Гущинці

село Гущинці
Країна	Україна
Область	Вінницька область
Район	Калинівський район
Рада	Гущинецька сільська рада
Основні дані
Засноване	1468
Населення	2571
Площа	3,899 км²
Густота населення	659,4 осіб/км²
Поштовий індекс	22434
Телефонний код	+380 4333
Географічні дані
Географічні координати	49°27′06″ пн. ш. 28°20′39″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	247 м
Водойми	Південний Буг
Відстань до обласного центру	30 км
Відстань до районного центру	14 км
Місцева влада
Адреса ради	22434, Вінницька обл., Калинівський р-н, с. Гущинці, вул. Шевченка, 102, тел. 3-64-23
Карта
Гущинці
Гущинці
Мапа
Гущинці у Вікісховищі

Гу́щинці — село в Україні, у Вінницькій області, Калинівському районі.

Походження назви

Назва «Гущинці», вірогідно, походить від слова «гуща», «гущавина». 15 століття - це час появи козацтва і початок постійних нападів кримських татар на українські землі. Через наш край проходили два татарських шляхи, коли вони рухались вглиб країни.

Поселення «городисько» і «замчисько» лежали між двома цими шляхами, отже, часто піддавались нападам татар. Тому поселенці в якійсь час перебрались на самий берег П.Бугу, де росли кущі верби, калини і вільхи, - тобто в гущавину, де легше було сховатися від нападників і під прикриттям кущів втекти на інший берег, а далі - в ліс. Так і виникла нова назва поселення замість «Білого каменя».

Історія

Разом з селами Іванів, Мізяків, Пиків, Гущинці є найдавнішим поселенням на території Брацлавщини (зараз входить до складку Калинівського району).

Село є одним з найдавніших в цьому регіоні. За 2 км на південь від сучасного села в II — V ст. знаходилось ранньослов’янське поселення черняхівської культури, яке існувало ще кілька століть: і тоді, коли ці землі входили до складу так званої Болохівської землі, і після входження її до складу Київської Русі, і в часи середньовіччя.

В 60-х рр.. XX ст. на місці будівництва військової частини й електропідстанції, проводились археологічні розкопки, які й підтвердили існування поселення періоду черняхівської культури на території сучасного села, а також на прилеглих до нього полях, де за переказами, колись також жили люди, знайдено кам’яні знаряддя праці: рубила, уламки крем’яних ножів, скребачок, кам’яні молотки з отворами й без них, а також глиняні іграшки, свистульки, фрагменти козацьких люльок, пряслиця. Називалось це поселення — Білий Камінь. До цього часу помітне місце його розташування: пагорб біля впадіння р. Бобрки (Бібки) у Південний Буг на його правому березі. Дослідник Поділля 19 ст. Юхим Сецінський в «Археологічній карті Подільської губернії» 1902р. пише так:

В углу впадения р. Бибки в Буг — урочище Городисько, расположеное над заливным лугом. В этой местности заметен вал, идущий паралельно Бугу (с севера на юг) на протяжении 95 сажен, висотою до 4 сажен со стороны реки. Местность занята под пахотные поля (часть - церковная земля). Здесь выпахивают черепья и, по рассказам крестьян, какие-то гладкие камни (может быть, каменные орудия); однажды нашли здесь какие-то железные гири с цепью. Народ говорит, что здесь был город, называвшийся «Белый камень

В містечку було 4 церкви. На високому пагорбі знаходився укріплений замок. Рови, якими він був захищений, збереглися і дотепер. Збереглася назва урочища - “Замчисько”. Під час нападу кримські татари замок зруйнували, поселення спалили і стратили чимало місцевих жителів. Ті, хто врятувався від погрому і татарської неволі, багато років переховувалися в гущавині лісу.

В 4-х км від села на південний захід, в лісі, на високому пагорбі, який виходить на північний схід до р. Бобрка (Бібка) мисом і з’єднаний з іншим пагорбом, знаходиться Замчисько. Є.Сецінський пише: «Верхняя площадь холма окружена валами, в средине которых канава. Внутренний вал выше и имеет откос к канаве в 5-10 саженях (с юго-запада выше). Всё пространство овальное, окружность внутреннего вала 100 сажен, в поперечнике от запада к востоку - 26 сажен, от юга к северу - 23 сажени. К западу от этого овала на расстоянии 150 шагов гора перерезывается валом и с внешней стороны рвом, имеющим в длину около 45 сажен и простирающимся от северо-запада к юго-востоку по прямой линии с небольшим закруглением к городищу. Въезд с юго-запада. На городище попадаются черепки. Вблизи городища есть небольшие курганы и ямы. Местность за речкой Бибркой носит название Селище, здесь пахотные поля».

