Боголюбов Олексій Миколайович

|портрет= |Батько= |Посада= |Діти= |Дружина= |Чоловік= |Мати=

Боголюбов Олексій Миколайович
Народився	12 (25) березня 1911(1911-03-25) м. Ніжин Чернігівська область
Помер	2 листопада 2004(2004-11-02) (93 роки) м. Київ
Діяльність	математик, інженер-механік, історик математики
Alma mater	Харківський університет
Галузь	Історія математики, Машинознавство
Заклад	Інститут математики
Вчене звання	Член-кореспондент НАНУ
Науковий ступінь	Доктор технічних наук
Науковий керівник	Артоболевський Іван Іванович
Членство	НАН України
Батько	Боголюбов Микола Михайлович
Брати, сестри	Боголюбов Микола Миколайович Боголюбов Михайло Миколайович
Нагороди	Заслужений діяч науки і техніки України
Висловлювання у Вікіцитатах

Олексій Миколайович Боголю́бов (12 (25) березня 1911(19110325), м. Ніжин, нині Чернігівська область — 2 листопада 2004, м. Київ) — учений у галузі історії математики й теорії механізмів. Доктор технічних наук (1966), професор (1972), член-кореспондент АН УРСР (1969). Син Миколи Михайловича, брат Миколи Миколайовича та Михайла Миколайовича Боголюбових.

Біографія

Нелегко складалася наукова і творча доля О. М. Боголюбова. Отриманню вищої освіти заважали «анкетні дані»: його батько був професором богослов'я. Тому майбутній учений, хоч і мав неабиякі знання з математики, механіки, фізики, загальної історії, літератури та іноземних мов, отримав можливість вступити до Харківського університету на механічне відділення фізико-математичного факультету лише в 1931 р. Закінчив Харківський університет (1936) та механічно-машинобудівний інститут (1938). Працював на інженерних посадах, викладав у Харківському механічно-машинобудівному інституті (1940–1941). Німецько-радянська війна та перебування у таборі в Норильську з 1943 по 1953 рр. надовго відірвали О. М. Боголюбова від наукової та викладацької діяльності. Після повернення з табору він працює головним механіком будівництва у Черкасах. У 1955–1962 — старший інженер, головний інженер Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти, 1958–1981 — викладач, професор Київського інженерно-будівного інституту; водночас від 1962 — молодший науковий спвіробітник, від 1963 — старший науковий співробітник, 1975–1989 — головний науковий співробітник Інституту математики, а також старший науковий співробітник сектору історії техніки й природознавства Інституту історії АН УРСР (1963–1974).

Наукова діяльність

Один із фундаторів наукової школи з історії математики в Україні. Досліджує питання історії вітчизняної математики, механчіних машин, машинобудування, науки й освіти в Україні. За участі Б. 1966–1970 вийшли 4-томна монографія «История отечественной математики» та біографічний довідник «Математики. Механики» (Київ, 1983). Автор циклу науково-історичних праць з історії культурних зв'язків між Іспанією та Росією. Досліджує життя і діяльність інженера Авґустина де Бетанкура. З коментарями Б. у Мадриді 1990 передруковано працю Бетанкура і Ланца «Трактат о построении машин» — першу у світі книгу з теорії машин і механізмів.

Майже чверть століття працював учений у Київському інженерно-будівельному інституті на посаді викладача, згодом — професора кафедри будівельних машин. Читав курси «Теорія машин і механізмів», «Деталі машин», віддаючи свій досвід та знання підготовці науково-технічних кадрів України. Серед його учнів три доктори і тридцять кандидатів наук, які працюють не тільки в Україні, а й у Росії, Узбекистані, Литві та інших країнах.

Нагороди і почесні звання

Нагороджено медаллю Олександра Койре Міжнародної академії історії наук, М. Крилова (1997). Іспанський орден «За громадянські заслуги» (1996). У 1999 р. учений одержав звання Почесного доктора Петербурзького університету шляхів сполучення. Заслужений діяч науки і техніки (2001).

Праці

• История механики машин. К., 1964;
• Развитие проблем механики машин. К., 1967;
• Августин Бетанкур: Научно-биогр. очерк. Москва, 1968;
• Научно-технический прогресс в Украинской ССР. К., 1967;
• Механика в СССР за 50 лет. Москва, 1967 (співавт.);
• Машина і людина. К., 1969; Нариси з історії механіки. К., 1974;
• Доктор Роберт Гук. Москва, 1980.

Література

• Професори Київського національного університету будівництва і архітектури (1930–2000): Довід. К., 2001.
• Л. Г. Лесько, В. Л. Баладинський Енциклопедія сучасної України. — Т. 3. — Київ, 2004., стор. 141
• Вісник НАН України. — 2003. N2