Добросердов Костянтин Леонідович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м додано Категорія:Члени КПРС за допомогою HotCat
стиліст., орфогр. помилки при перекладі з рос. мови
Рядок 2: Рядок 2:
|нагороди = {{ряд2|{{Орден Леніна|1946}}|{{Орден Червоного Прапора|1937}}|{{Орден Червоного Прапора}}}}}}
|нагороди = {{ряд2|{{Орден Леніна|1946}}|{{Орден Червоного Прапора|1937}}|{{Орден Червоного Прапора}}}}}}
{{Однофамільці|Добросердов}}
{{Однофамільці|Добросердов}}
'''Костянтин Леонідович Добросе́рдов''' {{життєпис}} — радянський військовий діяч, член Військової ради [[Народний комісаріат оборони СРСР|НКО СРСР]], [[генерал-майор]] (1940). Депутат [[Верховна рада Української РСР|Верховної Ради УРСР]] 1-го скликання.
'''Костянтин Леонідович Добросе́рдов''' {{життєпис}} — радянський військовий діяч, член Військової ради [[Народний комісаріат оборони СРСР|НКО СРСР]], [[генерал-майор]] (04.06.1940). Депутат [[Верховна рада Української РСР|Верховної Ради УРСР]] 1-го скликання.


== Біографія ==
== Біографія ==
Рядок 11: Рядок 11:
У січні [[1919]] року призваний до лав [[Червона армія|Червоної армії]] і призначений на посаду командира роти у складі 3-го запасного стрілецького батальйону, з лютого [[1920]] року служив на посадах командира цього батальйону, командира батальйонів у складі 5-го і 14-го стрілецьких полків, а у серпні 1920 року призначений на посаду командира полку у складі 2-ї та 1-ї бригад (2-я Донська стрілецька дивізія). Брав участь у бойових діях у ході ліквідації десанту під командуванням полковника [[Назаров Федір Дмитрович|Назарова]] на території [[Донська область|Донської області]], Улагаєвського десанту в районі станиці Ольгинська, у наступальних бойових діях проти військ під командуванням генерала [[Врангель Петро Миколайович|Врангеля]] на північному узбережжі [[Азовське море|Азовського моря]] та на [[Маріуполь|маріупольському]] та [[Мелітополь|мелітопольському]] напрямках, а потім — проти збройних формувань під командуванням [[Махно Нестор Іванович|Нестора Махна]] на території [[Таврійська губернія|Таврійської]] і [[Катеринославська губернія|Катеринославської губерній]].
У січні [[1919]] року призваний до лав [[Червона армія|Червоної армії]] і призначений на посаду командира роти у складі 3-го запасного стрілецького батальйону, з лютого [[1920]] року служив на посадах командира цього батальйону, командира батальйонів у складі 5-го і 14-го стрілецьких полків, а у серпні 1920 року призначений на посаду командира полку у складі 2-ї та 1-ї бригад (2-я Донська стрілецька дивізія). Брав участь у бойових діях у ході ліквідації десанту під командуванням полковника [[Назаров Федір Дмитрович|Назарова]] на території [[Донська область|Донської області]], Улагаєвського десанту в районі станиці Ольгинська, у наступальних бойових діях проти військ під командуванням генерала [[Врангель Петро Миколайович|Врангеля]] на північному узбережжі [[Азовське море|Азовського моря]] та на [[Маріуполь|маріупольському]] та [[Мелітополь|мелітопольському]] напрямках, а потім — проти збройних формувань під командуванням [[Махно Нестор Іванович|Нестора Махна]] на території [[Таврійська губернія|Таврійської]] і [[Катеринославська губернія|Катеринославської губерній]].


У липні [[1922]] року призначений на посаду командира окремого караульного батальйону, в жовтні 1922 року — на посаду начальника дивізійної навчальної школи 9-ї Донської стрілецької дивізії, в лютому [[1923]] року — на посаду помічника командира 25-го стрілецького полку у складі цієї дивізії, а у жовтні 1923 року — на посаду командира 64-го стрілецького полку 22-ї стрілецької дивізії [[Північно-Кавказький військовий округ|Північнокавказького військового округу]]. У серпні [[1924]] року направлений на навчання на Стрілецько-тактичні курси «Постріл», після закінчення яких з [[1925]] року служив на посадах командира 64-го та 65-го стрілецьких полків 22-ї стрілецької дивізії.
У липні [[1922]] року призначений на посаду командира окремого караульного батальйону, в жовтні 1922 року — на посаду начальника дивізійної навчальної школи 9-ї Донської стрілецької дивізії, в лютому [[1923]] року — на посаду помічника командира 25-го стрілецького полку у складі цієї дивізії, а у жовтні 1923 року — на посаду командира 64-го стрілецького полку 22-ї стрілецької дивізії [[Північно-Кавказький військовий округ|Північно-Кавказького військового округу]]. У серпні [[1924]] року направлений на навчання на Стрілецько-тактичні курси «Постріл», після закінчення яких з [[1925]] року служив на посадах командира 64-го та 65-го стрілецьких полків 22-ї стрілецької дивізії.


