Мангараї: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
| (Не показано 10 проміжних версій цього користувача) | |||
| Рядок 12: | Рядок 12: | ||
}} |
}} |
||
'''Мангара́ї''' або '''мангарайці''' (власна назва ''ата мангарай'', що означає «люди з Мангараю», {{lang-id|Suku Manggarai}}) — народ в [[Індонезія|Індонезії]], на заході острова [[Флорес (острів)|Флорес]] (область Мангарай). |
'''Мангара́ї''' або '''мангарайці''' (власна назва ''ата мангарай'', що означає «люди з Мангараю», {{lang-id|Suku Manggarai}}) — народ в [[Індонезія|Індонезії]], на заході острова [[Флорес (острів)|Флорес]] (область Мангарай). |
||
До мангараїв дуже близькі '''комодо''' (або '''модо''', власна назва ''ата модо'') — жителі острова [[Комодо]]. |
|||
== Розселення, чисельність == |
== Розселення, чисельність == |
||
| Рядок 25: | Рядок 27: | ||
== Історія == |
== Історія == |
||
Мангараї належать до корінного населення острова Флорес. У минулому вони мали власну державу, яка поділялася на 39 невеликих князівств — ''далу''. Влада в кожному з цих князівств належала певному клану (''вау''), а на чолі стояв володар із титулом ''краенг'' або ''краенг-адак''. Люди з панівного ''вау'' вважалися знаттю. Знатні роди були пов'язані між собою системою шлюбних зв'язків (''тунгку''). Кожен ''далу'' складався з кількох ''гларангів'', а ті, в свою чергу, були поділені на окремі села (''бео''). ''Гларанги'' підпорядковувалися ''далу'', але в земельних питаннях були цілком автономними. Відголосом старих часів є поділ мангарайського суспільства на верстви. |
|||
| ⚫ | |||
| ⚫ | У добу середньовіччя зазнали політичного й культурного впливу з боку [[Біма (народ)|біма]] із сусіднього острова [[Сумбава (острів)|Сумбава]] та [[Макасари|макасарів]] з півдня острова [[Сулавесі]]. Макасари та біма деякий час жили серед мангараїв. Ранні державні утворення мангараїв у XVII ст. опинилися під владою макасарського султанату Гова. В цей період на Флоресі поширюється [[іслам]]. 1727 року область Мангарай перейшла до султанату Біма<ref>{{cite book|author=Michael Hitchcock|title=Islam and identity in Eastern Indonesia|url=https://archive.org/details/islamidentityine00unse|year=1996|publisher=University of Hull Press|isbn=08-595-8646-4|page=[https://archive.org/details/islamidentityine00unse/page/33 33]}}</ref> й перебувала в його складі до 1929 року<ref>{{cite book|author=Karel Steenbrink|title=Catholics in Indonesia, 1808-1942: A Documented History. Volume 2: The Spectacular Growth of a Self Confident Minority, 1903-1942|year=2014|publisher=Brill|isbn=90-042-5402-1|page=89}}</ref>. У XX ст. під владою голландських колонізаторів почалася християнізація мангараїв. |
||
== Вірування == |
== Вірування == |
||
[[Файл:Cathedral Ruteng - panoramio.jpg|міні|Кафедральна католицька церква в місті Рутенг.]] |
|||
Більшість мангараїв на заході є [[Мусульмани|мусульманами]]-[[Сунізм|сунітами]], на сході — [[Християнство|християнами]] ([[Католицька церква|католики]]), в центральній гірській частині району населення дотримується традиційних вірувань. |
Більшість мангараїв на заході є [[Мусульмани|мусульманами]]-[[Сунізм|сунітами]], на сході — [[Християнство|християнами]] ([[Католицька церква|католики]]), в центральній гірській частині району населення дотримується традиційних вірувань. |
||
