Янівський цвинтар: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Рядок 29: Рядок 29:
Ще до закладення Янівського кладовища, в середині XIX ст. тіла вбогих, бездомних, сиріт, немовлят, хворих, ув'язнених, злочинців і самогубців прийнято було ховати на [[Стрийський цвинтар (Львів)|Стрийському]], а не Личаківському кладовищі{{sfn|Cmentarz Janowski...|2017|місце=Т. 1|с=75}}. Також на Стрийському цвинтарі в безіменних могилах спочили російські солдати, які померли від хвороб під час походу на Угорщину 1849 року. Усе це не додавало популярности цвинтарю — львів'яни прагнули хоронити близьких на Личакові. Наприклад, за статистикою 1859-1862 років Личаківська некрополія приймала біля 1200 поховань щороку, тоді як Городоцька і Стрийська разом узяті — близько 600, попре те, що ці цвинтарі обслуговували більшу кількість районів міста. Хоча місто було поділене на округи, жителі яких мали бути поховані на відповідних цвинтарях залежно від кварталу, де мешкали, існувала можливість змінити місце поховання за додаткову оплату. [[Личаківський цвинтар]] уже тоді вважали «елітним», а поховання там були в 1,5-2 рази [[Гульден|флоринів]] дорожчі{{sfn|Cmentarz Janowski...|2017|місце=Т. 1|с=77}}{{sfn|Cmentarz Janowski...|2017|місце=Т. 1|с=99}}.
Ще до закладення Янівського кладовища, в середині XIX ст. тіла вбогих, бездомних, сиріт, немовлят, хворих, ув'язнених, злочинців і самогубців прийнято було ховати на [[Стрийський цвинтар (Львів)|Стрийському]], а не Личаківському кладовищі{{sfn|Cmentarz Janowski...|2017|місце=Т. 1|с=75}}. Також на Стрийському цвинтарі в безіменних могилах спочили російські солдати, які померли від хвороб під час походу на Угорщину 1849 року. Усе це не додавало популярности цвинтарю — львів'яни прагнули хоронити близьких на Личакові. Наприклад, за статистикою 1859-1862 років Личаківська некрополія приймала біля 1200 поховань щороку, тоді як Городоцька і Стрийська разом узяті — близько 600, попре те, що ці цвинтарі обслуговували більшу кількість районів міста. Хоча місто було поділене на округи, жителі яких мали бути поховані на відповідних цвинтарях залежно від кварталу, де мешкали, існувала можливість змінити місце поховання за додаткову оплату. [[Личаківський цвинтар]] уже тоді вважали «елітним», а поховання там були в 1,5-2 рази [[Гульден|флоринів]] дорожчі{{sfn|Cmentarz Janowski...|2017|місце=Т. 1|с=77}}{{sfn|Cmentarz Janowski...|2017|місце=Т. 1|с=99}}.


