Старицький Михайло Петрович: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Стиль. Мітка: редагування коду 2017 |
|||
Рядок 24: | Рядок 24: | ||
== Життєпис == |
== Життєпис == |
||
[[Файл:Старицький Михайло.jpg|міні|ліворуч|250пкс|Михайло Старицький]] |
[[Файл:Старицький Михайло.jpg|міні|ліворуч|250пкс|Михайло Старицький]] |
||
Михайло Старицький народився [[ |
Михайло Старицький народився [[14 листопада|2 (14) листопада]] [[1839]] р.<ref>[http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/160970/19-Kravtsov.pdf?sequence=1 Кравцов А. М. Метричний запис про народження та хрещення Михайла Петровича Старицького (до 180-річчя з дня народження)]. ''[[Сіверянський літопис]]''. 2019. № 4—5. С. 223—230.</ref> в селі [[Кліщинці]] [[Золотоніський повіт|Золотоніського повіту]] [[Полтавська губернія|Полтавської губернії]] (тепер [[Черкаська область|Черкаської області]]). Походив зі шляхетського роду. Батько, Петро Іванович, відставний [[ротмістр]], помер, коли хлопцеві було вісім років. [[1852]] р. померла і мати — Анастасія Захарівна. Вона походила з родини [[Лисенки|Лисенків]]. Залишившись сиротою, Михайло виховувався у родині свого двоюрідного дядька — [[Лисенко Віталій Романович (старший)|Віталія Романовича Лисенка]], батька композитора [[Лисенко Микола Віталійович|Миколи Лисенка]]. |
||
У [[1851]]—[[1856 |
У [[1851]]—[[1856]] рр. хлопець навчався у [[Перша полтавська гімназія|Полтавській гімназії]], яка була на той час однією з найкращих. |
||
[[1858]] |
[[1858]] р. Михайло Старицький разом з [[Лисенко Микола Віталійович|Миколою Лисенком]] вступає до [[Харківський університет|Харківського університету]], а [[1860]] р. родина Лисенків переїздить до [[Київ|Києва]], і Михайло разом із Миколою перевелися на фізико-математичний факультет до [[Київський університет|Київського університету]]. Навчаючись там, обидва стали членами [[Стара громада|Київської (Старої) громади]], яка була об'єднана ідеєю любові до української літератури, мови, музики, історії. Разом з друзями [[Драгоманов Михайло Петрович|Михайлом Драгомановим]], [[Косач Петро Антонович|Петром Косачем]] відкрили власним коштом недільні школи та бібліотеки, працювали у них. |
||
У [[1861]] р. Старицький та [[Лисенко Микола Віталійович|Лисенко]] провели новорічні свята на [[Полтавщина|Полтавщині]] у свого товариша, автора гімну України [[Чубинський Павло Платонович|Павла Чубинського]]. Пішки мандрували Україною, збирали фольклор. Коли в травні [[1861]] р. було перепоховання [[Шевченко Тарас Григорович|Т. Шевченка]], київські студенти [[Драгоманов Михайло Петрович|Михайло Драгоманов]], [[Косач Петро Антонович|Петро Косач]], [[Рильський Тадей Розеславович|Тадей Рильський]], [[Лисенко Микола Віталійович|Микола Лисенко]] та Михайло Старицький упряглися в траурний віз і [[Ланцюговий міст (Київ)|Ланцюговим мостом]], а потім [[Набережне шосе|Дніпровською набережною]] доправили його до [[Церква Різдва Христового (Київ)|церкви Різдва на Подолі]]. Того ж року, повертається до рідного села, щоб вступити у володіння батьківською спадщиною. |
|||
[[1861]] року повертається до рідного села, щоб вступити у володіння батьківською спадщиною. |
|||
[[1862]] |
У [[1862]] р. одружився із молодшою на 9 років рідною сестрою троюрідного брата Миколи Лисенка [[Старицька Софія Віталіївна|Софією Віталіївною]]. Молодих обвінчав батюшка в сусідньому селі, додавши два роки Софії й один рік Михайлові. |
||
[[Файл:Михаил Старицкий.jpg|міні|150пкс|Михайло Старицький]] |
[[Файл:Михаил Старицкий.jpg|міні|150пкс|Михайло Старицький]] |
||
[[1864]] |
[[1864]] р. повертається до [[Київський університет|Київського університету]], але навчається вже на правничому факультеті. [[1865]] р. закінчує навчання у Київському університеті. |
