Антуан Арно (син): відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
мНемає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
| Рядок 23: | Рядок 23: | ||
Народився у відомій [[Овернь]]ській родині Арно, у сім'ї [[Антуан Арно (батько)|Антуана Арно]]-старшого. |
Народився у відомій [[Овернь]]ській родині Арно, у сім'ї [[Антуан Арно (батько)|Антуана Арно]]-старшого. |
||
[[1641]] року він був уже священиком, [[1643]] членом [[ |
[[1641]] року він був уже священиком, [[1643]] членом [[Колеж Сорбонна|Сорбонни]], а [[1648]] одним з [[Пор-Рояль|пор-рояльських]] самітників. |
||
У всіх суперечках з [[товариство Ісуса|єзуїтами]], [[духовенство]]м та урядом він постійно був головним виразником думок янсеністів. Проти єзуїтського звичаю причащатися якнайчастіше він написав брошуру «De la fréquente communion» (Париж, 1643); на захист від звинувачень з боку кальвіністів, у співпраці з [[П'єр Ніколь (богослов)|Ніколем]], написав «La perpétuité de la foi de l'église catholique touchant l'eucharistie» (Пар., 3 т., 1669 — 72). Перший з названих творів викликав гнів єзуїтів, другий — сильне незадоволення з боку реформатів. Єзуїти примусили його своїми переслідуваннями втекти до [[Нідерланди|Нідерландів]]; реформати, особливо [[Жан Клод|Клод]] та [[Жюрьє]], відповідали йому палкими та різкими друкованими запереченнями. |
У всіх суперечках з [[товариство Ісуса|єзуїтами]], [[духовенство]]м та урядом він постійно був головним виразником думок янсеністів. Проти єзуїтського звичаю причащатися якнайчастіше він написав брошуру «De la fréquente communion» (Париж, 1643); на захист від звинувачень з боку кальвіністів, у співпраці з [[П'єр Ніколь (богослов)|Ніколем]], написав «La perpétuité de la foi de l'église catholique touchant l'eucharistie» (Пар., 3 т., 1669 — 72). Перший з названих творів викликав гнів єзуїтів, другий — сильне незадоволення з боку реформатів. Єзуїти примусили його своїми переслідуваннями втекти до [[Нідерланди|Нідерландів]]; реформати, особливо [[Жан Клод|Клод]] та [[Жюрьє]], відповідали йому палкими та різкими друкованими запереченнями. |
||
Версія за 19:58, 3 квітня 2016
| Антуан Арно | |
|---|---|
| фр. Antoine Arnauld | |
 | |
| Псевдоніми | Bonneval[1], J. Callaghan[1], Un Ecclésiastique[1], Antoine Godefroy[1], Le Grand Arnauld[1], Sieur de La Motte[1], Theologus parisiensis[1], Docteur en théologie[1], Docteur de Sorbonne[1] |
| Народився | 16 січня 1612 Париж, Королівство Франція[2] |
| Помер | 8 серпня 1694 (82 роки) Брюссель, Бельгія |
| Країна |  Франція |
| Діяльність | богослов, поет, філософ, математик, есеїст, письменник, викладач університету, логік, статистик |
| Alma mater | Сорбонна |
| Галузь | Богослів'я, філософія, логіка, математика |
| Заклад | Паризький університет |
| Батько | Антуан Арно |
| Брати, сестри | Agnès Arnauldd Marie Angélique Arnauldd Henri Arnauldd Robert Arnauld d'Andillyd |
 Роботи у Вікіджерелах Антуан Арно у Вікісховищі | |
Антуан Арно (фр. Antoine Arnauld; 16 лютого 1612 — 8 серпня 1694) — французький богослов, філософ, логік та математик. Вивчав спершу юридичні науки, а пізніше під впливом Сен-Сірана та Янсена займався богослів'ям.
Народився у відомій Оверньській родині Арно, у сім'ї Антуана Арно-старшого.
1641 року він був уже священиком, 1643 членом Сорбонни, а 1648 одним з пор-рояльських самітників.
У всіх суперечках з єзуїтами, духовенством та урядом він постійно був головним виразником думок янсеністів. Проти єзуїтського звичаю причащатися якнайчастіше він написав брошуру «De la fréquente communion» (Париж, 1643); на захист від звинувачень з боку кальвіністів, у співпраці з Ніколем, написав «La perpétuité de la foi de l'église catholique touchant l'eucharistie» (Пар., 3 т., 1669 — 72). Перший з названих творів викликав гнів єзуїтів, другий — сильне незадоволення з боку реформатів. Єзуїти примусили його своїми переслідуваннями втекти до Нідерландів; реформати, особливо Клод та Жюрьє, відповідали йому палкими та різкими друкованими запереченнями.
Він вів запеклу боротьбу з Мальбраншем, яка тривала до самої його смерті, в Льєжі 8 серпня 1694 року. Арно мав сильний, надзвичайно послідовний розум та великі знання. У полеміці він вирізнявся надзвичайною сміливістю, а гарячність його нерідко доходила до образ супротивників.
Абат Готефаж видав його твори в 45 томах, в Лозанні, 1775 — 1783.
Бібліографія
- Арно А., Николь П. Логика, или Искусство мыслить. Москва, 1991
Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907. (рос.)