Після закриття Городоцького (1875) і Стрийського (1893) цвинтарів саме Янівський перейняв роль місця поховання бідніших верст населення Львова. Відповідно до міських поховальних тарифів, плата за поховання та збереження могили (на 10 років) на Личаківському цвинтарі в 2-3 рази перевищували відповідну суму на Янівському{{sfn|Cmentarz Janowski...|2017|місце=Т. 1|с=111-112}}. У статті «Газети Львівської» за 1901 рік ішлося, що на [[День усіх святих]] «всіма вулицями міста ішли тисячі осіб, на Янівський цвинтар переважно пішки, на Личаківський — трамваями, фіакрами та екіпажами»{{sfn|Cmentarz Janowski...|2017|місце=Т. 1|с=115}}. Типовий краєвид біднішого некрополя не містив стільки пишних скульптур і гробівців, а складався переважно зі скромних земляних могил з дерев'яними хрестами. Велика кількість знаних містян, які відвідують могили своїх рідних і близьких на Личакові, притягувала увагу журналістів саме туди, а про Янівський цвинтар згадок у пресі було значно менше{{sfn|Cmentarz Janowski...|2017|місце=Т. 1|с=117}}.
Після закриття Городоцького (1875) і Стрийського (1893) цвинтарів саме Янівський перейняв роль місця поховання бідніших верст населення Львова. Відповідно до міських поховальних тарифів, ціни за поховання та збереження могили (на 10 років) на Личаківському цвинтарі в 2-3 рази перевищували відповідні суми на Янівському{{sfn|Cmentarz Janowski...|2017|місце=Т. 1|с=111-112}}. У статті «Газети Львівської» за 1901 рік ішлося, що на [[День усіх святих]] «всіма вулицями міста ішли тисячі осіб, на Янівський цвинтар переважно пішки, на Личаківський — трамваями, фіакрами та екіпажами»{{sfn|Cmentarz Janowski...|2017|місце=Т. 1|с=115}}. Типовий краєвид біднішого некрополя не містив стільки пишних скульптур і гробівців, а складався переважно зі скромних земляних могил з дерев'яними хрестами. Велика кількість знаних містян, які відвідують могили своїх рідних і близьких на Личакові, притягувала увагу журналістів саме туди, а про Янівський цвинтар згадок у пресі було значно менше{{sfn|Cmentarz Janowski...|2017|місце=Т. 1|с=117}}.


=== Поховання ===
=== Поховання ===

Версія за 12:10, 15 вересня 2019

Янівський цвинтар
Янівський цвинтар
Янівський цвинтар
Інформація про цвинтар
49°51′08″ пн. ш. 23°59′49″ сх. д.H G O
Країна Україна
РозташуванняЛьвів
Клепарів
Відкрито1888
Площа38 гектар
Кількість поховань200 тисяч
Адреса:
м. Львів, вул. Шевченка, 128, 79039
Мапа
Янівський цвинтар. Карта розташування: Україна
Янівський цвинтар
Янівський цвинтар
Янівський цвинтар (Україна)

Я́нівський цви́нтар — кладовище у Львові, друге найбільше (після Личаківського) за кількістю похованих тут історично значущих постатей кладовище Львова. Некрополія відкрита 1888 року.

На цвинтарі поховані, зокрема архієпископ Юзеф Більчевський, письменник Стефан Грабінський, генерал УГА Мирон Тарнавський, державний діяч Кость Левицький, громадсько-політична діячка Ольга Басараб, поет Богдан Ігор Антонич, а також понад тисячу вояків, що загинули у боях за Львів у листопаді 1918, і полонені з українсько-польської війни 1918-1919 років.

Розташування

Кладовище розташоване на вулиці Шевченка, на околиці історичної місцевості — Клепарова. Його площа становить близько 38 га. Понад 200 тисяч поховань розташовані на 68 полях.[1] Висота терену в найвищій точці складає 370 м н. р. м.[2]

Головний вхід розташований на вулиці Шевченка. Біля входу — колона-капличка з 17 століття, споруджена у 1938 році за проектом архітектора Антона Лобоса.

Історія

Відкриття

У другій половині XIX сторіччя населення Львова різко зростало — від 70 тисяч осіб 1857 року[3] до майже 120 тисяч станом на 1890 рік[3]. Через щільну забудову довкола Городоцького та Стрийського цвинтарів їх неможливо було розширити[4], а везти тіла зі всього міста до Личаківського цвинтаря було проблемно та нерозумно.

