Вікул Сергій Павлович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[очікує на перевірку][очікує на перевірку]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
SolArt (обговорення | внесок)
21 редагування
http://esu.com.ua/search_articles.php?id=34517 "Брат Івана, батько Оксани Вікулів". Иван Павлович и Сергей Павлович - разные люди
Andrux2013 (обговорення | внесок)
377 редагувань
м додано дані про батьків, забрано відомості про те що його батьком є Павло Федорович Вікул (краєзнавець, священник), що не відповідає дійсності
Рядок 1: Рядок 1:
{{Othernames|Вікул}}{{Особа}}
{{Othernames|Вікул}}{{Особа}}
'''Сергі́й Па́влович Ві́кул''' (* [[25 жовтня]] [[1890]], [[Вінниця]] — † [[3 листопада]] [[1937]], [[Сандармох]]) — український громадський і політичний діяч, [[журналіст]], видавець. Член [[Українська Центральна Рада|Української Центральної Ради]]. Син священика і краєзнавця [[Вікул Павло Федорович|Павла Вікула]].
'''Сергі́й Па́влович Ві́кул''' (* [[25 жовтня]] [[1890]], [[Вінниця]] — † [[3 листопада]] [[1937]], [[Сандармох]]) — український громадський і політичний діяч, [[журналіст]], видавець. Член [[Українська Центральна Рада|Української Центральної Ради]].
Жертва сталінського терору.
Жертва сталінського терору.


== Біографія ==
== Біографія ==


Сергій Вікул народився [[25 жовтня]] [[1890]] року у [[Вінниця|Вінниці]] у сім'ї [[священик]]а. Навчався у місцевій реальній школі, на юридичному факультеті [[Петербурзький університет|Петербурзького університету]].
Сергій Вікул народився [[25 жовтня]] [[1890]] року у [[Вінниця|Вінниці]] у сім'ї [[священик]]а.

Батько Старої Вінниці парафіяльний священик Павло Юстинович Вікул, мати Євгенія Олексіївна Вікул <ref>Державний архів Вінницької області ф. 905 оп. 1 спр. 26 арк. 47зв-48.</ref>.

Навчався у місцевій реальній школі, на юридичному факультеті [[Петербурзький університет|Петербурзького університету]].


Член [[Українська соціал-демократична робітнича партія|Української соціал-демократичної робітничої партії]] (УСДРП). У 1916—1917 роках редагував газету «Наше життя» (орган Петроградського комітету УСДРП).
Член [[Українська соціал-демократична робітнича партія|Української соціал-демократичної робітничої партії]] (УСДРП). У 1916—1917 роках редагував газету «Наше життя» (орган Петроградського комітету УСДРП).

Версія за 09:33, 1 грудня 2021

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вікул.
Вікул Сергій Павлович
Народився25 жовтня 1890(1890-10-25)
Вінниця, Подільська губернія, Російська імперія
Помер3 листопада 1937(1937-11-03) (47 років)
Сандармох, Повенецьке міське поселенняd, Медвеж'єгорський районd, Карельська АРСР, РРФСР, СРСР
ПохованняСандармох
Країна Російська імперія
 СРСР
Діяльністьжурналіст
ПартіяУСДРП і КПРС

Сергі́й Па́влович Ві́кул (* 25 жовтня 1890, Вінниця — † 3 листопада 1937, Сандармох) — український громадський і політичний діяч, журналіст, видавець. Член Української Центральної Ради. Жертва сталінського терору.

Біографія

Сергій Вікул народився 25 жовтня 1890 року у Вінниці у сім'ї священика.

Батько Старої Вінниці парафіяльний священик Павло Юстинович Вікул, мати Євгенія Олексіївна Вікул [1].

Навчався у місцевій реальній школі, на юридичному факультеті Петербурзького університету.

Член Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). У 1916—1917 роках редагував газету «Наше життя» (орган Петроградського комітету УСДРП).

1917 року обраний членом Української Центральної Ради. Був співпрацівником «Робітничої газети». 1919 року Вікул розійшовся з лінією ЦК УСДРП щодо ставлення до радянської влади, виїхав до Німеччини, де розпочав створення так званої української комуністичної групи.

1928 року повернувся в Україну. Працював членом колегії ЦСУ УСРР, заступником директора Інституту історії партії та Жовтневої революції при ЦК КП(б)У. 1930 року перйшов на видавничу роботу.

5 травня 1933 року Вікула заарештували за звинуваченням у націоналізмі та шпигунській діяльності на користь Німеччини. 25 вересня 1933 року Вікула засудили до 10 років ВТТ. Відбував покарання на Соловках. 9 жовтня 1937 засуджений до страти. Розстріляний 3 листопада 1937 в Карелії (урочище Сандармох).

Посмертно реабілітований в СРСР Військовим трибуналом Київського військового округу 1959 р.[2]; у незалежній Україні — 1992 року.

Примітки

  1. ↑ Державний архів Вінницької області ф. 905 оп. 1 спр. 26 арк. 47зв-48.
  2. ↑ Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937—1938 роках: В 2 т. — 2-е вид., доопрац. і доп. — К.: Сфера, 2003. Т. 2. С. 916.

Посилання

Література

  • Осташко Т. С. Вікул Сергій Павлович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — С. 555—556.
  • Мукомела О. Вікул Сергій Павлович // Українська журналістика в іменах. — Випуск 1. — Львів, 1994. — С. 34—35.
  • Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. — К., 1998. — С. 74—75.
  • Кривошея В., Кривошея Т. Подоляни — активні діячі національно-визвольного руху початку XX століття // Духовні витоки Поділля: Творці історії краю: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9—11 вересня 1994 р., м. Кам'янець-Подільський). — Хмельницький: Поділля, 1994. — С. 296—297.
  • Вікул


Це незавершена стаття про українського політика.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вікул_Сергій_Павлович&oldid=33931895