||
[[1871]] |
В [[1871]] р. оселився у Києві. Увійшов у творчу співпрацю з Миколою Лисенком — вони спільно організували «Товариство українських сценічних акторів». Старицький записував народні пісні, які потім видавав у обробці Миколи Лисенка, писав лібрето до Лисенкових опер («Гаркуша», «Чорноморці», [[Різдвяна ніч (опера)|«Різдвяна ніч»]], «<nowiki/>[[Тарас Бульба (опера)|Тарас Бульба]]<nowiki/>», «Утоплена»). |
||
⚫ | [[17 грудня|5 (17) грудня]] [[1872]] р. в приміщенні початкової школи сестер Марії та [[Русова Софія Федорівна|Софії]] Ліндфорс (на вул. [[Фундуклеївська вулиця (Київ)|Фундуклеївська]], 21) відбулася перша вистава українського музичного театру в Києві — [[Чорноморці|«Чорноморці»]], автором якої був Микола Лисенко, а постановник опери — Михайло Старицький. |
||
Старицький записував народні пісні, які потім видавав у обробці Миколи Лисенка, писав лібрето до Лисенкових опер («Гаркуша», «Чорноморці», [[Різдвяна ніч (опера)|«Різдвяна ніч»]], «<nowiki/>[[Тарас Бульба (опера)|Тарас Бульба]]<nowiki/>», «Утоплена»). |
|||
⚫ | [[1878]] р. під тиском імперської влади Старицький припиняє активну громадську діяльність і деякий час, імовірно, мешкає у своєму родовому маєтку. Його перебування в цей період за кордоном, про що йдеться у деяких розвідках, практично нічим не підтверджується. До діяльного суспільного життя письменник повертається [[1880]] р. У [[1883]] та [[1884]] рр. митець видавав український альманах [[Рада (альманах)|«Рада»]] (вийшло два випуски). |
||
⚫ | [[17 грудня|5 (17) грудня]] [[1872]] |
||
⚫ | [[1878]] |
||
У серпні [[1883]] року Михайлу Старицькому було запропоновано очолити першу національну професійну трупу, більш відому як [[Театр корифеїв]]. Згаданий колектив у жовтні [[1882]] року створив у [[Кропивницький|Єлисаветграді]] [[Кропивницький Марко Лукич|Марко Кропивницький]], який і надалі продовжував виконувати в ньому обов'язки режисера. Старицького запросили до театру передусім як мецената, і він повністю виконав свою шляхетну місію. Драматург, як відомо, продав свій маєток у Карлівці та майже всі виручені кошти потратив на потреби трупи<ref>{{Cite book|title=Див.: Новиков А. Український театр і драматургія: від найдавніших часів до початку ХХ ст.: монографія / Анатолій Олександрович Новиков. – Харків: Харківське історико-філологічне товариство, 2015. – С. 133 - 135.|last=|first=|year=|publisher=|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref>. Актори трупи Старицького отримували гонорари більші, ніж на імператорській сцені, мали найкращі декорації та костюми. Театр Старицького гастролював по всій Росії з величезним успіхом. |
У серпні [[1883]] року Михайлу Старицькому було запропоновано очолити першу національну професійну трупу, більш відому як [[Театр корифеїв]]. Згаданий колектив у жовтні [[1882]] року створив у [[Кропивницький|Єлисаветграді]] [[Кропивницький Марко Лукич|Марко Кропивницький]], який і надалі продовжував виконувати в ньому обов'язки режисера. Старицького запросили до театру передусім як мецената, і він повністю виконав свою шляхетну місію. Драматург, як відомо, продав свій маєток у Карлівці та майже всі виручені кошти потратив на потреби трупи<ref>{{Cite book|title=Див.: Новиков А. Український театр і драматургія: від найдавніших часів до початку ХХ ст.: монографія / Анатолій Олександрович Новиков. – Харків: Харківське історико-філологічне товариство, 2015. – С. 133 - 135.|last=|first=|year=|publisher=|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref>. Актори трупи Старицького отримували гонорари більші, ніж на імператорській сцені, мали найкращі декорації та костюми. Театр Старицького гастролював по всій Росії з величезним успіхом. |
