Ромашка Демид Остапович

Ромашка Демид Остапович
Народився	Ярославка
Діяльність	військовослужбовець

Ромашка Демид Остапович (?, с. Ярославка, Козелецький повіт, Чернігівська губернія — 8 липня 1920, с. Піски, Козелецький повіт, Чернігівська губернія) — отаман (керівник) загону громадян УНР, які за одними даними "опирались окупації", за іншими займались "розбоєм, грабунками, бандитизмом".

З життєпису

Судячи за все з числа представників козачого сословія Чернігівської губернії.

Дані про життя і творчість козака в часи Першої світової війни і перші роки Руської (Української) Революції та становлення Української Республіки (1917-1918 рр.) відсутні.

У 1919 року очолив повстання громадян Української Республіки на півдні Чернігівської губернії проти Білої армії генерала Денікіна. Станом на 23 серпня 1919 року у загоні Демида Ромашки нараховувалося 2500 осіб, мав 4 кулемети.

Після відступу денікінців, ймовірно маючи на меті боротьбу за самостійність Української Республіки від впливу Москви і більшовиків, не бажаючи повертатись до мирного життя розпочав боротьбу проти представників формувань Червоної Армії і структур радвлади та партії більшовиків на місцях. Сферою впливу та дій загону Демида Остаповича були південь нинішньої Чернігівської області і прилегла до неї лівобережна Київщина — сучасні Остерський, Козелецький, Бобровицький, Броварський райони.

Згідно з «Протоколом огляду Демида Остаповича Ромашки, уродженця с. Ярославки Козелецького повіту», який зберігається у Державному архіві Чернігівської області (Ф. 5080, оп. 1, спр. 3) Денис Остапович Ромашка загинув 8 липня 1920 року, отримавши «дві наскрізні рани від куль у голову і лице, несумісні з життям». Разом з тим існують свідчення, що повстанський отаман не загинув, продовжуючи збройну боротьбу за свої ідеї на теренах Української Республіки і далі.

Так, газета «Свобода», що виходила у Нью-Джерсі (США) від 21 вересня 1920 року згадує серед повстанських загонів, що діяли на той час в Україні «батальйон Шевченка» під командою прапорщика Ромашка.

У розвідчому звіті Партизансько-повстанського штабу від 22 вересня 1921 року зазначається: "25 серпня в районі Ніжин — Носівка оперував повстанчий відділ полковника Ромашки (до 3 тисяч). Відділ перервав сполучення між Києвом і Бахмачем. Один із більшовицьких полків, посланий для його ліквідації, у повному складі перейшов на бік повстанців. 28 серпня відділ Ромашки захопив ст. Кобижча, а біля ст. Бобровиця висадив міст, повстанці захопили бронепотяг «Другий червоний командир» з 4 гарматами, 10 кулеметами і різним військовим спорядженням. За останні дні загін значно збільшився й існує під назвою «Друга дика дивізія».

Керівники формувань Червоної Армії і українські та радянські джерела часів СРСР зазвичай класифікували Демида Остаповича як бандита, який боровся з представниками "справжнього народовладдя" (радвлади) на місцях, зокрема писали, що Демид Остапович зі своїм загоном (бандою) заважав працювати громадянам і представникам радвлади в Броварах, тероризував жителів містечка.

Досліджуючи життєпис Демида Остаповича, так само як і багатьох інших людей його покоління варто розуміти, що в боротьбі з місцевими повстанцями проти влади більшовиків ("бандитами") і зокрема ліквідації загону Демида Остаповича приймали участь такі ж українці, християни-степовики Подніпров'я, козаки-українці і русини Київщини з діда-прадіда, в т.ч. уродженці сусідньої Полтавщини як наприклад Яків Порфирович Асауленко (1901-1980), уродженець і житель села Капустинці (Пирятинського повіту Полтавщини - нині Яготинський район Київщини), представник козачого сословія села, з числа бідних козаків, прихильників радвлади, учасник боротьби зі Шкуро, Денікіним, організації радвлади на місцях і боротьби "з бандитизмом" на Подніпров'ї, який згодом приймав участь у розкуркуленні і колективізації на селі, про що є інформація у місцевому краєзнавчому музеї.

Історія Демида Остаповича свідчить, що українці з українцями, червоноармійці і їх командири з повстанцями і їх отаманами і навпаки у 1920х часто боролись не скільки через українство одних і українофобію других, скільки через різні погляди на життя, як своє власне так і народу, суспільства, на владу і майбутнє Української Республіки, нерідко розглядаючи своїх противників занадто упереджено - як окупантів і антихристів (самостійники більшовиків) або навпаки як звичайних малограмотних бандитів (більшовики самостійників). Маємо розуміти, що саме в таких умовах відбувалось становлення України як держави і українського народу як політичної нації, яка згодом на самий різний лад заявить про себе у 1940х і 1990х рр.

Згадки про отамана

Плакат 1920-х років де у вірші згадується Ромашка

Про Ромашку згадується у вірші невідомого автора «Куркуль та бандит», де отамана порівнюють з такими діячами Повстанської Армії України як Махно і Тютюнник.

Ви чували про Ромашку, Про Тютюнника, Махно? Ми зійдемся всі до купи І стоятимем в одно.

Про отамана Демида Ромашку також розповідається у книзі Володимира Гузія «Золота очеретина».

Цьому рухові властива партизанська тактика лісової війни, зв'язки з петлюрівським керівництвом, сувора дисципліна. Сферою впливу та дій отамана Ромашки стали Остерщина, Козелеччина, Басанщина, Броварщина. У 1920 році більшовицькі газети скаржилися, що на Басанщині не міг з'явитися жоден представник радянської влади. Ромашківців було багато, але діяли вони підпільно, як і махновці. На початку 1920 року загін Ромашки напав на Броварі, Гоголів, Русанів. На весні 1920 року, перед початком повстань у Зазим'ї, Літках, Требухові проти Ромашки було кинуто регулярні частини Червоної Армії.

Ймовірне припущення, що саме землякові Ромашці присвятив Павло Тичина свій знаменитий вірш

На майдані коло церкви революція іде. Хай чабан! усі гукнули, за отамана буде.

Джерела

• polar_bird: Ви чували про Ромашку?
• Ясенчук О. Лівобережні повстанці Київщини і Чернігівщини: їх порівнювали з Махном