У 1884—1885 роках міська дорадча Рада здоров'я, а також спеціально скликана комісія з членів магістрату й міської ради дійшли до висновку, що найбільш підходящим місцем на новий цвинтар буде Янівське передмістя, а саме ділянка по вул. Янівській (сучасна вул. Шевченка)[5]. У грудні 1885 року відбулися громадські слухання, де, серед інших, зібралися громадяни, які мали нерухомість у цьому районі, однак ніхто з них не висловив офіційних заперечень проти закладення цвинтаря[6]. У січні 1886 року на адресу міської ради надійшов лист за підписом кількох мешканців, чиї землі знаходилися при Янівській рогатці — вони писали, що не погоджуються на створення там цвинтаря, оскільки сморід від тіл буде робити працю в полях неможливою, а тамтешній піщаний ґрунт не підходить для цвинтаря, оскільки не сприяє розкладанню решток[7]. Міська влада не врахувала цієї скарги, а довірилася рішенню комісії та санітарним висновкам Ради здоров'я й 13 травня 1886 року видала ухвалу про відкриття третього ґмінного християнського кладовища за Янівською рогаткою[7]. Тоді ж влада розпочала переговори з власниками ділянок, які були передбачені під цвинтар, для викупу цих земель. 31 травня незадоволені мешканці подали скаргу до Галицького намісництва для перегляду рішення міської влади. Другу половину 1886 року та 1887 рік тривали дискусії та експертизи для встановлення придатности визначених земель для поховання людей. Група мешканців, яка виступала проти закладення цвинтаря, дійшла аж до кабінетів Міністерства внутрішніх справ Австро-Угорщини[8]. Через бюрократичну тяганину цвинтар не було відкрито 1 жовтня 1887 року, як початково планувала міська влада[9]. Зрештою, на початку 1888 року австрійське МВС вирішило не продовжувати цей адміністративний процес, пославшись на недотримання строків подання скарги (апеляції) — після отримання рішення Намісництва 3 червня 1887 року ініціативна група (яку очолив Владислав Нєдзвецький) мала чотири тижні часу, до 1 липня, для оскарження цього рішення, натомість до Відня лист з оскарженням дійшов аж 14 липня 1887 року[10].

Коли було залагоджено всі формальності, роботи пішли швидше: 5 липня 1888 міська рада ухвалила рішення про поділ міста на три зони поховань (між Янівським, Стрийським і Личаківським цвинтарями)[11], а вже 5 серпня 1888 року на цвинтарі здійснено перші поховання[12].

Соціальний поділ

Ще до закладення Янівського кладовища, в середині XIX ст. тіла вбогих, бездомних, сиріт, немовлят, хворих, ув'язнених, злочинців і самогубців прийнято було ховати на Стрийському, а не Личаківському кладовищі[13]. Також на Стрийському цвинтарі в безіменних могилах спочили російські солдати, які померли від хвороб під час походу на Угорщину 1849 року. Усе це не додавало популярности цвинтарю — львів'яни прагнули хоронити близьких на Личакові. Наприклад, за статистикою 1859-1862 років Личаківська некрополія приймала біля 1200 поховань щороку, тоді як Городоцька і Стрийська разом узяті — близько 600, попре те, що ці цвинтарі обслуговували більшу кількість районів міста. Хоча місто було поділене на округи, жителі яких мали бути поховані на відповідних цвинтарях залежно від кварталу, де мешкали, існувала можливість змінити місце поховання за додаткову оплату. Личаківський цвинтар уже тоді вважали «елітним», а поховання там були в 1,5-2 рази флоринів дорожчі[14][11].

Після закриття Городоцького (1875) і Стрийського (1893) цвинтарів саме Янівський перейняв роль місця поховання бідніших верст населення Львова. Відповідно до міських поховальних тарифів, ціни за поховання та збереження могили (на 10 років) на Личаківському цвинтарі в 2-3 рази перевищували відповідні суми на Янівському[15]. У статті «Газети Львівської» за 1901 рік ішлося, що на День усіх святих «всіма вулицями міста ішли тисячі осіб, на Янівський цвинтар переважно пішки, на Личаківський — трамваями, фіакрами та екіпажами»[16]. Типовий краєвид біднішого некрополя не містив стільки пишних скульптур і гробівців, а складався переважно зі скромних земляних могил з дерев'яними хрестами. Велика кількість знаних містян, які відвідують могили своїх рідних і близьких на Личакові, притягувала увагу журналістів саме туди, а про Янівський цвинтар згадок у пресі було значно менше[17].

