Мадам дю Баррі: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
м r2.7.3) (робот додав: th:มาดาม ดู บาร์รี |
м r2.7.2+) (робот додав: sh:Madame du Barry |
||
| Рядок 101: | Рядок 101: | ||
[[ro:Madame du Barry]] |
[[ro:Madame du Barry]] |
||
[[ru:Дюбарри, Мари Жанна]] |
[[ru:Дюбарри, Мари Жанна]] |
||
[[sh:Madame du Barry]] |
|||
[[sv:Madame du Barry]] |
[[sv:Madame du Barry]] |
||
[[th:มาดาม ดู บาร์รี]] |
[[th:มาดาม ดู บาร์รี]] |
||
Версія за 16:25, 29 грудня 2012
| Марі Жанна Беќю | |
|---|---|
| фр. Marie-Jeanne Bécu | |
 Елізабет Віже-Лебрен. Портрет мадам дю Баррі. | |
| Ім'я при народженні | фр. Jeanne Bécu[1] |
| Псевдо | мадам дю Баррі |
| Народилася | 19 серпня 1743[1][3][…] Вокулер |
| Померла | 8 грудня 1793[2][3][…] (50 років) Париж ·гільйотована |
| Поховання | Цвинтар Мадлен |
| Громадянство |  Перша французька республіка |
| Діяльність | фаворитка Людовика XV |
| Знання мов | французька[1] |
| Роки активності | 1769[6] — 1792[6] |
| Посада | графиня |
| У шлюбі з | Гійом Дюбарріd |
.svg) | |
Марі Жанна Бекю (фр. Marie-Jeanne Bécu), по чоловікові графиня дю Баррі (фр. comtesse du Barry, 19 серпня 1746, Вокулер — 8 грудня 1793, Париж) — офіційна фаворитка французького короля Людовика XV, незаконна дочка збирача податей Гомара де Воберньє (Gomard de Vaubernier). Крім прізвищ матері (Бекю) і батька (Гомар), користувалася також псевдонімом Ланж (фр. Lange, від l'ange — ангел).
Біографія
У молодості була повією і мала зв'язок з катом Анрі Сансоном, від руки якого і прийняла смерть на ешафоті під час Великої французької революції.
Була модисткою, потім оселилася в будинку графа дю Баррі. Людовик XV наблизив її до себе, влаштував їй шлюб з братом графа дю Баррі і в 1769 представив до двору.
Міністр Шуазель марно намагався її скинути і викликав цим тільки своє власне падіння. Хоча вона мало втручалася в урядові справи, але сприяла піднесенню герцога д'Егільона і підтримувала його проти парламенту.
Після смерті Людовика XV вона була арештована і направлена в монастир, але скоро повернулась до свого замку в Марлі, де продовжувала жити розкішним життям.
Для графині дю Баррі ювелір Боемер виготовив цінне намисто, яке після смерті Людовика XV дісталася новій королеві Марії Антуанетті і стало причиною скандальної справи (див. Намисто королеви).
Дю Баррі викликала майже загальну народну ненависть і вважалася одним із символів злочинів «Старого режиму», хоча насправді — як і більшість інших людей, близьких до королівського дому і стали жертвами революції, — до жодних одіозних політичних акцій причетна не була. У провину їй можна поставити тільки марнотратство (втім, звичайне для аристократії того часу). Під час революції була віддана суду і гільйотинована за звинуваченням у тому, що нібито допомагала емігрантам і вступила в зносини з прихильниками Бріссо (жирондистами). Померла без звичайних у той час твердості і стоїцизму (їй приписують вигук, який вона повторила безліч разів перед смертю: «Ще хвилиночку, пане кат!» фр. Encore un moment, monsieur le bourreau).
«Мемуари» (Mémoires), що вийшли під її ім'ям (Париж, 1829–1830) не справжні і належать перу Етьєна Ламотт-Лангон, але містять в собі багато цікавого.
Образ в мистецтві
Дюбаррі присвячений мюзикл Коула Портера (1939). Також вона є героїнею багатьох творів кіно, в тому числі німої стрічки Ернста Любича (1919), фільму Крістіан Жака (1954). У фільмі Софії Копполи «Марія Антуанетта» (2006) роль пані Дюбаррі виконала Азія Ардженто. Раніше її роль виконували Теда Бара (1917), Пола Негрі (у фільмі Любича, 1919), Норма Толмедж (1930), Долорес дель Ріо (1934), Гледіс Джордж (1938), Люсіль Болл (1943) та ін Є однією з героїнь роману Александра Дюма «Джузеппе Бальзамо або Записки лікаря» (Joseph Balsamo, 1846–1848).
Посилання
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в SNAC — 2010.
- ↑ а б RKDartists
- ↑ Lundy D. R. The Peerage
- ↑ а б RKDartists