Користувач:Aibolytt/Чернетка

Зображення	Назва	Опис	Поширення
Таксон: Еудікоти (англ. Eudicots)
Підклас: Розиди (англ. Rosids)
Порядок: Букоцвіті (лат. Fagales)
Родина: Березові (лат. Betulaceae)
	Ліщина звичайна (лат. Corylus avellana)	Деревовидний кущ 2-4 м заввишки, багаторічна однодомна (що має на різних гілках тичинкові і маточкові квітки) рослина родини Березових, відома також під народними назвами горі́шник, орішина, лісови́й горі́х. Плід — горіх 15-20 мм завширшки, вкритий дуже коротким опушенням та обгорнутий трубчастою зеленою плюскою, схожою на зрослі листки. Фундук — це окультурена форма ліщини, найкращий сорт ліщини.	Поширена по всій Україні, крім крайнього півдня. Можлива в культурах. Райони заготівель — Київська, Вінницька, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Черкаська області, південна частина Волинської, Рівненської та Житомирської областей. До Греції та Риму (де ліщину обробляли в стародавні часи) її завізли з Кавказу.
Родина: Букові (лат. Fagaceae)
	Каштан (лат. Castanea Tourn) — рід рослин родини Букових — дерева заввишки до 50 м, або чагарники, інколи карликові (до 35 см). Рід об'єднує 8 близьких між собою видів, поширених у країнах Середземномор'я, Гімалаях, у Північній Америці, на Кавказі. Один вид зростає на Чорноморському узбережжі Кавказу і в Закавказзі, а в Україні культивується. Гілки простерті, молоді — опушені, червонувато-бурі. Листки широколанцетні, шиловиднозагострені, по краю пилчасто-зубчасті. Суцвіття — вгору спрямовані довгі сережки, що розвиваються після з'явлення листків. Тичинкові квітки жовтуваті, зібрані 3-7 квітковими дихазіями, що сидять у пазухах приквітків. Маточкові квітки зеленуваті, здебільшого по три, оточені спільною обгорткою і розміщені або в окремих сережках, або у нижній частині спільних з тичинковими квітками сережок, оцвітина 5–6-лопатева. Обгортка при плодах шкіряста, шипувата, з одним-трьома горіхами.
	Каштан їстівний (лат. Castanea sativa)	Багаторічна листопадна рослина родини Букових. Цінна медоносна, горіхоплідна, декоративна культура. Інші назви — кашта́н соло́дкий, кашта́н спра́вжній, кашта́н благоро́дний. Дерево заввишки 20-35 м, діаметр стовбура може сягати 2 м, зрідка може набувати форми чагарника. У молодих рослин стовбур прямий, з гладкою корою. Крона каштана їстівного розлога, правильної яйцеподібної або овальної форми, сягає 18-20 м у перетині. Плоди каштана — горіхи, що знаходяться в колючій плюсці у кількості від 1 до 3 штук, мають блискучу, переважно голу, шкірно-деревнисту оболонку коричневого кольору.	Каштан їстівний поступово розповсюджується з рівнин Закарпаття у карпатські ліси до висоти 600 м. Застосовуючи ступінчасту акліматизацію, був перенесений у дендропарк та лісгоспзаг Львівського лісотехнічного інституту. У дендропарку ще в 1949 р. успішно акліматизувався, плодоносить, дає схоже насіння.
Родина: Горіхові (лат. Juglandaceae)
	Горіх волоський (лат. Juglans regia)	Також горіх грецький — високе могутнє дерево родини горіхових (лат. Juglandaceae) (до 30—35 м заввишки) з кулеподібною, розлогою кроною. Стовбур товстий і гіллястий, вкритий ясно-сірою корою з поздовжніми тріщинами. Листки великі, чергові (20-40 см завдовжки), непарноперисті з 7—11 листочками, з яких верхній найбільший. Квітки одностатеві, рослина однодомна. Плід — несправжня кістянка різноманітної форми (від округлої до яйцеподібної; до 5 см завдовжки, до 3 см завширшки), зверху покрита зеленою зовнішньою оболонкою, яка зелена та м'ясиста, внутрішня оболонка — дерев'яниста, зморшкувата, ребриста. Вирощується задля цінних їстівних плодів (горіхів) та деревини; може використовуватися як лікарська рослина.	В Україні поширений у садово-паркових культурах, у лісових насадженнях як плодова супутня порода, в лісосмугах і придорожніх посадках — основні насадження розміщені в Чернівецькій і Кримській областях.
