідної мови, гуманна й демократична, в якій вся структура, система, мета й завдання, зміст і методи, принципи і форми, сам дух наповнені ідеєю українства, забезпечення всебічного і гармонійного розвитку дитини.
- Система освіти, школа, виховання повинні здійснюватися, насамперед, згідно з принципом природовідповідності виховання, який передбачає, що виховання має ґрунтуватися на науковому розумінні природних і соціальних процесів, узгоджуватися з загальними законами розвитку природи і людини.
Заслуговують на увагу погляди Русової на проблеми розумового, морального, естетичного, трудового, дошкільного, сімейного виховання, підготовки вихователів дитячого садка, вчителя нової української школи.
- При розв'язанні проблем розумового виховання дослідниця була схильніша до ідеї виховання розуму дитини в процесі природної, активної самостійної діяльності, хоч й не заперечувала й іншої — виховання розуму особистості повинно ґрунтуватися на узагальненому досвіді людства, сконцентрованому в науці, техніці, культурі, мистецтві, практиці.
- Розум повинен керувати всією духовною діяльністю людини, а отже необхідне виховання розуму.
- Відведення провідної ролі моральному вихованню у здійсненні загальної мети виховання — «витворити… людину в найкращому значенні цього слова», звучить лейтмотивом у багатьох творах Русової, виражаючи гуманістичну спрямованість її педагогічних ідей. Моральне виховання дітей, за її переконанням, може бути ефективним лише тоді, коли воно має цілеспрямований характер і здійснюється планомірно, починаючи з наймолодшого віку дитини, ґрунтуючись на національній основі.
- Головними завданнями морального виховання вчена вважала розвиток у дітей високих моральних почуттів, вироблення в них шляхом безпосередньої участі в добрих і корисних справах відповідних моральних навичок і моральної поведінки, а також формування моральної свідомості, стійких моральних переконань.
- Надзвичайно цікавими і корисними для теорії і практики сучасної школи є пропоновані С.Русовою шляхи і засоби морального виховання. За допомогою виховання вчена пропонувала поступово поширювати коло дитячої любові. Спочатку природжену любов до матері перенести на батька, потім на інших рідних — дідуся, бабусю, брата, сестру та ін., далі на вчителя, товаришів по школі і садку і т. д. Так, поширюючи свою любов все далі й далі, дитина на певному етапі свого розвитку починає відчувати любов до свого народу, своєї нації, врешті до всього людства. Намагання поширити любов до людей усього світу зайвий раз свідчать про гуманні й демократичні прагнення Сфії Русової.
- Софія Русова справедливо вважається класиком вітчизняного дошкільного виховання, про що красномовно свідчать її твори «Теорія і практика дошкільного виховання», «Дитячий сад на національнім ґрунті», «Дошкільне виховання», «Нова школа соціального виховання», «Націоналізація дошкільного виховання», «Нові методи дошкільного виховання», «Роль жінки у дошкільному виховання» та інші, а також подвижницька практична діяльність у галузі дошкільного виховання.
Вшановуючи внесок Русової у розвиток педагогічної науки та її роль у створенні національної системи освіти, 2005 року Міністерство освіти і науки України запровадило нагрудний знак «Софія Русова». Ним нагороджують наукових, науково-педагогічних і педагогічних працівників та працівниць за значні особисті успіхи у галузі дошкільної та позашкільної освіти.
18 лютого 2016 року, Національний банк України ввів до обігу ювілейну монету, присвячену 160-річчю від дня народження Софії Русової.
На її честь названо 24 курінь УПЮ імені Софії Русової.
В рамках декомунізації в Полтаві провулок Бакинських комісарів було перейменовано на провулок родини Русових.
У Дарницькому районі Києва названо вулицю на честь Софії Русової, а також у Вінниці, Дніпрі, Рівному, Чернігові.
- ↑ BillionGraves — 2011.
- ↑ Шендеровський, 2009.
