Борщів (Житомирський район)

село Борщів
Країна	Україна
Область	Житомирська область
Район	Житомирський район
Громада	Радомишльська міська громада
Код КАТОТТГ	UA18040450050091762
Основні дані
Засноване	1606
Населення	918
Площа	33,466 км²
Густота населення	27,43 осіб/км²
Поштовий індекс	12251
Телефонний код	+380 4132
Географічні дані
Географічні координати	50°31′00″ пн. ш. 29°06′24″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	173 м
Водойми	Коробочка
Місцева влада
Адреса ради	вул. Мала Житомирська, 12, м. Радомишль, Радомишльський р-н, Житомирська обл, 12201 староста — вул. Центральна, 18, с. Борщів, Радомишльський р-н, Житомирська обл., 12251; тел. 7-92-35
Карта
Борщів
Борщів
Мапа

Борщі́в — село в Україні, у Житомирському районі Житомирської області.

Опис

За радянських часів в селі існував колгосп-мільйонер «Перемога» до 70-х років, потім ім. Леніна. Вирощували на полях льон, картоплю, пшеницю, жито, хміль, овочі, працювала свиноферма та корівник. Існував футбольний клуб «Колос» (Борщів). На сьогоднішній день у селі не працює жодне підприємство. Основою промисловості є сільське господарство. Діють приватні фермерські господарства по вирощуванню картоплі, зернових культур. Переважна більшість мешканців — пенсіонери. Молодь виїхала до Житомира, Києва, Радомишля. Запорукою виживання для мешканців є власна городина, здавання молока від власних корів. Село має автобусне транспортне сполучення с Радомишлем, Житомиром та Києвом. Частина дороги від Радомишля до Борщіва — бруківка.

Визначну роль у житті села відіграє сільське господарство. вперше згадується в люстраційних актах та Житомирських актових книгах в 1606 р. як власність старовинного шляхетного українського роду Стриболів. Загальна площа — 33,466 км². Населення становить 918 осіб. В селі нараховується 17 вулиць. Розташоване на лівому та правому берегах р. Коробочка. Знаходиться за 8 кілометрів від райцентру, 42 кілометри від залізничної станції Ірша. За легендою колись невелике поселення з усіх боків обступали ліси. Та одного разу під час набігу татар небагатьом його мешканцям довелося тікати в такі нетрі, де нападники не могли їх знайти. Там заснували вони нове поселення і назвали його Бір Щастя. Згодом ці два слова злились в одне, так і утворилась сучасна назва села.

Ще одна легенда свідчить що назву село отримало від трави Борщевік, яку місцеві жителі вживали в їжу. Під час нападу ворогів на поселення жителі схоронилися в лісах де росла ця трава. Варили з неї їжу на зразок борщу і це врятувало їх від голодної смерті, поки вороги господарювали в їхніх оселях.

Постаті

• Кондратюк Юрій Володимирович (1984—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2017.

Історія

За прадавніх часів ця частина Житомирського Полісся була залюднена. Підтвердженням цьому є досліджені археологічні пам'ятки-стоянки раннього палеоліту біля Житомира (800—300 тис. років тому) та стоянки пізнього палеоліту біля міст Житомира та Радомишля, (35–10 тис. років до н. е.) останню в 60–70 рр. 20 ст. вивчала археологічна експедиція У. Г. Шовкопляса. Радомишльська стоянка первісних мисливців і рибалок знаходиться за 4 км від сучасного села Борщева. Родина Стрибелів яка володіла с. Пилиповичі в 1545 р. очевидно одержала додатково земельні володіння на берегах річки Коробочка. В кінці 16 ст. у верхній течії річки Коробочка була заснована Слобода — поселення в яких новопоселенці отримали значні пільги і виконанні повинностей на визначений термін. Вперше село з назвою Борщів документально зафіксоване 1606 року і було під владою вищезгаданої родини Стрибелів.

Національно-визвольна війна 1648—1654 рр. під проводом Б. Хмельницького спустошила Житомирське Полісся, ліквідувала великі поміщицькі землеволодіння. Родина Стриболів змушена тікати в «польські краї». В 1693 р. та 1702—1703 рр. мешканці м. Радомишля та навколишніх сіл були активними учасниками повстання С. Палія (Герби міст України 2001. –С.294) в 1750 р. діяв загін Подоляки. Під час Коліївщини громив панські маєтки загін І Бондаренка. Польська влада намагалася окатоличити українське населення. Проте місцеве населення прагнуло до православ'я, в 1743 р. в Борщеві турботою місцевих жителів була збудована Хрестовоздвиженська дерев'яна церква, яка також повторила долю згорівшої греко-католицької церкви Пресвятої Богородиці.

