Невіровський Дмитро Петрович

Невіровський Дмитро Петрович
Народження	1 листопада 1771(1771-11-01) Прохорівка, нині  Черкаська область
Смерть	2 листопада 1813(1813-11-02) (42 роки) Галле
Поховання	Stadtgottesackerd
Країна	Російська імперія
Приналежність	Російська імператорська армія
Роки служби	1786 - 1813
Звання	генерал-лейтенант
Командування	27-ма піхотна дивізія
Війни / битви	Смоленська битва (1812) і Наполеонівські війни
Нагороди	Орден Святого Георгія III ступеня Орден Святої Анни 1 ступеня Орден Святого Володимира 1 ступеня

Дмитро Петрович Невіровський (нар. 1 листопада 1771 — пом. 2 листопада 1813)— генерал-лейтенант, видатний полководець Франко-російської війни 1812.

Родина та юнацькі роки

Народився в селі Прохорівці, на території Переяславського полку. Глава сім'ї Петро Іванович тривалий час був сотником Бубнівської сотні, до якої належало троє сіл: Прохорівка, Сушки та Бубнівська Слобідка. 1783-го року його обрали городничим Золотоноші, службу закінчив у чині надвірного радника. Сім'я залишила село й переїхала до повітового міста.

Сімя була багатодітна — чотирнадцятеро дітей: чотири сини та десятеро дочок. Вихованню дітей мати Параска Іванівна віддавала увесь всій час. Завдяки їй всі діти знали російську і латинську мови, оволоділи основами математики. Дмитро був найстарший. Батьки виховували в синові самостійність у вчинках та судженнях, привчали до життя простого й суворого. З семи років Дмитро чудово тримався у сідлі.

Важко сказати, як би склалась доля Дмитра, коли б не одна обставина. До Неверовських часто заходили гості. Любив сюди заїжджати і граф Петро Васильович Завадовський. Відомий сановник материнських часів, він здебільшого проживав у Петербурзі, але й навідувався до рудних місць, конче завертаючи до своїх сусідів по маєтку Невіровських. Саме граф й запропонував Петрові Івановичу відпустити старшого сина до Петербурга. Попереду на Дмитра чекала військова служба.

Військова служба

16 травня 1786 року Невіровського зарахували до лейб-гвардії Семенівського полку, що уславив себе у битвах та походах. На знак особливих заслуг семенівці мали повні Георгіївські штандарти та носили спеціальні відзнаки з написами про здобуті перемоги. Юнак терпляче опановував військову науку: вчився колоти багнетом, заряджати гвинтівку, стріляти в ціль, марширувати на плацу, не втомлюватися в походах. Через рік став сержантом. Під час Російсько-турецької війни 1787-го року, за особистим рапортом, його було переведено до армійського полку, що перебував на південному кордоні. Не стримали його кпини товаришів по службі, ані кмовляння графа, що погрожував позбавити Дмитра свого заступництва. На початку жовтня 1787 року молодий Невіровський їде на південь. Дмитра зарахували поручиком Малоросійського кірасирського полку, згодом до Архангельського мушкетерського. Головним чином у складі цих частин він брав участь у війнах з Туреччиною та Польщею. Бойове хрещення молодий офіцер дістав 7 вересня 1788 року у бою на річці Сальче. Згодом брав участь у Російсько-польській війні 1792-го року. В грудні 1797-го року майор Невіровський дістав призначення до Малоросійського гренадерського полку.

Під час Вітчизняної війни

З 1811 року – генерал-майор. У 1812-му році був командуючим 27-ї дивізії котра вкрила себе славою в багатьох боях: під Красним, Смоленськом, Шевардином, Бородиним, Малоярославцем.

Під Смоленськом 6-тисячне з'єднання Неверовського, відбивши 40 атак супротивника, зупинило 22-тисячний авангард французької армії. 2 (14) серпня 1812 дивізія вчинила впертий опір переважаючим силами французької кінноти Мюрата під Красним, що зірвало план Наполеона відрізати російські війська від Смоленська та зайти їм у тил. Всю свою дивізію Неверовський вишикував у величезне каре і в такому порядку відступав на північ — до Москви. Протягом 5 годин відбиваючи безперервні атаки французької кінноти, колона Неверовського пройшла 12 верств. Лише ввечері натиск кінноти Мюрата послабшав. Дивізія ж відйшла до Смоленська, де взяла участь у обороні міста. Ця рідкісна в історії воєн успішна битва відступаючої піхоти з переважаючою кіннотою увійшла в підручники військового мистецтва.

На Бородінському полі дивізія Невіровського захищала центр: Шевардинський редут, а згодом Семенівські (Багратіонові) флеші — укріплення, що виявилися ключовими у двобої. Декілька разів генерал особисто підіймав своїх вояк у контрнаступ. Дивізія майже вся загинула, а командира було поранено ядром, але він не залишив поля бою. За Бородіно Невіровському було присвоєно звання генерал-лейтенанта.

На Бородинському полі загинув рідний брат Дмитра Петровича — Олександр.

Загинув «найхоробріший та найдостойніший» (за визначенням Кутузова) генерал 1 листопада 1813 року під Лейпцигом, під час закордонного походу російських військ. Поховали його в м. Галле, за військовим звичаєм, попереду несли нагороди — ордени Георгія 3-го і 4-го ступенів, Володимира 2-го і 3-го класів, Анни 1-го ступеня, прусський орден Червоного Орла.

Вшанування пам'яті

Рівно через 100 років його прах перевезли до Росії та перепоховали на Бородінському полі, на передньому плані одного з Багратіонівських флешей. На пам'ятнику з чорного лабрадориту викарбувано напис: «Тут поховано прах генерал-лейтенанта Дмитра Петровича Неверовського, що мужньо бився на чолі своєї 27-ї піхотної дивізії, був контужений у груди ядром 26 серпня 1812 року». Неподалік від пам'ятника, встановленого тут генералові, височіє ще один — з написом: «Безсмертній дивізії Неверовського…»

Також пам'ятник видатному генералові встановлено у Золотоноші.

Література

• Федоренко П. «Красо Канівщини, Прохорівко моя» — Канів, 2003. — 77 с.
• Максимович М. «Сотник Петро Невіровський та його син, герой дванадцятого року» //«Черкаський край — земля Богдана і Тараса» — К., 2002. — С. 442–452.
• Бравада О. «Дмитро Неверовський — канівчанин, що створив «Московську гвардію» і бив гвардійців Франції» //«Прес-Центр» — 2008 від 30 квітня — С. 29.

Посилання

• Полтава історична/Невіровський Дмитро Петрович
• Черкаський край - земля Богдана і Тараса (N20 у списку)