Гальчевський Яків Васильович: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
забрав непідтверджені відомості: про Гайсинський і Уманський повіти (де його ніколи не був) і польські нагороди (яких теж у нього не було) |
|||
| Рядок 94: | Рядок 94: | ||
=== Повстанський отаман === |
=== Повстанський отаман === |
||
[[1920]]–[[1922]] — воював проти частин дивізій [[Котовський Григорій Іванович|Г. Котовського]] та Осадчого: з полками 1-ї дивізії, з 10-м, 11-м, 12-м полками 2-ї дивізії Червоного козацтва, 8-ї кінної дивізії. Не злічити боїв і з частинами [[ 24-та Залізна Стрілецька дивізія|24-ї Самарської дивізії]], 2-м ескадроном Брацлавського полку, Вінницькою школою піхотних червоних командирів, артилерійською школою, відділами особливого призначення тощо. Оперував на Літинщині, Летичівщині, Брацлавщині |
[[1920]]–[[1922]] — воював проти частин дивізій [[Котовський Григорій Іванович|Г. Котовського]] та Осадчого: з полками 1-ї дивізії, з 10-м, 11-м, 12-м полками 2-ї дивізії Червоного козацтва, 8-ї кінної дивізії. Не злічити боїв і з частинами [[ 24-та Залізна Стрілецька дивізія|24-ї Самарської дивізії]], 2-м ескадроном Брацлавського полку, Вінницькою школою піхотних червоних командирів, артилерійською школою, відділами особливого призначення тощо. Оперував на Літинщині, Летичівщині, Брацлавщині, рейдував у Вінницькому, Проскурівському, Кам'янець-Подільському, Ново-Ушицькому, Могилівському, Ольгопільському повітах, на Ямпільщині. |
||
Створена Гальчевським [[Подільська повстанська група Гальчевського|Подільська повстанська група]] складалась із 4 кінних бригад: |
Створена Гальчевським [[Подільська повстанська група Гальчевського|Подільська повстанська група]] складалась із 4 кінних бригад: |
||
| Рядок 178: | Рядок 178: | ||
Від [[1 вересня]] [[1930]] р. — на службі у Війську Польському (перше звання капітан). |
Від [[1 вересня]] [[1930]] р. — на службі у Війську Польському (перше звання капітан). |
||
Кавалер ордена [[Virtuti Militari]], що отримав за героїзм у війні з більшовиками в 1920 році, також був нагороджений пістолетом з особистим дарчим написом від [[Юзеф Пілсудський|Юзефа Пілсудського]]. |
|||
Командир сотні польського 67-го пішого полку 4-ї стрілецької дивізії (з вересня [[1930]] р., м. Бродниця, Польща), 3-го (рекрутського) батальйону 67-го піхотного полку ([[1939]]), начальник 108-ї поборової комісії (з [[24 серпня]] [[1939]] р.), командир 4-го батальйону 67-го полку (з 27 серпня [[1939]] р.), 4-го батальйону 14-го полку (з [[29 серпня]] [[1939]] р.), батальйону «Бродниця» полку Національної Оборони 4-ї польської дивізії (з [[11 вересня]] [[1939]] р.), командир батальйону «Бродниця» 14-го полку 4-ї дивізії Війська Польського (вересень [[1939]] р.). |
Командир сотні польського 67-го пішого полку 4-ї стрілецької дивізії (з вересня [[1930]] р., м. Бродниця, Польща), 3-го (рекрутського) батальйону 67-го піхотного полку ([[1939]]), начальник 108-ї поборової комісії (з [[24 серпня]] [[1939]] р.), командир 4-го батальйону 67-го полку (з 27 серпня [[1939]] р.), 4-го батальйону 14-го полку (з [[29 серпня]] [[1939]] р.), батальйону «Бродниця» полку Національної Оборони 4-ї польської дивізії (з [[11 вересня]] [[1939]] р.), командир батальйону «Бродниця» 14-го полку 4-ї дивізії Війська Польського (вересень [[1939]] р.). |
||
Версія за 17:35, 24 липня 2018
| Гальчевський Яків Васильович | ||||
|---|---|---|---|---|
 Яків Гальчевський | ||||
| Прізвисько | Якуб Войнаровський | |||
| Народження | 22 жовтня (3 листопада) 1894 с. Гута-Літинська, Літинський повіт, Подільська губернія, Російська імперія | |||
| Смерть | 21 березня 1943 (48 років) с. Пересоловичі, Крайсгауптманшафт Грубешув, Дистрикт Люблін, Генерал-губернаторство, Третій Рейх | |||
| Країна | .svg){kind=small} УНР | |||
| Приналежність | Армія УНР | |||
| Звання | звання не вказане Сотник майор | |||
| Командування | командувач повстанських загонів і організацій Правобережної України (1922–1923) | |||
| Війни / битви | Перша світова війна Українсько-радянська війна Друга світова війна | |||
| Нагороди |
| |||
 Гальчевський Яків Васильович у Вікісховищі | ||||
Я́ків Васи́льович Гальче́вський (отаман Орел, Jakub Wojnarowski) (* 22 жовтня (3 листопада) 1894, с. Гута-Літинська, Літинського повіту Подільської губернії, нині Малинівка Літинського району Вінницької області — † 21 березня 1943, с. Пересоловичі, Дистрикт Люблін, Генерал-губернаторство, Третій Рейх) — військовий діяч, активний учасник повстанського руху в Україні, громадський діяч, вчитель, письменник.