||
[[1885]] |
[[1885]] р. через низку причин Старицький залишив трупу корифеїв і заснував нову з молодих акторів. |
||
[[1895]] |
В [[1895]] р. митець залишив театральну діяльність і цілком віддався літературній творчості. |
||
Помер Михайло Старицький від серцевої недуги в Києві [[27 квітня]] [[1904]] |
Помер Михайло Старицький від серцевої недуги в Києві [[27 квітня]] [[1904]] р. Похований на [[Байкове кладовище|Байковому кладовищі]] (ділянка № 1, 2 ряд). |
||
[[1948]] |
[[1948]] р. на могилі був залізний (простий, трубчастий) хрест, пофарбований у блакитний колір і на ньому була табличка жовто-блакитного кольору з написом ''«Нехай Україна у щасті буя, у тім нагорода і втіха моя»'' із поеми «Морітурі». |
||
== Творчість == |
== Творчість == |
||
Рядок 61: | Рядок 59: | ||
=== Поезія та переклади === |
=== Поезія та переклади === |
||
Поетичну творчість Старицький розпочав перекладами з [[Пушкін Олександр|Олександра Пушкіна]], [[Лермонтов Михайло Юрійович|Михайла Лермонтова]], [[Некрасов Микола Олексійович|Миколи Некрасова]], [[Генріх Гейне|Генріха Гейне]], [[Джордж Гордон Байрон|Джорджа Байрона]], [[Адам Міцкевич|Адама Міцкевича]], сербських пісень та ін. |
Поетичну творчість Старицький розпочав перекладами з [[Пушкін Олександр|Олександра Пушкіна]], [[Лермонтов Михайло Юрійович|Михайла Лермонтова]], [[Некрасов Микола Олексійович|Миколи Некрасова]], [[Генріх Гейне|Генріха Гейне]], [[Джордж Гордон Байрон|Джорджа Байрона]], [[Адам Міцкевич|Адама Міцкевича]], сербських пісень та ін. |
||
Рядок 71: | Рядок 68: | ||
=== Драматургія === |
=== Драматургія === |
||
Великий внесок зробив Старицький в [[Українська драматургія|українську драматургію]]. Почавши з інсценізацій прозових творів та переробок малосценічних п'єс, Старицький написав багато оригінальних драматичних творів, найсильніші з них соціальні драми: «Не судилось» ([[1881]]), «У темряві» ([[1893]]), «Талан» ([[1893]]). |
Великий внесок зробив Старицький в [[Українська драматургія|українську драматургію]]. Почавши з інсценізацій прозових творів та переробок малосценічних п'єс, Старицький написав багато оригінальних драматичних творів, найсильніші з них соціальні драми: «Не судилось» ([[1881]]), «У темряві» ([[1893]]), «Талан» ([[1893]]). |
||
Рядок 94: | Рядок 90: | ||
== Видання == |
== Видання == |
||
=== Видання українською мовою === |
=== Видання українською мовою === |
||
* Твори: в 8 т. — К. : Держлітвидав УРСР, 1963—1965. |
* Твори: в 8 т. — К. : Держлітвидав УРСР, 1963—1965. |
Версія за 14:46, 26 листопада 2019
Старицький Михайло Петрович | ||||
---|---|---|---|---|
![]() | ||||
Ім'я при народженні | Старицький Михайло Петрович | |||
Псевдонім | М. Старченко | |||
Народився | 2 (14) листопада 1839 Кліщинці | |||
Помер | 14 (27) квітня 1904 (64 роки) Київ, Російська імперія[1] | |||
Поховання | Байкове кладовище | |||
Громадянство | ![]() | |||
Національність | українець | |||
Діяльність | поет, драматург, прозаїк, театральний і культурний діяч | |||
Alma mater | Фізико-математичний факультет Київського університетуd | |||
Мова творів | українська | |||
Напрямок | реалізм | |||
Жанр | пісня, роман, п'єса | |||
У шлюбі з | Старицька Софія Віталіївна | |||
Діти | Старицька Марія Михайлівна, Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна і Стешенко Оксана Михайлівна | |||
| ||||
![]() | ||||
![]() | ||||
![]() |
Миха́йло Петро́вич Стари́цький (2 (14) листопада 1839, Кліщинці — 14 (27) квітня 1904, Київ) — український письменник (поет, драматург, прозаїк), театральний і культурний діяч. Один з корифеїв українського побутового театру.