	Горіх маньчжурський (лат. Juglans mandshurica)	Горіх маньчжурський — дерево з родини горіхових (лат. Juglandaceae). Цвіте у травні, плоди достигають у вересні.	Природний ареал — Східна Азія (Китай, Північна Корея, Тайвань).
	Пекан (лат. Carya illinoinensis)	Пекан є найбільшим деревом рослин родини Горіхові. Досягає висоти 50-65 м і до 2,5 м в діаметрі, а максимального віку 500 років. Стовбур дерева прямий з високо піднятою округло-конічної кроною. Кора стовбура і товстих гілок сірокоричнева, розтріскується, тріщини поздовжні або злегка звивисті, до 2 см глибини. Деревина стовбура дуже міцна та придатна для виготовлення меблів, гнутих виробів, фанери та інш. Плід — несправжня кістянка складається з твердого мясистого перикарпу, засихає і розтріскується при дозріванні поздовжньо на 4 частки і тонкодеревянистого ендокарпа, в якому міститься зародок. В кисті знаходиться від 3 до 10 плодів.	Ростуть у південно-центральній Північній Америці, в Мексиці від Коауїла південь Халіско і Веракрус, в США від півдня штату Айова, Іллінойс, Міссурі і Індіана до Вірджинії, південно-західного штату Огайо, на південь через Джорджію, Алабаму, Міссісіпі, Луїзіану, Техас, Оклахому, Арканзас і Флориду, і на захід, в Нью-Мексико. Культура пекана на території України цілком можлива. Найпридатніші для вирощування — південні, південно-західні і західні райони країни. Пекан є швидкозростаючим при періодичному поливі, однак і в неполивних умовах він зростає добре.
Порядок: Миртоцвіті (лат. Myrtales)
Родина: Плакунові (лат. Lythraceae)
	Плакунові (лат. Lythraceae) — родина рослин порядку миртоцвітих (лат. Myrtales), що складається з 32 родів і близько 500—600 видів. Представники родини поширені по всій земній кулі, з найбільшим різноманіттям у тропіках. Серед представників родини зустрічаються, в основному, трав'янисті рослини, рідше чагарники та дерева. Згідно з APG II до цієї родини входитьть рід Гранат (лат. Punica), який в попередніх класифікаційних системах виділявся в монотипну родину Гранатові (лат. Punicaceae).
	Гранатове дерево (лат. Punica)	Гранатове дерево або Гранат (лат. Punica) — рід чагарників та невеликих дерев родини гранатових (лат. Punicaceae) з розлогою кроною та темно-зеленим листям. Квіти червоні і яскраво виділяються на зеленому тлі. Плід має назву гранат. Кулька плоду розділена всередині на 6-12 гнізд з численим насінням в гранчастій червонуватій м'якоті.	Ботанічною батьківщиною гранатового дерева вважають Іран (Персію) та землі Закавказзя. Воно й досі зустрічається там як дикі зарості. З сивої давнини гранатові дерева вирощували в країнах Середземномор'я, в Криму, в Середній Азії. Окрім цих районів гранатові дерева акліматизовані в країнах Центральної Америки. Існує 2 види — гранат звичайний (лат. Punica granatum) та гранат протопуніка (лат. Punica protopunica) — ендемік острова Сокотра в Індійському океані, який має рожеві, а не червоні квіти та не такі солодкі плоди. Культивується лише гранат звичайний.