Штабс-капітан російської армії (літо 1917), сотник Армії УНР, майор Війська Польського.
До революції
Народився у селянській сім'ї. Батько Гальчевський Василь (Войцех) Лукович (друга пол. ХІХ — 1901) селянин, уроджений римо-католик, у 1892 р. перейшов у православ'я. Мати Гальчевська (в дівоцтві Русавська) Мотрона Іванівна (1876—1944). Закінчив двохкласну вчительську школу у с. Майдан-Треповський та 2-гу Житомирську школу прапорщиків (червень 1915).
Рядовий 2-ї запасної гарматної бригади (м. Казань, 1914), командир маршової роти 22-го запасного пішого батальйону (м. Вінниця, 1915), командир роти кінної розвідки 1-го стрілецького полку 1-ї Туркестанської дивізії 1-го Туркестанського корпусу (1916), командир роти піхоти, кулеметної роти, ад'ютант командира 29-го Туркестанського полку (кінець 1916–1917 рр.), командир навчальної команди 8-ї Туркестанської стрілецької дивізії (квітень 1917 р.), командир 3-го батальйону 29-го Туркестанського полку (вересень 1917 р.), помічник голови Української козацької ради 8-ї Туркестанської дивізії російської армії (1917).
За героїзм на фронтах Першої світової війни був нагороджений орденом Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами і бантом, орденом Святої Анни 3-го ступеня з мечами і бантом та орденом Святої Анни 4-го ступеня. Був поранений, контужений, отруєний газами.
Проходження військової служби у Російській армії згідно з послужним списком офіцера
11 лютого 1915 року призваний по мобілізації ратників другого розряду Літинським повітовим військовим начальником і призначений у 22 піхотний запасний батальйон. По прибутті зарахований у списки 22 запасного батальйону. 22 червня 1916-го переведений на службу у 15 піхотний запасний батальйон. А за два дні прибув та був зарахований у списки 8 роти.
Якраз за місяць, 22 липня, Яків відряджений у другу школу прапорщиків у м. Житомирі. Тут був зарахований у списки юнкерів 4 роти і у другий розряд з поведінки.
Нарешті 12 грудня 1916-го підвищений у молодші унтер-офіцери, а за чотири дні переведений у перший розряд з поведінки, підвищений у прапорщики у 15-й піхотний запасний полк і виключений зі списку[1].
Послужний список прапорщика 15 запасного піхотного полку Гольчевського Я.В. станом на 22.12.1916. Джерело: РДВІА (РГВИА) Ф. 409 Оп. 1 Спр. 57031 послужний список 4-020.
 |
 |
 |
 |
 |
 |
||||||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |
Після революції
Суспільно-політичний діяч
1917 — взяв активну участь в українізації частин російської армії.
Завідувач школи с. Брусленів (1918), член повітової шкільної ради (1918).
Член Українського національного союзу (1918). Коли в м. Кам'янець-Подільський було засновано Державний український університет, Гальчевський став його вільним слухачем (на правничому факультеті).
За дорученням керівництва УНС відповідав за підготовку повстання у 4 повітах Подільської губернії: Літинському, Вінницькому, Летичівському та Кам'янець-Подільському.
