Андрусов Микола Іванович

Микола Іванович Андрусов
Андрусов Микола Андрусов Микола
Народився	7 (19) грудня 1861 Одеса
Помер	27 квітня 1924(1924-04-27) (62 роки) Прага
Поховання	Ольшанський цвинтар
Країна	Російська імперія
Діяльність	мандрівник-дослідник, палеонтолог, викладач університету, геолог, ботанік
Alma mater	Новоросійський університет
Галузь	геологія, палеонтологія
Заклад	КНУ імені Тараса Шевченка Карлів університет
Науковий ступінь	доктор природничих наук
Членство	НАН України Російська академія наук Петербурзька академія наук
У шлюбі з	Nadeschda Schliemannd
Діти	Андрусов Дмитро Миколайович Vadim Andrusovd
Нагороди
Автограф
Андрусов Микола Іванович у Вікісховищі

Мико́ла Іва́нович Андру́сов (нар. 7 (19) грудня 1861(18611219), Одеса, Україна, Російська імперія — пом. 27 квітня 1924, Прага (Чехія)) — геолог, знавець неогенових відкладів, палеоеколог. Дослідник Чорноморського басейну. Професор Юр'ївського і Київського (з 1905) університетів, академік.

Життєпис

Народився в Одесі. Навчався в Новоросійському університеті (сьогодні – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова) (Одеса).

Наукові інтереси майбутнього вченого сформувалися, зокрема, під впливом лекцій Іллі Мечникова. Після навчання М. Андрусова направили на дворічне наукове стажування в Європу (Німеччину, Францію, Італію). Повернувшись на батьківщину, вчений захистив дисертацію в Санкт-Петербурзькому університеті. З 1889 — в Одесі. Брав участь у розробці та здійсненні наукової експедиції, що відкрила дослідникам багато особливостей Чорноморського басейну.

Важливою віхою одеського періоду діяльності Андрусова стали підготовка та участь у Чорноморській глибоководній експедиції, яка відбулась у 1880 р. У своїй книжці 100 видатних імен України Ігор Шаров зазначає, що експедиція одержала важливі наукові результати, зокрема, зробила два відкриття: на дні моря знайдені залишки післятретинної фауни каспійського типу і зараженість глибини сірководнем, що одразу пояснювало багато особливостей Чорноморського басейну. Праці Андрусова ще за його життя здобули всесвітнє визнання. У наступні десятиріччя ХХ століття його дослідження в галузі стратиграфії неогенових відкладень стали винятково актуальними, зокрема вони були базовими для пошуків нафти на Кавказі та у Причорномор'ї, лягли в основу подальшого вивчення морського седиментогенезу. Його праці, що були опубліковані у чотирьох томах, широко використовують сучасні спеціалісти різного профілю.

1889 одружився з донькою видатного археолога Генріха Шлімана (першовідкривача античної Трої) — Надією. Смерть тестя примусила знову покинути батьківщину. Андрусов відвідав Сорбонну, Загребський університет, взяв участь у З'їзді британських натуралістів.

Вчений викладав у Петербурзькому, Юр'євському (Тартуському) університетах. Його докторська дисертація була удостоєна Ломоносівської премії Російської Академії наук.

З 1905 Андрусов — професор Київського університету. З 1912 працював у Санкт-Петербурзькому Геологічному комітеті. 1914 — обраний дійсним членом Російської академії наук. 1918 — професор Таврійського університету.

Поштовхом до еміграції вченого стала трагічна смерть його сина — молодого вченого, учасника біологічної експедиції на Кольський півострів. 1920 — Андрусов разом з родиною жив у Парижі. З 1924 — у Празі.

Інший син вченого — Дмитро Андрусов (дійсний член Словацької Академії Наук) після смерті батька опублікував його працю «Післятретинна тирранська тераса в області Чорного моря».

Основні біографічні віки

• 1896–1905 рр. — професор Юр'євського Університету
• 1905—1912 рр. — професор Київського Університету
• 1912–1914 рр. — професор Вищих жіночих курсів у Петербурзі і співробітник Геологічного комітету
• 1914–1918 рр. — директор Геологічного музею Петроградської АН
• 1918–1920 рр. — професор Таврійського Університету
• 3 1921 р. працював у лабораторіях Сорбонського (в Парижі) і Карлового (у Празі) університетів.

Праці

Автор великої кількості праць з стратиграфії і палеонтології неогену і антропогену Кримсько-Кавказької та Закаспійської областей. Дані фауни і палеогеографії Андрусов використав при розробці детальної стратиграфічної схеми неогену Понтокаспійської області. Склав палеогеографічні карти Чорноморського басейну неогенового та антропогенового періодів.

Праці Андрусова складають епоху в стратиграфії, палеонтології, палеографії, палеоекології, океанології. Вони дали змогу розробити детальну стратиграфію неогенових відкладень Понто-Каспійської області, яка й досі є неперевершеним зразком щодо чіткості та точності підрозділів. Подальші роботи лише деталізували закладену в цих схемах раціональну основу. Плідність спадщини Андрусова вплинула і на практику відкриття родовищ нафти на нових територіях. Досліджував природу Причорномор'я. Склав перший геологічний опис Керченського півострова. 1890 року взяв участь в експедиції у Чорне море. Її результати стосувалися фізичної географії океану — температури, густини, солоності води тощо. Тоді було відкрито зараженість глибинних вод Чорного моря сірководнем. Читав лекції в різних університетах країни.

На честь Миколи Івановича названа Андрусова сопка на Керченському півострові.

Меморіальна дошка на честь Миколи Івановича Андрусова поруч з аудиторією, де він працював (в червоному корпусі університету імені Тараса Шевченка, вул. Володимирській, 60 у Києві)

Джерела

• Андрусів Микола // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. — Т. 1. — С. 46.
• Українська радянська енциклопедія : [у 17 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1959. — Т. 1 : А — Богунці. — 639 с. — С. 232.
• Макаренко Д. Є. Андрусов Микола Іванович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2001. — Т. 1 : А. — 823 с. — ISBN 966-02-2075-8. — С. 506—507.
• Ю. А. Амброз. Андрусов Микола Іванович. Пружина, В. П., Самодурова, В. В. Професори Одеського (Новоросійського) університету. А-І. Том 2. Одеса, 2005. - с.51-56
• Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
• Ігор Шаров. 100 видатних імен України. К.:– АртЕк, 2004. ISBN 966-505-218-7
• Шаталов Н.Н. Академик  Николай Иванович Андрусов – основоположник морской геологии и океанологии. К 155-летию со дня рождения. Геология и полезные ископаемые мирового океана. 2016, № 1. С. 81-92.

Посилання

• Біографія Микола Андрусова на сайті «Гордість України»