Відродження цього краю почалося за часи утвердження греко-католицької церкви в Україні. Місто Радомишль стало резиденцією греко-католицьких митрополитів, їх зусиллями і при фінансовій допомозі польської шляхти почали будуватися церкви. В 1761 р. на землях поміщика Тршецяка його коштом була збудована церква Покрови Пресвятої Богородиці. Священики цього храму вели з 1761 р. сповідні розписи в селі в 1784 р. жителів було 531 чол.

З архівних даних видно що храм Покрови Пресвятої Богородиці згорів у липні 1804 року. У 1804—1805 рр. село спіткало стихійне лихо, у червні 1804 р. пройшли сильні дощі з градом, які пошкодили зернові, городину, затопило сіножаті, пошкодило мости та розмило шляхи. Подібне було весною 1803 р.

З 1795 року російський уряд кожні 5 років виконувалися так звані ревізії на підставі яких складалися ревізькі казки. За ревізькими казками 1795 року в с. Борщеві був 71 селянський двір. 70 дворів були власністю родини Тршецяка, у них проживало 131 чол., один двір належав селянину Данилу Павловичу Дзюбенко. Мешканці Слободи в ті часи були вільними людьми і вели власне господарство. В ревізьких казках вказано рід занять кожного мешканця селянської садиби. Значна кількість чоловіків, жінок, підлітків була дворецькою прислугою. Селяни не мирилися з таким становищем, формою протесту була втеча з села Зусиллями церковного кліру та мирян у 1869 р. при Борщівському храмі Покрови Пресвятої Богородиці було відкрито парафіяльну церковно-приходську школу. Дітей навчали грамоти, робити нескладні арифметичні розрахунки, вивчали Закон Божий, викладали географію та малювання. Школа при церкві проіснувала до 1908 року.

В 1853 р. в с. Борщеві поміщикам М. Тршецяку, його донькам Ю. Белецькій, Є. Ходковській належало 317 ревізьких душ (осіб чоловічої статі) і не залишалося вільних селян. Земля, відповідно до «Сказань» л. Похилевича, належить тим же землевласникам, а маєток Тршецяка з 2130 десятин в 1857 р. купив Г. Богданович. Похилевич на початку 60-х рр. 19 ст. приводить такі дані про село: мешканців обох статей православного віросповідання — 732 чол., римських католиків — 10, євреїв — 12.(Похилевич Л. Сказанія о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864 г. –С.182-183.).

Скасування кріпацтва царським маніфестом 1861 р. та проведення реформи привело до зміни в соціальному житті та побуті селян. На початок XX століття в селі проживали польські пани, біля річки вони мали свій маєток, на них працювало багато місцевих селян. В їхньому володінні була земля, пасовища, велика конюшня. Після приходу радянської влади вони покинули ці володіння. На фундаменті цього маєтку сьогодні побудована школа. Існує легенда, що тікаючи з села шляхтичі не змогли вивезти всі цінності, і що частина їх була закопана біля маєтку й досі там знаходиться.

Під час Земської Реформи (Земства) прогресивна (на той час) поміщиця Юлія Єремеєва виділила із свого лісу необхідну кількість матеріалу та частково оплатила роботи для побудови школи. Було побудовано два приміщення. В одному із них сама чотирьохкласна школа (чотири класних кімнати, учительська кімната та гардероб). В другому приміщенні чотири квартири для вчителів (парадний вхід з так званої веранди), кімната гуртожитку для учнів з інших сіл та кімната сторожа. Згодом було збудовано приміщення ремісничого училища, яке готувало столярів, слюсарів та ковалів. Після Жовтневої революції приміщення ремісничого училища було розібрано та перевезено в сусіднє село Пилиповичі і там побудовано школу, яка діє й понині.

В селі діяла церква Покрови Пресвятої Богородиці, що знаходилась в центрі села. Після окупації з боку більшовиків церкву було зруйновано. Сьогодні на цьому місці стоїть пам'ятний хрест. Стабільний совєцький режим встановлено 1922 року. Партійна організація була утворена 1929 року, комсомол діяв з 1926 року. Було утворено колгосп «Перемога», після чого влада вдадася до організації Голодомору, яким убито велику кількість дітей та старих.

В господарстві вирощували зернові культури, льон, картоплю. Було розвинуте тваринництво м'ясо-молочного напряму.