Старшина УНР
Організатор і командир Окремого Літинського куреня 2-го Українського корпусу (кін. 1918 — поч. січня 1919 рр.), сотник Окремого Гайсинського куреня ім. отамана Симона Петлюри (січень 1919 р.), сотник 1-ї батареї 61-го Гайсинського пішого полку ім. Симона Петлюри (з січня 1919 р.), командир 61-го полку ім. Симона Петлюри (23 квітня — травень 1919 р.), повстанський отаман (травень 1919–1925 рр.), командувач Подільської повстанської групи (1922), командувач повстанських загонів і організацій Правобережної України (1922–1923).
У червні 1919 р. в одному з боїв проти більшовиків Я. Гальчевського було поранено в лице і ногу.
Повстанський отаман
1920–1922 — воював проти частин дивізій Г. Котовського та Осадчого: з полками 1-ї дивізії, з 10-м, 11-м, 12-м полками 2-ї дивізії Червоного козацтва, 8-ї кінної дивізії. Не злічити боїв і з частинами 24-ї Самарської дивізії, 2-м ескадроном Брацлавського полку, Вінницькою школою піхотних червоних командирів, артилерійською школою, відділами особливого призначення тощо. Оперував на Літинщині, Летичівщині, Брацлавщині, рейдував у Вінницькому, Проскурівському, Кам'янець-Подільському, Ново-Ушицькому, Могилівському, Ольгопільському повітах, на Ямпільщині.
Створена Гальчевським Подільська повстанська група складалась із 4 кінних бригад:
1-а кінна бригада, командир Яків Байда-Голюк;
2-а кінна бригада, командир Василь Лісовий;
3-я кінна бригада, командир Мирон Лихо;
4-а кінна бригада, командир Семен Хмара-Харченко;
Вінницька сотня ім. Богуна, командир підхорунжий Онисько Рубака-Грабарчук.
Наказом Головного отамана Директорії УНР Симона Петлюри призначений останнім командувачем повстанських сил Правобережної України (1922).
Повстанські псевдо — Орел, Орлик, Войнаровський.
Фото Подільської повстанської групи, вересень 1922 року, після переходу 2 вересня за р. Збруч на польску територію
(джерело архів УСБУ у Вінницькій області справа 12197, арк. 49 (у конверті)
Еміграція
1925 — з боями покинув терен УСРР, перейшов до Польщі, де змінив прізвище на Войнаровський. У 1925—1930 працював польським службовцем з підготовки агентів, що засилались до Радянської України.
Автор публікацій в українському журналі «Діло» та «Віснику» Дмитра Донцова (під псевдонімом Яків Правобережець).
У польському війську
Від 1 вересня 1930 р. — на службі у Війську Польському (перше звання капітан).
Командир сотні польського 67-го пішого полку 4-ї стрілецької дивізії (з вересня 1930 р., м. Бродниця, Польща), 3-го (рекрутського) батальйону 67-го піхотного полку (1939), начальник 108-ї поборової комісії (з 24 серпня 1939 р.), командир 4-го батальйону 67-го полку (з 27 серпня 1939 р.), 4-го батальйону 14-го полку (з 29 серпня 1939 р.), батальйону «Бродниця» полку Національної Оборони 4-ї польської дивізії (з 11 вересня 1939 р.), командир батальйону «Бродниця» 14-го полку 4-ї дивізії Війська Польського (вересень 1939 р.).
Український партизан
Радник організатора УПА, командира Поліської Січі Тараса Бульби-Боровця. Організатор і командир Грубешівської української самооборони (Холмщина, 1942–1943).
Автор книги «Проти червоних окупантів» (Т. 1. — Краків, 1941; Т. 2. — Краків-Львів, 1942), автор рукописів: «З воєнного нотатника» та історіософічної праці в 25 розділах без назви, досі не опублікованих (Грубешівщина, січень 1942).
Військові звання
- штабс-капітан російської армії (літо 1917 р.)
- сотник Армії УНР (звання полковника присвоєно Головним отаманом Армії УНР С. Петлюрою 20 серпня 1922 р., але не затверджено військовим міністром УНР В. Сальським),
- майор Війська Польського.
Сім'я
Перша дружина: Жуматій Марія Оксентіївна (1897 містечко Лиса Гора Херсонскої губернії — ?) за фахом учитель. Одружились у 1919. Арештована ГПУ у 1922 р. Пізніше звільнена, працювала у 9 — й трудовій школі ім. Д. Бєдного (м. Вінниця).
Друга дружина: донька православного священника в Гостинне, Люблінське воєводство, Грубешівський повіт, Ґміна Вербковіце - Которович (у 2-му шлюбі Дидинська) Надія Іванівна (1911 Холмщина — 2003 штат Пенсільванія США).