Батько української письменниці Людмили Старицької-Черняхівської.
Життєпис
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/d/da/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE.jpg/250px-%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE.jpg)
Михайло Старицький народився 2 (14) листопада 1839 р.[2] в селі Кліщинці Золотоніського повіту Полтавської губернії (тепер Черкаської області). Походив зі шляхетського роду. Батько, Петро Іванович, відставний ротмістр, помер, коли хлопцеві було вісім років. 1852 р. померла і мати — Анастасія Захарівна. Вона походила з родини Лисенків. Залишившись сиротою, Михайло виховувався у родині свого двоюрідного дядька — Віталія Романовича Лисенка, батька композитора Миколи Лисенка.
У 1851—1856 рр. хлопець навчався у Полтавській гімназії, яка була на той час однією з найкращих.
1858 р. Михайло Старицький разом з Миколою Лисенком вступає до Харківського університету, а 1860 р. родина Лисенків переїздить до Києва, і Михайло разом із Миколою перевелися на фізико-математичний факультет до Київського університету. Навчаючись там, обидва стали членами Київської (Старої) громади, яка була об'єднана ідеєю любові до української літератури, мови, музики, історії. Разом з друзями Михайлом Драгомановим, Петром Косачем відкрили власним коштом недільні школи та бібліотеки, працювали у них.
У 1861 р. Старицький та Лисенко провели новорічні свята на Полтавщині у свого товариша, автора гімну України Павла Чубинського. Пішки мандрували Україною, збирали фольклор. Коли в травні 1861 р. було перепоховання Т. Шевченка, київські студенти Михайло Драгоманов, Петро Косач, Тадей Рильський, Микола Лисенко та Михайло Старицький упряглися в траурний віз і Ланцюговим мостом, а потім Дніпровською набережною доправили його до церкви Різдва на Подолі. Того ж року, повертається до рідного села, щоб вступити у володіння батьківською спадщиною.
У 1862 р. одружився із молодшою на 9 років рідною сестрою троюрідного брата Миколи Лисенка Софією Віталіївною. Молодих обвінчав батюшка в сусідньому селі, додавши два роки Софії й один рік Михайлові.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/c2/%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B8%D0%BB_%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%86%D0%BA%D0%B8%D0%B9.jpg/150px-%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B8%D0%BB_%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%86%D0%BA%D0%B8%D0%B9.jpg)
1864 р. повертається до Київського університету, але навчається вже на правничому факультеті. 1865 р. закінчує навчання у Київському університеті.
В 1871 р. оселився у Києві. Увійшов у творчу співпрацю з Миколою Лисенком — вони спільно організували «Товариство українських сценічних акторів». Старицький записував народні пісні, які потім видавав у обробці Миколи Лисенка, писав лібрето до Лисенкових опер («Гаркуша», «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Утоплена»).