Навколо Гущинець в різних напрямках, за описом Є. Сецінського, було багато курганів-могил. Дуже великий - так званий - Висока могила - на полі, ліворуч від дороги, що веде на Павлівку з гущинецького «степу». З боку Мізякова - група з сорока курганів в лісі, в урочищі Трушево (в бік Супрунова), а в лісі, за річкою П.Буг на південний схід від села, майже напроти Білого Каменя кількасот курганів, розташовані колом. Про них переказів ніяких не збереглось, але є перекази про якісь «польські могили» в напрямку Мізякова по дорозі з Гущинець, в лісі. Можливо, це ті самі кургани, що їх описав Є.Сецінський.

Оскільки назва поселення «Білий Камінь» в документах згадується ще й в середні віки, то, можливо, поселення існувало і на тому місці, але є письмові згадки і про Гущинці як село, що належало до Вінницького замку.

Вперше село згадується в архівних документах за 1 468 рік, коли великий київський князь Семен Олелькович надав у вічне володіння село Гущинці житомирському наміснику Скіпору. Дочка намісника — Марія Семенівна Скіпорівна, будучи другою дружиною Остафія Романовича Горностая, внесла це село як посаг в дім чоловіка. Сім'я Горностаїв була досить знана при великокнязівському дворі, а Гущинці, згідно з люстрацією 1545 р. належали до привілейованих володінь.

Син Остафія - Іван був секретарем руської експедиції у 1525р, також послом в Москві, був довіреною особою королеви Бони. З 1534 до 1569 року Іван займав посаду маршалка дворного воєводства Троцького. Після його смерті Гущинці переходять у власність до Дрогойвських, а вже потім до Калиновських. Менш ніж півстоліття володіли Калиновські, бо в 1647р Мартин Калиновський віддає Гущинці в заставу до родини Аксакам - Михайлу та Катерині.

У 18 ст. село перейшло до родини Холоневських. Дружина Адама Холоневського - Соломія, в 1764 р. замість старої церква збудувала новий храм Успіння Божої Матері.

Під час Визвольної війни 1648-1654 рр. польські війська напали на села Гущинці та Мізяків, учинили жорстокі погроми і грабежі, а після цього на поляні між селами в Чорному лісі влаштували бенкет. Дізнавшись про це, брацлавський полковник Іван Богун зі своїми козаками таємно пробрався через ліс і знищив усіх польських вояків, що знаходилися там. З того часу найвище місце між селами Гущинці та Мізяків і по цей день називається «Польські могили».

В 1924 р. було створено партійну організацію КПРС, а в 1927 р. - комсомольську.

Важкими для жителів села були 30-ті роки. За неповними даними (точна цифра невідома) в Гущинцях померло понад 300 чоловік, з яких щонайменше 186 дітей. 50 хат стояли пусткою. Так, наприклад, в сім'ї Демяна Підшумляка було 12 чоловік, з них 9 дітей. Не залишилось жодного. Те ж саме сталося з родиною Крота Тодося: помер він сам й його десятеро дітей. 12-річну дівчинку з родини Білаша Івана забили на колгоспному полі за те, що вона зірвала кілька колосків. Хлопчика Івана Вітюка з’їла родина (за розповідями рідних), це був не поодинокий випадок. 13-річний Докійчук Ілля пропав в Яневі, перебуваючи там у пошуках їжі. Були випадки і трупоїдства. Багато людей загинуло навесні і на початку літа 1933 р, деякі просто на черешнях й вишнях, не маючи сил злізти з них. Передувало голодомору жорстоке розкуркулення селян, вилучення всього їстівного з їхніх осель. В 1937 р було репресовано вчителя Мельника Петра Степановича, який викладав в школі німецьку мову, а до революції був в царській армії прапорщиком.

У радянсько-фінській війні 1939-1940 рр. Війни загинуло 11 гущинчан.

1941 р. село було окуповане армією нацистської Німеччини. За три роки окупації на примусові роботи в Німеччину відправили 240 хлопців і дівчат, з яких 44 не повернулися. З 1941 по 1944р. до лав Радянської армії було мобілізовано 256 жителів Гущинець. Не повернулись з війни - 116 чол. В березні 1943 р. В селі організовувалась підпільницька група у складі 10 чол., очолював її Безолюк O.K. Підпільники доставляли продукти партизанам в Чорний ліс, де базувався загін ім.Леніна .Також переправляли обмундирування, розповсюджували листівки, добували свідчення про нацистську владу, про організовану в колишньому панському палаці німецької розвід школи.

Староста села за зв’язок з партизанами заарештував Безолюка O.K. й відправив у гестапо, де він і загинув. Всього за два роки (1943-1944 pp.) було розстріляно за зв’язок з партизанами 18 мешканців Гущинців, в тому числі Безолюк O.K., Бондар П.І., Довгалюк Є Г., Товкач С.С. та ін.