Поховання

Найдавніше поховання перенесено з Городоцького цвинтаря. Надгробок являє собою скульптурне зображення плакальниці, виконане, ймовірно, скульптором Йоганом Шімзером у 1820-х роках. Знаходиться на могилі лікаря Йогана Махана (помер 1815).[1]

Раніше, на околицях вулиці Золотої 24 серпня 1855 році було створено Нове єврейське кладовище.[18] Почасти через це, а почасти через віддаленість від центральної частини міста, спочатку Янівський цвинтар не користувався великою популярністю. Переважно на ньому ховали людей із бідніших верств населення. Протягом своєї історії кладовище розширювало межі вздовж вулиці Шевченка — колишньої Янівської, займаючи пустирі, які віддаляли його від єврейського цвинтаря, поки врешті обидва некрополі не злилися в один.[джерело?]

Станом на 1937 рік на цвинтарі було 54 поля і близько 115 тисяч поховань.[2] Наприкінці жовтня 1939 року ширились чутки про підготовку повстання проти радянської окупації. У пошуках зброї, НКВС проводив обшуки гробівців Личаківського і Янівського цвинтарів.[19]

В червні-липні 1941, у період відступу Червоної Армії на початку війни з Німеччиною, у тюрмах Львова відбувалися масові розстріли органами НКВС політичних в'язнів.[20] На Янівському цвинтарі біля поля № 55 є братська могила «Три хрести» — невідомих жертв тюрми «Бригідки». Поруч у 1990 р. встановлено стилізований під березу пам'ятний хрест жертвам терору НКВС, які загинули у червні 1941.[21]

На початку 1980-х років, у зв'язку з нестачею вільного місця, Янівський цвинтар було закрито. Виняток робиться для родин, які мають власні гробівці. За спеціальним дозволом здійснюються поховання в могили близьких родичів.[1]

Пам'ятник дітям, закатованим у тюрмах Львова у 1949—1951 рр.

20 травня 2012 року на полі № 50 встановлено пам'ятник дітям, закатованим у тюрмах Львова у 1949—1951 роках. Скульптор Юліан Савко.[22]

Поля давніх поховань

Горельєф «Дорога до вічності» на гробівці Дзенцельовських. Скульптор Теобальд Оркасевич.

Поля давніх поховань розташовані справа від головного входу та вздовж центральної алеї.

Цікавою з мистецьких міркувань є гробниця родини Дзенцельовських, прикрашена горельєом «Шлях у вічність» (1919).

Більшість пам'ятників у цій частині цвинтаря належать майстрам з каменярських фірм О. Загурського, А. Круля, Л. Тировича, Г. К. П'єра, Л. Ольшевського, Т. Івановича.

Найстарішим мистецьким пам'ятником є пам'ятник родини Маханів, до якої належав і відомий лікар, професор Львівського університету Йоган Махан (1764–1824). Надгробок виконаний у стилі ампір, з фігурою плакальниці. Авторство вірогідно належить А. Шимзеру. Цей надгробок було перенесено з Городоцького цвинтаря на початку ХХ століття, після його ліквідації.

Цікавими також є склепи в стилі «Art Deco», зроблені в майстерні В. Коржевича у 1920-их-30-их роках, надгробок Романа Калецького (†1928) з рельєфом жіночої фігури з смолоскипом. Деякі інші надгробки походять з майстерень С. Литвиненка і А. Коверка.

На стику 31 і 14 полів похований католицький архієпископ Львова, святий Юзеф Більчевський (1860–1923). Щоб привернути увагу львів'ян до нового кладовища, Більчевський заповів поховати себе тут.

Поховання жертв квітневих подій 1936

На початку цвинтаря, ліворуч від головної алеї, розташоване поховання жертв квітневих подій 1936 р. Тоді під час заворушень безробітних польська поліція вбила Владислава Козака. Його похорон вилився в антиурядову демонстрацію, під час якої поліцією було вбито ще 48[джерело?] демонстрантів. Меморіал загиблим упорядковано 1956 р.

Меморіал стрільців УГА

Нове єврейське кладовище

У 1962 році після розпуску львівської єврейської громади до Янівського кладовища було приєднано і нове єврейське.