- ↑ а б в УІНП. 1856, народилася Софія Русова. УІНП (укр.). Процитовано 16 червня 2024.
- ↑ а б Як Богдан Хмельницький, Устим Кармалюк і Софія Русова боролися за українське Поділля. The Village Україна (укр.). 31 січня 2024. Процитовано 11 лютого 2024.
- ↑ ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОКІВ В УКРАЇНІ (2018). resource.history.org.ua. Процитовано 18 липня 2019.
- Русова Софія // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Софія Русова — талановита дочка України // Сайт Кіровоградської ОУНБ [Архівовано 15 липня 2019 у Wayback Machine.]
- Дорошенко Н. Софія Русова як педагог // Шлях виховання і навчання. — Л., 1936.
- Лукачова О. Софія Русова // Наша Школа. — Ужгород, 1936.
- Ярема Я. Софія Федорівна Ліндфорс-Русова // Промінь, ч. 11—12. — Вінніпеґ, 1970.
- Зайченко Іван. Апостол правди і науки: Софія Русова. До 150-річчя від дня народження
- Русова Софія Мемуари. Щоденник. — К.: Поліграфкнига, 2004. — 544 с.
- Завальнюк О. М. Історія Кам'янець-Подільського державного українського університету в іменах (1918—1921 рр.). — Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2006. — С. 286—291.
- Шендеровський, Василь. Видатна просвітителька // Нехай не гасне світ науки / За ред. Е. Бабчук. — К. : ВД «Простір», 2009. — Кн. 1. — С. 279-287. — ISBN 978-966-2068-13-9.
- Берегиня української національної школи. До 140-річчя від дня народження С. Ф. Русової. 1856—1940 // Календар знаменних і пам'ятних дат на 1 кв. 1996 р. — С. 82.
- Берегиня української національної школи: Урочистості до 135-річчя від дня народження // Рідна школа. — 1991. — № 2. — С. 86—87.
- Антонець Н. Дві гілки родоводу Софії Русової / Наталія Антонець // Педагогічна газета. — 2012. — № 9. — С. 7.
- Богуш А. Біологічне та соціальне у поглядах С. Русової на виховання // Дошкільне виховання. — 1996. — № 9. — С. 8—9.
- Гонюкова Л. В. Спогади Софії Русової // Український історичний журнал. — 1999. — № 5. — С. 133—148.
- Губко О. Т. Формування національної свідомості юнацтва у світлі ідей Софії Русової // Рідна школа. — 1992. — № 1. — С. 13—15.
- Гупало Сергій. Хрест великої українки // День. — 2006. — 17 лют. [Архівовано 14 квітня 2011 у Wayback Machine.]
- Гураш Л. Виховувати малят на засадах педагогіки Софії Русової // Дошкільне виховання. — 1998. — № 4. — С. 22–23.
- Гураш. Л. Софія Русова — «апостол Правди і Науки» // Дошкільне виховання. — 2001. — № 2. — С. 10—11.
- Дацюк Г. Софія, бо мудра // Початкова школа. — 1992. — № 1. — С. 59, 61.
- Дворецька В. Присвячується Софії Русовій // Дошкільне виховання. — 2001. — № 2. — С. 11.
- Джус О. В. Творча спадщина Софії Русової періоду еміграції / Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. — Івано-Франківськ, 2002. — 260 c.
- Дичек Н. П. С. Ф. Русова і зарубіжна педагогіка // Педагогіка і психологія. — 1996. — № 3. — С. 169—177.
- Живодьор В. та ін. Видатні українські педагоги XX століття: Про національні основи виховання та традиційні народні моральні заповіді // Шкільна б-ка. — 2003. — № 7. — С. 62—63.
- Зайченко І. Листи Олександра та Софії Русових до Михайла та Віри Коцюбинських // Київська старовина. — 1999. — № 5. — С. 70—81.
- Ільєнко І. Про життя, педагогічну, видавницьку діяльність С. Русової та її спілкування з М. Рильським // Ільєнко І. Жага: Труди і дні Максима Рильського. — К., 1995. — С. 6—65.