[[Народна релігія]] мангараїв побудована на [[Культ предків|культі предків]] та вірі в існуванні численних духів і верховного бога на ім'я ''Морі Караенг''. У старі часи всі мангараї шанували духів предків, яких називали ''емпо'' або ''андунг''. Вони вірили в існування духів, які охороняють хати та подвір'я й цілі села (''нага-голо''), духів, що охороняють сільськогосподарські поля (''нага-тана'') тощо, вони й досі дуже обережні, коли йдеться про потенційні неприємності, які можуть завдати духи. Мангараї мають міф про те, як ''Морі Караенг'' створив природу, землю, людей, світ духів, тварин, рис, кукурудзу тощо. Вони проводять низку церемоній, пов'язаних з місцевими віруваннями, які стосуються індивідуальних подій життєвого циклу, інавгурації сільської влади, а також землеробства. |
[[Народна релігія]] мангараїв побудована на [[Культ предків|культі предків]] та вірі в існуванні численних духів і верховного бога на ім'я ''Морі Караенг''. У старі часи всі мангараї шанували духів предків, яких називали ''емпо'' або ''андунг''. Вони вірили в існування духів, які охороняють хати та подвір'я й цілі села (''нага-голо''), духів, що охороняють сільськогосподарські поля (''нага-тана'') тощо, вони й досі дуже обережні, коли йдеться про потенційні неприємності, які можуть завдати духи. Мангараї мають міф про те, як ''Морі Караенг'' створив природу, землю, людей, світ духів, тварин, рис, кукурудзу тощо. Вони проводять низку церемоній, пов'язаних з місцевими віруваннями, які стосуються індивідуальних подій життєвого циклу, інавгурації сільської влади, а також землеробства. |
||
[[Шаман]]и ''ата-мбеко'' є спеціалістами з релігійних питань. Вони проводять церемонії, прогнозують майбутнє, |
[[Шаман]]и ''ата-мбеко'' є спеціалістами з релігійних питань. Вони проводять церемонії, прогнозують майбутнє, лікують хвороби, надають силу людині за допомогою [[амулет]]ів чи «чарівної води». Щоб стати ''ата-мбеко'', потрібно пройти спеціальне навчання. |
||
== Суспільство == |
== Суспільство == |
||
| Рядок 41: | Рядок 46: | ||
Внутрішня політична система мангараїв базується на існуванні патрилінійних родових груп, очолюваних головою роду — ''тодо''. Кожна сільська громада складається щонайменше з двох таких родів. У громаді, що складалася з трьох родів, існувало більше можливостей у виборі шлюбних партнерів. Зараз шлюбні правила стали більш гнучкими. Переважає [[нуклеарна сім'я]], у християн сім'ї [[Моногамія|моногамні]], у мусульман та прибічників традиційної релігії дозволена [[Багатоженство|полігінія]]. |
Внутрішня політична система мангараїв базується на існуванні патрилінійних родових груп, очолюваних головою роду — ''тодо''. Кожна сільська громада складається щонайменше з двох таких родів. У громаді, що складалася з трьох родів, існувало більше можливостей у виборі шлюбних партнерів. Зараз шлюбні правила стали більш гнучкими. Переважає [[нуклеарна сім'я]], у християн сім'ї [[Моногамія|моногамні]], у мусульман та прибічників традиційної релігії дозволена [[Багатоженство|полігінія]]. |
||
== Господарство |
== Господарство == |
||
[[Файл:20160328175723 - A waterfall amongst rice paddies between Ruteng and Borong (25819160180).jpg|міні|ліворуч|Рисові тераси в окрузі Мангарай.]] |
|||
| ⚫ | |||
Головне заняття — ручне тропічне [[Перелогова система землеробства|перелогове]] землеробство. Вирощують кукурудзу, |
Головне заняття — ручне тропічне [[Перелогова система землеробства|перелогове]] землеробство. Вирощують суходольний рис, кукурудзу, маніок, батат, сорго, бобові, овочі, арахіс. Традиційно практикували [[Підсічно-вогнева система землеробства|підсічно-вогневий спосіб землеробства]]. Постійні рисові тераси отримали поширення лише після 1960-х рр. У різних районах почали вирощувати рисз використанням зрошувальної системи. Інтенсифікації виробництва заважають гірська місцевість, відсутність транспортного сполучення й інфраструктури. Діяльність в аграрному секторі все ще носить сезонний характер. Використовують просте знаряддя. |
||
