Тиктор Іван Микитович

Іван Микитович Тиктор
Народження	6 липня 1896(1896-07-06) с. Красне
Смерть	26 серпня 1982(1982-08-26) (86 років) Оттава,  Канада
Країна	ЗУНР
Приналежність	УСС, УГА
Звання	хорунжий
Війни / битви	Перша світова війна Українсько-польська війна 1918—1919 Українсько-радянська війна

Іва́н Мики́тович Ти́ктор (* 6 липня 1896, с. Красне, нині с-ще Красне Буського району Львівської області, — † 26 серпня 1982, м. Оттава, Канада) — громадський і політичний діяч, хорунжий УГА, відомий український видавець і редактор.

Біографічні дані

Народився в заможній сім'ї, навчався в гімназіях Львова і Рогатина, студіював торговельні науки в Тайному українському університеті у Львові, вступив на правничий факультет Львівського університету.

Учасник Першої світової війни, польсько-української (1918–1919) та російсько-української (1919–1920) воєн, доброволець легіону Січових Стрільців, служив у ранзі підхорунжого. Як четар УГА вступив до підпільної Української Військової Організації.

Іван Тиктор — видавець

Власник до 1939 найбільшого тодішнього львівського українського видавничого концерну Галичини «Українська Преса», який видавничою діяльністю спричинився до масового поширення преси і книжок на західноукраїнських землях, зокрема в Галичині. Як приватний видавець і звеличник книжки перший увів в українську пресу західний принцип, що преса — це не продукт добродійності, чи харитативна та сутосуспільницька праця, а сполучення культури з купецтвом, яке мусить самооплачуватися.

Заснував у 1923 популярний ілюстрований щоденник «Новий час»; з часом добавив ряд часописів: «Наш Прапор», «Народна справа», «Комар», «Дзвіночок» з бібліотекою «Ранок», «Наш лемко». Паралельно з періодиками видавав календарі й монументальні твори: «Велика історія України», «Історія української культури» (1936–1937 у Львові), «Історія українського війська» — та щомісячно белетристичні твори у рамках «Народної бібліотеки», «Лемківську читанку», та інші книжки.

Видавнича діяльність на еміграції

Після розгромлення його підприємства за часів радянської окупації у 1939 очолював у Кракові релігійне видавництво «Нове життя», а в роках 1941–1943 — видавництво «Волинь» у Рівному. В ті роки у видавництві працював Улас Самчук.

З 1948 — в Канаді у місті Вінніпеґ, де заснував «Клюб приятелів української книжки», і перевидав у 1948–1954 свої найбільші довоєнні видання із доповненнями про новіші часи  та близько 40 книжок красного письменства.

Заслуги

Заслуги Івана Тиктора великі: створення видань, які своєчасно приносили користь суспільству і стали тривкими надбаннями культури; введення періодичного друкованого слова в українське село; і, поставлення уперше газетного видавництва на купецькій базі, зберігаючи усі свої часописи у національно-громадському патріотичному дусі.

Вшанування пам'яті

• На його честь названо 63 курінь УПЮ імені Івана Тиктора.
• 1993 року вулицю Орловську у Львові перейменовано — вулиця Тиктора.

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Тернопільський Юрій Л. Українська преса з перспективи 150-ліття, Спілка українських журналістів Америки, Джерсі-Сіті, 1974.
• Українська журналістика в іменах / За ред. М. М. Романюка. — Львів, 1996. — Вип. ІІІ. — 424 с. ISBN 5-7702-1245-4
• Зелінська Н. Іван Тиктор: талан і талант (текст): моногр. / Н. Зелінська, Л. Сніцарчук, Е. Огар, Н. Благовірна та ін. — Львів: Укр. акад. друкарства, 2007. — 240 с. — ISBN 978-966-322-092-5
• Енциклопедія українознавства для школярів і студентів. Донецьк: Сталкер, 2000. — 496 с.

Посилання

• Концерн Івана Тиктора
• Щоденна історія: див.: 1896 р.