Старе єврейське окопище було закрите для поховань у 1855 році. Через два місяці новий некрополь за Кортумовою горою, поблизу дороги на Янів. У 1856 році було побудовано синагогу коштом Єфроїма Вікселя. Згодом було впорядковано дорогу до цвинтаря, споруджено паркан в неороманському стилі, а також адміністративне приміщення. У 1912 році фірма Міхала Уляма розпочала спорудження нового передпоховального приміщення Бет-Тахара за проектом Романа Фелінського. та Єжи Ґродинського.

Після трагічного погрому євреїв Львова польськими солдатами вкінці листопада 1918 року на Кортумовій горі було споруджено меморіал його жертвам.

Ліквідація кладовища розпочалася 1943 року. В радянський період цвинтар продовжував функціонувати під опікою єврейської громади Львова. Біля входу з вулиці Єрошенка споруджено єврейською громадою гранітний обеліск. Компактні єврейські поховання розташовуються вздовж головної алеї і на прилеглих полях. Тут існує власна нумерація полів.

Після 1962 року територія кладовища використовується і для неєврейських поховань.

Вище 37-поля встановлена плита з написом «Здесь похоронены советские граждане — жертвы фашистских злодеяний во Львове 1941—1943» (рос.), що свідчить про те, що цей пам'ятний знак був встановлений у пам'ять про жертви голокосту.[23]

Військові поховання

До війни на Янівському цвинтарі були відведені спеціальні місця під військові поховання. Поля 42 і 43 призначалися для військовослужбовців львівського гарнізону.

Пам'ятний знак воякам королівської угорської армії

На 35-ому полі поховані вояки королівської угорської армії, які померли у Львові у 1941—1944 роках. У 2009 році коштом товариства культури львівських угорців та Військово-історичного інституту і музею Міністерства оборони Угорської республіки був встановлений пам'ятний знак на місці цих поховань.

На 41-ому полі поховані вояки І світової війни, польсько-української війни 1918—1919 років та польсько-більшовицької війни 1920 року. Сюди також перенесли останки 226 солдат Першої кінної армії, які загинули під час наступу армії Будьонного на Львів. Є також окремі поховання вояків армії Врангеля, Денікіна, Балаховича, що померли на еміграції.

На 37-ому полі був розміщений невеликий меморіал польським солдатам, які загинули або померли від ран під час оборони Львова та сxідних кресів у 1918—1920 роках. Відкритий був в липні 1939 року. Він, як і меморіал стрільців УГА, був знищений на поч. 1970-х, а його територію віддали під нові цивільні поховання. Вціліла хіба що пам'ятна таблиця, яка вмонтована в бетонну стелу. Сьогодні тут стоїть польовий пам'ятник-вівтар у вигляді високого хреста з чорного мармуру, який вкомпоновано в бетонну стелу. Поруч збереглося декілька військових могил.

Протягом німецької окупації частина Янівського кладовища, яка примикала до вулиці Шевченка, використовувалася під поховання гітлерівських солдат. У 1941 році тут було закладено окреме кладовище для словаків, проте не збереглося через руйнацію у 1970-х. До наших днів від нього збереглася лише стела з напівзатертим написом.

На західній околиці цвинтаря, за межами поля 53, розташоване кладовище німецьких військовополонених, які перебували у Львові у 1945—1949 роках. Збереглося лише 20 номерних могил.

Українські стрілецькі поховання

У великому чотирикутнику було 648 могил українських стрільців, побудованих 1934 р. з бетону, з військовим хрестом за проектом Петра Холодного і Лева Лепкого. Спочатку могилами опікувався Пласт, а з 1926 року «Товариство охорони воєнних могил». Між двома світовими війнами на Янівському цвинтарі відбувалися щорічні поминки і походи українців.[24]

1971 року за дорученням Львівського облвиконкому бульдозерами зірвано стрілецькі могили, понищено хрести та викопано людські останки. Збереглися тільки могили ген. М. Тарнавського і К. Левицького, але без хрестів. Проти цього вандалізму гострий протест до урядових установ вислав 16 серпня 1971 В. Чорновіл.[24] У 1997—1999 роках проведено реконструкцію цвинтаря колективом фахівців інституту «Укрзахідпроектреставрація» під керівництвом О. Петришин. Урочисте відкриття відбулось 1 листопада 1998 року.[25]

Список відомих осіб, похованих на Янівському цвинтарі

Могили Василя Біласа і Дмитра Данилишина на Янівському цвинтарі 12 грудня 2007 року.