Місцевими товарними культурами є тютюн, кава, кокосова пальма, [[Бавовняне дерево|капок]], {[[Тунг молуккський|свічкове дерево]], [[арека Катеху]], [[Гвоздика (пряність)|гвоздика]], [[Ваніль (прянощі)|ваніль]], какао. |
|||
Основна їжа — кукурудзяна каша з овочами та свининою (мангараї-мусульмани свинину не вживають), пальмове вино ''туак''. |
|||
Як престижних і церемоніальних тварин розводять [[Водяний буйвіл|буйволів]]. Тримають також коней, свиней, курей. |
|||
Традиційні ремесла — обробка металів, різьблення по дереву, ткацтво, плетіння. Тканини, прикрашені вишивкою та декоративними мотивами, виробляють на продаж. До числа місцевих плетених виробів належать спальні килимки з пандану, кошики для транспортування та зберігання продуктів. |
|||
== Побут == |
|||
| ⚫ | |||
Основна їжа — кукурудзяна каша з овочами та свининою (мангараї-мусульмани свинину не вживають), пальмове вино ''туак''. Популярним є місцеве печиво ''ребок''. Його інгредієнтами є рисове борошно, подрібнений кокос, яйця, ванілін, білий цукор. Все перемішують до отримання однорідного тіста, формують шматочки й обсмажують їх без олії. ''Ребок'' із чашкою густої чорної кави — ідеальний перекус у післяобідній час. |
|||
Традиційний одяг — два шматка тканини, що зав'язуються на талії та стегнах мотузками. Сучасний одяг мангараїв не відрізняється від того, який носить більшість населення Індонезії. |
Традиційний одяг — два шматка тканини, що зав'язуються на талії та стегнах мотузками. Сучасний одяг мангараїв не відрізняється від того, який носить більшість населення Індонезії. |
||
Давні традиційні села мангараїв мали замкнене кільцеве планування, |
Давні традиційні села мангараїв мали замкнене кільцеве планування й зазвичай стояли на круглому пагорбі, все це робилося з оборонною метою. Майданчик по центру села з великим деревом [[Фікус бенгальський|баньян]] і [[мегаліти]]чними спорудами вважався священним місцем і виконував церемоніальні функції. Тут розташовувалась також церемоніальна будівля (''мабру-генданг''), яка також вважалася священною. Навколо села ставили паркан висотою 2-3 метри, обнесений живоплотом з колючих кущів. Іноді села складалися лише з однієї великої хати, в якій могло жити до 200 душ. У більш сучасному селі (''бео'') налічувалось від 5 до 20 круглих або овальних у плані хат, що стоять у ряд. |
||
Старовинні круглі мангарайські хати стоять на палях заввишки один метр. Вони мають характерний високий (до 9 метрів) конічний дах, що спускається майже до землі. Дах критий соломою. Простір під підлогою використовується як місце для зберігання сільськогосподарських інструментів, тут також тримають свиней, кіз, овець і курей. Верхня частина вважається священною, тут, на переконання мангараїв, живуть духи. Тут зберігають священні предмети, реліквії та їжу. |
|||
Зараз традиційні конічні хати майже щезли. Нові села відкриті, часто стоять на рівнинах біля підніжжя гір. |
|||
== Примітки == |
== Примітки == |
||
| Рядок 58: | Рядок 75: | ||
* M. Junus Melalatoa. [http://web.archive.org/web/20220520090431/http:/repositori.kemdikbud.go.id/7479/1/ENSIKLOPEDI%20SUKU%20BANGSA%20DI%20INDONESIA%20L-Z.pdf Ensiklopedi Suku Bangsa di Indonesia, Jilid L-Z]. Departemen Pendidikan dan Kebudayaan RI, Jakarta 1995: 516—519 (Manggarai) {{ref-id}} |
* M. Junus Melalatoa. [http://web.archive.org/web/20220520090431/http:/repositori.kemdikbud.go.id/7479/1/ENSIKLOPEDI%20SUKU%20BANGSA%20DI%20INDONESIA%20L-Z.pdf Ensiklopedi Suku Bangsa di Indonesia, Jilid L-Z]. Departemen Pendidikan dan Kebudayaan RI, Jakarta 1995: 516—519 (Manggarai) {{ref-id}} |
||