5 (17) грудня 1872 р. в приміщенні початкової школи сестер Марії та Софії Ліндфорс (на вул. Фундуклеївська, 21) відбулася перша вистава українського музичного театру в Києві — «Чорноморці», автором якої був Микола Лисенко, а постановник опери — Михайло Старицький.
1878 р. під тиском імперської влади Старицький припиняє активну громадську діяльність і деякий час, імовірно, мешкає у своєму родовому маєтку. Його перебування в цей період за кордоном, про що йдеться у деяких розвідках, практично нічим не підтверджується. До діяльного суспільного життя письменник повертається 1880 р. У 1883 та 1884 рр. митець видавав український альманах «Рада» (вийшло два випуски).
У серпні 1883 року Михайлу Старицькому було запропоновано очолити першу національну професійну трупу, більш відому як Театр корифеїв. Згаданий колектив у жовтні 1882 року створив у Єлисаветграді Марко Кропивницький, який і надалі продовжував виконувати в ньому обов'язки режисера. Старицького запросили до театру передусім як мецената, і він повністю виконав свою шляхетну місію. Драматург, як відомо, продав свій маєток у Карлівці та майже всі виручені кошти потратив на потреби трупи[3]. Актори трупи Старицького отримували гонорари більші, ніж на імператорській сцені, мали найкращі декорації та костюми. Театр Старицького гастролював по всій Росії з величезним успіхом.
1885 р. через низку причин Старицький залишив трупу корифеїв і заснував нову з молодих акторів.
В 1895 р. митець залишив театральну діяльність і цілком віддався літературній творчості.
Помер Михайло Старицький від серцевої недуги в Києві 27 квітня 1904 р. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1, 2 ряд).
1948 р. на могилі був залізний (простий, трубчастий) хрест, пофарбований у блакитний колір і на ньому була табличка жовто-блакитного кольору з написом «Нехай Україна у щасті буя, у тім нагорода і втіха моя» із поеми «Морітурі».
Творчість
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/f/f0/%D0%93%D1%80%D1%83%D0%BF%D0%B0_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85_%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2%2C_%D1%89%D0%BE_%D0%B7%D1%96%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D1%81%D1%8C_%D1%83_%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%82%D0%B0%D0%B2%D1%96_%D0%BD%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BA%D1%80%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%96_%D0%BF%D0%B0%D0%BC%E2%80%99%D1%8F%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B0_%D0%9A%D0%BE%D1%82%D0%BB%D1%8F%D1%80%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83.jpg/200px-thumbnail.jpg)
Перші твори Старицького були надруковані 1865 року. Старицький був справжнім учителем молодих українських письменників і відіграв велику роль в організації літературного і громадського життя 1890-х рр.
Михайло Старицький переробляв п'єси інших авторів та інсценував прозові твори переважно в той час, коли він очолював об'єднану українську професійну трупу. Так були написані «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Сорочинський ярмарок», «Тарас Бульба», «Циганка Аза», «Чорноморці», «За двома зайцями», «По-модньому» та інші.
Поезія та переклади
Поетичну творчість Старицький розпочав перекладами з Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Миколи Некрасова, Генріха Гейне, Джорджа Байрона, Адама Міцкевича, сербських пісень та ін.
Одночасно писав оригінальні поезії, друкуючи їх у галицьких періодичних виданнях. У Києві були надруковані казки Ганса Крістіана Андерсена в його перекладі (псевдонім М. Стариченко) (1873)[4], «Сербські народні думи і пісні» (1876), збірка поезій «З давнього зшитку. Пісні і думи» (1881 — 1883) та інші.
Значною подією було видання «Гамлета» Вільяма Шекспіра у перекладі Старицького (1882).
