Про природу речей: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
мНемає опису редагування
Fortinbras7 (обговорення | внесок)
1155 редагувань
Немає опису редагування
Рядок 1: Рядок 1:
{{Літературний твір
⚫
[[Image:Lucretius De Rerum Natura 1675 page 1.jpg|right|thumb| «Про природу речей», книга перша ''(видання 1675 р. «Tanaquil Faber»)'']]
|назва = Про природу речей
|оригінальна назва = De rerum natura
|зображення = Lucretius De Rerum Natura 1675 page 1.jpg
⚫
|опис зображення = «Про природу речей», книга перша ''(видання 1675 р. «Tanaquil Faber»)''
|автор = [[Лукрецій]]
|жанр = [[поема]]
|мова оригіналу = [[латина]]
|написаний = I століття до н.е.
|публікація_українською_мовою = 1988
|переклад = [[Андрій Содомора]] (1988)
|wikiquote =
|wikisource =
}}
'''«Про природу речей»''' ({{lang-la|«De rerum natura»}}) — поема римського поета [[Лукрецій|Лукреція]] — і єдиний повністю збережений поетичний твір, у якому проповідується вчення [[Епікур]]а.
'''«Про природу речей»''' ({{lang-la|«De rerum natura»}}) — поема римського поета [[Лукрецій|Лукреція]] — і єдиний повністю збережений поетичний твір, у якому проповідується вчення [[Епікур]]а.


Слід зауважити, що Лукрецій, переконаний і пристрасний послідовник Епікура, не відтворив у своїй поемі всього вчення останнього: він виклав головним чином Епікурову фізику. У детальному викладі фізики Епікура полягає величезна заслуга Лукреція, тому що саме ця сторона Епікурового вчення представляє зовсім винятковий інтерес для історії наукової думки і матеріалізму. Що ж до вчення про критерії (каноніки) і етики, то він зачіпає їх лише побіжно.
Слід зауважити, що Лукрецій, переконаний і пристрасний послідовник Епікура, не відтворив у своїй поемі всього вчення останнього: він виклав головним чином Епікурову фізику. У детальному викладі фізики Епікура полягає величезна заслуга Лукреція, тому що саме ця сторона Епікурового вчення представляє зовсім винятковий інтерес для історії наукової думки і [[матеріалізм]]у. Що ж до вчення про критерії (каноніки) і етики, то він зачіпає їх лише побіжно.


Епікур (ін. гр. Філософ 4-3 століття до н.е.) був найбільшим матеріалістом і атеїстом античного світу, ідеологом рабовласницької демократії, розвивав атомістичну філософію. Навчав, що матерія вічна і що боги не можуть у неї втручатися. Мета філософії — щастя людини, заради якого потрібно звільнитися від внутрішніх страхів і забобонів, пізнати закони природи.Суть філософії спрямована проти забобонів і містики.
Епікур (ін. гр. Філософ 4-3 століття до н.е.) був найбільшим матеріалістом і атеїстом античного світу, ідеологом рабовласницької демократії, розвивав [[атом]]істичну філософію. Навчав, що матерія вічна і що боги не можуть у неї втручатися. Мета філософії — щастя людини, заради якого потрібно звільнитися від внутрішніх страхів і забобонів, пізнати закони природи. Суть філософії спрямована проти забобонів і містики.


Поема Лукреція складається із шести книг. У перших двох книгах викладається атомістична теорія світобудови, що відкидає втручання богів у мирські справи.
Поема Лукреція складається із шести книг. У перших двох книгах викладається атомістична теорія світобудови, що відкидає втручання богів у мирські справи.