Гущинці було звільнено від нацистів 16 березня 1944 р. 161 стрілецькою дивізією 18 армії. В бою за визволення села було вбито і поранено 40 бійців різних національностей. 112 чоловік - учасників війни - нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.

В центрі села стоїть пам’ятник воїнам - визволителям на місці братської могили воїнів, які загинули при визволенні села.

Населеня

Населення села Гущинці з кількох десятків у XVI ст., зросло до XVIII ст. За переписом населення 1795 р. в селі проживало 466 душ чоловічої статі і 495 душ жіночої статі - всього 961 людина в 132 дворах. Це були хлібороби, що проживали тут постійно. З них було 86 дітей до 16 р., а 104 душі займались «чорною роботою» на селі.

Населення продовжувало зростати , хоча й не стрімко; на початку XIX ст. - 1975 осіб, в 172 дворах, а в другій половині XIX ст. в селі мешкало 1038 осіб чоловічої статі і 1040 осіб жіночої статі. Мешкало також 10 родин євреїв та 2 родини поляків. На початку XX ст. кількість дворів в Гущинцях зросла до 495; вірогідно, за рахунок міграції населення до і під час Першої світової війни. На середину 90-х років XX століття на території сільради проживало 3842 чол., у 870 дворах. На 01.03.2008р. проживає 2911 чол. в тому числі в Гущинцях - 2562 чол. у 778 дворах, в Кам»яногірці - 349 чоловік.

На даний час населення становить 2571 осіб.

Промисловість та ремесло

На початку XIX ст. ремеслом займались 12 чоловік: 2 ковалі, 2 теслі, 1 ткач, 2 бондарі, 2 шевці взуття, 2 гончарі. Крім них, було 27 чоловік шляхти,яка мала свої будинки, і 76 чоловік шляхетського стану були в «услуженії» у поміщиків Холоневських. Оскільки землі навколо Гущинець піщані, супіщані й суглинкові і не є родючими, поміщики мали ще й родючу землю, як кажуть, «в степу» - за кілька кілометрів від Гущинець на північний схід. Селяни ж мали неродючу землю, тому дедалі більше з них займались ремеслами й промислами. Після реформи 1861 р. селяни одержали невеликі земельні наділи: від 1-2-х до 3-4-х десятин землі. В селі було (в різний час) 2-4 млини, деякий час в панському маєтку працювала ґуральня (неподалік «замчиська», у «селиську»), сукновальня; ближче до 20-го століття - олійня, цегельня, а за радянських часів був цегельний завод, який працював на місцевому матеріалі: глина й пісок є поблизу села. В 19 ст. на лівому березі р. П.Буг почали добувати камінь в місцевому кар’єрі, який належав поміщикам, а тепер це Іванівський кам’яний кар’єр. На цегельному заводі виробляли цеглу й черепицю, а на кар’єрі - будівельний камінь, а тепер ще й щебінь та гравій. Оскільки Гущинці оточені лісом, поміщики, а за радянської влади Іванівське лісництво багато лісу вирубали на продаж, а також продавали лісоматеріали. Округа багата на глину й пісок, тому багато селян опанували гончарне ремесло і, якщо в 1793 р. було 2 ремісника-гончара, то в 1910 р. гончарством постійно чи тимчасово займались близько 100 мешканців села.

В 1930 р. організовано колгосп. Колгосп носив назву «Перемога», пізніше - ім. Куйбишева. В ньому було 5 бригад по 10 ланок в кожній. Люди лопатами скопували поле, орали коровами, бо за війну колгосп зазнав значних втрат. Передовиками були бригадир-механізатор Довгалюк Борис Дем’янович, доярка Смерчинська Марія Іванівна, яка була премійована поїздкою до Москви на ВДНГ. За головування М. Д. Довгалюка колгосп був мільйонером. В селі працювала 8-річна школа, дільнична лікарня, училище механізаторів (згодом ПТУ), цегельний завод, державний млин (згодом колгоспний), два клуби (сільський і училищний), 3 бібліотеки, магазини, дитячі ясла.

Земля колишнього колгоспу ім. Куйбишева розпайована. На - цих землях створено СВК «Південний Буг» і товариство «Арат і К ».

З 2002 р. село газифіковане. Щоп’ятниці проводиться базар. Регулярне автобусне сполучення з райцентром Калинівкою та обласним центром - Вінницею.

У Гущинцях здавна був гончарний промисел. Гущинці, Кам'яногірка, Іванів, Павлівка, Майдан-Бобрик складали так званий Янівський район гончарного промислу, який в колишній Подільській губернії посідав друге місце за кількістю осіб, зайнятих цією справою і за збутом виробів. На початку ХХ ст. в цих селах нараховувалось 255 гончарів.