Основне місце в оригінальній поетичній спадщині Старицького посідає його громадянська лірика з виразними соціальними («Швачка»), патріотичними («До України», «До молоді») мотивами, з оспівуванням героїчного минулого («Морітурі») чи протестом проти царизму («До Шевченка»). Окрема частина поетичної творчості письменника — його інтимна лірика («Монологи про кохання»). Деякі ліричні поезії Старицького стали народними піснями («Ніч яка, Господи, місячна, зоряна», «Ох і де ти, зіронько та вечірняя», «Туман хвилями лягає»).
Драматургія
Великий внесок зробив Старицький в українську драматургію. Почавши з інсценізацій прозових творів та переробок малосценічних п'єс, Старицький написав багато оригінальних драматичних творів, найсильніші з них соціальні драми: «Не судилось» (1881), «У темряві» (1893), «Талан» (1893).
Значну популярність здобула драма «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1890).
Особливе значення мають його історичні драми: «Богдан Хмельницький» (1897), «Маруся Богуславка» (1899).
В історії української драматургії Старицький відзначається як видатний майстер гострих драматичних ситуацій і сильних характерів.
Проза
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/3b/%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9.png/200px-%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9.png)
В останні роки свого життя, попри хворобу, Старицький написав історичний роман «Оборона Буші» (1894), романи «Перед бурею» (1897), «Молодість Мазепи» (1898), «Розбійник Кармелюк» (1903) та інші російською мовою.
«Розбійник Кармелюк» вперше опубліковано в газеті «Московский листок», окремою книгою цей роман вийшов у Москві 1908 року. Українською мовою роман виходив у Львові (1909—1910) та у Чернівцях (1927). У 1927–1928 р.р. під назвою «Кармелюк» роман вийшов у Києві за редакцією Л. М. Старицької. У 1957 та у 1959 роках роман з незначними скороченнями видавало видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь». 1965 р. цей роман випустило видавництво «Дніпро» російською мовою під назвою «Разбойник Кармелюк», а 1971 року — українською мовою під назвою «Кармелюк».
Родина
Дочки — Людмила (1868–1941), Оксана (1875–1942) і Марія (1865–1930) — також були видатними діячами української культури. Син Юрій (пом. 1936) був юристом, ще одна дочка Ольга померла одинадцятилітньою.
Вшанування пам'яті
У Києві з 2002 року працює музей Михайла Старицького, де драматург мешкав з родиною три останні роки життя[5]. Вулиці, названі ім'ям Михайла Старицького, існують в багатьох містах України.
Видання
Видання українською мовою
- Твори: в 8 т. — К. : Держлітвидав УРСР, 1963—1965.
- Твори: в 6 т. — К. : Дніпро, 1989—1990.
- Твори: у 2 т. — К. : Дніпро, 1984..
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/7/79/%D0%A1%D1%83%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%BE%D0%B6%D0%BA%D0%B0_%D0%B2%D0%BE%D1%81%D1%8C%D0%BC%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%BC%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B2_%D0%9C._%D0%9F._%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%B2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96.jpg/280px-%D0%A1%D1%83%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%BE%D0%B6%D0%BA%D0%B0_%D0%B2%D0%BE%D1%81%D1%8C%D0%BC%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%BC%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B2_%D0%9C._%D0%9F._%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%B2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96.jpg)
- Вибрані твори. — К. : Дніпро, 1971. — 466 с.
- Старицький М. П. Вибрані твори / М. П. Старицький ; вступ. ст., прим. і ред. П. Руліна. — Харків ; Київ: Літ. і мистецтво, 1931. — LIV, 185 2 с. — (Літературна бібліотека) (Українське письменство).
- За двома зайцями — К. : Молодь, 1996. — 94 с.
- Кармелюк. — К. : Дніпро, 1971. — 708 с.
- Не судилось (Панське болото). — К. : Мистецтво, 1954. — 132 с.
- Не судилося. — К. : Школа, 2009. — 301 с. — ISBN 978-966-333-815-0.
- Облога Буші. — К. : Школа, 2009. — 206 с. — ISBN 978-966-339-797-9.
- Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці. — К.: Держлітвидав УРСР, 1959. — 107 с.