Порядок: Розоцвіті (лат. Rosales)
Родина: Маслинкові (лат. Elaeagnaceae)
	Обліпиха крушиновидна (лат. Hippophae rhamnoides)	Обліпиха крушиновидна (плохо́вник крушиновидний) — кущ родини лохових (Elaeagnaceae) (маслинкових) висотою 0,5 — 4 м, рідше деревце заввишки до 10 м, з колючими гілками, вкритими сірою корою. Здатна переносити надлишкове перезволоження і навіть тривалі періоди затоплення, добре росте на ділянках з високим рівнем ґрунтових вод і проточним зволоженням. За рахунок кореневих пагонів-зачатків утворює обширні зарості. Відноситься до морозостійких світлолюбних порід, що проявляється з першого року її життя. У плодоносних дерев відбувається щорічне всихання нижніх гілок і гілочок, що призводить до саморозріднення крони дерева і зміщення плодоносної зони на переферію. Рослина дводомна, вітрозапильна. Квітки одностатеві. Цвіте у травні, плоди достигають у вересні.	Поширена на Кавказі, південній частині лісової і степової зони Сибіру, у горах Середньої Азії (Тянь-Шань, Паміро-Алай, Джунгарський Алатау, Тарбагатай, Саурський хребет), Алтай, Східні Саяни. Зустрічається в Калінінградській області. В Україні у природному стані росте по берегах річок і озер як домішка до вербово-тополевих заплавних лісів, також в дельті Дунаю (Одеська область), де на піщаних кучугурах створює густі зарості. Культивується по всій Україні в полезахисних смугах, у захисних насадженнях уздовж доріг, у садах і парках.
Родина: Розові (лат. Rosaceae)
Підродина: Яблуневі (лат. Maloideae)
	Айва (лат. Cydonia oblonga)	Багатостовбурний чагарник або невелике плодове дерево до 7 метрів у висоту, плоди багатосім'яні зерняткові ароматні, м'якуш жовтий, форма коливається від округлої до грушоподібної.	Батьківщиною вважаються Кавказ і Середня Азія. Культивується в Північній та Південній Америці, Іспанії, на Балканах, Кавказі, у Нижньому Поволжі, Середній Азії, Молдові. В Україні — головним чином на півдні, а також у Закарпатті.
	Глід (рос. Боярышник, лат. Crataegus від грец. κραθαιος — «міцний») — рід чагарників або рідше невисоких дерев, пагони яких забезпечені більш-менш добре розвиненими колючками, родини розових (лат. Rosaceae). Плід (так зване кісточкове яблуко або кістянкоподібний) часто кулястий, яйцевидний або грушовидний, більшою частиною червоний, оранжево-бурий або чорний. Близько 200 (за іншими даними, більше 1000) поліморфних видів, дико ростуть в помірних областях Північної Америки та Євразії. Плоди деяких видів глоду їстівні; щільна деревина придатна для дрібних виробів. Багато видів декоративні: частина з них добре витримують стрижку і забезпечені розвиненими колючками, у зв'язку з чим використовуються в живоплотах. Рідкий екстракт з плодів або настій з квіток глоду колючого і глоду криваво-червоного містить органічні кислоти, вітаміни; застосовують в лікуванні деякмх розладів та неврозів.
	Глід одноматочковий (лат. Crataegus monogyna)	Кущ або невелике деревце 3—7 метрів заввишки з колючими червонувато-коричневими гілками. Плід — видовжено-яйцеподібний, рідше кулястий (8 — 10 мм завдовжки), червоний, коричнево-червоний або жовтуватий, з однією кісточкою й солодкуватим м'якушем.	Поширений по всій Україні. Для промислової заготівлі придатні всі види глоду, що зростають в Україні.
	Глід п'ятиматочковий (лат. Crataegus pentagyna)	Кущ або невелике деревце (3—4 м). Відрізняється від глоду одноматочкового чорними плодами (6—12 мм у діаметрі), м'якуш плодів червоний з трьома-п'ятьма майже гладенькими тригранними кісточками.	Росте у світлих лісах та на узліссях по всій території України.
	Глід український (лат. Crataegus ucrainica)	Багаторічна рослина: кущ або дерево заввишки 2—4 м. Бічні безплідні пагони перетворюються у тонкі, довгі (12—20 мм) колючки, частково вкриті листям. Плоди майже кулясті (8—12 мм завдовжки), темно-червоні, більш-менш опушені, звичайно з двома кісточками.	Цей вид рослин зустрічається виключно в межах України. Ареал охоплює Прикарпаття, лісові і лісостепові райони в середній і верхній течії Дніпра. Глід український зростає у листяних і мішаних лісах, на узліссях, по берегах річок.
