Ромашка Демид Остапович: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Немає опису редагування |
Yakudza (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
| Рядок 2: | Рядок 2: | ||
{{Стиль|дата=січень 2013}} |
{{Стиль|дата=січень 2013}} |
||
{{особа}} |
{{особа}} |
||
'''Ромашка Демид Остапович''' (?, с. [[Ярославка (Бобровицький район)|Ярославка]], [[Козелецький повіт]], [[Чернігівська губернія |
'''Ромашка Демид Остапович''' (?, с. [[Ярославка (Бобровицький район)|Ярославка]], [[Козелецький повіт]], [[Чернігівська губернія]] — [[8 липня]] [[1920]], с. [[Піски (Бахмацький район)|Піски]], [[Козелецький повіт]], [[Чернігівська губернія]]) — повстанський отаман. |
||
== З життєпису == |
== З життєпису == |
||
[[1919]] року очолив селянське повстання на півдні [[Чернігівська губернія|Чернігівської губернії]] проти [[Біла армія|Білої армії]] генерала [[Денікін Антон Іванович|Денікіна]]. Станом на [[23 серпня]] [[1919]] року у загоні Демида Ромашки нараховувалося 2500 осіб, мав 4 [[кулемет]]и. |
|||
| ⚫ | Після відступу денікінців розпочав боротьбу уже проти радянської влади. Сферою впливу та дій отамана Ромашки були південь нинішньої [[Чернігівська область|Чернігівської області]] і прилегла до неї лівобережна [[Київська область|Київщина]] — сучасні [[Остерський район|Остерський]], [[Козелецький район|Козелецький]], [[Бобровицький район|Бобровицький]], [[Броварський район]]и. |
||
Судячи за все з числа представників козачого сословія Чернігівської губернії, християнин-степовик Подніпров'я, козак-українець і русин Великої Київщини (Чернігівщини), старої Русі (України) з діда-прадіда, чиї предки жили у цих краях не одне століття, охрещений у православну віру змалечку. В часи Російської імперії такі люди зазвичай писались в документах «руськими» і «козаками». |
|||
Дані про життя і творчість козака в часи Першої світової війни і перші роки Руської (Української) Революції та становлення Української Республіки (1917—1918 рр.) відсутні. |
|||
У [[1919]] року очолив повстання громадян Української Республіки на півдні [[Чернігівська губернія|Чернігівської губернії]] проти [[Біла армія|Білої армії]] генерала [[Денікін Антон Іванович|Денікіна]], фактично підтримуючи таким чином курс значної частини громадян новоутвореної Української Республіки на відокремлення чи хоча б автономію у складі Великої Росії, а також боротьбу за соціалізм, за соціальний захист малозабезпечених верств населення (переважної більшості громадян України того часу) і рівні громадянські права і свободи, встаючи на заваді колишнім великим землевласникам і військовим Російської імперії, які намагались зберегти існуючий розподіл влади і власності, по суті пропонуючи свій власний варіант розвитку країни і регіону, який як показали подальші події більшість населення регіону не влаштовував. Документи тої епохи свідчать, що проти денікінців воювали, нерідко пліч-о-пліч, в одному загоні, представники переважної більшості політичних груп молодої Української Республіки — і комуністи (анархісти і більшовики) і есери (боротьбисти) і націоналісти (петлюрівці), незважаючи на спроби уряду Петлюри домовитись з Денікіном. Нерідко в процесі цієї боротьби громадяни України змінювали свої політичні погляди, тому говорити про погляди того ж Демида Остаповича можемо лише приблизно, виходячи з його рішень, вчинків і плодів його діяльності. |
|||
Станом на [[23 серпня]] [[1919]] року у загоні Демида Ромашки нараховувалося 2500 осіб, мав 4 [[кулемет]]и. |
|||
| ⚫ | Після відступу денікінців |
||
| ⚫ | Згідно з «Протоколом огляду Демида Остаповича Ромашки, уродженця с. Ярославки Козелецького повіту», який зберігається у [[Державний архів Чернігівської області|Державному архіві Чернігівської області]] (Ф. 5080, оп. 1, спр. 3) |
||
| ⚫ | Згідно з «Протоколом огляду Демида Остаповича Ромашки, уродженця с. Ярославки Козелецького повіту», який зберігається у [[Державний архів Чернігівської області|Державному архіві Чернігівської області]] (Ф. 5080, оп. 1, спр. 3) Д. О. Ромашка загинув 8 липня 1920 року, отримавши «дві наскрізні рани від куль у голову і лице, несумісні з життям». |
||
Проте, є свідчення, що отаман насправді не загинув і продовжив боротьбу. |
|||
Так, газета [[Свобода (газета)|«Свобода»]], що виходила у [[Нью-Джерсі]] ([[США]]) від 21 вересня [[1920]] року згадує серед повстанських загонів, що діяли на той час в [[Україна|Україні]] «батальйон Шевченка» під командою прапорщика Ромашка. |