Книга третя присвячена вченню Епікура про душу, причому наводяться докази, що душа матеріальна, смертна і що страх перед смертю безглуздий. У четвертій книзі знаходиться виклад питань про людину, а також про чуттєві сприйняття, в яких Лукрецій бачить основу людських знань. У п'ятій книзі Лукрецій займається проблемами космогонії, пояснюючи походження землі, неба, моря, небесних тіл і живих істот. У кінці цієї книги дається блискучий нарис поступового розвитку людства і людської культури і розбирається питання про походження мови. Основний зміст шостої книги — знищення забобонних страхів шляхом природного пояснення явищ природи, що вражають людину. Тут йдеться про грім, блискавки, хмари, дощ, землетруси, виверження Етни, розливи Нілу, про різні незвичайні властивості джерел та інші явища природи. Закінчується остання книга міркуванням про хвороби і описом повального мору в Афінах під час Пелопоннеської війни в 430 році до н.е.
Книга третя присвячена вченню Епікура про душу, причому наводяться докази, що душа матеріальна, смертна і що страх перед смертю безглуздий. У четвертій книзі знаходиться виклад питань про людину, а також про чуттєві сприйняття, в яких Лукрецій бачить основу людських знань. У п'ятій книзі Лукрецій займається проблемами [[космогонія|космогонії]], пояснюючи походження землі, неба, моря, небесних тіл і живих істот. У кінці цієї книги дається блискучий нарис поступового розвитку людства і людської культури і розбирається питання про походження мови. Основний зміст шостої книги — знищення забобонних страхів шляхом природного пояснення явищ природи, що вражають людину. Тут йдеться про грім, блискавки, хмари, дощ, землетруси, виверження [[Етна|Етни]], розливи [[Ніл]]у, про різні незвичайні властивості джерел та інші явища природи. Закінчується остання книга міркуванням про хвороби і описом повального мору в Афінах під час [[Пелопоннеська війна|Пелопоннеської війни]] в 430 році до н.е.


Цей фінал утворює ефектний контраст зі вступом до поеми, що представляє патетичне прославляння Венери як символу творчої та життєдайної сили.
Цей фінал утворює ефектний контраст зі вступом до поеми, що представляє патетичне прославляння [[Венера (міфологія)|Венери]] як символу творчої та життєдайної сили.


У своїй поемі Лукрецій дає пояснення всього сущого, намагаючись перш за все звільнити людську думку від усяких забобонних і брехливих уявлень про що-небудь надчуттєве, містичне, таємниче, оскільки:
У своїй поемі Лукрецій дає пояснення всього сущого, намагаючись перш за все звільнити людську думку від усяких забобонних і брехливих уявлень про що-небудь надчуттєве, містичне, таємниче, оскільки:


:''... вмирущі здебільшого марно здіймають
:... рід людський часто
:''Рій осоружних турбот і погідність душі каламутять.
:Зовсім даремно в душі хвилюється скорботної тривогою.
:''Як ото діти бояться, бува, серед темної ночі
:Бо як в похмурих сутінках тремтять і лякаються діти,
:''Хтозна-чого, все тремтять, так і ми серед білої днини,
:Так само і ми серед білого дня побоюємося часто
:''Хоч і дорослі, тривожимось тим, що, повір, не страшніше,
:Тих предметів, яких більше боятися не треба,
:''Ніж усе те, чого ждуть серед ночі, здригаючись, діти.
:Чим того, чого чекають і лякаються діти в темряві.
:''Значить, розвіяти страх цей, що в душу закрався, повинні
:Бо вигнати цей страх з душі і потемки розсіяти
:''Не ясносяйного сонця провісники — промені-стріли,
:Повинні не сонця промені і не світла сяйво денного,
:''Не найяскравіший день, а природа — весь лад її, вигляд.''
:Але природа сама своїм виглядом і внутрішнім ладом.''
:::(VI, 33-41) (Переклад Ф. А. Петровського)
:::(Книга VI, 33-41) (Переклад А. Содомори)
Цей кілька разів повторюваний Лукрецієм рефрен (I, 146-148; II, 59-61; III, 91-93; VI, 39-41) вказує на основну філософську мету поеми «Про природу речей»: дати раціональне й матеріалістичне тлумачення світу. У творі Лукреція можна знаходимо неясне передчуття багатьох наукових відкриттів і проблем.
Цей кілька разів повторюваний Лукрецієм рефрен (I, 146-148; II, 59-61; III, 91-93; VI, 39-41) вказує на основну філософську мету поеми «Про природу речей»: дати раціональне й матеріалістичне тлумачення світу. У творі Лукреція можна знаходимо неясне передчуття багатьох наукових відкриттів і проблем.