	Гороби́на (лат. Sorbus) — рід рослин родини розових. Листопадні дерева або кущі (рід Горобина, лат. Sorbus) з перистими або простими листками. Плоди кулясті або овальні, червоно-жовті, або коричневі, зрідка білі. Цінна плодова, лікарська і декоративна рослина. Близько 100 видів, гібридів і форм росте в районах з помірним кліматом у північній півкулі. В Україні є вісім видів, серед них найбільше поширена горобина звичайна з яскраво-червоними плодами. На Поділлі і в Карпатах росте берека — високе дерево з цінною деревиною і буро-жовтими плодами. В парках і садах, а також у гірських лісах Криму трапляється горобина домашня (Sorbus domestica) — дерево з великими грушоподібними або кулястими їстівними плодами. Тут же росте кілька близьких кущових видів горобини — горобина кримська (Sorbus taurica), горобина грецька (Sorbus graeca) та інші.
	Гру́ша (лат. Pyrus) — рід плодових і декоративних дерев та кущів. Рід включає 33 види, що розподілені по двох підродах (секціях) — Pashia й Pyrus. Сорти груші, як і яблуні, діляться на літні, осінні і зимові. Деякі види груш вирощують як декоративні або плодові дерева.
	Груша звичайна (лат. Pyrus communis)	Також груша дика або дичка — плодове дерево 20—30 метрів у висоту. Родоначальниця багатьох культурних сортів — тіньовитривала, солевитривала, зимостійка рослина. Гілки бурувато-сірі, блискучі, часто з укороченими колючими пагонами. Плоди мінливі за формою (1,5—4 см завдовжки, 1,5—2 см завширшки), зелені або жовтуваті.	Поширена по всій Україні, крім крайнього Степу. Райони заготівель: Волинська, Житомирська, Рівненська, Сумська, Харківська, Чернігівська області, Прикарпаття, Закарпаття, а також у штучних насадженнях Донбасу, Вінницької, Київської, Черкаської та інших областей. Запаси сировини значні. Дика груша зустрічається в широколистяних, рідше — у хвойних лісах або в чагарникових заростях.
	Ірга́ також Коринка або Бішмула́ (лат. Amelánchier) — рід рослин триби Яблуневі (Maleae) родини Розові (Rosaceae). Багаторічна листопадна рослина: кущ або невелике плодове дерево, плід — ягода синювато-чорного або червонувато-фіолетового кольору, із сизим нальотом, діаметром до 10 мм, їстівна, солодка, достигає в липні — серпні. Відомі 19 видів ірги, які ростуть в помірному поясі Північної півкулі.
	Кизильник (лат. Cotoneaster) — рід листопадних або вічнозелених чагарників або невеликих дерев. Листки невеликі, прості, чергові, цілокраї, яйцеподібні, влітку темно-зелені, восени — червоніють (найчастіше блискучі). Квітки білі або рожеві, дрібні, в щитках, китицях або поодинокі. Плоди — маленькі, червоні або чорні яблука з 2—5 кісточками (плоди деяких видів їстівні). За даними GRIN, рід Cotoneaster налічує близько 200 видів. Представники роду у дикому вигляді зустрічаються у Євразії та у Північній Америці.
	Локва (лат. Eriobotrya)	Або Японська мушмула звичайна — невелике південне плодове дерево або кущ заввишки 3—6 метрів з ланцетним листям, великими білими квітками і невеликими жовтими яблуко- або грушоподібними плодами.	Батьківщиною мушмули вважають Китай. З давніх часів культивується в Японії, звідки й походить її назва. Трапляється також в Індії, Пакистані, Туреччині, Італії та в інших країнах. В Україні можна побачити мушмулу субтропічну (японську, або локват) лише на південному березі Криму.