Так, газета [[Свобода (газета)|«Свобода»]], що виходила у [[Нью-Джерсі]] ([[США]]) від 21 вересня [[1920]] року згадує серед повстанських загонів, що діяли на той час в [[Україна|Україні]] «батальйон Шевченка» під командою прапорщика Ромашка. |
||
У розвідчому звіті [[Другий зимовий похід|Партизансько-повстанського штабу]] від [[22 вересня]] [[1921]] року зазначається: "25 серпня в районі [[Ніжин]] — [[Носівка]] оперував повстанчий відділ полковника Ромашки (до 3 тисяч). Відділ перервав сполучення між [[Київ|Києвом]] і [[Бахмач]]ем. Один із більшовицьких полків, посланий для його ліквідації, у повному складі перейшов на бік повстанців. [[28 серпня]] відділ Ромашки захопив ст. [[Кобижча]], а біля ст. [[Бобровиця]] висадив міст, повстанці захопили бронепотяг «Другий червоний командир» з 4 гарматами, 10 кулеметами і різним військовим спорядженням. За останні дні загін значно збільшився й існує під назвою «Друга дика дивізія». |
У розвідчому звіті [[Другий зимовий похід|Партизансько-повстанського штабу]] від [[22 вересня]] [[1921]] року зазначається: "25 серпня в районі [[Ніжин]] — [[Носівка]] оперував повстанчий відділ полковника Ромашки (до 3 тисяч). Відділ перервав сполучення між [[Київ|Києвом]] і [[Бахмач]]ем. Один із більшовицьких полків, посланий для його ліквідації, у повному складі перейшов на бік повстанців. [[28 серпня]] відділ Ромашки захопив ст. [[Кобижча]], а біля ст. [[Бобровиця]] висадив міст, повстанці захопили бронепотяг «Другий червоний командир» з 4 гарматами, 10 кулеметами і різним військовим спорядженням. За останні дні загін значно збільшився й існує під назвою «Друга дика дивізія». |
||
[[Червона армія]], як і [[СРСР]] називали отамана бандитом, і розповідали, що Ромашка зі своєю бандою заважав працювати в [[Бровари|Броварах]] та тероризував населення містечка. |
|||
Досліджуючи життєпис Демида Остаповича, так само як і багатьох інших людей його покоління варто розуміти, що в боротьбі з місцевими повстанцями проти влади більшовиків («бандитами») і зокрема ліквідації загону Демида Остаповича брали участь такі ж українці, християни-степовики Подніпров'я, козаки-українці і русини Київщини з діда-прадіда, в тому числі уродженці сусідньої Полтавщини як наприклад [[Асауленко Яків Порфирович|Яків Порфирович Асауленко]] (1901—1980), уродженець і житель села Капустинці (Пирятинського повіту Полтавщини — нині Яготинський район Київщини), представник козачого сословія села, з числа бідних козаків, прихильників радвлади, учасник боротьби зі Шкуро, Денікіним, організації радвлади на місцях і боротьби «з бандитизмом» на Подніпров'ї, який згодом брав участь у розкуркуленні і колективізації на селі, про що є інформація у місцевому краєзнавчому музеї. |
|||
Історія Демида Остаповича свідчить, що українці з українцями, червоноармійці і їх командири з повстанцями і їх отаманами і навпаки у 1920х часто боролись не скільки через українство одних і українофобію других, скільки через різні погляди на життя, як своє власне так і народу, суспільства, на владу і майбутнє Української Республіки, нерідко розглядаючи своїх противників занадто упереджено — як «московських і жидобольшевицьких окупантів», «безбожників і антихристів» (самостійники більшовиків) або навпаки як «звичайних малограмотних бандитів», «антихристів, іродів і душогубів» (більшовики самостійників). Маємо розуміти, що саме в таких умовах відбувалось становлення України як держави і українського народу як політичної нації, представники якої згодом на самий різний лад заявлять про себе протягом 20 ст. і врешті решт отримають від Бога і людей всіма правдами і неправдами, збройною боротьбою, книжною творчістю, мирною працею і молитвою визнання своєї окремішності, самобутності і самостійності як держави і народу (нації). В цій історії очевидно є лепта як Демида Остаповича і його хлопців так і їх противників, ідейних і ситуативних, як українців так і неукраїнців, просто людей тої епохи і покоління, в переважній більшості представників козацької, робочо-християнської цивілізації регіону з діда-прадіда. |
|||
== Згадки про отамана == |
== Згадки про отамана == |
||
Версія за 21:22, 9 квітня 2020
 | Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. (січень 2013) |
| Ромашка Демид Остапович | |
|---|---|
| Народився | Ярославка |
| Діяльність | військовослужбовець |
Ромашка Демид Остапович (?, с. Ярославка, Козелецький повіт, Чернігівська губернія — 8 липня 1920, с. Піски, Козелецький повіт, Чернігівська губернія) — повстанський отаман.