- Калениченко Н. П., Кониленко Н. Б. Софія Русова // Рідна школа. — 1991. — № 12. — С. 68, 71.
- Качкан В. А. Просвітницький вогонь Софії Русової // Качкан В. А. Українське народознавство в іменах. У 2 ч. Ч. 1.: Навч. посіб. / За ред. А. В. Москаленко; Передм. А. Г. Погрібного). — К., 1994. — С. 151—159.
- Ківшар Т. Недруковані матеріали автобіографії Софії Русової // Київська старовина. — 1994. — № 1. — С. 105.
- Ківшар Т. Просвітяневська спадщина Софії Русової // Праці центру пам'ятознавства. — К., 1993. — Вип. 2. — С. 173—187.
- Коваленко Є. І., Пінчук І. М. Освітня діяльність і педагогічні погляди Софії Русової. — Ніжин, 1998. — 213 с.
- Коваленко Є. Софія Русова педагог-просвітитель, державний діяч, вчений // Рідна школа. — 2000. — № 8. — С. 35–38.
- Козуля О. Велика просвітителька // Козуля О. Жінки в історії України. — К., 1993. — С. 99–103.
- Кучинський М. Педагог і вчений (Софія Русова) // Історичний календар. — 2001. — К., 2001. — С. 115—118.
- Лахтадир О. Вчимося мудрості у Софії. (С.Русова) // Дошкільне виховання. — 1996. — № 3. — С. 13—14.
- Мазур Г. Педагогічну спадщину С. Ф. Русової — в масову практику роботи національної школи // Початкова школа. — 2001. — № 5. — С. 51—53.
- Мамновська Н. В. Концепція мовної освіти і мовленнєвого розвитку дітей у педагогічній спадщині Софії Русової // Педагогіка і психологія. — 1999. — № 1. — С. 129—135.
- Матеріали Всеукраїнських педагогічних читань, присвячених 140-річчю з дня народження С. Ф. Русової / АПН України, Інститут педагогіки / Є. І. Коваленко (ред.). — Чернігів, 1996. — Кн. 1: С.Русова — видатний педагог, державний, громадський діяч України. — 1996. — 59 с.; Кн. 2. Проблеми національного виховання у спадщині С. Русової. — 1996. — 70 с.; Кн. 3: Проблеми шкільної педагогіки і психології навчання і виховання у творчий спадщині Софії Русової. — 1996. — 125 с.
- Мельничук М. Світ правдивий і чистий. Духовність дитини очима Софії Русової // Дошкільне виховання. — 1997. № 6. — С. 14—15.
- Павлишин О. Русова Софія Федорівна // Західно-Українська Народна Республіка 1918—1923. Енциклопедія. Т. 3: П — С. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2020. С. 290—293. ISBN 978-966-2067-65-1
- Палієнко М. Софія Русова // Історія України в особах, 19–20 ст. / Авт. колектив: І. Войцеховська (керівник та ін.) — К, 1995. — С. 355—358.
- Пінчук І. М. Освітня діяльність і педагогічні погляди С. Русової (1856—1940): Автореф. дис. … канд. пед. наук. — К., 1994.
- Проскура О. Б. Біля джерел української педагогічної думки // Русова С. Вибрані твори. — К.: Освіта, 1996.
- Проскура О. Софія Русова // Освіта України. — 1997. — № 33.
- Проскура О. Педагог і діяч // Дошкільне виховання. — 1996. — № 3. — С. 12—13.
- Проскура О. В. Софія Русова — вчений, педагог, громадський діяч // Педагогіка і психологія. — 1996. — № 1. — С. 171—180.
- Проскура С. Софія Русова // Дивослово. — 1995. — № 9. — С. 53—58.
- Проскура О. В. Софія Русова — талановита дочка України // Початкова школа. — 1993. — № 3. — С. 44—46.
- Проскура О. С. С. Ф. Русова й концепція українського дитячого садка // Дошкільне виховання. — 1991. — № 7. — с. ; № 10. — С. 16—18.
