Бертіл Ліндблад

Бертіл Ліндблад (швед. Bertil Lindblad; 26 листопада 1895, Еребру - 26 червня 1965) — шведський астроном, член Шведської королівської АН (з 1928 року), її президент у 1938—1939 і 1960—1961 роках.

1920 року закінчив університет в Упсалі, у 1920-1921 роках проходив стажування в обсерваторії Маунт-Вілсон, Гарвардській і Лікській обсерваторіях у США. У 1921-1927 працював в Упсальскій обсерваторії. З 1927 — професор астрономії Шведської королівської АН та директор Стокгольмської обсерваторії, створеної під його керівництвом у 1927-1931 рр. У 1948-1952 рр. — президент Міжнародного астрономічного союзу; у 1952-1855 рр. — президент Міжнародної ради наукових союзів.

Основні наукові праці присвячені дослідженню будови і динаміки галактик і зоряних скупчень. 1926 року для пояснення асиметрії в розподілі швидкостей зірок у нашій Галактиці Ліндблад вперше сформулював концепцію обертання Галактики. Згідно з його теорією, всі тіла у Галактиці належать до різних взаємопроникних підсистем, які обертаються з різними швидкостями і характеризуються різним ступенем сплюснутості. Оцінив період обертання і масу Галактики. 1927 року обертання Галактики було підтверджено Я.Г.Оортом на основі статистичного вивчення променевих швидкостей і власних рухів зір. Низка робіт Ліндблада присвячена вивченню спіральної структури і обертанню спіральних галактик. Розглядаючи рух зірок у великих скупченнях (галактиках), знайшов, що зірки концентруються в спіральних рукавах і що спіралі лідирують в обертанні галактики (в даний час вважають, що вони «волочаться»).

Виявив залежність величини поглинання в ультрафіолетовій частині спектру зір пізніх спектральних класів від їхньої світності і правильно ототожнив джерело поглинання з молекулою ціану (CN)₂; розробив на основі цього ефекту метод визначення світності слабких холодних зірок за спектрами з низькою дисперсією (1922).

Також вивчав теорією променистої рівноваги і її застосування до поверхневих шарів Сонця, зокрема до явища потемніння диска до краю (1920).

1934 року вперше довів, що малі частинки міжзоряного пилу можуть утворюватися і зростати шляхом акреції і що цей процес може відігравати велику роль у утворенні та еволюції зір.

Відзнаки і нагороди

• Член багатьох наукових товариств і академій.
• Медаль Жансен Паризької АН (1938);
• Золота медаль Лондонського королівського астрономічного товариства (1948);
• медаль Кетрін Брюс Тихоокеанського астрономічного товариства (1953).

На честь нього названі:

• Кратер Ліндблад на Місяці
• Астероїд 1448 Ліндбладія

Література

• Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Р. (1977). Линдблад Бертиль. Астрономы. Биографический справочник (на сайте Астронет). отв. редактор Богородский А. Ф. (вид. 2-ге, 416 с.). Киев: Наукова думка.(рос.)