З життєпису
1919 року очолив селянське повстання на півдні Чернігівської губернії проти Білої армії генерала Денікіна. Станом на 23 серпня 1919 року у загоні Демида Ромашки нараховувалося 2500 осіб, мав 4 кулемети.
Після відступу денікінців розпочав боротьбу уже проти радянської влади. Сферою впливу та дій отамана Ромашки були південь нинішньої Чернігівської області і прилегла до неї лівобережна Київщина — сучасні Остерський, Козелецький, Бобровицький, Броварський райони.
Згідно з «Протоколом огляду Демида Остаповича Ромашки, уродженця с. Ярославки Козелецького повіту», який зберігається у Державному архіві Чернігівської області (Ф. 5080, оп. 1, спр. 3) Д. О. Ромашка загинув 8 липня 1920 року, отримавши «дві наскрізні рани від куль у голову і лице, несумісні з життям». Проте, є свідчення, що отаман насправді не загинув і продовжив боротьбу. Так, газета «Свобода», що виходила у Нью-Джерсі (США) від 21 вересня 1920 року згадує серед повстанських загонів, що діяли на той час в Україні «батальйон Шевченка» під командою прапорщика Ромашка.
У розвідчому звіті Партизансько-повстанського штабу від 22 вересня 1921 року зазначається: "25 серпня в районі Ніжин — Носівка оперував повстанчий відділ полковника Ромашки (до 3 тисяч). Відділ перервав сполучення між Києвом і Бахмачем. Один із більшовицьких полків, посланий для його ліквідації, у повному складі перейшов на бік повстанців. 28 серпня відділ Ромашки захопив ст. Кобижча, а біля ст. Бобровиця висадив міст, повстанці захопили бронепотяг «Другий червоний командир» з 4 гарматами, 10 кулеметами і різним військовим спорядженням. За останні дні загін значно збільшився й існує під назвою «Друга дика дивізія».
Червона армія, як і СРСР називали отамана бандитом, і розповідали, що Ромашка зі своєю бандою заважав працювати в Броварах та тероризував населення містечка.
Згадки про отамана
Про Ромашку згадується у вірші невідомого автора «Куркуль та бандит», де отамана порівнюють з такими діячами Повстанської Армії України як Махно і Тютюнник.
|
Ви чували про Ромашку,
Про Тютюнника, Махно? Ми зійдемся всі до купи І стоятимем в одно. |
|
Про отамана Демида Ромашку також розповідається у книзі Володимира Гузія «Золота очеретина».
|
|
Цьому рухові властива партизанська тактика лісової війни, зв'язки з петлюрівським керівництвом, сувора дисципліна. Сферою впливу та дій отамана Ромашки стали Остерщина, Козелеччина, Басанщина, Броварщина.
У 1920 році більшовицькі газети скаржилися, що на Басанщині не міг з'явитися жоден представник радянської влади. Ромашківців було багато, але діяли вони підпільно, як і махновці. На початку 1920 року загін Ромашки напав на Броварі, Гоголів, Русанів. На весні 1920 року, перед початком повстань у Зазим'ї, Літках, Требухові проти Ромашки було кинуто регулярні частини Червоної Армії. |
|
Ймовірне припущення, що саме землякові Ромашці присвятив Павло Тичина свій знаменитий вірш
|
|
На майдані коло церкви
революція іде. Хай чабан! усі гукнули, за отамана буде. |
|