- Рацул А. Віднайдене ім'я повертаеться до народу (С. Русова) // Освітянське слово. — 1996. № 4.
- Сергеєва В. Ф. Софія Русова про фізичний розвиток дітей дошкільного віку // Педагогіка і психологія. — 1996. — № 2. — С. 146—151.
- Соловей М. Шкільна географія і краєзнавство у педагогічній спадщині Софії Русової // Географія та основи економіки в школі. — 2001. — № 1. — С. 33—34.
- Сухомлинська О. Софія Русова в контексті розвитку педагогічної думки // Початкова школа. — 1996. — № 9. — С. 54.
- Чередниченко Д. Софія Русова і сучасна школа // Українська мова і література в школі. — 1992. — № 1. — С. 38–42.
- Ярема О. Повертається забута спадщина // Дошкільне виховання. — 1991. — № 6. — С. 21
- Джус О. Творча спадщина Софії Русової періоду еміграції. — Івано-Франківськ, 2002. — 260 с.
- Коваленко С., Пінчук І. Освітня діяльність і педагогічні погляди Софії Русової. — Ніжин, 1998. — 213 с.
- Корновенко С. В. Українська революція: Історичні портрети: навчальний посібник для студ.іст. фак-тів вищ. навч. закл. України / С. В. Корновенко, А. Г. Морозов, О. П. Реєнт. — Вінниця: Фоліант, 2004. — С. 183—184.
- Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Русова Софія Федорівна |
- СОФІЯ РУСОВА | Програма «Велич особистості» | 2016 (ВІДЕО)
- Шендеровський В. Видатна просвітителька — Софія Русова [Архівовано 29 лютого 2020 у Wayback Machine.] / Василь Шендеровський. Нехай не гасне світ науки. Книга перша. — 3 лютого 2002 року.
- Т. С. Осташко. Русова Софія Федорівна [Архівовано 17 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 382. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Русова Софія // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1964. — Т. 7, кн. XIII : Літери Риз — Се. — С. 1645-1646. — 1000 екз.
- Хрест великої українки // День. — 2006. — 17 лют. [Архівовано 14 квітня 2011 у Wayback Machine.]
- Мати українських дітей // Україна молода. — 2010. — 18 лют. [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Благодійний фонд імені Софії Русової [Архівовано 24 лютого 2022 у Wayback Machine.]
- Інститут історії України [Архівовано 29 червня 2016 у Wayback Machine.]
- У мережу виклали паспорт Західноукраїнської Народної Республіки [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Gazeta.ua. — 2015. — 30 жовт.
- Русова Софія в Електронній бібліотеці «Культура України» [Архівовано 1 квітня 2019 у Wayback Machine.]
- Русова С. Як Болгари здобули собі свободу?: з 3 мал. і мапою Балкан. півострова / С. Русова; з рос. мови пер. О. Охримович. — Львів: Вид-во Т-ва «Просвіта» у Львові, 1909. — 55 с.: іл., карти. [Архівовано 4 серпня 2020 у Wayback Machine.]
- Русова С. Український буквар / С. Русова; по підруч. А. Потебні. — Вид. 3-тє. — Київ: Всеувито, 1918. — 32 с. [Архівовано 22 вересня 2020 у Wayback Machine.]
|
|
- Жінки-науковці
- Народились 18 лютого
- Народились 1856
- Померли 5 лютого
- Померли 1940
- Поховані на Ольшанському цвинтарі
- Українські педагоги
- Українські громадські діячі
- Уродженці Ріпкинського району
- Патрони юнацьких пластових куренів
- Діячі УЦР
- Науковці Кам'янець-Подільського університету
- Одеські історики
- Українська діаспора Праги
- Українські феміністки
- Померли в Празі
- Шевченкознавство
- Репресовані жінки
- Люди, на честь яких названо вулиці
- Люди на монетах України
- Членкині «Союзу українок»
- Письменниці-феміністки