Після закінчення [[Курси удосконалення командного складу|курсів удосконалення вищого начальницького складу]] при Військовій академії імені Фрунзе у лютому [[1931]] року призначений на посаду помічника командира 37-ї стрілецької дивізії, в лютому [[1937]] року — на посаду командира 52-ї стрілецької дивізії, а [[15 лютого]] [[1938]] року — на посаду командира 7-го стрілецького корпусу ([[Одеський військовий округ]]).
Після закінчення [[Курси удосконалення командного складу|курсів удосконалення вищого начальницького складу]] при Військовій академії імені Фрунзе у лютому [[1931]] року призначений на посаду помічника командира 37-ї стрілецької дивізії, в лютому [[1937]] року — на посаду командира 52-ї стрілецької дивізії, а [[15 лютого]] [[1938]] року — на посаду командира 7-го стрілецького корпусу ([[Одеський військовий округ]]).


[[26 червня]] [[1938]] року обраний депутатом [[Верховна рада Української РСР|Верховної Ради УРСР]] 1-го скликання по Амур-Нижнє-Дніпровській виборчій окрузі № 201 [[Дніпропетровська область|Дніпропетровської області]].
[[26 червня]] [[1938]] року обраний депутатом [[Верховна рада Української РСР|Верховної Ради УРСР]] 1-го скликання по Амур-Нижнєдніпровському виборчому округу № 201 [[Дніпропетровська область|Дніпропетровської області]].


У [[1941]] році закінчив [[курси удосконалення командного складу]] при Військовій академії імені Ворошилова.
У [[1941]] році закінчив [[курси удосконалення командного складу]] при Військовій академії імені Ворошилова.


З початком війни [[24 червня]] 1941 року корпус під командуванням Добросердова був включений до складу [[Південний фронт (Друга світова війна)|Південного фронту]], а в кінці червня — до складу [[Південно-Західний фронт (Друга світова війна)|Південно-Західного фронту]], після чого брав участь у бойових діях в районі міст [[Славута]] і [[Ізяслав]], а потім відступав у напрямку на [[Київ]]. З [[2 серпня]] Добросердов перебував у розпорядженні командувача військ Південно-Західного фронту і в тому ж році призначений на посаду начальника штабу [[37-ма армія (СРСР)|37-ї армії]], який незабаром брав участь у бойових діях у ході [[Битва за Київ (1941)|Київської оборонної операції]], під час якої після відходу на лівий берег [[Дніпро|Дніпра]] в районі міст [[Бровари]] та [[Бориспіль]] армія потрапила в оточення, проте продовжила оборонятися. [[14 жовтня]] 1941 року група офіцерів штабу армії на чолі з Добросердовим була блокована німецькими військами при спробі прорватися з оточення і після бою захоплена у полон. Добросердов був направлений до табору військовополонених у [[Володимир-Волинський|Володимирі-Волинському]], незабаром переведений у [[концентраційний табір]] Хахінштейн, а в [[1944|1944 році]] — у фортецю Вайсенбург. [[27 квітня]] [[1945]] року Добросердов був звільнений американськими військами і [[22 травня]] відправлений у [[Париж]] в розпорядження Радянської військової місії у справах [[Репатріація|репатріації]], через яку направлений до [[Москва|Москви]].
З початком війни [[24 червня]] 1941 року корпус під командуванням Добросердова був включений до складу [[Південний фронт (Друга світова війна)|Південного фронту]], а в кінці червня — до складу [[Південно-Західний фронт (Друга світова війна)|Південно-Західного фронту]], після чого брав участь у бойових діях в районі міст [[Славута]] і [[Ізяслав]], а потім відступав у напрямку на [[Київ]]. З [[2 серпня]] 1941 Добросердов перебував у розпорядженні командувача військ Південно-Західного фронту і в тому ж місяці призначений на посаду начальника штабу [[37-ма армія (СРСР)|37-ї армії]], у складі якої незабаром брав участь у бойових діях у ході [[Битва за Київ (1941)|Київської оборонної операції]], під час якої після відходу на лівий берег [[Дніпро|Дніпра]] в районі міст [[Бровари]] та [[Бориспіль]] армія потрапила в оточення, проте продовжила оборонятися. [[14 жовтня]] 1941 року група офіцерів штабу армії на чолі з Добросердовим була блокована німецькими військами при спробі прорватися з оточення і після бою захоплена у полон. Добросердов був направлений до табору військовополонених у [[Володимир-Волинський|Володимирі-Волинському]], незабаром переведений у [[концентраційний табір]] Хахінштейн, а в [[1944|1944 році]] — у фортецю Вайсенбург. [[27 квітня]] [[1945]] року Добросердов був звільнений американськими військами і [[22 травня]] відправлений у [[Париж]] в розпорядження Радянської військової місії у справах [[Репатріація|репатріації]], через яку направлений до [[Москва|Москви]].


