Сиротенко Григорій Тимофійович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Andrux2013 (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Andrux2013 (обговорення | внесок)
мНемає опису редагування
Рядок 41: Рядок 41:
З 1920 р. нелегально жив у [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Радянській Україні]], у м. [[Нові Санжари]], заарештований 21.10.1920 Особливим відділом Південно-Західного фронту.
З 1920 р. нелегально жив у [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Радянській Україні]], у м. [[Нові Санжари]], заарештований 21.10.1920 Особливим відділом Південно-Західного фронту.


У травні 1921 підсудний на процесі над діячами Української партії соціалістів-революціонерів, що проходив у Києві у Верховному надзвичайному трибуналі (хоча сам був соціал-демократом); Д.Мануїльський виступив державним обвинувачем, обвинувачувалися: Всеволод Голубович, Назар Петренко, Іван Лизанівський, Іван Часник, Юрій Ярослав, Григорій Сиротенко, Юрій Скугар-Скварський. Звинувачувався в нелегальному проживанні на території України під чужим прізвищем. Був звільнений від відбування покарання. Застрелився у [[Полтава|Полтаві]] за нез'ясованих обставин.
У травні 1921 підсудний на процесі над діячами Української партії соціалістів-революціонерів, що проходив у Києві у Верховному надзвичайному трибуналі (хоча сам був соціал-демократом); Д.Мануїльський виступив державним обвинувачем, обвинувачувались: Всеволод Голубович, Назар Петренко, Іван Лизанівський, Іван Часник, Юрій Ярослав, Григорій Сиротенко, Юрій Скугар-Скварський. Звинувачувався в нелегальному проживанні на території України під чужим прізвищем. Був звільнений від відбування покарання. Застрелився у [[Полтава|Полтаві]] за нез'ясованих обставин.


== Література ==
== Література ==
Рядок 61: Рядок 61:
[[Категорія:Вояки Армії УНР]]
[[Категорія:Вояки Армії УНР]]
[[Категорія:Синьожупанники]]
[[Категорія:Синьожупанники]]
[[Категорія:Українські правники]]

[[Категорія:Міністри юстиції України]]
[Категорія:Українські адвокати]]
{{bio-stub}}
{{bio-stub}}

Версія за 09:19, 3 серпня 2013

Григорій Тимофійович Сиротенко
Файл:Один із організаторів синьожупанників та їх представник при німецькому командуванні Григорій Сиротенко. Березень 1918 р..jpg
Народження18.03.1888
м. Нові Санжари, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія, тепер с.м.т. Новосанжарського району Полтавської області
Смерть1925(1925)
м. Полтава
Країна УНР
Приналежність Армія УНР
Званняголова Військово-судової управи Дієвої Армії УНР; підпоручикросійської армії
Іншевиконувач обов'язків міністра військових справ УНР у кабінеті Бориса Мартоса.

Григо́рій Тимофійович Сироте́нко (18.03.1888 м. Нові Санжари, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія, нині с.м.т. Новосанжарського району Полтавської області1925 м. Полтава ) — український політичний діяч, адвокат. Член УСДРП.

Народився у козацькій родині. Закінчив Демидівський юридичний ліцей (м.Ярославль). Працював у адвокатурі помічником присяжного повіренного Під час Першої світової війни був мобілізований як прапорщик запасу в російську армію, під час служби отримав чин підпоручика. У серпні 1915 р. потрапив у полон під час захоплення німецькими військами Новогеоргієвської фортеці, в якому перебував до кінця лютого 1918 р.

У 1914–1917 роках співробітник Союзу Визволення України в таборі полонених у Раштаті.

Г. Сиротенко посередині

У 1917 р. був головою української громади в офіцерському таборі Ган-Мюнден. Ініціатор українізації цього табору та створення з полонених вояків-українців двох Українських (Синьожупанних) дивізій. У січні—квітні 1918 р. — старший для зв'язку між синьожупанниками та німецькою владою. У ніч з 26 на 27 квітня обидві дивізії були розформовані німцями — як ненадійні. Підтримав Симона Петлюру, який виступив в кінці 1918 проти режиму гетьмана Павла Скоропадського. Станом на 12 грудня 1918 р — голова Військово-судової управи Дієвої армії УНР.

У кабінеті Володимира Чехівського міністр юстиції (січень - лютий 1919 р.).

Товариш міністра військових справ у кабінеті Сергія Остапенка, виконував обов'язки міністра (14(13-?) – 22 лютого 1919).

У кабінеті Бориса Мартоса виконувач обов'язків міністра військових справ (9 квітня - 4 липня 1919).

З липня по грудень 1919 р. радник Міністерства внутрішніх справ УНР.

З 1920 р. нелегально жив у Радянській Україні, у м. Нові Санжари, заарештований 21.10.1920 Особливим відділом Південно-Західного фронту.

У травні 1921 підсудний на процесі над діячами Української партії соціалістів-революціонерів, що проходив у Києві у Верховному надзвичайному трибуналі (хоча сам був соціал-демократом); Д.Мануїльський виступив державним обвинувачем, обвинувачувались: Всеволод Голубович, Назар Петренко, Іван Лизанівський, Іван Часник, Юрій Ярослав, Григорій Сиротенко, Юрій Скугар-Скварський. Звинувачувався в нелегальному проживанні на території України під чужим прізвищем. Був звільнений від відбування покарання. Застрелився у Полтаві за нез'ясованих обставин.

Література

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
  • Тинченко Я. Офіцерський корпус Арміі Украінськоі Народноі Республіки (1917–1921). Книга I. Киев, 2007. С. 399.
  • Зелінський В. Синьожупанники. — Берлін. — 1938;
  • Омельченко Т. Мої спогади про Синіх//3а Державність. — Варшава — 1937. — Ч. 7. — С 57—67;
  • Киркиченко Ю. До історії українського військового судівниптва//3а Державність. — Варшава — 1936. — № 6. — С 65—76.
  • Савченко В. А. Симон Петлюра. Харків, 2004. С. 274.
  • Вирок Українській революції: "Справа ЦК УПСР": Науково-документальне видання. Упорядники Тетяна Осташко, Сергій Кокін.-К.: Темпора, 2013 - 688 с.:іл. ISBN 978-617-569-138-0. С. 231 Анкета заарештованого Г.Сиротенка; С. 260 Протокол допиту Г.Сиротенка.

Див. також

[Категорія:Українські адвокати]]