На даний час майстри гончарної справи збереглись у трьох селах: Павлівці, Кам’яногірці та Гущинцях. Найбільше гончарів проживає у Гущинцях: Володимир Дишкант, Микола Трикіз, Юрій Завірюха, Іван Сидорук. В селі є й молоді гончарі: Леонід Коваль та Олександр Левчук, які продовжують справу своїх предків, не дають загинути народному промислу. Та й попит на горщики, глечики й макітри в селах все ще є, бо їжа, приготована в такому посуді, смачніша.

Громадські установи

В селі працює ЗОШІ-ІІІ ст., де навчається 242 учні, дитсадок, ВПУ-32, амбулаторія, 2 аптеки, сільська бібліотека (12 тис. примірників), шкільна (7654 худ. книги і 7156 підручників), училищна (16892 примірники), 11 магазинів і кафе-барів. Також в селі працює готельно-оздоровчий комплекс "Білий камінь", де можна зупинитись та приємно провести час.

Чопова криниця

Приблизно за 300 м від підніжжя Замчиська на північний схід в низині біля інших пагорбів є давня криниця - Чопова, яку шанують місцеві мешканці місце розсташування https://www.google.com.ua/maps/place/49°25'41.1"N+28°20'25.1"E/@49.4295393,28.3201402,4506m/data=!3m1!1e3!4m5!3m4!1s0x0:0x0!8m2!3d49.428094!4d28.340294 . Щороку на свято святителя Миколая, 22 травня, сходяться сотні прочан з багатьох сіл і міст не тільки Вінниччини, але й з різних куточків України. Тут влаштовується свято, звершується Божественна літургія і святять воду. За легендою, колись давно тут було село, а в ньому було чотири церкви, але раптом все провалилось під землю разом з людьми. На цьому ж місці утворилось джерело, в якому цілюща вода. Як пише Ю. Сецінський, ще за 100 років до його відвідин криниці там стояв дерев’яний хрест з написом: «Чопова криниця, вода в ній помічна». Перекази твердять, що інколи з криниці чути церковні дзвони. Назва «чопова» вірогідно походить від назви одного з головних давніх податків - чопового. Чи його тут збирали, чи за гроші з цього податку було зроблено криницю, наразі сказати важко. Місцеві жителі твердять, що джерело збирає людей не одну сотню років. Про криницю склали чимало легенд і оповідок: іноді з криниці лунають церковні дзвони, а місцеві мешканці, які постійно п'ють воду з Чопової криниці, живуть до 90 років.

Вище професійне училище № 32

В 1934 р на базі поміщицького господарства в палаці княгині Абамелек було відкрито с/г училище, згодом училище механізації. Пізніше воно було реорганізовано в ПТУ, тепер це Вище профтехучилище № 32. Тут готували кадри для сільського господарства, а також швачок, а кілька років готують також кухарів, операторів комп'ютерної техніки, бухгалтерів, фермерів. Наприкінці 70-х рр.. на поч.. 80-х рр.. XX ст. в училищі здобували освіту громадяни Монголії, Алжиру, Лаосу. Саме в ці роки училище цосягло найвищих успіхів. Його вихованці здобували перемоги на різноманітних конкурсах і змаганнях. Очолював ПТУ в той час заслужений працівник профтехосвіти СРСР Солейко І. Т. В училищі створено з працівників ПТУ ансамбль «Надбужани», який має звання народного. Солістка ансамблю Богомолюк О. П. — бібліотекар училища — є заслуженим працівником профтехосвіти СРСР і організатором іншого ансамблю с. Гущинець «Чопова криниця», який теж має звання народного.

В грудні 2016-го відкрито меморіальну дошку випускникам Гущинецького ВПУ № 32 — Юрію Гринчуку та Мартинюку Олександру.

Народна творчість

В Гущинцях діють два народні колективи: фольклорний ансамбль «Чопова криниця» та народний аматорський ансамбль української пісні «Надбужани». Також в селі є майстри вишивання, одним із яких є Микола Бербега.

Фольклорний ансамбль «Чопова криниця»

Файл:Wyshyvanka.png

Робота Миколи Бербеги

Пам'ятки

Поблизу села, в лісі, споруджено пам'ятник партизанам періоду Великої Вітчизняної Війни (Німецько-радянської війни). Зберігся партизанський табір. Також зберігся палац побудований в XIX ст. столітті в класичних формах.

Файл:Палац 19ст.jpg

Палац XIX ст.

Посилання

• http://ukraine.kingdom.kiev.ua/region/01/guschintsi.php
• http://www.landmarks.in.ua/gallery/guschintsi
• Гущинці