* David Levinson (ed.). Encyclopedia of World Cultures. Volume V: East and Southeast Asia (Paul Hockings, vol. ed.). G.K. Hall & Company, 1991, p. 176: [https://www.everyculture.com/East-Southeast-Asia/Manggarai.html Manggarai] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20171012213931/http://www.everyculture.com/East-Southeast-Asia/Manggarai.html |date=12 жовтня 2017 }} ISBN 0-8168-8840-X {{ref-en}} |
* David Levinson (ed.). Encyclopedia of World Cultures. Volume V: East and Southeast Asia (Paul Hockings, vol. ed.). G.K. Hall & Company, 1991, p. 176: [https://www.everyculture.com/East-Southeast-Asia/Manggarai.html Manggarai] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20171012213931/http://www.everyculture.com/East-Southeast-Asia/Manggarai.html |date=12 жовтня 2017 }} ISBN 0-8168-8840-X {{ref-en}} |
||
* Zulyani Hidayah. A Guide to Tribes in Indonesia. Anthropological Insights from the Archipelago. Springer Singapore, 2020, pp. 201—202: [https://books.google.com/books?id=XXDgDwAAQBAJ&dq&pg=PA201 Manggarai] ISBN 978-981-15-1835-5 |
|||
* [https://www.britannica.com/topic/Manggarai Manggarai] {{Webarchive|url=https://archive.today/20200613184131/https://www.britannica.com/topic/Manggarai |date=13 червня 2020 }}. Encyclopædia Britannica {{ref-en}} |
* [https://www.britannica.com/topic/Manggarai Manggarai] {{Webarchive|url=https://archive.today/20200613184131/https://www.britannica.com/topic/Manggarai |date=13 червня 2020 }}. Encyclopædia Britannica {{ref-en}} |
||
Поточна версія на 13:18, 4 серпня 2024
| Мангараї | |
|---|---|
 Сім'я мангараїв (архівне фото) | |
| Самоназва | ата мангарай |
| Кількість | 900 тис. [1] |
| Ареал |  Індонезія: провінція Східна Нуса-Тенґара |
| Раса | південні монголоїди |
| Близькі до | біма, нгада, наге, енде, ліо |
| Мова | мангарайська, індонезійська |
| Релігія | християнство, іслам, народна релігія |
Мангара́ї або мангарайці (власна назва ата мангарай, що означає «люди з Мангараю», індонез. Suku Manggarai) — народ в Індонезії, на заході острова Флорес (область Мангарай).
До мангараїв дуже близькі комодо (або модо, власна назва ата модо) — жителі острова Комодо.
Живуть на північному заході провінції Східна Нуса-Тенґара, в округах Західний Мангарай (індонез. Kabupaten Manggarai Barat), Мангарай (індонез. Kabupaten Manggarai) та Східний Мангарай (індонез. Kabupaten Manggarai Timur). Це гірська місцевість, є багато невеликих річок, близько 30 % території займають ліси, клімат тропічний, землі вважаються родючими. Регіон також включає острови Комодо та Рінча (індонез. Pulau Rinca).
У межах провінції Східна Південно-Східна Нуса мангараї в 2010 році налічували 727 404 особи (15,57 % населення провінції)[2]. Офіційна статистика Індонезії зараховує мангараїв до числа народів Східної Південно-Східної Нуси. Разом 2010 року їх чисельність в межах провінції становила 3 793 242 особи, а по всій Індонезії — 4 184 923 особи[2].
Говорять мангарайською мовою, яка належить до сумба-флореської групи центрально-східної гілки малайсько-полінезійських мов і розпадається на декілька діалектів: західно-мангарайський, центрально-мангарайський, східно-мангарайський, пота, раджонг, пае, мбай. Існує мангарайсько-індонезійський словник.
Поширена також індонезійська мова.
Мангараї належать до корінного населення острова Флорес. У минулому вони мали власну державу, яка поділялася на 39 невеликих князівств — далу. Влада в кожному з цих князівств належала певному клану (вау), а на чолі стояв володар із титулом краенг або краенг-адак. Люди з панівного вау вважалися знаттю. Знатні роди були пов'язані між собою системою шлюбних зв'язків (тунгку). Кожен далу складався з кількох гларангів, а ті, в свою чергу, були поділені на окремі села (бео). Гларанги підпорядковувалися далу, але в земельних питаннях були цілком автономними. Відголосом старих часів є поділ мангарайського суспільства на верстви.