Так, у книзі I він висловлює закон, згодом науково сформульований Ломоносовим, про незруйновність, вічность матерії. Ніщо не виникає з нічого і ніщо не повертається в ніщо. Краплі дощової води перетворюються в листя дерев, в хлібні зерна, в траву, які у свою чергу живлять різні породи тварин і саму людину — за допомогою безперервного колообігу підтримується і відновлюється світове життя.
Так, у книзі I він висловлює закон, згодом науково сформульований [[Ломоносов]]им, про незруйновність, вічность матерії. Ніщо не виникає з нічого і ніщо не повертається в ніщо. Краплі дощової води перетворюються в листя дерев, в хлібні зерна, в траву, які у свою чергу живлять різні породи тварин і саму людину — за допомогою безперервного колообігу підтримується і відновлюється світове життя.


Глибока пристрасна впевненість Лукреція в правоті проповідуваної ним філософії, виключний поетичний талант і майстерність, з якою він висловлює свої думки, намагаючись їх зробити не тільки переконливими, але і зрозумілими для кожної людини, роблять його поему «Про природу речей» одним з величних творів світової літератури. Це усвідомлювали вже самі римляни:
Глибока пристрасна впевненість Лукреція в правоті проповідуваної ним філософії, виключний поетичний талант і майстерність, з якою він висловлює свої думки, намагаючись їх зробити не тільки переконливими, але і зрозумілими для кожної людини, роблять його поему «Про природу речей» одним з величних творів світової літератури. Це усвідомлювали вже самі римляни:


:''Щастя довідавсь, хто зміг розпізнатися в силах природи,
:Щасливий той, хто зумів речей осягнути причини,
:Хто своєю п'ятого потоптав всі страхи людські,
:''Хто всі жахи потоптав і долю свою невідхильну
:Невблаганний рок і жадібний шум Ахеронту.
:''Кинув до ніг і суворого рев Ахеронту зневажив.
:(Вергілій. Георгики, II. Переклад С. Шервінський)
:([[Вергілій]]. [[Георгіки]], II. Переклад [[Микола Зеров|М. Зерова]])
:::
:::

::: Слід зазначити, що поему варто сприймати більше як дидактичний твір, а ніж філософський, через викладення, неповне, до того ж, ідей філософії, яку Лукрецій запозичив у Епікура.
Слід зазначити, що поему варто сприймати більше як [[дидактика|дидактичний]] твір, а ніж філософський, через викладення, неповне, до того ж, ідей філософії, яку Лукрецій запозичив у Епікура.


== Література==
== Література==
Рядок 53: Рядок 67:


[[Категорія:Антична література]]
[[Категорія:Антична література]]
[[Категорія:Давньоримські книги]]
[[Категорія:Книги I століття до н.е.]]
[[Категорія:Книги I століття до н.е.]]

Версія за 15:26, 4 лютого 2017

Про природу речей
De rerum natura
«Про природу речей», книга перша (видання 1675 р. «Tanaquil Faber»)
Жанрпоема
Напрямепікурейство
АвторЛукрецій
Мовалатина
НаписаноI століття до н.е.
КраїнаРимська республіка
Опубліковано українською1988
ПерекладАндрій Содомора (1988)
CMNS: Цей твір у Вікісховищі

«Про природу речей» (лат. «De rerum natura») — поема римського поета Лукреція — і єдиний повністю збережений поетичний твір, у якому проповідується вчення Епікура.

Слід зауважити, що Лукрецій, переконаний і пристрасний послідовник Епікура, не відтворив у своїй поемі всього вчення останнього: він виклав головним чином Епікурову фізику. У детальному викладі фізики Епікура полягає величезна заслуга Лукреція, тому що саме ця сторона Епікурового вчення представляє зовсім винятковий інтерес для історії наукової думки і матеріалізму. Що ж до вчення про критерії (каноніки) і етики, то він зачіпає їх лише побіжно.

Епікур (ін. гр. Філософ 4-3 століття до н.е.) був найбільшим матеріалістом і атеїстом античного світу, ідеологом рабовласницької демократії, розвивав атомістичну філософію. Навчав, що матерія вічна і що боги не можуть у неї втручатися. Мета філософії — щастя людини, заради якого потрібно звільнитися від внутрішніх страхів і забобонів, пізнати закони природи. Суть філософії спрямована проти забобонів і містики.

Поема Лукреція складається із шести книг. У перших двох книгах викладається атомістична теорія світобудови, що відкидає втручання богів у мирські справи.

