Мареничі

село Мареничі
Країна	Україна
Область	Полтавська область
Район	Миргородський район
Рада	Солонцівська сільська рада
Облікова картка	картка
Основні дані
Населення	224
Поштовий індекс	37674
Телефонний код	+380 5355
Географічні дані
Географічні координати	49°56′04″ пн. ш. 33°55′14″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	95 м
Місцева влада
Адреса ради	37662, Полтавська обл., Миргородський р-н, с.Солонці , тел. 31-4-31
Карта
Мареничі
Мапа
Мареничі у Вікісховищі

Маре́ничі — село в Україні, Миргородському районі Полтавської області. Населення становить 224 осіб. Орган місцевого самоврядування — Солонцівська сільська рада.

Мікротопоніми

В селі вирізняють цілий ряд кутків, назви яких дотепно відображують колорит місцевості:

• Голубівщина,
• Новоселівка,
• Гетьмани,
• Чумаківщина,
• Северини,
• Шляпаторівка,
• Трушеве,
• Гузнянка,
• Вибиванці,
• Борисенки,
• Колодчине,
• Шкурків Острів,
• Біла Глина

Традиційно своєю територією мареничани вважають гору Печереву та Пологи, звідки в часи колективізації були зігнані селяни. Між Мареничами і Великими Сорочинцями існував невеличкий хутір, де селилися люди з конфліктним для влади минулим - Каторга. Тепер там ліс. Цікаво, що ще в 80-90-х роках ХХ ст. по лівому берегу р. Псел старі люди не визнавали назви Мареничі або навіть не знали її, використовуючи назву Остріжнє, яка пішла від першого контингенту поселенців - острожників. Хоча в метриках старших поколінь значиться хутір Мареничів, який знаходився біля Остріжнього, з другого боку якого прилягав Лейків хутір. Перші згадки про носіїв прізвища Маренич знайдено в " Компуті всего полку Миргородского старшины значкового товариства старшины сотенной атамані и казаков рядовых зреведованных року 1723", який було наведено в книзі професора Г.К. Швидько "Компут і ревізія Миргородського полку" (2004). Засновником же хутора, очевидно, слід вважати Артема Маренича, відомості про якого знаходимо в книзі "Неурядова старшина Гетьманщини" (2009) : "Маренич N – козак Сорочинської сотні Миргородського полку (? – 1779), абшитований значковий товариш (1779.22.04. – ?). Маренич Артем (1763 – ?) – син значкового товариша, службу розпочав з 18 травня 1778 р. копіїстом, канцелярист полковий (з 26 лютого 1781), сотенний отаман (з 9 грудня 1781), значковий товариш Миргородського полку (з 24 листопада 1782). Володів хутором в Сорочинській сотні.

Побутують легенди, що навколо села є закопані скарби, які залишили одні з найжорстокіших в старі часи розбійники Квіточки, зокрема в урочищі Вишневе. Але судячи з усього це тільки легенди, оскільки навіть старожили сперечаються де саме знаходиться Вишневе.

Збереглися по сей день слова, які вживаються виключно в Мареничах і не зустрічаються ніде. Очевидно, що кров перших мареничан-острожників передалась і потомкам. Такими словами є "обметиця" - людина, що ходить без діла, "заманисрака" - непрошений гість або той, хто зловживає гостинністю, "пердипляшка" - несерйозна або неохайна людина, "воряки" - недбало зроблена або стара загорожа, паркан.

В селі бурхливо відзначаються Різдвяні і Великодні свята, але особливо колоритно - празник Івана Купала. Щороку 9 травня відбувається мітинг в память загиблих у роки ВВВ мареничан. Пам'ятна плита найбільше заповнена прізвищами Маренич, Шульженко, Шпак, Заріцький, Тимошенко. Стараннями односельчан діє сільський клуб і бібліотека.

На початку колективізації багато хто роз'їхався по території тодішнього Радянського Союзу, особливо на Амур і Алтай. Історія назви походить від прізвища Маренич і закріпилася за селом в післяреволюційний період. Відомо, що територію від старовинного села Матяшівка й до старовинних Великих Сорочинець колись "контролювали" Квіточки, згодом вислані в Сибір за вбивство сорочинського попа. Один з односельців, який ходив на заробітки, потім випадково набрів на їх садибу в Сибіру й саме через те, що виявився земляком залишився живим. Саме з Квіточками й пов'язані легенди про скарби.

Природа

Село розташоване в мальовничій місцевості, далеко від промислових об'єктів, має чудові можливості для зеленого туризму, полювання, збору лісових ягід, горіхів, грибів. З трьох боків воно оточене лісом, із західного боку знаходиться луг - Пологи та значна заболочена територія - Руда, поєднуючи таким чином, лісову і степову місцевість. В будь-яку пору року на вулицях села немає грязюки, оскільки розташоване воно на досить родючих супіщаних грунтах. Виняток складає лише Гузнянка, розміщена на потужних чорноземах. В дощову погоду дороги на Гузнянці перетворюються на болото, земля прилипає до ніг ("грязно як у гузні") що й дало назву кутку. Мареничі - одне з улюблених місць відпочинку для населення всієї округи.

Односельці

• ПАВЛИК Ларіон Макарович, 1908 р. н., с. Мареничі Миргородського р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Червоноармієць. Заарештований 31 травня 1942 р. Засуджений Військовим трибуналом 218-ї стрілецької дивізії 10 червня 1942 р. за ст. 54-10 ч. 2 КК УРСР до 10 років позбавлення волі. Реабілітований Військовим трибуналом КВО 21 березня 1991 р.
• Шульженко Петро Федорович - голова міста Саров (Росія)

Посилання

• Погода в селі Мареничі