Іван Ле: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [неперевірена версія] |
замінено закодовану відсотковим кодуванням частину URL-адреси на кирилічні літери |
мНемає опису редагування |
||
Рядок 76: | Рядок 76: | ||
* 1967 — [[Шевченківська премія]] |
* 1967 — [[Шевченківська премія]] |
||
На його честь |
На його честь існують декілька [[Урбанонім|урбанонімів]], наприклад [[вулиця Івана Ле (Черкаси)|вулиця Івана Ле]] у місті [[Черкаси]]. |
||
== Джерела та література == |
== Джерела та література == |
Версія за 12:08, 23 липня 2019
Іван Леонтійович Мойся | ||||
---|---|---|---|---|
Псевдонім | Іван Ле | |||
Народився | 9 (21) березня 1895 с. Мойсинці, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія | |||
Помер | 9 жовтня 1978 (83 роки) Київ, Українська РСР, СРСР | |||
Поховання | Байкове кладовище | |||
Громадянство | Російська імперія→ УНР→ СРСР | |||
Національність | українець | |||
Діяльність | письменник | |||
Alma mater | НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського | |||
Мова творів | українська | |||
Жанр | історичний роман і оповідання | |||
Членство | СП СРСР | |||
Партія | РКП(б) | |||
Учасник | німецько-радянська війна і Громадянська війна в Росії | |||
Нагороди | ||||
Премії | ||||
| ||||
Іван Ле у Вікісховищі | ||||
Іван Ле (справжнє ім'я Іван Леонтійович Мойся; 9 (21) березня 1895, с. Мойсинці, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 9 жовтня 1978, Київ, Українська РСР, СРСР) — український письменник. Редактор журналу «Забой»
Біографія
Народився 9 (21 березня) 1895 в селі Мойсинцях Золотоніського повіту Полтавської губернії в родині безземельного селянина. Батько працював переважно грабарством. Матеріальні нестатки змушують восьмирічного хлопця піти на заробітки, — він пасе громадську худобу, згодом працює коногоном на руднику на Криворіжжі, грабарем, палітурником, покрівельником, теслярем, техніком на будівництві залізниці.
Вже з раннього дитинства виявилася його любов до літератури, бажання писати самому. Перші його дописи-фейлетони з'являються 1913 року в черкаській газеті «Пріднєпров'є».
У 1915 мобілізований до царської армії. Перебування на фронті Першої світової війни, спілкування, а потім і дружба з більшовиками вплинули на політичні погляди майбутнього письменника. Його обирають головою солдатського комітету.
Після демобілізації влітку 1918 повернувся в Україну, брав участь у боротьбі проти гетьманців, денікінців, куркулів. Його обирають до складу ревкому, а потім до повітового виконкому в Золотоноші.
З 1922 в комуністичній партії.
У 1922 його посилають на робітфак Київського політехнічного інституту, з наступного року він вчиться на факультеті інженерів будівництва шляхів. Згодом редагує газету «Київський політехнік», працює в редакції журналу «Комунар».
У кінці 1920-х, з 1928—1930 жив і працював у Донбасі, редагував журнал «Забой» (зараз «Донбас»). В цей період його творчості переважала робітнича тема (переважно донецька) вона розкрита в творах «Ритми шахтьорки» 1928.
Займає активну позицію в ідеологічній боротьбі проти «ворожих» концепцій в мистецтві, у ствердженні основоположних принципів радянської літератури. Належав до літературних організацій «Жовтень», «Всеукраїнська спілка пролетарських письменників». Стає першим редактором «Літературної газети» (1927).
Типовий представник стилю соцреалізм. В центрі уваги Івана Ле — комуністи, комсомольці, робітники, незаможники. Серед них — Пилип Баранець («Новоявлена», 1925), Василь Машиністий («Трахтарь», 1926), Остап Залізний («Камінний Мірошник», 1928).
Помер в Києві 9 жовтня 1978. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1; центральна алея).
Твори
Романи:
- Роман міжгір'я
- Наливайко
- Хмельницький
- Історія радості
- Південний захід (1948—1950, спільно з Олександром Левадою[1])
- Бронзова доба (1965—1972) [джерело?]
Повісті:
- Юхим Кудря
- Інтеграл
- Кленовий лист
- Право молодості (1951—1952)
- Ле І. Твердий характер / Іван Ле. — Київ : Держ. літ. вид-во, 1941. – 138 с.
- Ле І. Камінний мірошник : повість / Іван Ле. — Харків ; Київ : Держ. вид-во України, 1930. – 74 с.
Екранізації
За його твором «Роман міжгір'я» режисером Ф. Лопатинським (за сценарієм Ф. Лопатинського і П. Коломойцева) створено у 1933 р. однойменний фільм.
Нагороди та вшанування
- 1967 — Шевченківська премія
На його честь існують декілька урбанонімів, наприклад вулиця Івана Ле у місті Черкаси.
Джерела та література
- Г. П. Герасимова. Ле Іван // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 60. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- К. Є. Машкова. Ле Іван // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X. "Іван Ле був антиукраїнським письменником"
Література
- Універсальна енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько.-К.,2010.-С.509-510.
- Шевченківські лауреати 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 291—292.
Примітки
|
- Народились 21 березня
- Народились 1895
- Померли 9 жовтня
- Померли 1978
- Поховані на Байковому кладовищі
- Випускники КПІ
- Члени Спілки письменників СРСР
- Члени КПРС
- Кавалери ордена Леніна
- Кавалери ордена Жовтневої Революції
- Лауреати Шевченківської премії 1967 року
- Члени Всеукраїнської спілки пролетарських письменників
- Уродженці Чорнобаївського району
- Російські військовики Першої світової війни
- Учасники Громадянської війни в Росії
- Українські радянські письменники
- Автори історичної прози України
- Письменники Донецької області
- Учасники Другої світової війни
- Померли в Києві
- Теслі