У добу середньовіччя зазнали політичного й культурного впливу з боку біма із сусіднього острова Сумбава та макасарів з півдня острова Сулавесі. Макасари та біма деякий час жили серед мангараїв. Ранні державні утворення мангараїв у XVII ст. опинилися під владою макасарського султанату Гова. В цей період на Флоресі поширюється іслам. 1727 року область Мангарай перейшла до султанату Біма[3] й перебувала в його складі до 1929 року[4]. У XX ст. під владою голландських колонізаторів почалася християнізація мангараїв.
Більшість мангараїв на заході є мусульманами-сунітами, на сході — християнами (католики), в центральній гірській частині району населення дотримується традиційних вірувань.
Народна релігія мангараїв побудована на культі предків та вірі в існуванні численних духів і верховного бога на ім'я Морі Караенг. У старі часи всі мангараї шанували духів предків, яких називали емпо або андунг. Вони вірили в існування духів, які охороняють хати та подвір'я й цілі села (нага-голо), духів, що охороняють сільськогосподарські поля (нага-тана) тощо, вони й досі дуже обережні, коли йдеться про потенційні неприємності, які можуть завдати духи. Мангараї мають міф про те, як Морі Караенг створив природу, землю, людей, світ духів, тварин, рис, кукурудзу тощо. Вони проводять низку церемоній, пов'язаних з місцевими віруваннями, які стосуються індивідуальних подій життєвого циклу, інавгурації сільської влади, а також землеробства.
Шамани ата-мбеко є спеціалістами з релігійних питань. Вони проводять церемонії, прогнозують майбутнє, лікують хвороби, надають силу людині за допомогою амулетів чи «чарівної води». Щоб стати ата-мбеко, потрібно пройти спеціальне навчання.
Область Мангарай поділяється на 39 районів (далу), що територіально відповідають колишнім князівствам. Далу, в свою чергу, поділяються на менші адміністративні одиниці — гларанг, а ті — на бео (сільські громади). Гларанг по суті є великим патрилінійним родом, якому належать права на землю. Кожен далу має провідний рід (вау), що веде своє походження від першопоселенців району.
Суспільство поділяється на 3 основні верстви: шляхетних (краенг), простолюдинів (ата-леке) та потомків рабів. Хоча рабства вже більше не існує, походження від рабів залишається ознакою нижчого статусу в суспільстві.
Внутрішня політична система мангараїв базується на існуванні патрилінійних родових груп, очолюваних головою роду — тодо. Кожна сільська громада складається щонайменше з двох таких родів. У громаді, що складалася з трьох родів, існувало більше можливостей у виборі шлюбних партнерів. Зараз шлюбні правила стали більш гнучкими. Переважає нуклеарна сім'я, у християн сім'ї моногамні, у мусульман та прибічників традиційної релігії дозволена полігінія.
.jpg)
Головне заняття — ручне тропічне перелогове землеробство. Вирощують суходольний рис, кукурудзу, маніок, батат, сорго, бобові, овочі, арахіс. Традиційно практикували підсічно-вогневий спосіб землеробства. Постійні рисові тераси отримали поширення лише після 1960-х рр. У різних районах почали вирощувати рисз використанням зрошувальної системи. Інтенсифікації виробництва заважають гірська місцевість, відсутність транспортного сполучення й інфраструктури. Діяльність в аграрному секторі все ще носить сезонний характер. Використовують просте знаряддя.
Місцевими товарними культурами є тютюн, кава, кокосова пальма, капок, {свічкове дерево, арека Катеху, гвоздика, ваніль, какао.
Як престижних і церемоніальних тварин розводять буйволів. Тримають також коней, свиней, курей.
Традиційні ремесла — обробка металів, різьблення по дереву, ткацтво, плетіння. Тканини, прикрашені вишивкою та декоративними мотивами, виробляють на продаж. До числа місцевих плетених виробів належать спальні килимки з пандану, кошики для транспортування та зберігання продуктів.
