Релятивізм

Релятиві́зм (від лат. relativus — відносний) — методологічний принцип, який полягає у метафізичній абсолютизації відносності і умовності змісту пізнання.

Сутність релятивізму

Суть даного філософського напрямку: всяке знання відносно неусталене, суб'єктивне, залежить від людини.

Гносеологічні корені релятивізму — відмова від визнання неперервності у розвитку знання, перебільшення впливу конкретних умов. Факт розвитку пізнання, в ході якого воно переходить на новий вищий рівень, релятивісти розглядають як доказ його неістиності, суб'єктивності. Це приводить до заперечення об'єктивності пізнання взагалі, до агностицизму.

Історія вчення

Релятивізм в часі сягає вчення давньогрецьких софістів. Раннім релятивістом можна вважати Протагора. Елементи релятивізму характерні і для античного скептицизму.

Аргументи релятивізму філософи XVI—XVIII ст. (Еразм Ротердамський, Мішель Монтень, П'єр Бейль) використовували для критики догматів релігії і основ метафізики. Іншу роль релятивізм відіграє у ідеалістичному емпіризмі (Джордж Берклі, Девід Юм; махізм, прагматизм, неопозитивізм). Абсолютизація відносності пізнання служить тут обґрунтуванням суб'єктивізму.

Див. також

• Культурний релятивізм

Література

• Пуанкаре Α., Наука и гипотеза, М., 1904, с. 60-61;
• Пуанкаре Α., Последние мысли, П., 1923;
• Кузнецов И. В., Принцип соответствия в совр. физике и его филос. значение, М.-Л., 1948;
• Франк Ф., Философия науки, пер. с англ., М., 1960;
• Нарский И. С., Совр. позитивизм. Критич. очерк, М., 1961;
• Troeltsch E., Der Historismus und seine Überwindung, В., 1924;
• Spiegelberg H., Antirelativismus, Z.-Lpz., 1935.

Енциклопедії

• Релятивизм // Философия: Энциклопедический словарь. — М.: Гардарики. Под редакцией А. А. Ивина. 2004.
• Релятивизм // Философский энциклопедический словарь. — М.: Советская энциклопедия. Гл. редакция: Л. Ф. Ильичёв, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалёв, В. Г. Панов. 1983.