Верхратський Іван Григорович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м Запит на ВП:ЗДР (Шаблон:Колір)
Shynkar (обговорення | внесок)
Рядок 78: Рядок 78:


== Посилання ==
== Посилання ==
* {{УСЕ-4|[http://slovopedia.org.ua/29/53394/7655.html Верхратський Іван]}}
{{Вікіцитати}}
{{Вікіцитати}}
* [http://chtyvo.org.ua/authors/Verkhratskyi_Ivan/ Вибрані праці І. Верхратського в е-бібліотеці ЧТИВО]
* [http://chtyvo.org.ua/authors/Verkhratskyi_Ivan/ Вибрані праці І. Верхратського в е-бібліотеці ЧТИВО]

Версія за 10:24, 31 березня 2020

Іван Григорович Верхратський
Іван Верхратський
ПсевдонімІван Правдолюб з Боднарова, Іван Щипавка[1], Лосун[1], Любарт Горовський[1], Любарт Співомир[1], Петро Правдолюб[1], Подоляк і Чайка І.
Народився24 квітня 1846(1846-04-24)
Більче-Золоте, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Помер29 листопада 1919(1919-11-29) (73 роки)
Львів, ЗУНР
ПохованняЛичаківський цвинтар[2]
ГромадянствоАвстро-Угорщина
Національністьукраїнець
Діяльністьгромадський діяч, мовознавець, письменник
Сфера роботиnatural scienced[3], етнопсихологія[3], мовознавство[3], діалектологія[3], лексикографія[3], фольклористика[3] і соціальна активність[d][3]
Alma materЛьвівський університет (1868)
Мова творівукраїнська
Magnum opusЗнадоби до словаря южноруского
ЧленствоНаукове товариство імені Шевченка

CMNS: Верхратський Іван Григорович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Іва́н Григо́рович Верхра́тський (псевдоніми — Любарт Горовський, Любарт Співомир Лосун, Подоляк, Щипавка) (24 квітня 1846, с. Більче-Золоте, нині Борщівського району Тернопільської області — 29 листопада 1919, Львів) — український галицький натураліст, педагог, мовознавець, письменник, громадський діяч, дослідник мови та фольклору лемків. Автор приблизно 200 друкованих праць. Заклав підвалини української наукової термінології.

Життєпис

Народився 24 квітня 1846 року в селі Більче, тепер Більче-Золоте Борщівського району. У 1848 р. батько помер і мати залишилася з 4-ма дітьми. Згодом вона переїхала до Львова, тут І. Верхратський вступив до звичайної школи, пізніше — до гімназії.

1868 року закінчив філософський[4] факультет Львівського університету і природничі курси в Кракові (1874).

В 1868 прибув зі Львова викладати українську та німецьку мови у Дрогобицькій державній гімназії імені Франца Йосифа I, де його учнем був, зокрема, Іван Франко. В тому ж році робив спробу організувати в Дрогобичі просвітянське Товариство відразу після створення «Просвіти» у Львові, але не зумів через надто сильну тоді москвофільську хвилю[5].

І. Верхратський заохотив Івана Франка до себе, давав книги М. Драгоманова, П. Куліша, Т. Шевченка, твори інших українських письменників, організував у гімназії літературний гурток, до якого входили 12 учнів, у тому числі І. Франко. Про початок своєї літературної діяльності І. Франко розповів у листі до М. Драгоманова від 26 квітня 1890:[6]

Почав я писати віршем і прозою дуже вчасно, ще в нижчій гімназії. Вплив на вироблення у мене літературного смаку мали два вчителі: Іван Верхратський і Юлій Турчинський, оба писателі і поети…

Пізніше І. Верхратський також викладав природознавство в українських гімназіях Станіслава і Львова.

Наполегливо працював над дослідженням південно-західних українських говорів.

Велику увагу приділяв вивченню фольклору лемків Словаччини, де здійснив подорожі у 1897 і 1899 рр. Перша праця, присвячена фольклору лемків південних схилів Карпат, «Гоя дюндя і собітки на Угорській Русі» (1899), в якій подано опис основних календарних звичаїв разом з весняними піснями із сіл Вапеник, Петрине, Дрічно, Збійне. Обряд собіток записаний у с. Бодруджаль. Багатий матеріал, що охоплює 36 сіл Лабірщини, Бардіївщини та Спишу, подав у монографії «Знадоби до пізнання угорсько-руських говорів» (1901).

Мові лемків північних схилів Карпат присвятив монографію «Про говір галицьких лемків» (Львів, 1902), яка є найґрунтовнішою працею в цій ділянці, що не втратила наукової вартості. Книга складається зі вступу «Граматика», «Взірців бесіди галицьких лемків» (оповідання і приказки з різних сіл, загадки, приповідки, пісні), «Словаря».

Був дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка у Львові й першим головою його математично-природничо-медичної секції.

Основоположник української наукової термінології з природознавства.

У 1880 році видавав журнал «Денниця».

29 листопада 1919 р. Іван Верхратський помер. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Публікації

Автор наукових праць з української діалектології й лексикології:

  • Иван Верхратский. Знадоби до словаря южноруского. — Львів : печатня Товариства імені Шевченка, 1877. — 88 с.
  • «Знадоби до пізнання угорсько-руских говорів» (1899—1901),
  • «Про говір галицьких лемків» (1902) та ін.

І. Верхратський заклав основи української науково-природничої термінології працею «Початки до уложення номенклатури й термінології природописної, народної (ориг. Початки до уложення номенклятури и терминологиі природописноі, народнёі)» (1864). Також він є автором підручників для гімназій з ботаніки, зоології й мінералогії. Перекладав з польської й російської мов.

Примітки

  1. а б в г д collective author Енциклопедія сучасної УкраїниІнститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. — ISBN 966-02-2075-8
  2. Степанович К. Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 139. — ISBN 978-966-8955-00-5
  3. а б в г д е ж Czech National Authority Database
  4. За даними УРЕ — філологічний.
  5. М. Шалата. Століття Дрогобицької «Просвіти» // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. — № 2010. — Вип. 19. — С. 287-293.
  6. http://en.calameo.com/books/004248948d98490e414d8

Посилання

Джерела