Ситківці

смт Ситківці
Герб Ситківців Прапор Ситківців
Країна	Україна
Область	Вінницька область
Район	Немирівський район
Рада	Ситковецька селищна рада
Код КАТОТТГ:
Облікова картка	Ситківці
Основні дані
Засноване	Перша письмова згадка - 1545 рік
Статус	із 1958 року
Площа	12 км²
Населення	▼2304 (на 2015 рік)
Густота	192 осіб/км²
Поштовий індекс	22865
Телефонний код	+380 4331
Географічні координати	48°54′31″ пн. ш. 29°12′04″ сх. д.
Висота над рівнем моря	221 м
Водойма	річки Червона, Повстянка
Відстань
Найближча залізнична станція:	Ситківці
До станції:	1 км
До райцентру:
- залізницею:	39 км
- автошляхами:	38,7 км
До обл. центру:
- залізницею:	88 км
- автошляхами:	83 км
Селищна влада
Адреса	22865, Вінницька обл., Немирівський р-н, смт. Ситківці, вул. Леніна, 123, 6-21-78
Голова селищної ради	Михайленко Віктор
Карта
Ситківці
Ситківці
Ситківці у Вікісховищі

Си́тківці — селище міського типу (від 1956 року) в Україні, у Немирівському районі Вінницької області. Розташоване на сході Поділля.

Географічне положення

Розташовані Ситківці за 40 км від райцентру, в мальовничій місцевості при злитті двох річок Червоної і Повстянки.

Поблизу селища розташована однойменна залізнична станція Ситківці, звідки формується місцевими підприємствами декілька вагонів на добу. Спочатку це була вузькоколійка, у 1970-ті роки перешили на широку колію. Попри загальні тенденції занепаду, 14-го грудня 2015 року двічі на тиждень відновив курсування приміський поїзд. З 23 липня 2016 року він курсує у складі плацкартних вагонів по понеділках, середах і п'ятницях.

Через Ситківці не проходить жодна значна автодорога, до траси М12 - досить далеко, тому в Немирів і Вінницю швидше, дешевше і зручніше їхати поїздом. Відправлення поїзда зі ст. Ситківці 4.00, прибуття у Вінницю 6.26.

Із заходу, сходу та півдня селище оточують ліси, що розкинулися на схилах вибалків.

Основні відомості

Населення 4 600 мешканців (1966), 2 845 мешканців (2001). Ситківці відомі з 1448 року. 6 листопада 1919 року в Ситківцях укладено умову про перехід Української Галицької армії до Добровольчої армії. Залишки фортечних земляних валів 17 століття. Є цукроварня, заснована 1866 року.

Перші відомості

Старовину Ситковець підтверджують археологічні дослідження. У центрі селища виявлено 20 поховань пізньосередньовічного могильника — кладовища . При одному похованні знайдена срібна монета — півгроша, чеканну 1520 під час чеського та угорського короля Людовика II . Деякі скелети мають сліди фізичних травм, нанесених за життя ударами тупого знаряддя по черепу, що може свідчити про участь населення у збройній боротьбі проти татаро -турецьких, литовських і шляхетських -польських загарбників.

«…Коли в 1648 році виникла визвольна боротьба українського народу проти польської шляхти, Ситковеччина взяла в ній активну участь. Найвидатнішим організатором селянського руху на Брацлавщині, Вінниччині був  Максим Кривоніс, вірний товариш Богдана Хмельницького. Під його проводом селянські загони здобули Бершадь, Ладижин, Верхівку, Брацлав, Райгород, Немирів, Животів, Вінницю та зруйнували і спустошили багато панських маєтків».

Ситківці в період XVIIІ-XIX ст

Після приєднання Правобережної України до Росії, 1793 Ситківці увійшли в Брацлавське намісництво, а через чотири роки — до Липовецького повіту Київської губернії. Незабаром село купив граф С. Потоцький. Руками селян Потоцькі збудували палац, заповнили ставки, розвели білих і чорних лебедів, розбили парк-заповідник, де за кам'яною стіною тримали завезених з далеких країв диких звірів. Кріпосні селяни злидарювали, пухли з голоду, працюючи від неділі до неділі, на панів. У квітні 1834 земський суд встановив, що 821 кріпак ситковецького маєтку поміщика графа Потоцького харчується «хлібом», виготовленим з бурди, соломи, трави і нирок. Тим часом пан розважався на закордонних курортах, витрачаючи гроші, зароблені потом і кров'ю поневолених селян. Кріпацька праця застосовувалася також на цукровому заводі, заснованому в 1836 році, цегельному заводі, на заводі, де виробляли соду і скло. З 1808 по 1870 рік на заводі виготовляли скляний посуд блакитного, зеленого та інших кольорів. Тут і зараз знаходять рештки битого скла.