Після закінчення війни Добросердов, після проходження спецперевірки в [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|НКВС]], [[28 жовтня]] відновлений в кадрах [[Радянська армія|Радянської армії]] з відновленням у військовому званні і незабаром був направлений на навчання на вищі академічні курси при [[Військова академія Генерального штабу (Росія)|Вищій військовій академії імені Ворошилова]], після закінчення яких з січня [[1947]] року перебував у розпорядженні Управління кадрів [[Сухопутні війська СРСР|Сухопутних військ]] і в червні 1947 року був призначений на посаду начальника військової кафедри [[Московський поліграфічний інститут|Московського поліграфічного інституту]], у грудні 1947 року — на посаду начальника військової кафедри Державного центрального інституту фізичної культури, а в лютому [[1948]] року — на посаду начальника військової кафедри Московського юридичного інституту.
Після закінчення війни Добросердов, після проходження спецперевірки в [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|НКВС]], [[28 жовтня]] відновлений в кадрах [[Радянська армія|Радянської армії]] з відновленням у військовому званні і незабаром був направлений на навчання на вищі академічні курси при [[Військова академія Генерального штабу (Росія)|Вищій військовій академії імені Ворошилова]], після закінчення яких з січня [[1947]] року перебував у розпорядженні Управління кадрів [[Сухопутні війська СРСР|Сухопутних військ]] і в червні 1947 року був призначений на посаду начальника військової кафедри [[Московський поліграфічний інститут|Московського поліграфічного інституту]], у грудні 1947 року — на посаду начальника військової кафедри Державного центрального інституту фізичної культури, а в лютому [[1948]] року — на посаду начальника військової кафедри Московського юридичного інституту.

Версія за 00:53, 21 лютого 2020

Добросердов Костянтин Леонідович
Народився24 жовтня 1891(1891-10-24)
Москва, Російська імперія
Помер31 березня 1949(1949-03-31) (57 років)
Москва, СРСР
ПохованняДаниловський цвинтар
Країна Російська імперія
 Російська республіка
 РРФСР
 СРСР
Діяльністьвійськовослужбовець, політик
Alma materПостріл
ЗакладМосковський державний юридичний університет
УчасникПерша світова війна, Громадянська війна в Росії і німецько-радянська війна
Посададепутат Верховної Ради УРСР[d]
Військове званнягенерал-майор
ПартіяКПРС
Нагороди
Орден Леніна — 1946Орден Червоного Прапора  — 1937Орден Червоного Прапора

Костянтин Леонідович Добросе́рдов (24 жовтня 1891(1891-10-24), Москва — 31 березня 1949(1949-03-31), Москва) — радянський військовий діяч, член Військової ради НКО СРСР, генерал-майор (04.06.1940). Депутат Верховної Ради УРСР 1-го скликання.

Біографія

Народився 24 жовтня 1891(18911024) року в родині службовця в Москві. Здобув початкову освіту.

У 1914 році був призваний до лав російської імператорської армії і направлений на навчання в Московську школу прапорщиків, після закінчення якої у 1915 році призначений на посаду командира роти і у чині поручика брав участь у бойових діях на Західному фронті.