Книга третя присвячена вченню Епікура про душу, причому наводяться докази, що душа матеріальна, смертна і що страх перед смертю безглуздий. У четвертій книзі знаходиться виклад питань про людину, а також про чуттєві сприйняття, в яких Лукрецій бачить основу людських знань. У п'ятій книзі Лукрецій займається проблемами космогонії, пояснюючи походження землі, неба, моря, небесних тіл і живих істот. У кінці цієї книги дається блискучий нарис поступового розвитку людства і людської культури і розбирається питання про походження мови. Основний зміст шостої книги — знищення забобонних страхів шляхом природного пояснення явищ природи, що вражають людину. Тут йдеться про грім, блискавки, хмари, дощ, землетруси, виверження Етни, розливи Нілу, про різні незвичайні властивості джерел та інші явища природи. Закінчується остання книга міркуванням про хвороби і описом повального мору в Афінах під час Пелопоннеської війни в 430 році до н.е.

Цей фінал утворює ефектний контраст зі вступом до поеми, що представляє патетичне прославляння Венери як символу творчої та життєдайної сили.

У своїй поемі Лукрецій дає пояснення всього сущого, намагаючись перш за все звільнити людську думку від усяких забобонних і брехливих уявлень про що-небудь надчуттєве, містичне, таємниче, оскільки:

... вмирущі здебільшого марно здіймають
Рій осоружних турбот і погідність душі каламутять.
Як ото діти бояться, бува, серед темної ночі
Хтозна-чого, все тремтять, так і ми серед білої днини,
Хоч і дорослі, тривожимось тим, що, повір, не страшніше,
Ніж усе те, чого ждуть серед ночі, здригаючись, діти.
Значить, розвіяти страх цей, що в душу закрався, повинні
Не ясносяйного сонця провісники — промені-стріли,
Не найяскравіший день, а природа — весь лад її, вигляд.
(Книга VI, 33-41) (Переклад А. Содомори)

Цей кілька разів повторюваний Лукрецієм рефрен (I, 146-148; II, 59-61; III, 91-93; VI, 39-41) вказує на основну філософську мету поеми «Про природу речей»: дати раціональне й матеріалістичне тлумачення світу. У творі Лукреція можна знаходимо неясне передчуття багатьох наукових відкриттів і проблем.

Так, у книзі I він висловлює закон, згодом науково сформульований Ломоносовим, про незруйновність, вічность матерії. Ніщо не виникає з нічого і ніщо не повертається в ніщо. Краплі дощової води перетворюються в листя дерев, в хлібні зерна, в траву, які у свою чергу живлять різні породи тварин і саму людину — за допомогою безперервного колообігу підтримується і відновлюється світове життя.

Глибока пристрасна впевненість Лукреція в правоті проповідуваної ним філософії, виключний поетичний талант і майстерність, з якою він висловлює свої думки, намагаючись їх зробити не тільки переконливими, але і зрозумілими для кожної людини, роблять його поему «Про природу речей» одним з величних творів світової літератури. Це усвідомлювали вже самі римляни:

Щастя довідавсь, хто зміг розпізнатися в силах природи,
Хто всі жахи потоптав і долю свою невідхильну
Кинув до ніг і суворого рев Ахеронту зневажив.
(Вергілій. Георгіки, II. Переклад М. Зерова)

Слід зазначити, що поему варто сприймати більше як дидактичний твір, а ніж філософський, через викладення, неповне, до того ж, ідей філософії, яку Лукрецій запозичив у Епікура.

Література

  • Тіт Лукрецій Кар. Про природу речей. К.: Видавництво художньої літератури "Дніпро", 1988. 192 с.
  • Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах. Л.: Світ, 2000. 328 с. - С. 19-20 (переклад Гринюка)
  • Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 407-415 (переклад Миколи Зерова)
  • Лукреций. О природе вещей / Ред. латинского текста и перевод Ф.А.Петровского. Т. 1. М. – Л., 1945
  • Лукреций. О природе вещей / Ред. латинского текста и перевод Ф.А.Петровского. Т.2. Статьи, комментарии. М. – Л., 1947
  • Лосев А.Ф. История античной эстетики. Ранний эллинизм. М., 1979 (переизд. М., 2000)

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Про_природу_речей&oldid=19692182