	Мушмула (лат. Mespilus germanica)	Також Мушмула німецька або чишкун звичайний — плодове дерево або кущ 3—4 метрів заввишки. Свою назву мушмула німецька (або «германська») отримала випадково, бо це дерево походить з Південно-Західної Азії й Південно-Східної Європи та було завезено до Німеччини римлянами. Мушмулі германській необхідне тепле літо і м'яка зима. Дико росте в південному Криму — за ідеальних умов виростає до 8 м, але частіше це дерево 2—5 метрів заввишки. Плід краснувато-коричневого кольору, діаметром 2—3 см, з розгорнутими постійними чашолистками, що надають йому порожнистого вигляду. Плоди мушмули німецької тверді та кислі, але придатні до вживання в їжу лише після підзаморозки або тривалого зберігання (у тому випадку якщо плоди знімаються з дерева до настання заморозків). При цьому вони стають солодкими та м'якими.	Мушмула в дикому виді росте на південному березі Криму, в Грузії, Вірменії та Азербайджані. В Алжирі дуже часто зустрічається в садах будинків колоніальних часів у передмістях великих міст. Поодинокі рослини зустрічаються в садозахисних насадженнях центральних районів України (наприклад, в місті Умань, куди рослину було завезено в радянські часи як слаборослу підщепу для груші).
	Яблуня (лат. Malus) — рід листопадних дерев і кущів 4—12 метрів заввишки, зі щільною кроною з кулеподібними солодкими чи кисло-солодкими плодами. Рід налічує до 55 біологічних видів.
Підродина: Мигдалеві (лат. Amygdaloideae)
	Слива (рід) (лат. Prunus) — рід листопадних плодових кісточкових рослин, включає такі види як слива домашня, вишня, персик, абрикос, мигдаль та інші. Плоди всіх видів роду Prunus — кістянка з відносно великою кісточкою.
	Абрико́са (лат. Prunus armeniaca)	Абрикоса [абрикос — так варто називати лише сам плід абрикоси] (лат. Prunus armeniaca, також лат. Armeniaca vulgaris, жерделя, мореля) — плодове дерево роду слива. Абрикосові дерева мають щільну міцну деревину, дуже швидко ростуть. Плід — округла або обернено яйцевидна соковито-м'ясиста кістянка (до 3 см у діаметрі), жовтого або червонувато-жовтого кольору з червонуватим рум'янцем та повстистим опушенням.
	Алича́ (лат. Prunus cerasifera)	Алича (лат. Prunus cerasifera або лат. Prunus divaricata) — плодове дерево родини Розових, роду Слива, висота 4—10 метрів. Цвіте в кінці березня — на початку квітня, медопродуктивність до 40 кг/га. Плоди невеликі, жовті, рідше — рожеві або червоні, округлі, кислуваті. В дикому стані росте на Кавказі, в Криму, Молдові, Середній Азії, на Балканах. Плоди невеликі, жовті, рідше — рожеві або червоні, округлі, кислуваті.	У дикому вигляді і в культурі алича поширена в гористій місцевості на Тянь-Шані, Балканах, в Середній і Малій Азії, в Ірані, на Північному Кавказі і Закавказзі, в Молдавії і на півдні України. У Криму виведено ряд великоплідних аличово-сливових гібридів (Сунична, Десертна та ін.). Крім того, Алича використовується як підщепа для сливи, персика та абрикоса. Найкращими є сорти Нікітського ботанічного саду: Десертна, Василевська, Красуня, Люша вишнева і ін.
	Вишня (лат. Cerasus) — підрід рослин із підродини Мигдалеві. Більшість плодів видів з цього підроду їстівні. Щорічне світове виробництво (станом на 2007) культурних вишневих плодів сягає близько двох мільйонів тонн. Близько 40% світового виробництва відбувається в Європі і близько 13% в Сполучених Штатах.