Примітки

  1. ↑ а б в Харчук Х. Історико-меморіяльні поховання на Янівському цвинтарі у Львові наприкінці XIX—XX століть // Вісник НТШ. — № 46. — 2012. — С. 51. — ISSN 1563-3977.
  2. ↑ а б Baczyńska M. Przewodnik po cmentarzach lwowskich Łyczakowskim i Janowskim. — Lwów: Nakładem Polskiego Towarzystwa Opieki nad grobami Bohaterów, 1937. — S. 22.
  3. ↑ а б Лозинський Р. М. Етнічний склад населення Львова (у контексті суспільного розвитку Галичини). — Львів, 2005. — С. 149.
  4. ↑ Cmentarz Janowski..., 2017, с. 83, Т. 1.
  5. ↑ Cmentarz Janowski..., 2017, с. 84, Т. 1.
  6. ↑ Cmentarz Janowski..., 2017, с. 90, Т. 1.
  7. ↑ а б Cmentarz Janowski..., 2017, с. 91, Т. 1.
  8. ↑ Cmentarz Janowski..., 2017, с. 94, Т. 1.
  9. ↑ Cmentarz Janowski..., 2017, с. 95, Т. 1.
  10. ↑ Cmentarz Janowski..., 2017, с. 96, Т. 1.
  11. ↑ а б Cmentarz Janowski..., 2017, с. 99, Т. 1.
  12. ↑ Cmentarz Janowski..., 2017, с. 118, Т. 1.
  13. ↑ Cmentarz Janowski..., 2017, с. 75, Т. 1.
  14. ↑ Cmentarz Janowski..., 2017, с. 77, Т. 1.
  15. ↑ Cmentarz Janowski..., 2017, с. 111-112, Т. 1.
  16. ↑ Cmentarz Janowski..., 2017, с. 115, Т. 1.
  17. ↑ Cmentarz Janowski..., 2017, с. 117, Т. 1.
  18. ↑ Харчук Х. «Нове» єврейське кладовище у Львові (середина ХІХ — ХХ ст.) // Народознавчі зошити. — 2011. — № 6 (102). — С. 982. — ISSN 1028-5091.
  19. ↑ Senze A. Z tamtych lat, z tamtych dni (2) // Cracovia Leopolis. — 2007. — № 2 (50). — S. 13. — ISSN 1234-8600.
  20. ↑ «На скривавленій землі» «Український тиждень», 29 серпня, 2011
  21. ↑ Христина Харчук. Вул. Шевченка – Янівський цвинтар.
  22. ↑ У пам'ять про закатованих дітей // Ратуша. — 24—30 травня 2012. — № 20 (1584). — С. 2.
  23. ↑ Харчук Х. «Нове» єврейське кладовище… — С. 982—984.
  24. ↑ а б Янівський цвинтар // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
  25. ↑ Харчук Х. Історико-меморіяльні… — С. 53.

Джерела

  • Туристичний путівник «Львів», Л., видавництво «Центр Європи», 2007
  • Patlewicz B., Tomczyk R. Cmentarz Janowski we Lwowie. Polskie dziedzictwo narodowe. — Szczecin : ZAPOL, 2017. — Т. 1-2. — ISBN 978-83-7518-835-6.

Посилання

Янівський цвинтар
у сестринських Вікіпроєктах
П: Портал «Львів»
CMNS: Янівський цвинтар у Вікісховищі?


Лев, якого зображено на Гербі Львова Це незавершена стаття про Львів.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Надгробок Це незавершена стаття про цвинтар.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Існуючі цвинтарі
Військові некрополі
Не збереглися
або частково збереглися
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Географія та географічні карти
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Янівський_цвинтар&oldid=26098307