- Останні орли. — Хмельницький: Поділля, 1996. — 670 с. — ISBN 966-7158-00-4.
- П'єси. — К. : Мистецтво, 1984. — 308 с.
- Поетичні твори, драматичні твори. — К. : Наук, думка, 1987. — 572 с.
- Руїна. — X. : Факт, 2008. — 621 с. — ISBN 978-966-637-631-5.
- Руїна ; Облога Буші. — К. : Центр духов, культури, 1996. — 277 с. — ISBN 5-7707-6287-1.
- Хрест життя. — К. : Держлітвидав УРСР, 1958. — 168 с.
- Старицький, М. Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка: (комедія зі співами на 1 дію: (із старої події) / М. Старицький. — Львів: Вид. «Русалки», 1928. — 20 с. — (Театральна бібліотека).
- Старицький М. П. Розбійник Кармелюк: пер. з рос. Т. 3 / Михайло П. Старицький ; іл. артиста-маляра П. Видинівського. — Чернівці: Книгарня й папірня Ю. Гливка і Сп. — 208 с.
- Старицький М. Зимовий вечір: драм. етюд у 2 одслонах / М. Старицький. — Київ: Мистецтво, 1946. — 52 с. — (Бібліотека художньої самодіяльності).
- Старицький М. П. Поезії М. П. Старицького, 1861—1904. — У Київі: З друк. С. А. Борисова, 1908. — IV, 471, V с., 3 арк. портр.
- Старицький М. За двома зайцями: комедія на 4 дії / М. Старицький. — Київ: Мистецтво, 1945. — 128 с. — (Бібліотека української драматургії).
- Старицький М. П. Розбійник Кармелюк: іст. роман: пер. з рос. Т. 1 / Михайло П. Старицький. — Чернівці: Книгарня й папірня Ю. Гливка і Сп., 19–?. — 168 с., 5 арк. іл.
- Старицький М. П. Розбійник Кармелюк: іст. роман: пер. з рос. Т. 2 / Михайло П. Старицький. — Чернівці: Книгарня й папірня Ю. Гливка і Сп., 19–?. — 176 с., 5 арк. іл.
- Старицький М. П. Розбійник Кармелюк: іст. роман: пер. з рос. Т. 4 / Михайло П. Старицький. — Чернівці: Книгарня й папірня Ю. Гливка і Сп., 19–?. — 195 с., 5 арк. іл.
Видання російською мовою
- Богдан Хмельницкий. — К. : Дніпро, 1991. (Кн. 1 : Перед бурей. — 643 с. — ISBN 5-308-01170-2. Кн. 2 : Буря. — 569 с: портр. — ISBN 5-308-01171-0. Кн. З: У пристани. — 622 с — ISBN 5-308-01172-9.)
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/e/e1/%D0%9C._%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%96_%D0%9C._%D0%9A%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9.jpg/190px-%D0%9C._%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%96_%D0%9C._%D0%9A%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9.jpg)
- Буря. — К. : Молодь, 1961. — 504 с.
- Кармелюк. — К. Молодь, 1959. — 807 с.
- Крест жизни. — К. : Гослитиздат Украины, 1956.
- Перед бурей. — К. Молодь, 1960. — 679 с.
- Повести и рассказы. — К. : Дніпро, 1986. — 434 с.
- Разбойник Кармелюк. — К. : Дніпро, 1988. — 686 с.— ISBN 5-308-00209-6.
- Руина. — X. : Фолио, 2008. — 538 с. — ISBN 978-966-03-4248-4.
- Стихи. — М. : Худож. лит., 1965. — 183 с.
- У пристани. — К. : Молодь, 1962. — 676 с.
- Пьесы. — Львів ; М. : Искусство, 1958. — 603 с.
Література
- Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько. — К., 2010. — С. 814—815.
- Жадько Віктор. Некрополь на Байковій горі. — К., 2008. — С. 72-74, 107—110, 120, 129, 266.