[[Файл:|100px]] [[Файл:|100px]]	Магале́бська ви́шня (лат. Prunus mahaleb)	Або Анти́пка  — багаторічна рослина родини Розових. Декоративне та медоносне дерево, плоди якого мають обмежене застосування у кулінарії. Кущ, іноді невелике дерево 2—4, зрідка до 10 метрів заввишки, має широку крону. Попри невелику висоту стовбур у старих особин може сягати 40 см завтовшки. Кора сіра з добре помітними сочевичками на молодих гілках та дрібними тріщинками на старих. Листки гладкі, блискучі, із пильчастим краєм, 15—5 см завдовжки[джерело?]. Квіти білі, численні, завширшки до 1 см, зібрані в негусті суцвіття. Плоди — дрібні, чорні, терпкі на смак ягоди.
[[Файл:|100px]] [[Файл:|100px]]	Вишня звичайна (лат. Prunus cerasus)	Рослина роду Слива родини Розових (лат. Rosaceae), що вирощується як плодове дерево або чагарник, сягає до 10 метрів у висоту. Листя черешкові, широкоеліптічні, загострені, темно-зелені зверху, знизу світліше, досягають у довжину 8 см. Квіти білого кольору, зібрані в суцвіття по 2—3 квітки. Плід — кисло-солодкий, куляста кістянка, до 1 см в діаметрі.
[[Файл:|100px]] [[Файл:|100px]]	Вишня степова (лат. Prúnus fruticósa)	Або кущова  — дерево (кущ) родини Розових заввишки 0,2—2 м, найчастіше бувають 1—1,6 м заввишки. Листки вишні степової дрібні, цілісні, подібні до листків Вишні звичайної, квітки теж дрібні, зібрані в коротенькі зонтикоподібні 3—4-квіткові суцвіття на кінцях дуже коротких пазушних пагонів. Плід — округло-яйцеподібна, червона або темно-червона кістянка. Росте на степових ділянках, узліссях, схилах, серед чагарників. Культивується здавна, її дуже цінують садівники як матеріал для гібридизації[джерело?].
[[Файл:|100px]]	Черешня (лат. Prunus avium)	Один із видів з підроду Вишні її плід — солодка, куляста або злегка серцеподібна чорна, жовта або червона кістянка, у дикорослих дрібніша, ніж у культурних, до 2,5 см в діаметрі. Листя коротко загострені, еліптичні-яйцеподібні, пильчаті, злегка зморщені, черешки з двома залозками в основі платівки, довжиною до 16 см. Черешня цвіте у квітні — травні. Білі квіти у суцвітті. Черешня — типова перехреснозапильна культура, тобто для отримання якісного врожаю потрібно поруч садити кілька різних сортів і забезпечувати їх комахами-запилювачами (бджолами).	Черешня дико росте серед іншого в Україні, в Молдавії, на Кавказі. Культивують черешню у всіх частинах світу (в Україні найбільше поширена в південній і центральній частині, в степу та в південно-західній частині лісостепу. Особливо поширені черешні на піщаних ґрунтах Мелітопільщини).
[[Файл:|100px]] [[Файл:|100px]]	Лаврови́шня (лат. Prunus laurocerasus)	Вічнозелена рослина родини Розових. Має вигляд кущів або дерев 2—6 м заввишки з великими жорсткими шкірястими і темно-зеленими листками. Плід їстівний, насіння отруйне, містить синильну кислоту.	Росте головним чином в теплих і помірних регіонах Євразії та Америки[джерело?].
[[Файл:|100px]]	Мигда́ль (лат. Prunus dulcis)	Або Миґда́ль — кущ або невелике дерево з червонуватими гілочками роду Слива (лат. Prunus), часто класифікується до підроду мигдаль (лат. Amygdalus). Дуже світлолюбний, вельми посухостійкий завдяки добре розвиненій кореневій системі і економній транспірації. Росте невеликими групами з 3—4 дерев, що ростуть на відстані 5—7 метрів одне від одного на кам'янистих і щебнистих схилах на висоті від 800 до 1600 м над рівнем моря, надає перевагу багатим на кальцій ґрунтам. Досягає у висоту 3 — 8 м, з ланцетовим листям (схожий на черешню). Плід — шкіряста, вкрита волосками кістянка, що розтріскується при дозріванні. В Україні солодкий культурний мигдаль вирощується переважно в Криму. Також термін «мигдаль» часто посилається на їстівні плоди-сім'янки цих рослин, заради яких вони культивуються. З насіння мигдалю холодним або гарячим пресуванням отримують олію. Мигдалева олія використовується у харчовій, парфумерній, фармацевтичній промисловості.