Основна їжа — кукурудзяна каша з овочами та свининою (мангараї-мусульмани свинину не вживають), пальмове вино туак. Популярним є місцеве печиво ребок. Його інгредієнтами є рисове борошно, подрібнений кокос, яйця, ванілін, білий цукор. Все перемішують до отримання однорідного тіста, формують шматочки й обсмажують їх без олії. Ребок із чашкою густої чорної кави — ідеальний перекус у післяобідній час.
Традиційний одяг — два шматка тканини, що зав'язуються на талії та стегнах мотузками. Сучасний одяг мангараїв не відрізняється від того, який носить більшість населення Індонезії.
Давні традиційні села мангараїв мали замкнене кільцеве планування й зазвичай стояли на круглому пагорбі, все це робилося з оборонною метою. Майданчик по центру села з великим деревом баньян і мегалітичними спорудами вважався священним місцем і виконував церемоніальні функції. Тут розташовувалась також церемоніальна будівля (мабру-генданг), яка також вважалася священною. Навколо села ставили паркан висотою 2-3 метри, обнесений живоплотом з колючих кущів. Іноді села складалися лише з однієї великої хати, в якій могло жити до 200 душ. У більш сучасному селі (бео) налічувалось від 5 до 20 круглих або овальних у плані хат, що стоять у ряд.
Старовинні круглі мангарайські хати стоять на палях заввишки один метр. Вони мають характерний високий (до 9 метрів) конічний дах, що спускається майже до землі. Дах критий соломою. Простір під підлогою використовується як місце для зберігання сільськогосподарських інструментів, тут також тримають свиней, кіз, овець і курей. Верхня частина вважається священною, тут, на переконання мангараїв, живуть духи. Тут зберігають священні предмети, реліквії та їжу.
Зараз традиційні конічні хати майже щезли. Нові села відкриті, часто стоять на рівнинах біля підніжжя гір.
- ↑ Simons, Gary F. and Charles D. Fennig (eds.). 2018. Ethnologue: Languages of the World (вид. 21). Dallas, Texas: SIL International. Online version: Manggarai. A language of Indonesia, архів оригіналу: (англ.)
- ↑ а б Aris Ananta, Evi Nurvidya Arifin, M. Sairi Hasbullah, Nur Budi Handayani, Agus Pramono. Demography of Indonesia's Ethnicity. Institute of Southeast Asian Studies, 2015. ISBN 978-981-4519-87-8 (англ.)
- ↑ Michael Hitchcock (1996). Islam and identity in Eastern Indonesia. University of Hull Press. с. 33. ISBN 08-595-8646-4.
- ↑ Karel Steenbrink (2014). Catholics in Indonesia, 1808-1942: A Documented History. Volume 2: The Spectacular Growth of a Self Confident Minority, 1903-1942. Brill. с. 89. ISBN 90-042-5402-1.
- А. А. Бернова. Манггараи [Архівовано 24 грудня 2017 у Wayback Machine.]. Народы и религии мира: Энциклопедия [Архівовано 30 червня 2016 у Wayback Machine.]. Гл. ред. В. А. Тишков — М: Большая Российская энциклопедия, 2000, с. 320-321. ISBN 5-85270-155-6 (рос.)
- M. Junus Melalatoa. Ensiklopedi Suku Bangsa di Indonesia, Jilid L-Z. Departemen Pendidikan dan Kebudayaan RI, Jakarta 1995: 516—519 (Manggarai) (індонез.)
- David Levinson (ed.). Encyclopedia of World Cultures. Volume V: East and Southeast Asia (Paul Hockings, vol. ed.). G.K. Hall & Company, 1991, p. 176: Manggarai [Архівовано 12 жовтня 2017 у Wayback Machine.] ISBN 0-8168-8840-X (англ.)
- Zulyani Hidayah. A Guide to Tribes in Indonesia. Anthropological Insights from the Archipelago. Springer Singapore, 2020, pp. 201—202: Manggarai ISBN 978-981-15-1835-5
- Manggarai [Архівовано 13 червня 2020 у Archive.is]. Encyclopædia Britannica (англ.)