Син: Роман (1938—2009 США).
Загибель
Загинув у бою з грубешівським відділом Армії Крайової під командування поручника Казимира Врублевського, псевдо "Мариська" (02.08.1914,Козодави - 01.07.2007,Грабовець), який стаціонував в Стрілецьких лісах, 21 березня 1943 в селі Пересоловичі, Грубешівського повіту.[2]
Похований у м. Грубешів на Холмщині (нині Польща; могила не збереглася).
Вшанування пам'яті
- 1994 року засновано премію імені Якова Гальчевського «За подвижництво у державотворенні».
- 12 січня 2013 року в с. Малинівка Літинського району на Вінниччині з ініціативи національно-патріотичних сил краю освячено хрест на місці майбутнього пам'ятного знаку полковнику Армії УНР, керівнику повстанських сил Правобережної України отаманові Якову Гальчевському на псевдо «Орел».[3]
- 30 листопада 2013 року, у суботу, в селі Малинівка на батьківщині Якова відбулось відкриття пам'ятного знаку видатному борцю за українську державність, герою національно-визвольних змагань 1917-20-х років XX століття, полковнику армії УНР, легендарному отаману Орлу Якову Гальчевському.[4]
- 19 лютого 2016 року у місті Хмельницький з'явились вулиця, провулок та проїзд Якова Гальчевського.
- 28 грудня 2015 року у місті Вінниця з'явилась Вулиця Якова Гальчевського.
Праці
- Гальчевський — Войнаровський, Яків (1941). Проти червоних окупантів
. Т. 1. Краків: Українське видавництво. - Яків Гальчевський — Войнаровський. Проти червоних окупантів ч. 2
- Твори Я. Гальчевського у «Чтиві»
- Яків Гальчевський. З воєнного нотатника
Примітки
- ↑ РДВІА (РГВИА) Ф. 409 Оп. 1 Спр. 57031 послужний список 4-020.
- ↑ http://www.jerzymaslowski.pl/blog/podziemie-antykomunistyczne/kazimierz-wroblewski-%E2%80%9Erys%E2%80%9D-%E2%80%9Emaryska%E2%80%9D-%E2%80%9Eostatni%E2%80%9D
- ↑ На Вінниччині встановили хрест отаманові «Орлу» — Якову Гальчевському
- ↑ [1]
Література
- Подільський отаман Яків Орел-Гальчевський. З книги Р. Коваля «Повернення отаманів Гайдамацького краю», 2001
- Яків Гальчевський-Орел, отаман Подільської повстанської групи. Газета «Незборима Нація»
- І нарекли його отаманом Орлом. Біографія полковника армії УНР Якова Гальчевського, 2004
- ФОТО. Де загинув Яків Гальчевський (Отаман Орел)
- Завальнюк К. В., Стецюк Т. В. Яків Гальчевський у документах епохи. — К.-П.: 2012: ПП «Медобори-2006». — 224 с.
- Стаття к.і.н., доцента кафедри історії слов'ян КНУ ім. Т.Шевченка Андрія Руккаса в альманасі «Молода Нація» (К.) 2000, № 4 — Яків Гальчевський — український офіцер у Війську Польському міжвоєнного періоду.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
- Послужний список прапорщика 15 — го піхотного запасного полку Я. В. Гольчевського на Воєнно-історичному форумі
Джерела
 |
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Гальчевський Яків Васильович |
 |
У Вікіджерелах є |
- Українці у світі
- ФОТО. Де загинув Яків Гальчевський (Отаман Орел)
- Подвижник української ідеї: до 120-річчя від дня народження Я. В. Гальчевського: довід.-бібліогр. вид. / Упр. культури, національностей та релігій Хмельниц. облдержадмін.; Культурол. т-во ім. Я. Гальчевського; ХОУНБ ім. М. Островського. — Кам'янець-Поділ.: Вид-во ПП «Медобори 2006», 2014. — 32 с.
Посилання
|
- Народились 3 листопада
- Народились 1894
- Померли 21 березня
- Померли 1943
- Сотники (УНР)
- Кавалери Хреста Симона Петлюри
- Кавалери ордена Святої Анни 4 ступеня
- Кавалери ордена Святого Станіслава 3 ступеня
- Діячі УНР
- Повстанські отамани
- Уродженці Літинського району
- Померли в Люблінському воєводстві
- Діячі УПА
- Люди, на честь яких названі вулиці
- Персоналії:Холмщина