[[Файл:|100px]] [[Файл:|100px]]	Пе́рсик (лат. Prunus persica)	Досл. з лат.: «Перська слива», також Нектарин — багаторічне листопадне дерево заввишки 5—10 метрів родини Розових, споріднена із мигдалем. Листя ланцетне, із зубчастим краєм, 7—15 см завдовжки і 2—3 см завширшки. Квітки двостатеві, актиноморфні, запашні, завширшки 2,5—3 см, розташовані поодинці або попарно. Оцвітина п'ятичленна, пелюстки яскраво-рожеві, рідше — блідо-рожеві, червоні, білі. Плід — опушена куляста кістянка з добре помітною борозенкою на одному боці та єдиною великою насіниною (кісточкою, що легко відділяється, і з невіддільною від м'якоті кісточкою). Вельми популярна і поширена плодова культура, яка також використовується як олійна, лікарська і декоративна. Найвеликоплідніша порода з кісточкових.
[[Файл:|100px]] [[Файл:|100px]]	Слива домашня (лат. Prúnus doméstica)	Або звичайна — плодова рослина роду Слива підродини Мигдалеві родини Розові. Плодове дерево заввишки 6 — 16 м. Крона піднята або розлога, гілки прямі, в основному гладкі, але окремі форми мають невеликі колючки. Бруньки розпускаються пізніше від інших листяних дерев або водночас з ними. Квітки зібрані в прості зонтики. Цвіте слива у травні. Медопродуктивність сливи у сприятливі роки сягає 16-37 кг з 1 га. Плоди — м'ясисті кістянки різної форми (овальної, приплюснуто-овальної, видовжено-овальної) та кольору (зеленого, жовтого, червоного, або фіолетового із сизим нальотом), завжди із добре помітною борозенкою, зазвичай 20 — 30 г ваги.	В Україні вирощують повсюдно.
	Терносли́ва (лат. Prunus domestica subsp. insititia)	Плодовий кущ або дерево із роду Слива лат. Prunus сімейства Розові. За нинішніх часів вважається підвидом сливи домашньої — лат. Prunus domestica subsp. insititia.  — великий листопадний кущ або невелике дерево, висота якого не перевищує 6 метрів, колюче. Молоді гілки коричневого кольору, протягом першого року помітно опушені, потім стають чорно-коричневими. Листки мають зворотнеяйцеподібні або еліпсоїдні обриси, 3—8 см завдовжки і 2—4 см завширшки, звужуються до основи, із загостреним або притупленим кінчиком, оксамитні, потім оголюються, темно-зелені, із помітними прожилками. Край пластинки дрібнозубчастий. Квіти поодинокі або зібрані по 2—3 в суцвіття. Цвіте в квітні -травні, бджоли збирають нектар. Плід — яйцеподібна, загострена до одного кінця кістянка до 4 см в діаметрі, зеленого кольору, при дозріванні стає фіолетово-чорною, м'якуш жовто-зелений, соковитий.	Батьківщина терносливи — Південно-Західна Азія і Південна Європа. Увійшла до культури вирощування від Далекого Сходу Росії до Центральної Європи та західної Франції. Вирощується як плодове дерево в Європі, Західній Азії, Індії, Північній Африці і Північній Америці.