З перших днів совєцько-німецького конфлікту жителі села були примушені безкоштовно споруджувати посадковий майданчик для сталінських літаків. 372 селян були насильно мобілізовані до загонів Сталінської Армії. 165 із них доведено сталінськими генералами до смерті. 265 чоловік нагороджено орденами і медалями із комуністичною свастикою. В 1970-х на честь загиблих односельців споруджено пам'ятник, який також осквернено сталінською символікою.

У післявоєнні роки проходила відбудова села, яка супроводжувалася терором голодом у 1946—1947 роках. Молодь «за квотами» вербували до міст на каторжні роботи.

В останні роки роки совєцької окупації село мало велике господарство. В Борщеві діяв колгосп-мільйонер ім. Леніна, вирощували на полях льон, картоплю, пшеницю, жито, хміль, овочі, працювала свиноферма та корівник, конюшні. Силами колгоспа в селі було створено став. За підтримки колгоспу діяв футбольна команда «Колос».

До 16 травня 2017 року — адміністративний центр Борщівської сільської ради Радомишльського району Житомирської області.

Борщівська слобода

Як самостійне поселення на даний час не існує. Територіально колишня Борщівська слобода займала невелику західну частину сучасного села Борщів.

• 1834 рік — в слободі Борщівській проживала шляхта, яка носила прізвища:
  • Чернишевичі (отрим.дворянство),
  • Грінцевичі,
  • Житкевичі,
  • Корзуни,
  • Муровіцькі,
  • Пількевичі,
  • Сарнавські та інші.
• 1839 рік — до 1839 року до Чайковського приходу зараховувалися православні жителі сіл Теклянівка і Борщівської Слободи, але після переведення греко-католицьких церков на православ'я Теклянівка відрахована до Заньківської, а Слобідка до Борщівської парафії. Римських католиків у всьому приході 29 осіб обох статей.
• 1900 рік — «Борщевская» — слобода, Кичкировської волості, Радомишльського повіту (уѣзда), Київської губернії.

                        Має дворів – 15, 
                        жителів чоловічої та жіночої статі – 152 особи, 
                        з них 
                        - чоловіків – 81, 
                        - жінок – 71. 

Головне заняття жителів — землеробство. В слободі нараховується землі 132 десятини, з них належить: поміщикам — 115 десятин, іншим «сословиям» — 17 десятин. Слобода належить Филипу Костянтиновичу Гринцевичу. Господарство в маєтку веде сам поміщик по трипільній системі.

Звільнення України від СРСР

На сьогодні Борщів — село в Україні, центр сільської ради в Радомишльському районі Житомирської області. Основою промисловості є сільське господарство. Діють приватні фермерські господарства по вирощуванню картоплі, зернових культур. Працює свиноферма.

У Борщівській загальноосвітній школі I-III ступенів навчається 100 учнів. У школі діють гуртки творчої самодіяльності. Директор школи — В. В Кириченко.

Діє фельдшерський пункт, Будинок культури, бібліотека з книжковим фондом 6,3 тис. томів.

Престольним святом села є Покрови 14 жовтня і вважається головним святом села. Жителі села відзначають цей день вранішньою молитвою в церкві за добробут села. Далі в селі відбувається святковий концерт за участь ансамблів самодіяльності.

Видатні місця

• Церква Покрови Пресвятої Богородиці — відкрита в будинку колишнього дитячого садка в 2004 році. Виконує роль духовного центру села.
• Будинок культури — побудований у 1980-х роках. На сьогодні відіграє роль культурного центру села — тут діє бібліотека, проводяться вечори відпочинку молоді, на свята проходять виступи гуртків самодіяльності, концертні гастролі народних ансамблів.
• Братська могила вбитих під час Другої Світової війни — шановане селянами місце, біля якого проводиться урочисте вшанування ветеранів та тих хто загинув у Німецько-радянської війни на День Перемоги.
• Пам'ятник невідомому солдатові та обеліск з переліком односільчан, що загинули під час Другої Світової війни — поставлений за кошти односельчан.

Посилання

• Borszczów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 326. (пол.)
• Молодико В. Битва за Борщів, про яку в підручниках не йдеться
• Погода в селі Борщів

Література

• Борщів. Історія села : [Житомир. обл.] / Валентин Згурський. — Київ [та ін.] : Освіта України (Маслаков Р. О.), 2017. — 689 с., [4] арк. іл. : іл., портр. ; 30 см. — На паліт. авт. не зазначено. — У вих. дан. також: Борщів (Житомир. обл.) ; Радомишль (Житомир. обл.). — Бібліогр. в підрядк. прим. —100 пр. — ISBN 978-617-7480-42-5