Естонська апостольсько-православна церква

Естонська Апостольсько- Православна Церква Eesti Apostlik-Õigeusu Kirik
Успенський собор в Тарту
Дата заснування	1923
Самостійність проголошена	1917
Самостійність визнана	1923, 1996
Центр	Таллін
Основна юрисдикція	Естонія
Вірних	бл. 20 000
Офіційний сайт	eoc.ee/eng

Естонська Апостольсько-Православна Церква (ест. Eesti Apostlik-Õigeusu Kirik) — автономна православна церква у складі Константинопольського Патріархату. Деякі церкви, зокрема РПЦ, не визнає її. Об'єднує православних естонців. Глава — Митрополит Талліннський та Естонський Стефан.

Історія

Проникнення православ'я в Естонію

Наприкінці XVII ст. територія сучасної Естонії була завойована Швецією, у результаті чого населення країни прийняло лютеранство. На початку XVIII ст. Естонія опинилася під владою Російської Імперії. У цей період, особливо в XIX ст., багато естонців під впливом політики уряду прийняли православ'я. Разом з великорусами, що мешкали на естонських землях, православні естонці склали значну за своєю чисельністю громаду.

Створення церкви

Після революції 1917 року Естонська Республіка проголосила незалежність, 1920 року була визнана РРФСР. Зважаючи на те, що Естонська єпархія існувала на території нової незалежної держави, а також враховуючи факт гонінь на Церкву в СССР, єпископ Талліннський Александр звернувся до Вселенського (Константинопольського) Патріарха з проханням прийняти Церкву під свою юрисдикцію.

7 червня 1923 року Патріарх Константинопольський Мєлєтій IV видав Окружне послання (Томос), що приймало Естонську Православну Церкву (ЕПЦ) до своєї юрисдикції та дарувало їй автономію. Він присвоїв єпископу Александру титул митрополита Талліннського та всієї Естонії.

До 1940 року до ЕАПЦ належали 210.000 віруючих, 3 єпископи, 156 приходів, 131 священик, 19 дияконів, 2 монастирі та духовна семінарія. Більшість віруючих були естонцями.

1940 — СССР анексував Естонію. Під час Другої світової війни країну окупували німецькі війська, але 1944 року сюди повернулась совітська влада.

Митрополит Александр, разом із 23 священиками, емігрував до Швеції. Церковне керівництво, осівши у м. Стокгольм, залишилось в юрисдикції Вселенського Патріарха. Паства ЕПЦ на вигнанні складала 10 000 православних естонців, що були розкидані у багатьох країнах світу.

Після смерті 1953 митрополита Александра Вселенський Патріарх призначив нового голову ЕПЦ — ним став Юрій (Вяльб). Після його смерті 1961 естонські приходи, що знаходилися в діяспорі, передані під керівництво грецьких єпископів Константинопольського Патріархату.

Що стосується Естонської Православної Церкви в Естонії, то в 1944—1945 роки вона була приєднана до Московського Патріархату Руської Православної Церкви (РПЦ) як Талліннська та Естонська єпархія. Керуючим єпархії 1961—1990 був митрополит Олексій (Рідігєр), який потім став патріархом Московським та всієї Русі.

1978 — на вимогу РПЦ, Вселенський Патріарх оголосив Томос 1923 року, що засновував автономну Естонську Церкву, недійсним. Наприкінці радянського періоду росіяни та російськомовні становили в ЕРСР більшість православного населення країни.

Відновлення церкви

Собор в Пярну

Після розпаду СРСР та відновлення у 1991 році незалежності Естонії у православній спільноті розігралася суперечка поміж тими, хто хотів зберегти зв'язок з Московським Патріархатом, та тими, хто хотів відновити автономну Естонську Церкву під юрисдикцією Вселенського Патріархату.

Після тривалих переговорів поміж Константинополем та Москвою дійти згоди так і не вдалося. 20 лютого 1996 року Священний Синод Вселенського Патріархату відновив діяльність Томоса 1923 року та заснував Естонську Автономну Православну Церкву під своєю юрисдикцією, призначивши Архієпископа Карельського та всієї Фінляндії Іоанна місцеблюстителем предстоятеля цією Церкви. Московський Патріархат зреагував рішуче та швидко: він розірвав стосунки з Вселенською Патріархією та перестав поминати ім'я Вселенського Патріарха під час літургії.

У квітні 1996 року делегації обох боків зустрілись у м. Цюріх (Швейцарія) та дійшли з цього питання принципової згоди. 16 травня обидва Священних Синоди прийняли рекомендації Цюріхської зустрічі. Домовленість припускає існування в Естонії двох паралельних юрисдикцій, причому було запропоновано самостійно визначитися: чи належати їм до Естонської Церкви в юрисдикції Вселенського Патріарха, або ж до Церкви, яка входить до Московської Патріархії.

При цьому Константинополь наклав чотирьохмісячний мораторій на своє рішення від 20 лютого про заснування автономної Естонської Церкви. Обидва патріархи висловили згоду з естонським урядом для того, щоб усі православні естонці мали змогу користуватися рівними правами, у тому числі, правом на власність. У результаті домовленості було відновлено повне літургічне спілкування поміж Москвою та Константинополем, а ім'я Патріарха Варфоломія знов внесено до діоптрику у Москві.

З 80 православних приходів Естонії 50 приходів з 7 000 віруючих приєдналось до відродженої Естонської Автономної Православної Церкви під юрисдикцією Константинополя. Інші 30 приходів, в яких налічується значно більше членів (від 50 000 до 100 000) а також жіночий монастир у Пюхтиці, залишилися в Естонській Православній Церкві Московського Патріархату.

13 березня 1999 року Священний Синод Вселенського Патріарха обрав єпископа Назіанзінського Стефана митрополитом Талліннським та Естонським.

Єпархії

На сьогодні в Естонії церква має три єпархії:

• Талліннська єпархія
• Тартуська єпархія
• Пярнуська єпархія

Посилання

• Офіційний сайт