- Жадько Віктор. У пам'яті Києва: столичний некрополь письменників. — К., 2007. — С. 2, 11, 47, 51, 122, 377.
- Жадько Віктор. Український некрополь. — К., 2005. — С. 297.
- Лазанська Т. І. Старицький Михайло Петрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 811. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Франко І. М. П. Старицький, ЛНВ, кн. V — VII. — Л. 1902.
- Пчилка О. М. П. Старицкий. Памяти товарища. «Киевская Старина», кн. V — VI — К., 1904.
- Старицикий М. Зо мли минулого. Уривки спогадів, ж. «Нова Громада», кн. 8. — К., 1906.
- Зеров М. Літературна позиція М. Старицького. ж. «Життя і Революція», кн. 6. — К., 1929.
- Куриленко Й. М. П. Старицький. — К., 1960.
- Сокирко Л. М. П. Старицький, ж. «Літературна критика», ч. 11 — 12. — К., 1940;
- Скрипник І. Михайло Петрович Старицький. У кн. Матеріали до вивчення історії української літератури, т. III. — К., 1960;
- Сокирко Л. М. П. Старицький. Критико-біографічний нарис. — К., 1960;
- Комишанченко М. Михайло Старицький. — К., 1968.
- Бібліографія у словнику «Українські письменники», т. III, 1963. — С. 169—192;
- Разбойник Кармелюк. — К.: Дніпро, 1988. — С. 680—681.
- Старицький М. Твори у шести томах. — К.: Дніпро, 1988. — т. 1 . — С. 6-11.
- Новиков А. Український театр і драматургія: від найдавніших часів до початку ХХ ст.: монографія / Анатолій Олександрович Новиков. — Харків: Харківське історико-філологічне товариство, 2015. — 412 с.
- Київ. Енциклопедія. / В. Г. Абліцов. — К.: Видавництво «Фенікс». 2016. — 288 с.
Примітки
- ↑ Старицкий Михаил Петрович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Кравцов А. М. Метричний запис про народження та хрещення Михайла Петровича Старицького (до 180-річчя з дня народження). Сіверянський літопис. 2019. № 4—5. С. 223—230.
- ↑ Див.: Новиков А. Український театр і драматургія: від найдавніших часів до початку ХХ ст.: монографія / Анатолій Олександрович Новиков. – Харків: Харківське історико-філологічне товариство, 2015. – С. 133 - 135.
- ↑ Казки Андерсена з короткою ёго життєписью. — Київ, 1873.
- ↑ Сторінка музею Старицького на сайті столичного «Музею видатних діячів української культури»
Посилання
- Старицький Михайло // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1833-1834. — 1000 екз.
- Твори на ukrlit.org
- Твори Михайла Старицького в електронній бібліотеці «Відкрита книга»
- Твори Старицького на аудіобібліотеці litplayer
- Святкування 170-річчя Михайла Старицького, на Чорнобаївщині
- Зоряне небо Старицького // Україна молода. — 2010. — 14 груд.
- Біографія і твори Михайла Старицького на «Українському Центрі»
- Старицький Михайло в Електронній бібліотеці «Культура України»
- М. Старицький. Перший монолог Голохвостого з комедії «За двома зайцями». Читає В. Білоцерківський
- М. Старицький. Другий монолог Голохвостого з комедії «За двома зайцями». Читає В. Білоцерківський
|
- Народились 14 листопада
- Народились 1839
- Померли 27 квітня
- Померли 1904
- Померли в Києві
- Поховані на Байковому кладовищі
- Українські письменники
- Українські поети
- Українські драматурги
- Діячі «Старої громади»
- Діячі «Громади»
- Випускники фізико-математичного факультету Київського університету
- Старицькі
- Уродженці Чорнобаївського району
- Уродженці Золотоніського повіту
- Письменники-автори історичних романів
- Корифеї українського театру
- Люди, на честь яких названі вулиці
- Перекладачі Вільяма Шекспіра