	Те́рен (лат. Prunus moldavica)	Або Те́рен колю́чий (лат. Prunus spinosa; місцеві назви — слива колюча, тернина, тернослив тощо) — вид рослин із родини Розових (лат. Rosaceae). Гіллястий кущ (1—4 м заввишки) або невелике деревце з широкояйцеподібною кроною, темно-сірою корою і численними колючками. Листки чергові видовжені або видовжено-оберненояйцеподібні (2—5 см завдовжки, 1—1,8 см завширшки), при основі клиноподібні, городчасто-пилчасті, зубчики залозисті. Квітки 0,6—1 см у діаметрі. Плід — кістянка куляста або округло-конічна, соковита, однонасінна (10—12 мм завдовжки), чорна з восковим нальотом. Кісточка сплюснута, яйцеподібна, зморшкувата, погано відділяється від м'якуша[джерело?].	Росте на узліссях, по чагарниках, балках, долинах річок. Поширений у Закарпатті, Карпатах, Розточчі — Опіллі, в західному Поліссі і в північному Лісостепу, в Степу і Криму замінюється терном степовим. Райони заготівель — Київська, Вінницька, Черкаська, Полтавська, Харківська, Сумська, Хмельницька, Тернопільська, Львівська, Івано-Франківська області, у Кримській, Херсонській, Запорізькій, Миколаївській; Кіровоградській, Донецькій, Луганській областях можна збирати терен степовий.
	Чере́мха звича́йна (лат. Prunus padus)	Місцева назва: черемшина — рослина родини Розових (лат. Rosaceae) роду Слива (лат. Prunus) — невисоке (2—10 м заввишки) дерево або високий кущ. Кора — сірувато-чорна, з помітними сочевичками на ній. Пагони — ясно-зелені або коричнево-червоні, блискучі. Листки — чергові, тонкі, видовженоеліптичні (5—12 см завдовжки, 2—6 см завширшки), зверху голі, знизу по жилках опушені, дрібнопилчасті, до вершини загострені. Черешки — короткі, біля основи пластинки мають дві маленькі залозки, прилистки лінійно-шилоподібні, залозисто-зубчасті, рано опадають. Квітки черемхи — пахучі, численні, розміщені на голих квітконіжках у густих пониклих китицях 10—15 см завдовжки. Плід — однонасінна куляста кістянка (8—10 мм у діаметрі), чорна, блискуча; кісточка округло-яйцеподібна, складчаста.	Черемха звичайна росте у підліску або другому ярусі мішаних і листяних лісів, по чагарниках, уздовж річок і озер, по ярах і заплавних луках. Поширена майже по всій Україні, крім Степу і Криму. Райони заготівель — Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська, Сумська, Харківська, Хмельницька. Тернопільська, Чернівецька, Івано-Франківська, Львівська, Закарпатська області.
Родина: Шовковицеві або тутові (лат. Moraceae)
	Шовковиця або тутове дерево (лат. Mórus) — рід рослин родини шовковицевих; дерева або кущі. Відомо понад 10 видів, поширених у помірній та субтропічній зонах, у дикому стані і в культурі. В Україні найбільше значення мають Шовковиця чорна і Шовковиця біла. Листям шовковиці вигодовують гусінь шовковичного шовкопряда (На зображенні зліва: Шовковиця чорна та шовковичний шовкопряд (лат. Bombyx mori)).
	Шовковиця біла (лат. Mórus alba)	Дерева до 15—20 м заввишки з густою округлою кроною, однодомні, квітки роздільностатеві. Плід — горішки; на час достигання плодів оцвітина стає м'ясистою і квітки зростаються між собою, утворюючи овальне біле або червонувате, ягодоподібне супліддя. Плоди достигають у липні — серпні.	Шовковицю білу культивують у садах і парках.
	Шовковиця чорна (лат. Mórus nígra)	Листопадне дерево з крислатою кроною, до 10 м заввишки, відоме в культурі (вирощують заради смачних плодів та деревини).	Широко розповсюджене на Кавказі, в Середній Азії, Молдові, Криму та Україні.
	Шовковиця червона (лат. Mórus rubra)	Дерево до 20 м заввишки, з коричнево-бурою корою та шатеровидою кроною, батьківщина — Північна Америка. Також має декоративну форму: повстяну (лат. f. Tomentosa) — з біло-повстяним листям з нижнього боку.	Ареал поширення Шовковиці червоної відбувається зі східної частини Північної Америки. Там вона росте від Онтаріо і Вермонта до Флориди, Техасу і Південної Дакоти.
Порядок: Сапіндоцвіті (лат. Sapindales)
Родина: Анакардієві (лат. Anacardiaceae)
[[Файл:|100px]] [[Файл:|100px]]	[[]] ([] )