Підтиченко Марія Максимівна: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Basio (обговорення | внесок)
54 813 редагувань
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 17: Рядок 17:
| нагороди = {{Орден Трудового Червоного Прапора}} {{Орден Трудового Червоного Прапора}} {{Орден Червоної Зірки}} {{Орден Вітчизняної війни 2 ступеня}} {{Медаль за доблесну працю в Великій Вітчизняній Війні 1941-1945рр.}}
| нагороди = {{Орден Трудового Червоного Прапора}} {{Орден Трудового Червоного Прапора}} {{Орден Червоної Зірки}} {{Орден Вітчизняної війни 2 ступеня}} {{Медаль за доблесну працю в Великій Вітчизняній Війні 1941-1945рр.}}
}}
}}
'''Марія Максимівна Підтиченко''' (24 травня (6 червня) 1912, с. Чорноглазівка (Слобожанщина; тепер Юр'ївський
'''Підти́ченко Марі́я Макси́мівна''' (24 травня (6 червня) 1912, село Чорноглазівка (Слобожанщина; тепер Юр'ївський район Дніпропетровської області — 28 липня 1991, Київ) — педагог-організатор, кандидат філософських наук (1947), професор, дійсний член Академії педагогічних наук СРСР (1968).
р-н Дніпропетровської обл. — 29 липня 1991, Київ) — педагог-організатор, кандидат філософських наук (1947), професор, дійсний член Академії педагогічних наук СРСР (1968).


== Короткий життєпис ==
Поступила на історико-філософський факультет [[Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна|Харківського державного університету]]. По закінченні навчання 1934 року розпочала педагогічну діяльність — викладала філософію у вищих навчальних закладах Дніпропетровська: [[Національна металургійна академія України|Металургійному]] — по 1936, та [[Український державний хіміко-технологічний університет|Хіміко-технологічному інститутах]] — по 1940. 1939 року — секретар Дніпропетровського обкому комсомолу, 1940 — секретар ЦК ЛКСМУ з пропаганди.
Поступила на історико-філософський факультет [[Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна|Харківського державного університету]]. По закінченні навчання 1934 року розпочала педагогічну діяльність — викладала філософію у вищих навчальних закладах Дніпропетровська: [[Національна металургійна академія України|Металургійному]] — по 1936, та [[Український державний хіміко-технологічний університет|Хіміко-технологічному інститутах]] — по 1940. 1939 року — секретар Дніпропетровського обкому комсомолу, 1940 — секретар ЦК ЛКСМУ з пропаганди.


Під час Другої світової війни — секретар Дніпропетровського обкому комсомолу.
Під час Другої світової війни — секретар Дніпропетровського обкому комсомолу.


В 1944–1946 і 1950–1954 роках — секретар Київського міськкому партії з питань пропаганди. Одна із засновників та керівників Київської міської, згодом — республіканської організацій товариства «Знання» (1947–1948).
В 1944–1946 і 1950–1954 роках — секретар Київського міськкому партії з питань пропаганди.


У 1947 захистила дисертацію з філософії, в 1948–1950 та 1954–1956 роках завідує кафедрою філософії в [[Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого|Київському державному інституті театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого]]. 1956–1970 — ректор Київського державного педінституту ім. О. М. Горького.
1947 — одна із засновників та керівників Київської міської, згодом — республіканської організацій [[Товариство «Знання» України|Товариства «Знання»]]. Того ж 1947 захистила дисертацію з філософії, в 1948-50 та 1954-56 роках завідує кафедрою філософії в [[Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого|Київському державному інституті театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого]].


Була членом делегації жінок України на конгресах МДФЖ, членом Генеральної ради виконавчого комітету Міжнародної Демократичної Федерації Жінок; на сесії Генеральної Асамблеї ООН в США (1958).
1958 року була членом делегації жінок України на сесії Генеральної Асамблеї ООН в США.


1956–1970 — ректор Київського державного педінституту ім. О. М. Горького.
⚫
Автор наукових праць з питань педагогіки.


Нагороджена орденами: Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни 2 ступеню, медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.».
Нагороджена орденами: Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни 2 ступеню, медаллю «За доблесну працю у
Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.».

⚫
Є авторкою праць з питань педагогіки.


== Джерела ==
== Джерела ==
Рядок 45: Рядок 48:
[[Категорія:Діячі УРСР]]
[[Категорія:Діячі УРСР]]
[[Категорія:Ректори України]]
[[Категорія:Ректори України]]
[[Категорія:Кандидати наук України]]

Версія за 04:04, 1 червня 2015

Підтиченко Марія Максимівна
Народилася24 травня (6 червня) 1912(1912-06-06)
Чорноглазівка
Померла28 липня 1991(1991-07-28) (79 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Країна Російська імперія → СРСР СРСР
Діяльністьдержавна діячка
Alma materХарківський національний університет імені В. Н. Каразіна
ЗакладНаціональний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова
Посадапрофесор
Науковий ступінькандидат філософських наук
Науковий керівникРектор
ПартіяКПРС
НагородиОрден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Орден Червоної Зірки Орден Вітчизняної війни II ступеня Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Підти́ченко Марі́я Макси́мівна (24 травня (6 червня) 1912, село Чорноглазівка (Слобожанщина; тепер Юр'ївський район Дніпропетровської області — 28 липня 1991, Київ) — педагог-організатор, кандидат філософських наук (1947), професор, дійсний член Академії педагогічних наук СРСР (1968).

Короткий життєпис

Поступила на історико-філософський факультет Харківського державного університету. По закінченні навчання 1934 року розпочала педагогічну діяльність — викладала філософію у вищих навчальних закладах Дніпропетровська: Металургійному — по 1936, та Хіміко-технологічному інститутах — по 1940. 1939 року — секретар Дніпропетровського обкому комсомолу, 1940 — секретар ЦК ЛКСМУ з пропаганди.

Під час Другої світової війни — секретар Дніпропетровського обкому комсомолу.

В 1944–1946 і 1950–1954 роках — секретар Київського міськкому партії з питань пропаганди.

1947 — одна із засновників та керівників Київської міської, згодом — республіканської організацій Товариства «Знання». Того ж 1947 захистила дисертацію з філософії, в 1948-50 та 1954-56 роках завідує кафедрою філософії в Київському державному інституті театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого.

1958 року була членом делегації жінок України на сесії Генеральної Асамблеї ООН в США.

1956–1970 — ректор Київського державного педінституту ім. О. М. Горького.

Нагороджена орденами: Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни 2 ступеню, медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.».

Є авторкою праць з питань педагогіки.

Джерела

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Підтиченко_Марія_Максимівна&oldid=16275920