У січні 1919 року призваний до лав Червоної армії і призначений на посаду командира роти у складі 3-го запасного стрілецького батальйону, з лютого 1920 року служив на посадах командира цього батальйону, командира батальйонів у складі 5-го і 14-го стрілецьких полків, а у серпні 1920 року призначений на посаду командира полку у складі 2-ї та 1-ї бригад (2-я Донська стрілецька дивізія). Брав участь у бойових діях у ході ліквідації десанту під командуванням полковника Назарова на території Донської області, Улагаєвського десанту в районі станиці Ольгинська, у наступальних бойових діях проти військ під командуванням генерала Врангеля на північному узбережжі Азовського моря та на маріупольському та мелітопольському напрямках, а потім — проти збройних формувань під командуванням Нестора Махна на території Таврійської і Катеринославської губерній.

У липні 1922 року призначений на посаду командира окремого караульного батальйону, в жовтні 1922 року — на посаду начальника дивізійної навчальної школи 9-ї Донської стрілецької дивізії, в лютому 1923 року — на посаду помічника командира 25-го стрілецького полку у складі цієї дивізії, а у жовтні 1923 року — на посаду командира 64-го стрілецького полку 22-ї стрілецької дивізії Північно-Кавказького військового округу. У серпні 1924 року направлений на навчання на Стрілецько-тактичні курси «Постріл», після закінчення яких з 1925 року служив на посадах командира 64-го та 65-го стрілецьких полків 22-ї стрілецької дивізії.

Після закінчення курсів удосконалення вищого начальницького складу при Військовій академії імені Фрунзе у лютому 1931 року призначений на посаду помічника командира 37-ї стрілецької дивізії, в лютому 1937 року — на посаду командира 52-ї стрілецької дивізії, а 15 лютого 1938 року — на посаду командира 7-го стрілецького корпусу (Одеський військовий округ).

26 червня 1938 року обраний депутатом Верховної Ради УРСР 1-го скликання по Амур-Нижнєдніпровському виборчому округу № 201 Дніпропетровської області.

У 1941 році закінчив курси удосконалення командного складу при Військовій академії імені Ворошилова.

З початком війни 24 червня 1941 року корпус під командуванням Добросердова був включений до складу Південного фронту, а в кінці червня — до складу Південно-Західного фронту, після чого брав участь у бойових діях в районі міст Славута і Ізяслав, а потім відступав у напрямку на Київ. З 2 серпня 1941 Добросердов перебував у розпорядженні командувача військ Південно-Західного фронту і в тому ж місяці призначений на посаду начальника штабу 37-ї армії, у складі якої незабаром брав участь у бойових діях у ході Київської оборонної операції, під час якої після відходу на лівий берег Дніпра в районі міст Бровари та Бориспіль армія потрапила в оточення, проте продовжила оборонятися. 14 жовтня 1941 року група офіцерів штабу армії на чолі з Добросердовим була блокована німецькими військами при спробі прорватися з оточення і після бою захоплена у полон. Добросердов був направлений до табору військовополонених у Володимирі-Волинському, незабаром переведений у концентраційний табір Хахінштейн, а в 1944 році — у фортецю Вайсенбург. 27 квітня 1945 року Добросердов був звільнений американськими військами і 22 травня відправлений у Париж в розпорядження Радянської військової місії у справах репатріації, через яку направлений до Москви.

Після закінчення війни Добросердов, після проходження спецперевірки в НКВС, 28 жовтня відновлений в кадрах Радянської армії з відновленням у військовому званні і незабаром був направлений на навчання на вищі академічні курси при Вищій військовій академії імені Ворошилова, після закінчення яких з січня 1947 року перебував у розпорядженні Управління кадрів Сухопутних військ і в червні 1947 року був призначений на посаду начальника військової кафедри Московського поліграфічного інституту, у грудні 1947 року — на посаду начальника військової кафедри Державного центрального інституту фізичної культури, а в лютому 1948 року — на посаду начальника військової кафедри Московського юридичного інституту.

Помер 31 березня 1949 року в Москві. Похований на Даниловському кладовищі.

Військові звання

Нагороди

Джерела

  • Добросердов Константин Леонидович // Великая Отечественная. Комкоры. Военный биографический словарь. — Т. 1. — Москва ; Жуковский : Кучково поле, 2006. — С. 178–179. — ISBN 5-901679-11-3.
  • Червонопрапорний Київський. Нариси історії Червонопрапорного Київського військового округу (1919—1979). Видання 2-ге, вип. і допов. — Київ, 1979.
  • Константин Леонидович Добросердов // Днепровская правда : газета. — Днепропетровск, 1938. — № 135. — 23 июня. — С. 3. (рос.)