Заводи

• Цукровий завод

У 1866 році за орендним договором з Потоцьким акціонерне товариство на чолі з бароном К. Таубе і французом І. Гоффаром почало будівництво нового цукрового заводу. Машини та інше обладнання були завезені з-за кордону, переважно з Австро-Угорщини. Восени 1867 завод виробив 87617 пудів цукру-піску. На заводі працювало 240 чоловіків і 20 жінок, переважно з місцевого населення. Маючи великі дивіденди (від 10 до 20 відс.), Акціонери відновили контракт з Потоцьким до 1918 року. Завод давав прибутку від 58 до 84 тис. руб. на рік. У гонитві за наживою власники цукрового заводу змушували робочих працювати по 16 годин на день без перерви на обід і без вихідних. Часто із заробітку робітників відраховували різні штрафи. Ще гірше оплачувалася праця жінок і підлітків. Останні працювали 5-6 років чорноробами по 12-13 годин, при цьому значна частина мізерної зарплати йшла на могорич майстрам.

• Цегельний завод

Як і цукрозавод, його орендувало акціонерне товариство. У 1866 році там працювала 21 людина, переважно дівчата до 16 років.

• Ткацька майстерня

До 1913 року в Ситківцях існувала ткацька майстерня, де виробляли килими, рушники, високоякісний шевйот. Шерсть для його виготовлення доставляли з Москви. Ткалі О. Загоровська, Я. Затворніцька, Г. Остроухова згадують, який невичерпної була фантазія народних умільців. Переконливим доказом їх високого художнього смаку були килими з оригінальним рослинним і геометричним орнаментом, рушники, вишиті різнокольоровими візерунками рослин і геометричних фігур. Умови праці в майстерні були дуже важкі. Робочий день тривав 16 годин. Поступово народні художні промисли занепали. Чимала провина в цьому лихварів і скупників. Скуповуючи за безцінь вироби народних художників, вони доводили їх до злиднів. «З ткача НЕ БУДЕ багатія, з швачки — багачки» — йшлося в народній приказці.

Освіта

Жителі Ситковець прагнули до знань і освіти. З 1861 року в селі існувала лише однокласна парафіяльна школа, де дітей навчав дяк. Робітники цукрового заводу вирішили на свої кошти заснувати училище. Звернувшись з цього приводу до місцевої влади, вони разом з селянами обіцяли вносити щорічно на утримання училища 360 руб. та забезпечувати його шкільним обладнанням. Після тривалої переписки однокласне народне училище відкрили в 1882 році. Навчалося в ньому 40 хлопчиків. У 1902 році училище перетворили на двокласне. Поміщалося воно в будинку, побудованому робітниками на власні кошти. Селяни, як і раніше, доплачували 360 руб. Три вчителі навчали 157 хлопчиків і дівчаток. Однак закінчували його лише не більше 10 учнів, переважно із заможних сімей. Через матеріальні нестатки діти бідняків могли вчитися не більше, ніж одну зиму.

На 2016 рік в Ситківцях працює ЗОШ І-ІІІст.(Навчається 217 учнів, працює 30 вчителів), а також школа-інтернат.

Спорт

2009 року створено футбольну команду «Шанс», нині перейменовану на ФК «Ситківці».

Особистості

• Андрущенко Володимир Петрович — український журналіст, письменник (прозаїк, публіцист).
• Таранюк Владислав Володимирович — український письменник, перекладач, журналіст, сценарист, режисер.

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Ситківці // Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : ДП «Всеукраїнське державне спеціалізоване видавництво „Українська енциклопедія“ імені М. П. Бажана», 1993. — Т. 3 : П – Я. — 480 с. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-020-4. — С. 187.

Посилання

• Ситківці — Інформаційно-пізнавальний портал | Вінницька область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР: Вінницька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 630 с.)
• Облікова картка ВРУ
• Бекет